Шпиг смикнув себе за вус.
Так то воно так, Івановичу. Але тягти тебе...пес знову гавкнув, і детектив так само уточнив,тягтидо розбійницького лігва я не маю права.
Станеться з тобою якась чортівня, то твоя матуся мені голову відкрутить. А батько по судах затягає.
І все одно ми з Джентльменом нікуди не підемо.
Шпиг укотре пошкріб потилицю.
Тоді гуляйте тут. Я спіймаю Соплю, покличу поліцію, а ви будете глядачами. Домовились?
Не надто подобалася Юркові така пасивна роль, та робити нічогозгодився.
Шпиг розчинився в сутінках, а гімназист із бульдогом лишилися біля щойно відбудованого кінотеатру «Жовтень»нудитися. Аби чимось зайнятися, Юрко знайшов палицю і почав кидав її в різні боки, а Джентльмен гасав, щоразу знаходячи й приносячи її в зубах. Хлопець приготувався чекати довше, але раптом перед ними наче з повітря виник детектив. Сам, без супроводу, і вигляд у нього був трохи розгублений.
Утік?видихнув Юрко, передбачаючи найгірше.
- Розминулися, - роздратовано буркнув Шпиг.Там, де я хотів знайти Соплю, він три дні ночував, а сьогодні вдень забрався геть. Міняє місця, такі їхні звичаї.
Знаєте, де він буде тепер?
Спробували б мені ті гаврики не розказати,відставний поліцейський потер лівою долонею правий кулак.Але Сопля буде там десь аж за дві години. Нема чого вам із собакою ще товктися, час убивати. Йдіть уже, кажу.
А ви?
Шпиг показав рукою вперед.
А я теж додому. Не тинятися ж Києвом. Пересиджуй далі на полювання.
Далеко?
Михайлівський провулок. Заодно прогуляюся.
Тоді ми погуляємо з вами. Час для мене, пане Шпиг, зовсім ще не критичний.
Відставний поліцейський хотів щось заперечити. Та, видно, стомився сперечатися.
Гайда. Чаєм пригощу, з бубликами.
Жив Назар Захарович Шпиг трохи нижче від Михайлівської площі, у самій глибині провулку, у невеличкій квартирі на першому поверсі.
Власника будинку витягнув колись із кримінальної халепи, тож плату за житло вносив доволі символічну. Коли звільнився З ПОЛІЦІЇ, ця обставина стала в пригоді. А щедрому хазяїнові відставний поліцейський часом допомагав безкоштовними порадами.
Наблизившись до парадного, детектив поліз по ключ.
З темряви раптом гаркнули:
Руки! Руки з кишені!
Голос видався Юркові знайомим. Де й коли чувне памятав, але не так давно, це точно.
Завмер Шпиг. Та, схоже, зовсім не злякався.
Револьвер у мене в правій. Мені б двері відімкнути. Ключ не стріляє.
Пащекуєш з начальством, Назаре Захаровичу.
Враз гімназист згадав. Не бачив, який на вигляд поліцейський полковник Медвідько, та голос згадавговорив саме він.
Так у гості до мене кортить, що під дверима мерзнете?
Цс ти, Шпиг, до мене в гості поїдеш. Заодно й згадаєш, де наша управа.
У світло ліхтаря ступив опецькуватий, навіть у цивільному пальті схожий на грушу, чоловік із широким, ледь приплюснутим носом.
А ви, панове, ніяк не подорослішаєте. Все гарикаєтесь,озвався ще один голос.
Поруч із Медвідьком став високий, значно молодший за поліцейського чоловік у цивільному. Юрко здогадався, хто перед ним: Стрельцов, керівник приватної охоронної фірми, з виглядуколишній офіцер.
Бачу, собаку з того будинку ви таки пригріли?
Сам живу, як бачите. Веселіше. Це злочин?
Про справжні злочини давайте поговоримо або у вас у квартирі, абопройдемо до поліцейського відділення,сухо промовив Стрельцов, підтягуючи чорні лайкові рукавички.Або поїхали до мене в офіс, там тихо й спокійно.
Чим це я зацікавив солідну охоронну контору?
Не заговорюй зуби!гаркнув Медвідько.Вирішуй, де будеш признаватися!
В чому, пане полковнику?
Аж тепер обоє звернули увагу на Юрка, що принишк і навіть намагався відступити подалі.
Це що таке?Медвідько тицьнув на хлопця пальцем.
Не що, а хто,спокійно поправив Шпиг.Учень восьмого класу Першої зразкової гімназії Туряниця Юрій Іванович.
Що тут робить гімназист у такий час? Живе поруч?
Ні,відповів Назар Захарович, жестом підкликав Юрка до себе, той слухняно наблизився.З дому тікає. Хуліган, вчиться погано, вранці матуся знайшла цигарки. А ще по непристойних сайтах лазить.
А далі Шпиг зробив те, чого Юрко від нього не чекав.
Замахнувся коротко.
Разі влупив потиличника.
Не сильно бив, але відчутно. Від удару в Юрка аж кашкет злетів з голови.
Дзявкнув бульдог, реагуючи на зраду.
Ви чого!щиро вигукнув Юрко, голос забринів, очі стали вологами. - Ви не маєте права!
Мені твоя матуся таке право дала!відкарбував Шпиг, і далі заговорив уже до Медвідька зі Стрельцовим:Ви ж знаєте, чим я займаюся. Приватний розшук, дрібниці різні. В поліцію з цим батьки йти не хочуть. Ось, добрі люди їм мене порекомендували.
Чому додому гімназиста не повели?поцікавився Стрельцов.
Затяг його до себе для профілактичної розмови. Не на вулиці ж, і не при батьках. Тут справа тонка, панове. Чоловіча, я б сказав.
Шпиг знову замахнувся.
Юрко втягнув голову в плечі. Але удару не булозупинив різкий окрик Медвідька:
Досить з нього.
Знизавши плечима, відставний міліціонер опустив руку.
Так,подав голос Стрельцов.Заходимо всі до вас. Гімназист хай зачекає. Відповідаєте на наші запитання, пане Шпиг. Якщо відповіді нас влаштовують, ви й далі займаєтеся своїми справами. Доправляєте втікача батькам особисто в руки. Та якщо розмова нам не сподобається, хлопця туди, куди слід, веде патрульна поліція. А ми з вами їдемо до нас у офіс, на Бульварно- Кудрявську. Приймається?
Шпиг знову знизав плечима.
Хай так. Нічого не розумію, коли чесно.
Відчиняй нарешті двері,грубо наказав Медвідько.Ми все тобі пояснимо. На пальцях.
Тут ображений гімназист знову підслуховує, а потім шукає летюче авто
Першим до квартири зайшов Юрко.
Тобто його заштовхали. Зробив це господар, досить грубо, аж гімназистові здалося, що зараз знову вдарить. Обійшлося, але від того не стало легше. Бо Шпиг і надалі при всіх принижував хлопця, зовсім забувши: якихось п'ятнадцять хвилин тому вважав його помічником і навіть рівним собі товаришем. Міцно стиснувши Юркову руку поверх ліктя, відставний міліціонер поволік його через більшу кімнату, яку, мабуть, називав залою, до меншої, де, крім ліжка, старого комода та лампи на ньому, не було нічого. Бульдог дріботів за ними й гарчав.
Тут поки що посидь, шаромижнику!гаркнув Шпиг, підводячи Юрка до краю ліжка й розтискаючи правицю. Потім перевів погляд на Джентльмена.Ти теж. Стережи його. Як полізе крізь вікнохапай. Почув?
Пес, побачивши, що хазяїна звільнено, трохи заспокоївся, підбіг до нього, тицьнувся пласким писком у ногу, а потім сів, загородивши гімназиста спиною. Підходьте, мовляв, вороги.
Закінчу з людьмитобою займуся,пообіцяв Шпиг, і, більше не зважаючи на Юрка, розвернувся й пішов до зали, причинивши за собою двері.
Образа переповнювала хлопця, лилася через край. Він розумівне могло Шпигове ставлення до нього змінитися отак раптово, без жодної причини. Звісно, зараз відставний поліцейський розіграв виставу, щоб виправдати надвечірні сновигання гімназиста й урятувати його від більших неприємностей. Та все ж із показовою грубістю Шпиг переборщив. Юркові не сподобалося, коли чужі люди відважують йому потиличники. Бо свої, тато з мамою, цього вдома ніколи собі не дозволяли. Насварятьто таке, але рук не розпускали ніколи.
І все ж Юрко не стримався. Приклавши пальця до вуст, тихцем, ходою індіанського розвідника, підкрався до дверей. Бульдог ліг на живіт, поплазував за гімназистом. Нашорошивши вуха, Юрко не зміг нічого почути до ладу, затовстими виявилися двері. Закусив губу, глянув круг себе. Побачив бляшаний кухоль на комоді, його закривала лампа. Обережно, щоб під ногами не рипнула дошка, перетнув кімнату і повернувся назад уже з кухлем, приклав до дверей краями, а вуходо дна.
Тепер чути було краще. Тим більше, що чоловіки за дверима знову перейшли на підвищені тони.
...зуби не заговорюй!гримів голос полковника Медвідька.Скільки тебе знаю, Назаре Захаровичу, стільки часу ти маєш симпатії до таких злочинців!
Зараз ви брешете, пане Медвідько! І не червонієте!вигукнув Шпиг.
Легше з язиком! Де це я брешу!
У мене ніколи не було симпатій до душогубів, ґвалтівників, розбійників, крадіїв, шахраїв! Ви забули, скільки я їх ось цими руками переловив у Києві за той час, що ви мене знаєте!
Припиніть демагогію!втрутився Стрельцов, що говорив на диво дзвінко.Ви чудово розумієте предмет нашої розмови! Ви зараз хочете сказати, що солдати, які повернулися з Донбасу,не злочинці, а цілком безпечні для суспільства особи. А я вам скажуми таких навіть до себе па службу не беремо! Психіка в них слабка! Воювати хочуть, як ось цей ваш дорогий Добрянський!
Шпиг прокашлявся.
Юрко голову давав на відсічзараз відставний поліцейський смикає себе за кінчик вуса.
Тополітика, пане Стрельцов. Ну її до чортової мами. Мене завжди цікавили суто кримінальні злочинці. Тим не менше, Олесь Добрянський не вбивав Яшку Зозулю. Ви не того заарештували.
Того самого!знову ревкнув Медвідько.Ти дивись, Назаре Захаровичу. Бо справді перевіримо, чи ти випадково біля трупа опинився! Покриваєш убивцю! Спільник!
Перевіряйте!
Зараз ви сказали, що Добрянський не вбивав Зозулю,вступив Стрельцов.Ляпнули, аби ляпнути, бо симпатизуєте йому, чи маєте конкретну інформацію?
Я симпатизую всім, кого невинно засуджують,мовив Шпиг.І жертвам злочинів. У даному випадку це згадана мною акторка Добрянська та її правнук. За моїм припущенням, Зозулю вбили, щоб пограбувати. Я доклав чимало зусиль, аби вийти на слід справжнього вбивці.
Слідство і суд скажуть, хто вбивця,буркнув Медвідько.
Хай буде підозрюваний,легко погодився Шпиг.Алереальніший, ніж ветеран війни. За моєю інформацією, Зозулю вбив такий собі Сипливець.
Знову стало тихо.
Чекай. Ти про Соплю?
Саме так. Сипливець, Аркадій Якович. Прізвисько Сопля. Мої дані цілком достовірні. Я довіряю своїм джерелам.
Є така особа, пане Медвідько?поцікавився Стрельцов.
Та є!вигукнув той.Тип відомий. Здатний на все. Чому ти не пішов з цим відразу до мене, Шпиг?
Хотів,признався той.Але ж іншої роботи до чорта. Бачте, раптом заплакана матуся просить синка знайти. Та й вирішив довести справу до кінця, подати вам Соплю на блюдечку. Я ж не знаю, де він зараз. І тут ви самі, мов сніг на голову. Тільки час марнуємо на порожні балачки.
Далеко не порожні,мовив жандарм.Звісно, усе це буде зясовано. Сварка між двома злодюжками мене зовсім не цікавить. Якщо все так, як каже Шпиг, нехай далі цим займається ваш департамент, пане Медвідько.
Та вже займемося,почулося у відповідь.Треба негайно дати вказівку, хай перевертають увесь Київ і шукають Соплю. Далі розберемось.
Розбирайтеся,сказав Стрельцов уже значно спокійніше.А ви, Шпиг, займайтеся собі виховною роботою.
Почулися кроки, грюкнули вхідні двері, а ті, за якими принишк Юрко, блискавично відчинилися. Від поштовху гімназист не втримався, полетів на підлогу, стискаючи кухоль. Бульдог крутився поруч.
Все чув.
Шпиг не питавсам чудово все бачив, ставши у проймі дверей.
Так нечесно,буркнув Юрко.
А в мене, Івановичу, сумніву не було, що ти підслуховуєш. Багато чого говорив для твоїх вух. Зрозумів ти це чи ні, то таке. Вставай.
Назар Захарович простяг руку.
Похитавши головою, Юрко підвівся сам. Покрутив кухоль, поставив назад, виклично глянув на відставного міліціонера.
Можна було мене попередити. Я б вам підіграв.
Тому й не попередив,пояснив Шпиг.Навіть не моргнув. Ці двоєтерті книші. Особливо той, Стрельцов, з охоронної фірми. Напевне раніше працював у міліції, ще й на високих посадах. Гру розкусять махом.
Схоже, чоловік не думав вибачатися. Ну й нехай! Особиста образа турбувала зараз Юрка найменше.
Далі що робимо?запитав.
Тидуй додому, давно пора.
Після всього, що було за цей день? А ось це вже ні і ні!
Гм-м-м...
Шпиг звично смикнув себе за краєчок вуса, потер поголене підборіддя.
Добре,промовив врешті. - Ти ж тепер однак не заспокоїшся. Мо, дурні якоїсь накоїш без мене. Краще поки що побудь у мене на очах.
То що робимо, пане Шпиг?
Хапаємо за карк Соплю. Поки Медвідько його шукатиме, маємо ще час. Я ж зумисне не сказав, де убивця зараз. Своїми руками схопити йогодля мене, вважай, справа честі. Виграю час.
Для мене теж,вставив гімназист.
Бульдог гавкнув.
Ну, тоді летимо. Він на Деміївці зараз, в одному нехорошому місці, на Совських ставах. Там сьогодні велика гра. Карти.
То вам це сказали?
Еге.
Шпиг витяг з кишені пістолет, перевірив набої в обоймі.
Умова одна, Івановичу. Ти нікуди не лізеш. Там такі чорти... Від того пекла тобі треба триматися подалі. Згода?
Зітхнувши, Юрко кивнув.
Ти меткіший. Дуй вниз, на Хрещатик. Знайдеш таксі, маякнеш на мобільний, де стоїте. Я вийду ніби погуляти.
Чому?
Про всяк випадок. У мене є машина, старенька, в дворі стоїть. Її можуть пасти, тому краще на таксі. До Деміївкисотню. Домовишся?
-Ні.
Шпиг труснув головою.
Чого це?
Юрко витяг свої гроші.
За сотню, пане Шпиг, водій поїде швидко. За дві сотнілетітиме. Будь тут!
Останні слова призначалися Джентльменові.
І вибіг, не давши детективу вставити слово.
Тут звучать постріли, а в хід ідуть руки, зуби та мудрі голови
На Деміївку, одну з київських околиць, вони й справді не доїхалидолетіли.
Що далі від центру, то вулиці освітлювалися менше. Вони пірнули в густу й тиху темряву, де-не-де розцяцьковану світлом, що пробивалося з вікон одноповерхових будиночків. Однак Назар Шпиг, як побачив Юрко, добре тут орієнтувався. Відпустив водія на початку названої ним вулиці, дочекався, поки той розчиниться в темрявілишатися в цій окрузі довго було не надто безпечно,а потім рушив, коротко звелівши гімназистові й бульдогу:
Ззаду тримайтесь. І тихо.
Пройшовши трохи вперед і діставшись невеличкого перехрестя, відставний міліціонер завмер, з хвилину постояв, явно щось пригадуючи й орієнтуючись на місцевості, а тоді впевнено узяв ліворуч. За кілька кроків дав рукою знак зупинитися, далі почав скрадатися, остаточно переконавши Юрка: невисокий зріст та вайлуваті форми аж ніяк не виключають зграбності.
Юрко мимоволі теж перейшов на індіанську ходу.
Джентльмен дріботів поруч.
Зупинившись біля паркана одного з будинків по правий бік вулиці, Шпиг приготував пістолет. Юрко завмер, не знаючи, чим озброїтися йому. Шпиг тим часом легенько торкнувся хвіртки носаком черевика.
Зачинено.
Очі вже остаточно звикли до темряви, і гімназист зміряв поглядом височенький міцний паркан. Мабуть, доведеться лізти. Та раптом, випереджаючи думку, зсередини почулися кроки, хвіртку відчинили.
Кого вам треба?почувся чоловічий голос, хрипкий і дуже молодий.
Шпиг зробив півкроку назад, переклав пістолет у ліву руку.
З двору ступила довготелеса постать.
Юрко не встиг оговтатисьдетектив наблизився впритул, тицьнув дулом хрипкому вказівним пальцем під бороду. Зріст дозволяв, знизу вгору зручніше.
Постать змахнула руками, наче млиновими лопатями. Шпиг рішуче заштовхнув вартового в двір. Юрко з Джентльменом кинулися за ними. Поки забігли, детектив уже тягнув непритомного хрипуна під пахви до паркану. Ковзнув поглядом по Юркові.
Живий. Не бійся. Мене один китаєць навчив отак робити. З годину пролежить, і все окей.
А потім?видихнув гімназист.
Я швидше впораюсь. Все, будьте тут, у дворі. Коли скажувикликай поліцію.
Чому зараз не покликати?
Е ні, Івановичу. Я ще мушу переконатися, що Сопля справді там. Інакше ловитиму його потім не я.
Він обшукав непритомного, знайшов пістолет у кишені, виклацнув обойму і перевірив заряд,
Все, чекай сигналу.
Опустивши озброєні руки вздовж тулуба, Шпиг перебіжками перетнув двір, стрибнув на ґанок, постукав руківям у двері.
Хто?почулося за короткий час.
-Я!
Мабуть, цього виявилося досить: двері прочинилися і відставний міліціонер ступив усередину.
Юрко ж обійшов будинок з правого боку, бо ще раніше побачивтам світилося вікно. Пес дріботів за ним, відсапуючись.
Ставши біля вікна, гімназист обережно зазирнув усередину. Боявся, що за фіранкою нічого не побачить.
Пощастилофіранка не лише відсунута, ще й кватирка прочинена, все добре видно й чути.
А бачив Юрко просто перед собою кімнату, круглий стіл посеред неї і трьох чоловіків. Двоє стоять, піднісши руки догори. Одинсидить, теж тримаючи руки на рівні плечей долонями вперед.
З трійці найбільше кидався у вічі саме цей: лисий череп схожий на облущене яйце, грубий плетений шарф довкола шиї. Біля нього на краю стола лежала найбільша купа банкнот.
Карти лежали біля кожного. Мабуть, лисий зараз вигравав.
Другий, у смугастому костюмі, стояв до вікна спиною. Його Юрко не розгледів. Третій, лівий крайній, був у чорній сорочці, світлому жилеті, і так голосно шморгав носом, що чулося аж на вулицю, через прочинену кватирку.
Назар Шпиг стояв на вході. Кожний з присутніх був вищий за детектива на голову. Та жоден не ризикував опиратися. У руках відставний міліціонер стискав по пістолету, розвівши дула так, аби втрапити під кулю міг будь-хто.
Та витри вже свої соплі, Аркашо!рикнув Шпиг, і Юрко зрозумів: ось він, Сопля, той, хто постійно шморгає.
Користуючись дозволом, той витер під носом тильним боком долоні. А долонюоб штани, ковзнувши рукою вниз.
- Е, куди! Тримай так, свиня! - вигукнув Шпиг.
Пізно.
Детектив мимоволі подарував убивці нагоду. І той негайно скористався нею.
Торкнувшись краю стільниці, Сопля міцно вхопився за неї.
Рвучко смикнув стіл. Перекинув.
Водночас лисий, рвучко розпрямившись, миттю схопив свій стілець за спинку. Замах, ударгасова лампа, причеплена під стелею в них над головами, з брязкотом розлетілася.
Кімната занурилася в темряву.
Стояти! Стій!
За цим гримнув постріл.
Спалах. Другий. Третій.
Хтось заволав від болю, проклинаючи Шпига.
Тим часом до вікна, під яким примостився Юрко, вже мчала темна постать.
Гімназист не сам присівноги підкосилися.
Брязнуло над головою. Хтось стрибнув на підвіконня.
Ще постріл.
Але втікач уже вивалився з вікна назовні, скочив на рівні, явно цілий, неушкоджений, і великими стрибками погнав через двір до паркану.
Юрко помітивце вирвався Сопля. Вбивця мчав не до хвіртки, біг найкоротшим шляхом, намірившись перестрибнути через паркан і втікати дворами й городами.
Стій!
Гімназист і собі крикнув. Так, принаймні, подумав: крик застряв у горлі, відкритий рот зловив повітря, замість грізного вигуку вийшло щось пискляве, зовсім не варте уваги й поваги.
Над головою, там, у кімнаті, в темряві, кричали, лаялися й билися чоловіки. Судячи з голосівдвоє. Потім гримнув ще постріл, долинув звук сильного удару. І враз усе стихло.
Але що з того: Сопля вже добіг до паркану, підстрибнув, зачепився руками. Лишилося підтягнутися.
І раптом знизу до втікача щось причепилося.
Той заволав так, що криком напевне привернув увагу довколишніх мешканців.
За усім цим Юрко забув про Джентльмена. Зате англійський бульдог ні про кого не забув. І саме зараз доводив: коли требавій перетворюється з добродушного терплячого пса на небезпечного хижака.
Погнав за вбивцею, коли той тільки вистрибнув з вікна. Нагнав його біля паркану, і щойно той почав перелазитипідскочив, і з другого разу таки вчепився зубами в штани втікача. Міцно зімкнув щелепи.
Повис, намертво загнавши гострі ікла у зад злочинця.
Сопля волав від болю, але вперто, з останніх сил тримався за край паркану, різко рухаючись і намагаючись відчепити те, що причепилося до сідниць. Бульдог від цього теліпався куцим маятником, але щелепи не розтискав, хватку не послаблював.
Нарешті Сопля не витримав.
Пальці ковзнули вниз, вбивця звалився на землю, і аж тепер Джентльмен відпустив жертву. Дуже вчасно, бо той міг гепнутись просто на собаку і придушити його. Не довго радів утікач: бульдог миттю скочив йому на груди, загавкав, плаский розлючений писок навис просто над скривленою від болю пикою.
Не встиг Юрко зрозуміти, що нікуди Сопля не забіг, як почув над собою:
Молодець! Так його!
Наступної миті Назар Захарович Шпиг, розхристаний, але судячи з тону, задоволений вечором, вибрався у двір через вікно. Плеснувши гімназиста по плечу, поважно рушив до побореного злочинця. Пістолет мав лише один. Наблизився, навис на ним, звів спусковий гачок.
Давай, Сопля! Вставай, прибігли.
Забери собаку!істерично верещав той, не припиняючи бридко шморгати носом.
Пусти вже його,дозволив Шпиг.
Джентльмен ніяк не відреагував. Усе зрозумівши, детектив повернувся до Юрка:
Скажи йому.
Можна,дозволив гімназист псові.
Бульдог перестав лякати Соплю, збіг з нього і мирно вмостився посеред двору.
Вставай!Шпиг махнув дулом.
Мій зад...проскиглив той, незграбно встаючи.Ми так не домовлялися, Шпигу...
З такими, як ти, я не домовляюся!
На підтвердження своїх слів Шпиг відважив убивці сильного копняка, цілячись і влучаючи точно в покусане місце. Той, тримаючись рукою за сідницю, пошкандибав назад до будинку.
Усередину не заходили.
Жестом велівши стати до стіни і впертися в неї, Шпиг голосно, аби Сопля почув, наказав бульдогові стерегти. Вбивця не знав, що пес неохоче виконує чужі накази. Тож здригнувся, почувши загрозливий рикце Юрко знаком заохотив Джентльмена подати голос.
Дуже скоро Шпиг вивів на двір під конвоєм інших. Чоловік у смугастому піджаку сильно кульгав, з чого Юрко зрозумів: детектив у темряві його підстрелив. Лисий тримався долонею за розбиту головуцього відставний міліціонер теж укоськав, уже врукопаш. Шпиг став, витер чоло, кинув оком на своїх полонених, вдоволено крекнув, озирнувся на довгого, що все ще непорушно лежав під парканом.
Так,промовив,зрозуміли, проти кого рипнулися? Хочеш, Череп, я тобі щиру правду скажу?
Не хочу,буркнув лисий.
Все одно скажу. Ви ж зі мною говорити не захотіли. Не дали навіть почати, не послухали, чого хочу. Мені тільки Сопля був потрібен, інших відпустив би. Хай вас, голуби, поліція ловить. Є за що, але зараз ніхто з вас мені не цікавий. Проте доведеться всіх здавати, гамузом. За погану поведінку.
А як нам було поводитись, коли ми побачили два дула?пробубонів Череп.
Цс все Сопля,глухо озвався третій, котрий до тепер мовчав.Це він почав. Я чистий, Череп так само. Нам нема чого боятися.
Бач!вигукнув Шпиг.Ваш друзяка все зрозумів раніше. Знає котяра, чиє сало з їв!
Та яке сало!простогнав Сопля.Ти вже ніхто, Шпиг! Давно ніхто! Сам нічого не можеш, людей живих собаками цькуєш!
Зате ти, паскудо соплива, живих людей убиваєш! Не кажи, що Яшка Зозуляне твоїх рук діло! Тебе свідки бачили й чули, у мене є докази!
О! Теж мені, людину знайшов! Яшка Зозуля!
Шпиг ступив до вбивці впритул, тицьнув дулом між лопатки.
Слухай, ти, слизото! Мені байдуже, якщо ви всі один одного перегризете до чортової мами! Але коли замість тебе призначають іншого винного, хорошу, чесну людину, патріота,я терпіти не буду. Щоденник давай сюди!
Який, в чорта, щоденник! Ще скажизошит! Тут тобі не канцтовари!
Ти мене, сонливий, не передражнюй! Бо зараз не канцелярськігосподарчі товари тобі будуть! Візьму обценьки, притисну язикашепелявим будеш! Сю-сю-сю!
Ой, налякав!
Шпиг підніс дуло вище, притис до потилиці бранця.
Нема в мене часу на тебе! До чорта господарчітобі й однієї кулі в довбешку досить! Перевіримо, чи є всередині мозок! Ти мене знаєш, Сопля! Щоденник!
Шпиг ще міцніше натиснув дулом.
Вбивця скрикнув.
Та нема в мене нічого! Нема! Можеш шукати, Шпиг! Хочешусе зніму, голяка тут перед тобою стану! Поріж лахи на пелюстки! Нема в мене!
Ти ще скажине знаєш, про що мова!
Знаю! Дуло заберискажу!
Шпиг повільно опустив пістолет. Сопля спробував обернутися, та він копнув його під зад.
Так далі стій! Кажи, я почую.
Вбивця голосно й полегшено видихнув.
Значить, так. Було в мене те, що ти шукаєш. Старі списані зошити, виявляється, грубих грошей коштують. Коли Зозуля попросив зробити фальшиві документи, я запитав: чим, мовляв, платитимеш, ти ж голяк. А він мені: не дрейф, гроші будуть. Слово за словорозказав, похвалився. Пропоную партнерство, а за це документи й візи безкоштовноне хоче. Ну, посварилися ми, побилися... Зозуля сам винен, нарвався.
Задовга сповідь, Сопля! Я приблизно так і думав! Зошит жени!
Нема!
Шпиг відважив йому ще одного копняка.
Не бийся! Програв я його! В карти! Пояснив, кому можна продати,повірили!
Брешеш!
Юрко, що увесь час стояв тихо, обережно кахикнув, смикнув Шпига за манжет.
Схоже на правду.
З чого ти взяв?огризнувся детектив.
Справді міг програти. Ви його краще знаєте, а я вперше бачу. Але ж це на нього схоже, хіба ні?пояснив гімназист свої відчуття.Доведеться шукати далі.
Шпиг утретє копнув убивцю під зад.
Де? Кому програв? Кажибо застрелю!
Не застрелиш!зухвало відповів той, уже остаточно оговтавшись.Не застрелиш! Інакше ніколи не знатимеш, де твій цінній раритет! Тому давай домовлятися, Шпиг!
Назар Захарович відступив. Він важко дихав, немов щойно пробіг кілька кілометрів без зупинки.
Торгуватися будеш?
Буду! В мене виходу нема! В тюрму не хочу! Юрко торкнув детектива за лікоть.
Чого тобі?огризнувся він.
Нічого. Просто я знаю, де щоденник київського гімназиста.
З несподіванки відставний міліціонер гикнув.
Потім ще раз, і ще.
Тоді набрав повітря, затримав дихання і повільно випустив через ніс. Гикавка припинилася.
Як знаєш?запитав.Звідки?
Вони тут знову в карти грали,нагадав Юрко, уникаючи прямої відповіді.
Бачив. Ну? До діла ближче.
У відповідь Юрко тицьнув пальцем у Черепа.
Ось, цей лисий.
Щолисий?
Я помітив, що біля нього лежало найбільше грошей. Отже, вигравав нині він. І щоденник виграв. Тому цей тип,палець перемістився па Соплю,так упевнено й торгується.
Шпиг смикнув себе за вус.
Черепе, ти все почув?
Бреше малий,пролунала відповідь.
І тут не витримав Сопля. Перестав зважати на револьвер. Забув про зад прокушений.
Рвонувся до лисого, вдарив і, стиснувши його обома довгими руками, заволав:
Я брешу? Я брешу?! Тишулер! Ти мене обмішурив! Обкрутив! У нього, у нього щоденник!
Забери від мене свої шмарклі!проревів Череп.
Хотів дати здачі. Не встиг.
Назар Шпиг, виставивши руку перед собою, смальнув у них над головами, всаджуючи кулю в стіну.
Стояти! Струнко! Тихо мені!
Загавкав Джентльмен, подіяло: Сопля відпустив супротивника, знову вперся руками об стіну. Череп стояв лицем до детектива, важко дихаючи, і теж косував на собаку.
Де?спокійно запитав Шпиг.
Але в цьому спокої вгадувалося останнє штормове попередження.
Череп відчувбуря буде страшною.
Там,кивнув головою в бік будинку.В моїй сумці. Чорна, прямокутна. Шкіряна.
Івановичу, глянь,звелів Шпиг.
Юрко забіг усередину. Бульдог спершу посунув був за ним, та враз завмер, зиркнув на заарештованих злочинців, примружив око, пустив слину і повернувся. Не хотів лишати Шпига з ворогами сам на сам.
Потрібну сумку гімназист шукав недовго. Підваживлегка. Подумаві поніс назад, не розкриваючи, хоч дуже кортіло зазирнути.
Вибіг, простяг детективу.
Назар Шпиг кивнув на свої зайняті пістолетами руки.
Витягай.
Юрко перехопив сумку зручніше. Поїхала блискавка вбік.
Шаснув рукою всерединузашелестів пакет. Кинувши сумку під ноги, розгорнув поліетилен.
Очі вже звикли до темряви, і Юрій Туряниця міг роздивитися грубенький, дуже потертий, однак дбайливо збережений до нашого часу зошит у цупкій обкладинці. На ній нічого не було написано чи намальовано, а всерединіакуратним, розбірливим почерком написано:
ЩОДЕННИК УЧНЯ УКРАЇНСЬКОЇ