Джоджо МойєсЩасливі кроки під дощем
Чарльзові Артуру й Бетті Маккі
Пролог
Тоді Архієпископ має прикластися до правої руки Королеви. Після чого Герцог Единбурзький має зійти сходами Трону, зняти свою дворянську корону, прихилити коліно перед Її Величністю і, вклавши свої руки до рук Королеви, виголосити слова пошани:
«Я, Філіп, Герцог Единбурзький, стаю вашим довічним васалом і найсмиреннішим шанувальником; і вірою та правдою служитиму вам до кінця своїх днів супроти всіх підступів людських.
І нехай допоможе мені Господь».
І, підводячись, він має торкнутися Корони над головою Її Величності й поцілувати Її Величність у ліву щоку.
У такій самій манері мають один за одним засвідчити свою пошану Герцог Ґлостерський і Герцог Кентський.
З «Форми й порядку проведення коронаційної служби» 1953 року
«Мабуть, це було доволі нечемно, згодом думала Джой, познайомитися з майбутнім чоловіком у день, який мав бути днем принцеси Єлизавети». Або королеви Єлизавети II, як її врочистіше йменуватимуть уже під вечір. І все ж, зважаючи на значущість нагоди для них обох, доволі важко було (принаймні для Джой) змусити себе відчувати належний захват.
Це був день передвістя дощу, а не божественного помазання. Над Гонконгською гаванню простяглося вологе сталево-сіре небо. Повільно обходячи Пік разом зі Стеллою, стискаючи теку намоклих нот (її пахви ковзали, наче змащені жиром, а блузка вже пристала до спини, немов глазур), Джой якось не відчувала монархістської лихоманки від думки про святкування коронації в Брум-Скоттів.
Там буде її мати, яка ще вдома вся тріпотіла, немов натягнута струна передчуття й незадоволення, здебільшого через присутність батька, що повернувся із чергової поїздки до Китаю. Здавалося, його приїзди завжди збігаються з блискавичними нападами поганого настрою Еліс, невідривно повязуючи її прагнення до кращого життя в іншому місці із чимось лихішим і похмурішим.
Ти цього не вдягнеш, насуплено казала вона Джой, скрививши рота в яскраво-червоній гримасі осуду.
Джой не зводила погляду з дверей. Їй не терпілося зустрітися зі Стеллою, щоб уникнути перспективи йти до вілли Брум-Скоттів з батьками, тож вона збрехала їм, буцімто господарі просили принести ноти раніше. Прогулянки з батьками навіть пішки спричиняли в неї морську хворобу.
У тебе такий невиразний вигляд, люба. І ще взула високі підбори. Ти височітимеш над усіма.
Це «люба» було знайомим слівцем, яке мало підсолоджувати гіркоту слів Еліс.
Я сяду.
Ну ти ж не можеш сидіти весь вечір.
Тоді згинатиму коліна.
Тобі треба надягти ширший пасок. Він тебе вкоротить.
Він врізатиметься в ребра.
Не знаю, чому з тобою так важко. Я лише хочу, щоб твій вигляд був пристойний. Не бачу, щоб ти докладала зусиль.
О, мамо, мені байдуже. І всім іншим буде байдуже. Навряд чи хтось там мене помітить. Усі слухатимуть, як принцеса складає свої присяги, чи що вона там робитиме.
«Просто відпусти мене», благала вона. Годі й того, що доведеться терпіти ядучий норов Еліс упродовж усієї вечірки.
Що ж, а мені не байдуже. Люди подумають, що я виховала в тобі недбальство.
«Що подумають люди» було дуже важливо для Еліс. «Гонконгце акваріум із золотими рибками, казала вона. Завжди хтось на тебе дивиться, говорить про тебе». У якому ж крихітному та нудному світі вони живуть, хотілося відповісти Джой. Але вона цього не робилапереважно тому, що це правда.
Там буде її батько, який, без сумніву, забагато випє і цілуватиме всіх жінок у губи замість щік, а ті стурбовано озиратимуться, не знаючи, чи, бува, якось не спровокували його. «Просто дозволив собі трохи розслабитися! горлатиме він потім на Еліс. Що за дружина не дасть чоловікові трохи розважитися після виснажливої роботи в Китаї (а всі ми знаємо, який це жахмати справу з азійцями)?» Із часів японського вторгнення він незворотно змінився. Утім, вони про це не говорили.
Там будуть Брум-Скотти. І Марчанти. І Дікінсони. І Еллейни. І всі інші подружжя того самого класу, представники якого мешкали просто біля Піку, але не нижче від Робінсон-роуд (середні рівні нині майже повністю займали клерки), і бачилися на кожній вечірці в Гонконгському крикетному клубі, зустрічалися на перегонах на іподромі в Геппі-Веллі, ділили між собою корпоративні джонки, подорожуючи віддаленими островами, хмільні від хересу, і нили про те, як важко дістати молоко, і про комарів, і про вартість нерухомості, і про приголомшливу грубість китайської прислуги. А ще говорили про Англію, про те, як скучили за нею, про чергових приїжджих англійців, про те, яким бляклим і нудним життям вони живуть і якою сірою здається Англія, хоча війна й скінчилася цілу вічність тому. Але здебільшого говорили одне про одного: військовослужбовці спілкувались окремою мовою лише їм зрозумілих жартів і барачного гумору, торговці гудили своїх конкурентів, а їхні жінки розбивалися на мінливі купки, які без кінця роїлися в нудних і ядучих перестановках.
Найгірший з усіх був Вільям, усюдисущий на кожнісіньких світських зборах, зі своїм зрізаним підборіддям і білявим волоссям, крихким і ламким, як його придушений, писклявий голос. Він клав свої вологі долоньки їй на поперек і вів туди, куди вона не мала жодного бажання йти. Чемно вдаючи, що слухаєш, можна було поглядати згори вниз на маківку його голови та гадати, де його волосся порідіє далі.
Гадаєш, вона нервується? казала Стелла. Її волосся, лискуче, мов свіжий лак, було підколоте в шиньйон на потилиці. Жодна волосина не вибилася і не кучерявилася на вологому повітрі, як-от у Джой, чиї коси поривалися навтьоки, щойно їх укладали. Бей Лінь, її камеристка, кривилася й цитькала на Джой, підколюючи пасма, неначе дівчина свідомо їх підохочувала.
Хто?
Принцеса. Я б нервувалася. Подумай лише, скільки людей дивитимуться.
Останніми тижнями Стелла, блискуча у своїй червоній спідниці, білій блузці й синьому кардигані спеціально до такої нагодивиявляла, як на думку Джой, дещо нездорове зацікавлення до принцеси Єлизавети: розмірковувала, які прикраси й убрання та обере, чи важка її корона або ж як її новоспечений чоловік очевидно ревнує її до титулу, адже йому не бути королем. Джой починала підозрювати тут зовсім не вірнопідданське відчуття причетності.
Ну, вони ж не всі її бачитимуть. Багато таких, як ми, хто лише слухатиме радіо.
Обидві відступили вбік, щоб пропустити автівку, швиденько зазирнувши всередину: чи немає там когось знайомого.
Та все одно вона може переплутати слова. Я б переплутала. Упевнена, я б затиналася.
Джой сумнівалася, адже Стелла майже в усьому була взірцевою справжньою леді. На відміну від Джой, Стелла була належного для юної леді зросту й завжди носила елегантніший одяг, що його кравець із Цимшацуї шив за останньою паризькою модою. Вона ніколи не шпорталася, не бувала похмурою в товаристві, їй не відбирало мову в бесідах із шерегами офіцерів, які були тут проїздом: гостини мали допомогти їм бодай на хвильку забути, що прямують вони на Корейську війну. Джой часто думала, що репутація Стелли могла б дещо поблякнути, якби хтось знав про її вміння відрижкою декламувати абетку.
Гадаєш, нам доведеться лишитися до самого кінця?
Що, на всю церемонію? Джой зітхнула й піддала ногою камінець. Це неодмінно розтягнеться на години, вони всі напються та почнуть обговорювати одне одного. А моя мати фліртуватиме з Дунканом Еллейном і заведе про те, що Вільям Фаркарсон доводиться родичем Жарденам і достатньо перспективний, щоб задовольнити дівчину мого стану.
Для дівчини твого стану він таки занизький. Стелла була ще й дотепниця.
Навмисно взула високі підбори.
О, ну ж бо, Джой. Це ж захват. У нас буде нова королева.
Джой знизала плечима.
Чому я маю відчувати захват? Ми навіть не живемо в тій країні.
Бо вона все одно наша королева. Вона майже одного з нами віку! Уяви собі! І це найбільша вечірка за цілу вічність. Там будуть усі.
І всі ті самі. Аж ніяк не весело ходити на вечірки, якщо вже всіх там знаєш.
Ох, Джой, ти така вперта у своєму невдоволенні. Там безліч нових людей, треба тільки до них заговорити.
Але мені нема чого казати. Їх цікавлять лише покупки, одяг і хто як зганьбився перед ким.
О, перепрошую, наїжачилася Стелла. І більше нічого?
Я кажу не про тебе, ти ж розумієш. У житті має бути щось більше. Тобі хіба ніколи не хотілося поїхати до Америки? Чи до Англії? Подорожувати світом?
Я подорожувала. Багато де.
Батько Стелли був командиром на флоті.
Чесно, мені здається, що, куди не поїдеш, людей скрізь цікавить одне. Коли ми були в Сінгапурі, там панувала суцільна мішанина коктейльних вечірок. Навіть мамі було нудно, сказала Стелла. Хай там як, тут не завжди ті самі люди. Наприклад, офіцери: сьогодні їх буде багато. І я впевнена, що всіх ти ще не бачила.
* * *
Офіцерів було багато. Широка палацова тераса Брум-Скоттів, з якої в ті рідкісні моменти, коли туман на вершині Піку розсіювався, відкривався краєвид на Гонконгську гавань, пістрявіла білими кітелями. Усередині будинку, під вентиляторами, що мерехтіли, мов велетенські пропелери, китайська прислуга, теж зодягнена в біле й у мякому взутті, безшумно рухалася між гостями, пропонуючи зі срібних таць високі склянки напоїв з льодом. Шепіт голосів здіймався й опадав на тлі музики, яку саму наче тлумила важка волога спека. Британські прапорці, натягнуті через стелю, обвисли, немов випрана білизна, ледве ворушачись, попри сякий-такий вітерець.
Бліда, спокуслива і, здавалося, така ж безсила Ельвіна Брум-Скотт сиділа, відкинувшись на застеленому штофом шезлонгу в кутку мармурової вітальні як завжди, в оточенні цілого корпусу уважних офіцерів. На ній була сливового кольору шовкова сукня із серцеподібним викотом і довгою зібраною спідницею, що спадала складками навколо її довгих блідих ніг. («І в неї під пахвами плям від поту немає», зауважила Джой, міцно притискаючи руки до боків.) Одна з її туфельокоторочена штучним горностаємбула вже скинута на підлогу, оголивши яскраво-червоні нігті. Джой знала, що скаже мати, побачивши її: давитиметься власним невдоволенням, бо ж сама далеко не Барбара Стенвік, щоб так ходити. Губна помада в обох була однаково агресивно-зваблива, і не від браку жадання.
Джой і Стелла поклали ноти й привіталися кивками, знаючи, що місіс Брум-Скотт не любить, коли її турбують.
Як ми слухатимемо церемонію? спитала Стелла, схвильовано озираючись у пошуках радіо. Як вони дізнаються, що вже почалося?
Не турбуйся, моя люба, попереду ще години чекання, сказав Дункан Еллейн, який проходив повз, схиливши голову, щоб глянути на годинника. Не забувай: у старій добрій Британії час відстає на вісім годин.
Дункан Еллейн завжди говорив, як герой Військово-повітряних сил Великої Британії з кіно про війну. Дівчатам це здавалося сміховинним, але Еліс, схоже, почувалася поряд з ним зіркою екрана Селією Джонсон, і це викликало в Джой відразу.
Ти знаєш, що вона має прийняти «живих оракулів Божих»? із захватом промовила Стелла.
Що?
Принцеса Єлизавета. На церемонії. Вона має прийняти «живих оракулів Божих». Гадки не маю, хто вони такі. А. І ще її відвідають чотири лицарі Ордену підвязки. Гадаєш, вони справді пильнують за її підвязками? Зрештою, вона ж має управительку гардеробної. Бетті Ворнер розповідала мені.
Джой здивовано спостерігала за замріяним маревом в очах Стелли. Чому вона не здатна так само захопитися цією подією? Чому думка про прийдешній вечір сповнює її самим жахом?
І не повіриш: її груди намастять священним миром. Її груди, по-справжньому. Хотіла б я, щоб це було не по радіо, щоб ми могли бачити, чи справді архієпископ їх торкатиметься.
Привіт, Джой. Боже ти така така власне, ти дуже розпашіла. Довелося йти сюди пішки? Це Вільям, червоніючи, підійшов до неї і безвольно простягав руку в непевній спробі привітатися. Вибач. Я не мав на увазі я-от ішов пішки. Теж. І страшенно змок. Набагато мокріший за тебе. Поглянь.
Джой схопила високий келих рожевого напою з таці, що пропливала повз, і відсьорбнула. Не лише принцеса Єлизавета цього дня приносила своє життя в дар Батьківщині.
* * *
До коронації вона встигла вихилити ще кілька келихів рожевого напою. Схильна до зневоднення в сирому кліматі, Джой виявила, що посьорбувати рожеві напої дуже легко. Вони не смакували, як алкоголь, а увага матері була деінде, розривалася між усміхненим, як у мальованого пивного кухля, ротом Дункана Еллейна та злістю на очевидне задоволення батька, тому Джой неабияк здивувало, коли обличчя принцеси Єлизавети, прибите високо на стіні вітальні, раптом примножилось і почало змовницьки посміюватися з її намагань ходити прямо.
Упродовж кількох годин шум вечірки поступово наростав і розбухав, заповнюючи чималий перший поверх господарського дому, а голоси гостей ставали масними й піднесеними від щедрого пригощання випивкою. Що далі, то більш відстороненою робилася Джой, адже їй бракувало вміння балакати ні про що, явно потрібного на таких заходах. Вочевидь, вона добре вміла лише втрачати людей, а не зачаровувати їх. Нарешті відкараскалася від Вільяма, сказавши йому, що впевнена, буцімто містер Еймері хоче поговорити з ним про справи. Стелла зникла, поглинена кільцем прихильниківофіцерів морського флоту. Рейчел і Джинні, ще двоє дівчат її віку, сиділи в кутку зі своїми набріоліненими кавалерами-близнюками. Позбавлена осудуба навіть увагиоднолітків, Джой добре потоваришувала з високими келихами рожевого напою.
Усвідомивши, що її келих чомусь знову порожній, вона озирнулася, шукаючи чергового слугу. Ті наче зникличи, може, то їй було важко вирізнити їх з-поміж усіх інших. «Певно, усі вони в кітелях з Юніон Джеком,вирішила вона й хихикнула про себе. Юні Джеки. Або в маленьких коронах».
Вона неясно чула, як ударили в гонг і всміхнений тенор містера Брум-Скотта намагався зібрати всіх навколо радіо. Джой, притулившись ненадовго до колони, чекала, доки люди перед нею зрушать з місця. Коли це станеться, вона зможе вийти на терасу й подихати вітерцем. Але наразі їхні тіла хиталися і зливалися, утворюючи непроникну стіну.
О господи, прошепотіла вона, мені треба трохи повітря.
Вона гадала, що ці слова пролунали лише подумки, але раптом хтось узяв її під руку й пробурмотів:
Ну то виведімо вас надвір.
На свій подив Джой зрозуміла, що мусить глянути вгору. (Їй рідко коли доводилося дивитись угору: вона була вища майже за всіх китайців і за більшість чоловіків на вечірці.) Джой лише розгледіла два довгі суворі обличчя, що височіли над нею, плаваючи над двома тугими білими комірцями. Морський офіцер. Або двоє. Вона була не до кінця впевнена. Хай там як, один з них тримав її під руку та мяко вів крізь юрбу на балкон.
Не хочете присісти? Вдихайте глибоко. Я принесу вам води.
Він усадовив її в ротангове крісло й зник.
Джой ковтнула чистого повітря. Сутеніло, і туман опустився на Пік, затуляючи будинок від решти острова Гонконг. Єдиним нагадуванням про те, що вона тут не сама, були віддалені грубі гудки барж, які проминали крізь води внизу, шерех баньянових дерев і слабкий запах часнику та імбиру, що долинав крізь нерухоме повітря.
І цей запах отямив Джой.
О господи, прошепотіла вона, о ні
Вона озирнулася, з полегшенням зауваживши, що останні гості на вечірці зникають у кімнаті з радіо, а тоді перехилилася через балкон і її довго й гучно знудило.
Коли вона випрямилася, важко дихаючи, з прилиплим від поту до скронь волоссям, то розплющила очі й побачила морського офіцера, який стояв перед нею, простягаючи склянку води з льодом. Джой не могла говорити. Вона просто дивилася на нього в безмовному жаху, а тоді зарилася червоним від сорому обличчям у склянку. Можливо, молила Джой, раптом незручно протверезівши, коли вона підніме голову, його вже не буде.
Може, вам носовичка?
Джой не підіймала обличчя, похмуро дивлячись на свої туфлі із зависокими підборами. Щось, про що ліпше було не думати, застрягло в неї в горлі й не проштовхувалося донизу, попри спроби ковтнути.
Ось. Візьміть.
Будь ласка, ідіть.
Що?
Я сказала: будь ласка, ідіть.
О господи, якщо вона мерщій не забереться звідси, мати вийде шукати її, і то вже буде пекло. Джой уже уявляла наступні розділи: 1. Вона не годиться для того, щоб її кудись брати. 2. Її ганебна поведінка, або Чому вона не може бути як Стелла? 3. Що подумають люди?