Якщо подивитися навколо, то всього цього могло й не бути. Яка ж дивовижа життя Можливість появи таких розвинутих організмів, як ми, є просто мізерною. Життяце щось довершене й унікальне. Це ідеальність, тонка грань між руйнацією та хаосом. Ми перебуваємо на золотому перетині всього в усесвіті. Проте цього недостатньо, ми продовжуємо спускати наше життя у помийну яму, навіть не намагаючись скористатися подарованим самою природою.
Я повільно прямував до свого місця, дивлячись на 100 % біля келиха. Як часто ми стикаємося з такими відсотками в житті. Під час завантаження відео, у фінансових розрахунках, для виконання якихось справ чи вимірювання власних сил А хто встановив, що це число досконалості?
Прийшло воно до нас зі Стародавнього Риму (недарма кажуть, що всі дороги ведуть до Рима), зявившись на світ задовго до винайдення десяткової системи числення, тобто в час виконання розрахунків за допомогою дробів, що кратні 1/100. І пішло-поїхало. У середні віки 100 % узагалі стали просто популярними. Так, оскільки деномінацію валюти обчислювали завдяки числу 100, такий метод розрахунку почали використовувати для визначення прибутку, збитків чи відсоткових ставок І що далі, то більш упевнено число фігурувало зі значенням 100 %. Цьому сприяло й те, що в ньому, як ні в якому іншому, відчувається повнота, закінчений цикл усіх дій, загалом якась незбагненна довершеність.
Ось і я розраховував своє життя за таким числом. Бо у 100 % мого життя кожен відсоток був справді вагомий і відігравав чітко визначену роль. Моя теорія трималася на чотирьох стовпах, три з яких були рівнозначними та не мали пріоритетів: 33 % роль і місце у світі, 33 % продовження роду, 33 % спадок для наступних поколінь, а один був найменший і стояв окремо: 1 % внесок у власне коріння.
Для мене були такі катастрофічно важливі ці 33 %. Я втратив їх того жахливого дня: 11 % моя дружина і 22 % діти. Я не міг прийняти того, як підло обійшлося зі мною життя, адже всі свої дії я спрямовував на досягнення досконалості. На якусь мить я вирішив, що моя теорія неправильна, аж тут мені повідомили, що причиною аварії стала відмова гальм на слизькій через погодні умови ділянці дороги. Це все сталося тому, що хтось пішов не тим шляхом, який йому написало життя. Обравши не ту професію, працівник виконував роботу, що була не призначена йому. У всьому винні люди.
І ось зараз, щойно я почав оговтуватися. Щойно віра знову повернулася до мене. Я відчував, що можу відновити ці 33 %, хотів якнайшвидше взятися за це, коли хтось вирішив зі мною погратися і надіслати записку. Мене не полишало відчуття, що це зробив не хтось сторонній, а той, хто добре знає мене. Адже кожну деталь досконало продумано. Я торкнувся кишені, у якій лежала записка. Здавалося, що навіть через тканину я відчуваю прохолоду від неї. Моє серце забилося пришвидшено. Не розумію чому, але ця пригода вабила мене своєю таємничістю. Мене, що зовсім не був авантюристом.
Я вже сидів за столиком, розслаблено споглядав людей і міркував. Тож навіть не помітив, як до мене підійшли та заговорили:
З виразу твого обличчя бачу, що захід просто мерзенний.
Сашко, я видихнув, почувши знайомий голос.
Світло-русявий чоловік, який ледве діставав мені до плеча, мав великі привілеї бути моїм добрим другом. Я подивився на ньогоі бліда лінія відокремилася від його костюма, щоб показати 60 %. Сякі-такі проценти Сашко втратив на успішності навчання, проходженні практики та фізичному здоровї (він частенько нехтував ранковими пробіжками та споживав доволі некорисну їжу). Приятель мав шанси набрати хоча би 96 %, якби знайшов собі відповідну дружину й завів дітей. Ми товаришували ще зі шкільних років. Дружба наша була близька до ідеалу: попри те, що їй ще багато чого бракувало, допоки я не зустрів нікого, хто підходив би мені більше за Сашка.
Алекс, скривився друг.
Сашко, наполіг я. Незважаючи на відверте невдоволення, він завжди розмовляв зі мною українською мовою. Це було природно.
Алекс, мій любий друже.
Ти для мене будеш завжди Сашком, мої губи сіпнулися в легкій усмішці.
Ендрю, ти ж чудово знаєш, як мене нервує це імя.
Андрій, мене звати Андрій. І ні, тебе воно почало нервувати, коли ти вирішив стати повністю недоанглійським громадянином.
Хто б казав? Сашко здивовано скинув брови. Сам поводишся, ніби третій у списку на королівський трон. До того ж інші тебе називають Ендрю і ти їм не перечиш.
То інші, а ти мій друг і ми з тобою виросли на одній вулиці й завжди були Сашком і Андрієм, моя усмішка стала ще ширшою, мені подобались ось такі невеликі суперечки з моїм другом. І чому лише третє місце?
Бо друге місце посідаю я, гордо, з невеликим пафосом промовив друг і дуже елегантно сів за столик. І ти мені не відповів.
Ах, точно. Пробач. Так, ти маєш рацію.
Напевно, ти випив замало алкоголю, друг кивнув на мій іще повний келих. Ох, ну ж бо вгадаю: вони зіпсували твою улюблену класику.
Ще ті вандали. Якби вони ввімкнули ту твою улюблену співачку, то я б нічого проти не мав, там псувати нічого.
Ну, звісно, куди їй до твоєї улюбленої Адель, Сашко закотив очі.
Я хотів іще щось додати, але вчасно кинув погляд на годинник. Завтра робочий день, і мені треба виспатися, а для цього вартувало би лягти в ліжко хоча б до одинадцятої вечора. Поки я дістануся додому, виконаю вечірні процедури Потрібно було вже вирушати.
Попелюшці час додому?
Я б і тобі радив їхати, завтра у нас достатньо справ, я поправив метелик і суворо подивився на друга.
Тепер розумію, чому моя мама ніколи за мене не хвилювалася. Вона усвідомлює, що мій друг абсолютний зануда і попіклується про мене.
Ходімо, я зараз викличу таксі.
Я машиною, Сашко простягнув руку до мого келиха з алкоголем.
Ти пив алкоголь, тобі не можна за кермо. Я теж дозволив собі ковток шампанського, тому не буду ризикувати й розвозити нас по домівках.
Зануда, промовив друг і, допивши шампанське, дзвінко поставив келих на стіл, жестом запрошуючи мене йти попереду.
Я не зануда, а просто передбачливий. А ще занадто молодий, аби ось так помирати.
Резонно, Сашко заховав руки до кишень штанів і попрямував слідом за мною. Тільки нагадай, чому ти змушуєш мене так рано лягати спати?
Бо сон найміцніший, коли ти засинаєш до одинадцятої (узагалі, я лягаю о десятій, і це найкращий варіант). У цей період організм виробляє особливий гормонмелатонін, що приносить щастя й енергію на наступний день. До того ж оптимальний сонце вісім годин. Я виконую цю норму і встаю відносно рано, встигаю поробити всі вранішні справи та приїхати вчасно на роботу.
Ти колись відкриєш мені таємницю свого графіка життя, і я здам тебе до божевільні.
Увесь світто суцільна божевільня, тихо буркнув собі під ніс я.
3%
Для маленького хлопчика небо не було чимось простим, знав-бо, що під шаром хмар на відстані в тисячі кілометрів є ще більший, безмежний світ. Він сповнений таємниць і незрозумілих явищ, які не можна пізнати сповна. Два різні світикосмічний і земний. Хлопця так вабив той простір. Йому невимовно кортіло зазирнути під ковдру, що накриває Землю. Поглянути на той космос, що притягує багатьох людей. І, як кожен, він задумувався: як у такому гігантському світі вони можуть існувати самі? Невже тільки на їхній планеті можливе життя? І чому саме на їхній? Чому не на Марсі? Венері? Сатурні? Як так сталося, що саме тут вони почали свій шлях еволюції?
Татку, татку, а чи є життя на інших планетах?
Маленький хлопчик сидів, обхопивши долоньками коліна, аби тримати ноги підтягнутими до себе. Поклавши підборіддя на коліна, він захоплено дивився у нічне небо, вкрите зірками. У такі моменти йому здавалося, що досить просто простягнути руку, аби торкнутися сяючої цятки. Поряд із ним сидів, приставивши до очей бінокля, його батько.
У нашій Сонячній системі не знаю, а от десь там, дуже далеко від нас, може, і є.
А чому у нас є життя, а на інших планетах немає?
Син уважно подивився на батька, який нарешті відклав бінокль і перевів погляд на нього. Зелені очі променилися мякістю й теплотою, а губи вигнулися в усмішці.
Чому на них не зявилися інопланетяни, такі зелені, довгі, з величезними чорними очима на всю голову хлопчик захоплено переповідав свої враження від фільмів, які вряди-годи дозволяв йому дивитися під власним наглядом батько.
Це тільки у фільмах таке може бути, точно невідомо, які ці інші живі організми, батько всміхнувся від наївності сина. Розумієш, ми щасливчики. Того дня, коли на планеті зародилося життя, Фортуна була на нашому боці. Занадто ідеально всі обставини склалися.
Які? очі Андрія засвітилися цікавістю, він із надією подивився на батька.
Тобі буде трішки важко збагнути
Я дуже розумний, усе зрозумію, малий не відступався.
Гаразд, я спробую пояснити доступно, зітхнув батько. Сонце і Місяцьце небесні тіла, які всі знають. Хтось із них відповідає за нічну пору, а хтосьза денну. Ми без Сонця не можемо жити, бо його вогняна куля зігріває землю, дає рослинам енергію росту Це як вогнище: наблизишся надто до полумявоно обпече тебе чи й спалить ущент, а далеко відійдешуже не так відчуватимеш його тепло й у негоду замерзнеш. Так само з нашим Сонцем: якби ми були ближче до нього, нашу поверхню засипав би попіл, і на ній нічого не росло б, як на Венері чи Меркурії; якби ж занадто далекоусе вкривала би крига і панував би добрячий холод, як на Урані чи Юпітері. Ми розташовані на ідеальній відстані від Сонця, на такій, що приносить нам лише користь. Це зрозуміло?
Так, закивав головою хлопчик.
Чудово, а тепер трішки складна частина. Он бачиш, батько показав пальцем на небо. Ось там міститься наш земний щит, або іншими словамиатмосфера. Вона захищає нас від радіації, космічного сміття й інших небезпек. Атмосфера не складається з якогось міцного металу, як ти можеш подумати, згадавши щити з фільмів. Ні, вона складається із газів, які насичують її. Вона відповідає і за фотосинтез, і за біологічний цикл багатьох рослин, тварин, коливання температури, зміни пір року Цього б не було за іншого складу газів, як-от на Марсі чи Венері, Меркурії. Ці планети теж би були придатні до життя, якби мали таку саму атмосферу, що й у нас, та лежали б на безпечнішій відстані від Сонця. Проміння, що пронизує шари атмосфери, не перетворює газ на отруту, як на тих планетах.
Син захоплено слухав батька, який і сам не мав бажання припиняти розповідь. Батько і син дивилися на небо, де світлим серпиком висів Місяць.
Наш маленький друг Місяцьце супутник Землі. Памятаєш, я тобі розповідав про гравітацію? Отож гравітаційне поле Місяця, за допомогою, звісно, Сонця, створює приливні сили. І, за однією теорією, життя зародилося саме в регіоні, що зазнавало особливої дії припливів. Інша гіпотеза припускає, що припливи могли створити умови для перетворення морських істот на перших земних тварин. Скажи мені, Андрійку, яке явище спостерігаємо ми щодня?
Як дід свариться із сусідкою? невпевнено перепитав хлопець.
Твоя правда, засміявся батько. Але я зараз не про це. Ми спостерігаємо зміну дня і ночі. Тобто наше чудове обертання навколо Сонця. Ми маємо певну траєкторію, швидкість і відстань. Наше розташування призводить до того, що йде рівномірна зміна дня і ночі, пір року. Якби такого не було, то одну частину землі поглинув би лід, а другупросто спопелило би сонячне проміння. А подивися на нас? Ми ж із тобою такі хвацькі хлопці! За мною в юності стільки дівчат бігало
Тату, ти так швидко змінюєш тему чи ця інформація стосується нашої розмови? хлопець глипнув на батька з-під лоба.
Стосується, чоловік дістав невеликий камінчик із кишені й закинув його далеко за дах. Чому він упав?
Сила тяжіння.
Саме так. Без неї ми б такими не були. Щоб ступити крок на Юпітері, ти повинен важити приблизно сто пятдесят кілограмів, бо там неймовірно потужна гравітація. А наша сила тяжіння, гравітація, робить нас такими, які ми є, вона не шкодить нам, ми в гармонії з нею. Хоча, можливо, іншим інопланетним расам ми здавалися би потворами.
А вони нам! засміявся хлопець.
Саме так, малий. Є ще одна ознака унікальності нашої планети. Ми маємо магнітне поле. Без такого захисту нас уже б давно підсмажили сонячні промені та зруйнували космічні шторми. Це вже я скільки ознак назвав?
Пять!
Ага. Я вже згадував про клімат? У нас є й найхолодніші, й найспекотніші зони. Проте загалом помірний клімат. Це чудово. І, можливо, через перелічені вище причини. Крім того, як я вже казав, те, що ми розташовані на оптимальній відстані від Сонця, забезпечує нас водою, яка підтримує життя на планеті. Усі ці елементи неабияк важливі для нашого існування. Ти знаєш, що таке фотосинтез?
Так.
Справді? батько здивовано подивився на сина. Ти ба Невже ти у мене такий дорослий?
Тату, ти мені зовсім нещодавно про нього розповідав. Памятаєш, я якось запитував про зелений колір! обурено взявся пояснювати хлопець.
Уже зовсім безпамятний стаю
То що там про фотосинтез?
Фотосинтез дає нам зелений колір. Це означає, що сонячні промені, вуглекислий газ і вода перетворюються на рослинну їжу. Такий процес створює основу життя на планеті. За однією теорією, життя на планеті могло стати пурпуровим, якби мікроби використовували б замість хлорофілу інші молекули, і ніхто не знає, як би це відбилося на процесі формування життя. А все завдяки тому, що під час створення наша планета опинилася на потрібній відстані від Сонця. Саме з тієї причини її атмосфера настільки унікальна, що ми можемо бачити блискавкиелектричні заряди, які сприяють формуванню амінокислоти і цукру, що також впливають на наше життя
Батько звів погляд на небо. Так само зробив і син. У повітрі повисла мовчанка, кожен обмірковував неймовірність сказаного і почутого.
Знаєш, сину, ми могли б і не існувати.
Я про це думаю тихо відповів син.
Наш світ зберігає хитку рівновагу. Нам просто дуже пощастило (я це повторюватиму все життя). Було б хоч якесь число: відстань, кількість газів у атмосфері, гравітація, час Якби хоч одне із цього переліку було трішки не таким, як є, то й нас, можливо б, не існувало.
Невже світ такий крихкий?! злякано перепитав хлопчик, не відводячи погляду від неба.
Не крихкий, а унікальний. Ми щасливці, адже нас могло й не бути тут. Кожна частинка доповнює іншу, створюючи унікальну, досконалу систему, що породжує життя. Розумієш, усе повязано між собою. Кожен елемент нашої планетице механізм, тож якщо щось піде не так, наш світ зникне. І люди Вони також важлива деталь. І щороку стають дедалі важливішими.
То від нас залежить життя на планеті? світлі очі хлопчика спалахнули, він дивився на батька чи то з подивом, чи то із жахом.
Залежить, але ми не завжди намагаємося працювати задля його блага, зітхнув чоловік і сумно глянув на сина. Ти ще надто малий, аби це зрозуміти.
Батько пригорнув до себе розчарованого сина, який, хоч і дізнався відповіді на свої запитання, лишився незадоволений закінченням розмови. Він хотів усе зрозуміти, але чомусь не міг І це його нервувало.
4%
Місячне сяйво пробивалося крізь жалюзі, на яких товстим шаром лежав пил. Сяйво мяко заливало й не менш брудний килим, яким за день пройшлися десятки людей, наробивши стільки слідів, що зараз важко було розпізнати справжній його колір. Попід стінами вишикувалися шафи, окремі шухляди яких були не до кінця зачинені (такими їх залишив господар кабінету, певно, надто заклопотаний, аби стежити за порядком). Подекуди виднілися горщики з кімнатними рослинами, які зовсім нещодавно перецвіли та ще мали поміж листя засушені бутони квітів. Про рослини дбають прибиральниці, бо власник кабінету навіть не підозрює про їхню наявність тут, і це зовсім не дивує.
Власне, зараз він сидить за столом, зайнятий перечитуванням щойно дописаного звіту. Тишу в приміщенні вряди-годи порушує клацання клавіатури й важке зітхання чоловіка, яким той зустрічає кожну нову помилку. Зовсім забувши про час і про те, що ще годину тому в телефонній розмові обіцяв дружині прийти вчасно додому, він поринув у роботу. Підвищення принесло невелику прибавку до зарплатні й дуже очікувану прірву роботи.