Перевиховувати, зло каже Шева і пробиває дірку в консервах скумбрії. Звідти, шиплячи, бє фонтан олії.Тільки тактаборами Коломойського. А якщо серйозно, то лікувати «лікарською» ковбасою, задобрювати гарними зарплатнями, одурманювати наколотими апельсинами і давати закусювати цукерками Порошенкав прямому і кривому сенсах. Телеглядачівони також люди, вони смачно попоїсти хочуть. І ценаша земля, і неважливо, якого вона кольору. Через пару днів побачимо, що ти заспіваєш!
Насправді це не смішнотут, на українській землі, нас, громадян України, більшість місцевих вважають ворогами. Та парадокс у тому, що саме через таких, як вони, ми й знаходимося тут. Якесь замкнуте коло. Шева зі мною не погоджується. Позіхаючи, він каже, що я намагаюся перекласти відповідальність за війну на якусь окремо взяту групу людей, а це неправильно.
Нічого я не намагаюся перекладати, не погоджуюся я, хіба що оцей наплічник під головою.
І автомат.
Так. І автомат.
«Добре, думаю я, побачимо, що ти заспіваєш через пару днів, коли земля дійсно стане червоною»
Штурм. Поміж вірою і знанням
Що може зробити маленькі міста або села всесвітньовідомими? Древність їхніх храмів, як Маалююля і Саїдная, або генії, що народилися в них, як Зальцбурґ. Легендарні фестивалі, що проходили в їхніх передмістях, такі, як, наприклад, Вудсток. Священні ріки, що протікають через них, як у індусівВаранасі, або священні гори, що височіють поруч, як у китайців, або смертоносні вулкани, які їх убивають і засипають попелом, як Помпею. Та найкоротший та найвірніший шлях для містечок і селищ до всесвітньої славивійна. Хто знав про Аустерліц, Бородіно чи Ватерлоо до відомих битв, які сталися поруч? Хто чув про Конотоп або Аламо? Або Перл-Харбор? Що ми знали про Іловайськ до того, як прочитали в Вікіпедії, окрім того, що ценевеличке містечко неподалік від кордону з Росією? До того, як прийшли сюди?
«Місто районного значення. Донецька область, Харцизська районна рада. Заснований в 1869 р. Місто з 1938 р. Площа 10,8 км. Висота центру 195 м. Офіційна моваукраїнська, російська. Населення16 143 людини (2011). Щільність1632 люд. км2. Телефонний код 6257. Поштовий індекс 86793
Іловайськ заснований як розїзд 17 на залізничній лінії ХарківТаганрог. Названий за імям Іловайських, по родових землях яких у цих місцях прокладена залізнична дорога. Після побудови Другої Єкатерининської залізничної дороги (ДолганцевоВолновахаІловайськДебальцево) в 19021904 рр. Іловайськ став вузловою станцією»
Тепер, коли ми нарешті тут, ми знаємо про це маленьке місто значно більше. Ми знаємо, що Іловайськ розділений на дві приблизно рівні частини глибоким яром і залізницею. Ми знаємо, що великий міст підірвали сепаратисти, і тепер на другий бік людям можна потрапити лише вузьким пішохідним містком або під ним через залізницю, а техніцітільки в обїзд. Ми знаємо, що на нашому боці міста, який ми зайняли вчора, знаходяться депо, майстерні, управління залізниці, інші ще недостатньо нами вивчені обєкти. Тут є дитячий садочок, куди ось-ось мусить зайти батальйон «Дніпро-1», і є школа, де базується наш батальйон «Донбас». Ми також точно знаємо, що сил самостійно захопити й утримувати все місто у нас недостатньо. Однак ми віримо у власну вдачу, вона ще жодного разу не покидала нас на цій війні. Та інколи поміж вірою та знанням виринає нездоланна містична прірва або ж звичайна залізнична колія.
Першим загинув Посмішка. Він завжди посміхався, навіть у найскладніших ситуаціях ніколи не падав духом. Коли зачищали депо, Посмішка заховався за залізними воротами, але крупнокаліберна куля пробила наскрізь і ворота, і шолом.
«Їхня» частина міста розташована на висоті, і хоча це й не дає вирішальних стратегічних переваг, обстрілювати з важкої та реактивної артилерії згори завжди набагато приємніше, аніж переховуватися від обстрілів унизу.
Окопось найнебезпечніше місце сьогодні, 19 серпня 2014 року, в Іловайську. Тут, на розі, їх два: один маленький, як шпаринка, другий довгий, як ковбаса, і значно глибший. Це пост 5. Тут удень і вночі чергують чотири бійці. Їх завданнятримати периметр і не давати противнику пройти через посадку і залізницю. В окоп складно влучити з «градів», тому, трохи звикнувши, Бусіл, наприклад, навіть не просинається під час обстрілів: відкриє очі, послухає звук снарядіві спить собі далі. Значно небезпечніший обстріл касетними бомбами: чуєш хлопки, дивишся, як на тебе насувається стіна вогню, і навіть щілинки в ній немає. Однак окоп рятує, окопце цар оборони. Час від часу пост 5 обстрілюють із мисливської рушниці, невміло та вкрай неточно. Грім вважає, що стріляє людина, яка погано володіє зброєю, можливо, підліток або дідуган, але швидше за все це якийсь пяниця і тому в обстрілах і немає точності й регулярності. Для порядку бійці кілька разів провели зачистку будинків на сусідніх вулицях, але нікого, окрім збожеволілого голодного пса на ланцюгу в найближчому з дворів, не знайшли.
Штурмовий загінблизько сімдесяти людейна той бік поведе невисокого зросту міцний досвідчений боєць з позивним Бішут, «подвійний постріл». Цей чоловік із попільним волоссям стріляє дійсно дуже влучно і швидко. Витримати важкий уважний погляд Бішута складно будь-кому, як і манеру командувати, яка не терпить заперечень, але волелюбні бійці, тим не менш, виконують їх без зайвих розмов. Секрет простийбо вони чіткі й точні. Бішут не говорить багато, в його минулому відчувається війна, таке важко приховати. Штурмовий загін складається з двох взводів, якими командують Артист і Шульц. Ці хлопці намагатимуться прорватися до будинку міської адміністрації прямо. Перед розвідниками, якими командує Скіф, офіцер-афганець, кавалер ордена Червоної Зірки, поставлено завдання вирахувати вогневі точки противника. Операція ретельно продумана, і якщо все піде за планом, то скоро центр міста буде нашим. З хвилини на хвилину ми чекаємо на підкріплення, два добровольчих батальйони повинні вдарити по Іловайську з флангів і розтягнути оборону ворога, відволікти його сили від нашого удару в саме серце. Без них ми не впораємося.
Комбата, на жаль, з нами знову немає. Коли зранку Семен із Бішутом та комбатом «Дніпра-1» Березою біля пішохідного мосту доопрацьовували план операції, то потрапили під мінометний обстріл. Осколками міни поранило кількох бійців і самого комбата, який, хапаючи повітря ротом, упав прямо на карту Іловайська, розкладену на землі. В школі санітари надали Семену першу допомогу, після чого його вивезли з міста й евакуювали на вертольоті в Дніпропетровську лікарню ім. Мечникова.
Від пішохідного містка до адміністративного центру Іловайська по прямійметрів пятсот. Наша штурмова група швидко перебігла через місток і заглушила вогневу точку в одному з приватних будинків на самому початку вулиці.
Увага! Бішут раптом зупинився і підняв руку, прислуховуючись до рації. Говорили з «секрету», який висунувся трохи вперед. Увага! В нашому напрямку рухається мікроавтобус із людьми!
Через кілька хвилин бусик безтурботно, начебто і не йшла війна, вискочив прямо на бійців, які закричали що було сили: «Стояти!»і дали кілька черг у повітрями готові були відкрити вогонь на ураження будь-якої миті. Автобус різко зупинився, і з нього з похмурими обличчями, кидаючи зброю на землю, почали виходити люди.
Хто такі? запитав Бішут.
Катаємося ми тут невизначено відповів сивий чоловік, схожий круглим обличчям на моську, намагаючись, очевидно, зрозуміти, до кого вони потрапили в полон. Він говорив російською з акцентом, точніше, одразу з двома акцентами: російською з типово російським аканням і з якимось європейським.
Документи є? Обшукайте їх.
Сивий чоловік із обличчям злої моськи виявився російським поетом із Відня з позивним Австріяк. Він приїхав до України повоювати на боці «Новоросії», набратися тут, на війні, натхнення, коротше кажучи, він вважав своїм громадянським обовязком мочити українських фашистів. Важко передати його подив та жах, коли він дізнався, що опинився в полоні українського добровольчого батальйону.
Ненавиджу хохлів! з викликом, комічно відкидаючи головою назад сиве волосся, сказав російський поет.
Ах ти ж сука! розізлився снайпер Сімка і з усієї сили врізав прикладом СВД полоненому спочатку по ребрах, а потім по нозі. Підстрибуючи і згинаючись від болю, Австріяк присів.
Полонених не чіпати! приглушив емоції Бішут. Везіть їх до школи.
Інші девятеро полонених були невизначеного походження. Документів вони не мали, говір видавав у них росіян, а постававійськове минуле або теперішнє.
На цьому сюрпризи не закінчилися. Через два квартали на штурмову групу звідкілясь вискочив зелений «уаз» із мінометом. За кілька секунд, прошита кулями, машина врізалася на повній швидкості в стовп, на ходу з неї випали два вже мертвих сепаратисти. Бійці зняли міномет і заховали в найближчому сараї, тягати його з собою було б занадто важко. Після повороту направо зачистили ще одне «гніздо». Противник, щоправда, встиг зробити в наш бік три незграбних постріли з ручного протитанкового гранатомета, але стріляти з ерпеге по людях однаково, що з гарматипо горобцях. Двоє гранатометників цілили по черзі й ховалися в каналізаційний люкодного ми поранили, другий утік неушкодженим. Ближче до центру по нас почав стріляти снайпер, і Бішут дав команду переміститися на інший бік вулиці, в мертву для обстрілу зону. Ми стояли вже практично біля мети: поручмагазин АТБ, навпротиадміністрація. Ми хотіли встановити на ній український прапор.
Раптом, прострілюючи наскрізь вулицю і площу, звідкілясь упритул запрацював крупнокаліберний кулемет.
Бійці залягли вздовж будинків, а Бішут із групою з двох кулеметників і кількох стрілків, проскочивши під вогнем, просунувся ближче до магазину. Вони стріляли і кидали гранати навмання, наосліпчерез дерева і будинки важко було розібратися, де знаходяться кулеметник і снайпер. Однак кулемет також лупив усліпу, кришачи бетонні стіни і викошуючи траву не гірше газонокосарки.
Поки ми сиділи і думали, що робити далі, із «зеленки» в наш бік почали працювати ще кілька автоматників. Ситуація із непростої перетворилася на дуже складнунашу штурмову групу противник розділив на дві частини і позбавив ініціативи. Ми не могли просуватися ані вперед, ані назад, ми могли тільки лежати і чекати під шквальним вогнем кулемета, коли нарешті снайпер спіймає когось із нас на мушку і пристрелить.
Ніхто так досі й не зрозумів, навіщо Шульц вибіг із укриття. Можливо, знаючи, що надзвичайно ризикує, він вірив у свою щасливу зірку, тому і побіг, можливо Комвзводу рвонув через відкритий простір, але не встиг пробігти і кількох метрів, як у нього поцілив снайпер. Шульц скрикнув і впав. Він ще лишався живим, і я одразу хотів кинутися до нього, щоб відтягти в укриття, хто знає, може, його ще можна було врятувати. Але Шева міцно схопив мене за руку:
Не ворушись!
Я з подивом подивився на товариша. Той прошепотів, бризкаючи від гніву слиною:
Лежи тихо! Снайпер вичікує, поки хтось жалісливий, типу тебе, побіжить витягувати Шульца. Рахуй: один, два, три
На рахунок «чотири», переконавшись, що ніхто не поспішає за пораненим, снайпер добив Шульца пострілом у голову. Я побачив, як стиснув автомат Артист, як інші бійці, не бажаючи вірити, що їх комвзводу, один із найдосвідченіших і найавторитетніших людей в батальйоні, загинув, із відчаєм дивилися один на одного. В їх очах я не бачив страху, але ми всі добре розуміли, що сьогодні щось пішло не так.
Щоби продовжувати наступ, нам потрібно було дізнатися, де знаходяться кулеметник та снайпер. Бішут дав по рації команду Скіфу і його розвідникам обійти девятиповерхівку праворуч, ймовірно, сказав він, звідти ви зможете їх засікти. Цей маневр виявився останнім для славного солдата Скіфа. Не встигли розвідники вийти з-за будинку, як його смертельно прошило з кулемета, майже всі його бійці також отримали поранення різної тяжкості.
Більшість бійців із основної групи так і залишалися в мертвій для обстрілів снайпера і кулемета зоні, але ми не знали, як і куди пересувається противник, наскільки довго наше укриття залишатиметься безпечним. Терміново потрібно було щось робити, і Бішут і ще троє бійців, незважаючи на безперевний обстріл, перебігли ще ближче до адміністрації. Вони відпрацювали по «зеленці», намагаючись заглушити там стрілків, і одночасно видивлялися снайпера. Бішут уже розумів, який у того сектор обстрілу, і міг сповна оцінити, наскільки грамотно побудована оборона противника: задіявши не так уже й багато ресурсів, вони контролювали майже весь простір у центрі міста. Тут, незрозуміло яким чином, але до Бішута проскочила медсестра Аліна, притягнувши на собі ще живого Скіфа. Аліна тампувала йому рани, але Скіф уже не дихав. Звідкілясь зявився ще один розвіднику запалі бою він вибіг на відкритий простірі отримав кулю в ногу, просто пощастило, снайпер, певне, в цей час кусав пиріжок. Розвідник катався по траві й голосно стогнав, хтось із бійців намагався підбігти до нього, але знову був зупинений гнівним окриком командира. «Один, почав рахувати Бішут, два, три, чотири»Він закрив очі, чекаючи контрольного пострілу в голову розвідника, подумки прощаючись із товаришем. Однак постріл чомусь не пролунав. Бішут із подивом відкрив очівін знав, що див не буває, і майже одразу, виглянувши на мить з-за рогу, у вікні горища багатоповерхівки помітив рух, зовсім маленьке ворушіння, практично невловиме для ока.
Агов, гранатометнику! покликав він через вулицю. Давай сюди швидше, і показав рукою, як по дузі можна обігнути зону обстрілу.
Гранатометник, молодий хлопчина з позивним Мороз, уважно спостерігав за тим місцем, куди показував командир.
Нелегко буде влучити!
Так ти ж снайпером хотів бути! усміхнувся Бішут. Давай, пробуй.
Перший постріл пішов трохи вище, зате другий розвалив горище дощенту. Снайпер, судячи з усього, припинив стріляти і жити назавжди.
Кулеметники, прикрийте! І обидва наші кулеметники, які вже втомились від бездіяльності й безнадійності, почали яро навалювати по сепарах, прикриваючи «газельку», яка проскочила мертву зону і підїхала до Бішута. Бійці завантажили туди Скіфа і Шульцатой ще дивився затуманеними очима в небо, але з кожною миттю життя стрімко залишало його, і Бішут закрив товаришу очіпотім швидко підняли в кузов пораненого в ногу розвідника і відправили транспорт у тил.
Бій продовжувався ще близько двох годин. Вогонь противника підсилювався, туди підходило підкріплення, але наші суміжникидва батальйони, які повинні прорватися в місто з флангіввсе не йшли і не йшли, навіть не було чутно звуків бою. Ми не знали, що з ними сталося, чому їх і досі немає, але до останньої секунди вірили і чекали, що вони вдарять по сепаратистах. Медсестра Аліна, яка не захотіла повертатися на базу разом із пораненими, під кулями кричала, щоб противник припинив вогонь, бо тут є поранені. Це був виразний материнський крик із проханням про милосердя і вимогою співчуття. Але про які милосердя і співчуття може йти мова в жорстокому бою? Аліна поводилася мужньо, дивуючи нас: звідкіля в такому маленькому створінні стільки відчайдушної сміливості? Її світла голова зявлялася то тут то тамскрізь, де поранені потребували допомоги. Вона не боялася обстрілів, працювати на очах у ворогаі Бог її беріг.
Щоб подавити цей клятий кулемет, нам достатньо було тоді однієї «коробочки» і півгодини часу. Всього півгодиниі ми б захопили центр Іловайська. Та ми не мали ані «коробочки», ані навіть десяти хвилинбоєкомплект закінчувався, а сили противника з кожною годиною збільшувалися. Артист із кількома бійцями намагалися пройти крізь двори і знайти кулеметну точку, але безрезультатноми через обстріл так і не змогли підняти голів.
Відходимо! нарешті дав команду Бішут. Сидіти й очікувати, коли тебе застрелятьбезглузде заняття навіть на війні.Швидко, швидко! Бішут залишався останнім, прикриваючи відхід. Він би встиг відійти також, якби не куля, яка потрапила йому в головубац! Командир на мить утратив свідомість і впав, а коли оговтався, побачив, що куля пробила наскрізь його новенький шолом. Однак німецька якість кевлару врятувала Бішуту життякуля, розвернута металом, вдарила в череп пласким боком і тільки розбила голову і сильно контузила. Але дорогоцінні миті для відступу він утратив. На площу вискочив ворожий бетеер, із новою силою почав лупити кулемет. Біля Бішута залишився тільки поранений у ногу Нікітос, який допоміг командиру піднятися і заховатися в підїзді жилого дому. Вдвох вони опинилися в оточенні, і більше в Іловайську ми їх не бачили і не чули, і не знали, що з ними сталося надалі: чи потрапили вони в полон, чи вони живі і чи їм далося якимось дивом вийти з міста. Їхня рація мовчала.