Просто гра - Светлана Талан

Светлана ТаланПросто гра

Алла Володимирівна залишилася в кабінеті сама. Вона повернула ключ у дверях, смикнула за дверну ручку і впевнилася, що двері замкнені. Повільно підійшла до стола, відсунула нижню шухляду, дістала пачку цигарок, просунула руку вглибнамацала запальничку. Жінка кинула палити вже два десятки років тому і лише тоді, коли нервове напруження досягало крайньої межі, дозволяла собі викурити одну цигарку. Сьогодні був такий випадок. Алла Володимирівна підійшла до відчиненого вікна, чиркнула запальничкою, затяглася.

Усе своє життя вони з чоловіком присвятили вихованню єдиної доньки Наталочки, Нати, Наточки. Усе, чого вона сама досягла у своєму житті, було заради щастя доньки, її майбутнього, але час від часу на долю любої дитини припадали нові випробування.

«Чому так?»не раз питала вона себе.

Відповіді не знала, але завжди в час випробувань подумки поверталася в той день, коли Наталя сповістила, що вагітна, а вона необдумано, спересердя, кинула їй:

 Та хай горять у пеклі оті мої онуки!

Скільки себе лаяла пізніше за цене злічити! Але, напевно, Божі ворота були відчинені, коли з її язика зірвалися ці страшні слова.

«Словоне горобець, вилетитьне спіймаєш»,  промовила Алла Володимирівна, ледь ворушачи губами.

Наталія втрачала, і кожна її втрата відривала в жінки шматок душі. Донька жодного разу не обмовилася, не згадала про ті слова матері, але Алла Володимирівна була впевнена, що Наталія їх не забула. Від її мовчання жінці не було легше. Донька перенесла багато горя за своє життя, і, здавалося, усі випробування мали б закінчитися, але ж ні! Минуле знову нагадало про себе.

Алла Володимирівна згадала, як понад двадцять років тому глухої дощової ночі, під час чергування в клініці, побачила на порозі свою доньку, розгублену, перелякану, бліду й брудну. Руки доньки були в крові, вона тримала на руках новонароджену дитинку.

 Матусю, рідненька, прошу тебе, допоможи!  прошепотіла вона й упала перед матірю на коліна.  Я все розповім, але дай мені слово, що нікому нічого не розкажеш! Я не хочу до вязниці!

Алла Володимирівна допомогла, не лишила доньку в біді. Тієї ночі вони заприсяглися перед Богом, що таємницю заберуть із собою в могилу, а сьогодні вона сама сказала, що правда рано чи пізно повинна була сплисти назовні.

 Я маю розповісти правду?!  Наталія округлила від здивування очі.

У неї були надзвичайно гарні блакитні очі, великі й виразні настільки, що від них неможливо було відвести погляду. У дитинстві у них жив пустотливий вогник: дівча було веселе й кумедне. Батьки називали її Наше Совенятко за ті круглі очі, які вміли говорити. Але трапилася фатальна ніч, після якої в прекрасних очах Наталії оселився сум, який жив у них завжди, навіть тоді, коли дівчина усміхалася.

 Так, доню, виходу немаєпотрібно розкрити таємницю,  повторила їй мати.

Наталія плакала. Мовчки. Синяву в очах заступали сльози, які стікали тоненькими цівками по щоках.

 Що з нами буде?  промовила вона, кусаючи губи.  Ми ж поклялися зберігати таємницю до скону.

 Людське життянайбільша таємниця,  промовила Алла Володимирівна,  воно непередбачуване, і ми не знаємо, чого від нього чекати завтра. Головне, що ми живі, здорові, а решту можна владнати, заробити, придбати.

 Я маю знову понести втрату,  приречено промовила Наталія.

 У житті є закон рівноваги,  зітхнула жінка,  коли в одному втрачаємо, в іншому щось додається.

Частина 1

1996 рік

Розділ 1

Ірина прийшла до будинку подруги по обіді, знаючи, що її батьків у цей час не буде вдома. Наталія, побачивши Іру у вікно, вибігла їй назустріч.

 Іринко! Яка ти молодець!  кинулась вона обіймати дівчину.  Ходімо до мене!

 Ти сама вдома?  про всяк випадок запитала Ірина.

 Сама! Та пішли вже! У мене є батончики! Хочеш «Снікерс»? Чаю зараз зроблю. Ти вже з роботи?

 Так, сьогодні раніше пішла з ринку,  відповіла дівчина, заходячи до будинку.  Торгівля сьогодні ніяка, нема виторгу ні в мене, ні в мами. Уяви тільки: у сусідів покупців хоч греблю гати, а нам як пороблено. І товар новий завезли, а зиску ніякого. Я плюнула на все, зачинила контейнер й одразу до тебе.

 От і молодець! А мама також пішла з ринку?

 Ти що?! У неї такий господар, що удавиться за копійку!

Після закінчення школи Ірина вивчилася на продавця продовольчих товарів, але на роботу в магазині влаштуватися не змогла, тож пішла реалізатором на ринок, як і її матір. Жінка виховувала доньку сама, тож доводилося вдень стояти за прилавком, а вечорами прибирати у підїздах багатоповерхівки, де вони проживали. Вона заробляла трохи більше, бо торгувала жіночим одягом, а Іринабілизною, яка коштувала дешевше, і заробіток продавчинь залежав від виручених коштів, з яких вони отримували свій відсоток.

Наталіядонька підприємців, яка зростала в заможній родині. Родина медиків Дубовиків першими в місті придбала апарат УЗД, відкрила медичний центр, згодом його розширила, і до них потяглися пацієнти з навколишніх містечок та сіл. Здавалося, що Наталія мала б товаришувати із такими ж забезпеченими друзями, але дівчина не могла жити без своєї подруги дитинства Ірини.

Поки Наталія готувала чай, Ірина торохтіла про справи на ринку, які насправді подрузі були не цікаві, але та вдавала, що уважно слухає, щось питала Іру, відповідала на її питання, хоча усі її думки були про Іллю.

 Як там твій Ілько?  нарешті запитала Ірина.

Від почутого Наталія аж засвітилася радістю. Вона сіла навпроти подруги, подала їй шоколадний батончик.

 Пригощайся!  сказала вона.

 А ти? Поділимо навпіл?

 Та ти що?! У мене ще є. Їж на здоровя!  сказала Наталія.  Питаєш, як мій Ілько? У нас все добре! Іро, я така щаслива! Справді!

 Та бачу,  зітхнула подруга,  світишся, як сонце в безхмарний день.

 А ти ніби й не рада за мене,  зауважила Наталія.

 Та рада. Чого ж не радіти?  невпевнено промовила Іра.

 Чому тобі не подобається Ілько? Тільки чесно!

 Не знаю,  стенула плечима дівчина.

 А як подивлюся на нього, то аж млосно в грудях стає! Він такий красень!  захоплено та збуджено заговорила Наталія.  Волосся темне, аж чорне! А очі! Як дві вуглинки! Один погляд ладен спопелити все всередині! Ніс із горбинкою, але як він личить до його випнутих вилиць! Губи То взагалі окрема тема. Ось би мені такий насичений колір! Вони соковиті, як перестигла вишня, мякі і в той же час владні. Знаєш, Іринко, він так цілується! Я ладна розчинитися в його цілунках, як цукор в окропі!

 О-о-о! Кому ж, як не мені знати, як ти в ньому розчиняєшся!  засміялася Ірина.  Ні, я не підслуховувала, але й вуха не затикала, коли ви на моєму ліжку таке витворяли!

 Та чи я винна?!  посміхнулася Наталія.  То все він, мій Ілько!

 Але ж пищиш ти!

 І не кажи!  Наталія зашарілася.  І пищу, і стогну, і ледь не умліваю! Він такий класний, Іро!

 Тітка Алла ще не в курсі?

 Ні,зітхнула Наталія.  Я мамі про Ілька нічого ще не казала.

 Вона не здогадується?

 Про що? Про нас? Ні, гадаю, що ні. Ми вже пів року зустрічаємося, а я все не наважуся розповісти про нього батькам.

 Чому? Здається, що в тебе з мамою теплі, довірливі стосунки,  сказала Ірина.  Думаєш, вона буде проти ваших зустрічей?

 Мої батьки Вони мене дуже люблять, але завжди наполягають на тому, щоб я робила так, як вони вважають за потрібне. Розумієш, Іро, батьки й справді багато чого досягли в житті своїм розумом, працею, наполегливістю, звязками, врешті-решт, а мене все ще вважають недосвідченим дівчиськом. Вони вирішили, що я маю продовжити їхню справу. Я пішла в медичний, закінчила вже два курситак, як вони хотіли. Кілька років тому вони почали натякати на те, що син Михайлівського Володя дуже гарний юнак, стажується за кордоном, а після його повернення батьки мають передати сину частину свого бізнесу. Я зрозуміла, на що вони натякають і чому родина Михайлівських зачастила до нас у гості, але роблю вигляд, що не розумію натяків,  пояснила Наталія.

 Ти хочеш сказати, що вони тебе сватають за того окулярника Володю?

 Не зовсім так,  знітилася Наталія,  але Та ну його! Хочеш я тобі подарую свою жовту футболку?

 Ні, не хочу! Тітка Алла все одно мене у ній побачить.

 І що з того? Я скажу, що поставила на футболці пляму, яка не відіпралася, тому й віддала тобі.

 Я не хочу, щоб ти мені щось дарувала.

 Чому?!

 Ти мене пригощаєш чимось смачненьким або даруєш щось перед тим, як будеш ночувати в мене з Іллею. Виходить, що я беру з тебе плату за нічліг? Я так не хочу, Нато!

 Я ж від душі!

 І взагалі, Наталочко, ти розумієш, що мене підставляєш? Я навіть уявити боюся, що буде, якщо твої батьки дізнаються, що я дозволяла вам у нас ночувати, коли моєї матері не було, ще й до цього брехала їм.

 Не переймайся! Якщо дізнаються, я удар візьму на себе. Обіцяю!

 А я буду брехухою!

Наталія сіла поруч, обняла подругу за плечі.

 Моя хороша! На кого ж мені покластися, як не на тебе?  промовила вона, погладжуючи її худеньке плече.  Скажеш мені, коли твоя мама поїде на дачу з ночівлею?

 Ти мене знову підставляєш! І що мені робити, коли я тебе люблю?!

Наталія запросила Ірину до своєї кімнати, відчинила шафу з одягом, дістала джинси.

 Дивись, що мені батьки прикупили!  похвалилася вона.  Справжні «мальвіни»! Я їх поношу з місяць, а потім скажу, що пляму поставила, попрошу маму нові купити, а тобі ці подарую. Справжня «фірма»!

Ірина сказала, що не потрібно, але в душі пораділа обновці, яка у неї зявиться незабаром.

Розділ 2

Наталія зустрічалась з Іллею кілька разів на тиждень. Іноді їм удавалося усамітнитися на цілу ніч, але це траплялося не дуже часто. Ілля жив з матірю та молодшим братом, дачі в них не було, тож майже завжди хтось із рідних був вдома. Одного разу мати забрала молодшого сина і поїхала на два дні до своєї знайомої в село, щоб допомогти садити картоплю. Ще двічі, коли мати була на роботі, а брат лишався вдома, Ілля платив хлопцеві, щоб той ішов гуляти в дворі. Вдома у Наталії завжди хтось бувякщо не батьки, то домогосподарка, яка весь час то готувала їжу, то носилася по кімнатах із ганчіркою, приходив ще іноді садівник. Тож дівчині усамітнитися зі своїм хлопцем у будинку не вдавалося. Залишалася лише Іра, у якої мати часто їздила в село, де лишився будиночок від покійних батьків. Там мати подруги саджала город, і Наталія користувалася цією можливістю, умовляючи Ірину сказати матері, що вона в неї заночує. Звичайно, Іра була нерівня Наталії, але її батьки давно вже змирилися, що дівчата нерозлийвода. На день народження Іри Алла Володимирівна особисто купувала подрузі доньки щось із фірмового одягу та недорогих прикрас. Для дівчини із бідної родини це було справжнім святом. Дещо з одягу їй дарувала і Наталія, пояснюючи, що то вже «вийшло з моди» або «вже набридло». Іра не гребувала і такими подарунками, бо молодість прагнула мати гарний вигляд і мати бодай трохи «фірми».

Після останньої ночі кохання, яку Наталія провела з Іллею в кімнаті подруги, дівчина геть втратила спокій. Вона просила хлопця бути обережним, але вони обидвоє так розпалилися, що в пориві пристрасті Ілля, якого Наталія міцно обхопила ногами, на мить втратив пильність і не зміг вчасно перервати статевий акт.

 Що ми наробили?  стривожилася Наталія.

 Бігом до ванної!  наказав їй Ілля.

Дівчина довго лила на себе воду, намагаючись змити із себе сліди таємного кохання, але відтоді в душу закралася тривога. Вона ходила розгублена настільки, що це помітила навіть мати.

 Доню, чи ти не захворіла?  запитала Алла Володимирівна, приклавши губи до її чола.  Здається, не температуриш.

 Усе добре, мамо,  посміхнулась дівчина.  У мене все гаразд.

 Точно?

Жінка тримала доньку долонями за обличчя і дивилася прямо в очі. Наталія не вважала себе брехухою, хоча іноді доводилося хитрувати. Їй вдалося витримати на собі погляд матері, і жінка заспокоїлася. За два тижні Наталія була в розпачі: у неї була затримка, а це означало, що вона завагітніла.

 Почекаю ще кілька днів,  втішала вона себе, хоча раніше такого з нею не траплялося.  Усе може бути, і затримка також.

Минуло ще кілька днів, аж раптом, коли Наталія хотіла зїсти тушкованої капусти з мясом качки, її знудило. Вона ледь встигла добігти до туалету, щоб не виблювати в кімнаті.

Дівчина довго вмивалася холодною водою і раділа хоча б з того, що батьків не було вдома.

«Може, то качка несвіжа була?»втішала вона себе.

Кілька днів поспіль Наталія заспокоювала себе, що природа помилилася і вона не вагітна. Своїми сумнівами вона поділилася з Іриною.

 Я так і знала!  сплеснула руками подруга.  Догралися? І що тепер робитимеш?

 Я ще не впевнена, що залетіла.

 Можна почекати трохи, але надії мало,  зітхнула Іра.  Ти вже Іллі сказала?

 Ні,похитала головою Наталія.

 Він має знати! Вам потрібно побратися!

 Ти так думаєш? Але Я ще не готова до сімейного життя! Яка з мене дружина?! А навчання?! Господи! Мене мама вбє!

 Любиш кататисялюби й саночки возити Та що тепер казати?! Пізно вже.

Наталія ладна була розревітися. Вона була розгублена, невпевнена в собі. Такою Іра її ніколи не бачила. Ірині крутилося на язиці сказати, що ось тепер зрештою правда відкриється і Алла Володимирівна буде не в захваті від її брехні, але дівчина поглянула на похнюплену подругу і стрималася. Вона сіла поруч, взяла її за руку.

 Ілля не відмовиться від тебе, коли про все дізнається?  спитала тихо.

 Ні! Ти що?!

 Ти впевнена?

 Стовідсотково!

 Тоді все не так вже й погано, як здається на перший погляд. Ти поговориш з ним, потімз батьками, одружитеся, і народиш дитинку в законному шлюбі,почала заспокоювати Ірина.

Від її слів на душі в Наталії трохи відлягло.

 І справді,промовила вона, вислухавши подругу,  нічого страшного немає. Ну не планувала я народжувати, поки не закінчу навчання, але так сталося! Мої плани змінили деякі корективи, зсунувши намічений графік, але це не смертельно. Так?

 Звичайно! Головне, щоб твій Ілько не злякався. Ти поговори з ним, не відкладай розмову,  порадила Іра.

 Якось поговорю,  зітхнула Наталія.

Зустрівшись незабаром з Іллею, Наталія так і не наважилася з ним поговорити.

«Наступного разу»,  вирішила вона.

За кілька днів закохані знову зустрілися, прогулялися вечором вулицями міста, але Наталія знову нічого не сказала Іллі.

 Ти чимось стурбована?  запитав він, помітивши, що дівчина геть розгублена та невесела.

 Ні! Ти що?! Тобі здалося,  поспішила вона його заспокоїти й одразу себе вилаяла за нерішучість.  Ілле, приходь до мене завтра по обіді.

 Куди до тебе? Додому?!  здивувався він.

 Так! Подивимось по відаку новенький бойовик,  запропонувала дівчина.

Ілля жодного разу не переступав поріг будинку Дубовиків, і пропозиція Наталії його здивувала.

 До тебе?  вкотре перепитав він.

 Так! Тобі ж подобаються бойовики?

 Із Джекі Чаном?

 Ага!

 Подобаються А як твої

 Їх не буде вдома.

 То, може, щось з еротики подивимося?  Ілля посміхнувся і підмигнув.

 Обійдешся!

Ілля переступив поріг великого двоповерхового будинку Дубовиків і завмер. Порівняно з тісною двокімнатною квартирою в хрущовці, де він проживав з мамою, простора вітальня з каміном, високою стелею й широкими вікнами здалася йому занадто великою. Юнак стояв, тупцював на місці, розгублений, немов потрапив у райське містечко, де все вишукане, дороге, чисте до блиску, так що навіть страшно ступити вперед.

 Ну чого ти завмер як укопаний?  посміхнулась дівчина і потягнула Іллю за руку до своєї кімнати на другому поверсі.

Ілля сидів на шкіряному дивані поруч з Наталією, втупивши погляд у телевізор. Він не розумів того, що відбувалося на екрані, і думав лише про те, що живе в справжньому болоті в той час, коли інші розкошують.

«Чи знайдеться мені тут місце, коли поберемося з Натою?  думав він.  Як чоловік я мав би забрати дружину до себе. Куди? У квартиру, де ми будемо щоранку штовхатися сідницями, намагаючись розминутися у вузьких проходах між меблями?»