Забери кобеля, пацан!
Не вкусить!навіщось озвався Юрко.
Бейсболка з Шапочкою не зважилизабралися з двору скоренько, і слід прохолов. Дженка гавкнув навздогін, беззлобно, для порядку хіба. Потому сів, глянув на хлопця запитально.
Добре все зробив,похвалив гімназист. Тільки тепер тихо поводься. А ще кращестій тут. На чатах,прочитавши в бульдожих очах нерозуміння, пояснив терпляче.Як хто прийде чужий, ти гавкни. Хоча,почухав потилицю,гавкай, кого б не побачив. Тут, знаєш, свої не ходять. Усі чужі.
Сказавши так, Юрко підвів Джентльмена до найближчої стіни.
Припнув за поводок до низу пожежної драбини.
Я скоро,промовив.
А затим зник у непривітній, обгорілій з усіх боків прямокутній шпарині, що колись була парадним входом.
Розділ пятийТут знову згадають Вогняного Змія, а гімназист потрапить у безвихідь
Усередині було непривітно.
Та й що привітного в будівлі, яка вигоріла зсередини. Якби це був просто старий покинутий будинок, уява мимоволі б розігралася. Й перед очима напевне могли постати мешканці, котрі населяли флігель сто років тому. Ба навіть пятдесят, все одно далеко, все воно історія, все в минулому. А таксуцільна незатишна руїна. Тхнуло горілим, вогким, кислувато-брудним і перемішаним із чимось незрозумілим. Від суміші навіть очі защипали, Юрко протер їх долонями.
Зрозумів ураз, що не так із цією пожежею.
Ні, гімназист Туряниця не бачив аж так багато споруд, які пожер ненаситний вогонь. Він навіть не мріяв стати вогнеборцем. Проте побачене всередині виглядало надто ідеальним. Ступивши до стіни, Юрко спершу торкнувся її пальцем, потім сміливіше провів долонею, вимастивши її у щось чорне. Для чогось понюхав, не відчув нічого надзвичайного. Але з точних та природничих наук мав високі оцінки. Через те, не знаючи поки причини, міг пояснити собі наслідки.
Наче вогнеметом пройшлися,тихо буркнув собі під ніс.
Ніколи не тримав Юрко Туряниця такої зброї в руках. Узагалі ніякої не тримав. Зате встиг передивитися чимало як для свого віку фільмів, у яких застосовували вогняні струмені. Хоч солдати поливали ними, хоч...
Дракони.
Слово вирвалося саме собою. Бо нутрощі старого будинку не просто згоріли. Вони були випалені. Нещадно, ретельно, рівномірно. Мовби якась міфічна істота дихнула вогнем із пащі й полила ним все перед собою, безжально й планомірно нищачи середину до тріски. Навмисне захочешне завжди зробиш.
Ставши там, де колись були сходи нагору, Юрко підняв голову. З сонцем пощастило, воно сьогодні світило як ніколи яскраво, тож гімназист зміг розгледітивсюди одне й те саме. Будинок зруйнували майстерно, якщо існує майстерна руйнація. Хто б це не був, своє діло він знав і підходив, хай би як це не прозвучало, з певною любовю. Відновленню тут уже нічого не підлягало, тільки розвалити до останньої цеглини.
І ще одну сумну істину відкрив для себе Юрко.
Навіть якби тут могли залишитися якісь сліди, вогонь знищив геть усе.
Та заразом осяялоколи так, то...
Думку зупинило й перервало гавкання ззовні.
Вартовий попереджав про небезпеку. Хтозна, може волоцюги повернулися. Бо кому тут ще вештатися, на згарищі. Щойно вирішив так, знадвору долинуло:
І чий це кобель?
Ти як знаєш, що то кобель?почулося у відповідь.
Голоси швидко наближалися, ставали чіткішими. Сюди йдуть двоє чоловіків і тримаються вони впевнено. Точно знають: тут нема нікого. Тим гірше буде Юркові, якщо надибають його тут.
Ага, давай зараз перевіримо,озвався перший.
Не за тим прийшли,відмахнувся другий.Мені теж до лампи, хлопчик то чи дівчинка. Хіба не доходить: пес привязаний. Значить, хазяїн десь тут.
Тобі яка печаль до хазяїна? Привязав і привязав. Он, парадне поруч. Туди, може, пішов.
До когось у гості. А з собаками тампорожняк. Ось і залишив, хіба не ясно.
Юрко нагнувся, обережно, скрадаючись, посунув до віконного отвору. Переляк від раптової появи змінила цікавість. Щось підказало: ці двоє, на відміну від недавніх волоцюг, прийшли до місця пожежі не випадково. І явно з лихими намірамиговорять, мов вороги, хоча напевне спільники. їх разом щось звело, необхідність.
Поки гімназист міркував, бульдог прогавкав ще раз. А перший голос крикнув у відповідь:
Та глохни ти, собако!
Це ти тихіше будь!зауважив другий.Витяг сюди, ще й волаєш. Конспіратор.
Ой, я тебе прошу! Кому тут уже треба ця дурна конспірація! Порожняк не жени.
Говорили вже зовсім близько, і тепер страх знову витіснив цікавість. Швидко роззирнувшись, Юрко позадкував, намірившись заховатися за випаленою стіною, яка колись була кімнатою. Та дверей тут уже не було, сховок від того виглядав дуже непевним. Якщо ці двоє стоятимуть там, де він зараз, не побачать нікого. Та варто пройтися, як шпигуна тут же буде викрито.
Зрозумівши, що загнав сам себе в мишоловку, Юрко у розпачі заметушився на місці.
Був шанс вистрибнути через вікно. Та дірка зяяла зависоко, з першого разу навряд застрибне. У кращому разі непрохані гості побачать гімназистові ноги у вікні, у гіршомуйого самого, коли дертиметься вгору.
А їм лишилося кілька кроків...
Стегно стукнулося об щось тверде.
Сходи нагору.
Точнішезалишки, колись давно укріплені металевою основою. Зараз цей каркас стирчав, мов оголені ребра анатомічного скелета. Не довго думаючи, підкоряючись інстинкту самозбереження, Юрко спритно, мавпочкою, шуснув догори. Щойно тулуб опинився над залишками вигорілого перекриття горішнього поверху, гімназист, рвучко підтягнувшись на руках, жбурнув себе нагору. Встиг забрати ноги, як знизу вже зявилися ті двоє.
Зараз гімназист лежав на спині. Не дуже зручно, все почало терпнути. Ще й нога незграбно підігнулася. Але перевертатися, аби дивитися вниз, Юрко не ризикнув. Тому лише посунувся трохи, вмощуючись на широкій брудній дошці. Заплющив для чогось очі.
Завмер.
Хтось один гляне вгору, хай випадково,і все, попався.
Та, схоже, їм не до зайвих оглядин, взагалі не до церемоній. Чоловік, чий голос видавав як не старшого, то головного, відрізав:
Може, скажеш нарешті, чому в іншому місці не поговорити? Затишнішому, тихішому.
Та можна було б,відповів той, котрий ковтав літери.Тільки чим тобі тут незатишно? Ще й тихо.
Собаки гавкають.
Собак боїшся?
Ураз Юрко почув під собою шарпанину. Ковтач літер засичав:
Е-е, ти чого! Лапи свої забери!
Я тобі, Павуче, зараз усе заберу!гаркнув старший.
Павук, значить, закарбував гімназист, прикусивши губу. Звісно, як ще такого палія назвати. Невже отак відразу пощастило? Ех, розгледіти б його ще...
Засовався Юрко. Збуджено, нетерпляче. Засвербіло не в одному, а відразу в усіх місцях.
Пусти, сказав!здається, таки вивільнився, навіть ступив па крок чи два назад.Я привів тебе сюди, аби ти на власні очі побачив, як Вогняний Змій своє діло знає.
А ви все в казочки граєтесь. Дорослі люди. Хоча... Напарник твій зелений ще. Дівчинка, хе-хе.
- Вогняний Змій - це назва. Предмет його гордості. Не порожняк, як багато в кого тут. Молодий, та не по роках розумний.
Без тебе знаю.
Коли знаєшдоведеться поступитися.
Кому? Шмаркачеві?
Нічого не розумів Юркотим більше ловив кожне слово. Адже все це підказки, сліди, кроки до розвязки. Навіть не вірилося, що ось вона, так несподівано близько. Треба лише опинитися в потрібному місці в потрібний час. А кажуть, так не буває...
Хоч би й сопляку!вів своє тим часом той, кого назвали Павуком.Користі, бач, дуже багато. Без Вогняного Змія в тебе нічого б не вийшло.
У нас.
Ні, начальнику, в тебе! Мені нема різниці, яку шкоду тут робити! Аби твої гроші. Хай ваш Київ увесь згорить, не жаль. Тільки ж ти в цих пожежах маєш свій інтерес!
Який?
Хрін його знає! Але ж без такого інтересу ти б не трусив гаманцем! Не просто так уже третій будинок згодовуємо вогню!
Логічно, Павуче, логічно. І тебе за весь цей час так і не зацікавило, нащо воно мені?
Нє-а!парирував той зовсім по-дитячому.Та друг наш менший, із гімназії, уже мене питався.
Йому яка печаль?
Юрко нагорі міг закластисястарший при цих словах міцно стиснув кулак.
Паша, як ти кажеш, дівчинка вже розкуштувала славу. Тепер грошей хоче.
Скільки?
Ну, зараз обговоримо. Для того й покликав. Для наочності теж, але основнеультиматум. І це так само не порожняк.
Старший заговорив інакше. Тепер брязкав погрозами. Але від того видався знайомим. Десь не так давно Юрко вже чув і схожий голос, і подібний топ.
Ульти... Що? Ультиматум? Зелень ще, погрожувати! І чим, хотів би я знати.
Хоча б Вогняним Змієм своїм. Перестане мені його давати...
Та я йому перестану!
Чекай!Павук так само підніс голос, і в ньому зазвучали загрозливі нотки.Так буває, щоб ти знав. Каже, втомився хімічити й тремтіти. Або платять за роботу, або...
Щоабо?
Викаже все, кому треба, як не отримає свого.
Отут уже Юркові почав уриватися терпець.
Стільки всього почув за разаж подих перехопило. Будь-що мусив побачити бодай одним оком, хто ж там, унизу. Тим паче, нарешті почав розуміти, до кого говорить Пожежа. Але мав у тому переконатися. Та й самого палія роздивитися треба як слід.
Почав Юрко розвертатися зі спини на бік.
Обережно, затамувавши подих, аби не виказати себе.
Ось уже майже, майже, майже. Лишалося ногу затерплу перенести в інше положення.
Вона й підвела.
Незграбно випроставши її, хлопець відчув, як литкою пробігла добра сотня кусючих мурах. Щось смикнуло, він спробував утримати рівновагу. Але від того заточився ще більше.
І полетів згори, ледь не на голови змовникам. Падаючи, крику не стримав.
Розділ шостийТут будуть старий ворог та несподіваний порятунок
Не навчився Юрко Туряниця правильно падати з висоти. А то ж ціла наука.
Але сто разів різними прикладами доведено: як не знаєш чого чи не вмієштренований читанням мозок підкаже. Чи тіло, яке не мучать щоденними фізичними вправами, саме зробить усе як слід. Так людська природа влаштована, не підведе в потрібний момент.
За мить у польоті гімназистові дивом удалося розвернутися і впасти не на спину, так що можна сильно забитися. Чи на живіт, від чого може перехопити дихання, чи навіть вдарити лицем об тверде. Гепнувся він мішком на праве плече, забивши його, та при цьому ноги машинально зігнулися в колінах. Коли приземлився, миттю розпрямив їх, перекотився, потімще раз, уже допомагаючи собі руками. Далі зміг стати на чотири й швидко відрачкувати туди, де, як памятав, були стіна й рятівний віконний отвір.
От зар-раза!почув вигук збоку, а за нимлюте:
- Куди! Назад!
Кричав старший, і за мить Юрко відчув, як повз нього пронеслося щось стрімке й велике. Тікав той, кого назвали Павуком. Або справді злякався хлопця, який упав буквально з неба, абоне бажав, щоб його побачили та запамятали.
Далі вийшло незграбно. Все ж таки у голові трошки макітрилося. Юрко не відразу оговтався, тож утратив момент, коли міг вислизнути з пастки. Звівся на ноги, труснув головоюбудівля перестала гойдатися. Але й шлях до прямокутника, що лишився замість дверей, уже заступила постать. Зиркнувши в бік вікна, зрозумів гімназистуже не добіжить. Якщо й добіжитьне дострибне з першого разу.
І боронитися нема чим.
Кричатитак само не почують. Ще й бульдог ззовні, не розуміючи нічого, гавкав з якогось дива. Тим самим грав проти свого друга й господаря, бо Дженку не перекричиш. Залишалося сподіватися, що на гавкіт хтось вийде.
Проте чоловік, котрий сунув на нього, теж розумівчасу мало, питань безліч.
Ти хто такий? Звідки взявся? Все почув?
Нічого я такого не...спробував хоч якось викрутитись Юрко.
- Брехати погано, юначе, - просичав чоловік і раптом завмер, придивився пильніше: - Чекай- чекай, де я тебе бачив недавно?
- Ніде! - вигукнув гімназист. - Я вас не знаю!
- Я тебе теж. Але ми зустрічалися. Не бреши, кажу, в мене память чудова. Я сказав би, професійна.
Аж тепер Юрко впізнав його. Бачив один раз, спершув сутінках, потімчерез шпарину в дверях Шпигового помешкання. Високий пан у дорогому короткому пальті, туфлях із модними гострими носами, незмінних тонких лайкових рукавичках. Зачіска коротка, модельна, хоч для реклами фотографуй. Схожий відразу на кількох акторів, які встигли зіграти в кіно Джеймса Бонда. Тільки той агент боровся зі злом, а цей прилизаний явно був на ворожому боці.
Минулого разу, коли Юркові довелося підслуховувати його розмову з Назаром Шпигом, чоловік назвався Стрельцовим. Керівником приватної охоронної фірми. Це він полював на щоденник київського школяра, писаний сто років тому. Це Стрельцов не хотів, аби іменем героя назвали одну зі столичних вулиць. І ось тепер він якимось боком причетний до пожежі в будинку, цінному для історії.
Цього разу - від думок, що сплуталися клубком. Тим часом Стрельцов почав прозрівати, Юркові на горе.
Отак-так. Гімназист, котрий тікає з дому. Це ж твої батьки найняли ось недавно невдаху Шпига, який корчить із себе великого сищика? І він тебе знайшов. Чи, може, Шпига теж не знаєш?
Не знаю,вирішив гнути лінію, чого б це не коштувало і як би не виглядало.
Ще одна брехня,задоволено кивнув Стрельцов.Але як твій дружок Шпиг не видатний детектив, так і ти зовсім не славне брехло. Знаєш, що я зараз подумав? Ти його агент.
Чий?
Шпига,тепер прилизаний говорив упевнено.Десь із тиждень на наступний день потому, як я здибав тебе в Шпиговій компанії, сталося дещо неприємне. Скажімо так, я програв одну важливу для мене справу. А обійшов мене там не хто інший, як Шпиг.
О! А кажетене видатний,тут уже Юрко не стримався.
То був випадок! Йому просто пощастило! гаркнув Стрельцов.І ось тепер маю не менш важливу справу, а ти знову тут як тут. Не здивуюся, якщо твій друзяка десь поруч.
Я вас теж упізнав.
- Молодець! Давно 6 так, а то все граєшся в дорослі ігри з дорослими людьми,Стрельцов за низ підтягнув кожну рукавичку по черзі, поворушив пальцями.Тільки нічого твоє впізнання не поміняє. Куди ти з ним підеш, кому і що скажеш? Ану, давай, хвалися, як збираєшся мене викрити.
Отут Юрко мало не купився.
Вже й рота розкрив, аби видати Стрельцову все, що вдалося дізнатися на цей момент. І про значок Першої зразкової, і про інші спалені будинки, і навіть про те, кого і як планує вирахувати. Та в останній момент дійшло: провокує його мудрий, досвідчений у таких справах ворог. Тож просто вичавив:
Е-е-е-е... Не ваше діло!
Отут помиляєшся, юначе. Навіть дуже моє.
Поки говорили так, замовк Джентльмен. Набридло, мабуть, гавкати. Інших звуків знадвору не чулося. А Стрельцов повільно наступав, відрізаючи Юрка тепер уже й від вікна. Притискав до стіни, заганяючи в кут.
Що мені з тобою робити?вимовив якось так буденно, зовсім без погроз, але від того голосу мурашки лоскотали Юркову шкіру.Думаю, поїдеш ти зараз зі мною. Є одне місце, де нам точно не заважатимуть. Розкажеш, що знаєш. А навіть можеш мовчати, гратися в героя. Не бійся, пальцем не торкнуся. Подзвоню нашому спільному другові, і Назар Шпиг сам мені проспіває будь-яку пісеньку, аби я тебе пустив на всі чотири боки.
Прикро стало гімназистові від того, що ворог так добре усе розумів. Стрельцов зараз чисту правду казав. Пан Шпиг так і зробить, Юрком не ризикуватиме в жодному разі. І скінчиться історія, так до пуття й не почавшись.
Або сам зараз признаєшся, або Шпига кличемо.
Спина вперлася в обгорілу стіну.
Все, приїхали. Капець.
Не втрачаючи надії до останнього, Юрко спробував маневром обійти прилизаного, пірнути під його руку, якось прорватися. Стрельцов і тут рахував краще: передбачив такий хід, зупинив Юрка в русі, сильно штовхнув до стіни. Удар змусив гімназиста опуститися вниз на брудну підлогу.
Правиця в лайковій рукавичці вже хапала за карк.
І враз щось сталося.
Всередині відчувся стрімкий рух. Стрельцов завмер, рвучко випростався, розтиснувши пуку.
Заволав, не контролюючи себе й, здавалося, колихнув повітря не слабше землетрусу:
А-А-А-Айй!
Тут же крутнувся, намагаючись скинути з себе живий клубокззаду, стиснувши зубами мяке місце, теліпався розлючений бульдог.
З повідком на товстенькій шиї.
Як вдалося відчепитися від пожежної драбинихтозна. Але дуже вчасно, мови нема.