Тікай!крикнув Юрко, оббігаючи виведеного з ладу ворога й великими стрибками несучись до рятівної пройми дверей. Побачивши, що гімназистові нічого не загрожує, Джентльмен неохоче, проте слухняно розтиснув зуби й погнав за хазяїном.
Зі спаленого будинку вони вилетіли двома стрімкими кулями. Неслися, не розбираючи дороги, аби подалі звідси. Юрко справді не знав, куди біжить, та враз звідкись поруч долинуло:
Сюди!
Розвернувшись на вигук, гімназист, а за ним - бульдог метнулися в двір, що виявився прохідним. Шлях їм заступив волоцюга в брудній шапочці, камуфляжній куртці та гумаках, якого вони вже бачили раніше. Від нього Юрко теж не чекав нічого доброго, спробував оббігти та враз завмер, почувши до болю знайоме:
Який чорт тебе сюди приніс, Івановичу! Морока з тобою одна!
Волоцюга стягнув шапочку з голови і перетворився на Назара Шпига.
Тільки без знайомих вусів.
Розділ сьомийТут сищик сварить гімназиста, а той все одно не визнає помилок
Коли ти в двір зайшов, я ледь стримався, аби тебе не погнати. Хіба ми домовлялися, що ти сюди припрешся?
Ви вуса зголили для маскування?Юрко кліпнув очима.
Я йому про діло, а він мені про дурню!
Злегка тупнувши ногою й показуючи тим самим свій гнів, Шпиг провів пальцями під носом, намацав щось непомітне оку, скривився й смикнув пальцями. Аж тепер Юрко помітив: там був якийсь неприродний горбик, ніби ватні тампони запхали під верхню губутак зубні лікарі роблять. Зараз сищик відклеював смужку тілесного кольору, що прикривала вуса. Повернувши собі звичний вигляд, Шпиг скрутив маскувальний клапоть у кульку, щиглем послав у сміттєвий бак. Не влучив, кумедно поворушив губою, розправив вуса двома пальцями.
-Ну?
Я з вами теж не домовлявся,Юрко огризнувся зухвало, бо щойно пережив небезпечну пригоду, тож мав на це право.Я вас не впізнав, зате Джентльмена не обдурите. Він вас унюхав, тому й загавкав. Виказати міг, бандити насторожилися.
Так ти, хлопче, сам себе виказав, як я бачу, - тепер сищик реготнув.Знаєш, як було? Не думав тут когось надибати. Просто прийшов на розвідку. З тутешніми мешканцями словом перекинутися. Раптом хто-що чув-бачив. Коли дивлюсятебе чорти несуть. Хай собі, думаю, покручуся поруч, попильную. Щойно та на згарище попхався, угледів парочку. Одного впізнавСтрельцов, старий знайомий... Матері його ковінька. Давно не бачились, зараза.
А другий хто був?перервав Юрко.
Незнайомий,признався Шпиг.У мене, Івановичу, память чіпка, професійна. Та ти ж в курсі. Скажу тобі, як давній мисливець на різних бандюг: нема за що зачепитися оку. Людина без особливих прикмет.
Таке буває?
Повно,зітхнув сищик.Більше скажу. Покажи мені його вдруге, не впізнаю. Ну, ось хіба собака нюхом угадає.
Задоволений, що про нього говорять, бульдог пирхнув, підстрибнув на коротких лапках, тицьнув пласким носом у Шпигову ногу.
- Отож, і я про це, - кивнув той. - Значить, причаївся я там, за рогом, стою, чекаю. Ти ж почав би кричати, якщо що. Я б почув, нагодився. А якби мене не було? Чим думав?
Якби я там не заховався, ми б зараз нічого не знали,відфутболив Юрко.
А що ми знаємо?
Більше ніж учора,гімназист випнув груди, підморгнув Джентльменові.Це ж ви собаку відвязали.
Еге ж. Зайшла та парочка всередину. Нічого не відбувається. Ну, думаю, поперло Івановичу. Заховався десь, вони говорять, він за звичкою вуха розкинув, слухає. Коли той, без прикмет, вплітає зсередини кулею. Повз мене пролетів, я не встиг оговтатися. Хотів підніжку поставити, взяти, як кажуть на фронті, «язика». Коли думаюну його к чорту, бо там же ти всередині зі Стрельцовим. Той небезпечнийв тебе, хлопче, справді відлік на секунди йшов.
Та я відчув,від згадки, як усе було, по спині знову забігали зрадницькі мурашки.Я теж не знав, що ви тут. Думавкапець мені.
Тобто, помилку визнаєш?
- Яку?
Без дозволу поперся, плану не узгодив. Юрко закусив нижню губу.
-Ні.
Щоні?
Я випадково розсекретився, пане Шпиг. І підслуханого вистачить, аби дещо прояснити. Але,тут гімназист багатозначно підніс пальця вгору, і бульдог автоматично підняв голову, навіть якби цих двох і зараз тут не було, мені все одно є, що сказати. Не дарма я сюди приходив, не дарма бачив згарище на власні очі й мацав.
Сищик примружився, зміряв Юрка поглядом, легенько смикнув себе за вус.
Кажи, Пінкертоне ти наш проникливий.
Чого стоїмо, пішли звідси. Не біля смітника ж балакати.
Знизавши плечима, Назар Шпиг рушив уперед.
Дивна компанія простувала старими київськими вулицями.
Поруч з опецькуватим вусанем, убраним, як типовий міський волоцюга, крокував пристойно, по-модному вдягнений школяр. За ними дріботів бульдог із нашийником, повід хлопець накрутив собі на руку. Але собака тримався дуже чемно, не гасав, не крутився в перехожих під ногами, не дратував нікого з охочих надіти на нього намордник. Чоловік і хлопчик навіть не озиралися, аби перевірити, де їхній чотирилапий супутник. Точно знали: бульдог не відстає і прикриває тил.
Свого приятеля Стрельцов називав Павуком. То він палив старі будинки, сумніву нема. А накази йому віддавав той же Стрельцов, чув на власні вуха,впевнено сказав Юрко.
Павук, Павук,сищик потер на ходу потилицю.Знайоме прізвисько. Але не таке вже й рідкісне серед кримінальників. Лише я знаю трьох Павуків, всірізного віку, і один скоро вийде з колонії, де сидів за вбивство. Якщо вже не вийшов.
Ага, я читав,вставив Юрко.В кожному другому детективі бандити з прізвиськами як не Валет, то Сєдой.
Еге, десь так,кивнув Шпиг.Але все- таки прізвиськослід. Треба у декого запитати, що то за Павук.
Може бути не місцевим. Казавхай би згорів увесь ваш Київ.
Ну, Івановичу, тут і серед корінних мешканців не бракує тих, кому Київ чужий, як і вся Україна,зітхнув сищик.Хоча ти правий, це теж підказка. Тільки знайти палія тепер не так і важко, хоч би як він себе називав.
Тобто?
- Шукати поруч зі Стрельцовим. А цей гад не ховається, у нього легальний бізнес й повага в певних колах... Чорти б їх побрали, ті кола.
Так ви мені про Стрельцова дещо встигли розказати. Він не з тих, хто навіть мимоволі наведе на подібного знайомого. Зате є інший спосіб знайти палія.
Кращий?
Надіюся. Навіть певен. Але то вже на мені, пане Шпиг, як не крутіть.
Говори, говори, не набивай собі ціни.
Та я й не набиваю,усе ж таки Юрко озирнувся, аби переконатися, що бульдог не відстає, і той гавкнув привітно.Павук згадував про Вогняного Змія. Так собі думаю, це якась горюча суміш, здатна випалити все до ноги. Я на власні очі бачив: там дуже рівно, я б сказавдбайливо все вигоріло. Навмисне захочешне зробиш так.
Якраз це зробили навмисне,буркнув Шпиг.
Підпалитак. Ось поверніться й самі гляньте, як там усе вигоріло. Вогонь безжальний, жере й не розбирає, лишає після себе різне. Там... Ну... Не можу пояснити правильно. Кажу, як відчуваю.
Оце, Івановичу, і є правильні пояснення. Послухай дядька, який чверть століття щодня різних свідків допитував. Що відчуваєш?
Юрко зупинився, провів перед собою розкритою долонею в повітрі.
Рівно вигоріло. Гладенько. Значить, вогонь розійшовся відразу, рівномірно, на всі боки. В американському кіно так дракони вогнем плюються.
Значить, не дарма про якогось змія вогне- дихого згадали. Га?Шпиг кивнув Джентльмену, той пурхнув і сів на задні лапи.
Вони загородили собою тротуар, хтось із перехожих нарешті обурився.
Там кави можна попити. Бо мені вже теж треба думати.
Розділ восьмийТут гімназист, сищик і бульдог згадують київських зміїв і розуміють задум злочинців
Трійця рушила далі.
Шпиг якийсь час ішов, заклавши руки за спину й дивлячись собі під ноги. Здавалося, він зараз засне на ходу. Та враз труснув головою, ніби справді прокидаючись. Заговорив, мовби сам до себе:
Є така легенда київська чи казка, один чорт. Ти ж знаєш, є у нас тут Змієві вали. їх не дарма так охрестили. Ще з давніх часів у Києві та околицях час від часу зявлялися гади, які погрожували місту. Одного, кажуть, зловив наш богатир Ілля Муромець, приніс в подарунок князю Володимиру, але так усіх налякав, що змушений був забити трофей. Був ще такий Микула Селянинович, так він зловив змія, запряг у плуг і орав ним землю. Власне, так, за легендою, і виросли оті Змієві вали.
- Кожумяка змія зборов,вставив Юрко.
- Так отож,кивнув Шпиг.Словом, нічого нового не бачу в появі тут чергового змія, який плюється вогнем.
Чекайте, пане шпиг. Ви ж не серйозно думаєте, що Пожежа приручив якусь міфічну потвору? Бо маю на те інше пояснення, хочу з вами це обговорити.
Ой, ну тебе к чорту,відмахнувся сищик.Не вірю я в страшні казки і страховиськ. Люди часом жахливіші бувають, повір мені. Маю на увазі, придумав усю цю історію з підпалами далеко не дурний чоловік.
Стрельцов не дурний.
Так, але ми з тобою, Івановичу, не знаємо досі його мети. Є в мене одна версія... Та я зараз не про нього, а про те, що ти назвав Вогняним Змієм.
Пожежа, до речі, теж сказав Стрельцову: не розумію, мовляв, для чого тобі все це треба. А Змійто слід реальний. І не Пожежа його придумав. А той, хто вогонь створив.
Тут вони наблизилися до Золотих воріт, знайшли вільну лавку в скверику навпроти памятника князю Ярославу. Сищик сходив по каву для себе і капучино для Юрка. Бульдогові нічого не перепало, та він, схоже, не переймався. Примостився в ногах гімназиста, покрутив куцим хвостом, чекаючи продовження розмови.
Коли вже згадуємо легенди, то вогонь людям приніс Прометей,сказав Шпиг, ковтнувши кави. - Тільки зараз ми точно не туди пішли, Івановичу. Чому Вогняний Змій - слід, який приведе до Пожежі, типчика без прикмет?
- Схоже, хтось вміє робити суміш, котра миттєво спалахує і випалює все довкола за лічені хвилини, - поділився здогадом Юрко, не торкаючись свого напою.Цю пекельну суміш її творець гучно, навіть хвалькувато охрестив Вогняним Змієм. Ще невідомо, як про неї довідався бандит на прізвисько Павук. Зате я точно знаю: він наш, з Першої зразкової.
Ну, значок же тому доказ.
Не зовсім, пане Шпиг,бульдог тявкнув, і Юрко, кивнувши йому, швидко виправився.Тобто, значок дав підказку, де шукати палія. Тепер ми знаємовласник значка спільник злочинця. І вони посварилися.
Посварилися?
Пожежа жалівся на нього Стрельцову, якого називав начальником. Невідомий нам спільник уже вимагає оплати за свого Вогняного Змія. Тому, власне, вони сьогодні й прийшли туди, на згарищепоговорити про гроші.
Сищик зробив великий ковток, спорожнивши майже весь паперовий стаканчик.
Юрко побачив жваві вогники в його очах. Шпиг задоволено клацнув пальцями, сказав, глянувши чомусь на бульдога:
- А отут нарешті дуже гаряче, чорт забирай!
Чому?
Тепер він зиркнув на гімназиста.
Івановичу, вір моєму досвіду! Коли змовники сваряться, ситуація починає втрачати контроль. А таке завжди вигідно їхнім противникам. У нашому випадкунам із тобою,пес гавкнув, і Шпиг заспокоїв Джентльмена:З тобою теж, напарнику.
Є ще одна деталь. Ніяк сказати не даєте.
Та де там. Тобі ще спробуй заткни рота. Що?
Значок.
Знову за рибу гроші!
Ного залишили там навмисне, пане Шпиг.
Сказавши це, Юрко Туряниця з поважним виглядом відпив вистиглого капучино. Поки сищик перетравлював почуте, а бульдог переминався на лапах, гімназист упорався з напоєм, зібгав стаканчик, акуратно поклав у смітник поряд. Шпиг покрутив у пальцях свій, для чогось понюхав каву, глянув спершу на Джентльмена, потімна гімназиста.
Глаголь,вичавив, мовби визнаючи поразку.
Такі значки не згорають, - почав Юрко неквапом. - Але вогонь, особливотакої сили, яку ми щойно спробували собі уявити, мав би лишити на значку свій слід. Олесь вам приніс знахідку такою, як була?
Тобто? Кажу жвидобув із попелу.
Я бачив чистий значок.
Так попіл же і зчистили!
Струсили. Обтерли рукавом чи хусткою,зауважив Юрко.Сліди кіптяви на ньому були?
Звідки я знаю! Не я ж його знайшов, чорт забирай!
Важливо дізнатися, пане Шпиг.
Сищик смикнув себе за вус. Наморщив лоба, допив каву, замислено зіжмакав стаканчик.
Чекайте тут,сказав нарешті.Відійду, подзвонити треба.
Куди ми підемо,Юрко підморгнув Джентльменові, той у відповідь чмихнув і висолопив язика.
По мобільному Назар Шпиг говорив хвилин десять, чим привертав увагу перехожих і тих, хто прогулювався сквером. Адже чоловік, дуже схожий на міського волоцюгу, не може мати телефона, та ще й нового та коштовного. У якийсь момент Юрко помітив поліцейський патрульхлопець і дівчина, обоє молоді й ладні, щось коротко сказали одне одному, потім підійшли до сищика. Той не бачив їх, аж поки не договорив, запхав мобільний в кишеню й розвернувся. Патрульні заступили йому шлях, хлопець козирнув, дівчина сказала кілька слів. Шпиг поліз у внутрішню кишеню, витягнув звідти якийсь документ, розгорнув. Поліцейські помітно знітилися, позадкували, козирнули обоє, даючи сищику пройти. Той тримався приязно, навіть поплескав хлопця по плечу. Підійшов до своїх, пояснив, хоч його й не питали:
Думалия телефон украв. Розібралися, але ж молодці. Бач, працюють,і без переходу, відразу:Ну, додзвонився до Олеся. Він уже на Донбасі, там поганий звязок. Та нічого, поговорили. Правий ти, Івановичу.
Тобто?
- Лежав значок у попелі. Причомув такому місці, де його дуже легко знайти. І вогонь його не торкався. Ти як знав.
Чесно кажучи, зважив на це тільки сьогодні, коли роздивився на місці,Юрко розвів руками.Тому й кажу: навіть якби не підслухав розмову, відкриття зробив важливе.
Так не тягни кота за хвіст!
Почувши про кота, бульдог тихенько загарчав. закрутив короткою шиєю, шукаючи потенційного ворога всіх собак.
- Значок поклали туди вже після пожежі, - заявив Юрко Туряниця.
Назар Шпиг заговорив не відразу.
Схоже, не дуже й повірив у таке припущення. Та все-таки, пожувавши губами й для порядку смикнувши край вуса, повів:
- Чекай-чекай. Ти хочеш сказати, що спільник палія, той самий невідомий нам поки учень вашої гімназії...
Він жетворець Вогняного Змія,підхопив гімназист.Саме так, він підкинув значок. Навів на слід таким чином.
На свій? Так він же ризикує бути викритим.
Не думаю,далі Юрко говорив упевнено.Ми знаємо: вони з Павуком посварилися. Стосунки в них напружені. Та наш незнайомець якраз і не ризикує, бо простіше підкинути записку, наприклад. Вказати детально, кого слід шукати. Ні, пане Шпиг. Той, хто зміг створити таку вогняну суміш, навряд чи такий необачний. І точно не хоче, аби його спіймали.
То для чого він підкинув значок на згарище?
Наводить не на себе. Показуєслід веде в Першу зразкову. Отже, він знає: почнемо нишпорити тамзнайдемо ще якусь важливу підказку. Але при ньому сам спільник Пожежі може проскочити й лишитися не викритим.
Шпиг знову потер потилицю, покректав трохи.
Бач, як воно повернуло. Спільник Павука раптом вирішив кинути підказкуй сам при цьому хоче лишитися в тіні. Ну, ми ж з тобою, Івановичу, книші терті. Знаємо: тільки він може на палія вказати. Висновок: його тобі шукати треба. Впораєшся?
Так ніби вже взявся. Навіть план маю.
Сищик трохи нахилився, зсунув брови.
А з планами, хлопче, давай тепер обережніше. Щоб не було так, як сьогодні. Не завжди я буду поруч. Тому кажи.
Подумав Юрко, глянув на Джентльмена. Бульдог тихенько загарчав, улігся на пузо.
Хай так,зітхнув хлопець.
І розповів Назарові Шпигу про свій задум дати оголошення на їхньому гімназійному форумі.
Може спрацювати,легко погодився сищик.Тільки знай: ти цим самим вогонь на себе накликаєш.
Вогонь?це справді прозвучало двозначно.
- Та отож,Шпиг підморгнув.Думаєш, той, кого ми шукаємо, не здогадається, де ти міг значок знайти?
- Але без значка в нас ходити не можна - правила не дозволяють,пояснив Юрко. Про втрату треба заявити, як і про знахідку. У того, кого ми шукаємо... Давайте його так і зашифруємо, Змієм.
- Годиться,кивнув сищик, а бульдог під- гавкнув на знак згоди.
Отже,потер руки Юрко,наш Змій так чи інакше змушений буде проявитися. Це вже я...він прокашлявся,тобто, ми потім змушені будемо доводити, що знайшли його значок саме в спаленому будинку на Златоустівській.
- Нічого, впораємося,Шпиг знову підморгнув, уже іншим оком, потому зітхнув:Ех, знати б ще, для чого вони це роблять.
- Три будинки спалили.
І не зупиняться, чортові діти.