Стім нагорі, у душі. Через хвилину буде.
Чому він приймає душ тут?
Від відповіді Еббі врятував Ред: «Що, вибач?».
Чому тут?
Що чому тут?
Хай Бог милує, Редкліфе, купи собі слуховий апарат і носи його.
У мене є, аж дві штуки.
То вдягни той, що працює.
Троє хлопців забігли до кухні із заднього двору. Розчервонілі та знесилені, вони заповзли до столу.
А скоро вечеря? спитав Піт.
Хлопці, памятаєте, це ваша двоюрідна бабуся Меррік? сказала Еббі.
Добридень, невпевнено привітався Піт.
Як життя? запитала Меррік і простягнула хлопцю руку. Він подивився на неї і спробував дати «пять», але це у них вийшло якось незграбно. Інші діти навіть не намагалися повторити спробу Піта.
Ми голодні, сказали вони, скоро вечеря?
Уже все готове, мийте руки і сідайте за стіл, сказала Нора.
Що, вже? спитала Меррік. А я хотіла випити.
Усі подивилися на Еббі. Вона запитала:
О, що тобі налити?
Думаю, у вас є горілка? радісно запитала Меррік.
На мить здалося, що Еббі скаже «ні», але зрештою ввімкнувся режим гарної господині і вона сказала:
Звичайно.
(Вони тримали її спеціально для Меррік).
У проході зявилися Ред із Денні.
Любий, звернулась Еббі до Денні, ти не принесеш нам випити? А ми всі разом підемо до вітальні.
Еббі, Ред і Меррік вийшли з кухні.
Було чутно, як Піт сказав: «Але ж ми дуже голодні!», Нора щось їм відповіла.
За цілий день я навіть не могла присісти, уявляєш? сказала Меррік. Це так виснажує готуватися до подорожі.
Куди ви їдете?
Вирушаємо у круїз по Дунаю.
Як мило.
Якби ви знали, яким занудою став Трей. Йому краще грати десь у гольф. О! А ось і Бренда. Привіт, моя дівчинко! Вона має кепський вигляд, бідолашна. А що трапилося з батьківським годинником?
Еббі подивилася спочатку на собаку, яка вляглася на холодній камяній плитці, а потім на тріщину на склі.
Невеличкий казус під час гри у бейсбол, врешті-решт відповіла вона.Сідай, Меррік.
Хлопці приносять стільки шкоди будинку, відказала Меррік, вмощуючись у крісло. Їх так багато, я нарахувала трьох, правильно?
Так, їх троє, ти не помилилася, підтвердила Еббі.
Цікаво, а третього планували? поцікавилася вона. О, привіт, Стіме, скажи, а третю дитину ви планували?
Ні, усміхнувся Стім. Від нього линув запах мила, коли він пройшов повз і сів у крісло. Як поживаєте, тітко?
Я така виснажена, саме розповідала, як з кожним роком стає все важче готуватися до нової поїздки, відповіла йому Меррік.
Чого б вам тоді не залишитися вдома? спитав він.
Що? обурено вигукнула Меррік, а Денні, який ніс випивку, випрямився в очікуванні.
В одній руці Денні ніс склянку з горілкою, у якій дзвеніли кубики льоду, а в іншій келих білого вина. Ще він ніс три банки пива, стискаючи їх лівою рукою.
Тримайте, сказав він і поставив склянку із горілкою на стіл біля тітки, тоді передав вино мамі, а пиво роздав чоловікам. Після цього він вмостився на дивані і вигукнув: «Будьмо!». Меррік зробила великий ковток та видихнула. Мабуть, щоб заспокоїти себе. Потім звернулася до Денні: «А Сара теж тут?».
А хто така Сара?
Сара не твоя дочка?
Ви мали на увазі Сьюзан?
А-а. Сьюзан, Сара То вона теж тут?
Вона поїде з нами до пляжного будиночку біля моря.
О, Господи, ви й досі їздите до того вбогого котеджу біля моря? жахнулася Меррік. Ви як ті гризуни, що завжди повертаються до моря! Чи лососі, чи хто там? Ви хоча б раз думали поїхати в інше місце?
А нам подобається пляж, відповіла Еббі.
Якщо чесно, почала Меррік, зануривши свої нафарбовані фіолетові нігті у шерсть Гейді, інколи мене вражає, що наші предки змогли дістатися Америки, звернулася вона до Реда.
Перепрошую?
Америки! повторила вже голосно вона.
Ред, здавалося, не почув її слів.
Меррік продовжила:
Якщо памятаєш, мама і тато ніколи не подорожували.
Ти мала змогу подорожувати за всю нашу родину, сказав їй Ред. Тобі, як видно, потрібен більше ніж один будинок.
Що я можу сказати? Я не люблю зиму.
А я думаю, сказав Ред, що їхати на зиму у Флориду це як невиконання свого обовязку, втеча від складних моментів життя.
Ти називаєш літо у Балтиморі легкою частиною життя? вигукнула Меррік і присвиснула для підсилення сказаного. Продовжуючи пестити Гейді, вона попросила: «Хтось може поставити сильніший режим на цьому вентиляторі?».
Стім встав, натиснув кілька кнопок і лопаті закрутилися швидше.
Я можу зрозуміти, навіщо вам два будинки, звернувся до тітки Денні. Або навіть більше ніж два. Справді розумію! Бюсь об заклад: іноді ви прокидаєтеся у своєму будинку і не можете зрозуміти, де ви. Повна дезорієнтація.
Мабуть, обережно відповіла Меррік.
Перед тим як розплющити очі, ви думаєте: «Чому світло йде зліва, коли вікно має бути справа. Що це за будинок?», або йдете вночі до вбиральні і наштовхуєтеся на стіну. «Ой, куди поділася вбиральня?», думаєте ви.
Що ж сказала Меррік.
Еббі схвильовано глянула на сина. Очевидно, такі ситуації траплялися з ним самим.
Я обожнюю це відчуття, сказав він, коли ти не знаєш свого місця у світі, коли ти не прибитий цвяхами до одного й того ж.
Мабуть, відповіла Меррік.
Може, це причина, чому люди взагалі подорожують? спитав він. Мабуть, так воно і є. Ви теж подорожуєте з цієї причини?
Скоріше, я намагаюся втекти якомога далі від своєї свекрухи, ось тобі справжня причина, відповіла Меррік. Вона почала перебирати кубики льоду у своїй склянці. Цій старій карзі виповниться девяносто девять років, сказала вона Реду. Ти можеш у це повірити? Невмируща королева Еула. Клянуся, я впевнена, що вона живе так довго лише мені на зло. Такий собі подарунок долі. Але гірше, що таким «подаруночком» вона зробила і Трея. Зіпсувала його ще в дитинстві, от що я тобі скажу. Дозволяла йому все, що він хотів, виріс принц парку Роланд.
От тобі і дежавю, десь я точно вже це чув?! Ред ляснув себе долонею по лобі.
Із віком він стає ще більш нестерпним, продовжувала Меррік. Ще молодим він був страшним іпохондриком, але зараз! Повірте, той день, коли люди отримали змогу шукати медичні симптоми в інтернеті, став чорним у моєму житті.
Вона могла б продовжувати говорити про це (що завжди й робила), але у цей момент до кімнати зайшов Піт.
Бабусю, сказав хлопчик, можна ми доїмо те смачне морозиво?
Що? Перед вечерею? обурилась Еббі.
Ні, ми вже поїли.
Тоді звичайно можна. І забери Гейді з собою, бо вона знову почала чхати.
Це була правда, собака знову чхала.
Будь здорова, сказала Меррік, чого ж ти чхаєш, манюня? Захворіла? звернулася Меррік до собаки, яка продовжувала ластитися до жінки.
Гейді чхає сьогодні весь день, повідомила Еббі. Ніколи не думала, що чхання може так дратувати.
Мама вважає, що це через бабусині килими, втрутився Піт.
То навіщо ж ви її берете з собою у гості? запитала Меррік.
Вона не в гостях, вона тут живе.
Гейді живе тут? у цьому будинку? жахнулася Меррік.
Так, відповів Стім, вона живе тут разом із нами.
Ти тут живеш?
Так. До речі, у Сема така ж біда, у нього також почалась алергія. Цілу ніч важко дихав.
Меррік подивилася на Еббі.
Піте, відведи собаку на кухню, сказала Еббі. Так, вони переїхали до нас, щоб допомагати на старості, хіба це погано?
Допомагати з чим?
Ну, знаєш ми не молодшаємо!
Та я теж старію, однак не перетворюю свій будинок у гуртожиток!
Кожному своє, відказала Еббі.
Так, почекайте! Ви від мене щось приховуєте? вигукнула Меррік. У когось із вас виявили якусь невиліковну хворобу?
Ні, але після серцевого нападу Реда
У Реда був серцевий напад?
Ти про це знаєш! Ти ж йому кошик із фруктами надіслала у лікарню!
Справді, було щось таке, відповіла жінка.
Та і я вже не така жвава, відповіла Еббі.
Це просто смішно! сказала Меррік. Двоє людей стають трохи слабшими, і вся їхня рідня переїжджає до них? Ніколи нічого подібного не чула!
Взагалі-то, голосно промовив Денні, прокашлявшись, Стім тут не назавжди.
Слава Богу, відказала Меррік.
А я назавжди.
Тітка подивилася на нього, очікуючи якогось продовження, тоді як усі інші опустили очі.
Я тут залишуся, знову наголосив Денні.
Але ж хотів заперечити Стім.
Хай Бог милує, навіщо взагалі комусь тут залишатися? знову вигукнула Меррік. І якщо вже ваші батьки такі старі у що я зовсім не вірю, їм лише трохи за сімдесят для цього існують будинки для людей похилого віку. Так усі роблять.
Ми занадто самостійні для таких закладів, повідомив голосно Ред.
Самостійні? Дурня це все. Це егоїзм, Реде. От такі вперті люди, як ти, завжди стають тягарем для усієї родини.
Мабуть Нора вже хвилюється, що вечеря холоне, підвівся Стім і став посеред кімнати.
Усі здивовано зиркнули на нього.
Я зрозуміла натяк, нарешті відказала Меррік. Приберіть цю набридливу тітку, яка каже стільки гіркої правди, вона вже встала і, допивши алкоголь, швидко пішла до виходу. Знаю-знаю, я все розумію.
Усі пішли слідом за нею.
Тримай, Меррік віддала свій порожній келих Еббі. До речі, Денні, звернулася вона до племінника, у тебе вже має бути власне життя. Ти постійно все відкладаєш, повертаючись знову додому за найменшого приводу.
І вона пішла від них легкою ходою, радісно усвідомлюючи, що її слова зачепили всіх.
Що вона хотіла цим сказати? голосно запитав Денні.
Любий, сказала Еббі, не звертай уваги, ти ж знаєш, яка вона.
Терпіти не можу цю жінку!
Зазвичай Еббі не дозволяла так говорити, але зараз вона лише зітхнула і мовчки пішла на кухню.
Чоловіки пішли до їдальні і сіли за стіл. Усі мовчали, лише Ред буркнув собі під ніс, сідаючи на стілець: «Ох, це ж я». Вони сиділи у цілковитій тиші. За стіною лунали голоси дітей та дзенькіт посуду. Потім зявилася Нора із запіканкою та Еббі із салатом.
Бачили б ви, що привезла зі свого холодильника Меррік, глузливо сказала Еббі. Крапля купленого соусу, шматочок сиру брі, уже майже зїдений. І що там ще, Норо? звернулася вона до невістки.
Холодна смажена відбивна, відповіла Нора, ставлячи запіканку у центрі столу.
Так-так, холодна відбивна. А ще китайський рис на виніс і один огірок у старому розсолі.
Нам просто необхідно познайомити її з Гю, сказав Денні.
Гю? здивувалась Еббі.
Так, із Гю Аманди і його компанією «Без суду і слідства». Тітка зможе звертатися до нього перед кожною своєю поїздкою.
Справді, вони створені одне для одного, усміхнулась Еббі.
Він розповів би їй, що існує їдальня для безпритульних, яка буде неймовірно рада забрати залишки з її холодильника, а він сам приїде до її будинку і викине все сміття.
Усі засміялися, навіть Нора.
Ну все, все, годі! сказав Ред, але сам продовжував сміятися.
А чого всі сміються? поцікавився Том.
Однак ніхто йому не відповів. Вони лише всміхнулися і захитали головами. Для дитини вони були дорослими, які жили у власному, незрозумілому світі.
Для того, щоб дістатися будиночку біля моря, Вітшенкам знадобилося пять машин. Взагалі, вони доїхали б і на меншій кількості авто, однак Ред наполягав на тому, що він поїде своїм пікапом.
Як ще вони зможуть привезти стільки необхідних речей, питав він, плоти, дошки для серфінгу та іграшки, паперові летючі змії та великі тенти з металевим каркасом (коли ще не було компютерів, до цього списку він також вносив Британську енциклопедію).
Тому Ред і Еббі їхали три години у пікапі, Денні разом із Сьюзан їхали машиною Аманди, повністю завантаженою харчами, Стім і Нора з дітьми їхали своїм авто, а Дженні із чоловіком та двома дітьми виїхали зі свого будинку раніше, без матері Гю, яка завжди у цей час відвідувала дочку у Каліфорнії.
Аманда із Гю та Елізою виїхали на день пізніше (у суботу зранку, а не у пятницю ввечері, бо Аманда не могла відпроситися з роботи). До того ж, вони зупинилися в іншому котеджі, оскільки Гю, за його ж словами, не міг жити в гармидері. Собак із собою не брали, усі вони залишилися у притулках.
Будинок, який щоліта винаймали Вітшенки, стояв на відносно безлюдній частині берегу Делавера і мав далеко не розкішний вигляд. Його стіни були оббиті вагонкою і пофарбовані у депресивний зелений колір, що нагадував гороховий суп. У деревяних дошках на підлозі було стільки скалок, що ніхто не наважувався ходити босоніж. Кухня була побудована ще у далеких 40-х роках. Однак для родини цього всього було більш ніж достатньо, їм такий будинок був ближчим за духом, ніж великі маєтки з венеціанськими вікнами далі на березі. А Реду випадала чудова нагода щось відремонтувати, адже він ніколи не міг спокійно відпочивати. Ще до того як Нора й Еббі встигли розібрати пакунки з їжею, він склав список того, що необхідно негайно полагодити.
Подивіться на ці дверцята! Та вони ж на ниточках висять! і Ред разом із Гю Дженні швидко попрямував до машини по свої інструменти.
Дивіться, сусіди приїхали, озвалася Дженні.
Сусідній будинок був таким же непритензійним, як і їхній, і люди, про яких сказала Дженні, винаймали цей котедж протягом того часу, що і Вітшенки. Дивним було те, що вони ніколи не спілкувалися між собою і навіть не були знайомі. Лише всміхались одне одному, якщо випадково зустрічалися на пляжі, але ніколи не віталися. Колись Еббі хотіла з ними потоваришувати і вирішила запросити їх «випити», однак Ред і діти виступили проти. Чоловік наполягав на тому, що все має залишитися, як є, щоб потім не виникло якихось неприємних ситуацій. Навіть Аманда і Дженні у дитинстві завжди соромилися знайомитися із сусідськими дівчатами, бо вони були трохи старшими і приїжджали відпочивати з власними друзями.
Тому всі ці роки, а їх було тридцять шість, Вітшенки здалеку спостерігали за тим, як молоді стрункі батьки із часом гладшали, як зявлялася сивина у волоссі, а їхні дочки дорослішали. Одного літа у кінці 90-х вони помітили, що батько за всю відпустку жодного разу не занурився у море, а сидів, закутавшись у ковдру, у шезлонгу. Наступного літа його з ними вже не було. Того року сусіди були тихі і похмурі, хоча раніше завжди були веселі. Проте вони продовжували їздити у цей будинок щороку. Їхня мати тепер гуляла зранку сама морським узбережжям, дочки приїжджали разом із хлопцями, які потім стали їхніми чоловіками. Згодом зявився маленький хлопчик, а за ним дівчинка.
Дивіться, відрапортувала Дженні, онук приїхав уже з другом.
Мені від цього хочеться плакати, відповіла Еббі.
Плакати? здивувався Гю. Чому?
Це ж циклічність. Коли ми вперше побачили наших сусідів, їхні маленькі дочки запрошували своїх друзів, а тепер онуки вже приїжджають зі своїми, усе починається спочатку.
Ви, напевне, занадто багато уваги їм приділяєте, відповів Гю.
Так, вони це ж певною мірою ми, відповіла Дженні.
Але Гю було важко зрозуміти значення цих слів. У пятницю, у день приїзду, у морі купалися лише чоловіки та онуки. Жінки прибирали, готували вечерю та розпаковували речі. Але вже у суботу, коли приїхала Аманда зі своєю родиною, усі перейшли на розклад відпустки: вранці вони йшли на пляж, на обід поверталися у будинок, після обіду знову на пляж. Вітшенки зі своєю білою шкірою ховалися під тентом, а їхні діти зі своїми коханими половинками засмагали на сонці. Діти Стіма намагалися спіймати великі хвилі, але в останній момент зі сміхом вибігали з води. Стім, схрестивши руки, наглядав за ними. Еліза, худенька і бліда дівчинка у купальнику, який нагадував балетний, сиділа під навісом, навіть не підходячи до води. Натомість Деббі, дочка Дженні, і Сьюзан разом плескалися у воді та пірнали у хвилі. Сьюзан цього літа виповнилося чотирнадцять, як і Елізі, але, здається, у неї було більше спільного з тринадцятирічною Деббі. Обоє дівчат були ще дітьми, хоча, на відміну від худорлявої і маленької Деббі, Сьюзан була більш міцною, із пласкими грудьми, однак з чутливими повними губами і великими карими очима. Цього року дівчата жили вдвох в одній кімнаті. Раніше Еліза теж жила з ними, а не у котеджі з батьками, але не цього року. Як вирішили дівчата, Еліза стала зарозумілою.