Або...
Майнула якась дуже вчасна й потрібна думка, та не встиг Юрко її зачепитивилетіла, бо Гліб збив, повівши своє:
Не розумію, чому саме мені підкинули? Хіба я збирався стукати Блосі чи Андронакі? Гарно ж ви всі про мене думаєте!
Ну, знаєш!розвів Юрко руками.То вже ти сам так себе поставив. Приводи такі давав. Стеж іноді за собою.
А ти, Турянице, мене не виховуй!огризнувся Гліб.Розумників кругом багацько розвелося! Не хочу більше про це говорити! Жарти в тебе такі? Погані жарти!
Та ясно, що недобрі,мовив Юрко, куснув нижню губу, пошкріб потилицю.Ти... Стороженко... той... Ну, не той... Вибач, словом. На!
Юрко простяг йому руку долонею догори. Трохи повагавшись, Гліб потиснув її.
Для чого ти так?поцікавився, вже заспокоївшись.
Є одна задумка.
Граєшся?
Це не іграшки. Даруй, але більше нічого сказати не можу. Не моя таємниця, не маю права.
І слава Богу, що не знатиму чужих таємниць!буркнув той.Менше знаєш, кажуть, міцніше спиш.
Ось тепер Юрко зловив потрібну думку. Стороженко сам збив з неї, і сам на неї знову наштовхнув.
Правильно кажуть,погодився.І знаєш, Глібе... Йди собі з миром. Так теж кажуть. І про це наше непорозуміння не кажи нікому. Заодно побачимо, чи ти справді вмієш тримати язика за зубами.
Дуже треба,надувся Стороженко.
Проте ані злості, ані великої образи він уже не випромінював. Напинався задля порядку, аби його слово таки лишилося останнім. Більше говорити обом гімназистам не було про що, і Гліб посунув крізь кущі назад. Юрко ще постояв, дослухаючись до криків зі спортзалу. Нарешті, зібравши думки докупи й оформивши їх у нові здогади, вже певніші, гімназист і собі подався на вихід.
Удома, як і збирався, поговорив з татом. Інженер Туряниця здивувався, чому раптом сина зацікавило саме це. Придумане Юрком на ходу пояснення його цілком задовольнило. Тож інженер озброївся для наочності товстою книгою зі своєї бібліотеки й провів гімназистові дещо задовгий, але місткий історичний екскурс. Подякувавши, Юрко перевів розмову на іншу тему, бо читавтак краще заплутувати. Нічого лихого не замислив, проте вирішив цього разу відволікти батька, переключити його увагу на щось нове й на цьому лишити.
А потім час знову потягся дуже повільно, аж доки настала умовлена година і Юрко зібрався гуляти з Джентльменом.
Назар Шпиг чекав цього разу не в дворі. Прогулювався по вулиці, зовнішності не міняв, та все одно здивував: теж тримав на повідку собаку. І хоч було темно, гімназист тут же впізнав цю таксу, до якої радо, як до старої знайомої, кинувся бульдог.
Вчора в парку!вигукнув Юрко замість привітання.Товстий! З вусами й люлькою! То були ви!
Не такий уже й товстий,мовив Шпиг. - Я взагалі не надто вдоволений тим своїм виглядом. Чортзна-що, а не маскування. Якби ти придивився уважніше, то помітив би: я був не однаково товстий з різних боків. Колись краще вдавалося.
І наче вищий, чи ні?
Отут вгадав. Є таке спеціальне взуття, один тип з Куренівки насобачився робити.
Ви там, у парку, за мною стежили?
Теж мені, пуп Землі. Без тебе роботи до чорта,відставний поліцейський смикнув себе за вус.Навпаки, Івановичу, ти мене вчора трохи налякав. Думав, упізнаєш, заговориш, і все моє маскування котові під хвіст.
Такса ваша?
Позичив для такої справи па кілька днів. Жаль віддавати, бо привязався. Тому й мушу.
Що значитьжаль, але мушу?
Не в жалю справа,пояснив Шпиг тоном наставника.Мені з моєю роботою ні до чого й ні до кого привязуватися не можна. Слабких місць у нашого брата не повинно бути. Бо хтось раптом візьме й за те місце боляче придушить.
Тоді, Івановичу, на всій моїй праці можна ставити хрест.
Виходить, у вас зовсім немає друзів? А дружина, діти?
Забагато запитань,відрізав Назар Захарович, даючи зрозуміти, що ця тема небажана й закрита, хоч Юрко вважав: детектив сам її порушив.Краще звітуй, що вдалося зробити тобі.
Чоловік і хлопчик рушили освітленою вулицею вниз у бік вокзалу. їхні собаки бігли поруч, теж, вочевидь, були зайняті незрозумілими перехожим собачими розмовами. Юрко розказав Шпигові все докладно, окремі деталі повторюючи кілька разів, і потім зупинився на нових здогадах. Відставний міліціонер не перебивав, слухав уважно, кивав, гмикав, сіпнув край вуса кілька разів, а коли Юрко замовк, підсумував:
Нам би з тобою, Івановичу, якийсь постійний звязок налагодити. Бо бачу, без мене не обійдеться. А я, сам розумієш, особа дуже зацікавлена. Тож маю бути поруч, щойно виникне критична ситуація, щоб не сталося якоїсь чортівні.
Шерлок Холмс телеграми давав,бовкнув Юрко.Я можу дзвонити, есемески писати. Можемо по Інтернету, електронна пошта...
Та ну тебе з твоїм Холмсом!буркнув Шпиг роздратовано.А розмови наші легко можуть підслухати. Сам знаєш, яка публіка проти нас грає. Листи так само читатимуть, пошту зламують, то давно відомо.
Ми придумаємо свій шифр!Юрко не здавався.
А що, як забудемо чи не так один одного зрозуміємо? Ні, не піде. Будемо, як колись за часів, коли навіть телефони не в усіх були. На Ярославовому Валу є бар, такий, в ірландському стилі. Хоч не можна підліткам по барах, але ж ти там нічого не питимеш. Хіба що сік чи поїсти чогось. Ну, а я туди щодня заходжу. Бармен Савкамоя людина, давно вже. Ти його впізнаєш, він клаповухий, найзнаменитіші вуха серед усіх київських барменів. Напишеш записку, принесеш, віддаси йому. Савка далі знає, що і як робити. Годиться?
Може бути. Це й від гімназії моєї по дорозі, вийду на метро «Золоті ворота».
Я так і зметикував. Домовились,Шпиг поклав руку Юркові на плече і ледь стиснув.Слухай, Івановичу, ти, бачу, меткий хлопчина, толковий, грамотний. Мислиш правильно. Маєш доступ туди, куди я не маю і навряд чи й матиму. Знайди мені цю вашу Чорну Руку. Бо погубимо хорошу людину.
Юрка через ту руку немов струмом пронизало.
Вперше почув, як здригається голос дорослого, бувалого в бувальцях чоловіка.
Ми вирахуємо його, пане Шпигу!промовив він гаряче, ніби клятву давав.Я знайду, обовязково. Ми вже склали план, усе придумали. Цього разу не повинно зірватися. Вже не помилюся.
Та хотілося б.
Дійшовши до рогу, чоловік і хлопчик потисли один одному руки і розійшлися кожен у свій бік.
Перед сном Юрко повторив бульдогові новий план, переконуючи таким чином самого себе, що все спрацює. І довго не міг заснути через тривожні відчуття. Тож не виспався, чого вояк перед битвою дозволяти собі не має права.
У гімназії все того ранку йшло як завжди. Стороженко привітався так, ніби вчора нічого не сталося. Голіцин нагадав про годинник, вкотре отримавши обіцянку швидко викупити. Мартишок хвалився розробленою вчора стратегією гри, яка дозволить напевне дати «тридцяткам» доброго чосу.
Те, що сталося після перерви, збило Юркові плани.
Розгорнувши підручник з грецької мови, залишений на парті, він побачив усередині не знати коли, ким і як підкладений аркуш паперу.
Все знайоме: і сам папірець, і почерк, і вимога.
Підпис теж знайомий. Сам такий відбиток ставив під посланням, коли погрожував Стороженкові карою від імені Чорної Руки.
Тут гімназист виправляє помилку
Нічого не поміняло нове послання.
Навпаки, Юрко дуже зрадів. Його нові підозри підтвердилисяотже, цього разу влучить у «яблучко». Але ще один момент, і то дуже важливий: Чорна Рука діє так, бо поняття не має про Юркове полювання на нього. Інакше він би зачаївся надовго, і повторити такий самий трюк із запискою гімназистові не вдалося б. Довелося б чухати потилицю, міркуючи, як зловити здирника на гарячому. А тут маєш допомогу з того боку, з якого не чекав.
Сам прискорює події. Сам лізе. Ну, давай, чорнорукий, пограємось.
Того дня після уроків Юрко не відразу пішов додому. Спершу перевірив, як детективи в книжках, чи, бува, не стежить хто за ним. Вийшов не там, де хотівперейшов у метро на «Театральну» станцію, вийшов далі, ніж треба. Переконавшись, Що до нього нема нікому спеціального діла, подався нагору, повз Оперний театр на Ярославів Вал. Знайшовши потрібний бар відразу, знову роззирнувся довкола, не побачив небезпеки, спустився у напівпідвал.
Потягнув на себе двері.
Ковзнув усередину.
Знову фортуна підморгнула Юркові: всередині біля стійки нікого не було, по той бік нудьгував бармен. І саме цей чоловік був йому потрібен, бо таких вух у Києві справді треба було ще пошукати. Вони не просто були широкі, а стирчали з обох боків довгастої голови, наче хтось виліпив з глини два шматки і жартома присобачив свої вироби. Ще й вушні раковини загорталися, наче квіткові бутони перед заходом сонця. А на додачу трохи підіймалися догори, мовби їхнього власника колись приторочили великими деревяними защіпками за вуха до мотузки.
Правду казав пап Шпигприкмета справді особлива.
Тобі чого, синку?голос у бармена виявився хрипуватим, його ще називають прокуреним.Ми не продаємо алкоголь підліткам. Чи тобі вже двадцять один і ти просто зростом не вийшов?
Виріс таким, як треба!образився Юрко.Я до вас.
До мене?вухань для певності тицьнув себе в груди.
ВиСавка?
Бармен обсмикнув краї камізельки.
- Андрій Савченко! Гляди мені, моду взяли - Савка, Савка...
- Пан Шпиг просив записку для нього лишити у вас,пояснив Юрко, й додав квапливо:Назар Захарович.
Тепер настала Савчина черга сторожко озиратися, хоч у маленькому приміщенні нікого й не було.
Чого кричиш?буркнув він.Тихіше говори. Кого тільки цей Шпиг до мене не присилав. Не повіриш, колись наш тутешній дільничий заходить.вже думающо в мене не так? Наливаю йому про всяк випадок, а він меніпослання, мовляв, для пана Шпига.
Бармен легенько ляснув долонею по гладенькій поверхні прилавку.
Давай.
Юрко написав записку ще раніше, тож просто поклав, куди сказали. Не заліпив, не було чим, і чомусь не подумав, що Савка читатиме чужу кореспонденцію. Відставний міліціонер йому довіряє, і, бач, не лише відставний. Вухатий бармен без жодного зацікавлення змів складений папірець у кишеню і вперся об край прилавка двома руками.
Ще щось маєте, юначе?
Юрко махнув головою.
У такому разізаходьте ще, не соромтесь. Коли в людини, яка говорить до тебе, такі видатні вуха, важко зрозуміти, жартує чоловік чи говорить серйозно. Тож Юрко МОВЧКИ кивнув і поквапився геть, аби й справді не застукав його тут хтось небажаний.
Спав гімназист знову погано. А вранці, виходячи з дому, зрозумівпочалося. Бо двірник, який з ним раніше лиш скупо вітався, цього разу гукнув, підкликав до себе, мовчки витяг щось із кишені фартуха.
Тицьнув у руки.
Після чого повернувся спиною, заходившись зі ще більшою старанністю працювати мітлою.
Юрко розгорнув отриману записку, пробіг очима Шпигову відповідь. Потім, не довго думаючи, запхав паперовий клаптик у рот. Так робили герої прочитаних ним пригод. Це надійніше, ніж просто розірвати, адже шматки можна склеїти. А з попелу теж поновлюється зміст, скільки разів пан Холмс це доводив.
Отже, все за планом, тенета розставлені.
Після уроків Юрко відразу поквапився додому, бо мав час перед призначеною зустріччю, а тинятися без діла не хотілося. До того ж вирішив зробити дещо, не передбачене наперед продуманим планом. А саме: взяти з собою бульдога.
Вонибо й зустрілися на тому місці. Там почалася їхня дружба. Ось нехай історія й завершиться на очах Джентльмена.
Аби ж знав Юрко Туряниця, коли й за яких обставин повернеться сьогодні додому...
Та гімназист про це не думав. Крокував упевнено, налаштувавши себе на останній рішучий бій із Чорною Рукою. Бульдог ніби щось відчував: прискорив ходу, витяг коротеньку шию вперед, ще й час від часу озирався на Юрка. Мовляв, не дрейф, хазяїне, я з тобою.
До Подолу гімназист і собака пішкували навпростець, повз Оперу, через Софіївську площу до Андріївського узвозу і вниз. Дісталися на Боричів Тік, ледь почало сутеніти. Знайшли уже знайомий покинутий будинок. Туг Джентльмен почав помітно хвилюватися, а за якийсь час стишив біг, потім узагалі зупинився, присів, зиркнув па Юрка. Докоряв не лише поглядомусім своїм виглядом. Упізнав місце й напевне вирішив: знову його зрадили, привели туди, звідки не так давно забрали. Нахилився до нього гімназист, поплескав по загривку.
Ти чого? Добре все. Не бійся. Тут не залишишся. Друзів так не покидають.
Пес пирхнув і звівся на лапи. Повірив, заспокоївся і подибав далі.
Зупинившись біля причиненої хвіртки, Юрко сторожко роззирнувся. Не боявся Чорної Руки, але відчував: той напевне прийшов раніше. Може, стежить за ним, непомічений. Отже, хай бачитьостерігається жертва, нічого не підозрює. Все має виглядати природно.
Так само обережно прокрався у двір, далівсередину будинку. Все лишилося, як і було. Навіть пляму крові в кімнаті, де був труп злодія Яшки Зозулі, ніхто не витер. Вона давно висохла, колір з червоного став темно-бурим, і від цього пляма здавалася ще лиховіснішою.
Готував себе Юрко до такого видовища. Не злякавсяпросто неприємні спогади. Хоча вирішив тренувати волю, раз уже не просто грається в детективів-розбійників. Зупинився, намотав повід на руку, гукнув на всю силу легенів:
Егей! Я тут! Виходь!
Марно гукав. Почекавши й не почувши відповіді, відчепив повідок. Джентльмен миттю зрозумів, чого від нього хочуть. Забіг до сусідньої кімнати, нікого там не знайшов, повернувся, оббігав увесь дім, нюхаючи довкола. А коли перевірив усі закутки, повернувся, сів навпроти гімназиста, дзявкнув, немов звітуючи: усе чисто.
Юрко витяг з кишені заготовлені гроші. Поблукавши очима довкола нагледів стару дошку, заховав під неї. Хай Чорна Рука сам шукає. Точного місця, куди покласти, не сказав. Того разу, до речі, так само. Отже, так і буде.
пішов!крикнув голосно.
Відгукнулася лише тиша, лунко й холодно.
Юрко знову пристебнув до собачого нашийника край повідка, повернувся й пішов геть. По вулиці назад, у бік базарної площі, теж ішов, не ховаючись. Але, діставшись перехрестя, раптом замість іти праворуч подався вліво, прискоривши крок і швидко зникаючи за найближчим рогом. Присів біля бульдога і, не звертаючи увагу на перехожих, сказав:
Ти тут усе знаєш. Веди назад.
Ніхто не знає, що зрозумів Джентльмен і чи почула тварина людину взагалі. Він просто потягнув носом-ґудзиком повітря, дзявкнув і подріботів на паралельну вулицю. Там безпомильно завернув у перший двір, і потім Юрко не фіксував маршруту. Лишень тримався за бульдогом, який вів його хай і кружним шляхом, алевпевнено.
Повернулися назад доволі швидко, іншою дорогою. На всьому шляху наздогнати їх спробував лише один волоцюга, що ладнав якісь свої справи в довколишньому буряні. На таких Юрко не зважав ніколи. Пробрався за Джентльменом крізь діру в старому паркані. Далі почав скрадатися обережно, перейшовши на ходу індіанських розвідників: ступав із пяти на носок, із пятина носок, і так далі, далі, далі вперед.
І все ж пес перший відчув чужого. Уже не стримував себе. Бач, нарешті дійшло, для чого його взяли з собою і яких дій чекають. Загавкав загрозливо, не ховаючись, і Юрко знову відчепив повідок.
Притиснувши вуха до голови, Джентльмен довів, що він лише з вигляду такий незграбний. Насправді ж уміє рухатися швидко, наче куля. Оббіг будинок, з шаленим гавкотом рвонувся всередину крізь дверну пройму.
За мить звідти долинув крик:
Забери собаку! Геть, кажу!
Юрко не рухався. Вкляк навпроти вікна з вибитою шибою, через яке сам тікав не так давно.
Той, хто прийшов по його гроші, дерся на підвіконня, відмахуючись ногою й поки що не помічаючи противника. Коли ж підняв голову і глянув перед собою, зустрівшись повним переляку поглядом, завмер на підвіконні.
А тоді незграбно звалився вниз назовні, зробивши свій вибір. Краще здатися людині, аніж собаці.
Зсередини над краєм підвіконня майнула голова бульдогаце Джентльмен підстрибував, намагаючись клацнути втікача зубами за зад, а чи й самому вистрибнути тим самим шляхом. Тим часом Чорна Рука звівся на ноги. Він тяжко дихав, але поволі опановував себе.
Забирай.
До Юркових ніг полетіли щойно залишені ним гроші. Але він навіть не поворухнувся, ніби не збирався підіймати свій скарб.
Дай пройти.
Юрко далі мовчав, свердлячи того, хто називав себе Чорною Рукою, нищівним і презирливим поглядом. Адже знав його таємницю, ще вчора розкусив. Нічого, окрім огиди, до нього не відчував. Хоч і читав, що ворогів варто поважати, проте не хотів.
Собаками цькуєш?видихнув той.Домовимось, Турянице.
Не домовимось, чарівний князю.
А доведеться.
Чорна Рука не чекав побачити тут ще когось. Здригнувся, озирнувся на голос.
З-за рогу будинку виступив Назар Шпиг.
1 Юрко, думаючи, що звик уже до його трюків, усе одно не міг пояснити собі: як це відставний поліцейський так швидко перевтілився з волоцюги на самого себе.
Тут звучать викриття й звинувачення
Як тебе звати?спитав Шпиг.
Голіцин,відповів замість нього Юрко, додавши після короткої паузи:Лев.
Не тебе питали!той, хто підписувався Чорного Рукою, наставив на Юрка палець, наче дуло револьвера.
У двір нарешті вбіг бульдог, але не гавкав, побачивши, що втікача спіймали.
Забери собаку,повторив Левко.
Не зачепить, стій спокійно,заспокоїв Юрко.
Я його вже бачив тут. Коли зустрів тебе з ним тоді в парку, але нічого не запідозрив.
Тю!вирвалося в Юрка.А що б ти запідозрив? Я ж був тут того ж дня, коли ти мене сюди викликав своїми погрозами. Хочеш виглядати всесвітнім злом, рухати світом, мов шаховими фігурами. Так ти собі все уявляв?
Не твоє діло, що і як я собі уявляю!
А ось і моє!Юрко мимоволі стиснув кулаки, зиркнувши при цьому в бік Шпига, але той не квапився переривати їхню розмову.Насправді тидрібний капосник. Мені б раніше про все здогадатися,продовжив Юрко, але я, бач, сам себе перемудрив! Пішов тим самим шляхом, що й ти. Зробив спершу ту саму помилку!
Яку помилку?
Стороженко. Чомусь усі вважають його здатним зрадити. А він просто такий, не зовсім компанійський. Якоюсь мірою навіть нещасний. Але товариство звикло вважати: раз хтось не з нами, той неодмінно проти нас. Ти теж не надто товариський,Юрко вклав у що фразу максимум ядучості, на яку був здатен.Але тому є пояснення. Ти ж у нас нащадок славетного роду. Родовід тебе і виказав.
Як то?
А так то! Стороженко довів, що він не зрадник. Тим більшене Чорна Рука. Не підкидав записки сам собі, аби відвернути підозру. Її показав мені ти. А ранішепідкинув Глібові. Для чого? Тобі ж нічого не загрожувало. Але ти вирішивз усіх, хто причетний до псування монітора, лише Стороженко може виявитися слабкою лапкою. Погано думаєш про інших, тому й зіграв па випередження. І Стороженкові заткнула рота моторошна, всесильна і всюдисуща Чорна Рука. Якої бояться більше, бо вона довела, що здатна на будь-яку підлоту.
Бульдог тявкнув, ніби погоджуючись із висновками хазяїна. Шпиг і далі мовчав, лиш за звичкою смикнув себе за краєчок вуса. Підбадьорений підтримкою, Юрко завершив викриття:
У собі я впевнений. Хто міг боятися свідчень Стороженка? Ти і Стьопа Мартишок. Але навіщо Шпалі підкидати записки. Він може не надто розумний і простий, наче двері, зате чесний у своїй простоті і навіть грубості. Він сильний, прекрасний хлопчику.
Досить мене так називати!
Не досить!вигукнув Юрко.Бо з нас усіх лише в тебе нема впевненості в собі, віри у власні сили! Хоч ти, Голіцин, по маківку наповнений вірою у власну значущість! Ти ж хвалився, що в тобі, окрім дворянської, ще й гетьманська кров течегетьмана Безпалого. Але зіпсований козацький рід Безпалих, як і Голіцини, триста років теж служив не Україні, а російському цареві! Безпалі продалися за почесті, землі, шляхетні чини, грамоти, хутори й кріпаків! Тож насправді Безпалі з діда-прадідазрадники і паршиві вівці.
Закрий свою пащеку!
Лев, стиснувши кулаки, ступив до Юрка.
Е-е, півні!вирішив нарешті втрутитися Шпиг.
Бульдог загарчав. Саме це змусило Голіцина трохи охолонути.
Язика прикуси,мовив уже тихіше.
Я можу мовчати. Але це нічого не змінить. Твій прапрадід отримав за вірну службу російській короні поганеньке помістя під Києвом. Не як нагороду за службу, це так його втішили. Він образився, тому й дзвонив про свої досягнення всюди, де міг. Не так справжні чесноти, як вигадані. Потім і Безпалі, і частина Голіциних почали служити вірою і правдою царським наступникамбільшовикам. Нарешті, вже в наші часи, твій батько робив усе можливе й неможливе, щоб отримати державну посаду в Києві. Мій тато начуваний про це... Проте посада ця нічого доброго йому не принесла. Мабуть, Безпалим за зраду трьохсотлітньої давнини справді щось пороблено, як каже моя бабуся. Нас усіх ти зневажаєш, тому й стежиш за всіма потай. Вишукуєш чужі грішки. Тішишся, якщо знаходиш гнилішого за тебе. Хоч насправді помилки роблять усі, помилкаще не злочин. А ось зрадазлочин. Тизрадник по крові, боїшся гніву товариства, через те зраджуєш потайки. Так і зявилася оця Чорна Рука.
Шпиг кахикнув.
Я надто довго слухаю вас, хлопята. Час іде.
Ти, Івановичу, пречудово знаєш, що мене інше цікавить.
І все ж я закінчу.
Бачив би хтось зараз Юрка Туряницю збоку.
Зі старшими хлопець майже ніколи не погоджувався, особливо вдома. Але при цьому жодних нечемних вибриків собі не дозволяв. Завжди обережно запитував: «Можна, я скажу?», не забував про «будь ласка» і «дякую». Але тепер наче підмінили хлопця: сказаввідрізав, різко і категорично. І Шпиг, на власний подив, лише мовчки кивнув. А Юрко тим часом не говоривкидав слова в лице Голіцину, шмагав того словами, наче різками.
Ти гендлюєш усім, що можна продати. Тягнеш з дому, бо знаєшнічого воно тепер не варте. Не здивуюся, якщо за кожною твоєю оборудкою стоїть шахрайство. Але ти перейшов межу, Голіцин. Ти залякуєш, погрожуєш, шантажуєш, витрушуєш у такий спосіб останнє. Я гроші довго збирав. І чесно хотів купити в тебе старий годинник, який, підозрюю, ти стибрив удома. Кілька днів тому ти переконався: в мене ці гроші ще лишилися. Тож знову вирішив їх вимагати. Годинник впариш ще комусь. Абоне впариш, він буде приманкою. Отже, кожен наступний покупець - нова жертва Чорної Руки.Бо твоєю жертвою, заздріснику, стає кожен, хто має гроші. Ви, Голіцини, три сотні років цінуєте лише їх.
Визнаю. Спалився,буркнув Лев.Мене збісила та дівуля в парку, в неділю!
Ляпнувпошкодував. Юрко прочитав це на розпашілому обличчі супротивника. Та все ж додав останній пазлик до розкиданої мозаїки:
Дівчину звуть Ліза! Вона знала про твоє походження, і все одно не захотіла гуляти з тобою. Вона обрала мене на зло своїй церберці! Я бачив її вдруге в житті! Але твоє самолюбство це зачепило, ось чому ти знову прислав мені свою чорну мітку! Ти відповіси, Голіцин! Перед усіма! А поки що я сам тобі писок натовчу!
Тут Шпиг рішуче виступив уперед, став між гімназистами.
Таки справді час відповідати. Але ти, Івановичу, й пальцем мені свідка не зачепиш. Ніхто про нашу розмову не дізнається.
Усі знатимуть!уперто правив своє Юрко.
Ніхто!гримнув відставний міліціонер.На карту поставлено долю ні в чому не винної людини! І якщо він,товстий короткий палець тицьнув у бік Голіцина,зараз почне варити воду й торгуватися, усі мої зусилля полетять під три чорти!
Розвернувшись до Лева, Шпиг немов забув про існування Юрка і бульдога. Поклав руки Голінну на плечі, уважно подивився в очі. Заговорив неквапом, розважливо, карбуючи кожне слово:
Слухай мене, Левку. Я можу звати тебе Левком, юначе?
Голіцин мовчки кивнув.
Ти заплутався, Левку. Ти й сам це зрозумів. Ти нікому не повертатимеш видурених грошей. Тебе ніхто в класі пальцем не зачепить. Але ти більше не будеш гратися в оцю свою Чорну Руку. Ценаша домовленість і моя тобі плата за свідчення.
Ви про що?
Я хочу знати, хто зарізав Яшку Зозулю.
Не знаю я ніяких Зозуль!
Вірю, що не знаєш. Зозуля з гімназистами справи не мав. Це той чоловік, якого тут убили, коли ти ховався. Що чув, кого бачивкажи.
Мене тут не було, коли його вбивали!
Тепер Шпиг глянув на Юрка через плече, підніс угору пальця.
О!Шпиг знову націлив пальця на Голіцина, тицьнув у груди.Тобто, виходить, що ти таки знаєш, коли його вбивали. І ось цього собаку ти тут бачив, бо впізнав. Сам щойно бовкнув. Пес бігав отут саме в той момент, коли сталося вбивство. На собаку вбивця й жертва не зважали. Не до того. А ти, Левку, сидів і чекав свого товариша з відкупом, задля того прийшов сюди раніше. Та замість Юрка Туряниці сюди зайшли двоє чоловіків. Один з них ударив ножем другого. Ти принишк, Левку, боявся поворухнутися. Брехатимеш далідушу витрясу.
Руки Назара Захаровича взялися за відвороти куртки Голіцина.
Зібрали їх у жмені.
Струснули.
Рикнув бульдог.
Я нічого не бачив!заволав Лев.Не бачив!
Але чув?
Чув! Коротку сварку! Один щось вимагав, а той не давав, товк про гроші й документи! Потімкрики, матюки, боротьба! І все! Я почекав трохи і втік! Боявся, щоб пес мене не виказав!
Що ти чув? Як ті двоє називали один одного?!
Зозуля!
Знаю! Хто другий?!
Сопля! Сопля! Пустіть уже! Більше нічого не знаю!
Шпиг розтиснув руки.
Легенько відштовхнув полоненого.
Витер спітнілого лоба тильним боком долоні.Ну ось і всемовив, полегшено зітхнувши.
Тут Шпиг дає гімназистові по шиї
Спершу Юрко образився на Шпига.
Потім образа меншою не стала, проте перемогла цікавість. Гімназист не збирався йти додому, не дізнавшись, чим уся ця історія нарешті закінчиться. Бо Голіцина він змушений був відпустити. Ще й пообіцяв уголос, при Назарові Захаровичу: таємницю збереже, з голови падлючого князя жодна волосина не впаде. Тож подався за відставним міліціонером кудись углиб Подолу. Пес дріботів поруч, без повідка, намагався не відставати.
Шпиг не гнав від себе почет. Навпаки, сприйняв хлопчика й собаку як належне. Нічого не казав, аж доки дісталися до початку Костянтинівської. Тут він спинився і нарешті порушив мовчанку:
Йшов би ти додому, Івановичу. Вже, бач, Сіріє. Батьки спохопляться.
Нічого. Я часто так гуляю. Вони звикли.
Дмешся на мене?
Дмуся.
А що я мав з ним робити? На палю почепити? За каркі в тюрму?
Я дав слово його не чіпати. І він тепер ви крутиться.
- Як не цю гидь робитиме, то іншу. Я знаю цю породу, - зітхнув Шпиг. - Рано чи пізно хтось писок йому таки натовче. Як не ти, то інші Не подивляться, що воно з князів.
Заспокоїли.
Але найближчим часом воно нікого не чіпатиме. Сидітиме мишею. А мені лишилося Соплю знайти.
Це прізвище?
Прізвисько. Аркадій Сипливець він. Знаю його ще з часів міліцейської служби. Вуличний грабіжник, гопник. Постійно носить ніж. Тепер думаю, пістолет так само.
Голіцин не міг переплутати?
Прізвисько не рідкісне,погодився Шпиг.Знаю ще двох, до кого ці «соплі» причепили Але один у тюрмі,кивок у бік в'язничних мурів, що бовваніли в сутінках,а інший у бігах До того ж Аркаша Сопля справді має виходи на тих, хто робить фальшиві документи. За моїми даними, вони із Зозулею були не найкращі друзі та все ж досить добре знайомі. Щось підказує мені, Івановичу: щоденник гімназиста забрав саме він. Через це й сварка в них сталася, через цю реліквію Сопля й зарізав Зозулю. Пронюхав від того про цінність украденого. Зозуля, гадаю, торгувався зі Стрельцовим. Боявся ного, тож вирішив зникнути, зробити нові документи. Вийшов на Соплю, той дізнався, що до чогоі вирішив сам заробити.
Думаєтеще не продав?
Може,кивнув відставний міліціонер.Але товар специфічний. На нього є лише один покупець. Він сам шукає реліквію, і двічі не платитиме. Тим більше, вбивцю не шукаютьзамість Соплі Олеся посадили.
Тим часом осінній вечір упевнено проник до Києва. Стало трохи прохолодніше.
Тобі вже час додому,повторив Шпиг.Далі я вже сам. Десь тут, на Подолі, його лігво. Притягну справжнього вбивцю за шкірку в поліцію. Олеся звільнять.
Я з вами,рішуче сказав Юрко.Я ж вам допоміг, і ви це визнали.
Поруч заворушився Джентльмен, гавкнув, нагадуючи про себе.
допомогли,швидко виправився гімназист.І проганяти нас зараз не по-товариськи.