Руденька - Юля Пилипенко 2 стр.

Звідки мені було знати, що саме тієї миті Зрадлива Доля і Його Величність Випадок одночасно підслухають мої думки, а далі трохи порадяться і вирішать таке: «Нехай вони зустрінуться. Зараз». А поки Доля і Випадок провадили свій кумедний діалог, я бездумним поглядом сліпо дивилася перед собою доти, доки не спіймала себе на думці, що вже хвилин пять мене так само, не відриваючись, пасе холодними хитрими очима їхній власникодягнений у все чорне чоловік: кепка, пальто Він стояв на вулиці і говорив по телефону і весь час дивився на мене На ньому були бісові черевики «Catford», які я завжди зневажала на плечі висів чорний рюкзак Він дивився на мене так дивно дивився на мене він Якби я навіть знала тоді, до чого призведе це «він так дивно дивився на мене», я б усе одно сіла і до цього автобуса, і до цього літака

Я розплющую очі як завжди, в літаку я спала. Дніпропетровськ. Ось він. О!.. сонечко світить гадаю, вже й це заслуговує на подяку. Можна відстебнути ремінь, зробити вдих або видих, можна навіть кому-небудь потелефонувати. От тільки кому мені хотілося б зараз телефонувати? Нікому. А навіть якби й було кому, то що я скажу? «Алло, привіт так Москва мені дуже сподобалась вона мене вбила і зжерла ну, аякже, все чудово» Єдина людина, з якою хочеться зараз говорити, мене зустрічає, а батькице святе їм я, звісно, подзвоню. Втім, за два тижні моєї відсутності в цьому аеропорту нічого не змінилося: черговий автобус, який везе нас до терміналу чужі погляди, стандартні розмови, набридлі мелодії made by Nokia, Vertu і iPhone. Я виходжу з автобуса, не поспішаю до терміналу і знов відчуваю на собі чийсь погляд Ну, певно ж, це він той чоловік у чорному від його погляду мені стає ще гірше, ніж було до цього: чомусь виникло бажання дістати окуляри-краплі від «Ray Ban»сховати за ними вії, що давно вже забули про туш. Ось воно паспортний контроль моє втомлене «добрий день» і «У вас проблеми». Те, що у мене проблеми, я знала і без цього пиндючного персонажа, що засів у будці на українському паспортному контролі для UA CITIZENS.

 А як ви здогадалися, що в мене проблеми?  поцікавилась я з легкою іронією.

 Проблеми з вашим паспортом,  відповів усевладний прикордонник.

 Якраз це не проблема. Мене вже попередили в Росії, сказали, що потрібно вклеїти нове фото, адже мені стукнуло двадцять пять. Саме це я й зроблю одразу, як потраплю додому.

 Ні, дівчино, ви не розумієте я не можу вас впустити до України і у вас дійсно проблеми тож відійдімо поговоримо  І він усміхнувся мені тією знаменитою загадковою посмішкою, на яку здатні тільки українські прикордонники.

 Послухайте, я дуже втомилася смертельно хочу спати будь ласка, давайте зараз таки й закінчимо цю історію. Ви пропускаєте мене «додому», я щиро вам дякую і мило всміхаюся, ми не затримуємо чергу і всі з того задоволені.

 Юліє Олександрівно, я навіть не знаю, громадянкою якої країни ви є Росії чи України я не розумію, як вас могли випустити з України з вашим недійсним паспортом Це неможливо.

 У мене залишився старий посадочний і квиток Ви можете самі переконатися, що я вилетіла з України чотирнадцятого жовтня, а сьогодні я повертаюся з Москви в Дніпр. А ще ви могли б легко перевірити, що в мене є закордонний паспортвін зараз у Києві, в німецькому посольстві.

 Я прошу вас відійти убік і почекати. Мені потрібно подумати, що з вами робити. Я мушу все перевірити і порадитися з колегами.

Я відійшла. Всі пасажири дивилися на мене: чоловікипевною мірою співчуваючи, жінкиз ледь помітною зловтіхою. Чоловік у чорному заповнював якісь папірці, і його чомусь радо привітав прикордонниктой самий, що вирішив позбавити мене душещемної зустрічі з Батьківщиною. Я кинула на підлогу свій «Луї Віттон» з ноутбуком, притулилася до стіни і чекала, сподіваючись на диво. Раптом, як гриби після дощу, один по одному почали зявлятися «інші» прикордонники. Мусила кожному переповідати одне й те саме. Хтось цікавився, де я працюю, хтось канючив у мене знижку до нічного клубу «Opera», хтось посміхавсявони прилипли до мене, мов мокре листя восени. А я не люблю мокре осіннє листя: воно завдає мені жалю. Терпець мені урвався після того, як один з них вирвав з моїх рук паспорт і сказав: «Ось вважай, що ти прилетіла без паспорта читай!» При цьому розгорнув мій паспорт на якійсь сторінці, тицьнувши своїм по-українськи пухким пальцем у дрібний текст. Я, навіть не глянувши на нього, сказала: «Ну, прочитала, і що далі?» «А далі дзвони тим, хто тебе зустрічає, і кажи, щоб не поспішали». Це було все. Крапка.

 Гаразд! Отже, панове, шоу закінчено. Мені потрібен ваш начальник і всі ваші співробітники. Я вдивлятимуся в обличчя кожного, аж поки не згадаю, хто саме з вас десять днів тому випустив мене з моїм «недійсним» паспортом за межі України. Це що виходить? Що достатньо мати обличчя і довгі ноги, щоб незаконно покинути територію України? А як же безпека? Ви мусите нести відповідальність за такі проступки. Ви стверджуєте, що не знаєте, хто я, а мій паспорт не є підтвердженням моєї особи. Мої посвідчення водія, техпаспорт і кредитки викликають лише загадковий блиск у ваших очах. Але я прилетіла з Москви, і в моїх кишенях так само свище вітер, як і в цьому приміщенні, де я уже тридцять хвилин через вас стовбичу без діла, тоді як решта пасажирів мого рейсу давно вже вдихають пахощі Дніпропетровська. Я говоритиму тільки з вашим шефом!  Я ладна була знищити їх усіх, дарма що насправді поспішати мені не було куди.

Все скінчилося за десять хвилин. Мене пропустили і сказали, що сьогодні «ваш день і вважайте, що вам дуже пощастило». Це справді був мій день, я й без них знала, що мені пощастило причому давно.

Моя валіза самотньо кружляла на безкоштовному атракціоні під назвою «багажна стрічка». Дуже зворушлива картина: я, моя валіза і нікогісінько навкруги Відчинилися двері Дніпропетровський аеропорт Міжнародний термінал Я виходжу: всіх, кого зустрічали, вже давно зустріли ті, кого не зустрічали, хтозна-коли поїхали самі Авжеж сім років тому все було інакше по шкірі бігли мурашки а нині так порожньо й тихо мене ніхто не чекає, ніхто крім чоловіка в чорному, який напевно чекає не мене. Я не знаю, чому в мене всередині все затерпло, коли я його побачила. Я мовчки проминула його і почула: «Я вас чекав» Уггі спинилися, валіза завмерла і в голові, мов блискавка, промайнула єдина думка: «Скільки можна?»

 Навіщо ви мене чекали?  спитала я стомленим голосом.

 Я ще не знаю. Можливо, у мене до вас буде незвичайна пропозиція,  він говорив з приємним акцентом.

 Яка незвичайна пропозиція?  Мені не вдавалося далі приховувати усмішку.

 Чим ви займаєтеся? Ви живете в Москві чи в Дніпропетровську?

 Що за питання я ніде не живу у Дніпропетровську.

 Як вас звуть? У вас є зараз час?  Він говорив зі мною так, ніби я була його колишньою дружиною.

Це було схоже на якийсь допит а я, мов те нерозумне дитя, чесно відповідала на його запитання, сама не розуміючи, навіщо я це роблю чому взагалі з ним розмовляю А все через його нестандартну зовнішність, інтонації його голосу манеру говорити І його обличчя чомусь здавалося мені знайомим

 Мене звуть Юля. І мені й справді вже час іти. Я могла вас бачити в Москві? Мені здається знайомим ваше обличчя.

 Не знаю. А де ви були в Москві?  поцікавився він і посміхнувся.

 На Російському тижні моди, на Московському тижні моди загалом оце й усе ще я бігала кроси навкруг Патріарших ставків, перед тим попоївши круасанів у «Волконському», але там я точно не могла вас бачити

 На такі заходи я не ходжу. А що ви робили на Московському і Російському тижнях моди? Вас зустрічають?

 Так, мене зустрічають. І мені час іти. Мене й так затримали на сорок хвилин. Я теж зазвичай не ходжу на такі заходи, але була там із друзями.

 А хто вас зустрічає?

 Подруга.

 Чим ви займаєтеся?

 Можна сказати, піаром.  Мене веселив цей діалог. Це чимось нагадувало інтелектуальну гру «брейн-ринг».

 У вас жорсткий графік роботи?  він не вгавав.

Вигляд у мене був отетерілий. Ми вже вийшли на вулицю, а він все ще мучив мене своїм «дізнанням». На нього чекала машина з водієм. Мене тим часом ніхто не чекав.

 Ви ж казали, вас зустрічають.  Він вдивлявся в якісь машини чи людей, які ймовірно могли мене очікувати.

 Так, моя подруга затримується.

 Може, вас підвезти?

 Ні, дякую.

 Ви впевнені?

 Цілком.

 Будь ласка, візьміть мою візитку. І зателефонуйте мені.І він простяг мені візитну картку, а я засунула її до кишені, навіть не прочитавши його імя.

 Неодмінно подзвоніть мені, Юлю. На все добре.  Він попрямував до машини.

 Гаразд, я вам подзвоню. Вам теж на все добре,  розвітавшись з випадковим попутником, я нарешті відчула полегкість.

Я побачила, як повільно відїжджає його авто Чомусь у цю хвилину почувалася особливо самотньою. Але здалеку вже показався Анін чорний X5, що летів мені назустріч зі швидкістю кулі

Я зайшла додому все як звичайно мене ніхто не чекав: він не лежав на моєму дивані, а вона не готувала біля моєї плити, якою я все ж таки користувалася двічі в житті. Нічого нового, нічого цікавого Що далі? Я намотувала кола по квартирі, крок за кроком настрій псувався ставало нудно Валіза мирно спочивала в кутку після важкої дороги, і мені не хотілося турбувати ні її саму, ні її вмісту Ненавиджу розпаковувати речі Щоправда, й складати їх я так само не надто полюбляю, але роблю це з великим ентузіазмом: принаймні, коли кудись летиш, тебе чекає невідомість а коли повертаєшсяти вже все знаєш Години через три я, геть занудьгувавши, вирішила з ким-небудь зустрітися Я надягла спортивний костюм, вічний Moncler мені навіть не хотілося брати з собою сумку Ключі від машини, де ж ви, агов?! Помацавши в кишені, замість ключів я дістала звідти візитку Чоловік у чорному і його незвичайна пропозиція чи потрібно мені знати твоє імя? Хто ти? Звідки ти? Вже взувшись, я стояла коло порога Побачивши імя на візитній картці, заусміхалася а коли прочитала назву «компанії», то просто розсміялася Доля, кохана, це що? Черговий жарт? Чи це все Петина карма? А може, це взагалі справа рук Петі? Через пять хвилин, я, взута, сиділа за барною стійкою і гуглила. Але що його занесло до забутого богом Дніпропетровська? Може він божевільний чи любитель пригод? Google задовольнив усі мої запити. Я надіслала йому sms-ку зі своїм українським номером і підписалася «Юля (літак)». Ні відповіді, ні дзвінка не було. Я перевірила номер телефону на візитній картці. Зясувалося, що я помилково надіслала sms-ку на тел./факс. Це мене зупинило на якусь мить «А може, не треба цього робити?» Запитавши себе для годиться, я скинула sms-ку на його російський мобільний номер.

Трохи згодом

Він потелефонував мені зі свого українського номера і вже був в іншому місті. Це був найбільш дивний діалог у моєму житті. Незнайомий чоловік ставив мені десятки запитань, на які я не мала що відповісти і я шукала ці відповіді в собі просто тому, що я раніше ніколи не замислювалася над такими речами, про які він мене питав:

 А скажіть, Юлю, що обєднує чоловіків, яким ви подобаєтеся?

 Не знаю я подобаюся різним чоловікам від шістнадцяти до шістдесяти вони різні за характером темпераментом рівнем розуму я ніколи не замислювалася над цим хоча мені здається, я знаю їм усім на тому чи іншому етапі життя бракувало позитиву і вони знаходили його в мені.

 А що обєднує чоловіків, які подобаються вам? Ви коли-небудь кохали?

 З цим простіше я кохала, так і кохаю. Що обєднує чоловіків, які мені подобалися? Всі вони були набагато старшими за мене, мали проникливий розум і були недоступні. Завжди існував стримувальний чинник. Мені має бути цікаво. Мені подобається закохуватися шаленіти чекати дзвінків зустрічей Я не можу, коли все стабільно й буденно Я починаю задихатися від нудьги перестаю брати слухавку Взагалі, хоч як егоїстично це звучить, але я дію так, як почуваюся, і керуюся виключно своїми швидкоплинними бажаннями. Не хочу спілкуватисяне спілкуватимусь я не люблю гаяти свій час на чоловіків, до яких у мене немає ніяких почуттів і які не викликають у мені емоцій. А якщо вони не викликають у мені емоцій, мені не цікаві їхні залицяння й увага. Я потребую драйву і непередбачуваності, підкріплених високим рівнем IQ На жаль, таких чоловіків мало.

 Ви заміжня?

 Ні пять років цивільного шлюбу ми розійшлися. З мене досить. Це трохи нудно.

 А ви відчували пристрасть?

 Так,  відповіла я не задумуючись.

 Ви зраджували?

 Практично ні. Якщо у мене завязуються серйозні, тривалі стосунки з чоловіком то я, безумовно, шаную його зраджувати чоловіка, якого я поважаю, зазвичай мені не властиво доти, доки чоловік ставиться до мене відповідно. Якщо ж трапляється навпаки, я припиняю обмежувати себе в усьому і починаю жити для себе. Це автоматично ставить крапку в наших стосунках. Хоча я, щиро кажучи, навіть маючи з кимось стосунки, живу лише для себе. Так склалися обставини. Але якщо я КОХАЮ я ладна на все заради чоловіка. Абсолютно на все. Хоча я чудово усвідомлюю, що рано чи пізно через те шкодуватиму. Але шкодувати за чимосьце не моє Я часто шкодую за тим, що я зробила, але ніколиза тим, чого не зробила, адже я роблю тільки те, що хочу.

Запитання сипалися, як з мішка Він вивчав мене і мені це подобалось. «Чи любите ви самоту?», «Наскільки ви хтиві?», «Наскільки ви пристойні?», «Чи любите ви людей?»

 А ви часто плачете, Юлю?  спитав мій новий знайомий.

 Раніше плакала часто. Тепер не плачу зовсім. Можливо, розучилася. Але мені б хотілося заплакати знову.

 А яка зазвичай причина ваших сліз?

 Я плачу, коли мені сумно плачу, коли мені завдають болю болю не фізичного, а морального. Фізичний біль мене не лякає. Я плачу від щастя

 А що для вас щастя?

 Кожний деньце щастя.

 От іще припиніть все це хня,  сказав він різко.

 Ви запиталия відповіла. Ви мене не знаєте.  Мене розлютила його репліка.

 Ну, якщо кожен день для васщастя, а ви плачете від щастя тоді ви мусите плакати щодня.

 Так і було. У моєму житті був час, коли я плакала просто тому, що дивилася на сонце бачила небо відчувала запах трави слухала улюблену пісню підкурювала сигарету я плакала від щастя просто тому, що була жива Я була готова заплакати тільки через те, що бачила зграю птахів, які злітали в небо салют океан Так. Це Щастя. І я плакала. І раніше ніколи не соромилася своїх сліз. Для мене не важило, що про мене подумають Втім, як і тепер. Але з певного часу я приховую свої сльози від людей. Просто тому, що для багатьох з них це справжня втіхабачити чуже страждання. А я волію давати втіху тільки тим людям, яких люблю чи яких не знаю Ви вже вирішили, що в мене не всі дома?  радісно поцікавилася я.

 Юлю, а ви приїдете до мене в гості? Адже вас нічого не тримає у Дніпропетровську. Ви цікава панянка я не помилився приїжджайте і ні про що не думайте Я не буду від вас приховувативи цікавите мене з двох причин: по-перше, вивродлива жінка, по-друге, це стосується роботи.

 Я не знаю.  У мене були певні сумніви щодо цього.

 А що ви робитимете в Дніпропетровську? І які у вас плани на найближче майбутнє?  він був невгамовний.

 Мені нічого тут робити щодо вашого запрошення я подумаю. Можливо, полечу до Парижа вчити французьку Я вже піду, добре? Я сьогодні ще нічого не їла. І дякую вам.

 Ви мені вже за щось вдячні?

 Так. Дякую за незвичайне спілкування і за те, що вицікава людина. Останнім часом мені цього бракувало. А можна на «ти»?

 Як для вас зручніше. Я звик звертатися до людей на «ви»

 Я теж просто я відчуваю, що в мене може вирватися «ти» тому наперед перестраховуюсь,  я засміялася.

 Останнє запитання, Юлю і не буду вас більше затримувати, обіцяю. А хто у вас там весь час так голосно гавкає? Його ніяк не можна зробити тихіше?  тихо спитав він.

 Це мій пес Роджер Федерер,  я реготала.

 Він теж у теніс грає? Ви з ним живете?  чоловік у чорному був дещо здивований.  Я б хотів з ним познайомитися.

 Так але це буде тільки після того, як я вас познайомлю з батьками,  я говорила дуже серйозно.