А що найкраще у подружньому житті?спитала Ешлі.
Найкраще Коли вона смієтьсяя усміхаюся. Коли вона плачез моїх очей течуть сльози. Я ніколи б цього не зміняв ні на що.
Літак перемахнув через якусь гору, і внизу простяглася долина. Ґровер тицьнув пальцем у екран GPS, а потім кудись за вікно.
Отам ми провели медовий місяць. Гуляли в горах. Ґейл любить природу, і ми щороку сюди приїжджаємо. Щоправда, тепер вже їздимо у кемпері, спимо під ковдрами з підігрівом, маємо електричну кавоваркузагалом, кидаємо виклик природі.Він умостився зручніше.Ви питали поради? Скажу вам те саме, що радив своїм дівчаткам перед весіллям. Виходьте за чоловіка, який буде йти життям поруч із вами наступні пятдесят чи шістдесят років. Буде відчиняти перед вами двері, готувати каву, мастити кремом пятизагалом, ставитиме вас на пєдестал, де вам і місце. Подумайте, чи одружується він з вами лише через чудове личко та довгі коси? Чи кохатиме він вас через пятдесят років будь-якою?
Запала тиша, і я вирішив трохи розрядити атмосферу:
Ґровере, ви змарнували талант!
Це ж який?Він не відривав погляду від якихось приладів.
Та вам треба власне телешоу вести! Сідаєте на диван, викликаєте когось із зали та балакаєте з ним. Був би просто фурор.
Ґровер знов розсміявся.
Ось ви двоє прийшли до мене в ангар, побачили жовто-блакитний літак і старого з пошарпаними руками та крихітним злим псом. Ви квапитеся в Денвер, щоб хутчіше повернутися до свого заклопотаного життя серед е-мейлів та повідомлень. А я бачу капсулу, що дозволяє злетіти над своїми проблемами та подивитися на них із зовсім інакшого пункту. Звідси ж краще видно, еге ж?Він махнув рукою у напрямку чудового краєвиду під нами.Ви всі дивитеся на життя крізь забруднені, подряпані, спітнілі, а іноді навіть розбиті окуляри. А тут,він постукав по ручці штурвала,тут ви маєте змогу на хвильку зняти свої окуляри та подивитись на життя власними очима.
Саме тому ви любите літати?тихо спитала Ешлі.
Ми з Ґейл інколи сідаємо в літак та дві-три години просто літаємо. Мовчки. Тут нічого казатислова й не потрібні. Не треба сповнювати повітря зайвими хвилями. Вона просто сидить там, де сидите ви, і тримає руку в мене на плечі. А коли ми повертаємося на землю, усе наче стає на свої місця.
Протягом кількох хвилин ми всі мовчали.
Ґровер знов закашлявся. Потім захрипівнизько та моторошноі схопився руками за груди. Голова його вдарилась у скло збоку, спина вигнулася, рука почала рвати сорочку. Ще за мить він низько зігнувся над штурвалом та різко смикнув його праворуч. Літак важко нахилився і помчав до землі.
Гора перед нами наче піднялася назустріч. Відчуття було таке, ніби ми падаємо з величезного столу. За мить до удару об землю Ґровер потягнув штурвал на себе, і літак почав вирівнюватися. Швидкість суттєво впала, почулось, як гілки дерев дряпають дно літакаі Ґровер, немов робив це кожного дня, «поклав» літак на схил. Першим торкнувся хвіст, потім ліве криловоно об щось зачепилося та відламалося. Праве крило сильно переважило літак, ставши своєрідним якорем. Десь саме тієї миті Ґровер вимкнув двигун. Останнє, що я памятаю,літак починає перевертатись, і хвіст відламується. Потім гучний хрускіт, крик Ешлі, гавкіт собаки (його, мабуть, викинуло в повітря), відчуття снігу на обличчі, тріск деревиний удар. На приладі GPS мерехтить зелена лампочкаі далі темрява.
Розділ четвертий
Після зустрічі з Ешліа вона дуже нагадує тебея думав про той день, коли ми познайомилися.
Уроки закінчились, і я стояв на треку. Вже розігрітийох, зараз би мені так зігрітися. Ми бігали чверть кілометра, а тут бачучерез поле йде команда бігунів кросу. Власне, команда йшла однією юрбою, а кількома сотнями метрів за ними йшла дівчина. Ти.
Таке враження, ніби ти навіть не торкалася ногами трави. Твоє тіло було просто симфонією рук і ніг, якою керував якийсь невидимий лялькар. Я бачив тебе ранішети бігала крос уже другий рік. Ходили чутки, що ти просто неймовірно бігаєш великі дистанції. Ти мала коротке волоссяяк у Джулії Ендрюс у «Звуках музики». Ти підійшла ближче та легко перестрибнула лавку, а потім і високу огорожу, біля якої я стояв. Я чув твоє диханняглибоке, ритмічне, цілеспрямоване. Десь у той момент, коли перестрибувала через паркан, ти кинула на мене погляд своїх смарагдових очей. Від твоїх рук та пальців мене загнало в піт. Я пробубонів щось на кшталт «отакої», перечепився через барєр і впав. Це на мить відвернуло твою увагучи, може, ти дозволила їй відвернутися,і куточок твоїх губ осміхнувся мені, а очі спалахнули. Уже наступної миті твої ноги торкнулися землі, з очей зникло світло, і ти побігла.
Я дивився тобі у спину. На треку стояли перешкоди, і ти рушила, легко перестрибуючи їх усі. Земля під тобою здіймалася та опускалась, але це мовби ніяк не впливало на твої рухи. Абсолютна концентрація. Однак твоє обличчявоно наче не брало у цьому участі. І я знову щось пробубонів, а мій товариш ляснув мене по потилиці.
Навіть не мрій про неї,мовив Скотт.
Що?
Рейчел Ганту тебе жодних шансів.
Це ж чого?
Усе просто. Нейт Келсі.
Довелося відвести погляд від твоєї спини. Перед очима виник образ Нейтапівзахисник футбольної команди без жодного натяку на шию. Уже три роки утримує рекорд із тиску лежачи. Тим часом ти добігла до кінця поля та зникла у жіночій роздягальні.
Ще побачимо, хто кого.
Знову ляпас.
Хлопче, та тебе треба лікареві показати.
Шкода, що він не показав.
Дружина тренера працювала у приймальні деканавона завжди мені допомагала, так що я попросив у неї твій розклад. Щойно я його проглянув, як у мене зявилося неймовірно сильне бажання узяти інший факультатив. Мого куратора переконати було непросто.
Що ти хочеш вивчати?
Латинську мову.
Навіщо?
Мені подобається, як люди розмовляють латиною.
Люди не розмовляють латиною відтоді, як упав Рим.
А він що, впав?
Бене.
Ну, я вважаю, що ми дарма забули цю прекрасну мову. Настали часи для відродження латини!
Як її звати?
Рейчел Гант.
А що, не міг одразу сказати?І він підписав мені факультатив.
Наступного разу казатиму.
Нехай щастить, хлопче.
Дякую.
Слухай, у тебе гарна страховка?
Так. А чого ви питаєте?
Ти її хлопця бачив?
Я прийшов у клас, мабуть, першимщоб подивитись, як ти завітаєш. Добре, що я сидів, бо точно б гепнувся. Ти помітила мене, осміхнулася, підійшла та поклала свої книжки за парту ліворуч. Просто поруч зі мною. А відтак повернулася та простягла руку:
Я Рейчел.
Привіт!Ну, може, я не з першого разу чітко відповів.
Памятаю, я дивився у твої очі й думав, що ще ніколи не бачив такої зелені. Вони були великі та круглія згадав Каа з «Мауглі», коли той гіпнотизував мавп.
Ти Бен Пейн,мовила ти.
Мені аж щелепа впала, і я лише кивнув. У коридорі за твоєю спиною один з моїх товаришів по команді вже помирав зі сміху.
Ти мене знаєш?
Тебе всі знають.
Усі?..
Ти ж неймовірно швидко бігаєш, це всі знають.
Може, батько був не такий вже й поганий.
Ти осміхнуласяможе, хотіла ще щось сказати, але передумала та розвернулася.
Що?тільки й міг вимовити я.
Тобі ніхто не казав, що в тебе приємний голос?усміхнулася ти.
Я торкнувся горла та октав на вісім вище від звичайного писнув:
Ніхто,потім відкашлявся,ні, ніхто,додав я вже нижче.
Ти розкрила зошит і почала гортати сторінки, закинувши ногу на ногу.
Ну тоді я скажу. Він у тебе теплий.
Решту навчального року ми з тобою були «друзями», бо я ніяк не міг зібрати докупи свої сама-знаєш-щойця й запросити тебе на побачення. Не забуваймо також про містера Голова-без-шиї, який міг запросто розірвати мене навпіл. Якби наздогнав.
На початку наступного року якось я зустрів тебе перед урокамими зіткнулися в коридорі, коли ти виходила з дівчачої роздягальні. Волосся в тебе було мокре після душу. На лобіглибока зморшка, очі звужені.
Гей, щось сталося?спитав я.
Ти відвернулася та пішла до виходу, геть зі школи. Я встиг помітити, що очі в тебе заплакані, а кулаки міцно стиснуті.
Нічого!кинула ти через плече.
Я наздогнав тебе, узяв твій рюкзак, і ми разом пішли на стадіон.
Може, розповіси, що сталося?
Моя швидкість не росте!вигукнула ти в розпачі.
Хочеш, я допоможу?
Хіба можеш?наморщила ти ніс.
Ну, можу. Принаймні вважаю, що можу. Він,я махнув рукою в бік кабінету тренера команди з кросу,точно не може. Якби міг, уже б давно сказав тобі.
Можна подумати, ти знаєш більше за нього!Тебе нелегко було переконати.
Я тільки кивнув.
І що ж це тоді?
Справа у твоїх руках. Надто багато рухів убік і замало вперед. А ще,я вказав на твій стегновий згинальний мяз,ти надто скута отут. Через це в тебе короткий крок. Так, ти рухаєшся прудко, але треба збільшити крок. Пять сантиметріві ти помітиш відмінність.
Ти так засмутилася, наче я сказав, що форма тобі не личить і ти в ній здаєшся товстою.
Що, правда?
Я знов кивнув і почав озиратися, шукаючи твого бойфренда. Узагалі та наша розмова була, мабуть, найдовшою розмовою на людях.
Ти поклала долоні на стегна.
То ти можеш це виправити?
Ну, я не здатен цього виправити. Проте можу бігти поруч, і ти ніби подивишся на себе збоку. Можливо, нам вдасться дібрати тобі новий ритмз довшими кроками. Щось подібне до того, як ти йдеш по тротуару та, наприклад, наступаєш на кожну плитку. Є інший спосіб: якщо бігти з кимось, у кого довший кроктвій мозок зможе сам підлаштуватися. В обох випадках крок має стати довшим.
І ти мені допоможеш?
Ну, так Хіба ж я можу тобі відмовити?
Ти згорнула руки на грудях.
І ти досі мовчав? Ти ж не звертав на мене жодної уваги!
Я й досі озирався, шукаючи твого гевала. Мені здавалося, ніби він просто дихає в потилицю.
А що твій твій отой комод без шиї?
Якщо ти не чув, генію, ми розійшлися ще торік!
Правда?Я почухав потилицю.А я й не знав.
Може, на треку ти і швидкий, але отут,ти постукала мене в груди,я можу ще й бігати навколо тебе кругалі.
Ти й досі бігаєш.
Розділ пятий
Я розплющив очі. Навколо панувала темрява. Біль посилився. Я клацнув кнопку на годиннику: 4: 47 ранку. Ми розбилися приблизно шість годин тому. Сонце зійде години через дві. Хоча, якщо взяти до уваги, що ми на чималій висоті, може, й раніше. Дуже холодно. Навряд чи проживу ще бодай чверть години, якщо просто зараз щось не вдію. Мене вже колотить, зуби цокотять. Ґровера вкрив шар снігу сантиметрів десять завтовшки. Мій ремінь безпеки і досі був пристебнутий, хоча крісло піді мною зламалося.
Ешлі лежала ліворуч від мене. Простягнувши руку, я намацав сонну артерію на шиїсерцебиття прискорене, але вона не видає ані звуку. Розгледіти її обличчя в пітьмі я не міг. Я намацав довкола сніг та бите скло. Праворуч під руку трапився компресійний мішок зі спальником, пристебнутий до Ґроверового сидіння. Я смикнув за мотузку і повільно витяг спальний мішок. Іще якийсь час знадобився, щоб знайти застібку та розстебнути його, після чого я, як зміг, укрив себе та Ешлі. Рухатися було вкрай тяжковід болю зліва в грудях мені забивало подих. Я спромігся хіба що засунути її ноги у кінець мішка. Одну ногу точно пошкоджено. Собака стрибнув до нас грітися. Я знов натиснув кнопку та поглянув на розпливчасті цифри 5: 59 на розмазано-зеленому тлі. За кілька метрів попереду я побачив лопаті пропелера, укриті снігом. Бракувало шматка однієї лопаті.
На світанку мене збудив собакавін стрибнув на груди та лизнув мене в ніс. Із сірого неба валив рясний снігҐровера вже майже не було видно. Сантиметрів тридцять випало. Десь поруч росла якась ялинкая бачив одну з її гілок. Холодно. Я засунув долоні під пахви. Пуховий спальний мішокце одночасно і добре, і не дуже. Добре, бо я зігрівся і кровообіг покращився, а ще я не помер від холоду. Не дужебо з кровообігом посилився й біль у ребрах.
Ешлі так само тихо лежала поруч і не рухалася. Я знов торкнувся її шиї: серцебиття трохи уповільнилось, але було досить сильним. Значить, організм уже використав усі запаси адреналіну, що викинув у кров під час аварії.
Треба її оглянути. Я повільно сів і почав уважно її роздивлятися. Обличчя набрякло, усюди запечена кров, на голові й на лобі кілька порізів. Плече точно вибите: рука низько висить у рукаві куртки. Засунувши правицю в рукав, я намацав її руку, міцно взявся та потягнув униз. Жили в суглобі напружилися та повернули кістку на місце. Я спробував поворушити її рукою: кістка ходить занадто вільно (я згадав, що вона розповідала про інші вивихи), але принаймні все на місці. Загалом плечі вправляти доволі легко, якщо знати, як зробити потрібний рух. Щодо внутрішніх пошкодженьто це пізніше, бо треба її роздягти. Тепер черга ніг. Я обережно обмацав боки: мязисті, сильні. Тут усе нормально. Далі ноги. З правою все гаразд, а от з лівою біда.
Коли літак загатився в якийсь камінь, стегнова кістка Ешлі не витримала удару. Може, саме цієї миті вона кричала. Усе стегно неабияк набрякло та стало вдвічі більшим. Штани щільно охоплювали ногу. Пощастило, що кістка не вийшла назовні. Треба вправити перелом, поки вона не прокинулась, але для цього мені знадобиться більше вільного простору. Тут же наразі як у апараті МРТнавіть не повернутися. Я оглянув те, що залишилося від літака: по суті ми опинилися в такій собі печері зі снігу та уламків фюзеляжу. І це не так вже й кепсько, з одного боку. Силою удару літак встромило в сніг, а потім хурделиця ще й добряче затрусила нас згори. Може, звучить і не дуже добре, але завдяки цій сніговій ковдрі маємо тут температуру десь 2 °C, а це точно тепліше, аніж надворі. Крім того, сніг добре захищає нас від вітру. Плексигласовий дах, притрушений снігом, пропускає трохи світла, і зараз це мені допоможе.
Я почав розширювати простір, викопуючи додаткове місце у снігу для ноги Ешлі. Собака активно мені допомагав, нарізаючи кола. Потім він стрибнув на коліна Ґровера та спробував злизати сніг з його обличчямабуть, хотів спитати господаря, коли ж злітаємо. Руками копати я не міг, це стало зрозуміло майже одразу, тому, розгрібши трохи у Ґровера під ногами, знайшов пластикову планшетку. Документи я викинув, а планшетка стала непоганою лопатою. Робота йшла повільно, але мені вдалося викопати досить велику печеручи радше поличку,куди я міг покласти Ешлі та вправити їй ногу.
Знявши спальник, я постелив його на сніг. Потім обережно трохи підняв дівчину та почав укладати на снігову поличку. Це неймовірно мене виснажило, і я притулився до сидіння Ґровера, намагаючись відсапнути. Дихати глибоко заважав гострий біль у грудях. На коліна стрибнув собака та лизнув мене в обличчя.
Хлопчику,прошепотів я, поплескавши його по спині. Ніяк не можу згадати імя.
На відпочинок мені знадобилося з півгодини. Я сів поруч та покликав Ешлі, але вона не відповіла. Добре, бо зараз буде боляче. Набагато гірше, ніж коли нога зламалася.
У пригоді став мій пасок. Я обмотав одним краєм щиколотку Ешлі, а другимсвій запясток, щоб зручніше було тягти. Потім зняв свій лівий черевик та обережно сперся стопою між її ногами. Готово. Я натягнув пасок міцніше та схопився обіруч за її ногу, готуючись тягти. Раптом я відчув на своїй нозі її руку. Ешлі поглянула на мене з-під напівзаплющених повік, погладила мою стопу та прошепотіла:
Давай, сильніше
Я щосили потягнув за ногу, одночасно впираючись в неї своєю стопою та вигинаючи спину. Ешлі пронизав біль, її голова захилилася назад, з горла вирвався придушений крика тоді вона знепритомніла. Нога розслабилась, і я поклав її в природне положення та відпустив. Вона дещо провисла набік, лягаючи так само, як і здорова нога.
Узагалі в лікуванні переломів головнеповернути кістки в правильне положення і зафіксувати, аж поки кістка не зростеться. Завдання непросте. Я почав шукати, чим можна зафіксувати ногу. У мене над головою стирчали дві відламані стійки криладесь до метра завдовжки та в палець завтовшки. Мабуть, їх переламало, коли відірвалося крило. Дещиця зусиль та часуй ось маю дві металеві палиці.