Ярина злякано подивилася на брата: Ярема, блідий і тремтячий, дивився на неї величезними від жаху очима. «Боже! Що нам робити?»промайнуло у неї в голові. Але потім дівчинка неймовірним зусиллям опанувала себе, обдумуючи, як викрутитися з цієї наглої біди.
Яремо, ти підеш до яру за нашим городомтам стоїть твій кінь, твердо, зовсім як доросла, сказала Ярина. А я візьму всі гроші, що у нас із тобою є, дещо з твоїх речей і принесу тобі. Поїдеш звідси та наздоженеш хрещеного і все йому розкажешвін тебе захистить.
А ти? вигукнув Ярема. Я без тебе нікуди не поїду! Я не залишу тебе саму!
Якщо ми поїдемо разом, то Маланка з Лукашем про все здогадаються і кинуться в погоню! А коли вночі виявлять твою втечу, то не встигнуть тебе наздогнатитак ми виграємо час. Та й що вони мені зроблять? Я ж нібито нічого не знаю і нічого не бачила. А коли повернеться дід, я йому все розповім.
А якщо він тобі не повірить?
Повірить! А що тебе не буде, то це ще більше його переконає. Яремонько, миленький, ніколи роздумувати! Треба поспішати!
Підліток зітхнув, розуміючи, що сестра пропонує єдиний розумний вихід. Але ж так не хотілося залишати її тут саму!
Вони обережно вилізли у вікно. Ярема швидко побіг до яру, а Ярина в дім, де почала похапцем збирати братові речі, потім побігла за городи. Там дівчина з полегшенням побачила, що брат уже сидить верхи, і віддала йому вузлика та шаблю. Якусь мить близнюки дивилися одне на одного, а потім Ярема нахилився і міцно обняв сестру.
Тікай, братику! Бережи тебе Господь і Пречиста Діва! вигукнула Ярина, намагаючись не розплакатися.
Ярема нічого не відповів, тільки вперше за багато років у нього на очах зявились сльози, але він відвернувся, приховуючи їх, розвернув коня та пустив його чвалом. Ярина деякий час дивилася братові услід, шепочучи молитву, а потім пішла додому. Трохи подумавши, осідлала Промінчика і, наказавши передати Маланці, що вирішила прогулятися верхи, виїхала з двору. Яринка розраховувала таким чином відвести підозри: якщо вона залишиться вдома, то може здатися дивним те, що вона нічого не питає про брата.
Ярина проїздила майже до темряви, тривожачись, чи вдалося братові щасливо втекти? Чи не виявили його зникнення Лукаш із Маланкою? Надходив вечір, і треба було повертатися. Дівчинка втомилася і зголодніла, тому направила Промінчика додому.
Уже зовсім стемніло, коли Ярина вїхала на подвіря, яке було на диво порожнім. Вирішивши, що челядь вечеряє, вона сама завела Промінчика до стайні, і тільки поставила його в стійло, як увійшов Лукаш.
Добрий вечір, Ярино! промовив джура, зачиняючи за собою двері.
Ярина завмерлапогляд карих очей Лукаша був злим, і вона зрозуміла, що йому все відомо. І прийшов він сюди не привітатися! А Лукаш спокійно витяг ніж і неспішно наближався до неї.
Тільки не здумай кричати, інакше я зроблю тобі дуже боляче, холодно промовив джура. Коли і куди поїхав твій брат?
Ярина мовчала, зацьковано дивлячись на нього, а Лукашвисокий, гарний, сильнийповільно насувався на неї, і вона змушена була відступати від нього, поки не вперлася спиною в стіну.
А хіба він не вдома? нарешті промовила перелякана дівчина.
Ні, не вдома! І це ти його випустила! Куди він поїхав? Краще кажи мені правду! порадив джура.
А хіба він був замкнений? Я нічого про це не знаю! Я не бачила брата з ранку іговорила Ярина, але тут Лукаш ухопив її за коси і приставив до щоки ніж.
Говори, де він! Інакше я так розмалюю твою бліду пику, що тобі навіть прокажені будуть плювати в обличчя! прошипів він.
Я справді нічого не знаю! Я сама шукала брата! вигукнула дівчинка, вирішивши, що нізащо не видасть Ярему. Лукаш боляче смикнув її за волосся, закинув голову і приставив ніж до горла, але тут Ярина приловчилася і вдарила його коліном у пах. Поки він корчився від болю, дівчина кинулася до дверей, але тут зіткнулася з Маланкою, яка, вочевидь, чатувала ззовні.
Це ж ти випустила свого брата! Чи не так? холодно мовила та і з несподіваною силою дала дівчині ляпаса. Від болю у Яринки на очі навернулися сльози, вона вхопилася за щоку, відступаючи від розгніваної жінки. Дівчина й не підозрювала, що Маланка може так сильно когось ударитивона завжди здавалася їй зніженою і слабкою. Тут Лукаш підскочив до Ярини ззаду і так боляче викрутив їй руки, що вона закричала, але він затис їй рота.
Вяжи її! Зараз ніколи з нею морочитися! Замкнемо її тут, а ти наздожени її брата. Вона його проводжала, тому гадаю, що він не встиг далеко поїхати, промовила Маланка. Челядь не помітить її відсутностія всіх відправила на пошуки хлопця і наказала не повертатися без нього, так що вони не скоро повернуться. Якщо він добереться до Дубченка, то ми з тобою пропали!
Лукаш швидко звязав Ярину, заткнув їй рота і штовхнув долілиць на купу сіна.
Тільки, коханий, повернися до світанку! Адже треба буде і її позбутися! промовила Маланка, кивнувши на звязану Яринку.
Лукаш кивнув і вивів свого коня, а його коханка замкнула стайню. Ярина спробувала поворухнутися, але від найменшого руху руки нестерпно болілизанадто туго її звязали. «Ярема встиг далеко відїхати, запевняла саму себе Яринка, більше тривожачись за брата, ніж за себе. І Лукаш його не наздожене! Господи, прошу Тебе, хай він не наздожене брата!» З її очей потекли сльози. Допомоги чекати було ні від когоуся челядь пішла на пошуки Яреми. Та навіть якби хтось із якогось дива і прийшов у стайню, то навряд чи відчинив би замкнені двері. У розпачі дівчинка лежала на купі сіна, тихенько плачучи. Навколо стояла мертва тиша, навіть коні не пирхали. Тому коли неголосно клацнув замок на дверях, Яринка здригнулася від жаху, подумавши, що її прийшли вбивати. У стайню увійшла Люба. Дівчинка причинила за собою двері, прислухалася, а потім, придивившись, розгледіла в темряві на купі сіна Ярину. Люба квапливо перерізала мотузки та вийняла кляп із рота Ярини. У тої в роті пересохло, а коли вона спробувала підняти руки, то скрикнула від болютак сильно вони заніміли.
Тихіше, не кричи! прошепотіла Люба. Ярема давно поїхав? Чи не так?
Ще в обід, відповіла Ярина, про що одразу ж пошкодувала, не знаючи, можна довіряти Любі чи ні.
Слава Богу! зі щирою радістю вигукнула дівчинка. Ярино, тобі треба якнайшвидше втікати! Я підслухала, як мати і Лукаш говорили з тобою. Челядь досі не повернулася, тож захистити тебе нікому. Тому я вкрала у матері запасний ключ. Скоро світанок, і Лукаш повернеться, тож тікай до пана Дубченкавін захистить і тебе, і Ярему!
Але чому ти мені допомагаєш? хрипко спитала Яринка, оскільки уявити не могла, що покірлива Любонька здатна піти проти своєї матері.
Та тому що ти стала для мене все одно, що рідна сестра! І Ярема завжди до мене добрий і теж став для мене рідним! У мене нікого немає ближчого, ніж ви! мовила дівчинка, і голос її затремтів. Я ж мамі зовсім не потрібна! І якщо вони з Лукашем убють вас, то я ніколи собі цього не пробачу! І не можу я допустити, щоб мама стільки гріхів скоїла! Тож давай поквапимося!
Яринка підвелася, відвязала Промінчика і повела до виходу.
Ось тут у мене є трохи грошеймені їх вітчим залишив. Забери їх! Вони тобі в дорозі знадобляться! шепотіла Люба, засовуючи маленьку торбинку Ярині в кишеню.
У стайні було темно, тому Любонька не могла побачити вдячного погляду Ярини. Але покірливій дівчинці, чия душа виявилася хоробрішою й благороднішою, ніж у багатьох дорослих, не треба було подяки. Для неї було важливішим, що близнюки врятуються.
Любонько, поїхали зі мною! вигукнула Ярина, збагнувши, що Маланка про все здогадається і зірве зло на дочці.Адже мати зрозуміє, що це ти мені допомогла! І тоді гнів її буде нещадним!
Ні! Я не можу! відповіла дівчинка. Та й нічого вона мені не зробитья все ж таки її дочка! А коли повернеться вітчим, то я я я навіть не знаю, чи зможу розповісти йому правду про рідну матір!
Нічого йому не кажи! Не треба! Яка б Маланка не була, але вона твоя мати і теж любить тебе! відповіла Яринка, а потім поривчасто обняла Любу. Спасибі тобі! Дай тобі, Боже, всього всього і щастя, і здоровя голос дівчинки зірвався, а на очі навернулися сльози.
Бережи тебе Пречиста Діва, сестричко, прошепотіла Любонька, уперше так назвавши Яринку. Їдь! Не барися!
Ярина обережно визирнула зі стайні, але подвіря було порожнім, а будинок безмовно дивився на неїу жодному з вікон не світився вогник. Дівчинка повела коня до воріт. Люба йшла за нею слідом, але у воротах зупинилася. Ярина скочила на Промінчика й озирнулась на дім, де вони з братом багато років тому знайшли притулок, де пройшло їхнє зовсім не щасливе дитинство. Вона зітхнула і тихо мовила: «Прощавай, Любонько! Бережи тебе Боже!»і після цих слів пустила Промінчика ходою, щоб не було чутно стукоту копит.
Поміркувавши, Ярина вирушила обїзним шляхом, щоб не зіткнутися з Лукашем. Уже настав пізній ранок, коли дівчина, ледь не заблукавши, виїхала на велику дорогу і помчала шаленим галопом. Ярині дуже хотілося їсти, а ще сильнішепити. Але вона боялася зупинитися хоча б на хвилину. Від напруги боліли руки й ноги, і Ярина через силу трималася в сідлі. Тільки Промінчик усе скакав і скакав, наче його мязи були відлиті з бронзи. Бідній дівчині весь час ввижався тупіт копит позадувона нажахано оглядалася, очікуючи побачити Лукаша, але дорога була порожньою. «Треба заїхати в якусь корчму, щоб поїсти, бо інакше впаду посеред дороги. Боже мій, а якщо я не наздожену хрещеного і брата? Що мені тоді робити? Ні, я наздожену їх!»думала дівчина, старанно проганяючи від себе тривогу й усе далі відїжджаючи від рідного дому.
Розділ 3Попутник
Не здумай робити зауваження жінці щодо її вад.
Утомлена Ярина вїхала на обійстя першої-ліпшої корчми, яка трапилася на шляху. Дівчинка привязала Промінчика й, увійшовши всередину, підійшла до корчмаря.
Мені треба заночувати і повечеряти, мовила Ярина, від хвилювання забувши привітатися.
Корчмар оцінююче оглянув небідно вдягнену дівчину та вкрадливо запитав:
А ти зможеш заплатити за вечерю і нічліг?
Так.
Тоді сідай он там! корчмар вказав на стіл у темному кутку. Зараз тобі принесуть їжу, тільки заплати наперед!
Ярина дістала з кишені монетку, яку приготувала заздалегідь, щоб не показувати всіх грошей. Корчмар єхидно посміхнувся, розгадавши її хитрість, і досвідченим оком оцінив намисто і золоті сережки, що заманливо поблискували на своїй власниці. Але змучена Яринка цього не помітилазвідкись долинав запаморочливий аромат їжі, який змушував забути про обережність. Вона невпевнено присіла скраєчку біля столу і, трохи опанувавши себе, оглянула темну хату з почорнілою від кіптяви стелею і брудною долівкою: за одним зі столів сиділа галаслива компанія, за другимтрійця особин, чия зовнішність видавала рідкісних горлорізів, а навпроти неї сидів молодий козак, підперши голову рукою.
Ярина спочатку байдуже ковзнула по ньому поглядом, але потім зацікавилася й уважніше придивилася. Незнайомець не був красенем, але його образ западав у душу. Особливо гарними були очі козакавеликі, чорні, вони здавалися оксамитовими і чудово поєднувалися з різкими, хоча й правильними рисами обличчя, які видавали не тільки рішучий характер, а й гарячий норов свого власника. А ще ці чудові очі під гордовито надламаними бровами видавали пристрасну натуру, і погляд їх одночасно пестив, обпікав, проникав у душу.
Незнайомець теж поглянув на Ярину, скинув бровою і глузливо посміхнувся, немов його насмішила увага худенької дівчини з великими очима. Ярина зніяковіло відвернулася. Їй дуже хотілося їсти, але поквапити корчмаря вона не наважувалася. Соваючись на лавці від нетерпіння, дівчина не помічала, як пильно на неї дивляться троє головорізів.
Тут галаслива компанія покинула корчму і запанувала тиша. Не минуло й пяти хвилин, як один із цієї трійці піднявся і попрямував до Ярини.
Здрастуй, красуне! розвязно привітавшись, тип присів біля неї, безцеремонно відтіснивши в куток. Чи не відмовишся зі мною випити?
Я не пю, сухо відрізала Ярина.
А що ж ти тоді в корчмі робиш? Хіба ти не за цим сюди прибігла?
Не твоя справа! Іди за свій стіл і не заважай мені! гордовито відповіла Яринка. «Чого він причепився? Чого йому треба?»гарячково думала вона, намагаючись не видати своєї паніки, але її хвилювання все одно було помічено нахабою, і він вдоволено осміхнувся.
Ой! І що ж ти така нелюбязна? запитав чоловік, обняв її за плечі й навалився на неї всім тілом. Від нього бридко смерділо горілкою та часником, і Ярину аж занудило від цього смороду.
Відчепися від мене! вигукнула дівчина, схопившись та відштовхуючи його від себе. Але нічого не могла вдіятивона була затиснута в кутку, і втекти можна було, хіба перестрибнувши через стіл. Яринка зібралася так і зробити й швидко скочила на лаву, але нахаба втримав її за поділ довгої спідниці, та ще й його приятелі підбігли.
Не так швидко, дівко! насмішкувато сказав один із них. А ну, показуй, що ти маєш цікавого та коштовного!
Ярину охопив панічний страх: тікати було нікуди, чекати допомогтинізвідки. Корчмар єхидно на неї дивився, і вона здогадалася, що це він нацькував на неї цих людей, уторопавши, що самотню дівчину можна безкарно пограбувати. Ярина озиралася на всі боки, шукаючи вихід із цієї наглої біди, а злодій, який тримав її за поділ, раптом задер його до колін. Обурена дівчина стусонула його ногою, поціливши в плече. Чоловік випустив поділ, і Ярина миттєво скочила на стіл, а звідти стрибнула на підлогу, спритно шаснула поміж двома іншими негідниками і кинулася до дверей, аж раптом шлях їй перегородив сам господар. Почав наступати на неї, відтісняючи до своїх поплічників.
І тут козак, який до того мовчки спостерігав за всім цим, підійшов і став поруч із Яриною.
Чого причепилися до дівки? спокійно запитав він. Побачили, що вона сама, і вирішили обібрати? Краще дайте їй спокій.
Злодії остовпіли, а Ярина з подивом глянула на козакавона не очікувала такої несподіваної допомоги.
Не твоя справа, козаче! промовив корчмар, оговтавшись. Та й дівка ця злодійка, якщо вештається світом сама.
Я ще раз повторюю: дайте дівці спокій. Я поки добром прошу, попередив козак.
А то що? зухвало запитав той самий тип, який задер Ярині поділ. Що ти нам зробиш? Ти один, а нас четверо!
Козак знизав плечима, а потім різко свиснула його нагайка, і нахаба схопився за розітнуту щоку. Двоє злодіїв одночасно стрибнули на козака, але його нагайка виявилася спритнішоюобидва з прокльонами відскочили назад. Козак, граючи нагайкою, спокійно розвернувся до корчмаря. Ярина, скориставшись цим замішанням, спробувала втекти.
Стій! владно зупинив її незнайомець, узявши за плече, а потім наказав корчмареві:Поверни їй гроші.
Той знехотя дістав монету і люто жбурнув її Ярині під ноги. Але дівчина не нахилилася за нею, а натомість підвела погляд на свого захисникавона ледь діставала йому до плеча, а він доброзичливо дивився на неї зверху вниз.
Спасибі тобі, козаче! подякувала Ярина і вийшла з корчми, так і не піднявши свою монетку.
У дворі дівчина схопилася за свого Промінчика і швидко поїхала геть від злощасної корчми. Вона не знала, куди тепер податися, де поїсти й заночувати, але розуміла, що ліпше забратися звідси якнайшвидше, поки її кривдники не оговталися. Дівчина раз у раз озиралася на скакучи не женеться хто. Але тепер остерігалася не тільки Лукаша, а й корчмаря і його зграї.
Але за Яриною ніхто не гнався, і вона безперешкодно досягла лісу. Вїхавши під затінок дерев, дівчина озирнулася і побачила вершника, який щодуху скакав до лісу. У бідної Ярини завмерло серцехто це може бути? Але тут вона розгледіла свого захисника. Однак пригода в корчмі нагнала на неї такого страху, що тепер їй усюди ввижалися грабіжники. Бог його знає, що в цього козака на думці! Тому дівчина поїхала ще швидше. Позаду пролунав кінський тупіт. Озираючись на скаку, Ярина побачила, що козак женеться за нею. Знову її охопив тваринний жах, і вона підхльоснула Промінчика, сподіваючись на його швидкістьважко знайти коня, який би зрівнявся з невтомним аргамаком.
Стій, дівчино! пролунав позаду оксамитовий голос козака. Не тікай! Я не заподію тобі лиха!