І Нат не опирається. Він дозволяє їй штовхати себе, відчуває, як балансує на краю, як його ноги ковзають по стертих дошках, дозволяє собі звалитися з пірсу.
«То он на що це схоже», думає він, коли над головою сходиться вода. Він не бореться. Затримує подих, не ворушить ні руками, ні ногами, не заплющує очей і повільно йде на дно. Ось на що це схоже. Він уявляє, як тонула Лідія, як сонячне світло над водою робилося бляклим. Він тоне. Як Лідія. Скоро опиниться на дні, його ноги, руки, спина притиснуться до піску. Він залишатиметься там, поки зможе затримувати подих, поки вода не рине всередину й не загасить мозок, мов свічку. В нього печуть очі, але Нат не дозволяє їм заплющитися. «Ось на що це схоже, знову промовляє він подумки. Зверни на це увагу. Зверни увагу на все. Запамятай це».
Але він надто добре знайомий з водою. Тіло знає, що робити, так само, як і те, що потрібно пригинатися вдома на сходах, щоб не вдаритися головою. Мязи розтягуються і починають працювати. Тіло саме все вирішує, і руки починають чіплятися за воду. Нат працює ногами, поки голова не виринає на поверхню, поки він не викашлює ковток мулу й не втягує в легені прохолодне повітря. Запізно. Він уже навчився не тонути.
Нат плаває горілиць із заплющеними очима, дозволяє воді тримати стомлені кінцівки. Не зможе дізнатися, на що це було схоже, ані вперше, ані востаннє. Він може здогадуватись, але точно не знатиме ніколи. Як це було, про що вона думала, про що ніколи йому не казала. Чи думала вона, що він її підвів, чи думала, що хотіла, щоб він її відпустив. Це дає найвиразніше відчуття, що її більше нема.
Нате! кличе Ханна й виглядає з пірсу.
У неї маленьке й бліде обличчя. Тоді зявляється інша голова Джекова і до нього простягається рука. Він знає, що це Джекова рука, й коли він туди дістанеться, у будь-якому разі візьметься за неї.
А що буде, коли Нат візьметься за ту руку? Поплентається додому, мокрий, брудний, зі слідами Джекових зубів на суглобах. Поряд буде Джек, запухлий, у синцях, із темно-коричневою плямою на сорочці. Ханна очевидно плакала: жилки під очима, вологі вії. Попри це, вони всі дивно світитимуться, ніби чистенько відмиті.
Знадобиться багато часу, щоб все зясувати. Сьогодні їм доведеться мати справу з батьками Ната, із Джековою матірю, з усіма запитаннями: «Чому ви побилися? Що сталося?». Має збігти багато часу, бо вони не зможуть пояснити, а батькам це всі знають потрібні пояснення. Вони перевдягнуться в сухе, Джек надягне одну зі старих Натових футболок. Намастять Джекову щоку й Натові пальці меркурохромом, й рани здаватимуться ще кривавішими, мовби наново відкритими, хоча насправді починають загоюватися.
А завтра, наступного місяця, наступного року? Потрібно багато часу. Вони й через роки намагатимуться збирати докупи частинки пазлу, пригадувати риси її обличчя, малювати її в уяві. Поза сумнівом, цього разу вони правильно все зрозуміли, нарешті повністю зрозуміли її. Вони часто про неї думатимуть: коли Мерилін відкриє штори в кімнаті Лідії, відчинить шафу й почне діставати з полиць одяг. Коли одного д3ня їхній батько прийде на вечірку та вперше не почне швидко оглядати всі світлокосі голови в кімнаті. Коли Ханна навчиться стояти пряміше, говорити зрозуміліше, коли одного дня знайомим жестом закладе волосся за вухо й на мить замислиться, де вона це перейняла. І коли в університеті в Ната запитуватимуть, чи є в нього брати й сестри, він казатиме: «Дві сестри, але одна померла». Одного дня він гляне на маленький горбочок у Джека на носі й захоче обережно погладити його пальцем. Коли набагато, набагато пізніше він подивиться на мовчазний блакитний мармур на землі та подумає про свою сестру, так само, як думатиме про неї кожної важливої миті свого життя. Нат цього ще не знає, але відчуває глибоко в душі. «Ще стільки всього станеться, подумав він, про що мені захочеться тобі розповісти».
Нині ж він нарешті розплющує очі, концентрується на пірсі, на Джековій руці, на Ханні. З того місця, де він плаває, її схилений профіль здається піднятим угору, й Нат пливе до неї по-собачому. Він не хоче пірнути й перестати бачити її обличчя.
Примітка автора
Я дозволила собі кілька незначних фактологічних неточностей: обкладинку книги «Як завоювати друзів і впливати на людей», описану мною, зібрано з кількох різних видань. Однак її текст повністю відповідає реальному. Так само цитати з «Кулінарної книги Бетті Крокер» я взяла з книжки моєї матері, виданої 1968 року. Проте в матері Мерилін мало б бути більш раннє видання.
Подяки
Щиро дякую моєму агенту Джулі Барер за терпіння, з яким вона шість років чекала на цей роман, і за віру в нього, значно більшу за мою. Вдячна долі, яка послала її мені. Я не могла опинитися в кращому оточенні, ніж Вільям Боґґессо, Анна Вінер, Джемма Парді та Анна Натсон-Геллер із «Бейєр літерарі», робота з якими давала справжню насолоду.
Редактори із «Пенґвін Пресс» Андреа Вокер і Джинні Сміт Юнс тактовно скерували мене до того, щоб зробити цю книгу незмірно кращою. Софія Групман освітлювала мої дні своїми листами. Редактор Джейн Каволіна, коректор Ліза Торнблум, Барбара Кампо й уся команда, що працювала над книгою, з дружнім розумінням поставилися до мого захоплення курсивом і дали раду мільярдові протиріч. Агент зі звязків із громадськістю Джуліана Киян виявилася енергійним і невтомним захисником. А ще я глибоко вдячна Енн Ґодофф, Скотту Мойєрсу, Трейсі Локке, Сарі Гатсон, Бріттані Бофтер і всім іншим у «Пенґвін Пресс» і «Пенґвін Рандом Хаус» за ті ентузіазм і любов, які вони вклали у свою працю, перш ніж ця книга побачила світ.
Часто доводиться чути, мовляв, писати навчитися неможливо. Але мої вчителі подарували мені надзвичайно багато знань і про письменництво, й про життя письменника. Патриція Павелл дала мені перший справжній урок майстерності та допомогла серйозно взятися до роботи. Венді Гайман належить ідея отримання диплому магістра з мистецтвознавства, тож я тепер її довічна боржниця. На перших стадіях роботи украй важливими були підтримка і заохочення Елейзри Шаффзін, а чудові професори з Мічиґана Пітер Го Девіс, Ніколас Дельбанко, Метью Клем, Ейлін Поллак, і Ненсі Рейсман й надалі залишаються моїми наймудрішими наставниками.
Також багато чим завдячую своїм неформальним учителям: друзям-письменникам. Глибоко вдячна тим, хто навчався зі мною в Мічиґані, особливо Увем Акпан, Джасперу Каарлсу, Аріель Джанікіан, Дженні Феррарі-Адлер, Джо Кілдаффу, Даніель Лазарін, Таемі Лім, Пітеру Мейшелу, Фібі Ноблс, Маріссу Перрі, Преету Самарасану, Бріттані Сонненберґ та Жасмін Ворд. Ейєлет Еміттей, Крістіна МакКерролл, Анн Стамешкін та Елізабет Стаудт заслуговують на дворазові, триразові, чотириразові подяки за те, що протягом років читали ранні чернетки цього роману й аплодували мені. Джес Габерлі не лише гідний довіри слухач, а й необхідний голос поміркованості.
Письменництво справа самітників, і я безмежно вдячна всім спільнотам, які на цьому шляху надавали мені можливості для спілкування. Співробітники журналу «Фікшн райтерс ревю» завжди нагадували, що художня проза має значення, а у «Бред лоф райтерс серемоніс» мене познайомили з багатьма друзями та «літературними ідолами», серед яких і Волтрони. У Бостоні мене прийняла до своєї теплої та привітної письменницької родини «Ґраб стріт». Окремо дякую Крістоферу Кастеллані за те, що долучив мене до своїх однодумців. Наша письменницька група «Кремезні мавпи» (Чіп Чік, Дженніфер де Леон, Кельвін Геннік, Соня Ларсон, Александрія Марзано-Лесневіч, Вітні Шарер, Адам Стумахер, Ґрейс Талусан і Беккі Тач) забезпечили мені як надійну підтримку, так і нещадну критику. А коли я застрягала в роботі, магія гарячого чаю, найкращих у світі сандвічів і завжди дивовижним чином вгаданої найпотрібнішої на той момент музики з динаміків у кафе «Дарвінс Лтд» у Кембриджі допомагала мені продовжити. Нарешті, від щирого серця дякую моїм друзям і родині з усіма можливими й неможливими способами їхнього впливу, бо саме завдяки їм я стала тим, ким є нині. Кеті Кемпбелл, Саманта Чін та Енні Cюй понад двадцять років були моєю групою підтримки та моїми довіреними особами. На шляху мені трапилося набагато більше друзів, ніж я можу тут перелічити; вони знають, що це про них спасибі їм. Керол, Стів і Мелісса Фокс понад десятиліття тому щиро привітали мене в своєму домі, де люблять і цінують слово. А моя родина завжди залишалася джерелом, з якого я черпала силу, хоча й не завжди рідні могли до кінця бути впевненими в тому, що вийде з усього цього письменництва; дякую моїм батькам, Даніелеві й Лілі Інґ, і моїй сестрі, Івонні Інґ, які дали мені змогу чогось досягти й допомогли знайти власний шлях. Мій чоловік, Метью Фокс, не лише заохочував мене на кожному кроці він узяв на себе незліченні обовязки, аби я могла писати. Без нього поява цієї книги була б неможливою. І останній у переліку, але не останній за значенням мій син, який стоїчно змирився з тим, що його мати живе десь у хмарах. Він постійно тішить мене та допомагає не надавати надто великого значення життєвим негараздам. Ти, синку, завжди будеш досягненням, яким я пишаюся найбільше.
Примітки
1
Серія вбивств у Нью-Йорку, 19761977 рр. Тут і далі прим. редакції.
2
Відеогра.
3
Фонзі персонаж американського ситкому 70-х «Щасливі дні».
4
«Верхньою планкою» користуються вчителі, коли вважають, що тест може виявитися занадто складним. Тоді вчитель вираховує середній бал по групі (класу), приймає роботу з найвищою оцінкою за 100 %, і перераховує всі оцінки за різницею між найкращою роботою і початковим вищим рівнем. Так, якщо максимальна оцінка 10, а найвища 8, то «верхньою планкою» буде «8», і всім учням піднімуть оцінку на 2 бали.
5
Гарвардська щоденна студентська газета.
6
Мережа автобусних ліній по всій Північній Америці.
7
Рекламний образ, вигаданий компанією General Mills. За результатами опитувань 40-х років ХХ століття Бетті Крокер назвали другою за популярністю жінкою Америки після Елеонори Рузвельт, хоча насправді такої людини ніколи не існувало.
8
Вручення атестатів в американській школі.
9
Фотоплівка для кольорових знімків.
10
Мультсеріал компанії «Дісней».
11
Мультсеріал 19641973 років.
12
Комедійне телешоу.
13
Серіал 19641972 років.
14
Американське телешоу, з 1963 року й до сьогодні.
15
Американське телешоу, з 1956 року й до сьогодні.
16
Американський журналіст, телеведучий, режисер; найвідоміший за роботою ведучого в Tonight Show на каналі NBC.
17
У 19391970 роках у США після вимкнення телесигналу транслювали зображення голови індіанця в горішньому куті.
18
Американський бренд арахісової пасти.
19
Від 4 листопада 1916 до 17 липня 2009 року американський журналіст, ведучий на телеканалі CBS.
20
Сьогодні мис Канаверал.
21
Американський пілотований космічний корабель.
22
Американський комедійний серіал, 19511957 років.
23
Ситком, 19541960 років.
24
Різновид бейсболу, мячі й бити в якому відрізняються від класичних.
25
Бренд сухих сніданків.
26
Девіз Гарварда, з лат. істина.
27
Американський дует 60-х років.
28
Паста швидкого приготування.
29
Американський комедійний серіал.
30
Пісня гурту ABBA.
31
Бренд посуду.
32
Азійський вид одягу, що нагадує за виглядом довгу спідницю. Складається зі смужки тканини, яку обгортають довкола пояса, прикриваючи ноги.
33
Культовий нічний клуб.
34
Чай, який згідно з китайською класифікацією посідає середнє місце між червоним та зеленим.
35
Попкорн.
36
Американський ситком 19741978 років.
37
Американський серіал про колишнього астронавта.
38
Американський серіал на медичну тематику.