Коли РАО перестало вибухати, припинився і обстріл. Хто залишився живий, пішов збирали шматки хлопців, замполіт складав їх у купки і намагався упізнавати. Ми з самого початку просили дозволити стріляти у відповідь, але такої команди зі штабу так і не надійшло, а потім вже стало пізновсі наші вогневі системи знищили.
Удень 25-го, через пару годин після закінчення чергового обстрілу, почалася зачистка: дві колони росіян зайшли з двох боків, узявши нас у кільце: близько 120 одиниць техніки, у тому числі броня, десь до 20 «камазів» з особовим складом (десь по 40 чоловік у кожній машині зазвичай), не менше. Йшли танки і беемде, за нимипіхота. Змітали все на своєму шляху, нікого не жаліли. Бачив сам, як Т-72 крутився на бліндажі з нашими пораненими, поранених у полі дострілювали двома постріламив груди і в головуя сидів у посадці біля ставка і все це бачив на власні очі, хоча мозок відмовлявся вірити в те, що відбувається.
Багато наших бійців намагалися виїхати на техніці, що залишилася, втекти, не прийнявши бою. Командирів наших я не бачив і не чув, де вони. Бійці з 51-ї проклинали чи то Пивоварова, чи то Пивоваренка, не памятаю, він у них числився виконувачем обовязки командира, кричали, що той зрадник. Загалом, залишився з нами лише старшинане знаю ні імені, ні прізвища, не бачив його ні в полоні, ні після полонувін організував оборону, лише шістнадцять бійців погодилися з ним залишитися тримати коридор для відступаючих. Відстрілювалися з пезеерка, були беемпе, танк. Нас оточили: хтось загинув, а хто встиг, ті здалися в полон. Російські солдати поводилися нахабно, кричали: «Мимиротворці, ми прийшли сюди навести лад!»і хотіли розстріляти нас одразу ж, прямо там, в окопах, але російський майор не дав. Вивели на дорогу, там кавказці, тварюки: знущалися, били, звязували руки і клали на асфальт обличчям униз, заводили беемде і підїжджали, хотіли розчавити живцем. Урятував той самий російський майор: «Смертей полонених тут не буде!» Потім тримали в окопахшістнадцять чоловік нас було: пятнадцятьз 51-ї бригади, і я одинз 93-їв полі за Осиковим, не годували і не поїли, вночі дико холодно, спали, обнявшись, багато поранених. Наступного ранку, нічого не сказавши, росіяни пішли. Ми, як могли, дісталися до Осикового, нас нагодували місцеві й заховали по погребах. Там ви нас і підібрали»
Ми сиділи ні живі ні мертві. Звичайно, ми розуміли, памятаючи розбиті колони на дорозі й кількість трупів, з якого пекла нам вдалося вискочити, але розповідь людини, яка це пережила особисто, нас потрясла. Автобус після цього від Льохи ні на крок не відходив, боявся, що той вчинить із собою що-небудь погане. Психологічний стан у хлопця і справді був не дуже добрий, але нічого, нині воює десь під Щастям.
Прохолоджувалися ми недовго. У штабі, як завжди, народили геніальну ідеюзалучити пересувний прикордонний загін до патрулювання міста. Але ми ж все-таки прикордонники, а не менти, у нас інші завдання. Зібрали делегаціюмайор Буряк, двійко офіцерів, старший сержант Автобус, сержант Академікі пішли до генерала: мовляв, так і так, відправляйте на ротацію, хочемо трохи побути вдома і служити далі за кваліфікацією.
Не час для відпочинку! Маріуполь у небезпеці! Ось ваш командир, підполковник Волинський, на ротацію не проситься, хоча вивів колону з оточення цілою і неушкодженою.
Яку колону? бійці так і присіли.
Як яку? Вашу колону! Вивів, прибув, доповів, як водиться. Штаб його до нагороди представивордена Богдана Хмельницького третьої ступені, хочемо у військовому званні підвищити
Добре, що не Героя України дали, пожартував Автобус.
У сенсі? не зрозумів генерал.
А рюкзак із документами і мобільними телефонами з розбитої сепарськой колони вам Волинський передавав?
Якої колони? тут настала черга генерала присідати.
Довго довелося йому розтлумачувати, що до чого, але в результаті наступного дня наш прикордонний загін відправився на місце постійної дислокації, а підполковник Волинський служить досі, правда, в тому ж самому званні. Трьох наших товаришів випустили з полону через чотири місяці, обміняли під ялиночку.
Так ми дивом і майже без утрат проскочили «Іловайський котел». А Серьога Кабан потрапив до моргу.
Життя та смерть Сергія Кабана
Чому Кабан? Тут відповідь очевидна, він за фізичними параметраминайбільший у загоні боєць. Але в кожному позивному, в кожній новій назві людини, яка змінює спосіб життя і приймає війну, а разом із новим способом життя і війноюзмінює і ставлення до життя і смерті, є не лише звучання, зовнішня сторона, спостереження товаришів або дитячі мріїСерьога Кабан виявився людиною до неможливості впертою. І коли їх, харківських добровольців, які написали заяву до батальйону територіальної оборони, в травні, як останніх, турнули з Кіровограда, пославшись на формальності, по прибуттю додому він написав довгу петицію на сайт державної прикордонної служби: мовляв, Батьківщина що, не потребує прикордонників, які мають досвід служби?
Зясувалося, що якраз тепер і потребує, але Харківський прикордонний загін вже повністю сформований.
А який ще несформований? запитав, ледь стримуючись, щоб не зарядити в нахабну пику, у військкоматі.
Зараз формується новий пересувний загін для несення служби в зоні антитерористичної операції. Поїдете на навчання?
Хоч так убють, хоч так, жартував Сірий в окопах під обстрілами мінометів за контрольно-пропускним пунктом «Успенка», згадуючи слова дружини: «Повернешся, я тебе вбю!»
Про намір піти добровольцем він повідомив кохану в момент, коли останнє з необхідногоніж і ложкапакувалося в наплічник. Він сидів навпочіпки перед диваном, розклавши речі з шафи і шухляд, і дивувався, скільки за тридцять чотири роки життя накопичилося усілякого непотрібного барахла. На стіні цокав великий годинник із гирьками. Ходики Кабан любив. Йому подобалося врівноважувати їхній хід, витирати пил із ланок довгого звисаючого мідного ланцюжка, розглядати малюнокгірський пейзаж із рогатими оленямина циферблаті. Зозуля, щоправда, давно зламалася, та Кабан вирішив, що так навіть краще.
Ти куди це зібрався? запитала дружина, заглядаючи до кімнати. З ранку вона ходила у своїх справах і повернулася не в кращому настрої.Обідати будеш?
До армії,не відриваючи погляду від годинника, відповів Кабан.
До якої армії?
Української, якої ж іще.
Коли?
Автобус через годину.
А чого ти про повістку нічого не сказав? З дочкою хоча б попрощався!
Так я попрощався вже. Зранку. Не було ніякої повістки.
Що, сам напросився?
Сам, Кабан розумів, що неправий, але не хотів турбувати дружину завчасно, заводити зайві розмови: та що, та як, та куди? Почне відмовляти, телефонувати матері. Натомість зараз все ясно і конкретно, і розмова коротка.
Я зрозуміла. Повернешся, Сірий, я тебе вбю! Сідай обідати, на автобус запізнишся.
Термінову службу Кабан проходив півтора десятки років тому, однак бойові навички не втративу деяких прикордонних частинах, на відміну від багатьох інших в українській армії, традиції ще шанували, і служити вчили по-справжньому. Зустріли в загоні нормально, одягли-взули, озброїлиі відправили на полігон, де бійцям задали такого жару, що Кабан розірвав камуфляж до непридатності і до крові збив руки. Та на службу ніхто не нарікав, ніхто не скиглив і не пішов звідти. Тут обстрілювалися дорослі чоловіки, всідобровольці, які чудово розуміли, що одна година важких тренувань на хвилину подовжує життя в бою. Отже, готувалися серйозно, а коли отримали завдання відправлятися в зону АТО в Донецьку область на пункт пропуску «Успенка», зрозуміли, що все тут повторювалося і вивчалося не дарма. Кабан тяготи служби переносив спокійно. Як і більшість кремезних людей, він мав добросердий характер, але коли його щось чіпляло, ставав упертюхом і стояв до кінця, а якщо брався за щось, то тягнув, скільки міг.
В учебці Кабан освоїв нову спеціальність. Кулеметникробота в будь-якій армії привілейована. Завждиособливе завдання, особлива відповідальність, у будь-якому бою кулеметник стріляє і вбиваєза визначеннямбільше інших бійців. За кулеметниками полюють, по кулеметних гніздах цілеспрямовано ведуть вогонь із мінометів, гранатометів і танків. Отже, кулеметники у всі часи і на всіх війнахбажана мішень. Кулеметників і снайперів, які потрапили в полон, сепаратисти, як правило, не щадять. Катують, знущаються, можуть розстріляти, а якщо ж і обмінюють, то в останню чергу. Іншими словами, в бою і полоні у них шанси вижитимінімальні. Та якщо снайперами стають за бажанням чи здібностями, то кулеметниками часточерез комплекцію. Кулемет значно важчий за автомат або снайперську рушницю, тягати його на собі може тільки фізично міцна людина. Ось і виходило, як у дитинстві в дворінайменшого під час гри у футбол ставили на ворота, а в арміїнайбільшому дають до рук кулемет. Сірий і справді мав від природи неабияку фізичну силу, стріляв на полігоні влучно, купчасто, зате бігати не любив. Тому, коли запропонували стати кулеметником, не відмовився: лежиш, стріляєш, а носитине проблема. Про полон, природно, він думки не допускав. Ну, який може бути полон? На заставіпівтораста озброєних, добре підготовлених бійців. Правда, далеко не всі з них будуть вірні присязі. Станься що, той самий Топоров-сепаратист, з яким Кабан зчепився в їдальні, або Петренко з Донецька здадуть, але більшість прикордонниківсправжні патріоти, які прийшли сюди виконати свій обовязок і повернутися додому з перемогою.
До 23 серпня все йшло до того, що лягти смертю хоробрих Сірому доведеться одразу після дембеля на порозі рідного дому від сковорідки або качалки дружини, бо пара мінометних обстрілів, під які він потрапляв, ще не привід гинути на війні. Багатьом із пересувного прикордонного загону мін і снарядів з того бокувід сепарівдісталося куди більше, але бійці щасливо уникали навіть поранень. З пропускного пункту «Успенка» через безперервний мінометний обстріл довелося відійти до Амвросіївки, але, окрім утрати контролю над ПП і зміни дислокації, в роботі загону нічого не змінилося: «секрети», наряди, патрулі.
Сьогодні на висотку над Григорівкою наряддесять чоловік. Висотка, як то кажуть, панівна, звідси російська територіяяк на долоні; чудово видно, як заходять на позиції, швидко розгортаючи бойові розрахунки, російські «гради», і довбуть по Савур-Могилі. Це видовище, особливо вночі, крутіше, ніж дивитися останній епізод «Зоряних війн» в кінотеатрі 5Дсмертоносні феєрверки пролітають майже над головами. Наряду видно всі ключові перехрестя доріг, але зараз скрізь тихомісцеві або виїхали до Росії, або зачаїлися по хатах, збройники і Нацгвардія відійшли убік Кутейникового й Іловайська, залишивши лише один добре укріплений блокпост на перехресті біля Лисичого.
Сірому того дня дістався наряд на висотці неподалік. Йшли всімох на службу з тривогою на серцідовкола відбувалися незрозумілі речі: збройники і Нацгвардія відступають від Савур-Могили і кордону. Кордон з Росії щодня перетинають колони з машинами, напаковані озброєними людьми і зникають у лісосмугах і населених пунктах. Вчора бачили, як у Григорівку зайшло пять чужих танків. Що буде далінезрозуміло, мобільного звязку немає, оперативної інформації немає. Прикордонники остерігалися оточення, безглуздої загибелі. Розмови в загоні ходили різні, але командири мовчали і чекали розпоряджень зі штабу, проте штаб на донесення не реагував.
Агов, сказав Діма Анишкін, ви подивіться, там колона! і протер тканиною бінокль, нібито це могло допомогти змінити картинку на дорозі. Колону вже можна було добре розгледіти і без оптики. Кабан устиг нарахувати з десяток одиниць техніки, коли надійшла команда відійти в посадку і колону пропустити. Попереду йшов бетеер із українським прапором і двома білими смугамимаркуванням української армії, але такого бетеера Кабан не памятав (вся тутешня техніка Нацгвардії й десантури вже давно засвітилася на заставі), так що бетеер був однозначно не місцевий. А якщо він не місцевий, тоді чий він? З тієї території від кордону всі українські підрозділи вийшли ще позавчора. Заблукали? За бетеером йшла беха, потім важкі «урали» і «камази», навантажені, вочевидь, боєкомплектом, заправники, жовті автобуси з людьми, пара легкових автівок.
Синусе, прийом. Карацупа на звязку.
Прийом.
З боку Калинового від кордону в наш бік рухається колона, одиниць сорок: один бетеер, одна беха, вантажівки з боєкомплектом, автобуси з людьми. На бетееріукраїнський прапор. Спостерігаємо, нам наказано пропустити. Зустрічайте. Це ваші?
Косинусе, прийом. Це Синус, сьогодні рація звучить гарно, пощастило. Синус і Косинусце позивні двох командирів підрозділів Нацгвардії. Вони обоє закінчували київський політехот і бавляться, щоб геометрію не забути. Візьми до уваги.
Ні, це не наші.
Може, збройники?
Командире, запитай заставу, що нам робити?
Застава наказує себе не виказувати і продовжувати спостереження.
Синусе, Косинусе, не вимикайте рацію. Тримайте нас у курсі,колона зникає за рогом. До блокпоста Нацгвардіїблизько пяти кілометрів, та якщо навпростець полем, то ближче. Не вимикайте рацію!
Усім лячно. Хочеться, щоб це йшли свої, просто заблукали, але Кабану інстинкт підказує, що це не так. Якась неправильна ця колона, щось у цьому бетеері з українським прапором є чуже.
Рація оживає:
Карацупа, прийом! Синус на звязку, рація шипить та плюється. Колона виїхала з путівця на центральну дорогу, зупинилася. Двоє вийшло з автобуса біля шлагбаума, за формою не можу визначити приналежність, знаків розрізнювання немає. Є, є, є! Вони зривають український прапор зі шлагбаума, ламають стовпчик!
Умикається Косинус:
Та в їхніх автобусах «денеерівські» прапорці. Вогонь, хлопці!
І як пішла вода в хату!
Прикордонники, хто поруч, допомагайте, це Синус. Закрийте їм «зеленку» ззаду!
Поле перебігтине життя прожити, особливо Кабану з його комплекцією і кулеметом. Полем, полем, бігом-бігом-бігом, від блокпоста чутно, як валить автоматичний гранатомет, вибухають бензобаки, стрекочуть автомати і бахкають гранати. Треба швидше, швидше, але тяжко, відстав трохи, задихнувся, але тут пощастилопідскочив бетеер з підмогою, підібрали.
Підоспіли в самий розпалбетеер і беха сепаратистів, не зробивши жодного пострілу, рвонули в бік, за ними дві чи три вантажівки і декілька машин із хвоста колони пішли на Лисиче. Пара вантажівок вже горіло, підбиті автобуси похилилися набік, поруч лежали мертві; живі, зайнявши оборону, запекло відстрілювалися. Як і просив Синус, прикордонники підперли сепаратистів із тилу, тут якраз РКК Кабана став у великій пригоді. Прикордонник заліг у «зеленці» і щільним вогнем зустрічав усіх, хто намагався уникнути вогню агеес та кулемета нацгвардійців і сховатися серед дерев. Кабан уперше в житті стріляв не в мішені, а в живих людей, але дивно, він не відчував жодних докорів сумління, в першу хвилину навіть не виникало відчуття вбивства, просто натиснув акуратно на гашетку, і кулемет відгукнувся слухняною чергою. Коли темно-зелені фігури, які швидко бігли полем, почали падатихто чудернацьки розкинувши руки, хто втискаючись у землю в надії сховатися від шквального перехресного вогню, Кабан раптово відчув гіркий присмак у роті. Він змінив кут обстрілу, перезарядився і знову почав ретельно обробляти свою ділянку: метр за метром, як і вчили на стрільбах.
Позиції в нацгвардійців та прикордонників мали відчутну перевагу, але швидкої перемоги не вийшлозанадто багато людей і техніки їхало в колоні. Отямившись від раптового нападу, сепари спробували контратакувати; над головами раптово задзижчав безпілотник, і в цю хвилину квадрат, де розгорнувся бій, почали поливати з мінометів.
Вони ж своїх можуть замочити, здивувався Кабан. Чому вони стріляють?
Тому що такі дрібниці росіян не бентежать. На цій війні у них немає своїх, тут всі для нихчужі,сказав справжній українець Діма Анишкін.
Карацупа, прийом! Синус на звязку! У вас там беха є? Допоможіть витягти поранених, нашу беху підбили! Ми до них без броні дістатися не можемо, сепари не дають! Пропадають хлопці!
Кабане, ти куди? Ти ж кулеметник! та Кабан слідом за Дімою вже заскочив на броню, за якою вже з обох боків прилаштувалося по чотири бійці.
Агов, броня, баштою крути! бетеер енергійно обстрілював «зеленку», і всі, хто переміщався на ньому і поруч із ним, також вели інтенсивний вогонь, перезаряджаючись по черзі.
Прикрий, Дімоне, я перезаряджу, ми вже поруч! Все, готовий, давай! Фігач, щоб і голів, падли, підняти не змогли! але вогонь у відповідь, однак, не припинявся, і по броні періодично цокотіли кулі.
Гуркіт бою неможливо передати достеменно. Потік звуків, що хаотично видає стрілецька зброя, робота автоматичних гранатометів і підствольників, вибухи гранат, рик двигунів танків та іншої техніки, крики людейживих і поранених, стогін помираючихіз цієї какофонії кожен боєць обирає для себе тільки найважливіші, найголовніші, ті що мають значення тільки для нього, звуки. Звуки, які можуть урятувати або забрати його життя. Це може бути тільки один звук, що має вирішальне значення саме в цю мить, тільки один, найголовніший.
Дімоне, здається, в мене влучили! Кабан почув необхідний для нього звук надто пізно через брак досвіду, замість звичного «цок-цок-цок»«хлоп-хлоп-хлоп» по бронежилету.
Він засунув руку під «броник», помацав живіттільки піт, крові немає, захист витримав. Тією ж рукою смикнув магазин на перезарядкурозбитий і прострелений:
Сука! адреналін зашкалював. Прокричав у башту:Ану, гупни туди!