Як уже так сталося, що Меланіїтак звали нову пані Черевковськувдалося уярмити легковажного Станіслава, залишилося загадкою. Хоча найімовірніше, спритна жінка поставила питання руба: хочеш отримати мене, так веди під вінець. І Станіслав, звиклий удовольняти свої примхи, погодився. Маланка була дуже вродливою жінкою двадцяти семи років, і розум вона мала практичний. Саме за останнє і цінував її Станіслав й у свої пятдесят чотири роки часто прислухався до її думки.
Для Насті одруження коханця стало тяжким ударом. Але вона віддано кохала Станіслава, тому не пішла від нього, а залишилася у господі куховаркою, аби хоч здалеку бачити його. І покірливо зносила всі образи від Маланки, яка знала, ким донедавна була Настя.
У Маланки була дочка від першого шлюбуЛюбов, або Любонька, як її лагідно називав сам Станіслав. Дівчинка була тиха, соромязлива, немов засмикана своєю енергійною матірю, хоча лише на рік молодша од Ярини та Яреми, яким на той час виповнилося по одинадцять років. Поява Маланки і Люби викликала у близнюків жаль до Насті та ще більшу образу на діда, який із чужою дівчинкою був лагідніший, ніж з кровними онуками.
А Маланка робила все, щоб утертися в довіру до близнюків, сподіваючись, що це сподобається її новому чоловікові. Проте близнюки відчували нещирість Маланки і ставилися до неї стримано, хоча й чемно. А ще величали «бабусею», чим доводили до сказуяка вона у розквіті років бабуся?
Одного разу Петро зявився провідати хрещеників. Він памятав про дану хрещениці обіцянку, яка не давала йому спокою. Сама Ярина вже давно забула про свою примху, але коли хрещений привів їй у подарунок коня, то не могла повірити своєму щастю.
Подарований аргамак дійсно був красенем! Легкий і витончений, невтомний і стрімкий, немов народжений не кобилицею, а вільним вітром, жеребець дивився на свою маленьку господиню розумним поглядом мигдалеподібних очей, обережно переступав на місці, наче усвідомлював, що перед ним стоїть дитина, яку не можна калічити і яку він має слухатися.
Як ти його назвеш, доню? запитав Петро, розчулено дивлячись, як сяють щастям очі Ярини.
Промінчик.
Чому?
Тому, що твоя любов, хрещений, зігріває мене, як сонце, і цей подарунокчерговий промінчик твоєї любові,з несподіваним для свого віку красномовством відповіла Ярина, чим зворушила Петра до глибини душі.
Правду кажучи, для такої малої дівчинки, нехай навіть й улюбленої хрещениці, це був аж занадто дорогий подарунок. Сотника це роздратувало, бо він усе ж таки прагнув дати онукам усе необхідне, що міг дозволити за своїми статками: діти були нагодовані й одягнені, Ярема здобував освіту. Станіслав теж якось подумав, чи не подарувати онуці коня, проте зрештою вирішив, що дівчині це ні до чого. І коли Петро таки це зробив, Станіслав образився, але промовчав, не бажаючи опинитися в смішному становищі.
А для Яринки, позбавленої більшу частину року товариства брата, Промінчик став найкращим другом. Часто містяни бачили, як вона хвацько скаче на ньому околицями і як чудовий жеребець мчить, неначе буйний вітер.
Розділ 2Перелюб та його наслідки
Хто з грішною, дурною побрався жоною,
Не з жінкою той поєднавсяз бідою.
Якось серпневого дня Ярема сидів на ґанку й уважно стежив за Маланкою, яка, походжаючи обійстям, діловито командувала челяддю. Але не з хазяйновитості, а щоб нишком перезиратися з молодим джуроюЛукашем Бережним. І що далі, то більше хлопець упевнювався, що ці двоєкоханці. І якщо про це стане відомо дідові, і сліду «бабуні» не залишиться в домі.
Річ у тому, що з деякого часу Ярема почав помічати, що Маланка всяко намагається огудити його з сестрою перед дідом. Станіслав спочатку байдуже вислуховував ці наклепи, але згодом почав прислухатися й поводитися з онуками ще суворіше, ніж раніше. Це доводило хлопця до люті. Норов Яреми був схожий з норовом вовка-одинака: він ні в кому не мав потреби, мав вроджене передчуття загрози і готовий був захищатися до останнього, ніким і нічим не дорожив, окрім сестри та хрещеного. І хлопець ладен був зробити все, щоб захистити сестру. Тому почав спостерігати за жінкою і підмітив її небайдужість до Лукаша.
Лукаш найнявся на службу до Станіслава у 1647 році та швидко втерся до нього в довірущоразу вирушаючи на війну, старий зі спокійною душею довіряв йому охорону сімї та майна. Ким раніше був Лукаш, звідки явився до Березані, знав хіба що Станіслав. За душею у цього молодика не було ані гроша, зате він мав вроду та манери, які вирізняли його серед інших джур, що одразу оцінила Маланка. Правду кажучи, ці двоє чудово пасували одне до одного: вонаблакитноока брюнетка, вінблондин із карими очима. Але доля звела їх занадто пізно!
Ярема не усвідомлював, що кохання Маланки та Лукаша щирейого не обходили такі тонкощі. Він переймався лише тим, що «бабуня» отруює життя йому і сестрі, та обмірковував, як викрити її подружню зраду.
На ґанок вийшла Люба і присіла біля Яреми. Хлопець лагідно всміхнувся їйвін був привязаний до дівчинки, немов до молодшої сестрички, і по-своєму любив її. Пухкенька, маленького зросту, Любочка соромливо всміхнулася йому у відповідь і запитала:
А чому ти не поїхав з Яриною і паном Петром?
У Яринки такий кінь, що за ним і вітер не вженеться. А хочеш, я покатаю тебе на своєму коні?
Ой, ні! вигукнула Люба. Я боюся! Мені не вистачає духу їздити так, як Ярина. Адже вона може скакати верхи з ранку і до вечора, немов і втоми не знає.
Це було правдоюЛюба боялася коней, на відміну від Ярини, яка була наче народжена для верхової їзди. Літо добігало кінця, і Дубченко приїхав у гості до хрещеників. Й оскільки самого Станіслава не було вдомаза наказом гетьмана Переяславський полк вирушив у похід у Молдавію, то Петро знаходився в повному розпорядженні похресників, і обоє цим радо користувалися.
Тоді чим тебе розважити, Любонько? запитав Ярема.
Та нічим! Ти ж дорослий хлопець, тобі зі мною, мабуть, нецікаво, скромно відповіла Люба, сподіваючись, що він усе одно щось вигадає. У свої тринадцять років дівчинка усвідомила, що Ярема їй подобається, тому щоразу, коли він приїжджав додому з колегіуму, ненавязливо крутилася біля нього, а у його відсутність сумувала за ним. І зараз дівчинка навмисно прийшла, щоб побути з ним наодинці, бо завжди хлопець дарував усю свою увагу тільки сестрі. Але Любі завадилиу двір вїхала Яринка з Дубченком, і Ярема одразу забув про неї й кинувся до сестри, щоб допомогти злізти з коня.
Близнюкам виповнилося по чотирнадцять років, і вони нагадували дзеркальні відображення одне одного. Обоє були худорляві й невисокі, з молочно-білою, без ластовиння шкірою та густим вогняним волоссям. І, як і в ранньому дитинстві, обоє мали гордовитий погляд та, здавалося, зверхньо дивилися на всіх навколо.
Вони перезираються! тихенько шепнув Ярема сестрі, коли знімав її з коня, оскільки давно поділився з нею своїми підозрами.
Я теж це помічала! прошепотіла у відповідь Ярина і замовкла, бо до них підійшла Маланка.
Це недобре, Ярино, що ти з коня майже не злазиш, сухо промовила жінка. Навіть непристойно для дівчини! Ти вже підростаєш, і незабаром треба буде думати про заміжжя, а ти
А хіба тобі шкода, бабуню? нелюбязно перебив її Ярема.
Ось тепер ти сам, пане Петре, бачиш, які вони обоє зухвалі! І ніяк не можу їх навчити скромності й шанобливості до старших, почала скаржитися Маланка.
Дубченко досадливо скрививсяйого дратувала Маланка з її солодкавою манерою говорити з ним, бо він знав, що колись вона була злиденною міщаночкою, а нині, допавшись до статків його приятеля, удавала з себе вельможну пані. Але найбільше його сердило, що вона постійно гудила його хрещеників.
Якщо Ярині хочеться, то нехай їздить верхи, скільки забажає! А женихи на неї і так знайдутьсяще й битися за неї будуть, промовив Дубченко і пішов у дім. Маланка невдоволено стиснула губи і рушила слідомПетро був гостем, і вона мала розважати його. До її честі слід сказати, що вона завжди гостинно приймала будь-кого.
Весь залишок дня Ярема шпигував за коханцями, але вони нічим себе не видали. Трохи розчарований, хлопець пішов спати: завтра треба раненько встати, щоб провести хрещеного.
Наступного ранку, коли проводжали Дубченка, Маланка наполягла, щоб Ярема доїхав із ним до самого лісу. А це було досить далеко від містечка. А Ярину послала з якимось дрібязковим дорученням до її хрещеної матері, наказавши не поспішати додому. Ще й Любу з нею відправила! Близнюки виразно подивилися одне на одного, але заперечувати не стали. Вибравши момент, Ярема шепнув сестрі: «Я повернуся і простежу за ними».
Провівши хрещеного за околиці міста, Ярема поквапився додому. Щоб його ніхто не побачив, він залишив свого коня у садку та, обережно прокравшись у дім, наблизився до опочивальні діда, прислухався і почув за дверима шепіт і легкі стогони. «Оце закортіло їм, що й ночі не дочекалися! Тепер ти, бабуню, підеш навколо світу зашморгом!»задоволено подумав Ярема, пригадавши одну з багатьох примовок свого хрещеного, а потім різко розчахнув двері. І одразу густо почервонів від досі не баченого видовища, соромливо відвів очі, але увійшов до спальні й голосно кашлянув. Від цього звуку Лукаш різко зіскочив із ліжка, а Маланка вискнула і полізла під укривало, натягнувши його до підборіддя.
Бог на поміч, голубята! розвязно мовив Ярема, намагаючись приховати своє зніяковіння та глузливо зиркаючи на коханців. Ти, Маласю, краще одразу збирай своє шмаття і забирайся звідси. А заразом і коханця свого прихопи! Адже коли дід дізнається про твою зраду, то гнів його буде страшний!
Маланку охопив тваринний жах, бо Станіслав такий, що На очі жінки навернулися сльози, і вона заблагала:
Яремо, я прошу тебе, не говори нічого Станіславу! Христом Богом тебе прошу! Він же вбє Лукаша і мене! А що станеться з Любою, якщо вона осиротіє?! Пощади, Яремонько!
Ні! Ти давно вже чиниш підступи проти нас із сестрою, так що вибору в мене немаєабо ти, або ми. Тож забирайся звідси, поки дід не повернувся! І не барися, Маласю! з цими словами Ярема зібрався піти, але тут на нього накинувся Лукаш і з силою вдарив ефесом своєї шаблі по потилиці. Хлопець упав як підкошений, навіть охнути не встиг.
Чого дивишся? буркнув Лукаш до отетерілої від його поведінки коханки, замикаючи двері на засув. Швидко подай мотузки, що у мене в кишені шароварів! І чимось рота йому треба завязати!
Маланка схопилася та подала йому тонкі шкіряні ремінці й серветку, а Лукаш уміло й міцно звязав Ярему і заткнув йому рота серветкою.
Його треба порішити, спокійно сказав він, натягуючи шаровари. Так ми одразу вбємо двох зайців: і хлопця позбудемося, як раніше говорили, і від його діда вбережемося. Поки сховаймо його тут, а вночі я винесу його, убю і десь закопаю.
Очі Маланки загорілися. Адже єдиною причиною, із якої молода і вродлива Маланка пішла за старого Станіслава, було його багатство. Але близнюки ставали їй на заваді, бо чоловік прямо говорив, що саме вони його головні спадкоємці. Не рятувало справи навіть чимале віно, яке він їй виділив, Маланка хотіла усе його майно.
А зараз його не можна вбити? запитала вона, одягаючись.
Та ж кров буде по всій кімнаті!
То придуши ти його, і все!
Ні! Зробимо так, як я сказав. І постарайся не видати себе хвилюванням. Його сестра може щось запідозрити!
Боже мій, вона й так запідозрить! заволала Маланка. Що ми їй скажемо? Як пояснимо всім, куди він подівся?
А ми скажемо, що він поїхав із Дубченком! мовив Лукаш після роздумів. А що? Вирішив на Низ утекти, козацькї слави здобути!
А якщо Дубченко наступного року приїде і скаже, що не забирав його? з сумнівом похитала головою Маланка.
А це щонаш клопіт? Хто через рік буде шукати свідків, які його бачили? Головненині виплутатися з цієї біди! Замкнемо кімнату зсередини: ти вийдеш у двері, а я вилізу через вікно, розпорядився Лукаш, бо кімната замикалася лише зсередини. А ввечері позбудемося його.
Маланка помялася, але потім погодилася з коханцем і полізла до нього з поцілунками. Вони деякий час пристрасно цілувалися, стоячи над непритомним Яремою. Але потім Лукаш випроводив коханку за двері й подивився на підлітка, який почав приходити до тями. «Адже зовсім хлопчисько! Ще й життя не бачив! Ось тільки немає в мене виходу! Інакше не зносити нам з Маланкою своїх голів!»подумав він, на мить пошкодувавши Ярему.
Ти, хлопче, не сердься! Треба було спершу подумати, чи слід без стуку заходити. Так що сам, дурню, винен, говорив Лукаш, пхаючи Ярему під ліжко. А тепер доведеться тебе вбити. Можеш помолитися і покаятисячас у тебе є. Хоча тобі, невинній душі, мабуть, і каятися ще ні в чому. І я неодмінно поставлю свічку за упокій твоєї грішної душі, а з часом і панахидку замовлю! із цими словами він обережно визирнув у вікно і, не побачивши небажаних свідків, виліз, нещільно причинивши стулки.
Відвертий цинізм Лукаша не обурив Ярему, він подумки лаяв самого себе всіма відомими лайками, уторопавши, що вчинив непоправну дурість. Треба було покликати свідків або повернутися разом із хрещеним! А тепер його вбють, і Яринку нікому буде захистити. «А будьте ви обоє прокляті! Нехай вас усі святі покарають за ваші гріхи!»думав Ярема, охоплений нестримною люттю на коханців і з байдужістю усвідомлюючи, що настали останні години його життя, бо надії на порятунок у нього не було.
У цей самий час, коли Ярема так необачно потрапив у біду, Ярина з Любою неспішно поверталися додому. Проте вирішили поласувати сливами, тому звернули з дороги та видерлися на паркан, щоб залізти до власного садуневідомо чому, але їм подобалося ходити не в хвіртку, як годиться, а перелазити через паркан.
Ой! А чому Яремин кінь тут стоїть? здивувалася Люба, сидячи верхи на паркані та переводячи дух, бо захекалася, вилазячи.
Тсс! шепнула Ярина, тому що зявився Лукаш, злодійкувато озирнувся, але не помітив дівчатокїх надійно приховувало листя. Він повів Яреминого коня за городи, раз у раз озираючись на всі боки. Ярина насупиласявона знала, що брат ніколи б не кинув коня без нагляду. Тому все це виглядало більш ніж підозріло. Коли Лукаш зник, обидві дівчинки зістрибнули з паркану і попрямували до сливи.
Може, Лукаш повів Яреминого коня пастися? припустила Любонька, яку теж зацікавила дивна поведінка джури.
Може, задумливо відповіла Яринка. Її чомусь охопила тривога, яку ще більше посилив Лукаш, котрий, чомусь повертаючись без коня, пильно на неї поглянув.
Наївшись, дівчатка пішли. Яринка, намагаючись не привертати уваги, почала шукати брата, але його ніде не було і ніхто не бачив, щоб він повертався.
Настав полудень, а брат так і не зявився, і Ярина вже не знала, що й думати, а ще її дивувало, що Маланка була цілком спокійна. Лише поремствувала, що свавільний хлопчисько десь загулявся. «Якби Ярема десь гуляв чи затримався з хрещеним, то не було б його коня. Куди ж він міг подітися? І куди Лукаш повів його коня, наче сховав?»міркувала дівчинка і здогадалася, що джура дійсно сховав коня.
Яринка потайки побігла за городи і побачила, що кінь брата стоїть у бурянах у невеликому, але глибокому ярутут ніхто не ходив і помітити коня не міг. Отже, Лукаш таки сховав коня. Але навіщо? Не на жарт стривожившись, Ярина побігла до Маланки, вирішивши вимагати від неї розібратися, чому це Лукаш ховає братового коня! Але у дворі «бабуні» не було, і ніхто з челяді не знав, де хазяйка. У домі її теж не було, тоді Ярина пішла до їхньої з дідом опочивальні. Постукавши, вона штовхнула двері, але ті не піддалися.
Відчиніть, це я! покликала дівчина і прислухалася: за дверима було тихо, тільки пролунало ледь чутне мугикання. Ярина насупилася і побігла до вікна спальні. Зазирнувши в нього, вона з подивом побачила порожню, замкнену зсередини кімнату. «З чого б це?»подумала Ярина, уже збираючись іти, коли очі вловили якийсь рух на підлозі біля ліжка. Придивившись, вона з жахом помітила, що з-під ліжка стирчать чоботи Яреми. «О Господи!»вигукнула дівчина, відчинила вікно і швидко залізла всередину. Під ліжком вона знайшла міцно звязаного брата. Насилу витягла його і насилу розвязала туго затягнуті шнури.
Боже мій, Яремонько! Брате! Але хто посмів так із тобою вчинити?! Та що ж це таке? обурювалася Яринка і то розтирала братові занімілі руки, то обнімала його.
Лукаш! хрипко відповів Ярема. Ярино, годі обніматися! Нам треба тікати! Я застав їх прямо в ліжку, вони обоє злякалися, що я все розповім дідові, і Лукаш мене схопив та звязав, збираючись уночі вбити!