Оформлення кабінету залишалося незмінним протягом року. Тільки ближче до Різдва і Нового року на столі зявлялася старенька штучна ялинка із прикрасами, виготовленими дитячими руками. Нерівні букви на кульках вицвіли так, що побажання щасливого Нового року ледве можна було розрізнити. Як і кольори гірлянд, абияк прикріплених до стіни позаду робочого стола: червона барва на них давно вигоріла, а зелена тепер більше скидалася на білу. Ці елементи декору ніяк не стосувалися господаря кабінету, він навіть точно не був певен: він сам їх почепив чи все ж таки за нього це зробила прибиральниця?
На столі стояла лампа, що відкидала жовтувате світло на втомлене обличчя полісмена. Очі чоловіка ледве рухалися слідом за словами на екрані. Раптом він глянув на годинник і мало не зомлів, зрозумівши, як надовго затримався на роботі. Ще більше закалатало його серце, коли згадав про обіцянку дружині.
Цього разу не обійтися без квітів, прошепотів собі під ніс чоловік, хоча й розумів, що такої пори квіткові магазини вже зачинені.
Його погляд упав на світлину в золотавій рамці, що займала почесне місце на робочому столі. Хай який чоловік бував завантажений, проте ніколи не переставляв її. Фотографія була зображенням двох дівчаток із таким самим, як у нього, кольором волосся. Одна з дівчатокмабуть, старшаобіймала кота, що мав радше переляканий, аніж щасливий вигляд. Тварину за хвіст тримала менша дівчинка, що в широкій усмішці демонструвала відсутність двох передніх зубів. Позаду дівчаток стояв сам полісмен із дружиною. Жінка мала темне волосся та неймовірно гарні сірі очі. На її обличчі була щаслива усмішка. Фото випромінювало ніжність, любов і сімейне порозуміння.
Чоловік простягнув руку і торкнувся кінчиками пальців щоки дружининервове напруження через роботу зняло як рукою. Від спокою, що огорнув душу, його губи самі розпливлися в усмішці. Минуло десять років відтоді, як вони побралися, і майже пятнадцять, відколи він підійшов до неї познайомитися. Здавалося, що час зупинив свій плин, а почуття залишилися зовсім такими, як на початку. Змінився лише їхній зовнішній виглядось що було зовсім не вічне.
Він повільно перевів погляд на екран, аби востаннє перевірити пошту. Чоловік знав, що скринька порожня, тому, натиснувши на оновлення сторінки, одразу повів курсор до кнопки завершення роботи. Утім червона одиничка біля слова «Вхідні» змусила його зупинитися. Адресу та імя відправника було приховано. Це викликало в детектива неабиякий азарт. Цікавість і допитливість так і підштовхували його до того, щоби відкрити лист. Бодай би це не був якийсь вірус, що проник через систему захисту.
Пронизливий звук вібрації пролунав у приміщенні. Чоловік аж заплющив очі: цієї миті його серце гирею впало донизу. Зітхнувши, він розплющив очі й узяв до рук мобільний.
Вибач, я вже їду додому, втомлено проговорив полісмен.
На іншому кінці звязку запала напружена тиша, після якої почулося важке зітхання.
Гаразд озвався жіночий голос. Але я занадто втомлена, тому піду спати. Вечеря в холодильникурозігрієш.
Ти у мене найкраща, усміхнувся чоловік.
Знаю, Девіде.
Розмова перервалася. На обличчі чоловіка засяяла ніжна усмішкавсе-таки він вважав себе щасливчиком. Девіда переповнювало відчуття сімейного тепла: він ще був на роботі, але кількох секунд розмови з дружиною вистачило, щоби чоловік відчув себе щасливим. Він уже й забув про лист, але знову помітив знак непрочитаного повідомлення навпроти слова «Вхідні». Чоловік набрав у груди повітря, проганяючи тепле марево, що змушувало розслабитись і притупляло пильність. Видихнувши, він уже серйознішим поглядом подивився на монітор і відкрив лист. З кожним новим рядком чоловік дедалі більше насуплювався, нахилявся ближче до монітора так, що, здавалося, ось-ось торкнеться його кінчиком носа. У світлі, що падало на обличчя від екрана, тепер чітко проступали зморшки, що зявилися від напруженої роботи в поліцейському відділку. У світлому волоссі виднілися декілька сивих волосин. Хоча чоловікові було ще дуже далеко до пенсії, постійні переживання та стресові ситуації далися взнаки.
Дочитавши лист до кінця, полісмен задумливо відкинувся на спинку крісла, не відводячи погляду від окремих слів, що чорніли на екрані.
Доброї ночі!
Пишу щодо справи Кейтлін Коваленко, яка загинула разом із дітьми пів року тому внаслідок автокатастрофи. Як було зазначено в рапорті, жінка не впоралася з керуванням на слизькій дорозі через тривалі, упродовж усього тижня, дощі. Також ви помітили проблеми з гальмівними колодками, але позаяк автомобіль був у жахливому стані (врізався у велику вантажівку на шаленій швидкості), усі пошкодження в циліндрах із гідравлічною рідиною списали саме на ситуацію, що склалася. Пошкодження не були явними, ніяких потенційно значних відхилень, ні сильних перегинів чи підпилення Проте вони були. Їх виконано тонко й так, що відразу й не скажеш, що це зробила людина. Просто механічне пошкодження. Чи не так?
Як докази правдивості моїх слів прикріплюю відео з камер спостереження СТО, де знято момент огляду гальма та виконання пошкодження. Окрім цього, додаю файли із ксерокопією чеків місіс Коваленко того дня на СТО. Цього буде достатньо, щоб ви почали діяти. Оригінали надішлю вранці.
Сподіваюся, що тепер справу не буде закрито, а ви знайдете того, хто завдав людям такого болю.
Ми повинні відповідати за своїх внутрішніх демонів.
Гарної ночі вам, містере Дербі.
Ось тобі й неочікуване завершення робочого дня. Лист був як грім серед ясного дня, посланням, що викликало більше запитань, аніж давало відповідей. Девід раз у раз перечитував рядки листа, але той був чистиммінімум відступу від суті. Крім останнього речення, що вибивалось із загального контексту.
Девід легко згадав той інцидент. Жахлива катастрофа, загибель сімї Ендрю Коваленко був справді шанованим мешканцем міста. Будівля його компанії здіймалася над усіма будинками містечка, була його гордістю й окрасою. Зразок справді витонченої архітектури й осередок неабиякої сили правосуддя (тут працювали найкращі юристи, що мали клієнтів по всьому світу). Самого Ендрю Коваленка шанували всі місцеві мешканці і багаті, і бідні. І це зрозуміло. Він відкрив у своїй компанії віконце допомоги для злиденних, які потребували кваліфікованого захисту баристерів і соліситорів. Досягнувши таких висот, Ендрю не запишався. Він не тільки не цурався простих людей, а навпаки, активно їм допомагав. Це, звісно, негативно сприймали його багаті клієнти, що давно забули, як колись самі були такими. Проте компанія Ендрю чудово виконувала свої обовязки, тож ніяких претензій багатії не висували. Ендрю Коваленко мав незаплямовану репутацію, а це найважливіше для юриста.
Девід точно памятав, як Ендрю починав карєру в цьому містечку: на той час він щойно став до роботи у поліцейському відділку. Дербі завжди дивувало, з яким острахом дивилися на Коваленка люди, сам він не бачив у ньому ні сталі, ні холоду, а лише щось добре і світле. Вони майже відразу спрацювалися. Ендрю не раз приходив до поліцейського відділку, брав справи своїх клієнтів і вивчав їх. Гострий розум, довершена логіка й тонке відчуття ситуації робили його в очах Девіда майже генієм. Тому він зовсім не здивувався, що не минуло й декількох років, як Коваленко взявся будувати власну компанію. Це здавалося не просто одним із найдивніших кроків (усі найбільші юридичні компанії розташовувалися в Лондоні). Це було ризиковано.
Ендрю також ставився до Девіда по-особливому. Це відчував і сам Дербі, хоча, напевно, й не міг однозначно сказати, якими є ті взаємини. Зрозуміло було тільки те, що вони поважали один одного за професіоналізм.
Тому, коли сталася трагедія з дружиною Ендрю, Девід був першим, хто відчув, що це не аварія, а щось більше. Він поділився тоді своїми здогадками з Коваленком, і той ухопився за рятівну соломинку, повністю довірившись полісмену. Однак доказів було замало, і припущення Дербі не підтвердилися. Справу закрили, але відчуття неправдоподібності не полишало Девіда.
Тепер, отримавши лист, полісмен ніби ожив. Обличчя чоловіка сяяло тріумфом, здавалося, він навіть скинув кілька років. Проте не лише радість опанувала Дербі. Солодкий присмак новин перебивала гіркота реальності. Відтак Девід узяв під контроль свої емоції й окреслив план дій. Насамперед треба було дочекатися оригіналів запису та квитанцій, щоби переконатися в їхній достовірності. Потім сформувати запит на СТО із проханням надати інформацію про працівників на той час. І, врешті, до чого негайно вдався Девід, написати у відділ безпеки щодо відстеження, звідки надійшов лист.
Він мав підтвердження своєї версії. І тепер не знайдеться нікого, хто б закрив цю справу. Девід міг її відновити, оскільки одержав у руки поки що примарні, але ж докази. Полісмен знову подивився на повідомленняйому не подобався цей анонім, від нього просто відгонило небезпекою. Проте поки що не лишалося нічого іншого, як повірити йому, а далі буде видно.
Із жахом згадавши, котра зараз година, Дербі рвучко підхопився з крісла й заходився збиратися додому. Робота роботою, а ось отримати на горіхи від дружинице гірше від усього на світі.
7%
Вона сяяла чистотою, прекрасно біла, гранітна кімната, у якій ти поставив свій престол. Осередок влади, що ґрунтувався винятково на монументі, збудованому власними руками. Ти не боявся очорнити себе, показати, якою працею далася тобі влада. Ніяких меблів чи вікон, крізь які б лилося світло. Ти сконцентрував абсолютно всю увагу на троні. Мінімалістично, стерильноу цьому був якийсь шарм. І хай як хотілося відвести погляд, він однаково повертався до престолу й Короля. Тільки ти У цьому вся суть.
Підлога і стіни випромінювали світло, не даючи кімнаті поринути у морок. Усе було занадто світлим Не думаю, що його джерелом був ти. Ти не міг приписати собі такої силиусе ж таки скромність ще не зовсім покинула твою свідомість.
До трону я прямував повільно, зовсім не поспішаючи та смакуючи кожну мить. Адже бачив, що ти не приготувався до прийому. За стільки століть хтось прийшов до тебе, ще й без стуку, попередження чи навіть запису. Перепрошую за невихованість, але ж я простий хлоп, який утомився жити в багнюці.
Я не знав: кинутися до сходів, які вели до престолу, відразу чи зупинитися зараз і схилитися в поклоні, виявляючи власне ставлення до такої величної персони. Мені було байдуже, як ти мене приймеш. Я підступив ближче до гранітного білого трону і жартівливо вклонився. Мій уклін був занадто низький, я майже торкнувся чолом нижньої сходинки. Гадаю, нога смертного не ступала по ній, тільки ти єдиний.
Король гордо сидів на своєму місці. І було важко не погодитися з тим, що ти таки створений для цього. Кожна деталь промовляла про велич і непохитність. Королівська постава, плавні рухи, у яких відчувалася неабияка сила, викликали захват. Це істинна роль, яку ти не грав, а проживав. Цей холодний погляд, у якому іскрилася мудрість, взята в облогу гординею та егоїзмом. Тобі не потрібно слів, тіло говорить саме. Даруй мені мою зухвалість, але я не міг не помітити, що лице твоє втомлене, а сам ти потребуєш відпочинку. Попри це ти був готовий слухати і приділити мені увагу. Хоча я памятаю: ти не міг пригадати свого підданого (розумію, їх чимало). Пробач, я залишив брудні сліди на вимитій підлозі. Твої брови сіпнулися від здивування.
Король був одягнений у чорний костюм, який різко контрастував із білим гранітом. Позиціонуючи себе Вашою Світлістю, ти не зрікався темних силуетів. Так вимагав внутрішній стан. Хочу зазначити, що це пасувало тобі.
Не дочекавшись наказу, я випростався, хоча цей рух було важко так назвати Сам того не бажаючи, я горбився під поглядом Короля (у мені ще говорив дух підданого, раба, людини, що не може сказати слів, які йдуть від розуму і серця), і втуплював очі в граніт. Не можу повірити, що ти вибрав саме цей матеріал, міг же взяти мармур, той більш королівський. Я добре тебе знав, але цього рішення досі не зрозумів. Припускаю, що граніт повністю відображає твій характер, твою сутність. Граніт же не зовсім білий, містить сірі прошарки. Він неоднорідний, не такий досконалий, як ти й любив.
Я знову кинув погляд на тебе, шукаючи в очах той важіль, що відкриє в мені нескорений дух. І знайшов. Випростався, показуючи, що й моя постава може бути шляхетною. Король відчує дух протистояння, непокори та бажання вийти з-під контролю. Сьогодні перші кайдани спадуть.
Ти чекав на моє перше слово. А я не міг відвести погляду від корони. Яка милота, ти навіть постарався і зробив собі корону. Ну не справжній правитель? Ти намагався бути ним.
Корона була тонкою, виготовленою зі світлого металу, можливо, срібла (знаючи тебе, припустив, що ти запросто міг взяти й біле золото). Ні, не вершина ювелірного мистецтва, від неї не віяло розкішшю і безмежною владою. Перше, що відчуваєш, дивлячись на корону, холод, гострий біль, порожнеча Каркас її утворювали прути, які перепліталися між собою, створюючи своєрідні тонкі канати. Вона так гарно сиділа на твоєму темному волоссі. Проте мені здалося, що корона та радше тягар, який ти намагаєшся тримати на своїх плечах, аніж знак влади. Це була важка ноша, вона обтяжувала тебе. Я бачив, як дрібні краплі крові звисали з кінчиків твого волосся. То гострі шпичаки корони, що йшли по колу, роздирали твою шкіру. Ти запитаєш, де вони? Мабуть, створюючи корону, ти не помітив, як додав цю деталь. У ній не сяяло коштовне каміння, ти додав в оздоблення темний сапфір, який поглинав чорну суть, що жила в тобі.
Ти волів стати правителем світу. Долаючи перешкоду за перешкодою, ти, Королю, підгрібав під свій білий граніт дедалі більше територій, дозволяючи зайве, намагаючись прикрити свою сутність добрими справами. Ти так силкувався все контролювати, думаючи, що хорошими діяннями ти не зруйнуєш залишки цілісності системи.
Як нерозумно сподіватися, що всепоглинаючий контрольце рішення багатьох проблем. Ти сидів на могутньому троні, вдаючи із себе справжнього короля. Проте я бачив у твоїх блакитних очах лише страх. Ти усвідомлював, що зайшов аж надто далеко і точка неповернення лежить поза зоною досяжності. Ти розумів, для чого я прийшов. Це означало, що ти втрачаєш контроль.
Ти можеш шукати захисту під білим гранітом і ховатися за стінами, але рано чи пізно ми наздоженемо тебе. Я бачив страх у твоїх бездонних блакитних очах. У моїхкрилася надія.
А ось і я.
Мій голос звучав хрипко. А ти не встиг мене зупинити. Я впав на гранітну підлогу і схопився руками за голову. Граніт починав чорніти, темрява затоплювала залу. У ній згасло світло, але зявлялися канделябри. Твого трону не торкнулися, він був чудово білим, а на ньому ти й поки що твоя корона трималися міцно.
7,5 %
Уже декілька років поспіль мій день розпочинається о 6:00. Звісно, якщо я пішов спати вчасно, а не так, як учора. Не дивно, чому так важко було прокидатися. Ось що стається, коли відбувається збій: мозок просто перестає нормально функціонувати. І я міг би дозволити собі поспати ще трохи, але сьогодні до роботи планував завітати у службу доставки. Спогад про записку обновив усі дані в голові, даючи привід з новими силами розпочинати день.
Ця думка трішки збадьорила, і я встав із ліжка, відразу акуратно застеливши його. Цього тижня я мав постіль кольору кави з геометричним візерункомтрикутники темнішого кольору перетиналися між собою, створюючи абстрактну схему. Вона відповідала інтерєру кімнати. Я намагався зробити так, аби візерунок постелі збігався з тим, що на подушках, а гострі кути трикутників були спрямовані саме до стіни, тоді як основадо дверей.
Наступними у списку ранкових завдань були пробіжка і декілька силових вправ. Фізичний стан людини може багато чого розповісти про неї. Тому я намагався стежити за вагою та мязовим складником тіла. Підтримка функціонування організму становила у моїй системі 11 %, які належали до 33 % роль та місце в житті. Туди ж входили 7,33 %, які займав фізичний стан, і 6,67 % зовнішній вигляд. Щодня, незважаючи на погоду і самопочуття, я взував комфортні білі кросівки Nike, чорні спортивки, білу футболку і, залежно від погоди, сіру толстовку. На кисті руки закріплював спортивний годинник, який вимірював відстань та пульс і показував час. Зазвичай я бігав без музики, мені подобалося бути в тиші з собою.
Невелика розминка перед будинком, щоб розігріти мязи, а далі десять кілометрів по району і кінцевий пунктдомівка, де на задньому подвірї я виконував зміцнювальні вправи для пресу, рук і ніг. Після цього ритуалу я відправляв спортивний одяг до кошика для білизни та йшов у душ.
Можливо, це має дивний вигляд, але У мене є спеціальна душова кабінка, розроблена винятково під мої побажання. Якщо вже стежити за собою, то необхідно дотримуватися багатьох правил, які вбережуть організм від безлічі негативних впливів. Занадто гаряча чи холодна вода зашкодить шкірі й організму. Варто знайти оптимальний діапазон, а ще кращеточну температуру, за якої вона не чинитиме негативної дії. Звісно, ми по-різному сприймаємо воду і цей параметр індивідуальний для кожного з нас. Коли підставляємо руку під воду, перше, на що орієнтуємося перед тим, як щось вирішити, це відчуття. Вони можуть бути і приємними, і, навпаки, болючими. Останні відчуття означають, що занадто висока температура і тривалий час контакту можуть призвести до пошкодження тканин шкіри.