Ви мені обіцяли були відповісти на всі мої запитання, якщо я піду з вами.
Перш за все, не вірте обіцянкам. У світі їх повно: багатство, вічне спасіння, кохання до скону. Деяким людям здається, що вони можуть обіцяти що завгодно, інші вірять у що завгодно, аби тільки воно їм заповідало краще майбуття, до цих других, слід гадати, належите й ви. Роздавачі обіцянок-цяцянок заганяють себе в безсилля та розпач; і те саме стається з тими, хто хапається за розсипані перед ними обіцянки.
Він занадто все ускладнював; говорив про власне життя, про ту ніч, яка змінила його долю, про брехні, яким треба було вірити, адже прийняти дійсність не було жодної змоги. Він мав би натомість говорити мовою, зрозумілою для цієї дівчини.
А втім, Шанталь розуміла майже все. Як усякому старшому чоловікові, думки йому крутилися лише навколо того, як би покохатися з котроюсь молодухою. Як усякій людині, йому здавалося, що за гроші можна купити що завгодно. Як усі приїжджі, він був певен, що дівчата з забитого села аж настільки простакуваті, що ладні пристати на кожен шанс, чи вже реальний, чи уявний, аби тільки для них вимальовувалася хоч якась можливість видістатися у світ широкий.
То була не перша іна жальне остання в її житті спроба зваблення в такому незграбному виконанні. Бентежила її лише кількість пропонованого золота; вона ніколи б не подумала, що варта аж стільки, й це їй подобалося, хоча водночас наганяло страх.
Я не вчорашня, щоб вірити всяким обіцянкам, відповіла вона, намагаючись виграти час.
Але завжди вірили й надалі вірите.
А от і неправда ваша; я знаю, що живу в раю, я читала Біблію й не повторю Євиної помилкине вдовольнятися тим, що маєш.
Звісна річ, вона лукавила, і насправді її вже починала непокоїти можливість, що чужинець знеохотиться й піде собі геть. Адже то вона сама й розставила була тенета, влаштувавши зустріч у лісі; місце, де сісти з книжкою, було обране зі стратегічним розрахунком, так, щоб він проходив повз нього дорогою назад і мав з ким заговорити, ану ж як буде нагода почути ще одну обіцянку, кілька днів помріяти про можливе нове кохання та про подорож в один кінець, ген далеко від цієї долини, де їй судилося народитися. Її серце вже не раз зазнало було ран, але вона все ще сподівалася зустріти свого справжнього судженого. Спершу вона марнувала була нагоду за нагодою, бо думала, що кращий залицяльник ще чекає на неї попереду, але тепер почала гостро відчувати неочікувану швидкоплинність часу й була ладна полишити Віскос із першим-ліпшим, хто забрав би її з собою, навіть геть їй немилим. Поза всяким сумнівом, вона навчилася б його кохати, адже й коханнято тільки справа часу.
Ось саме це я й хочу знати, чи ми живемо в раю, чи в пеклі,перервав чоловік плин її думок.
Що ж, її хитрощі спрацьовували.
У раю. Але хто довго живе в досконалому місці, тому насамкінець робиться нудно.
Першу приманку кинуто. Іншими словами це означало: «Ось я тут, нічия, мене можна взяти». Його наступне запитання мало б бути: «Як оце вам?»
Як оце вам? поцікавився чужинець.
Тепер годилося вважати на себе, нахрапом лізти не варт, щоб його, бува, не відлякати.
Сама не знаю. Іноді мені здається, що так, а іноді я відчуваю, що жити мені судилося тут і десь далеко від Віскоса я пропаду.
Наступний крок: продемонструвати байдужість.
Що ж, коли ви нічого не хочете мені розповісти про золото, яке показали, то я дякую вам за прогулянку й піду сяду над потічком далі читати. Спасибі.
Хвилиночку!
Чоловік заковтнув наживку.
Звичайно ж, я вам поясню історію з золотомбо для чого б інакше я вас сюди приводив?
Секс, гроші, влада, обіцянки. Але Шанталь зобразила на обличчі очікування якогось нечуваного одкровення; диваки з цих чоловіків, їм так подобається відчувати власну вищість, вони навіть гадки не припускають, що в більшості випадків їхню поведінку дуже легко передбачити.
Ви маєте вигляд чоловіка з великим життєвим досвідом, від вас я можу почути багато корисного.
Саме так. Злегка попустити волосінь, кілька слів похвали, щоб не злякати здобич, правило першорядної ваги.
Однак ви маєте препогану звичку не відповідати на пряме запитання, а замість того читати довгі проповіді про обіцянки чи про те, як слід поводитися в житті. Послухала б я вас залюбки, от тільки спершу хочу почути відповіді на ті питання, що від початку поставила: хто ви такий? І що ви тут робите?
Чужинець відірвав погляд від гір і спрямував його на дівчину, що стояла перед ним. Він уже багато років працював з людськими істотами всякого штибу й знавмайже напевноякі думки мають крутитися в її голові. Ясна річ, вона вважає, що він показав їй золото, прагнучи вразити своїм багатством, подібно до того, як вона сама тепер намагалася його вразити своєю молодістю та байдужістю.
Хто я такий? Скажімо так: я чоловік у пошуках певного типу істини, й то вже довгенько; у теорії мені вдалося її знайти, але на практиці я ще ніколи цього не випробовував.
Істини якого саме типу?
Про людське єство. Мені відкрилося, що, маючи нагоду піддатися спокусі, ми рано чи пізно їй неминуче піддамося. Нехай по-різному, за різних обставин, але всі люди на землі хиляться до Зла.
Я гадаю
Що ви гадаєте, не має значення, і що я гадаю або в що ми хочемо вірититак само; просто треба зясувати, чи моя теорія слушна. Ви хочете знати, що я за один? Я дуже багатий і дуже відомий підприємець, керував тисячами працівників, був жорстоким у разі потреби й добрим, коли мені здавалося, що так буде краще. У житті я зазнав такого, що іншим і вві сні не могло б наверзтися, я не знав меж у пошуках насолоди та в пошуках пізнання. Я спізнав рай, коли начебто безнадійно завяз у пеклі буднів і родинного життя; я спізнав пекло, коли отримав змогу насолоджуватися раєм і цілковитою свободою. Ось що я за одинчоловік, який усе своє життя був і добрим, і злим, чи не найкраща кандидатура, щоб дати відповідь на моє питання про людське єство, й саме тому я тепер тут. І я знаю, яке буде ваше наступне запитання до мене.
Шанталь відчула, що поступається в словесному змаганні; треба було швидко змінити його хід.
Ви гадаєте, що я запитаю: навіщо ви мені показали золото? А чого я хочу насправді, то це довідатися, з якої речі багатий і відомий підприємець саме у Віскосі надумав шукати відповідь, яку може знайти в книжках, університетах або просто найнявши собі якого-небудь видатного філософа.
Чужинцеві припала до смаку проникливість дівчини. Ось і добре, вибір зроблено слушнийяк завжди.
До Віскоса мене привів один план, який я сам же й розробив. Колись давно я бачив у театрі виставу за пєсою такого собі Дюрренматта, ви ж, мабуть, знаєте цього автора
Коментар був суто провокативний; ця дівчина, ясна річ, ніколи у своєму житті й чути не могла про Дюрренматта, але тепер не викаже жодної цікавости, ніби це імя для неї ніяка не новина.
Кажіть далі,промовила Шанталь незацікавленим тоном.
Мене тішить, що ви його знаєте, але дозвольте нагадати вам, про яку саме з його пєс я говорю. Він зважував кожне своє слово, так, щоб не надавати промовленому занадто презирливого звучання, але водночас і дати знати, що її брехливість не лишилася непоміченою. Одна жінка, зробившись багатою, вертається до рідного містечка тільки для того, щоб принизити чоловіка, який іще замолоду нею знехтував. За всім її життям, її шлюбом, її збагаченням стояв лише один мотив: помститися своєму першому коханому. Тоді я придумав власну гру: запроторитися в якусь позасвітню місцину, де кожен дивиться на життя з радістю, спокоєм, співчуттям, і зясувати, чи вдасться мені досягти того, щоб тут було переступлено деякі основні заповіді.
Шанталь відвела від нього погляд і затопила його в гори. Їй було ясно: чужинець здогадався, що того письменника вона не знає. І тепер вона боялася, що він її запитає про основні заповіді,адже боговірною вона зовсім не була й не мала про них зеленого уявлення.
У цьому селі всі без винятку люди чесні, як-от хоч би й ви, повів далі чужинець. Я показав вам золотий зливок, який дав би вам потрібну незалежність, щоб виїхати звідси, побачити світ, здійснити віковічні мрії всіх дівчат із глибинки. Цей зливок залишиться лежати тут; ви знатимете, що це моя власність, але за бажання матимете змогу його вкрасти. І тоді ви переступите через одну з основних заповідей: «Не крастимеш».
Дівчина витріщила очі на чужинця.
А решти десяти зливків вистачить, щоб усі місцеві селяни більше ніколи не потребували працювати аж до кінця своїх днів, продовжив він своє пояснення. Я не сказав вам їх знову закопати, тому що переховаю їх до іншого місця, тільки мені одному відомого. Я хочу, щоб ви, повернувшись до села, розповіли про те, що їх бачили, й про те, що я ладен віддати їх віскосянам, якщо тільки вони зроблять те, чого їм самим ніколи б не спало на думку зробити.
Наприклад що?
Мова не про приклад, а про цілком чітку дію: я хочу, щоб вони переступили через заповідь «Не вбиватимеш».
Що?!
Запитання зійшло на крик.
Саме те, що ви тільки-но почули. Я хочу, щоб вони вчинили злочин.
Чужинець помітив, що тіло дівчини напружилося: вона була готова щомиті датися навтьоки, не дослухавши його розповідь до кінця. Треба було швидко сказати все намічене.
Часу я даю один тиждень. Якщо впродовж семи днів у селі станеться вбивствоце може бути хтось старий і вже непрацездатний, або який-небудь невиліковний хворий, або якась людина несповна розуму, мені байдуже, хто саме, тоді гроші перейдуть у власність мешканців, мій висновок буде, що ми всі лихі. Якщо ви вкрадете золотий зливок, а село встоїть перед спокусою, або навпаки, мій висновок буде, що люди бувають і добрі, і лихі, а це становить неабияку проблему, бо означає боротьбу на духовій площині, у якій переможницею може вийти кожна зі сторін. Ви вірите в Бога, у духові площини, у боротьбу між янголами і демонами?
Дівчина не промовила ні слова, і цього разу він відчув, що питання пролунало невчасно, бо був ризик, що вона просто дремене від нього геть, не давши договорити. Замість непотрібного кепкування краще було зразу перейти до суті справи:
Якщо ж, нарешті, я повернуся звідси зі своїми одинадцятьма золотими зливками, тоді все те, у що я повірив був, виявиться оманою. У такому разі я зустріну свою смерть із відповіддю, яка мені не до вподоби, адже з життям легше було б примиритися, якби я, вважаючи світ злим, мав рацію. Хоча моє страждання залишиться незмінним, власний біль легше стерпіти, коли страждають усі. А от якщо великі біди судилися тільки декому з людей, тоді у Твориві закладено щось докорінно хибне.
В очах Шанталі було повно сліз. Та все ж вона ще мала сили тримати себе в руках:
Навіщо ви це робите? І чому саме з моїм селом?
Мені немає діла ні до вас, ні до вашого села. Думаю я тільки про себе: історія однієї людинице історія всіх людей. Я хочу знати, чи ми добрі, чи лихі. Якщо ми добрі, то Бог справедливий; Він пробачить мене за все, що я зробив, за зло, якого я бажав своїм смертельним ворогам, за хибні рішення в найважливіші моменти життя, за ту пропозицію, яку ви оце тепер від мене чуєте, бо то Він штовхав мене на сторону пітьми. А якщо ми лихі, тоді дозволено все, тоді в мене не було хибних рішень, тоді ми всі від початку приречені й майже не має значення, що ми робимо в цьому житті, бо спасіння перебуває поза засягом думок і вчинків людської істоти.
Перед тим як відпустити Шанталь, він додав:
Ви можете не приставати на співпрацю зі мною. У такому разі я сам поширю вістку, що давав вам нагоду всім допомогти, але ви відмовилися, а моя пропозиція пролунає тоді від мене самого. І якщо вони надумають-таки когось занапастити, жертвою цілком імовірно станете ви.
* * *
У Віскосі людність швидко звикла до того, що поробляв чужинець: прокидався він рано, сніданок запивав кавою, на прогулянку йшов у гори, не звертаючи уваги на дощ, який почався був на другий день після його приїзду до села й усе ніяк не вщухав, а навпакинезабаром перейшов у сніговицю, з рідкісними перервами без опадів. Обідати цей чоловік ніколи не обідав, а повернувшись назад десь посеред дня, замикався у своєму номері, як усі гадалищоб поспати.
Зі смерком він знову виходив на прогулянку, тепер уже по сільських околицях. До ресторану завжди заходив першим, страви умів замовляти найвишуканіші, не збиваний з пантелику цінами, вино вибирав завжди найкращехоч не конче йшлося про найдорожче, викурював цигарку й переходив до генделика, де вже потоваришував із частиною завсідників і завсідниць.
Залюбки слухав різні історії з місцевого життя про попередні покоління віскосян (за переказами, у давнину то було значно більше поселення, ніж сьогодні, як про те свідчили руїни будинків по краях його теперішніх трьох вулиць), про звичаї та забобони, невіддільні від селянського життя, про різні нововведення в рільництві та випасі тварин.
Коли ж розмова переходила на його власну особу, він суперечив у розповідях сам собі: іноді говорив, що колись працював моряком, а іноді згадував великі підприємства з виробництва зброї, якими начебто керував, або ж іще час, коли він усе на світі покинув і пішов богошукачем до монастиря.
Виходячи з генделика, відвідувачі сперечалися, чи він правду каже, чи бреше. Війт тримався думки, що людина в житті може бути багато ким, хоча віскосяни завжди знали свою майбутню долю від самого дитинства; парох із ним не погоджувався й убачав у новоприбульцеві людину розгублену, спантеличену, яка намагається знайти себе.
Тільки одного були певні всі без винятку, а самещо він пробуде в селі всього сім днів; власниця готелика розповіла, як застала його, коли він телефонував до столичного летовища, підтверджуючи свій вилітхоч як це дивнодо Африки, а не до Південної Америки. Одразу по цій розмові він витяг із кишені паку грошей, щоб розплатитися за номер і за харчування, не тільки вже спожите, а й майбутнє, хоча вона запевняла, що має до нього довіру. У відповідь на наполягання чужинця жінка запропонувала йому скористатися кредитною карткою, як це зазвичай робили гості; у такому разі він мав би готівку на випадок якихось непередбачених обставин, що могли б виникнути в подальшій його подорожі. Вона хотіла докинути: «Може, в Африці не приймають кредитних карток», але було б нечемно показати, що вона підслухала його розмову, або ствердити, що одні континенти розвинутіші за інші.
За турботу чужинець подякував, але ввічливо відмовився.
Три наступні вечори поспіль він фундувавзнову ж готівкоюпо чарці, келиху чи кухлю для всіх присутніх. Такого в Віскосі ще ніколи не траплялося, тож усі суперечності в його розповідях були забуті й він постав в очах загалу щедрим і неупередженим другом, ладним ставитися до селян так, наче вони рівня мешканцям і мешканкам великих міст.
Тема обговорень тепер змінилася: із закриттям генделика частина з-поміж пізніх відвідувачів приставала на думку війта, твердячи, що новоприбулецьто битий жак, який уміє цінувати вартість щирої дружби; інші ж запевняли, що правду каже парох, бо він краще розуміється на людських душах, а тому село має справу з чоловіком неприкаяним, який прагне знайти нових друзів і новий погляд на життя. Хай там як, та був із нього свій хлоп, і віскосяни були певні, що тужитимуть за ним, коли прийде час прощатися, тобто наступного понеділка.
Окрім усього іншого, його вирізняла ще й скромність, яку всі помітили на підставі однієї важливої деталі: подорожні, головно самотні, завжди намагалися заходити в довгі бесіди з Шанталлю Прім, буфетницею в генделику, чи вже в надії на швидкоплинний звязок, чи на що там іще. Однак цей чоловік звертався до неї лише тоді, коли замовляв напої, й ніколи не пас її звабницьким або розпусним поглядом.
* * *
Три ночі поспіль після зустрічі над потічком Шанталь майже не могла стулити очей. Вітровійто слабший, то дужчийстрясав металеві жалюзі зі страхітливим грюкотом. Вона раз у раз прокидалася мокра від поту, дарма що опалення вночі не вмикалачерез дорожнечу електрики.
Першої ночі вона зіткнулася з присутністю Добра. Одна страшна мара зміняла іншуй жодна не залишалася в памяті,а в перервах вона молилася, благаючи Господа про допомогу. Ані на мить у її голові не зблиснула думка розповісти про почуте, стати вісницею гріха та смерти.
У певний момент їй спало на гадку, що до Господа дуже далеко й він її не почує, тож вона почала молитися своїй бабусі, уже давненько померлій, яка її й виростила була, бо мати не пережила пологів. Вона щосили чіплялася за переконання, що Зло тут уже пройшло раніше й забралося геть назавжди.