Маленький двигун ревів щосили, і вона ледь не пропустила звук літака, який підіймався над затокою. Кинула руль і спробувала роздивитися, але низьке сонце било в очі й не дозволило побачити, що цевійськовий чи цивільний. За її розрахунками, було ще рано, а регулярні рейси злітають пізніше, але як знати? Лишалося тільки сподіватися. І рухатися.
Скоро вона наблизилася до берега там, де й намагаласяправоруч від рогу. Подолавши зустрічні хвилі, катер устромився в берег.
Лилєкей заглушила двигун, викинула мішок, зістрибнула у воду й ледве впоралася з важким корпусом, який не бажав заповзати на ворожу сушу.
Можна було б і кинути його, але хтозна, як усе піде й куди доведеться їй тікати потім, та катер став би в пригоді краще якомога швидше опинитися на своєму березі, де вона все знає, де чекає гвинтівка й тундра.
Впершись у корму плечем, Лилєкей знову заричала, наче ведмідь, і зсунула-таки катер носом на берег. Вона впала на коліна, трохи віддихалася, після чого підібрала мішок, дістала звідти кітель з кашкетом, і за кілька хвилин від берега швидко рухалася маленька фігурка у формі. Штани, щоправда, були свої, як і черевики з камуса, але хто придивлятиметься? Вона сподівалася, що ніхто.
За рогом починалася дорога на Угольний, спочатку шлях вів до військової частини та їхньої злітної смуги, а далі вже розташовувався цивільний аеропорт, куди їй і треба. Ще далі ховався від зайвих очей Гудим, закрите містечко, де вони тримали свою найбільшу зброю. Вона кілька разів тут бувала, але полювати навколо військових частин строго заборонялося, якраз цього закону вони дотримувалися суворо, та й не любила вона цей берегтут і здобичі менше, і далеко від дому.
Лилєкей взяла трохи далі від дороги, щоб та лишалася ліворуч, і бігла з усіх наявних сил у бік аеродрому, притримуючи кашкет, який весь час сповзав з нашвидку зібраного волосся і, здавалося, був обурений заміною голови, все намагаючись зірватися й полетіти туди, де йому належало бути за власним розкладом і розсудом.
Зліва час від часу було чути машини, що рухалися до затоки чи навпаки. Вона не звертала на них уваги, все бігла й бігла, наче повернулася в ті часи, коли азарту й куражу вистачало для того, аби кілька годин наздоганяти пораненого ведмедя. Тепер Лилєкей була набагато досвідченішою мисливицею й знала, що інколи звіра слід відпустити, аби взяти іншу здобич, із якою може більше пощастити, а тоді Тоді вона, бувало, могла й цілу добу бігти, радіючи зі своєї сили, наче те нерпеня, що згадалося нещодавно.
Військовий аеродром уже лишився позаду, час було наближатися до мети, і вона почала поступово уповільнювати кроки й забирати ближче до дороги. Повітря виходило з легенів різким свистом, який спочатку перейшов на повільний рик, а коли показалася широка будівля аеропорту, вже скидався на звук весел, які плескають у воді десь неподалік.
Лилєкей витерла рукавом обличчя, поправила на голові кашкета й повільно пішла вздовж дороги, оглядаючись навколо, особливу увагу приділяючи припаркованим машинам. Вона не знала, якою їздить той Аслам, просто чула від когось, можливо від Альбіни, і запамятала, що він під кожен рейс приїжджає в Угольний зі своїми хлопцями.
Зазвичай вони зустрічалися в місті якщо він був їй потрібен для обміну піску, то вона ввечері йшла до їдальні під готелем, і завжди він сидів там, у кутовій ніші, пив чай і читав газету, на яку при нагоді й висипáв пісок, перевіряючи його якість і справжність, аніскільки не побоюючись того, що хтось побачить заборонене й побіжить до міліції, яка містилася за кількасот метрів від готелю
Вона виглядала двох студентів у штормівках, високого й товстого, але не бачила анікого схожого. Людей взагалі було малохтось курив біля входу, кілька чоловіків передавали пляшку по колу й гучно сміялися біля бортової машини, слухаючи пісню, в якій хриплий голос закликав до бані. Лилєкей нахилила голову, дивлячись з-під козиркавона оминула вантажівку і дійшла до рогу аеропорту.
Деякі речі відбуваються самі собоюдесь за сотню кроків від неї стояла висока біла машина з відчиненими дверцятами, а на місці водія курив чоловік у темних окулярах і широкій пласкій шапці. Аслам
Лилєкей дістала з мішка люльку, теж закурила, вгамовуючи пальці, потім непомітно, крізь кітель, перевірила, наскільки справно висить на поясі ніж, і спокійно рушила до білої машини. Вже за кілька кроків водій звернув на неї увагу й почав уважно спостерігати за дивним військовослужбовцем, який наближається до нього.
Аслам якось згрупувався й викинув їй назустріч бичка лівою рукою, праву тримаючи за ногою. Це добресхоже, у нього є зброя. За кілька кроків до машини Лилєкей зупинилася, витрусила об долоню залишки тютюну й підняла голову.
Ліля, з радісним полегшенням видихнув Аслам. Вабабай! А я думающо за доходяга тут?
Я, коротко погодилася Лилєкей. Справа є, пісок є.
Пісок є давай поговоримо, сідай, хитнув він головою й зачинив свої дверцята. Вона про всяк випадок обійшла ззаду, аби пересвідчитися, що там нікого немає, і сіла поруч з Асламом, лишивши свої дверцята відчиненими.
Як справи твої? спитала вона, поклала кашкет біля переднього скла, вмостилася зручніше й розтулила мішок.
За трасою цинкую. Аслам дістав цигарку й закурив, дивлячись перед собою, на стіну аеропорту. Вона витягла важкий пакунок й обережно розгорнула його.
Ай саул! зрадів Аслам і дістав з-під сидіння якусь миску з маленькою пляшечкою. Подивився навколо, потім стиснув зубами цигарку в куті рота, взяв щіпку піску, поклав до миски й накропив на неї крапельку з пляшечки.
Рейс іще не полетів? спитала вона про головне, удаючи при цьому, що просто підтримує бесіду.
Жду, відповів він, поставив миску на коліна й зазирнув до пакунка. Дай. Лилєкей відпустила половину життєвого набутку, Аслам зважив у руці, трохи подумав і повернув на місце. Він збив попіл, глянув у миску й сказав:
Кіло точно є Все зразу продаси?
Лилєкей кивнула, удаючи, що нічого дивного немає ані в кітелі, ані в кашкеті, ані в незвичному місці зустрічі, ані у вазі пакунка.
Так, усе. Гроші потрібні.
У мене немає на все. Давай краще увечері в місті?
Вона шморгнула носом, розмірковуючи, наскільки небезпечною буде зустріч у місті, але потім вирішила, що це менш важливо:
Давай Це тепер твоє, просто твоє вже, але потрібно мені туди, вона мотнула головою в напрямку аеропорту, попасти.
Зараз?
Зараз, да.
Ну так іди, здивувався Аслам і засміявся.
Ні, ти проведи туди, всередину, через інші двері.
Через які?
Не через ці, інші, я знаюти знаєш.
Аслам уважно подивився на неї, потім дістав якийсь плаский приціл, ще раз глянув у миску, поставив її за сидіння й забарабанив пальцями по керму.
Добре, нарешті сказав він, посидь тут, піду спитаю, як там моя людина.
І вийшов з машини.
Лилєкей дістала миску з-за сидіння і зсипала пісок до пакунка, який акуратно завязала й поклала до мішка. Щільно завязала й той, потім дістала ніж і засунула його в рукав. Отже, вона зараз вдягне кашкет і потрапить до зали, де пасажири чекають на літак, знайде цих двох, почекає, коли щось станетьсяхтось щось зронить чи відчиняться двері, щоб вони відволіклися, і тоді діятиме.
Одного вона візьме точно, але треба двох. Їй треба двох, і тоді вже питання буде вирішено й один хороший хлопчик усміхнеться дорогою до іншого світу, де йому буде тепло, а довге волосся завжди буде чистим. Він щиро всміхатиметься, гучно сміятиметься, знайде там собі хорошу дівчину, і нехай вони накохають багато діточок, яким не слід народжуватись у цьому, нижчому світі. А вона взимку вирушить у далеку дорогу і спробує ще пожити тут, але для себе. Хоча б спробує.
Ех, якби ж то два ножі, тоді можна було б не наближатися впритул, а метнути їх один за одним, із семи-восьми кроків вона влучить точно. Ну чому вона не взяла в Юри ще ножа? Не подумала, не подумала, не подумала!
Хоча Аслам тримав праву руку внизу, отже, десь тут має бути зброя. Лилєкей нахилилася й почала обшукувати обидва сидіннявона знайшла стару козячу шкарпетку з монетами, потім маленький розкладний ніж, яким важко буде вбити когось більшого за євражку. Мабуть, зброя була в нього у правій кишені куртки.
«Ех»вона розчаровано випросталася й побачила перед лобовим склом міліціонера, який цілився в неї з пістолета, і завмерла. Ліворуч іще один, що справаневідомо. Асламанемає. Отже, він вирішив зробити по-своєму
Мама розповідала, що здавна, якщо на селище нападали чужі й справа йшла до поразки, слід було спочатку вбити всіх своїх дітей, а потім уже себе. Вона вже це згадувала, і кожного разу в серці кололосвою дитину вона вже вбила. Відпустивши, не прослідкувавши, не відвівши. Не врятувавши.
Тож час уже зайнятися собою. Чи все ж спробувати й не здаватися так просто, як це робили покоління жінок, що жили на березі суворого моря і просто намагалися зробити щось хороше для дітей?
Руки перед собою, вийти з машини! закричав міліціонер і подав тому, що зліва, знак наближатися. Що ж, якщо вони наблизяться один до одного, тоді є шанс. Лилєкей схвально й обережно хитнула головою і повільно вилізла з машини, кинувши погляд праворуч. Там був ще один, з автоматом, стояв одним коліном на землі, кроків за двадцять. Погано, оцепогано.
На землю, сука, на землю! знову закричав той, що з пістолетом, вона повернулася до нього й потягнула з рукава ніж, але раптом щось вдарило її у спину. Та так сильно, що її підкинуло в повітря і перевернуло, ніж полетів кудись убік. Вона впала, вдарившись обличчям об землю. За мить її перевернули й наставили ствол. Мати одного хорошого хлопчика натужно видихнула й заплющила очі.
16
Вона не опритомніла, вона просто не хотіла їх бачити й розмовляти з ними. Вона мовчала, коли її обшукували, мовчала на допитах у лікарні, мовчала на допитах після лікарні, коли державний адвокат (свого часу вона продала йому кілька шкур наліво) намагався пояснити їй речі, які здавалися йому важливими. Вона мовчала. Вона мовчала довго.
Частина друга
1
Заступниця начальника колонії, підполковник внутрішньої служби Ніна Іванівна Чудова на прізвисько Куклачова вперше прокинулась о четвертій. Вигнала з хати молодого дубака Іштикова, бо любила спати сама, і ще урвала у ночі найсолодші хвилинки.
О пів на пяту вона прокинулася вдруге й остаточно, за давністю років будильник був їй вже не потрібен, Штірліц би заздрив.
Поставила чайник, а вийшовши з туалету, заварила собі велику кружку розчинної кави й закурила одразу дві цигаркинещодавно перейшла на легкий «Parlament», а він їй не вставляв як слід. Докурила, дивлячись у вузьке вікно, і почала збиратися на роботу.
Залишки вчорашнього муляли око, але прибирати не було сенсувсе одно сьогодні Новий рік, отже, спочатку вони святкуватимуть у штабі, а потім Потім буде потім, і навряд вночі її турбуватимуть порожні пляшки чи повні попільниці до них додадуться нові, першого числа відразу все й прибере. Або ще кращедати пару рублів бабі Ані, нехай сусідка тут все й зачистить.
Друга кружка набиралася аромату, пята цигарка чекала у блюдці, а Куклачова нарешті приступила до ритуалу, який останнім часом люто ненавиділавсілася за макіяж. Спочатку вона думала, що гучне прізвисько прилипло, бо вона фактично була дресирувальницею диких кішок, але ближче до пятдесяти стало остаточно зрозумілосхожа, зараза: ніс ніби все більшає і більшає, а обличчя все круглішає і круглішає.
Так, дивись, у шістдесят будеш схожою на Олега Попова. Гаразд, на шістдесят у неї свої плани, та ще й треба дожити до нихвирішила Ніна Іванівна і почала наводити марафет. Очі, які були колись великими й радісними, ховалися в глибоких провалах над щоками, але вона зробить червоні тіні, додасть румян і сяятимесьогодні ж свято!
Але самомотивування не спрацьовувало й здавалося штучним знущаннямщось не давало спокою, хоча, з огляду на нічні події, все мало бути навпаки. Куклачова сумно підвелася, поклала до кишені кітеля пару пачок цигарок, надибала у шафі свіжу сорочку й за кілька хвилин була на вулиці.
Холодно, зараза, забула подивитися на термометр, але мінус пятнадцять є точно, може, й більше. Селище теж уже прокинулосядві зони плюс колонія-поселення, у кожному вікні по дубаку, у кожній хвіртці по дулу, всі збираються на зміну, аби о пів на шосту бути на місці. Зіщулившись у своєму форменому кожусі, вона хутко бігла на роботу, намагаючись зрозуміти: що ж її сьогодні так муляє зранку?
Похмілля? Ні, вчора недобрала, якраз вчасно зупинилася з червоним, таке рідко, але буває. Сержантик Іштиков? Взагалі не варіант. Щось на роботі сталося, забулося за пянкою, а тепер гризе зсередини? Ну так розберися в собі, на те ти й заступниця з виховної роботи!
Тож що це могло бути? Сьогодні Новий рік і всіх доведеться допустити на помивку, навіть дванадцятий загін, який остаточно запоров грудневий план, за що мав працювати досі, не лягаючи з учора, відшивати форму для залізничників до останнього куранта. Якраз вона ввечері повідомила їм цю прикру новину, прийшовши до другого швацького цеху. Ну, понили, ну, заплакав хтось. Ні, не це.
У помивці перед святами є свої ризикихтось когось обовязково поріже, не в душовій, так у прожарочній камері. Скільки таких випадків було за всі роки, ніби у зечок свій генеральний план на рік і вони теж намагаються встигнути виконати його до промови президента. Тут або на всіх не вистачить гарячої води й буде кіпіш до неба, або води вистачить, та станеться щось інше. Однак кіпіш на Новий рік буде що так, що так.
Ще вчора довелося двох молодих поставити на вітер у самих футболках і шкарпетках, але вони самі були винні вирішили підкласти активістці ножиці під подушку й стукнути, але спалилися. Кажу жсамі винні, особливо та, гонорова, що кричала їй прокльони. А сама? А сама перешила собі костюма та ще й косинку завязала не так, як треба!
Стоп! Куклачова так різко зупинилася, що хтось позаду хрипло виматюкався й оминув її, боляче зачепивши плечем.
Альооо! з готовністю визвіритися просто тут і зірватися на будь-кому почала Ніна Іванівна, але чоловік, який її випередив, хутко повернув уліво, а їй треба було прямо. Гаразд, падло в ондатровій шапці, ще попадешсявисокий, сутулий, чорне пальтоне забути.
Вона рушила далі, намагаючись повернутися до думки, яка мала навести її на щось важливе. А, точно, косинка! Вчора вона розкладала пасьянс-косинку, а заступник з безпеки й оперативки спустив їй донос на Сатарову, яку сьогодні слід випускати, а вона його не прочитала, відклала на потім і забула! А якщо там щось важливе, а її випустять? Усіх, хто мав вийти в грудні, притримували до останнього, для порядку. Двох з активу відкрили ще першого числа, а решта хай посидитьзавжди так було й не нам міняти давні правила.
Отже, по-перше, треба загальмувати оформлення звільнення, прочитати донос, затребувати справу. Якщо відчує, що щось є, тоді закривати на ізолятор, провину потім підберемощось заборонене в речах. Воно, скоріш за все, дурниця з тим доносом, але Сатарова їй ніколи не подобалася: вона не могла її розкуситиі не актив, і не отрицаловка, ходить десь собі попід стінкою, нахиливши голову, а ти міркуй, що в тій голові коїться, бо на тобі ж відповідальність!
Як завжди, донос надійшов з новоприбулимищойно приходив етап, увязнених спочатку закривали на допити, де кололи на явку з повинною, навіть норма булана десятеро прибулих закрити дві нові справи. На практиці це означало, що колються наркоманкиздають бариг, які, своєю чергою, здали їх, ставши причиною засудження. Із задоволенням здають, аж бігом!
З крайнім етапом прийшла якась зечка, яка знає Сатаровумабуть, рецидиві хоче повідомити адміністрації щось важливе. Ну, щоб себе зарекомендувати як актив, зона ж червона, ось і вистрибує на випередження. От що не давало їй спокоюКуклачова прискорилася з полегшенням, ніби хтось із лєпіл їй витягнув скабку, яка цілий день стирчала в подушці пальця й заважала жити.
2
Зона ще досипала останні хвилинилиш подекуди сяяли вікна, до шлюзу підїхала вантажівка, і вертухаї лаштувалися перевіряти її під світлом прожектора. Пройшовши повз них і навіть не відповівши на статутні вітання, Ніна Іванівна дійшла до другого КПП, через який на зону проходили працівники.
Біля сталевих дверей, як завжди о такій порі, стирчав черговий помічник начальника колонії, сьогодні це був Куций. Старий служака знав, як і що слід робити, і відразу повів Куклачову на обхідані хазяїн, ані заступник з безпеки та оперативки так рано на зоні не зявляються, тож треба доповісти третій за статутом особі, як минула ніч.