Навіть тепер, коли малá народилася і, на диво лікарів, запищала на весь пологовий зал, Тетяна не відчула в ній нічого рідного. Хотілося додому, до синочків. А ця Нехай залишається тут.
Уранці наступного дня Тетяна, притримуючись за коридорну стіну, увійшла до кабінету головного лікаря.
Я хочу написати відмову від дитини, почала з порога.
Головнийвисокий і худий чоловік років пятдесятиустав зі свого місця й підійшов до вікна.
Добре подумала? Шляху назад не буде.
Подумала. Ця дитина не моя. Вона мені не потрібна.
Дурна чи що? Хіба не ти її вчора народила?
Я, але дитина не моя. Довго пояснювати. Кажіть, що писати.
Ні, так діла не буде. У твоїй адекватності я вже сумніваюся, хоча наш психіатр сказав, що з тобою все добре. Нехай до мене зайде твій чоловік. Подивимося, що скаже він.
Наступного дня, перед самісінькою випискою, Тетяна стояла в кабінеті головного лікаря вже з чоловіком. Головний цього разу нічого не питав, просто дав обом по листку паперу і продиктував текст заяв. Писали мовчки. У кабінеті пахло пеларгоніямиросли в горщиках на підвіконні.
Тим часом у кювезі для недоношених спокійно лежала маленька дівчинка.
Ти глянь, як дивиться, наче щось розуміє, одна медсестра покликала іншу до дитини.
І справді, дівчинка, здавалося, пильно вглядається у відчинені в коридор двері, туди, де щойно проходили її вже колишні мама й тато.
А за місяць лікар дозволив перекласти малу у звичайне ліжечко.
Так за життя хапається, аж шкода. Що ж то з нею буде в дитячому будинку, хитала головою стара санітарка, що прибирала палати. Соколятко
У відділенні патології новонароджених покинуту дівчинку називали Соколятком. Здавалося, вона навіть трішечки всміхалася, коли чула це слово. Хоча де було ще їй, такій крихітній, щось розуміти
А вже в будинку маляти дівчинці дали неприємне для вуха імя Регіна. На честь якоїсь актриси, але хіба то мало значення? Чи могла б у неї бути доля знаменитої тезки, якщо її засудили на муки ще в лоні матері?
* * *
Ма-а-аша Ма-а-а-аша І не дай богМарія Ну чому її назвали таким простим та інфантильним іменем?
Дівчинці було сім, але вона вже точно знала, що особлива. Десь із другого року життя, коли її блакитні очі стали особливо виразними, а плечей торкнулися золотисті кучері, мама з першим промінням сонця садила Марійку на підвіконня і милувалася, як виграє світло на волоссі та шкірі малої.
Владику, ти лише поглянь! Вонасправжнісінька лялька! Хіба це лише тому, що моя?
Влад, тато дівчинки, збираючись на роботу в тернопільський виш, кидав погляд на дружину й донечку:
Наша, Тетянко. Та й не лише тому. Марійкакрасуня. Як і ти.
То був обовязковий ритуал. Чоловік цілував кохану в чоло і, не чекаючи сніданку, виходив на вулицю з квартири в «австрійському» будинку, сідав за кермо власної автівки та їхав.
Марійка махала таткові з вікна й тішилася від звуків машини, що зникала за рогом вузької вулиці. Тоді своє авто мали лише обрані. Це був показник статусу.
Тетяна, мама Марійки, знімала доньку з підвіконня, одягала в легку домашню сукню й садила між ляльками, поки сама готувала сніданок собі й донечці. Дитина росла спокійною. Жодних тобі істерик чи вибриків, ніякого шила в попі, як в однолітків. Десь за пів години Тетяна знаходила малу в тому ж місці і в тій же позі між ляльками. Дівчинка уважно розглядала кожну з них, розгладжуючи маленькими ручками складочки на сукнях.
Тетяна хапала малу на руки, цілувала в обидві щоки й несла в кухню. Жінка сама інколи боялася своєї любові до донечки. Списувала ці почуття на те, що Марійка була пізнім дитямдовгожданим, виплаканим і вимоленим перед Дівою Марією. Та й назвали дитину на честь Богородиці, бо лише її покров допоміг витягнути крихітку з того світу.
Марійчині батьки, поважні викладачі фінансово-економічного інституту, одружилися, коли обом було по двадцять пять. До того часу вже встигли заробити і високі посади, і трохи грошей. Влад, єдиний нащадок відомого професора, привів дружину в простору квартиру з високою стелею в старовинному будинку. Мама, з якою жив до того часу, з полегшенням залишила сина невістці й подалася жити в село«відпочивати на старості літ». Поповнення родина чекала аж сім років. А коли вже зневірилисясталося диво: Таня завагітніла. Вік дався взнакинародила передчасно. Дівчинка мала проблеми із серцем і потребувала операції. Два місяці від її малесенького ліжечка не відходили батьки й лікарі боялися зупинки серця. А коли вага дозволила оперувати, за шалені гроші Влад привіз зі столиці відомого професора медицини, кардіохірурга Нестора Павловського. Поки той чотири години «чаклував» над сердечком дівчинки, Таня з Владом молилися
Операція вдалася, але Марійка назавжди залишилася бліденькою й хворобливою, аж занадто ніжною. Таня оберігала її від усього: не пускала гратися до інших діток, не дозволяла підходити до домашніх тварин, лазити по драбинах; навіть коли малá голосно сміялася, на обличчі мами читався страх.
Танина любов до донечки була безмірною. Коли одного разу чоловік заговорив про те, щоб запланувати ще одну дитину, жінка аж підстрибнула з місця від обурення:
А як же Марійка?
Чоловік здивувався:
А що Марійка? Невже вона після цього перестане бути нашою донькою?
Ти ж розумієш, що друга дитина вимагатиме нашої уваги й часу? Як це витримає наша дівчинка?
Дивна ти. Таке враження, що в інших людей немає по двоє, а то й по троє дітей. Чи вони всі нещасні?
Та мені байдуже до інших, Тетяна хотіла кричати, але не дозволяла собі цього робити у своєму домі: боялася налякати Марійку. Я не зможу любити когось іще. Не зможу ділити своє серце.
Влад поблажливо поцілував дружину в скроню, списуючи її поведінку на післяпологову депресію, що затягнулася. Вирішив, що розмову про другу дитину варто перенести на пізніше.
Але «пізніше» так і не наставало.
Отже, Марійці було сім і вона знала, що особлива. З трьох роківна заняття танцями, з чотирьохмалюванням і співами. Мамина й татова гордість, переможниця місцевих дитячих творчих конкурсів. І вже кілька місяцівпершокласниця елітної школи, в яку брали тільки обдарованих дітей. Місце там коштувало батькові не лише неабияких грошей, а й зобовязань перед тими, хто допоміг.
От лише власне імя дівчинці не подобалося.
«Марі. Буду зватися Марі. Це хоч трохи не так банально», придумала дівчинка й побігла розповісти рідним про свою ідею.
Була субота, тато пив чай за білим круглим столом у їдальні через арку від кухні, а мама нарізала дольками яблука на щотижневий пиріг. Пахло корицею й цитрусами. Дівчинка зупинилася перед рідними в театральній позі й голосно заявила:
Я не хочу зватися Марією. Кличте мене Марі.
Батько лише здивовано глянув на малу. А Тетяна всміхнулася:
Та ти справжня Марі красива й вишукана, як лялечка! Нехай буде так, як ти хочеш!
Жінка поцілувала донечку в золотоволосе тімя і зупинилася, милуючись, як граційно та побігла обіймати татка. Влад-педагог розумів: робить зараз щось не те, що мав би, але Влад-тато танув від дотиків цього уособлення ніжності:
Марі то Марі. Як скажеш, принцесо.
Якраз тоді, коли Тетяна запхала в новомодну електричну духовку пиріг, у двері подзвонили.
Влад незадоволено встав, бо дружина багатозначно показала замащені борошном руки, і пішов відчиняти. На порозі стояла перша вчителька Марії-Марі.
Жінка, привітавшись, мовчки зайшла до квартири й попросила Марійку піти у свою кімнату.
Маю до вас розмову, неквапливо заговорила до Влада й Тетяни. Говоритимемо про вашу доньку.
Таня витерла руки «вафельним» рушником, зняла халат, який захищав її одяг від кухонного бруду, і запросила вчительку сісти.
Отже, говоритимемо про Марійку. Ваша дитинадуже талановита. Помітно, що її розвитком займалися змалечку. Але зараз не це головне.
Учительці було під сорокмайже їхня ровесниця. Завжди акуратно вкладене волосся сьогодні було по-простому завязане в «кінський хвіст»вихідний же. Проте навіть у такий день одяглася жінка в класичний костюмсірий піджак, білу блузку і сіру спідницю нижче колін. Чорне пальто й такого ж кольору черевики залишилися біля входу. Краєм ока вчителька помітила, як дисонує її простий верхній одяг з розкішною коротенькою шубкою господині, що висить поруч.
Таня з Владом напружено переглянулися.
Кілька місяців, які дівчинка провела в школі, дозволяють зробити висновок, що Марійка «не тягне» рівень нашого закладу. Та й узагалі я вважаю, що вона ще не готова до школи. Раджу перевести її до звичайного навчального закладу або ж ще на рік залишити вдомахай підросте.
Очі Тетяни округлилися й налилися кровю.
Як педагоги, ви маєте мене зрозуміти: дитина не може довго концентрувати увагу, швидко втомлюється. Я не знаю, як вам вдалося «просунути» її в нашу школу, але то не її рівень.
Десь хвилину всі мовчали. З-за дверей дальньої кімнати перелякано виглядала мала.
Тобто, ви нам кажете, що наша дитинадурна? Тетяна ледве стримувала гнів.
Ні, що ви. Я зовсім не це мала на увазі. Зрозумійте, так буває: є діти, які навіть у сім років менше готові до школи, ніж їхні однолітки. У цьому немає нічого страшного. Загалом
Та навіщо мені ваше «загалом»! Влад устав і різко перервав учительку. Моя дитина вчитиметься у вашій школі і крапка! А не можете навчитипереведемо в інший клас. Не буде такого, щоб донька кандидата наук сиділа вдома до восьми років!
Та ви хоч знаєте, що ми її у пять хотіли в школу віддавати? Вона вже вміла читати! А ви кажете «не тягне»! Хочете хабарятак і скажіть, Тетяна ходила навколо вчительки, викрикуючи кожне слово й махаючи руками.
Педагог піднялася зі стільця й позадкувала до дверей.
Ваше право, я мала попередити.
Марійка-Марі спостерігала за всім, що відбувалося, з дверей своєї кімнати. Вона достеменно не розуміла, про що говорять дорослі, але відчувала, що винна у сварці.
Уривки татової телефонної розмови, що долинали з передпокою, світло на ситуацію не проливали: «Завтра ж», «До іншого класу», «Ця некомпетентна», «Буду винен».
Нарешті батьки покликали Марійку до себе.
Доню, ходи обійму! мама взялася обціловувати найкрасивіше на світі личко. Маємо тобі щось сказати. Із завтрашнього дня вчитимешся в новому класі. Ти ж не сумуватимеш через це?
Марійка лише здвигнула плечима:
Ні, мені не подобалася ця вчителька. І діти не подобалися. Ніхто з них.
Ну, от і добре, втішилася Тетяна. Новий клас точно буде кращим.
А ще ми запросимо педагога, щоб підтягнути твоє навчання. Влад шукав у телефонному довіднику чийсь номер. Ти маєш бути найрозумнішою!
Марійка не знала, що робитиме з нею той педагог, та мовчки погодилася. Але ось те «Ти маєш бути найрозумнішою» на роки гострим цвяхом убилося в її свідомість.
Значить, сварка була таки через неї. Через те, що не надто розумна. Дівчинка повернулася у свою кімнату, і на її очах виступили сльози. Вона не розуміла, у чому винна, але точно відчувала, що вперше розчарувала батьків. Ніколи такого не траплялося раніше. І не буде в майбутньому.
Марійка почувалася зламаною лялькою, якою більше ніхто не захоче гратися.
Її мама з татом того вечора палко обговорювали «некомпетентну» вчительку, яка ледь не зіпсувала життя їхній дівчинці.
«Марі. Віднині мене зватимуть Марі», не знати чому, сама до себе повторила мала.
І в новому класі її знали вже під цим, по-модному переінакшеним іменем.
Чай Регіні вдається запашним: ще з літа заготувала гілочок малини, листя мяти та меліси. Знімає невеличку каструльку з електроплитиі зовсім тут у неї не камяний вікі кидає добру ложку меду, щоб солодше. Переливає чай до великого білого горнятка і ставить на підвіконня, щоб вистиг. Крає товстий шматок хліба, мастить його смальцем і виносить надвірБровкові.
Тримай, дурнé, мій іменинний торт, маю сьогодні свято.
Пес, зачувши запах смачного, крутить хвостом і чекає. Так уже навченийне хапати їжу з рук. Господиня нахиляється і кладе хліб у велику металеву миску. Бровко за хвилину розправляється із гостинцем і біжить ганяти сусідських котів.
На вулиці темніє. Регіна піднімає очі вгору, наче щось видивляється.
Повний сама до себе каже жінка, побачивши блискучу тарілку місяця.
Повертається до хати, сідає на стілець перед вікном і, повільно смакуючи, пє чай.
Вона вже знає, що сьогодні їй снитиметься знайомий сон. Сокіл з розкішними крилами сідатиме їй на груди. З першого ж дня, як поселилася тут, у повню бачить уві сні одну й ту ж картину. Може, і правду люди кажуть: місце це нечисте
Тим часом на іншому кінці села, в обсадженій квітами хаті, Марія розгортає подарунок. У невеличкій коробочці конверт. Невже гроші? Занадто банально для Володі. Витягує з конверта дві картонні картки й прикриває тильним боком долоні рота від здивування: дві путівки в Париж. На 14 лютого! На День усіх закоханих! Жінка знаходить сили перевести очі з подарунка на коханого, який, затамувавши подих, чекає на її реакцію.
Ти божевільний!
Я вже казав: через тебе. Володимир усміхається й обіймає дружину.
Якби його зараз спитали, який найкращий вік у житті людини, точно відповів би: коли твоїй дружині сорок.
Стояння друге Ісус бере на себе хрест
У дитячому будинку Регіни не любили. Задерикуватий характер додавав проблем і вихователям, і дітям. Тут ніхто не називав її Соколятком, хіба що Циганкою за жорстку довгу чорну косу і темно-карі очі. Худа й постійно голодна, вона дивилася на світ навколо з-під густих довгих вій. Але не так, як решта дівчаток у її віці. Якось особливо гостро По-злому
Регіні було сім, перший класпозаду. Наука дівчинці давалася легкоцифри, букви і вірші, здавалося, самі осідали в чорнявій голівці. Вчителі дівчинкою тішилися, а їй самій, схоже, було байдуже до своїх успіхів. Після уроків окремо від усіх Регіна йшла в їдальню, швидко проковтувала нехитрий обід і ховалася на своєму ліжку. В дитячому будинку бути в спальні вдень не дозволялося, але Регіні ніхто не перечив. Дівчинка лягала горілиць і годинами дивилася в стелю.
Учителі намагалися прищепити їй любов до рукоділля, музики, танців чи ще чогось, чим би малá могла зайняти свій час після уроків, але марно. А з часом махнули рукою: зрештою, добре, що не робить збитків.
Кілька разів на тиждень до дитячого будинку приїздили «потенційні мами». Хитріші дівчатка в цей час акуратно розчісували кіски, надували губки і широко розплющували очі, щоб бути схожими на милих лялечок. Бо лялечок беруть додому. А розпатланих дівчат з утомленим поглядомні. Жалісливі «мамочки» завжди велися на ці вистави. А от Регіна в такі ігри не грала. Вона не хотіла в сімю. Хтозна-чомуможе, просто не знала, що це таке? А невідоме вже наперед не подобалося. Тут, у дитячому будинку, все їй знайоме. Вона живе за режимом, ніхто її не чіпає, окрім задиркуватих хлопчаків, але вона вміє дати собі з ними раду.
Часом її виводили як один з останніх варіантів, «для годиться», а одного разу дивна пара навіть захотіла її взяти.
Тоді було літо, субота, у кімнатах дитячого будинку стояла особлива тиша. На вихідні розбирали додому всіх тих, хто мав родичів, а також тих, кого майже всиновили. Залишалися лише «нічийні». Регіна в простенькій синій сукеночці сиділа на траві, притулившись до камяної огорожі, і прикладала подорожник до розбитого коліна, з якого юшила кров. Кілька хвилин тому вона ганебно перечепилася через корінь дерева, що росло неподалік, і, під регіт старших хлопців, розпласталася на траві. Тож лікувати доведеться не лише рани, а й свою репутацію.
Вставай, нарешті тебе знайшла, одна з виховательок узяла Регіну за лікоть і потягнула на себе, навіть не чекаючи її відповіді.
Зрештою, дівчинка б нічого й не сказалахіба їй не байдуже, куди поведуть? Що нового й цікавого може трапитися в цих стінах? Концерт для благодійників? У самодіяльності вона участі не брала ніколи. Приїзд чергової перевірки? Тут обійдуться й без неї. Словом, нічого нового бути не могло.
Перед кабінетом директора вихователька зупинилася, критичним поглядом оцінила Регіну. Пригладила волосся і смикнула вниз трохи закоротку сукеночку. Значить, чергова «показуха» потенційним батькам. Ну що ж, не вперше.
Вихователька обережно постукала, трохи відхилила двері й заглянула всередину. Отримавши схвальний кивок від директорки, підштовхнула поперед себе в спину Регіну, і дівчинка, ступивши два кроки, зупинилася посеред кабінету. Директорка всміхалася як ніколи приязно. Регіні від цього було навіть трохи страшно. З іншого боку директорського стола сиділа пара. Якби Регіна тоді вже могла на око визначати людський вік, то сказала б, що чоловікові та жінці десь під сорок. Не дуже й молоді. Вінвисокий та худий, з трохи гострим носом і непоказною зовнішністю. Зате його дружинасправжня красуня. Жінка мала білу-пребілу шкіру, темні очі, великі губи і довге, чорне, як смола, волосся. Ну точнісінько як Регіна. Коли їхні погляди зустрілися, мала аж випрямила спину. Ніби перед неюсправжня королева.