Сабіна повільно встала і, намагаючись надто відверто не витріщатися на Енні, підійшла до кухні.
Після того Енні з пів години була дуже мовчазною. Вона майже не говорила за вечерею, її чоловік теж був небалакучий, тож підтримувати розмову залишалося місіс Г. і Сабіні, яка дещо нервувалася. Патрік не належав до письменників того типу, який вона собі уявляла, худих і замордованих, а був великим чоловягою з грудьми колесом і грубуватими рисами обличчя, зі зморшками, які борознами пролягали через його чоло й по краях губ. Утім, мякий та послужливий, справляв ненавязливе враження інтелектуала, від чого Сабіна трохи губилася і відчувала, що майже всі її слова звучать банально чи по-дурному.
Як тобі вечеря, Патріку? Добре? Боюся, приготовано трохи наспіх.
Вона чудова, мем, відповів він. Добрий шматок ягнятини.
Сабіні, яка впіймала себе на тому, що витріщається на Енні, важко було уявити їх двох разом. Він такий великий і суворий на вигляд, а вона така змарніла й безтілесна, наче млявий вітерець може запросто підхопити її та віднести геть. І все ж Патрік явно обожнював її: попри його небагатослівність Сабіна помітила, як він двічі торкався її руки, а одного разу погладив її шию повільними, сповненими любові рухами.
До вас хто-небудь приїздить на вихідних? спитала місіс Г., беручи ножем і виделкою одну зі своїх відбивних та кладучи на й без того повну тарілку Патріка.
Патрік подивився на Енні, а тоді знову на тещу.
Не думаю, що хтось резервував номер. Я гадав, ми з Енні могли б зїздити до Ґолвея, просто розвіятись.
Ґолвей! вигукнула місіс Г. Лох-Інах, там є така прекрасна місцина. Ми з твоїм батьком колись щороку їздили туди відпочивати, коли ти була зовсім маленькою, Енні. Погода чомусь завжди була жахлива, але ти любила її. Ми купили тобі ті блискучі гумові чоботи, памятаєш, і ти ганяла по воді туди-сюди цілий день.
Енні не підводила очей.
На мить занурившись у щасливі спогади про минуле, місіс Г. продовжила:
Однієї ночі ти навіть наполягла, що спатимеш у них, так сильно їх полюбила. Уранці твоє ліжко було повне піску, і мені довелося витрушувати твої простирадла крізь вікно! Ох, мила. Тобі було лише три рочки.
Енні метнула різкий погляд на матір, яка раптом змовкла. Кілька хвилин чути було лише гул і тріскіт вогню, віддалений стукіт дощу по підвіконню. Споглядаючи за цим, Сабіна знов озирнулась на Енні, гадаючи, що такого жахливого сказала місіс Г. Але Енні лише знов опустила очі й відштовхнула свою напівповну тарілку на середину стола. Як не дивно, місіс Г. начебто не зважила на це. Просто чекала, доки впевнилася, що всі доїли, а тоді почала збирати посуд. Без того надриву з підтекстом «Я роблю це, щоб до тебе дійшло», як у Кейт, коли Сабіна грубила їй. Вона зовсім не здавалась ображеною, наче все, що турбувало її зараз, це подальша доля тарілок.
Не обовязково до Ґолвея, мяко запропонував Патрік на вухо дружині.Можна поїхати до Дубліна. Відпочити в місті. Наразі там має бути дуже весело.
Запала коротка пауза.
Може, іншим разом, гаразд? Енні погладила чоловіка по плечу, встала й без пояснень вийшла з кімнати.
Місіс Г. відсунула стілець і попрямувала до кухні.
Отже, Сабіно, зїси щось на десерт? Ми маємо трохи яблучного пирога, можу підігріти в мікрохвильовці. Або шоколадне морозиво. Закладаюся, ти не відмовишся від морозива. Правду кажу?
Вона не дала Сабіні часу спитати себе, що відбувається. Патрік після сердечного поцілунку в щоку від тещі теж вийшов з кімнати, однак кивнув на запитання про десерт, а це означало, що скоро він повернеться. І в цей ніяковий момент двері відчинилися й увійшов Том. Вітер віяв за ним слідом, його дощовик був лискучим від зливи. Сабіна мало не кинулася вітати його: вона вже почувалася трохи незручно.
Я пропустив вечерю? Одна з тих халабуд протікає, тож я подумав: треба залишитись і прибити до даху брезент, перш ніж піду. Брудно там, сказав він.
Сідай, любий, сідай. Повісь дощовика он на той стілець. Твоя вечеря в духовці. Ягнячі відбивні тебе влаштують?
Атмосфера в кімнаті миттєво зробилася розслабленою, вільнішою, і Сабіна відкинулася на своєму стільці. Здавалося, Том завжди розряджав напругу. Вона всміхнулася йому, і він усміхнувся у відповідь.
То як, тобі вдалося подивитися щось хороше по телеку, Сабіно?
Сабіна подивилася на місіс Г.
Я прийшла не для того, щоб просто дивитися телек. Я прийшла побачитися з усіма.
А, ти щось хотіла подивитися, люба? Правду кажучи, з тією вечерею та всім іншим я про це майже не подумала. Що ж, увімкнімо його, доки їмо наш десерт, гаразд? Там може бути якийсь фільм, чи не так?
Вони по-компанійськи перемикали канали, доки Том накинувся на їжу. Той їв жадібно, не підводячи голови, його ніж і виделка працювали в тандемі, згрібаючи їжу йому до ротатак їдять брати й сестри у великих родинах, не бажаючи проґавити свою частину добавки. Місіс Г. кивала й усміхалася з мовчазним задоволенням. Вона явно любила свого племінникадивилася на нього, наче на улюбленого сина. Спостерігаючи за цим у теплій кімнаті, на повний шлунок і під віддалений рев вітру й дощу надворі, Сабіна відчула жаль, що бабусин дім не може бути так само привітним і теплим, як цей. Вона навіть не знала цих людей, а вже з відразою думала про повернення до Кілкерріону.
Вона підвела очі, коли знов увійшла Енні, усміхаючись. Патрік стояв поряд з нею, трохи схвильований.
Привіт, Томчику, проказала Енні, куйовдячи волосся Тома. Як поживає мій улюблений двоюрідний братик? Вигляд у тебе, мов у втопленого щура.
Може, тобі спробувати іноді виходити з дому, відповів Том, простягаючи їй долоню для рукостискання. Це називається погода.
Так само всміхаючись, Енні знову сіла до стола. Патрік сів поряд, не зводячи очей із дружини. Він не торкався свого десерту.
Де ти був цілий тиждень? спитала Енні Тома. Від тебе ні слуху ні духу.
Бігав скрізь, відповів він. Клопітка пора року. Готував коней до початку сезону. Усе гаразд, Патріку?
Завжди ти зі своїми кіньми. Хочеш знайти собі подружку, то почни цікавитися чимось нормальним. Що сталося з тією дівчиною з ресторану? Вона була нівроку.
Том не звів голови від їжі.
Не мій тип.
А хто твій тип?
Не вона.
Місіс Г., протираючи поверхні в кухні, вибухнула сміхом.
Ти вже мала б знати, Енні. З Тома ні слова не витягнеш. Може, у нього вдома дружина й шестеро дітей, а його власні родичі нічого про те не відатимуть. Ти колись зустрічала такого хлопця, а, Сабіно?
Сабіна впіймала себе на тому, що червоніє. На щастя, ніхто не помітив.
Твоя біда в тому, що ти надто перебірливий, сказала Енні, розмазуючи своє підтале морозиво по тарілці.
Можливо.
Місіс Г. кілька разів глянула на доньку, але не зауважила щодо її короткої відсутності. Вона взялася мити посуд, відкинувши несміливу пропозицію Сабіни допомогти.
Сиди. Ти наша гостя.
А, не кажіть так, мем. Ви змусите її почуватись однією з нічників.
Сабіна глянула на Тома за розясненням.
Нічників. Тих, що зупиняються на ніч, пояснив Патрік. Тих, що сплачують за проживання.
Я гадав, вони ваші бранці,мовив Том. Ви ж не хочете сказати, що ще й змушуєте їх платити?
Ти не гостя, заперечила Енні, не звертаючи на нього уваги й кладучи руку на плече Сабіни. Ти з Беллентайнів, тож майже член родини. І можеш приходити в будь-який час. Мені б не завадило товариство.
Її усмішка була щиро тепла.
Місіс Г. кивнула, ніби підтверджуючи це.
Хочеш чашку чаю, Патріку? Можу віднести тобі нагору, якщо працюєш.
Дякую, мем. Мені вистачить вина тут. Томе, у тебе є що пити?
Сабіна хотіла була передати йому пляшку вина, але не встигла дотягнутися до неї, як місіс Г. подала йому склянку апельсинового соку, яку він узяв і жадібно осушив.
А я випю ще. Енні озирнулася. Куди подівся мій келих?
Я його вимила, сказала місіс Г.
Ну то можеш дати мені інший. Я ще не доїла.
Як просувається книга? спитав Том.
Патрік похитав головою.
Наразі трохи буксує, якщо чесно.
Не знаю, як ти це робиш, сидиш там один день у день, похитала головою місіс Г. Я б збожеволіла від нудьги. Ніяких людей, нема з ким поговорити, лише ті персонажі у твоїй голові. Дивно, як ти ще не схибнувся Ну гаразд, я закінчила. За хвилину піду. Твій батько сьогодні ввечері у своєму клубі, хочу повернутися, перш ніж він буде вдома.
На зустріч із вашим любим, мамо? Патрік встав і подав їй її пальто. Не турбуйтеся. Ми ні слова не скажемо.
Їй подобається вітати його вдома, сказав Том, спантеличено хитаючи головою.
Якщо мені подобається вітати свого чоловіка вдома, то це нікого, крім нас, не стосується, відрізала жінка, злегка рожевіючи.
І сусідів, додав Патрік, усміхаючись Томові.Бідолахи.
Ох ти ж негіднику, Патріку Конноллі,пробурмотіла місіс Г., тепер уже яскраво рожева. Проведіть хтось Сабіну додому, гаразд? Не хочу, щоб вона блукала тією темною дорогою сама.
Тут лише якихось сто метрів. Доберуся, чесно, спробувала відкараскатися Сабіна, яку зачепив натяк на її вік.
Не турбуйтеся, запевнив Том. Виженемо її одразу після закриття.
Дякую за вечерю, мамо, сказала Енні, підводячи її до дверей і цілуючи. Тепер вона постійно всміхалася мякою, ніжною усмішкою, хоч ця усмішка так і не сягала її очей. Одразу за тим Патрік ніжно поцілував свою дружину, а тоді повільно побрів нагору. Вона неуважно погладила його у відповідь, як дитину.
Сабіна дивилася, як Енні зачинила двері за матірю, а тоді нерухомо стояла посеред кімнати, ніби не знаючи, куди себе подіти. За кілька секунд вона підійшла до дивана й впала на нього, підібгавши коліна під підборіддя.
Гаразд, Сабіно, чому б тобі не знайти якийсь фільм чи ще щось? спитала вона, раптом здаючись безнадійно втомленою. І поговоріть удвох. Сподіваюся, ви не проти, але я, мабуть, просто поваляюся тут. Сьогодні геть не здатна розмовляти.
* * *
Твоя подруга Мелісса телефонувала. Хотіла знати, чи ти підеш на її вечірку з нагоди пятнадцятиріччя. Я сказала їй, що не знаю, повернешся ти до того чи ні.
О.
А Ґеббельса знудило в тебе в кімнаті, але я віднесла твій килим до хімчистки, і там кажуть, що це не проблема.
З ним усе добре?
Усе чудово. Це лише тому, що в мене скінчилася котяча їжа й він вижер бляшанку тунця.
Не можна годувати його тунцем.
Знаю, серденько, але крамниця на розі була зачинена, а я не могла дивитися, як він голодує. Він нормально його сприймає, якщо не їсть так швидко.
Сабіна телефонувала матері вчора з наміром випросити в неї достатньо грошей, щоб повернутися додому. Збиралася сказати, що любить її та шкодує, що була таким стервом, і буде краще, якщо вона просто поїде, бо знає, що не витримає, якщо застрягне тут, і впевнена, що мама зрозуміє.
Але вони розмовляли телефоном уже сім хвилин, мати явно була здивована тим, що донька залишила їй «термінове» повідомлення з проханням передзвонити, і все ж Сабіна не могла знайти слів. Вона хотіла повернутися, справді хотіла, але після минулого вечора в будинку Енні це бажання вже не було таким нагальним. І вона збагнула, що десь у глибині душі досі злиться через Джеффа та Джастіна. І було так важко надміру чемно говорити зі своєю матірю. Кейт зовсім розчулилася та наговорила багато всього у відповідь, і під кінець Сабіна навіть пошкодувала про сказане й відчула, що трохи сердиться, наче аж занадто себе викрила. Її мати нізащо не зможе лишити все як є.
Отже чим ти там займаєшся? Бабуся вже змусила тебе їздити верхи?
Ні. І я не збираюся.
Що ж ти робиш там сама із собою?
Сабіна пригадала коробку зі світлинами, яку заново переглядала того ранку, доки бабуся ходила до крамниці, і ті знайдені фотографії, на яких її матималенька дівчинка з китайським хлопчиком. Пригадала будинок Енні й те, як Енні просто заснула в неї на очах учора ввечері, так раптово, наче їй було байдуже, що подумають про це інші. Пригадала, як Том спитав щось аж надто збентеженим тоном, чим займається тепер її мати.
Нічого, сказала вона.
3
Кіт Ґеббельс сидів на стовпі воріт, мов камяний сторож, і його трохи здиблене хутро було наче рельєфний покажчик зимних температур надворі. Через дорогу містер Оґонай у вовняній шапці трудився над своєю автівкою, як робив часто, рішуче залізав під капот, мов цирковий приборкувач у пащу лева, а потім виринав звідти й скорботно витирав руки шматком тканини, ніби набираючись сміливості зробити це знову. Між сміттєвими баками, більшість яких досі стояли біля бордюру, покинуті після ранкового вивозу, два пакети з-під чипсів ганялись один за одним піщаними колами.
Чи вам колись спадало на думку, що ви й ваша дитина говорите різними мовами? Що ж, згідно з новим дослідженням зі Швейцарії, це може бути так.
У звіті, здатному спричинити хвилю тихеньких «Я так і знав» у вітальнях по всій Європі, соціальні психологи із Женевського університету стверджують: те, що кажуть батьки, і те, що чують діти, часто дві різні речі.
Аґнес у тонкому синьому пальті, повільно просуваючись повз нього за допомогою своїх нових алюмінієвих ходунків, зупинилась і заговорила до містера Оґоная, а той сумно знизав плечима, жестом указуючи на свій двигун. Доки вони розмовляли, холодне повітря перед ними тверділо маленькими грибоподібними хмаринками, наче паузи в розмові в очікуванні, що їх заповнять.
«Батьки дуже рідко уявляють себе на місці своїх дітей, стверджує професор Фрідріх Ансбульґер, який очолював дослідження 2000 родин. А якби вони це робили, то розуміли б, чому їхні діти так часто зневажають їхні настанови. Це не обовязково непослухпросто вони не відповідають їхньому альтернативному напрямові логіки».
Кейт зітхнула й змусила себе знову подивитись у компютер. Знадобилася майже година, щоб написати три абзаци. Такими темпами вона зароблятиме за годину стільки, що навіть цеховий робітник у Бангладеші був би шокований.
Жінці з її уявою неважко було надумати собі причин, чому вона не здатна працювати останніми днями. Для початку в будинку було надто тихо. Хоча Сабіна рідко бувала вдома, Кейт усвідомила, що їхній дім здається на диво вимерлим, коли знаєш, що вхідні двері не грюкнуть і вона не почує знайомих кроків, які бадьоро протупотять сходами нагору, скрипіння дверей спальні, які зачиняють, а потімприглушеного гупання басів якогось нестерпного музичного гурту. І лише раз у разбуркотливого привітання.
Далі центральне опалення, через несправність якого вона мусила кутатися в кілька шарів одягу, мов жебрачка, і над яким слюсар лише похитав головою з виразом співчутливої відмови, зовсім як у містера Оґоная, пообіцявши повернутися з потрібною запчастиною. То було три дні тому.
Далі цей дурнуватий текст, що вперто відмовлявся писатися сам. У вдалі дні Кейт здатна була видавати по дві статті на вісімсот слів іще до обіду. Сьогодні був не той день: контактні особи ніяк не передзвонювали, слова незграбно ковзали по сторінці. Рівень мотивації Кейт просідав під її жалем до самої себе.
Адже це був перший тиждень у її дорослому житті, коли вона опинилася буквально сама. Сабіна завжди була поряд, а коли відїздила в шкільні подорожі чи кудись із друзями, поряд був Джефф, а до тогоДжим. Вона завжди знала, що під вечір з нею буде хтось, із ким можна розділити тарілку спагеті, пляшку вина та обговорити події за день. Тепер же Джеффа не було, Джастін перебував у відрядженні й точно не знав, коли повернеться, а Сабіна в Ірландії, явно налаштована розмовляти з нею якнайменше. І все цез її власної провини.
Уже всоте вона намагалася не думати про те, як Джефф за лічені години полагодив би центральне опалення. Він завжди був практичною людиною. Мав номери, за якими можна було викликати надійних майстрівйого давніх знайомих. Ті охоче робили їм послугу і в нагороду одержували щедру «скляночку», як завжди химерно називав це Джефф. Коли він уперше попросив Кейт налити їхньому електрикові «скляночку», вона налила тому води, і двійко чоловіків сумно всміхнулись одне одному, а тоді розсміялися фамільярно і в дусі «Ми, хлопці, усі заодно». Тоді вона це ненавиділа, убачаючи в цьому підтвердження якоїсь очевидної наївності з її боку. Тепер, у вистудженому домі, маючи можливість озирнутися назад, уважала це доволі милим. Але просити Джеффа вона не могла. А Джастін, як той із жалем повідомив її, «не займався хатніми справами».
Власне, за три місяці їхніх стосунків речей, якими «не займався» Джастін, ставало все більше. Він не телефонував щовечора, коли вони були порізно. («Послухай, серденько, це не завжди можливо. Мій мобільний завжди сідає. І якщо ми працюємо допізна або застрягли десь у чорта на рогах, то останнє, що я можу, це вишукувати телефонну будку».) Він не погоджувався жити разом. («Мені подобається те, що ми маємо. Я не хочу псувати цього».) І не будував планів на майбутнє («Ти найдивовижніша жінка з усіх, кого я знав. Я хочу бути з тобою, як ніколи ні з ким не хотів. Цього наразі має вистачити»). Сліпо втупившись в екран, Кейт змушувала себе зосередитися на тому, що він усе ж робив, і лаяла себе за те, що вишукує проблеми. Він же кохає її, чи не так? Він постійно каже їй про це.