І не годував? чи то запитала, чи ствердно промовила жінка.
Не було такого наказу.
Відведи його до туалету і дай мені змогу з ним поговорити, наказала Марго.
Як скажеш, промовив той і неохоче побрів відчиняти двері.
Ілля вийшов, ковзнувши поглядом по жінці. Малий відвів хлопця до туалету, а потім наказав рушати за ним.
Браслети на нього надіти? спитав Малий у Марго, коли привів Іллю.
Не треба, відповіла жінка і поглядом наказала відійти вбік.
Сядь! Марго вказала Іллі, щоб той присів.
Ілля мовчки виконав наказ.
Кава. Бери, не соромся.
Вона налила з термоса напій і простягла чашку чоловікові.
Дякую, промовив Ілля і сьорбнув ковток кави.
Як тебе звати?
Чи це зараз має якесь значення? Ілля.
Розкажи мені про себе.
Нема чого розповідати.
Я тобі каву, а ти такий нечемний? мяко дорікнула Марго.
Нічого цікавого і хорошого в моєму житті не було і вже не буде.
Якщо так мислити, то не буде насправді. То розкажеш про себе?
Сповідь смертника? усміхнувся той. Що вас цікавить?
Усе. Де працюєш, з ким живеш, навіщо взяв гроші в борг?
Ілля допив каву, повернув чашку Марго і лише тоді відкрито подивився на неї. Жінка була напрочуд привабливою. Іллі навіть здалося, що він бачив її десь на обкладинці глянцевого журналу: ідеальні риси обличчя, рівно підстрижений чубчик, волосся довге, пряме, блискуче. Вона викликала в Іллі довіру, і він несподівано почав розповідати про своє навчання, про батьків, брата, розказав про Наталію і бажання розпочати свій власний бізнес. Не оминув і те, як йшов додому з грошима, а його обікрали.
Як можна бути таким необачним у наш час?! здивувалася Марго. Ти справді вважаєш, що Латиш підіслав своїх хлопців?
Уже й не знаю, що думати, зітхнув Ілля.
Запамятай: мій чоловік не здатний на таку підлість.
Якщо навіть так, це не врятує мене.
Ти віриш, що Латиш не міг таке зробити? допитувалась жінка.
Вона дивилася йому просто в очі. Їхні погляди зустрілися, і хлопцеві здалося, що темні очі Марго зазирають у саму душу. Він вірив їй і вже шкодував, що прийшов до Латиша із звинуваченням у непорядності.