Язичок ручки потрапив у паз, лише з кiмнати можна було вiдчинити, пояснив хлопець. Давайте паспорт.
Бабуся хутко подрiботiла в сусiдню кiмнату.
Хлопець потягнувся до рацiї.
Що там у тебе? з хрипом та потрiскуванням озвався аппарат, з пiвцеглини завбiльшки.
Василю Iвановичу, заповнюю протокол i виходжу.
Давай, прохрипiла рацiя.
Вас спецiально цього вчать? запитала я.
Я скелелаз. А тут пiдробляю у вiльний вiд роботи час. Тодi додав, нiяковiючи:Нашi виклики платнi, сто пятдесят гривень. Бабуся грошi має?
Я принесу, пiдвелася сусiдка.
Коли вона повернулася, хлопець, зашарiвшись, пояснив: сто двадцять гривеньвиклик, але довелося їхати з iншого району, а на бензин грошей не видають, тому сто пятдесят
Не знаю, де паспорт подiвся, пожалiлася баба Шура.
Тремтячими руками вона повитягала на стiл вмiст потертої шкiряної торбинки без ручокстарi квитанцiї, зєднанi канцелярською скрiпкою, посвiдчення почесного донора, профспiлковий квиток Бабу Шуру за документами звали Серафима. Паспорта в торбинцi не було.
Може, метрика пiдiйде? баба Шура-Серафима простягнула нам жовтий прямокутник з поламаними кутиками.
Яка метрика? не зрозумiв хлопець.
Свiдоцтво про народження, допомогла сусiдка.
Не пiдiйде. I посвiдчення донора не пiдiйде. Ми мусимо скласти протокол про проникнення в помешкання. Потрiбний документ iз пропискою.
Ви хочете сказати, що баба Шура повинна довести, що вона не є квартирним злодiєм? здивувалась я. А якщо ми засвiдчимо, що бабуся тут живе?
Хлопець увiмкнув рацiю i двiчi покликав свого напарника по iменi та по батьковi. Рацiя мовчала.
Давайте вашi паспорти, самостiйно прийняв рiшення хлопець. Я пiшла додому, обдумуючи, який документ принести. Прописки ж у мене немає. Ситуацiя нiяк не могла наблизитися до розвязки. Але до мого закордонного паспорта хлопець не дуже приглядався. Свою адресу я продиктувала. Це йому не сподобалося, однак вибору вiн не мав. Сусiдка виявилась єдиною людиною з нормальними документами. Пiсля того як ми поставили пiд протоколом свої пiдписи i вийшли у коридор, я нарештi запитала:
Яке ваше iмя?
Марiя, вiдповiла вона. А ви, здається, Свєта?
Нi, я Анна.
Ми усмiхнулись одна до одної. Якби не сьогоднiшнiй вечiр, я б так i не дiзналася iменi сусiдки i нiколи не впiзнала б її у натовпi.
Замок Гербуртiв
У салонi екологiчних iнтерєрiв справа залагодилась напрочуд швидко, навiть вiртуозно. Можливо, їм бракувало саме таких варiантiв декору, як Марiйчинi гобелени в саморобних гiлкових рамках. Можливо, далася взнаки заздалегiдь продумана розмова з власником салону. Однак визначальну роль зiграла випадковiсть.
На столi енергiйного молодого господаря салону лежав журнал «Сучаснi iнтерєри», причому номер з моїм iнтервю та фото моєї галереї. Я подумки подякувала долі за пiдтримкуi через пiвгодини Олег («Можна просто Олег, ми ж колеги», запропонував вiн) вийшов зi свого кабiнету, супроводжуючи до виходу пiтерську гостю, львiвянку forever. Ми з ним домовилися про реалiзацiю Марiйчиних робiт на прийнятних для обох сторiн умовах. Вiдтепер Марiйка зможе поставити крапку на наївно-безглуздiй спiвпрацi з мiсцевим перекупником, який за її шедеври платить копiйки. Залишалося провести з подругою сеанс пiдняття власної самооцiнки.
Там же, у салонi, я вирiшила зробити Марiї сюрприз. Це буде несподiванка, ефектнiша за студентський «метеорит у чорносливi». Iдея виникла, щойно я побачила у вiтринi з авторським срiблом два дивнi перснiу виглядi чи то замку-фортецi, чи то старовинного особняка. З наскрiзними вiконечками, вежами та брукiвкою. Один перстень був немов дзеркальним вiдображенням iншого. В одного замок-фортеця дивився в один бiк, у iншогов протилежний.