Руденька - Юля Пилипенко 5 стр.

Дівчата вродливі й не надто, бідні й забезпечені, доступні чи такі, що ховаються за карнавальною машкарою неприступності, одягнені в Gucci, Hermes чи Terranova,  усіх їх обєднувало одне: їм завжди мало. Добре це чи поганоя не знаю. І не мені судити. Це не є ні добрим, ні поганим. Це просто факт. Хтось мріє про сумку від Hermes, хтось хоче вийти на сцену й заспівати так, щоб весь світ упав на коліна і так вічно колінкував перед божественною вродою володарки писклявого голосу, хтось бажає щоранку чути мелодію Vertu і байдуже, хто лежатиме поруч з тобою в ліжку хтось хоче полетіти на карнавал до Бразилії хтось просто хоче І ЦЕ НОРМАЛЬНО всі чогось або когось хочуть Але одного я не могла зрозуміти: чому всі ці дівчата вважають, що для цього їм неодмінно потрібен олігарх? Чому вони всі думають, що коли у них зявиться Hermes, Vertu й або коли вони запищать на сцені, навіть знімуться в своєму єдиному кліпіце зробить їх щасливими? Це єдине питання, на яке в мене не було відповіді. Відповідь мені підказав Петя. Бо більшість з ниходноклітинні створіння. І насправді ці дівчата ні в чому не винні: такими їх зробила потворна складова нашого аморального світу. Однозначно, є й інші дівчатка: розумні, начитані, цілеспрямовані, освічені, вродливі кращіале я таких не зустрічала ні в Москві, ні в Києві, ні в Донецьку У всякому разі, я бажаю їм щастя, кожній з них! А Петя їм у цьому допоможе.

Він навчив мене давати офіціантам «на лапу» до того, як вони починають тебе обслуговувати, і залишати на чай кухарям до того, як вони починають для тебе готувати. Він навчив мене з першого погляду на людину визначати, чого вона прагне, що шукає, про що мріє і скільки коштують ці мрії. Він навчив мене без квитків проходити в кінозали кінотеатрів, без запрошень потрапляти на «модні світські заходи»це була своєрідна школа. Якось під час чергового походу в кіно я запитала Льоню, його вічного супутника: «Чому не можна просто купити квиток у кіно, коли можеш купити весь кінотеатр?» Льоня глянув на мене і відповів: «Тому що потрібно весь час примушувати голову працювати. Кожної секунди. У будь-якій, навіть найпростішій, ситуації. У будь-якій точці світу. У Монако, Москві, Лос-Анджелесіскрізь. Це спосіб життя. За гроші можна зробити все. Навчися робити без грошей, користуючись своїм розумом і людською психологією».

Льоня так само відкрив мені очі на багато речей. Спершу він мені не подобався, але згодом, познайомившись ближче, я змінила свою думку про нього

 Льоню, ти навчиш мене «розводити по повній»?  запитала я, коли ми прогулювалися Донецьком.  Петя сказав, що ти мене навчиш.

 Звісно, навчу,  сказав він серйозно.

 Спершу поясни мені, що це означає і як ти це робиш.

 Це просто. Ти бачиш дівчину. Подумки складаєш її психологічний портрет. Заговорюєш до неї. Акуратно і грамотно, крок за кроком, вивідуєш всі її мрії, бажання все, в чому вона боялася зізнатися навіть собі. Витягаєш усе це з її голови, а натомість вкладаєш в її мозок те, що потрібне тобі. Якщо в неї взагалі є мозок.

 Тобто ти наперед, ще до знайомства з дівчиною, маєш щось на меті, розумієш, що ти хочеш отримати на виході, потім розкладаєш по поличках її мозок, забираєш всю потрібну тобі інформацію і змушуєш повірити в те, що ти єдиний у цьому світі, хто може здійснити всі її бажання і мрії?

 Десь так.

 І так можна з будь-ким?

 Ну, ти ж сама бачила,  він сміявся.

 То ти мене навчиш?

 Так.

 Але мені, у принципі, нічого не потрібно від людей. Я й так отримую все, що хочу. Навіщо це мені?

 Тому що ти не належиш до «масовки». Тиінша. Ти й сама знаєш, як спровокувати ті чи інші ситуації і досягти бажаного результату, але ти також повинна знати, як не стати жертвою такої ситуації. Тобі дуже пощастило, Руденька. Для тебе це ще одна школа життя. Тичастина команди.

 Мені приємно бути частиною вашої команди, а не її жертвою.  Я усміхалася.  І я рада, що ти тоді причепився до мене в автобусі, який віз нас до літака хоча тоді я не надто зраділа.

Моя позиція була дуже проста: кількість зароблених або вкрадених грошей може зробити з чоловіка олігарха, але кількість зароблених або вкрадених грошей не можуть перетворити олігарха на чоловіка. Чоловікабо чоловік, або ні. Третього не дано. Неважливо, як часто він дарує квіти, неважливо, скільки коштують його подарунки, неважливо, скільки гарних слів він говорить. Важливо, які вчинки він здійснює. А квіти, подарунки, слова і Мальдивице не вчинки. Це частина вічної гри, яка рано чи пізно підходить до свого логічного завершення потім зявляються нові гравці, і все повторюється. Як каже Петя і його друг Фредерік Беґбеде, або Фредерік Беґбеде і його друг Петякохання живе три роки. Цілком з ним згодна. Але є кохання, яке живе завжди. Питання у вчинках. Я це знала. І Петя з Пітбулем знали, звідки мені це відомо. Так само, як знали й причину, чому я з ними

Петя Він надзвичайний Надійний друг Чудовий психолог Цікава особистість Людина-легенда Мій Старший Товариш Петя Лістерман Він легко переконав мене замінити сигарети круасанами з «Волконського». Він змусив мене полюбити рибну юшку. Він показав мені всю «красу і недоступність» цього світу, яка так легко падає в його обійми в обмін на задоволення всіляких людських потреб. Неважливо, як часто його звинувачують у всіх існуючих і неіснуючих гріхах, неважливо, як часто його називають Дияволом і Люцифером важливо інше За що ви його звинувачуєте? За те, що він чесніший за вас усіх? За те, що він відкрито задовольняє всі ваші фізіологічні чи духовні потреби, втілює в реальність ваші мрії, про які ви самі ж йому й розповідаєте? Чи за те, що він влаштовує ваші долі так, як вам того хотілося? На відміну від Люцифера, він не вимагає взамін ваші душі. Йому потрібні лише ваші тіла, з якими ви так легко розлучаєтеся. А якщо ви потім утрачаєте свою душуто це вже ваша проблема, а не проблема Петі. Він нікого не змушує. Йому це не потрібно. Адже ви самі цього хочете. Ви можете звинувачувати його в чому завгодно і ненавидіти його за те, що він вам колись допоміг, але зізнайтеся: він чесніший за вас усіх. Він нічого від вас не приховує. А якщо ви йому просто заздрите, тоді хто заважає вам? Спробуйте познайомити красу з грошима і створити свою власну імперію Тільки у вас не вийде. Для того, щоб знайомити красу з грошима, треба бути Петею Лістерманом Я бачила його пафосних імітаторів вони не викликають нічого, крім усмішки на моєму обличчі. А якщо ви вважаєте Петю просто хлопцем, «якому колись пощастило», тоді чому ви біжите до нього через весь клуб, щоб він при всіх потис вам руку, або дзвоните йому о третій ночі, вмикаєте гучний звязок, щоб вас чули ваші друзі, і з фамільярними нотками в голосі запитуєте його: «А де ти сьогодні тусуєш?» Відповідь проста: ви хочете справити враження. Просто тому, що ви з ним знайомі. Але чи знайомий з вами він? Він завжди зробить вигляд, що так,  для того, щоб ви не виглядали ідіотами в очах своїх же друзів і знайомих. Тож скажіть йому «ДЯКУЮ, ПЕТЮ» за все, що він для вас робить, а не виніть його за свою власну чванливість.

Чи посварив він Бреда Пітта з Анжеліною Джолі? Чи викрадав Памелу Андерсон? Чи «підганяв» мулаток для Роберта де Ніро? Так. Я свідок. Чи допомагав він Ользі Куриленко залізти у «Джеймса Бонда»? Так. Однозначно. Він такий. Був би без нього «Секс у великому місті?» Був би. Але нудний і економ-варіант.

 Юлю, ми приїхали  сказав водій, який усю дорогу зі мною про щось теревенив.  Я допоможу вам з валізою. І ви дуже Може, залишите мені номер телефону?

 Дякую. Я сама якось розберуся з валізою На все добре.

Я попрощаюся з водієм, візьму свою валізу, переді мною відчиняться двері терміналу і за кілька годин у мене виникнуть проблеми з паспортом на українському кордоні

P. S. Коли мені було вісім років, батьки взяли мене з собою в мою першу подорож Європою: Прага, Париж, Венеція, Флоренція, Рим, Сан-Марино Я вела щоденник. Щоночі я занотовувала до зеленого зошита із зображенням Дональда Дака ті речі, які справили на мене найбільше враження. У цьому щоденнику є дві гарні фрази. 1) Сан-Мариноце держава, яка працює на туристів. У ній дуже багато сувенірів та лікерів. 2) Для того щоб позбутися всіх гріхів, треба було погладити ніжку святого Петра.

Останній запис було зроблено після відвідин собору Святого Петра у Ватикані.

P. P. S. Господи я не памятаю, які гріхи у мене були у вісім років, але дякую Тобі за те, що через шістнадцять років Ти подаруєш мені мого особистого Святого Петра і зробиш це фантастичним чином у той період мого життя, коли мені буде це так необхідно

26 липня 2010 року вечір

Бориспільський аеропорт Який він мені дорогий Рейс на Риґу затримувався на годину. Через поганий моральний і фізичний стан мені несила було настроїтися на улюблену Хвилю Позитиву. Куди я лечу? Яка Юрмала? Температура тридцять вісім давалася взнаки Я сиділа в товаристві паперових хусточок і весь час чхала, з очей невпинно струменіли застуджені сльози Вдень мені було відчутно краще. Може, це кара за те, що я з вини свого водія розгулювала територією чоловічого монастиря без хустки на голові? За мною з цікавістю спостерігали пасажири мого потенційного рейсу. Особливо один гуртик латвійських чоловіківвони необачно вирішили поспівчувати моєму чханню і поганому настрою. Черговий телефонний дзвінок посилив мій і без того пригнічений душевний стан: аж сорок хвилин наводилися аргументи, чому саме мені поки що не зможуть повернути пятнадцять тисяч доларів за невиконану роботу пятнадцять тисяч доларів, які належали не мені, а Йому. І я чудово розуміла, що Він мені дарує цей борг, але мене дратувала сама ця ситуація: хотілося наговорити грубощів чоловікові в слухавці але я стримувалась, розмовляла з ним жорстко і тактовно. А чоловічий голос у моєму iPhoneі все розповідав мені про чергові наїзди спецслужб, продажні структури, паскудних людей Мені захотілося розбити телефон я втомилася за останні кілька місяців. Занадто багато всього на мене навалилося і це «занадто багато» вкотре кардинально змінило моє життя чи зруйнувало його Особливої різниці я не відчувала. У мене більше немає дому родини друзів але найстрашніше, що мені не дзвонить Він На цій позитивній ноті приємний жіночий голос запросив усіх пасажирів, які вирушають на Риґу, пройти на посадку

Подали «літаковий» автобус Я намагалася знайти місце, де можна було б приземлитися. Стояти не було сил, але вільних місць не було. Я зрозуміла, що захворіла остаточно, і ще раз запитала себе: «Куди ти в біса летиш?» Мене все дратувало. Надто те, що на мене безцеремонно витріщився якийсь тип щоправда, симпатичний І раптом він мовив: «Як ся маєш, мала?» Я сторопіла. Здається, не тільки я, а й весь автобус. Крізь зуби я процідила: «Краще не буває», і в цю мить подзвонив Він. Він мене завжди рятував, навіть у дрібницях. Я взяла слухавку, але майже не чула Його: в автобусі було гамірно, ще й звязок уривався. Він спитав мене, чи я долетіла, а я спробувала Йому пояснити, що рейс затримали До цієї миті я не чула в слухавці нічого, крім безсоромної тиші. Я спробувала Йому передзвонити, але спрацював voice-mail. Я зновувже вкотрезненавиділа мобільний звязок, та все ж вирішила відправити sms-ку, щоправда, я, як завжди, не знала, що Йому написати. Останнього разу, коли я так само розмірковувала над тим, що Йому написати, моя машина «поцілувала» багажник білої «Toyota Land Cruiser» Замислившись, я розгублено втупилася в одну точку. І раптом почула ще один чоловічий голос, який промовив: «Напиши йому, що сумуєш». Спантеличена, я відірвала очі від сенсорного екрана свого телефону. Поруч з типом, який обізвав мене «малою», стояв інтересний дорослий чоловік. Мені здалося, що він читав мої думки: адже влучив у десятку з першого разу. Я автоматично поцікавилася «кому йому?», а він відповів: «Тобі видніше. Але напиши йому, що ти сумуєш». Поки я писала sms-ку, «симпатичний тип» і «гарний чоловік» перемкнули свою увагу на якусь модель, що з радістю підтримала розмову з ними, і це мене, звісно, втішило.

Вже в салоні літака, коли я йшла, до мене привязалися типи з латвійської компанії: вони поцікавилися, чому це я в аеропорту обливалася сльозами. Я відповіла їм, що причина моїх слізвисока температура, що мені важко розмовляти, і тактовні латвійці зрештою дали мені спокій. А я подякувала Богові за те, що сиджу не поруч з ними. Моє місце виявилося ще більш «вигідним»: просто через прохід від «симпатичного типа» й «інтересного чоловіка». Але, судячи з усього, ми були однаково втомлені, тому дружно поснули

Паспортний контроль моя вічна крутійка-удача Я стояла разом з усіма в черзі для «не громадян Євросоюзу» Але тут надзвичайний симпатичний хлопчик, визирнувши з віконця «EU», поманив мене пальчиком. Це був той випадок, коли «на пальчик» можна було з радістю повестися, особливо з температурою Він розгорнув мій паспорт, побачив кількість річних шенгенів, і в нього виникло тільки одне запитання: «Ви явно на New Wave А в якому готелі ви житимете?» Просте запитання але я не знала на нього відповіді і в мене не було ваучера готелю. Назву готелю знала тільки моя подруга, Еля, яка перебрала на себе всі організаційні клопоти щодо поїздки до Юрмали, бо в мене не було ані секунди вільного часу. У мене не знайшлося часу навіть на те, щоб потелефонувати Елі й заздалегідь уточнити назву готелю. Еля, швидше за все, вже зустрічає мене в аеропорту Я застудженим поглядом окинула хлопчика і сказала, що можу подзвонити подрузі й уточнити. Я набрала номер, і вона, як завжди, відповіла на дзвінок лише за мить перед тим, як телефон уже автоматично вирубається:

 Елічко, а як зветься готель, у якому ми живемо?  бадьоро спиталась я, коли Еля зволила взяти слухавку.

 Юлько не переживай готель класний там живе багато зірок і не здумай брати таксі я вже підїжджаю  проторохтіла вона.

 Ель я на паспортному контролі і на цьому все може й закінчитися мені потрібна назва готелю у мене ж немає ваучера.  Я вже сміялася.

 Якщо чесно, я не памятаю якийсь Nordic щось дуже крутий чотири зірки, але тобі сподобається, обіцяю.

 Елічко, я передзвоню  По моєму обличчю вже текли сльози сміху і застуди.  Мій готель називається «Nordic щось, чотири зірки, там живуть зірки»,  нарешті видушила я з себе, переборовши сміх.

 Я зрозумів.  Хлопчик на паспортному контролі теж мало не ридав зо сміху, проставляючи мені черговий штамп у паспорті.Солодкої «Нової хвилі».

 Дякую, що пустили без черги,  посміхнувшись, я щиро подякувала йому.

Отримавши багаж, я дихала ризьким повітрям і чекала на Елю. Перед моїми очима мерехтіла одна картинка: величезна підсвічена реклама Forbesа. Елі ніде не було. Я дістала з кишені телефон і набрала її номер, попередньо отримавши безглузде повідомлення від «Київстар» із попередженням знімати з мого рахунку по двадцять пять гривень за хвилину розмови з Батьківщиною. Еля сказала, що вже за секунду буде в аеропорту. Я знову всілася на валізу

 Ррруденька, кого чекаємо, про що мріємо?  пролунав уже знайомий голос за моєю спиною. Це його «р» мені чомусь сподобалося

 Нікого і ні про що,  буркнула я, але не злостиво.

 А ти танцюєш чи співаєш?  запитав «інтересний чоловік», біля якого стояв «симпатичний тип».

 Ні те, ні інше.

 Даремно А навіщо тобі така величезна валіза?  поцікавився той-таки голос.

 Там тенісні ракетки.  Я знову набирала Елю.

 То ти тенісна Руденька! А я все думаю, що мені Сафін одно розповідає про якусь Руденьку  Поки він це говорив, у моїй слухавці вже лунав голос Елі, яка, як вона сказала, чекає мене біля якогось виходу чи входу

 Елічко, напроти мене величезний лайт Forbesа ти бачиш його? Я прошу тебе поквапся  серйозно сказала я.

 Юлько, я бачу Forbes я біля нього  розгублено відповіла моя подружка.

Я роззирнулася навкруги і все зрозуміла:

 Елічко тут два Forbesи так от, я біля другого метрів за чотириста і в мене тридцятикілограмова валіза, тому краще ти до мене і на таксі.

І в цю мить до мене на допомогу приспіли мої «нові друзі»:

 Ррруденька, ми тебе підвеземо, куди скажеш,  запропонував «інтересний чоловік».

 Мене зустрічають,  сухо відповіла я.

 Ррруденька, а що ти забула в Ризі?  Мені подобалось оте його «р», і він чомусь щодалі менше діяв мені на нерви.

 Я прилетіла на «Хвилю».

 А нащо тобі ракетки?  він не вгамовувався.