Тобі нічого не потрібно робити зі своєю зовнішністю, ніжно промовив Володимир. Ти гарна, як весна!
Це значить, що ти відмовляєшся надати мені безкоштовні послуги? засміялася Наталія. Ось і май таких знайомих!
Вони просиділи майже до вечора. Наталії було з Володимиром просто і приємно. Вони говорили про все на світі, лише Наталія не згадала про Іллю та не обмовилася, звісно, про свою вагітність. Надвечір вона в гарному гуморі повернулася додому.
Я сьогодні зустрічалася з Володею, повідомила вона батькам за вечерею. Ми добре провели час разом.
Я рада за вас, сказала мати. Ти не забула, що на вихідних ми приймаємо родину Михайлівських?
І Володя буде?
Звичайно!
Як добре! А то я б заснула, слухаючи ваші нудні розмови про політику та економіку країни, посміхнулась Наталія.
З Володею не може бути скучно, зауважила мати дівчини. Він людина розумна, цікава. Справжній інтелігент!
Розділ 15
Марго любила спостерігати, як її чоловік їсть. Раніше Ярослав ніяковів, але з часом звик їсти й спостерігати за дружиною, яка сідала навпроти і з легкою, світлою посмішкою дивилася на нього так, ніби цієї миті їй повідомили, що вона виграла суперприз.
Дякую! Було дуже смачно! сказав він, витерши руки серветкою. Ти, як завжди, на висоті.
Приємно чути, Ярику! промовила вона і прибрала зі столу. Ти сьогодні коли повернешся додому?
Буду рано, відповів він. Іди до мене, є розмова. Рукою він запросив Марго сісти йому на коліно.
Марго не ставила зайвих питаньслухняно підійшла легкою ходою і, присівши, ніжно обвила шию чоловіка тонкими руками. Її волосся приємно лоскотало щоку, а запах тіла збуджував так, що Латиш не стримався й торкнувся губами шиї Марго.
Завтра о третій ранку я з хлопцями поїду до Німеччини, сказав він.
Знову за автівками?
Так. Усе, як завжди, але не зовсім, посміхнувся він. Гнатимемо машини, але не одну і не дві. Потім спробуємо одразу продати їх на Західній.
На це потрібний час, зауважила Маро.
Спробуємо скинути автівки дешевше, ніж завжди. Тоді з вирученими коштами ще раз поїдемо за кордон. Скільки таких «рейсів» зробимо, ще не відомо, але під час останнього пригонимо сюди пару машин, завантажених запчастинами до іномарок. Така масштабна справа в нас уперше, тож сподіваюсь, що все вийде і зірвемо гарний куш, пояснив Латиш.
Я турбуватимусь за тебе.
Усе буде добре! Цього разу зі мною буде не три-чотири хлопці, а ціла бригада надійних людей, заспокоїв дружину Латиш. Мене не буде вдома, напевно, з місяць.
Так довго?!
Марго звикла до відїздів чоловіка. Латиш час від часу відїжджав, проте дружина не мала звички допитуватися, де він був і з ким. Марго знала, що є речі, про які їй краще не знати, і була вдячна за це чоловікові. В одному вона була впевнена: Ярик її ніколи не зраджував, бо кохав.
Місяць не такий вже й тривалий термін. До того ж телефонувала мама, вона дуже хоче тебе бачити, тож можеш поїхати до неї й пожити там кілька днів, сказав Ярослав.
Я й сама збиралася до Ядвіги Армандівні, тож із задоволенням поїду!
Твій улюблений синій «форд» у твоєму повному розпорядженні! До речі, якщо все у нас вийде, я зроблю тобі подарунок!
У мене вже кілограм золотих прикрас, з них я ношу лише кілька, зауважила Марго.
Я не сказав, що подарую тобі блискучу нову цяцьку, посміхнувся Ярослав. Дружина Латиша має їздити принаймні на «БМВ».
Не відмовлюсь від такого подарунка, сказала Марго, задоволено усміхнувшись. Головнебережи себе!
Обіцяю! промовив він і поцілував тонкі прохолодні пальці жінки.
У двері постукали, і Марго підвелася, підійшовши до вікна.
Відчинено! гукнув Латиш.
Там вчорашній відвідувач до тебе рветься, зазирнувши всередину, доповів охоронець.
Який відвідувач?
Той, що вчора взяв у тебе бакси в борг.
Чого він хоче? уже роздратовано спитав Латиш.
Не знаю, але верещить, що конче потрібно з тобою зустрітися.
Латиш наказав привести того, хто ще вчора ввечері благав позичити йому грошей. Вигляд у відвідувача був якийсь нездоровий: обличчя подряпане, на голові запеклася кров, а сам аж червоний від обурення настільки, що ладен поглядом спопелити все навколо.
Доброго дня! стримано промовив Латиш.
Кому як! Як на мене, день зовсім поганий! випалив відвідувач, з шумом випускаючи повітря.
Що трапилось? Ти хотів стати бізнесменомя надав тобі таку можливість. Чи, може, мені за тебе закупити техніку, відеокасети, знайти приміщення? Чи ще й відвідувачів на сеанс знайти?
Охоронець хмикнув.
Учора ти мені дав кошти в борг, але я їх додому не доніс! видихнув Ілля.
Я мав за тебе нести кошти? Латиш невдоволено скривив рота в скептичній посмішці.
Ти давти і забрав!
Не розумію!
Латиш припинив усміхатися.
Я йшов від тебе, коли за мною одразу рушили твої братки! Вони мене оглушили за гаражами й відібрали всі гроші! Латише, усі говорять, що ти справедливий, а виявляється, ти підлий! Навіщо ти так зі мною? Спочатку дав потримати бакси, а за мить послав своїх головорізів, щоб вони їх відібрали й повернули тобі? Це називається порядністю?! Ілля на мить забув навіть, із ким розмовляє.
Латиш стиснув кулаки, так що на них кісточки побіліли.
Ти базар фільтруй! скрикнув він гнівно і підвівся. Ніхто, запамятай, гнидо, жодного разу не смів звинуватити мене в непорядності!
А як це називається?! не вгамовувався Ілля. Давзабрав!
Це не мої хлопці!
А як ті громили дізналися, що я йду з великою сумою?!
Якщо клепки в голові немає, то я не винен! Сам ішов?
Сам! А з ким ще?
Дурніших за тебе я не зустрічав! Хто в наш час ходить сам вулицями з грошима?!
Звідки я знав, вже спокійніше промовив Ілля, але впевнений, що то справа твоїх головорізів.
А я впевнений, що ти не знаєш, з ким маєш справу! Я не дозволю паплюжити моє імя та звинувачувати моїх хлопців!
Латиш так гепнув кулаком по столу, що всі присутні мимоволі здригнулися.
А хто ж це тоді був?! у розпачі вигукнув Ілля.
Максе, звернувся Латиш до охоронця, відведи цього нахабу, і нехай хлопці вправлять йому мізки!
Охоронець заламав Іллі руки за спину і виштовхав за двері.
Ти бачила його?! Латиш нервово заходив по кімнаті.Якась гнида сміє мене звинувачувати! І в чому?! У тому, чого я б ніколи не допустив!
Що ти з ним збираєшся робити? запитала Марго, яка стояла тихо й не втручалася в розмову.
Нехай посидить і добре подумає. Хай зрозуміє, що теліпати дурним язиком я нікому не дозволю. Як він міг навіть подумати, що Латиш піде на підлість за якісь сім штук зелених?!
Для тебе це невелика сума, для ньогоцілий скарб.
Згоден, але він міг прийти, попросити розібратися, і я б знайшов, хто його перестрів! Я б за три дні знайшов тих бомбил! Але так знахабніти! Це вже занадто! Він перейшов межу! гнівно обурювався Латиш. Марго, я поїду, а ти сама роби з ним, що хочеш, але коли повернуся, щоб його тут не було! Нехай смердить деінде, а не тут!
Добре, любий!
Марго підійшла до чоловіка, обняла його з-за спини й пригорнулася.
Досить про нього, промовила вона тихо. Головне, щоб з тобою все було гаразд.
Я фартовий! Зі мною не станеться нічого лихого.
Точно?
На всі сто відсотків! А ти, люба, відпочинь, побудь у мами, помандруй, порозважайся. Хлопці лишаються у твоєму розпорядженні.
Дякую, промовила Марго стиха. Я пішла. Що приготувати на вечерю?
Замов щось у ресторані.
Ні, сьогодні наш вечір, і я не хочу, щоб у нашій спальні були страви з чужих рук.
Моя дурненька! лагідно промовив чоловік.
Латиш поцілував дружину в губи й легенько підштовхнув до виходу. Марго тихо вийшла й причинила за собою двері.
«Вона найкраща», уже вкотре за сьогодні майнуло в голові Латиша. Для нього Марго була цілим Всесвітом, і без неї він не уявляв свого життя. Коли ж бував у відїздах, то був повністю впевнений, що вона ніколи, за жодних обставин йому не зрадить. Цього разу було так само.
Розділ 16
Марго приїхала до матері Ярослава після його відїзду. Вона добре ладнала зі свекрухою, що вдавалося далеко не всім. Прибалтійська жінка мала владний характер, і досягти з нею компромісу було нелегко. Ядвіга Армандівна не раз розповідала про те, що не захотіла змінювати своє прізвище, коли одружувалася з чоловіком.
Сергій наполягав, щоб я взяла його прізвище Добрянський, але я вперлася, як віслюк, розповідала вона якось Марго, і таки лишила собі прізвище Добашинскас!
Як вам вдалося його вмовити? поцікавилася Марго.
Я сказала так: якщо кохаєш мене, то маєш чути мене й мої бажання. І чоловік здався! пояснила жінка. Найважче було тоді, коли в нас народився Ярик. Сергій хотів, щоб син носив його прізвище, але я, як корінна латвійка, сказала, що він має носити прізвище прибалтійське, а коли досягне повноліття, то має сам вирішити, яке прізвище буде в нього.
Ярик і досі має ваше прізвище, зауважила Марго.
Так. Тоді ми з Сергієм не розмовляли майже два дні! Це було один й останній раз, але дитина нас помирила, посміхнулась жінка. Коли Ярик досягнув повноліття, то я запропонувала йому зробити свідомий вибір. Він пообіцяв батькові, що змінить прізвище, але Сергій порадив не нервувати мене. «Врешті-решт, не прізвище робить людину», сказав він сину. Ярик залишив прізвище, до якого звик. Тепер і ти носиш його.
Марго подобалась Ядвіга Армандівна. Вона завжди, за будь-яких обставин лишалася справжньою пані. Жінка ніколи собі не дозволяла ходити в будинку в засмальцьованому домашньому халаті чи кімнатних капцях. Вона була вже на пенсії, не працювала, але завжди мала гарну зачіску, носила прикраси на шиї та пальцях і обовязково туфлі на невисоких підборах. Ходила жінка, мов справжня королева, тихо, граційно, рівно тримаючи спину. Марго любила слухати розповіді свекрухи про колишнє її життя. Зазвичай Марго сідала в широке шкіряне крісло, брала тарелю з печивом, яке власноруч пекла для такого випадку Ядвіга Армандівна, і, неспішно смакуючи випічкою, слухала розповіді жінки
Марго застала свекруху у дворі. Жінка поливала квіти у вазонах, що висіли на відкритій літній терасі.
Мої вітання, Ядвіго Армандівно! привіталася Марго.
Вона обняла свекруху, поцілувала в щоку.
Вітаю, сонечко! А я вже гадала, що ти забула стару, яка набридає своїми спогадами, простягла руки до гості жінка.
Про що ви?! Мені завжди цікаво слухати про ваше життя. Печиво є? посміхнулась Марго.
Не боїшся зіпсувати фігуру?
Хочу послухати ще одну розповідь.
Тоді запрошую! Я просила Ярика передати, щоб ти заїхала до мене. Він передав?
Так. Ярик зараз за кордоном, а я одразу до вас!
У кімнаті Марго всілася на улюблене місце, готова вислухати ще одну історію, але Ядвіга Армандівна сказала, що має до неї серйозну розмову.
Я вас слухаю, сказала Марго, дивлячись їй прямо в очі.
Марго, скільки часу ти вже з Яриком?
Майже вісім років, відповіла та.
Вибач, але я маю знати, чи користуєтесь ви контрацептивами? Це не проста цікавість, повір мені!
Марго розгубилася, але сказала, що ні.
І ти жодного разу не вагітніла?
Поки що ні.
Я так і знала, зітхнула жінка. Будь-який рід мусить мати нащадків
Вислухавши пропозицію свекрухи, Марго одразу категорично заявила:
Ні! Це неможливо!
Але Ядвіга Армандівна була переконливою. На те, щоб невістка погодилася на її пропозицію, жінці знадобилося понад дві години.
Мине час, і ти згадуватимеш мене із вдячністю, сказала на прощання жінка й обняла невістку. Рада, що ми порозумілися!
Розділ 17
Коли Ілля отримав добру порцію стусанів від хлопців Латиша, його заштовхали в невеличку кімнатку без вікна.
Питимеш, коли захочеш! сказав один із хлопців і кинув на долівку пластикову пляшку з водою.
Ілля роззирнувся. У напівпітьмі він знайшов вимикач й клацнуву кімнаті стало світло. У куткуліжко з металевими бильцями, на ньомубрудний смугастий ватяний матрац. Ілля зробив кілька ковтків, ліг на ліжко. Боліло все тіло, у голові гуло, але то все було дрібницею порівняно з тими важкими думками, що гнітили його. Ілля вже почав сумніватися в тому, що мав рацію, звинувативши Латиша в ганебному вчинку. Поки зрозуміло одне: він потрапив у халепу, з якої не знав, як виплутатися. Ілля не бачив виходу і почувався твариною, що потрапила у капкан. Тепер він мусить або сприйняти неминуче, або відгризти собі кінцівку і звільнитися. Згадалася мати, яка гарувала все життя, проте нічого гарного не бачила.
«А тепер доведеться продати житло, щоб розрахуватися з Латишем, розпачливо подумав Ілля. Іншого виходу немає».
Щойно хлопець згадав про те, як позбавив своїх рідних власного житла, йому одразу стало зле.
«Доведеться винаймати житло. А де брати кошти, щоб його оплачувати? І так ледь кінці з кінцями зводимо, розмірковував він. Треба було дослухатися поради Миколи і звернутися до батька Наталії. Звичайно, що все життя жив би, вислуховуючи докори тестя, але б мати з братом жили спокійно».
Ілля заплющив очі, і перед ним постав образ Наталіїгарненької, з великими синіми очима. І тут же, щойно він згадав про кохану, у грудях похололо від усвідомлення, що він її втрачає.
«Доведеться йти до батька Наталії. Треба все пояснити, покаятися, впасти в ноги і благати, щоб той допоміг», вирішив хлопець.
Він не знав, як після того зможе жити з Наталією, дивитися їй у вічі й боятися, що за кожного проступку вона згадуватиме його сором і дорікатиме: «Тиневдаха!»
«Який сором! картав він себе, обхопивши голову руками. Один раз хотів довести, що я чоловік, що зможу подбати про свою дружину, сімю, а виявилося, що ні на що нездатний. То, може, взагалі не псувати Наталії життя? Вона народить дитину, скоріш за все, вийде заміж, я сплачуватиму аліменти, буду іноді бачитися з дитиною».
Така думка здалася йому рятівною, але, пригадавши, що, окрім аліментів, доведеться сплачувати ще винаймане житло, а також за щось жити, вмить відкинув її. Від напливу думок страшенно розболілася голова. Здавалося, що вона тріщить, як стиглий кавун, і ось-ось репне. Похитуючись, Ілля дійшов до пляшки з водою, нахилився, поточився і ледь не впав. Він попив води, хлюпнув з пляшки на руку, вмивсяі все навколо стало на місце. Він допив воду, ліг на ліжко і незчувся, як забувся в тривожному сні. Йому наснилася Наталія. Вона стояла поодаль, тримаючи немовля на руках.
Ну що, невдахо? насміхалася вона. Захотів бізнесменом стати, а лишився без штанів?
Наталія засміялася, а він хотів пояснити, що все робив заради того, щоб бути з нею, але дівчина віддалялася, щойно він до неї наближався.
Тримай дистанцію, невдахо! Ти не нашого поля ягода! крикнула вона.
Ілля прокинувся, повів очима навколо і повернувся в жорстоку реальність. Йому хотілося до туалету, тож Ілля почав гепати кулаками у двері.
Агов! Відчиніть! Є хтось там?!
Він дослухавсяза дверима тиша. Покрутившись на ліжку з пів години, він помочився у порожню пляшку. Думки стали ще важчими. Ілля вже сумнівався, чи доведеться йому залишитися живим, чи вивезуть кудись у ліс та живцем закопають. Він спробував поштовхати дверівони були надійно замкнені.
«Мені кінець! Я пропав!»стугоніло в скронях.
Ілля не міг ні про що думати. Відчай охопив його, скував по руках і ногах настільки, що не міг ні про що думати. «Якщо я залишуся в живих, то це буде диво», майнуло в нього в голові.
Ілля ліг на ліжко, відвернувся до стіни й скрутився калачиком, обхопивши плечі руками.
Розділ 18
Марго підійшла і сіла поруч з охоронцем бранця. Хлопець запалив цигарку й затягнувся.
Як він? спитала Марго.
Сидить, відповів він.
Ти водив його до туалету?
Ні.
Чому?
Зводжу перед тим, як здаватиму зміну. Не накладе ж він у штани до вечора, хмикнув Малий.
Малим хлопця звали не за невисокий зріст, навпаки, він був доволі високий, широкоплечий, займався плаванням, ходив у тренажерний зал. Як він опинився ву бригаді Латиша, Марго достеменно не знала. Їй було відомо лише те, що юнак отримав таке прізвисько за свій юний вік: йому було не більше двадцяти років.