Владзьо, хоч був добрим хлопцем, але красою не дуже вдався. Що ж хотіти? Чистий тато: високий, гандрабатий, губатий і носатий. Ще й трохи згорблений, бо встидаючись власного двометрового росту часто пригинався. Ось і виробилась така звичкагорбиться, і що хочеш роби. Марічка, навпаки, дівка видна: круглолиця, не дуже висока, в міру повненька, але не товста. На вроду красива. Очі взяла від матерісині, як небо. А волосся від татапопелясте і блискуче.
А до танців були обоє беручкі та справні. Владзьо, хоч і закомплексований, а коли Марічку бачить поруч, ті комплекси кудись самі собою зникають. Як зійдуться на весілля, як візьмуться до танцю, то аж люди розступаються, так вони гарно витанцьовують, що рівні їм нема.
Після закінчення семилітки Марічка подалася до міста вчитись на кравчиню, а Владзьо лишився в селі. Працював у колгоспі їздовим.
Десь на двадцятому році, коли молоді вже подумували повінчатись, чи бодай розписатись, бо Марічка була комсомолкою, Місько, Владзів тато, чомусь почав бокувати від свого товариша Юзька. Як вже Юзько не приступав до того з бесідою, той ніяк він не йшов на контакт. А коли Юзько заговорив про дітей, що пора б уже їх подружити, та чекати внучат, взагалі нічого не відповів, тільки глянув скоса на Юзька, і чкурнув до хати. Коли Владзьо почав розмову про одруження, батько не прийняв синового вибору.
Не пара вона тобі, Владзю. Не пара, вимахував руками Місько перед сином, що нічого не розуміючи сидів перед ним на кріслі, і тільки блимав очима.
Як то, тату, не пара? Ми ж з дитинства паровані. Ви ж самі з вуйком Юзьком нас посватали з пеленок
Ну ще не посватали чухав потилицю батько. Нащо тобі та Марічка? Що, дівок в селі мало? Як мало, то йди на друге село, на третє,торочив своє батько, штовхаючи хлопця в плече.
Навіщо ж мені по селах жінки шукати, як я Марічку люблю? впирався син.
А сам не розумієш? Ти на неї подивися. Вона дівка, як троянда. А ти що? Жердка-жердкою! Ну яка ви пара? Голосно кричав Місько, а Владзьо лиш кліпав очима, і все ще думав, що то батько його випробовує, чи на сміх бере. Батько ж цілком серйозно продовжував. Твоя Марічка зафайна до тебе. То нині ви молоді, то нічого не бачите і не розумієте, бо любов вам очі засліпила. А мине з десять років, ти полисієш, посивієш, ще більше згорбишся, он, як я ото! Вона, навпаки, ще більше розцвіте, і чкурне від тебе до якого голови колгоспу чи агронома. А ти тоді куди?
Що ви, тату, таке несете? образився хлопець, бо не хотів чути ані єдиного злого слова про свою кохану.
Я не несу. Я знаю. І послухай мене сину: ніколи твоя Марічка не переступить нашого порога, як невістка. Що хоч роби, а моє слово останнє.
Ну то я піду в приймаки до вуйка Юзька, буркнув Владзьо, і гримнувши дверима вийшов на подвіря, де носом до носа стрівся з Марічкою, яка стояла мов завмерла біля дверей Міськової хати.
Ти все чула? сполохано запитав хлопець.
Чула, відповіла дівчина, і притулилась до парубка. Ти, Владзю як хочеш, то слухай вуйка Міська, але я тебе люблю, і ніколи не буде того, що він тобі наговорив. Не треба мені ані голів, ані агрономів. Я тебе люблю, і заміж лиш за тебе хочу.
Ой, Марічко, і я лиш тебе люблю. Але тато
Що тато? А, давай, ми тихо-ціхо розпишемось. Ніхто й знати не буде. Добре? Га?
Добре, відповів хлопець і пригорнув до себе Марічку, добре.
Минуло трохи більше року. Владзьо так і не зміг заперечити батьківському слову, бо той при кожній нагоді погрожував проклясти сина. Просила Міська й жінка, щоб дав жити молодим, але він став на своєму, і кляв синові на чім світ при кожній нагоді, як тільки той згадував про Марічку. А потім до села приїхали ветеринари-практиканти. Один із них вподобав собі кравчиню Марічку.
Навіть перед самим весіллям дівчина ще робила даремні спроби поговорити з Владзем. Казала, що все ще не пізно змінити, і вони можуть бути разом. Але як не старалась Марічка, її слова не змогли зрушити з місця хлопцевого страху перед батьківською забороною та прокляттям. Марічка вийшла заміж за міського ветеринара і поїхала жити кудись аж на Волинь. Владзьо лишився їздити на конях у рідному колгоспі.
Минали роки. У Марічки вже був синочок. Вона на свята привозила його до батьків. Заходила провідати і вуйка Міська. Там були їй раді, а ось Владзьо побачивши Марічку з чоловіком і дитям, втікав кудись з дому, і аж по кілька днів не давався чути, поки Марічка не відїжджала з села. Марічка жила щасливо зі своїм Петром. А ось Владзьо
Кілька разів на рік Владзьо приходив додому, і оголошував батькам, що має дівчину, й хотів би женитися. Років йому було вже зо двадцять пять. Ще більше згорбився. Почав лисіти. Мав рацію старий Міськороки Владзя не скрашували. Кілька разів Владзьо був готовий поствататись до різних дівчат. Кілька разів батько Місько вишукував причину в тій чи іншій дівчині, щоб не дати синові змоги створити сімї:
«В тої мама має недобру славу. Повір, знаю, що кажу».
«В тої тато злодій».
«За ту люди не добре говорять».
«Та надто молода».
«Та вже занадто стара».
«Та не до тебе, бо вона для тебе зафайна».
І такої бесіди було майже щодня. Всі ті дівчата були й порядними, і красунями, але не в дівчатах була річ. Секрет Міськового незадоволення потенційними невістками крився в іншому.
Коли Місько взяв Ґенку за жінку, такої красуні на ціле село не було. Де не йшли разомзавжди люди дивувались, що то за файна в Міська жінка. І чоловіки на роботі про її красу жартували. І на весіллі всі її до танцю кликали, та в нього дозволу просили. Місько дозволяв, але всередині сам згорав від ревнощів. Навіть зараз, коли Ґенці вже добре за пятдесять, вона ще досить вродлива жінка. Місько останнім часом зовсім здурів. Навіть до сільмагу за хлібом жінку не відпускає. Сам ходить. А слідкує за нею пильніше, як в молодості. Чомусь вбив собі в голову, що й синові його буде так само погано, як йому при жінці красуні. Ось і руйнує тепер йому життя.
Але одного разу Владзьо таки прийняв важливе рішення, і не питаючи дозволу в батька та матері, повів до сільради доярку Іваську. (Сказати, що дівчина була невродливоюне можна. То образа для неї. Але навіть Іващин батько не раз питав у Бога, чому Він пожалкував краси для його дитини.) З сільради молоді пішли просто до Міська додому. Вже Владзьо жонатий! Тепер батько хай, що хоче робить, що хоче каже, а в нього є жінка. Ще й яка!
Місько з Ґенкою затримались в полі до самого смерку. Владзьо завжди вертався з колгоспу пізніше від них. Місько, знаючи що в хаті нема нікого, сміло увійшов. За мить хатні двері з гуркотом розчинились, і Місько кулею вилетів на подвіря, де Ґенка ще обчищала чоботи від землі. Переполоханий чоловік дивлячись на жінку випалив своєю західняцькою мовою, яку напевне не вживав зо тридцять літ:
Ґенко, там там на пєцу щось такоє страшноє такоє чорноє так ся роззявіло.
Що там на печі? Що, Міську? Відштовхуючи чоловіка, жінка бігла до хати. Місько біг слідом.
Гондечка, Ґенко, показував пальцем на піч. Ади-во, якоє страшноє!
Слідом за батьками увійшов і Владзьо, що якраз ходив до сільмагу купити чогось до столу, щоб відсвяткувати своє одруження.
Ну що тату? Догодив я вам? з порога буркнув Владзьо, такої «файної» жінки як в мене ні в кого не буде. Можете доживати віку спокійно!
Невмирущий
Дід Захарій Козак, а в селі просто Марисенько мав велике щастя, бо прожив аж три життя. Три-не-три, а два точно.
Історія його народження сама по собі також є цікавою. Марисеньків батько, Андрусько Козак, сорокарічний шепелявий парубок, взяв собі за жінку Текинку Пипчикову. «Де ті Текинці ще було до віддаванє? Яка з неї жінка в штирнаціть років?»не вчухали сільські дівки й молодиці, але Текинка прийняла сватів і вийшла заміж за Андруська, бо ніхто ніколи не сватався ані до однієї із її восьми старших сестер. Хто зна, чи ще трапиться їй хто, чи ні, а в дівках сидіти не хотілось. За першого й віддалась.
Як вже вони жили, так жили, але за не повних вісім місяців по весіллі Текинка народила Андруськові двох синів-близнюків. Текинка була дуже слаба по тих пологах, а Андрусько на крилах літав від радощів. Жінку він любив, а від коли народила, ще більше почав коло неї припадати.
Видно, що любив Андрусько Текинку добре. Результати були перед очима всього села: за пятнадцять років шлюбу дванадцятеро дітей. Правда, два рази Текинка народжувала близнят. А зараз ось, знов лежить, мучиться, плаче, бо почалось і на чім світ проклинає Андруська.
Біжить Андрусько морозом до повитухи, видихаючи перед собою клуби білого, як молоко, гарячого повітря. Від повитухи треба зайти ще до панотця, щоб на вечір прийшов охрестити дитину, бо нехрещеним недобре ніч ночувати. Пішов городами, щоб менше людей бачило, бо самому вже шостий десяток. Над його плодовитістю в селі вже давно вижартовували жінки, а чоловіки запитували секрет чоловічої сили.
Вбіг Андрусько до панотцевої хати, зняв шапку в порозі, і зі словами «Слава Йсу Христу!», приступив до панотця й голосно цмокнувши поцілував руку.
Що, знов? запитав у Андруська панотець, вилупивши очі і піднявши вверх кудлаті широкі брови, тим часом витираючи заслинену руку. Чи ви здуріли, Андрію?
Знов, панотцику! випалив чоловік, і опустив погляд додолу.
Дайте си стрим, Андруську! Прошу вас, дайте си трохи стрим, ходячи по хаті взад-вперед наголошував отець, і щироко розводячи руками навчав темного хлопа. Андруську, на ціле село такого цуда нема, як в вас. Ви як той варстат діти робите
Отцику, пане отцику, заторкотів Андрусько, то не я!
Не ви? викотив очі на лоба священик, розгубивши від подиву слова. А хто?
То не я. Біг-ме не я. То воно якос так само затявся чоловік.
Панотець не стримавши сміху голосно пирснув у кулак, а потім посадивши чоловіка на крісло біля себе почав науку.
Ви, Андруську, трохи ся втихомирте! Що то ви так стриму не маєте? То не я знову завів своє чоловік.
Не ви. Не ви. Я зрозумів. То воно само тамуючи сміх продовжував панотець. Ну дивіться: ви повинні дати жінці трохи відпочити. Ви ж її в гріб заженете тими дітьми. Кілько їх вже?
Та аво, родит трийнацєте, аж зіщулився у відповів Андрусько, ніби очікував отроимати від панотця ляпаса.
Тринадцять?! О, свят, свят, свят, то недобре, відповів хитаючи головою священик, й косо глянув на чоловіка. Може вже досить?
Мозе й досить, але кілько взе є, то є,аж зігнувся Андрусько. То прийдете охрестити? перепитав.
Прийду, розвів руками отець. Даш мені знати, хто народився і чи все щасливо.
Добре, панотцику. Добре. Слава Йсу в ваші хаті,відповів Андрусько, і вже навіть торкнувся клямки дверей, щоб іти геть, як тут його хтось потягнув за язика. Отце, скажіт-но мені, як мудра людина: а як то люди робє, аби дітий не було?
Отець явно не очікував такого запитання «в лоб», але й сам був добре «гострим на язик».
На поді спи, дурню! крикнув панотець у відповідь, і виштовхав Андруська за двері.
Не минуло й двох років, як народився Захар, що пізніше стане Марисеньком. Чотирнадцятий і останній син в родині Андруська Козака. Як казали сільські люди, підсміхаючись: «Завязав си Андрусько нарешті ґудза на тім, що само діти робило».
Андрусько, знімаючи картуза, зі словами «Слава Йсу Христу» впхався до священикової хати, і тупцюючи з ноги на ногу піднаходив потрібні слова, які ніяк не лізли у голову. Священик пильно дивився на чоловіка, наче очікував недоброї звістки, бо Андрусько звіку до церкви не ходив, а до священика навідувався суто при потребі хрестин.
Слава Йсу! прошепотів зіщулившись.
Що? Знов? сполохано запитав священик.
Знов! голосно зітхнувши промовив Андрусько.
Хто? пильно дивлячись в очі запитав священик.
Хлопцина, знічено відповів чоловік.
Хлопчина повторив панотець піднявши очі в стелю. Най Пан Біг йому дасть добру долю і розуму трохи більше, як в його тата, і схопивши Андруська за сорочку закричав, ти чого на поді не спав, бовване старий?
Я спав на піді. Я спав Бігме-м спав, пане отце. Я всього раз зліз, я лиш раз злізІ воно само якос
Отець стояв в ступорі не знаючи, що відповісти, а самого розбирав сміх. Виходить, як би не той випадок, що Захарків тато нарушив дане панотцеві слово, і не зліз з підкане було б і Захарка.
Захарко, вже будучи дорослим, жив в хаті за ліском. Мав жінку і єдину донечку Доцинку. Видно не обминули Божих вух слова панотця, коли той просив у неба доброї долі, і розуму більшого, як в його покійного тата Андруська, раз Захарко щороку не навідувався до панотця.
Зими в давнину були холодними зі снігами та заметілями, але люди все одно йшли до роботи: обходили худобу, рубали в лісі дрова до печі, возили з поля солому. Захар також мав власне, хоч і не дуже велике господарство, але й коло нього в таку студінь роботи вистачало. Жінку свою Захарко беріг від тяжкого труду, бо та трохи хворіла. Все робив сам, а жінка поралась суто з бабськими хатними справами.
Вийшов одного разу Захарко по воду до криниці. Та криниця була єдиною на цілу округу, тому від досвітку аж до пізньої ночі біля неї збиралась черга. Щоб не вистоювати чергу зранку, Захарко надумав схитрити, і піти наносити жінці води вночі. Зараз там точно нікого не буде. Тільки-но підійшов до криниці, як побачив здаля якусь чорну пляму, що то роздвоювалась, то знову зливалась в єдине. Та пляма наближалась до чоловіка, а згодом почувся скрипіт снігу та кінське фиркання. То були сани, а в санях ШтефкоЗахарків старший брат.
Се ти брате? запитав чоловік із саней, придивляючись до Захара.
Я. А ти де їдеш серед ночі?
В ліс. За дровами. Думав-им до тебе повернути, би ти мені поміг. А тебе сам Бог мені післав.
Та мені траба води наносити, та й жінці сказати.
Наносиш ще води. Доки жінка рано встане, то ми вже вдома будемо. Гай, сідай, ми зараз живо накидаєм. Там вже нарізані є, я вчора розвідав. Єдна нога туво, друга тамо. Клади ведра за кирницу та й поїхали, бо вже незадовго сторожі прийдут.
Те, що Захарко поїхав з братом окрім нього і брата не знав ніхто. Захаркові відра впізнали сусіди, бо він їх гарно обкував залізом, щоб не бились. Таких ні в кого не було. То ж коли побачили одне відро повне води, інше порожнє, і мотузку розкручену до кінця, зняли крик, що Захарко втопився. Виймати Захарка з криниці не було кому, не знайшлося сміливих лізти у криницю в таку студінь. Був один, що поліз би-то його брат Штефко, який повитягав усіх потопільників, але як на біду, поїхав в ліс за дровами і досі нема. Ліс великий, ще темно. Де його шукати?
Примітки
1
Катафельоккатафалок, гріб.
2
Робітнийроботящий.
3
Ніґдиніколи.
4
Цвєкцвях.
5
Хруктфрукт.
6
Прочутираптово почати чути.
7
Налисникимлинці.
8
Складщинаспілка.
9
Гандрабатийширокоплечий, але сутулий чоловік.
10
Бокуватисторонитись.
11
Торочитиговорити.
12
Зафайназанадто вродлива.
13
Пєцпіч.
14
Темний хлопнеосвічений.
15
Варстатстанок (в діалекті вживається як агрегат, машина).
16
Бігмеклянусь Богом.
17
Бовван (діалект.) дурень.
18
Потопільникутопленик.