Звісно, Кітті зрозуміла, що справила на нього враження. Навіть якби він і не робив їй компліментів, його виказали б гарячі від захвату погляди. Її зачаровувала його невимушеність, його сміливість. Кітті добре зналася на таких речах й оцінила, як майстерно він час від часу вплітав у їхню розмову милі компліментики. На прощання він стиснув її руку, й прихованого значення цього жесту вона не могла не розпізнати.
Сподіваюся, ми скоро побачимося, сказав він буденно, а решту промовисто додав його погляд.
Гонконг дуже тісний, хіба ні? відповіла вона.
15
Хто б тоді міг подумати, що через три місяці вони стануть коханцями? Згодом він казав їй, що втратив голову в перший же вечір їхнього знайомства. Що він такої вродливої жінки ще не бачив. Він памятав, у що вона була вбранау весільну сукню, і сказав, що вона скидалася на конвалію. Кітті здогадалася про його почуття ще до того, як він у них зізнався, і, сторопівши, старалася тримати його на відстані. Але через його запальну натуру це було непросто. Вона боялася його поцілунківвід однієї думки про його обійми в неї починало стукотіти серце. Вона ще ніколи не закохувалася. Яке прекрасне це почуття! І тепер, пізнавши любов, вона зрозуміла, як Волтер її кохає. Вона стала ласкаво його піддражнювати й бачила, що йому це приємно. Якщо раніше вона трохи його побоювалася, то тепер стала куди впевненіша. Вона підначувала його й приємно дивувалася, коли він відповідав їй усмішкою, здивований і потішений. Це ж треба, думала вона, він так скоро стане, як усі. Тепер, пізнавши пристрасть, вона почала грати на його почуттях, наче на струнах арфи. Сміялася, бачачи його здивування й збентеження.
А коли вони з Чарлі стали коханцями, стосунки між нею й Волтером почали їй здаватися вкрай абсурдними. Їй майже не вдавалося дивитися на нього, такого похмурого і стриманого, без сміху. Вона була занадто щаслива, щоб мати до нього недоброзичливі почуття. Зрештою, якби не він, вона не познайомилася б із Чарлі. Якийсь час вона вагалася, перш ніж переступити останню межу, не тому що не хотіла піддаватися пристрасті Чарліїї саму теж переповнювала пристрасть, а тому, що її стримувало виховання й усі життєві обставини. Згодом (а це вийшло випадково, жоден із них не бачив такої можливості, аж доки не наштовхнувся на неї) вона здивувалася, зрозумівши, що ніскілечки не змінилася. Вона очікувала сама не знати чогоякоїсь казкової метаморфози, що перетворила б її на іншу людину, а коли глянула на себе в дзеркало, розгубилася, побачивши в ньому ту саму жінку, що й раніше.
Ти сердишся на мене? запитав Чарлі.
Я обожнюю тебе, прошепотіла вона у відповідь.
Шкодуєш, що з дурного розуму згаяла стільки часу?
Повна ідіотка.
16
Від щастя, яке іноді здавалося нестерпним, розцвіла її краса. Просто перед заміжжям, коли стала вянути її перша свіжість, вона виглядала втомленою й змученою. Злі язики казали, що вона марніла. Але є різниця між дівчиною двадцяти пяти років і заміжньою жінкою того ж віку. Як пупянок троянди, чиї пелюстки почали жовтіти по краях, вона раптом розквітла пишним цвітом. Її блискучі очі набули нової глибини; шкіранайбільша гордість і предмет щонайдбайливішого доглядуаж світилася, куди там персику чи квітці. Вона знову виглядала вісімнадцятирічною. Буяла її сліпуча врода. Не помітити цього було неможливо, і її подруги, на хвильку відвівши вбік, питали, чи вона, бува, не вагітна. Байдужі, які раніше вважали її просто дуже симпатичною жінкою з довгим носом, тепер визнали, що недооцінили її. Вона перетворилася на писану красуню, як її назвав Чарлі, коли вперше побачив.
Вони майстерно приховували свій роман. У нього широка спина, сказав він їй («Годі хвалитися фігурою», жартома урвала вона його), але не за себе він боїтьсязаради неї вони не можуть собі дозволити й найменшого ризику. Часто зустрічатися наодинці їм не можна, хоч йому хотілося б куди частіше, але він мусить думати передовсім про неї,іноді в крамничці антиквара, час від часу у неї вдома після обіду, коли слуги порозходяться, але на людях бачилися вони нерідко. Її в такі моменти дивувало, як формально він із нею розмовляв, як життєрадісно, так само як і з будь-ким іншим. Хто б міг подумати, почувши, як він звично із нею жартує, що ще так недавно вона лежала у його пристрасних обіймах?
Вона обожнювала його. Який він був прекрасний, у високих чоботах із закотами й білих бриджах, коли грав у поло! В одязі для тенісу він скидався на юнака. Ще б пак, він пишався своєю фігуроювона такого тіла ще не бачила. І докладав зусиль, щоб не розповніти. Не їв ні хліба, ні картоплі, ні масла. І багато часу віддавав фізичним вправам. Їй подобалося, як він дбав про свої рукищотижня ходив на манікюр. Він був чудовий атлетрік тому виграв чемпіонат із тенісу. Та й танцював найкраще серед усіх, танцювати з нимчиста втіха. Ніхто не дасть йому сорока. Якось вона сказала, що не вірить у це.
Я думаю, це все вигадка й тобі двадцять пять.
Він засміявся. Його це дуже потішило.
Ох, люба, у мене пятнадцятирічний син. Я чоловік середнього віку. За два-три роки буду товстим стариганом.
Ти і в сто будеш чудовий.
Їй подобалися його чорні кущисті брови. Вона думала, чи це не через них у його очей такий бентежний погляд.
Він має безліч чеснот. Досить добре грає на піанінозвісно, лише регтаймиі жартівливу пісеньку може заспівати гарно і з гумором. На її думку, йому все вдається: і на роботі його цінують. Її серце сповнилося радістю за нього, коли він розповів, що губернатор відзначив, як він добре впорався з особливо складною справою.
Хоч це й нескромно, засміявся він, дивлячись на неї повними любові очима, але в усій колонії ніхто не впорався б із цим краще.
Ох, як їй хотілося бути дружиною Чарлі, а не Волтера!
17
Звісно, ще невідомо, чи знає Волтер правду, і якщо ні, то варто, напевно, залишити все як є, а коли знає, що ж, зрештою, так буде ліпше для всіх. Спочатку вона хай не задовольнялася, але мирилася бачитися з Чарлі лише крадькома, але з часом пристрасть її росла й уже давно її дедалі більше гнітили перешкоди, що заважали їм повсякчас бути разом. Він так часто казав їй, що проклинає свою посаду, яка примушує його так ховатися, пута, що звязують його, пута, що звязують її,як би було чудово, казав він, якби вони обоє були вільні! Вона розуміла його поглядскандалу нікому не хотілося і, звісно, варто дуже добре все обдумати, перш ніж змінити своє життя, але якби свобода дісталася їм сама собою, ох, як би це все спростило!
І не те щоб комусь доведеться мучитися. Вона точно знала, які в нього стосунки з дружиною. Доротіжінка холодна, кохання між ними немає багато років. Їх разом тримають звичка, побут і, звісно, діти. Їй важче, ніж Чарлі: Волтер її любить, але, зрештою, він поглинений роботою, та й чоловіки завжди мають куди піти, наприклад у клуб. Можливо, спочатку він горюватиме, але потім це мине, та й ніщо не заважає йому оженитися вдруге. Чарлі сказав їй, що не уявляє, як вона примудрилася вийти заміж за Волтера Фейна.
Вона питала себе, мало не всміхаючись, чому зовсім недавно так злякалася, подумавши, що Волтер їх застукав. Звісно, було страшно бачити, як повільно оберталася та ручка на дверях. Але, зрештою, вони знали, що зробить Волтер у найгіршому разі, і були готові до цього. Чарлі відчує таке ж полегшення, як і вона, коли дізнається, що те, чого їм хочеться понад усе на світі, саме йде їм до рук.
Волтерчоловік порядний і добре вихований, цього неможливо не визнати, і він її кохає. Він вчинить правильно і дасть їй розлучення. Вони зробили помилку, та, на щастя, зрозуміли це, поки ще не пізно. Кітті вирішила, що саме скаже йому і як із ним поведеться. Вона говоритиме лагідно, з усмішкою, але твердо. Немає потреби їм сваритися. Пізніше вона завжди буде рада його бачити. Вона щиро сподівається, що ті два роки, які вони провели разом, стануть для нього світлим спогадом.
Навряд чи Дороті Таунсенд буде проти того, щоб розлучитися з Чарлі, думала Кітті. Тепер, коли її наймолодший син має їхати в Англію, їй буде куди краще теж там жити. У Гонконзі їй зовсім ні́чого робити. Вона зможе проводити свята зі своїми дітьми. Та й батьки її в Англії.
Все так просто, все можна владнати без скандалу й образ. А тоді вони з Чарлі зможуть одружитися. Кітті глибоко зітхнула. Які вони будуть щасливі! Для цього варто було дещо перетерпіти. У неї в голові одна фантазія заміняла іншу: вона думала про те, як вони житимуть разом, як розважатимуться, куди разом поїдуть, у якому мешкатимуть будинку, до якої посади він дослужиться і як вона йому допомагатиме. Він дуже нею пишатиметься, а вонавона його обожнює.
Але за всіма цими солодкими мріями ховалося погане передчуття. Так дивноначе духові й струнні оркестру виграють ідилічні мелодії, а в басах тихо, але зловісно стукотять барабани. Рано чи пізно Волтер повернеться додому, й від думки про зустріч із ним у неї починало гупати серце. Не схоже на ньогозайти в обід додому й піти, не сказавши їй ні слова. Звісно, вона його не боялася; зрештою, що він може зробити, повторювала вона собі, але відігнати тривогу не могла. Вона ще раз повторила те, що збиралася йому сказати. Кому буде ліпше від скандалу? Їй дуже шкода, бачать небеса, вона не хотіла завдати йому болю, але нічого не могла вдіяти, раз вона його не любить. Нащо прикидатися, завжди краще сказати правду. Вона сподівається, що він не буде нещасливий, але вони зробили помилку і їм нічого не залишається, крім як визнати це. Вона завжди згадуватиме його з теплотою.
Але навіть проказавши все це самій собі, вона відчула, як її долоні змокріли від раптового нападу страху. А через те, що їй стало страшно, вона на нього розізлилася. Якщо йому хочеться влаштувати сценувперед, але хай не дивується, почувши те, чого не очікував. Вона в изнає, що ніколи його не любила й що не минуло і дня після їхнього весілля, щоб вона не пошкодувала. Він нудний. Як же їй із ним нудно, нудно, нудно! Він вважає себе кращим за інших, яка сміхота! У нього немає почуття гумору, вона терпіти не може його зарозумілості, його холодності, його стриманості. Легко бути стриманим, коли нічим і ніким не цікавишся, крім себе. Він їй огидний. Їй відразливі його поцілунки. Чого він так чваниться? Танцює він жахливо, на вечірках псує всі веселощі, ні грати, ні співати не вміє, в поло не грає, а в тенісі сама посередність. Бридж? Та кому яке діло до того бриджу?!
Кітті довела себе до нестями. Хай тільки спробує їй докорити. Це він у всьому винен. І добре, що він нарешті дізнався правду. Вона ненавидить його, очі б його не бачили. Так, вона рада, що між ними все скінчено. Хай дасть їй спокій. Він вмовив її вийти за нього заміж, і тепер з неї досить.
Досить! повторила Кітті вголос, тремтячи зі злості.Досить! Досить!
Вона почула, як до воріт їхнього саду підїхало авто. Волтер піднімався сходами.
18
Коли він увійшов у кімнату, її серце шалено гупало, а руки дрижали. Добре, що вона лежала на канапі. Вона тримала розгорнуту книжку, вдаючи, що читає. На якусь мить він затримався на порозі, й вони ззирнулися. У неї обірвалося серце; раптом її обсипало холодом, і вона здригнулася. Вона переживала те відчуття, яке називають «наче хтось пройшовся по твоїй могилі». Його обличчя було мертвотно-бліде, таким блідим вона бачила його лише разтоді, коли вони вдвох сиділи в парку й він їй освідчився. Його темні очі, нерухомі й незбагненні, здавалися неприродно великими. Він про все знав.
Ти рано повернувся, кинула вона.
У неї так тремтіли губи, що заледве вдалося це вимовити. Вона була страшенно налякана й боялася, що зомліє.
Та ні, десь як завжди.
У нього був дивний голос. Останнє слово він промовив трохи гучніше для буденності тону, але відчувалася його вдаваність. Чи помітив він, що вона дрижить усім тілом? Вона заледве стримувалася, щоб не закричати. Він опустив погляд.
Я на хвилинку, перевдягнуся.
І вийшов із кімнати. Вона була зовсім розбита. Кілька хвилин не могла й поворухнутися, але потім, важко підводячись із канапи, наче ще слабуючи після довгої хвороби, стала на рівні. Боялася, що ноги не втримають її. Хапаючись за спинки стільців та столи, вона дійшла до веранди, а тоді, спираючись однією рукою на стіну, пішла до себе в кімнату. Вона вбрала ошатну сукню, в якій спускалася до чаю, і, коли повернулася у свій будуар (вітальнею вони користувалися, тільки приймаючи гостей), він стояв біля столу, розглядаючи ілюстрації в журналі. Їй довелося примусити себе увійти.
Ходімо вниз? Вечеря готова.
Тобі довелося мене чекати?
Як жахливо, що вона не може стримати тремтіння губ.
Коли він почне розмову?
Вони сіли, і якусь мить між ними стояла тиша. А тоді він висловив спостереження, таке банальне, що прозвучало воно зловісно.
«Емпресс» не прибув сьогодні,сказав він. Напевно, затримався через шторм.
А мав прибути?
Так.
Тепер вона на нього глянула й побачила, що він не відводив погляду від своєї тарілки. Він сказав щось іще, так само банальне, щось про прийдешнє змагання з тенісу, і довго не змовкав. Зазвичай голос у нього був приємний, мав багато тонів, але тепер він говорив на одній ноті. Це було на диво неприродно. Кітті здалося, наче його голос долинав десь здалеку. Весь цей час він спрямовував погляд на свою тарілку, на стіл, на картину на стіні. Але з нею не ззирався. Вона зрозуміла, що йому несила на неї дивитися.
Підемо нагору? запитав він, коли з вечерею закінчили.
Якщо хочеш.
Кітті підвелася, й він відчинив для неї двері. Коли вона проходила повз нього, він опустив очі. Ввійшовши до вітальні, він знову взяв до рук журнал.
Це нове число? Здається, я його ще не бачив.
Не знаю. Я не звернула уваги.
Журнал лежав там чи не два тижні, й Кітті знала, що він прогортав його від початку до кінця. Він узяв його й сів. Вона знову лягла на канапу й розгорнула книжку. Зазвичай увечері, коли не приймали гостей, вони грали в кункен або розкладали пасьянс. Він зручно сів у кріслі, спершись на спинку, і, здавалося, заглибився в розглядання ілюстрацій. Він не перегортав сторінок. Вона спробувала читати, але не могла зосередитися на літерах. Слова розпливалися. У неї страшенно розболілася голова.
Коли він почне розмову?
Вони просиділи мовчки годину. Вона кинула вдавати, що читає, поклала розгорнуту книжку на коліна й дивилася в порожнечу. Вона боялася хоч трохи поворухнутися чи навіть тихо зітхнути. Він сидів непорушно, так само розслаблено, й не відривав від малюнка погляду своїх великих очей. Його непорушність була дивно зловісна. Наче звір, який ось-ось нападе, подумала Кітті.
Коли він раптом підвівся, вона здригнулася. Вона зчепила пальці й відчула, як блідне. Час настав!
Я ще маю деяку роботу, сказав він тихим, безбарвним голосом, відвівши погляд. Якщо ти не проти, я піду в кабінет. Напевно, ти вже спатимеш, коли я закінчу.
Я й справді сьогодні дуже втомилася.
Що ж, добраніч.
Добраніч.
І він вийшов з кімнати.
19
Наступного ранку за найпершої ж нагоди вона зателефонувала Таунсендові на роботу:
Слухаю, що таке?
Я хочу з тобою побачитися.
Люба моя, я дуже зайнятий. Не забувай, я маю працювати.
Це дуже важлива справа. Можна я зайду до тебе на роботу?
Ой, ні, на твоєму місці я б цього не робив.
Що ж, тоді приїжджай сюди.
Я ніяк не зможу відлучитися. Може, після обіду? Та й хіба ти не погодишся, що мені ліпше не бувати в тебе вдома?
Мені терміново треба з тобою зустрітися.
Якийсь час стояла тиша, й вона злякалася, що він кинув слухавку.
Ти там? запитала вона стривожено.
Так, просто думаю. Щось сталося?
Я не можу розповісти по телефону.
Знову запала тиша, перш ніж він заговорив.
Гаразд, послухай, я матиму змогу зустрітися з тобою на десять хвилин, якщо тебе це заспокоїть. Краще йди до Ку-Чоу, а я прийду, щойно зможу.
У крамничку? перепитала вона збентежено.
Наче ми могли б зустрітись у вестибюлі готелю «Гонконг», відповів він.
Вона почула в його голосі нотку роздратування.
Добре. Я піду до Ку-Чоу.
20
Рикша довіз її до Вікторія-роуд, а далі вона аж до крамнички йшла крутою вузькою доріжкою. Вона на якийсь час затрималася біля вітрини, наче зачепившись оком за дрібнички, там виставлені. Але хлопчик, який стояв біля входу й виглядав покупців, відразу її впізнавши, по-змовницьки їй усміхнувся. Він сказав щось китайською комусь всередині, і власник, маленький плосколиций чоловічок у чорному халаті, вийшов і вклонився їй. Вона швидко увійшла.
Містер Таунсенд ще не прийти. Ви піти вгорі, так?
Вона пішла вглиб магазину й піднялася хиткими темними сходами. Китаєць піднявся за нею й відімкнув двері в спальню. Там було душно, стояв їдкий запах опіуму. Вона сіла на скриню з сандалового дерева.