Дякую, любий вуйку, старий буркунерозчулено думав пан Ілько, замовляючи в пристойній ресторації коньяк і наїдки до нього.
Наприкінці тридцятих років львівські кнайпи набули справжнього варшавського шарму, проте не втратили й колишнього австрійського шику. Догідливо шаркнувши ніжкою, одягнений у бордову маринарку офіціант буквально побіг виконувати замовлення, а Зулевич озирнувся довколаі око зупинилося на самотній юній панянці, подібній не до квітки, а до ще не розвинутого бутона, який тільки-но збирається прикрасити собою світ і життя заможного чоловіка. Сиділа боком до нього й пестила пальчиком келих. В око впадали малесенький капелюшок із сітчастою вуалькою, волосся кольору темного меду та сукня дивовижного зеленавого відтінку.
Придивившись уважніше, пан Зулевич зрозумів, що ця юнка вже прикрашає життя багатьох: занадто яскрава помада та глибочезне декольте, в якому потонув або втопив свої гроші, мабуть, не один чоловік, без сорому натякали на найдавнішу професію. Навіть скромно опущений погляд не міг збити з пантелику.
Людей у ресторації було мало: майже всі столикивільні. Тільки коло вікна чемно й тихо розмовляла компанія молодиків у модних дорогих шевйотових костюмах з двобортними піджаками і штанями з закотами.
Пан Зулевич неодмінно придбає собі такого ж костюма! Негайно! Уже завтра!
Ілько, впевненості якому додали коньяк і чималенький спадок, не вагаючись, устав і підійшов до панни:
Здається, файна дівчина нудьгує? Дозвольте приєднатися до вас.
Вона повернулася.
О, пан Зулевич навіть уявити не міг, що на світі є такі очі! Небесно-зелені! Та вона відразу ж сховала їх за віями.
Приєднатися? Щоб нудьгувати вдвох?
Перепрошую, щоб розважити панну.
Тихо відповіла:
Якщо бажаєте
Пан Ілько бажав. Ще й як!
А потім
Потім він замовив вина й шампанського, хотів, щоб воно лилося річкою!
Напрочуд вчасно на естраді зявився маленький оркестрик і заграв модний фокстрот. Зулевич запросив дівчину до танцю. Він хотів бути ближчим до неї, жадав володіти неюхай навіть за гроші. Таке життя Можна й так володіти жінкою. Має право.
Під музику його гарячі долоні почали свій окремий безумний танок на спині партнерки, спускалися все нижчедо пояса, до сідниць. В очах потемніло, у голові запаморочилося.
Хтось схопив його безсоромні руки ззаду, а крижаний голос промовив:
Шановний добродію, ви ображаєте нашу сестру. Так поводитися з пристойною панною не годиться. Ми вимагаємо сатисфакції!
«Сутенери»,промайнуло в голові Зулевича. Не обертаючись, але відпустивши панну, він поліз до лівої кишені по гаманець:
Я заплачý
Однак той самий голос, сповнившись неймовірної злоби, відрубав:
Цією пропозицією ви ще більше поглиблюєте провину! Таку образу лише кровю змити можна!
Розплачуйтеся. Ходімо поговоримо,похмуро додав другий молодик.
Тремтливою рукою пан Зулевич кинув офіціантові гроші й, блідий, на ватяних ногах, приречено посунув до виходу в оточенні кремезних хлопців. Попереду йшла панна-спокусниця, весело озираючись. Плечі покрила легеньким боа. Ніби вже й не повія, а просто якась недоросла бешкетниця Страшна халепа!
Зулевичу хотілося кричати, кликати на допомогу. Мабуть, рот сам розтулився, бо один зі зловісного ескорту погрозливо прошепотів у самісіньке вухо:
Тільки пискни!
«Грабіжники»,здогадався пан Ілько. То нічого, грошей із собою не так уже й багато. Але навіщо вся ця комедія?
Крізь вузьку арку його провели до маленького двору, оточеного старими чотириповерховими будинками, і там один з батярів, той самий, із крижаним голосом, повторив:
Ви образили нашу сестру.
Я готовий залагодити Я відшкодую Тобто провину Що маю робити?
Обличчя молодика помякшало, і він сказав:
Що з вами робити? Гаразд. Запросіть нас на вечерю в «Парадиз».
Або в «Атляс»,додав інший.
Пан Ілько чув, що «Парадиз»найдорожча ресторація в місті, але швидко закивав, тільки й пробурмотівши:
В «Атляс» краще
Компанія радо загомоніла. Їхній ватажок уже не крижаним, а приємним голосом звернувся до іншого хлопця:
Мареку, твоя черга вести Магду додому. Але довго не барися. Здається, цей панчоловік розумний та щедрий.
Ілько зрозумів, що батяри ошукали його, як найпослідущого невдаху, але куди дінешся? Та й гроші тепер є. Багато грошей. Треба звикати до заможного життя. «Атляс»лише перший крок.
* * *
Це була одна з найулюбленіших розваг компанії Магдиних братів, у якій вона досконало грала роль живця. Вони навчили її зупиняти чоловіка поглядом і зваблювати, наче гейша, непомітними рухами. І все заради шикарної вечері або чудового мордобоютраплялося й таке, але рідко. Заможні чоловіки охочіше воліли вивертати гаманці, ніж підставляти себе під кулаки «покривджених» братів.
Одного разу на цей гачок уловився й майбутній їхній приятель Гогенцоллерн, але тоді все пішло інакше. Хоч як Магда намагалася спровокувати його на нечемні дії, цей юнак у військовому строї поводився з підкресленою повагою. Коли брати вже не витримали й підійшли, щоб поговорити, він сказав їм весело:
Хлопці, друзі мене попередили, як ви спритно ошукуєте приїжджих. Наслухався про вас від полковника Сосницького. Памятаєте його? Але це не означає, що я не хочу випити з вами. Запрошую всю компанію!
Він устав, клацнув підборами й назвався:
Барон фон Штаубе. Генрих.
Завдяки Гогенцоллернутаке прізвисько дав новому товаришеві Марекжиття братів Свідзинських значно поліпшилося. Барон грошей не шкодував. Його кишеня могла витримати будь-яку розвагу. Уже за два тижні Генриха відрекомендували батькам як друга й таємного Магдиного залицяльника.
Батькові барон не сподобався, бо товстий та кволий, але мати була в захваті: титули мали над нею магічну силу.
Барон регулярно носив квіти і пані, і панні Свідзинським. Брати поїхали до Краковаучитися далі, а він усю зиму систематично навідував лікареву родину.
На Різдво весела компанія зібралась у повному складі. І зявився в ній ще один
III
Магда прокидається щаслива і ще крізь сон чує любий батьків голос, затаєно сердитий, у якому обурення ховається за природною чемністю:
Вельмишановний пане, тут звань немає. Вибачте, я на військових званнях не розуміюся. Тут усіхворі. У хвороби ні генералів, ані лордів немає. Черга, панове!
Любий татусю! Твій голос лунає в коридорій у світі все гаразд.
На нічному столику звечора стоїть розкішний дорогий букет. Унадився до їхньої оселі братів приятель. З ласкавого матусиного дозволу всю зиму чи не щовечора просиджував у них. Магда ховалася від його залицянь за грою на піаніно. Ніяких почуттів, крім роздратування, він не викликав. Бундючний та огрядний як на військового, теж «вельмишановний»барон! Він завжди дивився на Магду масними очима, але нічого розумного не встиг сказати за той час, що його пробавив тут. І брати, здається, вже почали нудити його компанією, але чемність О, чемністьце в Свідзинських у крові. Проте, крім чемності, є ще на світі й трохи хитрості. Коли Генрих, мабуть, бажаючи побути наодинці з дівчиною, запрошував її до кавярні, то щоразу чув:
Ні, я готуюся до іспиту. Вступаю в консерваторію.
І Магда демонстративно сідала до інструмента.
Матуся ставила перед фон Штаубе блюдо з пирогом або печивом і розважала гостя бесідою. Іноді він грав із батьком у карти чи шахи. То до кого він ходив? Хіба до неї?
Дівчина зітхнула. Треба вставати й збиратися до перукаря, бо цей товстун приніс квитки в театр для всієї Марекової компанії. Закупив, дурень, усю першу ложу.
Магда швиденько вдягла картате домашнє платтячко й спустилася в кухню. Вона любила її робочий безлад, шкварчання сковорідки, багатонадійний запах ситості. Єдиним злом тут були тільки мухи, яких служниця зазвичай виганяла, люто вимахуючи вафельним рушником.
Знайомі дивувалися: чому Свідзинські, далеко не бідні, не переберуться до зручнішого й новішого помешкання? Могли б придбати квартиру в одному з сучасних будинків або в котрійсь із найпристойніших камяниць, що прикрасили місто ще в минулому столітті, за часів незабутнього цісаря. Пані Софія була б не проти і навіть усією душею цього прагла. Її неймовірно вабили декоративні майоліки на фасадах камяниць неперевершеного будівничого Івана Левицького і взагалі все модерне, але чоловік просто прикипів до старого будинку, що його придбав ще прадід. Чотириповерховий, але вузький, затиснений між такими ж старовинними камяницями. Родинне гніздечко! Та ще й у Середмісті. Пан Станіслав навіть Костелівку вважав за надто новий світ. Тож мали пристосовуватися.
Кася вже зварила каву й узялася патрати курку під нудні дорікання любої матусі:
Касю, не можна лити на квіти стільки води. Скільки тобі повторювати!? Ох, дівчата, що у вас в головах?! Аби полити! Зовсім не думаєте, що потім потече. Через це й шибки потіють. А кактуси взагалі не треба поливати.
Добре, пробачте,звично бурмоче Кася, величезним ножем розрізаючи курці живіт.Я нібито й зовсім мало лила Так, трохи
Магда тікає від цього видовища до їдальні, де вже сидять старші брати, чекаючи на матір. На століулюблені матусині тарталетки.
Марек насмішкувато поглядає на Магду й питає з удаваною турботливістю:
Як, ти ще не чепурилася? Ми ж увечері до театру йдемо! Твій залицяльник особисто тебе запрошує, навіть підкреслив: відмови й чути не хоче! Ось тобі гроші,під сміх старшого брата Марек вивертає порожні кишені,тобі ж до перукаря треба О, в мене нема нічого, тобі тато дадуть.
Обидва брати білозубі, як і личить синам дантиста, що на кожному кроці пропагує зубну пасту «Kalodont», котра запобігає утворенню зубного нальоту.
Кася заносить тарілки зі сніданком. Слідом за нею під руку йдуть батьки. Весело переглядаються.
Коротка молитваі сніданок починається.
Ви всі разом на премєру йдете? Що дають?
Здається, «Веселу вдову».
Неправда, «Периколу».
Для мене що вдова, що Периколаwszystko jedno. Співатимуть фальшиво, танцюватимуть убого.
Ну, неправда ж, неправда! Скажіть йому!
О! Памятаєш, ми бачили це у Відні,батько звертається до мами.У ті часи й ми на премєри ходили. Щоправда, ми більше оперу любили. Драму. Узагалі, серйозне мистецтво А ви про батьків і не згадали.
Тату, квитки купував Гогенцоллерн. Та, якщо хочете, ми з Мареком можемо провести вечір деінде, вибір ве-ли-чез-ний!Роман підморгує Марекові, але той захоплено їсть і не помічає.Ви йдіть з мамою, а Магді за кавалера буде Гогенцоллерн.
Роман задоволено пирскає від власної дотепності. Пані докторова свариться на нього пальцем:
Не треба Магду дратувати. З нею підете ви. Хіба забули, що ми сьогодні запрошені до Мацевичів на хрестини? На виставу сходимо іншим разом.
Після сніданку Марек затримався біля Магди, яка повільно складала у свій великий ридикюль скручені ноти. Настав час іти до консерваторії, де вона брала уроки на підготовчому відділі.
Сувора викладачка пані Гелена не допускала запізнень навіть через обєктивні причини. Крута армійська дисциплінапримха старої діви.
Магдо, я хочу тебе попередитипочав був брат, на диво, нерішуче.
Слухаю. Тільки поквапся. Я запізнююсь,дівчина підійшла до люстерка, вправленого в масивні двері, і заходилася фарбувати губи та розчісувати довге волоссяодночасно, бо мала дві спритні руки, натреновані працювати несинхронно, бо ж піаністка, хоч поки що й майбутня.
Сьогодні з нами до театру піде один наш друг. Я тебе дуже прошу: ніяких жартів про його зовнішність. Ти маєш занадто гострий язик! Іноді твої жарти Вони просто жорстокі.
І хто б це казав! Магда від несподіванки завмерла з помадою та гребенем у руках і почала пильно розглядати Марекачасом, бува, не захворів?
Цей твій приятельвін смішний чи потворний?
Я дуже поважаю цю людину. Дуже. Я не хочу, щоб його навіть порухом образили. Магдо, я тебе дуже прошу.
Старанно вкладаючи своє пишне волосся кольору темно-золотавого меду, вона недбало відповіла:
Добре, обіцяю. Але ти мене дивуєш: сам як глузуєш зі своєї Ядзі?
Марек поморщився, але заперечувати не став: ніде правди діти, глузує.
А з Гогенцоллерна? Бідолаха має сталеву витримку. Інший давно б викликав тебе на дуель. Або припинив би твої глузування добрячим мордобоєм,дівчина приколола капелюшка й прискіпливо оглянула себе в люстрі.Що за велике цабе до нас прийде, що й пожартувати не можна? Та добре, добре. Обіцяю, що німуватиму. Як золота рибка. А тепер, вибач, поспішаю.
Марек чемно допоміг сестрі убратися в пальто й відчинив перед нею двері. Словом, виявив щиру вдячність за обіцянку. Аби не передумала.
* * *
Галасливі й метушливі горобці зграйками пурхають за вікном. Але Магда дивиться, як ідуть вулицею її брати з Гогенцоллерном та ще з якимсь високим струнким паном. Марек і Роман такі гарні, в елегантних кашемірових пальтах, довгополих, розкішних.
Шкода, що Гогенцоллерн не має такого блискучого вигляду У цивільному він геть незграбний. А ще в нього завжди вологі долоні. Магда, торкаючись Генрихових долонь, раз по раз згадує Марекову капость, коли цей винахідливий хлопчисько поклав їй до кишені жабеня. Мав він тоді років сім. Марек помирав зі сміху, бачачи, з якою огидою трирічна сестричка витирає руку фартушком і голосно плаче від страху та образи. Татко покарав пустуна дуже суворо: залишив без солодкого десерту, заборонив іти з Романом на риболовлю і вишпетив за маленьку сестричку, яку треба берегти й любити, а не лякати. Та Магда, яка не могла ображатися на братів більш як пятнадцять хвилин, після обіду поділила тістечко навпіл, і вони з Мареком їли його маленькими ложечками, а потім, уже на прогулянці, розчулений хлопець сказав сестрі дуже серйозно, по-дорослому:
Якщо тебе хто скривдить, я його вбю!
Отже, право кривдити молодшу сестричку він застеріг лише собі.
А Гогенцоллерн, тобто Генрих фон Штаубе?.. Нудний, набридливий, гидкий, липкий. Крім того, що він титулована особа, нічого доброго про нього й не скажеш. Математика страшна, але точна.
Магда, молода й недосвідчена, помічає, як дивиться на неї цей нещасний барон фон Штаубе. Його увага трохи лестить дівчині, однак якби-то не ця огидна огрядність!.. А брати сміються. Взагалі він зайвий у їхній компанії, нецікавий. І мундир йому не личить, не прикрашає його. Навіть військовий Конфедератка не пасує до занадто вгодованих облич.
У театрі Магда не встигає сісти поміж братів, якнайдалі від барона, і той примощується поруч, майже всю першу дію цікавлячись враженнями. Не дає спокійно слухати оперету.
Це так дратує!
І не тільки дівчину.
Новий приятель братів, Матей (якого чемно відрекомендували баронові, а в бік Магди тільки легковажно махнули рукоюмовляв, це наша сестра) теж насмішкувато озирається на цього докучливого чоловіка, а потім переводить погляд на Магду, наче звертається до спільниці, і вони обмінюються усмішками. Нічого ані потворного, ані красивого дівчина в ньому не помітила. Звичайний. Можна було б і не попереджати. Хіба що в театрі занадто темно.
У буфеті під час антракту Марек запропонував:
Годі тут сидіти! Нудотні співи! Ходімо краще до нас. Татові з Угорщини передали чудове винотакий букет! Неповторний смак! Ходімо, але хто хоче залишитисябудь ласка. Я нікого не примушую. Вино я й сам здатен посмакувати.
Усі троє Свідзинських заблищали білими зубами.
Пляшечку? Сам-один?
Не вийде!
Бо напєшся!
Товариство радо пристало на Марекову пропозицію. Лише барон, здається, приховував невдоволення. Навіть Магда втішалася, що піде додому, а не вестиме безглуздих розмов з Гогенцоллерном.
Роман таки мав рацію: цю виставу шедевром не назвеш. Львівська публіка розбещена відомими виконавцями. Її чимось сіреньким здивувати важко.
Гомінка весела компанія висипала з театру й без поспіху рушила проспектом. Сутінки окутали місто. Було радісно дихати прохолодним повітрям.
Магда міцно вчепилася в руки братів, що за звичкою стали обабіч неї непорушною стіною, і Генрихові довелося всю дорогу йти позаду, поруч із їхнім новим приятелем Матеєм, слухаючи його міркування про європейську політику, про загрозу коричневої чуми фашизму і про Ромена Роллана як активного борця за мир. Не можна сказати, що політика барона зовсім не цікавила, але Магда цікавила незрівнянно більше. Ця дівчина непомітно запала йому в душу. Запропонувати коханій руку й серце, як йому здавалося, було питанням часу і незмінним наміром.
Удома, крім прислуги, нікого не було. Наказавши Касі накрити стіл у залі, брати з друзями зійшли на другий поверх. Гогенцоллерн допоміг Магді скинути пальто, навмисно затримавши руки на її плечах:
Може, сходимо з вами до ресторації? Побудемо, нарешті, хоч трохи вдвох. Повсякчаскупа людей поруч. Ми так мало розмовляємо. Я скучив за вами