Ну, прохолодно.
І що, ви дісталися верховини та спустилися додолу живий?
Очевидно, що так.
Її брова злетіла вгору.
Виходить, ви один з отих людей?
Це ж із яких?
Що люблять кидати виклик дикій природі.
Та я швидше воїн вихідного дня. Здебільшого я таки живу на рівні моря.
Вона оглянула натовп.
Виходить, ваша дружина не із вами?
Цього разу я сам.Від ароматів із піцерії поруч у мене вже почав бурчати живіт.Можу я лишити з вами свої речі? Я на хвилиночку.
Звісно ж.
За кілька хвилин я вже повернувся з тарілкою салату «Цезар» і чималою піцою з пепероні. Аж тут затріщали гучномовці.
Прошу уваги! Шановні пасажири, якщо ми зараз усі поквапимося та швиденько сядемо в літак, у нас є шанс вирватися зі шторму. Людей небагато, тож пасажирів усіх напрямків запрошуємо на рейс 1672 до Атланти. Будь ласка, поспішіть.
Над усіма виходами навколо світилося «Затримано». Обличчя присутніх мали майже однаковий розчарований вираз. Пара батьків уже бігла повз мене, тягнучи за собою двох хлопчаків з валізками у стилі «Зоряних війн» і світловими мечами в руках.
Я схопив наплічник, їжу та рушив з іншими сімома пасажирами, серед яких була й Ешлі, до виходу. Вже у літаку я знайшов своє місце, сів та застебнув ремінь. Стюардеси хутко провели перевірку, і літак почав виїжджати на злітну смугу. Я ще ніколи не бачив, щоб посадка пройшла з такою швидкістю. Почувся голос пілота:
Говорить пілот. Ми у черзі на протильодову обробку. Якщо встигнемо, то вирвемося зі шторму. До речі, у першому класі повно місцяякщо ви ще не там, то це цілком ваша провина. Місць вистачить на всіх.
Усі мерщій пересіли. Останнє вільне місце в першому класі, коло мене, посіла Ешлівона усміхнулась мені та застебнула свій ремінь.
Як гадаєте, вдасться нам сьогодні звідси вшитися?
Навряд чи,поглянув я в ілюмінатор.
А ви, виявляється, песиміст.
Я лікар, а лікар завжди має бути оптимістом з реалістичними поглядами.
Ваша правда.
Наступні тридцять хвилин ми чекали на свою чергу, а стюардеси приносили нам геть усе, чого ми тільки могли забажати. Я взяв томатний сік зі спеціями, а Ешлісклянку каберне.
Знов почувся голос пілота:
Шановні пасажири, як я вже казав, ми намагалися встигнути забратися звідси до приходу грози,він вжив минулий час.Диспетчери твердять, що маємо вікно десь у годинуУсі полегшено зітхнули: отже, є надія.Але щойно повідомили, що одна з наших машин для протильодової обробки зламалася. Тобто наразі працює тільки одна, і наш літак двадцятий у черзі. До чого я веду: пробачте, але сьогодні ми нікуди не летимо.
Пасажири розчаровано загули. Ешлі розстебнула ремінь безпеки та похитала головою.
Та що ж це коїться
Сучі тельбухи!почулося від чоловіка ліворуч.
На виході вас зустрінуть представники авіакомпанії,вів далі пілот.Якщо комусь потрібен ваучер на номер у готелі, будь ласка, зверніться до Маркайого легко впізнати за червоною курткою. Ми зробили все, що могли. Від імені команди прошу нас вибачити.
Нам нічого не лишалось, як знову повернутися до термінала. На табло усі написи «Затримано» швидко змінювалися на «Скасовано».
Маячня якась,висловив я загальний настрій.
За стійкою стояла жінка у формі співробітника компанії. Я ще не встиг і рота розтулити, як вона вказала рукою на екран із прогнозом погоди та мовила:
Даруйте, нічим не можу вам допомогти.
На чотирьох величезних екранах одночасно гігантська зелена пляма грози рухалася на північний схід з Вашингтону, Орегону та північної Каліфорнії. У нижній частині екрана повідомляли про сніговій, мороз і вітер. Ліворуч від мене пара солодко цілувалася. Еге ж, у них, мабуть, зайвий день відпустки. От же пощастило.
Той-таки Марк, про якого говорив пілот, роздавав ваучери та квапив усіх розбирати багаж. У мене, крім маленького наплічника, який я брав у салон, був іще великий рюкзак. Треба було дочекатися, поки вантажники його привезуть. Ешлі я загубив десь поблизу крамнички корисних продуктів. Поки я стояв коло лінії для отримання багажу, мій погляд впав на напис «Приватний аеропорт», що світився десь за півтора кілометри від головної будівлі. На найбільшому ангарі був напис «Чартер». Тут якраз на стрічці зявився мій рюкзак. Я закинув його на плече, розвернувся та зіткнувся з Ешлі, котра теж чекала на свою валізку.
А ви не жартували, коли казали, що полюбляєте альпінізм,зауважила вона, роздивляючись мій багаж.Ви наче щойно з Евересту. Ви дійсно усім оцим користувалися?
Мій рюкзак, помаранчевий «Оспрі» на 70 літрів, пройшов зі мною чимало. Я нерідко використовую його замість валізи, бо це зручно, але насправді ходити з ним у горисаме задоволення. Наразі там був теплий одяг та все для ночівлі у горах: спальний мішок, карімат, джет-бойл (чи не найцінніше моє спорядження, якщо не брати до уваги спальний мішок), кілька пластмасових пляшок для води й інші дрібниці для виживання чи просто комфортного перебування вище від трьох-чотирьох тисяч метрів. А ще в рюкзаку був темно-синій діловий костюм у тоненьку смужку, чудова синя краваткаїї Рейчел подарувалата блискучі черевики до костюма.
Та ні, Еверестце для мене занадто. Я добре знаю свої можливості. Вище від чотирьох з половиною тисяч метрів мені вже дуже важко. Тому я утримуюся від висотних походів. А тут лише найнеобхідніше,я труснув рюкзаком.
Ешлі помітила свою валізу та взяла її зі стрічки. З виразу її обличчя легко було зрозуміти, наскільки їй боляче від думки, що вона спізнюється на власне весілля. Куди й поділися її шарм і веселощі.
Було приємно з вами познайомитися. Сподіваюсь, вам поталанить дістатися додому.Вона простягла руку для потискання.
Так, я теж споАле вона вже розвернулася та швидко прямувала до юрби, яка чекала на вільні таксі.
Розділ другий
З рюкзаком на плечі я пройшов через скляні двері. Неподалік стояв автобус, шо підвозив людей з термінала до літаків,наразі він був порожній, бо всі пасажири або сиділи у своїх літаках, або ж намагалися поїхати до готелю. Водій нудився за кермом, вистукуючи пальцями якусь мелодію.
Пробачте, ви не підкинете мене до чартерів?постукав я в його вікно.
Заходьте. Однаково іншої роботи не маю.
За якусь хвилину він вже висадив мене коло ангара.
На вас почекати?
Якщо вам це не складно. Дякую.
Водій не став глушити мотор, і я, піднявши комір та запхавши руки в кишені, побіг усередину. Небо було чисте, але температура швидко падала, а вітер почав боляче кусатися. Зачинивши за собою двері ангара, я потрапив у тепло обігрівача. Крім трьох невеличких одномоторних літаків тут був сивий чоловіквін стояв коло літака з написом «Чартери Ґровера: риболовля й полювання у найвіддаленіших куточках». На хвостовій частині літачка був також номер: 138GB.
Чоловік стояв до мене спиною та стріляв із блокового лука в мішень на дальній стіні, метрів за тридцять пять від нього. Коли я увійшов, він саме випустив стрілу, яка просвистіла в повітрі та встромилася в мішень. Чоловік мав на собі потерті джинси та сорочку на кнопках із закатаними рукавами. На шкіряному ремені великими літерами було вибито «Ґровер», а збоку висів чохол з мультитулом. Через стоптані черевики він здавався дещо клишоногим. Біля його ніг сидів терєр Джека Рассела, кидаючи на мене прискіпливі погляди.
Добрий вечір,привітався я.
Він опустив лук, розслабив плечі та повернувся до мене. Високий вродливий чоловік із сильним квадратним підборіддям.
Вітаю. Ви, мабуть, Джордж?
Ні, сер. Я Бен.
Шкода.Він повернувся та знов підняв лук.
А що, Бен не підходить?
Чоловік напнув тятиву.
Двоє бронювали мій літак до Сан-Хуана. Мали сідати на невеличкому аеродромі близ Орея.Він випустив стрілу, і та з пронизливим свистом полетіла до цілі.Так ось одного з тих двох і звати Джордж. Думав, це ви.Він узяв наступну стрілу.
Я підійшов ближче до нього та оглянув мішень. Щільніше за все вона була вибита навколо яблучкавочевидь, старий чимало часу проводив тут з луком.
Таланить же новачкам,пожартував я.
Він осміхнувся та знов напнув тятиву.
Тренуюся, коли чекаю на клієнтів.Чоловік випустив третю стрілу, і та увійшла в ціль чітко між двома попередніминавіть торкнулася їх.
Потім він причепив лук до спинки свого сидіння в літаку та пішов до мішені. Я рушив за ним.
Хтось любить у вільний час ганяти маленький мячик по траві дорожезними металевими дрючками,він витяг стріли,а мені до вподоби рибальство та полювання.
Я зміряв оком його літак.
Слухайте, а чи зміг би я переконати вас допомогти мені вшитися звідси сьогодні?
Ви що, переховуєтеся від поліції?глипнув він на мене спідлоба.
Ні-ні,всміхнувся я.Просто дуже хочу додому.
Та я і сам вже думав зачиняти ангар і бігти у тепле ліжечко до моєї дружини,він кинув оком на годинник, а потім помітив у мене на пальці обручку.Либонь, ви теж хочете того самого. Хіба що не з моєю дружиною,легко розсміявся старий.
Саме так, сер. Саме так.
І що, де ж ваш дім?
Флорида. Думав, може, ви допоможете мені вирватися з цієї грози, а вранці я вилечу першим рейсом у Флориду. То що, чи годен я переконати вас підкинути мене кудись на схід від Скелястих гір?
Господи, та куди ж ви так поспішаєте?
У мене за,я зиркнув на годинника,тринадцять годин сорок три хвилини операція на колінному суглобі, а потім ще дві з заміни кульшового суглоба.
Ґровер засміявся, витяг із кишені ганчірку та почав витирати руки.
І що, боляче вам завтра буде?
Ну, мені навряд чи. Я ж хірург.
Він визирнув за двері ангара в бік головного аеропорту.
Що, великі пташки сьогодні вдома?
Рейси скасували. Зламалась одна з машин для протильодової обробки.
Вони в них постійно ламаються. Можливо. А може, з машинами насправді все гаразд, а причина у профспілці. І щодо ваших операційїх не можна перенести? Памятаю, мені переносили,він постукав кулаком собі по грудях,із серцем іноді проблеми.
Та мене й так тиждень не булочерез конференцію. За скільки ми могли б домовитися?
Закінчивши протирати руки, він запхав ганчірку до кишені. Свій лук разом з колчаном зі стрілами старий прилаштував за спинкою сидіння у літаку та закріпив липучками. Ще я побачив у салоні три довгі футляри з чимось.
Мої спінінги,поплескав він їх долонею.
А це що?вказав я на інший футляр неправильної форми поруч із вудками.
Сокира. Я літаю у дійсно віддалені місця і маю на борту все необхідне,він поплескав туго зібганий спальний мішок.У таких місцях треба розраховувати тільки на себе.
За спинкою висіла куртка з усіляким рибальським приладдямя навіть ножички та сітку розгледів. Ґровер пояснив:
Подекуди мої клієнти хочуть у такі місця, що сам я не можу дозволити собі туди літати. Тож я користуюся нагодою та роблю те, що полюбляю. Зі мною іноді дружина літає.
Ґроверу, вочевидь, було вже за шістдесят, а втім, він мав вигляд людини, не старшої за пятдесят, і за енергетикою нагадував радше підлітка.
Це ваш власний літак?
Так, «Скаут».
Схожий на літак Стівена Фоссетта.
Це такий самий. Двигун «Локомен» 0-3-60, видає 180 конячок. Максимальна швидкість140 миль на годину.
Небагато,зауважив я.
Швидкість не головне.Ґровер ніжно погладив лопать пропелера.У цієї пташки швидкість на приземленні 38 миль на годинуїї можна посадити на клаптик землі завбільшки з цей ангар.
Я оглянув приміщенняметрів 25 на 45.
Завдяки цьому я можу дістатися дійсно віддалених місць,розповідав він.Саме за це мені й платять.Чоловік позирнув на годинник та на мить замислився.Слухайте, ну, навіть якщо я підкину вас до Денвера, ви все одно зможете вилетіти тільки вранці.
Я хочу спробувати. Крім того, кажуть, насувається така буря, що може засипати снігом надовго.
І це не дешево,зауважив він.
Скільки?
Сто пятдесят на годину, і вам доведеться також заплатити за шлях назад. Тобто 900 доларів.
Кредитки берете?
Чоловік примружив одне око, нахилив голову, прискіпливо мене оглядаючи. Вочевидь, він щось вирішив, кивнув, криво всміхнувся та простяг руку.
Ґровер Рузвельт,відрекомендувався він.
Я потис його жорстку долоню.
Часом не родич колишньому президентові?
Не дуже близький. Не те щоб вони дуже хотіли зі мною породичатися.
Бен Пейн.
І ви що, ходите лікарнею у халаті з написом «Лікар Пейн»?
Саме так.
І вам дійсно платять за лікування?
Навіть різати себе дозволяють.Я дав йому свою візитівку. «Ви знаєте Пейна? Більше ніякого болю».
Щось надто моторошно, еге ж?Він прочитав напис на картці.
Ну, можна по-різному це сприймати.
Ґровер осміхнувся, видобув з кишені люльку та запалив її бронзовою запальничкою, втягуючи полумя глибоко у тютюн. Коли середина вже яскраво світилася червоним, він знову клацнув запальничкою та сховав її у кишеню.
Ортопедія, значить?
Ну, і медицина катастроф. Це споріднені сфери медицини.
Тоді злітаємо за пятнадцять хвилин. Я потелефоную дружині та скажу, що буду пізно. Сходимо завтра з нею в ресторан та зїмо по добрячому стейку. Ну, і поклик природи,додав він через плече, прямуючи до туалету.Кидайте ваш рюкзак на заднє сидіння.
Тут є вай-фай?
Пароль «танк».
Я відкрив ноутбук та підєднався до Інтернету, завантажуючи ділову й особисту голосову поштувона надходила мені на е-мейл у вигляді аудіофайлів. Я взагалі взяв собі за звичку геть усе спілкування вести через електронну пошту, бо це суттєво ощадить час. Відтак я скопіював з диктофона записи про своїх пацієнтів та надіслав їх секретареві (а також іще на два незалежні серверипро всяк випадок, раптом одна чи дві копії десь загубляться). На тому я закінчивна решту листів можна буде відповісти у польоті, а щойно десь знайду вай-файусе відправлю. Ґровер повернувся за кілька хвилин. Раптом я згадав про Ешлі Нокс.
Ґровере, а скільки людей ви можете взяти на борт?
Опріч мене ще двох, якщо вони не проти сидіти пліч-о-пліч.
Я озирнувся на головну будівлю аеропорту.
А ще хвилин десять маємо?
Я якраз готуватиму літак до польоту. Але покваптеся, погода не лишає нам багато часу.
Уже знайомий мені водій автобуса підвіз мене до термінала, а оскільки роботи він і досі не мав, то пообіцяв знов почекати. Ешлі знайти було неважковона стояла у великій черзі на таксі, у застебнутій аж до носа довгій куртці від «Норс Фейс».
Гей, Ешлі, я винайняв чартер до Денвераможливо, ми встигнемо вшитися звідси, перш ніж здійметься буря. Знаю, ми з вами не надто добре знайомі, але в літаку є ще одне місце. Що скажете?
Ви серйозно?
Менш як за дві години будемо там,я зробив якийсь заспокійливий жест.Слухайте, може, це здається дивним Але я і сам пройшов через усі ці весільні клопоти. Я добре памятаю, як моя дружина не могла спати два дні, намагаючись зробити все ідеально. Чесно, я просто хочу допомогти. Ніяких приписів дрібним шрифтом.
Обличчя її так і пашіло скепсисом.
І ви нічого за це не хочете від мене? Знаєте, я ж можу добряче роздати карасів. І не таких у нокаут відправляла.
Я підніс руку з обручкою.
Я люблю пити каву на задній веранді нашого будиночка на пляжі та дивитись на океан. Якось моя дружина поставила там блюдечка для трьох бродячих котів, що вешталися неподалік. Тепер кожного ранку вони складають мені компанію. Я дав їм імена та звик до їхнього приємного муркотіння.
Ви що, хочете порівняти мене з бродячим котом?насумрилась Ешлі.
Ні. Я хочу сказати, що не помічав жодного з тих котів, аж поки дружина не почала їх годувати. Тепер коти просто всюди. З людьми в мене так самоз лікарями це часто буває. Так ось, я просто не хочу, щоб зірвалося ваше весілля. Правда.
Я помітив, що вона аж трохи підстрибує від надлишку енергії.
Тільки я сама за себе плачу, згодні?
Як вам за краще. Але, навіть якщо ви не платите, я все одно запрошую вас приєднатися,знизав плечима я.
Поглянувши на злітну смугу, вона переступила з ноги на ногу.