Незабаром вона почула важкі кроки на скрипливих сходах. Таунсенд увійшов і зачинив за собою двері. У нього на обличчі застиг похмурий вираз, який розтанув, щойно він побачив її й чарівно всміхнувся у своєму звичному стилі. Він швидко її обійняв і поцілував у губи.
Тож у чому справа?
От просто побачила тебе, і вже полегшало, всміхнулася вона.
Він сів на ліжко й запалив сигарету.
У тебе змучений вигляд.
Ще б пак, відповіла вона. Здається, за всю ніч не склепила очей.
Він перевів на неї погляд. Він усе ще усміхався, але його усмішка стала дещо силувана й неприродна. Кітті наче побачила зблиск тривоги в його очах.
Він знає,видихнула вона.
Якусь мить вони мовчали.
Що він сказав?
Нічого.
Справді? Він розсерджено на неї глянув. То з чого ти взяла, що він знає?
З усього. З його погляду. З того, як він говорив за вечерею.
Він був різкий?
Ні, навпаки, бездоганно ввічливий. Вперше, відколи ми одружені, він не поцілував мене на ніч.
Вона опустила погляд, не впевнена, чи Чарлі її зрозумів. Зазвичай Волтер обіймав її й довго цілував, наче не міг відірватися. Під час цього поцілунку його тіло сповнювалося ніжності й пристрасті.
Як думаєш, чому він нічого не сказав?
Не знаю.
Обоє змовкли.
Кітті непорушно сиділа на деревяній скрині й не зводила стривоженого погляду з Таунсенда. Його обличчя знову спохмурніло, між брів зявилася складка. Кутики його губ трохи опустилися. Але раптом він підняв голову і в його очах затанцювали чортики.
Напевно, він і не збирається нічого казати.
Вона не відповіла. Не збагнула, про що він.
Зрештою, він не перший заплющить очі на ситуацію такого штибу. Що хорошого йому дасть скандал? Якби йому хотілося скандалу, він би домігся, щоб ти його впустила в кімнату. Очі його зблиснули, а губи розтягнулися в широку усмішку. Оце б ми з тобою осоромилися.
Бачив би ти, яке в нього було обличчя вчора ввечері.
Звісно, він засмутився. Природно, що його це шокувало. Для будь-якого чоловіка це збіса принизливо. Виглядаєш як дурень. Волтер не справляє враження людини, що схильна виносити на люди свої домашні справи.
Напевно, ні,відповіла вона автоматично. Волтер дуже чутливий, я це зрозуміла.
Отож, нам це тільки на руку. Завжди варто уявити себе на місці іншої людини й запитати себе, як би ти вчинив. У такій ситуації в чоловіка є лише один спосіб не осоромитисявдати, що нічого не знає. Закладаюся, що він саме так і вчинить.
Що більше Таунсенд говорив, то життєрадіснішим ставав. Його сині очі блищали, до нього повернулася його звична веселість. Він випромінював збадьорливу впевненість.
Бачать небеса, я не хочу його очорняти, але якщо говорити по суті, то бактеріологне велике цабе. Може так статися, що я перейму посаду губернатора в Сіммонса, тож Волтерові на руку мати зі мною дружні стосунки. Він, як і всі ми, має пильнувати роботу, яка його годує,думаєш, міністерство у справах колоній стане на бік чоловіка, що зчинить бучу? Повір мені, він виграє, якщо триматиме язика за зубами, і втратить усе, якщо наробить шуму.
Кітті знічено здригнулася. Вона знала, який Волтер соромязливий, і могла повірити, що боязнь скандалу, страх перед увагою громади могли на нього вплинути, але не вірила в те, що ним керувало прагнення наживи. Хай вона не дуже добре його знала, але Чарлі не знав його взагалі.
Ти помітив, що він шалено мене кохає?
Він не відповів, але всміхнувся їй своїми лукавими очима. Вона знала й любила цей його чарівний погляд.
Що таке? Я знаю, що ти зараз скажеш щось жахливе.
Ну, знаєш, жінкам часто здається, що їх кохають куди більше, ніж насправді.
Вперше вона засміялася. Його впевненість передавалась і їй.
Які жорстокі слова!
Звертаю твою увагу, що останнім часом ти не надто непокоїлася про свого чоловіка. Можливо, він уже не так сильно тебе любить, як колись.
Хай там як, а я ніколи не стану обманюватися ілюзією, що ти мене шалено кохаєш.
А отут ти помиляєшся.
Ох, як приємно їй було почути ці слова! Вона їм вірила, і віра в його пристрасть зігріла їй душу. Доки говорив, він підвівся з ліжка, підійшов до скрині, сів поруч неї й обійняв за талію.
Не забивай більше цими прикрощами свою гарненьку голівку, сказав він. Кажу тобі, немає чого боятися. Я цілковито впевнений, що він вдасть, наче нічого не знає. Знаєш, такі справи неймовірно важко довести. Ти кажеш, що він тебе любить, можливо, він не хоче тебе назавжди втратити. Присягаюся, якби ти була моя дружина, я на що завгодно пішов би, тільки б цього уникнути.
Вона прихилилася до нього. Обмякла й відкинулася на його руку. Кохання до нього, що горіло в її серці, обпалювало до болю. Його слова зачепили її: може, справді Волтер любить її так пристрасно, що готовий терпіти будь-які приниження, якщо вона іноді дозволятиме йому себе любити. Вона це розуміла через своє почуття до Чарлі. Нею прокотилася хвиля гордості, а водночас і слабке почуття зневаги до чоловіка, який може кохати так сліпо.
Вона ласкаво обійняла Чарлі за шию.
Ти просто чудовий. Я тремтіла, як осиковий листок, коли прийшла сюди, а з тобою все минулося.
Він узяв її лице в долоні й поцілував у губи.
Кохана.
Ти так вмієш мене втішити, зітхнула вона.
Я певний, що тобі нема чого непокоїтися. І ти ж знаєш, що я буду поряд. Я тебе не підведу.
Вона забула свої страхи, але на якусь мить чомусь пошкодувала, що розбилися її плани на майбутнє. Тепер, коли небезпека була позаду, вона мало не хотіла, щоб Волтер наполіг на розлученні.
Я знала, що можу на тебе розраховувати, сказала вона.
А як інакше?
Ти не запізнюєшся на другий сніданок?
До біса той сніданок.
Він притиснув її до себе, й тепер вона опинилася в його міцних обіймах. Він ковзнув губами по її губах.
Ох, Чарлі, відпусти мене.
Нізащо.
Вона коротко засміялася, сміх її був сповнений і щасливої любові, й тріумфу. Її погляд обважнів від бажання. Він узяв її на руки й, не відпустивши, а міцно притуливши до грудей, замкнув двері.
21
Усе пообіддя Кітті обдумувала те, що Чарлі сказав про Волтера. Того дня вони вечеряли в гостях, тож, коли він повернувся з клубу, вона вбиралася. Він постукав у її двері.
Заходь.
Він не став заходити.
Я піду перевдягнуся. Коли ти будеш готова?
За десять хвилин.
Він більше нічого не сказавпішов у свою кімнату. Його голос мав той самий силуваний тон, який вона чула попереднього вечора. Тепер вона почувалася досить впевнено. Вона зібралася раніше за нього й, коли він спустився, уже сиділа в авто.
Вибач, що змусив тебе чекати, мовив він.
Я це переживу, відказала вона й зуміла при цьому всміхнутися.
Дорогою вона висловила кілька спостережень, але відповідав він коротко. Вона знизала плечима; це трохи дратувало, але раз він хоче дутисянехай, їй байдуже. Далі до самого будинку вони їхали мовчки. Народу там зібралося море. Забагато гостей, і забагато їжі. Щебечучи з сусідами, Кітті спостерігала за Волтером. Обличчя його було змучене й біле як стіна.
У вашого чоловіка такий втомлений вигляд. Я думала, йому не докучає спека. Він останнім часом багато працює?
Він завжди багато працює.
Напевно, ви скоро їдете у відпустку?
Так, думаю, поїду в Японію, як торік, відповіла вона. Лікар каже, що я мушу тікати від спеки, інакше зовсім розклеюся.
Зазвичай, коли вони бували в гостях, Волтер час від часу зиркав на неї ласкаво, але не цього разу. Він узагалі на неї не дивився. Вона помітила, що, підійшовши до авто, він відводив погляд, а також тоді, коли зі своєю звичною ввічливістю подав їй руку, щоб допомогти вийти. Тепер, розмовляючи з жінками, що сиділи обабіч нього, він не всміхався, дивився на них невідривно й спокійно. І його очі й справді виглядали величезними й вугільно-чорними на тлі блідої шкіри. Його обличчя було застигле й суворе.
«Приємний, напевно, співрозмовник», подумала Кітті насмішкувато. Її розвеселила думка про те, як ці нещасні пані намагаються підтримувати світську розмову з таким похмурим бовваном.
Авжеж, він знав, щодо цього не залишалося сумніву. Знав і був злий на неї, як чорт. Чому він нічого не сказав? Чи справді тому, що хоч і злився, й потерпав, але так любив її, що боявся втратити? Ця думка викликала в ній легке відчуття зневаги до нього, але не зі зла; хай там як, він її чоловік, він утримує її; доки він їй не заважатиме й дозволятиме чинити, як їй захочеться, вона не стане його зачіпати. Проте, можливо, його мовчання пояснювалося хворобливою соромязливістю. Чарлі мав слушність, коли сказав, що ніхто не ненавидить скандали більше за Волтера. Він щосили намагався уникати публічних виступів. Якось він розповів їй, що його викликали в суд як свідка у справі, в якій він мав надати експертні докази, й він упродовж тижня до того майже не спав. Така хвороблива була його боязкість.
І ще однечоловіки дуже самолюбні, тож доки ніхто не знає, що сталося, можливо, Волтер не проти цю ситуацію ігнорувати. Далі вона замислиласьможе, й справді Волтер дбає про свої інтереси. Чарлінайпопулярніша людина в усій колонії, скоро він стане губернатором. Він може Волтерові дуже допомогти. Але може й нашкодити, якщо Волтер перейде йому дорогу. В неї радісно забилося серце від думки про те, який її коханець сильний і цілеспрямований; у його мужніх обіймах вона почувалася такою беззахисною. Дивний народ чоловіки: їй ніколи не спало б на думку, що Волтер здатен на таку підлість, хоча як знати. А що, як за його серйозністю ховається гидка, дрібязкова натура? Що більше вона це зважувала, то більше їй здавалося, що Чарлі мав слушність; вона знову глянула на свого чоловіка. Тепер у її погляді не було поблажливості.
І саме в цей момент жінки, які сиділи обабіч Волтера, розмовляли кожна зі своїм сусідом, тож він залишився сам. Він дивився просто перед собою, забувши про інших, і в очах його стояла глибока печаль. Кітті аж здригнулася.
22
Наступного дня, коли вона прилягла подрімати після обіду, її розбудив стукіт у двері.
Хто там? викрикнула вона роздратовано.
У таку пору дня її зазвичай не турбували.
Це я.
Вона впізнала чоловіків голос і швидко сіла.
Заходь.
Я тебе розбудив? запитав він, увійшовши.
Взагалі, так, відповіла вона тим звичним тоном, яким говорила до нього останні два дні.
Будь ласка, перейди в сусідню кімнату. Я хочу з тобою поговорити.
Її серце аж підстрибнуло в грудях.
Я накину халат.
Він вийшов. Вона стала босими ногами в капці й завязала кімоно. Глянула в дзеркало, побачила, що дуже бліда, і трохи прирумянилася. На якусь мить вона затрималася в дверях, збираючись із силами для розмови, і рішуче увійшла.
Як тобі вдалося втекти з лабораторії у такий час? спитала вона. Нечасто я тебе бачу в таку пору.
Сідай, будь ласка.
Він на неї не дивився. Говорив дуже серйозно. Кітті з полегшенням зробила, як він сказав, у неї трохи трусилися коліна, і, не в силі й далі говорити так само весело, вона мовчала. Він також сів і запалив сигарету. Його погляд безупинно блукав кімнатою. Здається, йому було важко почати.
Раптом він глянув їй в очі, й через те, що він так довго уникав на неї дивитися, тепер цей прямий погляд так її злякав, що вона мало не скрикнула.
Ти коли-небудь чула про Мей-тан-фу? запитав він. Про нього останнім часом багато пишуть у газетах.
Кітті здивовано упялася в нього очима. Вона завагалася.
Це там, де тепер холера? Містер Арбутнот вчора згадував про це місце.
Так, там епідемія. Напевно, найсильніший спалах за багато років. Там працював лікар-місіонер. Він помер від холери три дні тому. Там є французький монастир і, звісно, митник. Решта виїхали.
Він і далі дивився їй в очі, тож вона не могла відвести погляду. Вона намагалася розгадати вираз його обличчя, але й досі нервувалася, тож розгледіла лише дивну зосередженість. Як йому вдається дивитися так невідривно? Він навіть не моргав.
Монахині-французки роблять, що можуть. Вони перетворили сиротинець на лікарню. Але люди там мруть як мухи. Я запропонував поїхати туди й очолити медичну службу.
Ти?
Вона різко здригнулася. Спочатку подумала, що якби він поїхав, то вона була б вільна й могла б безперешкодно бачитися з Чарлі. Але ця думка її шокувала. Вона відчула, як густо паленіє. Чому він так пильно на неї дивиться? Вона присоромлено відвела погляд.
Це необхідно? невпевнено промовила вона.
Там немає жодного лікаря з Англії.
Але ж ти не лікар, ти бактеріолог.
Ну, знаєш, у мене є медична освіта, та й, перш ніж заглибитися в спеціалізацію, я встиг попрацювати в лікарні. А те, що я передусім бактеріолог, тільки на краще. Матиму чудову можливість для дослідницької роботи.
Він говорив майже легковажно, і, глянувши на нього, вона зі здивуванням побачила в його очах насмішку. Вона не розуміла всього до кінця.
Але хіба це не страшенно небезпечно?
Страшенно.
Він усміхнувся. В нього вийшла глумлива гримаса. Вона підперла голову рукою. Самогубство. Не інакше. Який жах! Вона й подумати не могла, що так це сприйме. Вона не може цього допустити. Це жорстоко. Вона не винна, що не кохає його. Але якщо він через неї накладе на себе руки Сльози мяко покотилися її щоками.
Чому ти плачеш?
Його голос прозвучав холодно.
Ти не зобовязаний їхати, правда?
Ні. Я їду з власної волі.
Будь ласка, не їдь, Волтере. А що, як із тобою щось станеться? А що, як ти помреш?
Хоч його обличчя й залишалося байдужим, в очах зблиснула тінь усміху. Він не відповів.
Де це? запитала вона по якійсь хвилі мовчання.
Мей-тан-фу? На притоці Західної річки. Ми піднімемося вгору річкою, а звідти поїдемо на паланкінах.
Хто цеми?
Ти і я.
Вона скинула на нього швидким оком. Подумала, що це їй почулося. Але він усміхався тепер не тільки очима, а й губами. Й не зводив з неї темних очей.
Ти розраховуєш, що я теж поїду?
Я думав, ти сама захочеш.
Її дихання стало набагато частішим. Усім тілом пробіг дрож.
Але ж там точно не місце для жінки. Той місіонер іще кілька тижнів тому відправив звідти свою дружину й дітей, і представник А.Р.С. разом з дружиною виїхав. Я познайомилася з нею на вечірці. Щойно згадалавона сказала, що їм довелося звідкись поїхати через холеру.
Там живуть пять монахинь-французок.
Її охопив панічний страх.
Я тебе не розумію. Мені ніяк не можна туди їхати! Ти ж знаєш, яке в мене слабке здоровя. Лікар Гайвард сказав, що в спеку мені треба виїжджати з Гонконгу. Тамтешню задуху я не витримаю. Ще й холера: я звихнуся зі страху. Це точно обернеться бідою. Нема чого мені туди їхати. Я там помру.
Він не відповів. У розпачі вона глянула на нього й мало не закричала, таким страшним їй здалося його посіріле обличчя, на якому виднілася ненависть. Він що, хотів її погубити? Вона сама відповіла на цей свій жахливий здогад.
Це абсурд. Якщо ти вважаєш, що маєш їхати, справа твоя. Але не очікуй, що і я поїду. Я терпіти не можу хворих. Епідемія холери! Я не вдаю з себе дуже сміливу людину й легко визнаю, що не створена для такого. Я залишуся тут, доки не настане час мені їхати в Японію.
А я думав, що ти захочеш супроводжувати мене в такій небезпечній експедиції.
Він відверто знущався з неї. Вона збентежилася. Не була певна, чи він справді мав це на увазі, чи просто намагався її налякати.
Навряд чи хтось осудить мене, якщо я не поїду туди, де мені нема що робити і як допомогти.
Ти зможеш дуже допомогти. Ти могла б мене підбадьорювати й втішати.
Вона зблідла ще більше.
Я не розумію, про що ти.
Навряд чи для цього потрібен великий розум.
Я не поїду, Волтере. З твого боку жахливо мене про таке просити.
Тоді і я не поїду. І відразу ж подам у суд.
23
Вона спантеличено на нього глянула. Його слова були такі неочікувані, що спочатку вона їх майже не зрозуміла.
Що ти маєш на увазі? запитала вона, затинаючись.
Навіть їй самій це прозвучало фальшиво. Вона побачила на суворому Волтеровому обличчі вираз зневаги.
Боюся, я не такий дурний, як ти думала.
Вона не була певна, що відповісти. Вагалася, чи вдавати ображену невинність, чи сипати на нього повними гніву докорами. Він наче прочитав її думки.
Усі необхідні докази в мене є.
Вона розплакалася. Сльози котилися її щоками, але це не були сльози болю, й вона їх не витиралакористалася цією можливістю зібратися з думками. Але в голові було порожньо.
Він дивився на неї цілком спокійно, й це її налякало. Йому уривався терпець.
Знаєш, сльозами тут дуже не допоможеш.
Його голос, такий холодний і суворий, дещо її обурив. До неї поверталося самовладання.
Мені байдуже. Думаю, ти не проти зі мною розлучитися. Для чоловіка це не трагедія.
Дозволь запитати, чому це я заради тебе маю терпіти хоч найменші незручності?
Тебе це ніяк не зачепить. Я лише прошу, щоб ти повівся як порядна людина.