Ага, давайте, давайте,втрутився Савка, почухавши за вухом.Пятниця сьогодні. За годину тут почнуть збиратися постійні клієнти. Кінець робочого тижня, сам розумієш.
Відставний міліціонер потер руки.
Ну, поїхали. Хоч Павуком себе нарече, хоч Папою Римським, прізвище й імя має від народження одне. Доби не мине, як я його вирахую. А далісправа техніки. Більше він гидити не зможе, бо я йому руки повириваю,сищик підморгнув.Тепер почнуться відповіді. Як-як, ти кажеш, нова охоронна фірма у вашій гімназії називається?
«Ваша Варта»,згадав Юрко.
Дивись сюди.
Видобув Назар Шпиг телефон з кишені пальта. Налаштував інтернет. Швидко ввів у пошукову систему назву. Почекав, поки завантажиться офіційний сайт. Юрко впізнав емблему, яку бачив зранку на формі охоронця. А сищик уже ковзнув сторінкою донизу, знаходячи контактну інформацію. Показав гімназистові й бармену.
Бачили? Співвласниквідомий нам пан Віталій Стрельцов. Хоча я підозрюю, власник він повноцінний. Послуги фірми коштують дорого. Кажеш, Стрельцов добре знайомий із паном Раєвським, вітчимом твоєї подруги?
Коли я його застав у Раєвських вдома, ті двоє були схожі на гарних друзів,процідив Юрко, вкотре згадавши про Лізу, і враз осяяло: - Гак це ж Раєвський сказав! Ну, Лізі, про мене! Ніхто не знав, що зі мною сталося сьогодні!
Майже ніхто,зауважив Шпиг.
- Але Раєвського в кабінеті директора не було! Андронакі йому сказав? Навряд! Значить, Медвідько!
Ще один друг і партнер Стрельцова,вдоволено кивнув сищик.Бач, яке хитре павутиння.
Пожежа через свого спільника Вову підкидає наркотики комусь випадковому. Далі долучається Медвідько, який нібито має оперативну інформацію. Ваш директор погоджується замяти скандал. Першій зразковій він не потрібен. Потім Раєвський, якого ти, Івановичу, так само бачив у гімназії недавно, переконує папа Андронакі поміняти охорону. Івуаля!Шпиг зробив рукою театральний жест.Фірма «Ваша Варта» отримує чергового клієнта, який буде багато платити, адже гімназія має заможних благодійників. Отак вони роблять бізнес.
Юрко наморщив лоба, закусив губу.
Не зовсім випадковий.
-Хто?
Антон Линевич. Той, кому Вова Нещерет підкинув такі самі пігулки. Це суперник його.
Ух ти! Дівчину не поділили?
Діана Загорій,пояснив Юрко.Вона не повелася на футбольну зірку. їй Антон більше подобається. Не тому, що шахіст. Просто...він замявся,ну, не знаю. Не поясню...
Нічого,сищик поплескав гімназиста по плечу.Колись зможеш. А сказав ти мудру річ, напарнику. Вова ваш двох зайців убив. І доручення Павука виконав, який на Стрельцова працює. І конкурента з гімназії прибрав, Так само тебе сьогодні вивів з гри. Лишається тепер вичислити...
Савка вже помітно нервував, аж краєчки вух почервоніли.
Слухайте, може, десь-інде будете вичисляти?
Час уже, ось-ось народ повалить.
Що збирався відповісти Шпигневідомо.
Бо враз у Юрковій кишені писнув телефон повідомлення прийшло.
Гімназист звик відразу читати й відповідати.
Витяг мобільника.
Відкрив послання.
Пробіг очима раз. Потімдругий.
Шкіра взялася сиротами.
Мовчки показав Шпигові.
«ЗРОБИТЬ ЦЕ ЗА ГОДИНУ. ЗНОВУ. ПОДІЛ. ВСТИГНИ»
Нижче значилася точна адреса.
Розділ двадцять восьмийТут гімназист робить останнє відкриття
Пастка. Ще одна.
Гімназист і сищик стояли на вулиці біля бару, з тильної сторони, де Юрко припнув бульдога. Джентльмен досі стрибав на привязі й помітно нервував. Хвилювання хазяїна передалося йому, а заразом і неспокій Назара Шпига відчував. Знайома поведінкатак завжди бувало, коли бульдог нюхом відчував бій і починав готуватися.
Капкан,повторив сищик.
Навряд,хитнув Юрко головою.
Чому так вирішив? Я тобі, Івановичу, як собі вірю. Давно казавне по роках мудрий. Та, однак поясни.
Третє питання, пане Шпиг. Тс, без відповіді. Ми ж шукаємо третю особу. Тобто, я припустиввона існує. Ви кажетенема, досить уже тих, що є. Але час іде. Тут попереджають: маємо годину.
Шпиг смикнув себе за вус, потім легенько тупнув ногою. Бульдогові не сподобалося, він обурено тявкнув. Юрко похитав головою, Джентльмен пирхнув, сів, намагаючись зберігати спокій та старанно це демонструючи.
Поясни, Івановичу.
- Є хтось, хто добре обізнаний у справах Пожежі. Давайте так його називати, щоб не плутатися.
Не тягни вже!
- Ця особа, - зітхнув Юрко, - повідомила про нову акцію, яку треба зупинити. Минулого разу, в записці було просто попередження. Наш невідомий інформатор знав, що я шукаю Змія. Але цене Вова Нещерет. Той міг би придумати, як підкинути першу записку. Проте зараз тягнути мене в пастку безглуздо. Мене виведено з гри, пане Шпиг. Його стараннями, його зусиллями. Для чого тепер мене добивати?
Свідок.
Що я бачив, що знаю?гімназист уже заводився, лице пашіло.Те саме, що й ви! А якби могли комусь сказати ранішехіба б не сказали? Ви ж самі говорили: не послухають, не повірять, забалакають! Невже Павук, тим більше - Стрельцов не розуміють цього? Та спалити нас ніхто не наказував!
Помилка, Івановичу. Він же чекав там...
...На вас! Не на мене! Моя поява внесла корективи в Павукові плани. Та не думаю, що Стрельцов таке схвалив би. Вбити васмабуть. Мене? Гімназиста, учня, дитину? Після такого точно не мав би спокою, згодні?
Шпиг потер потилицю.
Чорт його знає... Може, ти й правий. То, значить, маємо янгола-охоронця?
Не певен, що янгола. Але після нічного порятункуохоронця точно. Пане Шпиг, годинник цокає! В нас хвилин сорок!
Яка там адреса?
Юрко знову показав повідомлення.
Звідситак і їхати, якщо пощастить.
Я тут міркую... А якщо все ж поліцію смикнути? З вашими звязками...
Можна й треба,ствердно кивнув сищик.Але тільки тоді, як перевіримо усе, що отут сказано,палець тицьнув на телефон в гімназистовій руці,перевіримо. Ох, були б колеса... Казав тобі, не казавспалили мою машину бандити десь так рік тому. На нову сищицьким хлібом не скоро заробиш.
Таксі?
Піду ловити. Стій тут, поки я гукну. З собакою не всякий повезе.
Джентльмен сердито рикнув на ці слова. Юрко розвів руками: хоч не хоч, песику, а так є.
Після четвертої під кінець жовтня вже повільно, проте впевнено сутеніло. Невпинно наближалася «година пік». Ще й дощик дрібний засіяв, а це поганенько. Без того центр міста поступово замирав у заторах, як часто буває у пятничний вечір. Сльота лиш підсилювала звичний багатьом, та все одно нестерпний, транспортний колапс.
Уздовж Ярославового Валу, ближче до перетину з Володимирською, вже скупчилися автівки, що рухались повільно або взагалі не рухались. Поки Шпиг намагався в сутінках під дощем відшукати таксі чи хоча б того, хто захоче повезти, Юрко вирішив дещо перевірити. Біля сищика не ризикнув би. Той скажезасвітимося, викажемо себе, й матиме в чомусь рацію.
Та руки свербіли.
Глянув Юрко ще раз на номер телефону, з якого надіслали повідомлення.
Незнайомий. Не підписаний. Навіть оператор не такий, як у нього.
Дзвонити на нього, відповідати невідомому - небезпечно. Відштовхнути можна.
Але вихід є.
Знайшов Юрко серед нещодавніх вхідних дзвінків номер Діани Загорій.
Набрав.
Дочекався відповіді.
Привіт, це Юра Туряниця... Слухай, допомогти можеш? Потім поясню... Ну, в мене така сама ситуація, як в Антона...на тому боці слухавки почув зойк і слова співчуття.Потім, кажу. Зараз перешлю тобі номер. Може, ти знаєш, чий. А ніпросто придумай, як подзвонити й дізнатися, хто там сидить, чия трубочка... Ага- ага, Антона попроси. І, Діан... Терміново. Вибач, ну... Дякую!
Зиркнув спершу на принишклого бульдога. Потомув той бік, де Назар Шпиг бігав хідником від машини до машини. Швиденько зробив кілька маніпуляцій на клавіатурі, відправивши загадковий номер Діані.
Все.
Чекати треба.
Бігом сюди! Заснув там!
То сищик гукав, махаючи руками, мов крилами млина. Таки домовився з кимось, бо нетерпляче тупцяв поруч з автівкою. Гімназист відвязав бульдога, намотав край ретязя на кулак. Джентльмен рвонув з місця самтак знудився. Коли Шпиг відчинив задні дверцята, скочив у салон першим.
Без намордника,прогундосив невдоволено худий горбоносий водій у куртці, вдягненій на спортивний костюм.
Домовлялися,кинув відставний міліціонер, вмощуючись поруч із ним, озирнувся. - Сів, Івановичу?
- Він мені сидіння подере - правив своє горбоносий.
Агрегат у тебе не новий, - Шпиг поплескав по бардачку. - Давно пора обновити. Хоч перетягнені оббивку.
- Машина моя - діло не твоє, - відрізав водій.Звязався з вами...
Ми домовилися,сищик підніс голос.Ти бублика крути.
Дзенькнув Юрків телефон.
Тобі зараз дуже треба з кимось говорити? буркнув сищик.Бульдога краще тримай. Бач, чоловік хвилюється.
Ковзнув гімназист поглядом.
Номер Діани на моніторі.
Два слова, пане Шпиг. Важливо,і відповів негайно:Я тут, я тут!
Водій тим часом намагався викрутити з затору.
Алло, ІОрчику? Слухай, там просто все вийшло! Антон має той номер. Я попросила його туди дзенькнути. Він перші цифри набрав, далі прізвище висвітилося. Умора!
Шпиг нервово позирав на годинник.
Бульдог умостився поруч із гімназистом, завмер, намагаючись зайвий раз не нагадувати про себе.
Чому умора?спитав Юрко.
Почув відповідь.
Подякував. Побажав гарного вечора.
Чи міг додуматися сам, раніше...
Мабуть. Аби мав більше часу на розпитування й роздуми.
Тепер знав, кого вони зі Шпигом прозвали Змієм.
І хто насправді був спільником Пожежі.
Лишилося дізнатися, чому він урятував їм життя й зараз попередив про наступний злочин.
Розділ двадцять девятийТут треба пристебнути паски безпеки
Старенька автівка продиралася крізь затор повільно.
Час невблаганно спливав. Горбоносий водій тихо лаявся, клянучи себе за те, що погодився, і пасажирів, котрі впали йому на голову. Джентльмен нетерпляче бив лапою об сидіння. Назар Шпиг нервово смикав себе за вус.
Вологі сутінки накривали Київ. Дратували постійні гудкиводії так намагалися підштовхнути один одного. Ніби від того проїжджа частина стане вільнішою сама по собі.
Можна ж інакше поїхати,зітхнув Шпиг.Аби я за кермо сів...
Ти сиди, де сидиш,огризнувся горбоносий.Теж мені, навігатор знайшовся. Ох, звязався я з вами...
Якого чорта хамиш, дядьку?сищик спробував примиритися.
А ти якого лисого бомкаєш під руку? Бо зараз плюну на всеідіть, гуляйте. Заробітку з вас ось-о!
Взяв водій та й скрутив дулю.
Помахав перед собою, не тицяв нікому.
Але саме від того урвався Назарові Шпигу терпець.
Слухай, ти! - сильна рука перехопила бешкетну кисть, трохи вивернула.Або вези, як скажу, або вилазь! Ми поспішаємо!
Ти зараз сам вилізеш!гаркнув той, висмикнувши правицю з лещат.І весь звіринець твій з дитячим садком! Вимітайтеся, досить з мене!
Та враз завмері він, і Юрко разом із ним.
Сищик витягнув із внутрішньої кишені пістолет, зігнув руку в лікті, наставив дуло на водія.
Все, дядьку! Ти мені набрид. Геть!
Добре, що в цей час машина стоялаінакше не уникнути б аварії.
Е-е!горбоносий подався назад.Це що... Ти... Ви грабіжники? Викрадачі автівок?
Вільною рукою Шпиг витяг з кишені пальта ключі. Простягнув наляканому грубіянові. Той узяв машинально. Потім сищик дав йому візи- тівку, прогарчав:
Тут адреса. І всі мої дані. Як тебе звуть?
Мик... Мик... Микола,вичавив той, не зводячи очей з дула.
Слухай сюди, Миколо. Маєш адресу, тут недалеко. Ключі від квартири. Вилазь і йди туди. Сиди й чекай. Гам холодильник, у ньому багато чого. Я недавно трохи грошей заробив, набрав різної смакоти. Сиди, їж, видихай, відпочивай. Нам просто потрібні колеса. Твої цілком підійдуть.
Я довезу,голос горбоносого тремтів. - Я сам довезу. Задарма, грошей не треба.
Заплачу, ми домовились. Навіть трохи накину за оренду машини. Але ти вже не довезеш, друже мій.
Ч-чому?
Я, до відома, всю свою молодість Києвом бандитів ганяв. Ночами переважно. Вони тікали, але не від мене. Я такі проїзди знаю, що ні ти, ані хто інший не проскочить. Тому пускай за кермо, часу в нас уже нема.
Позаду гавкнув бульдог.
Це поставило крапкугорбоносий більше не сперечався. Хутко вибрався під дощ. Нахилившись уперед, Шпиг крикнув навздогін:
Не викрадення це. Почитай візитку, все зрозумієш. Але як не віришможеш викликати поліцію. Поки нас шукатимуть, ми, думаю, свою справу зробимо. Далі самі копів гукнемо. Але краще сиди, чекай. Дякую за розуміння.
Будь ласка... Щоб ти скис!
Горбоносий Микола швиденько перебіг вулицю.
Сищик вмостився за кермом.
Пристебніть ремені, шановні пасажири.
Сказав так - і показав приклад.
Пошукав Юрко біля себе ремінь безпеки. Знайшов, витягнув, підсунув плече, затягнув. Поворушився, пересвідчуючисьне так вже й міцно, та в разі чого виживе. Зиркнув на Джентльмена. Пес поводився дивно, зовсім не звично для себе: скрутився клубком, підліз хазяїнові під бік, принишк. Наче не перевірений бойовий товариш, а побитий мокрий цуцик.
Тримайся,сказав гімназист, тісніше притулив бульдога до себе.
А Назар Шпиг уже почав перегони.
Жовтневі сутінки майже проковтнули місто. Чітко бачити дорогу перед собою не дозволяв дощ, що підсилився, й ввімкнені «двірники» вже не могли до пуття впоратися з краплями. Попереду блимали проблискові вогні, машини повільно рухалися й кінця затору видно не було.
Ось лиш відставний міліціонер приймати ці правила не збирався.
Юрко не помітив, звідки взявся той поворот праворуч, у двір. Зате Шпиг напевне знав про нього, тож вивернув «бублика» і зробив складний маневр звернув просто перед фарами автівки, що саме хотіла виїхати. Обурений зухвалою, зовсім неетичною поведінкою, водій гнівно засигналив, та сищик не зважав. Ковзнувши в двір, миттю крутнувся в протилежний бік, проскочив вглиб двору між двома будинками.
Паралельні стіни утворили вузький прохід.
Тільки не для машини, якою кермував Назар Шпиг.
Проскочив, чиркнувши лівим боком. Потім штовхнув сміттєвий бак, перекинув, не зупинивсялише здав трохи назад, щоб краще розвернутися. Попереду фари не висвітлювали, здавалося, жодного проїзду. Тим не менше, машина впевнено рушила, опинилася в сусідньому дворі.
Вчепився сищик у кермо.
Нахилився, мало не влігшись на нього грудьми.
У тиші Юрко чув, як скриплять міцно стиснуті Шпигові зуби, як він тяжко дихає. А ще - стукіт трьох сердець в унісон. Його, свого і собачого.
На яку вулицю вони так виїхали, гімназист поняття не мав. Хоч любив гуляти старим містом, у такі незвідані нетрі забрідати не доводилося.
Вулиця майже відразу пішла вниз, не стрімко, але відчутно. Коли сищик пустив машину з гірки, не збавляючи при тому швидкості, Юрка позаду сильно тряхнуло. Аби не тримав бульдога, той сповз би на підлогу, йому під ноги. Скрикнув від несподіванки, та Шпиг не зважав. Наче й не було нікого поруч.
Фари висмикували з сутінків погано вимощену дорогу. Авто зміїлося разом із нею, сищик щось буркотів собі під носа, чи то заспокоюючи себе, чи, навпаки, поганяючи. Поступово шлях почав вирівнюватися, і за останнім поворотом нарешті вигулькнула широка вулиця. Вона теж вела вниз, в бік Подолу.
Шпиг різко загальмував, пропускаючи вперед автівку, в чий бік ризикував врізатися, аби вчасно не став. Але наступної миті так само рвучко помчав уперед, дивним, незбагненним для Юрка, чином обійшовши того, кому щойно дозволив проїхати. Потім, вправно петляючи і змушуючи машину виконувати справжні елегантні балетні па, обігнав ще кілька автівок. Напевне сищик порушував зараз правила. Та робив це старанно, аби ніхто й ніщо довкола не постраждало від його поспіху.
Ще трохиі вискочили туди, де їхати стало легше.
В одному місці довелося звернути на тротуар. Але Шпиг зробив не, лиш переконавшись, що довкола й близько нема пішоходів. Юрко підозрював - сищика вже не один водій облаяв за ці маневри. Та розумів: інакше, на жаль, зараз не вийде.
До вказаного в посланні часу лишалося менше пяти хвилин.
Шпиг гайнув на червоне світло, вчергове зрізаючи шлях. Пірнув у найближчий поворот, проскочив його й вилетів просто до широкого й високого будівельного паркану. Далі ходу не було. Скреготнули гальма.
Живі?озирнувся він.Кінцева зупинка. Вилазьте, приїхали.