Я, ти і наш мальований і немальований Бог - Тетяна Р. Пахомова

Тетяна ПахомоваЯ, ти і наш мальований і немальований Бог

Я, ти і наш мальований і немальований Бог

Червневий ранок Львова розпочинався на його майже пасторальних околицях із першим посвітлінням неба: запізнілі соловейки, мов ті диригенти, святі у своїй наївності щодо музикальних здібностей підопічних, намагалися вкотре запропонувати всім абсолютну досконалість звукової симфонії; голосисті кури, усім обурені ґелґотливі гуси та індики в шпихлірах долучалися у свій спосіб до прославляння нового дня; про щось веселе рохкали свині, поспішаючи в смачну багнюку Полтви; їм страшенно заздрили на весь світ численні єврейські кози, для яких найсмачніша трава починалася за межею досяжності мотузки; сонні дітлахи гнали флегматичних корів на випас Сонце поважно несло своє тіло вгору, заглядаючи на червоні черепичні дахи центру й даючи сигнал до життя,  і вищий Львів починав додавати свої звуки: басовито шургали мітли двірників, хором вуркотіли у скверах вгодовані голуби, ритмічно цокали підкови вифранчених коней львівських фіакрів, ніжним сопрано входив час від часу дзвіночок неквапливого трамваю

Важкі коричневі із золотим гаптуванням штори в помешканні Зільберманів по вулиці Святої Софії надійно оберігали дім від заздрісних очей та довгий сон його мешканців. Їм не було нагальної потреби рано вставати, їхні статки дозволяли не знати особливостей життя та утримання худобки й птиціце було життєвим мішком бідніших євреїв з околиць. Зільбермани накопичили величезний досвід багатьох поколінь у ювелірній справі; предки їхні розпочинали як майстри з обробки діамантів у середньовічній Голландії, і поступово Європа, яка в муках і з муками для євреїв шукала своє політичне й релігійне обличчя, брутально й жорстоко виплюнула їх у свою тиху східну провінцію. І Аарон, син Якова, продовжив сімейну справу Зільберманів: він був власником невеликої, на десятьох майстрів, ювелірної фабрики та двох магазинів у центрі Львова. З того сімя мала солідні прибутки, які не заведено обговорювати ні з ким. Правила хорошого тону передбачали таку розмову під час зустрічі:

 Як ваші справи, шановний Леві? Як здоровя Сари, діточок?

 Усе у волі Творця, шановний Аароне, дякую, потихеньку.

 А як ваша комерція?

 Та щось не йде клієнт, здрібнів: чи то менше їсти почали, чи більше економити А як там ваше золото-срібло, шановний Аароне?

 Що ви, Леві! Якщо вже й на продуктах економлять

При цьому обоє співчутливо й із розумінням посміхалися, тому що лукавили взагалі-то обидва, бо не заведено в євреїв хизуватися своїм добром, і на те купа причин, і заздрість одноплемінників серед них точно не остання в списку, але вміння вести мякенькі й тактовні розмови шліфувалося у своєму середовищі, щоб вижити в іншому

Ранок уже мав усі права називатися днем. Сита червнева муха з монотонним гулом носила своє волохате тіло по кімнаті Давида, а той спав міцним сном, як спиться тільки в щасливому дитинстві здоровому хлопаці. Муха влетіла в павутиння й уперто намагалася звільнитися; звук її став роздратованим й уривчастим. Давид розплющив очі й філософськи споглядав на її страждання. Муха, знесилюючись, змінила тональність на вищі благальні ноти, але чорний прудкий палач уже поспішав до неї з глибин куткової схованки За хвилю муха стала сніданком павука.

«Цікаве життя  подумалось Давидові.Адже і тобі сьогодні написаний кінець. А ти того не відаєш, герой».

Сьогодні був особливий деньдень наведення краси й ладу для дому, його начиння й нутрощів і для всіх його мешканців, який не залишав жодних шансів пилу, бруду, павукам, окису срібла на коштовному столовому сріблі, брудним нігтям, волоссю, заплямленому одягу Сьогодні була пятниця, і ввечері, із заходом сонця, наставав Шаббатсвятий день Суботи, коли Бог велів відпочивати, думати про душу, молитися А ще це була не лише пятниця, 20 червня 1941 рокусьогодні йому, Давиду, виповнювалося тринадцять років і один тиждень, і він офіційно ставав дорослим: коли євреї збираються для читання Тори в синагозі, їх має бути щонайменше десять, і тепер Давид мав повне право бути десятим. Він вестиме розумні бесіди з тлумачення Тори з найбільш поважними членами львівської громади, набиратиметься досвіду від найрозумніших людей і сам колись стане таким. Глибока повага до старших керувала життям Давида, і цей стриманий і ввічливий хлопець став би зразком і окрасою виховання будь-якої родини за межами національності На честь майбутньої події на завтра були запрошені гостіблизькі друзі Зільберманів. День мав бути насиченим, потрібно було вставати.

Давид промовив молитву після сну: «Моде ані (Дякую Тобі, Царю живий і вічносущий, за те, що ти повернув мені мою душу милосердно. Велика віра в Тебе!)»і опустив ноги на розкішний перський килим, який із часом ставав, як і все дорогоцінне, ще гарнішим і коштовнішим, й у випадку можливої скрути мав перетворитися на гроші; як, утім, і дороге дзеркало в позолоченій старовинній оправі. Та і, зрештою, в пятикімнатному помешканні Зільберманів не було дешевих чи випадкових речей: «Ми не настільки багаті, щоб купляти собі дешеві речі»,  любила повторювати бабуся Циля. Дзеркало було гідним обрамленням до красивого обличчя Давида: виразні очі кольору міцної кави випромінювали впевненість і доброзичливість і гармоніювали з гарною світлою, як у більшості польських євреїв, шкірою, а чудовий овал обличчя, високий лоб, чорне хвилясте волосся, пропорційна тілобудова довершували образ хлопчини, і дедалі частіше на ньому затримували зацікавлені погляди дівчатка чи естетично налаштовані старші пані.

Пятничний день мав свій усталений для кожного члена сімї припис до дії: Давид, як і всі, мусив прийняти мікву, ванну з дощової або джерельної води, іце було святе!  підстригтися у фрезієра Зілмаха, хоч, власне кажучи, і стригти особливо не було потреби, але це був ритуальний вияв і поваги, і підготовки до Шаббату, потім із батьком він ішов до синагоги, опіслясуботня молитва та святкова вечеря.

Давид поспішив на сніданок. На просторій кухні з різьбленими дубовими меблями вже поралася бабуся Циля, яка понад усе любила в житті дві речі: своїх онуківДавида й Мірочкуі свій посуд. Маленька, товстенька, з грушоподібною фігурою («Тутметр пятдесят, а туттри»,  самокритично говорила у швачки), вона нагадувала великий і смачний пончик на Хануку, і пропорційними до розмірів тіла були її доброта та оптимізм, за що її безмежно любили онукиДавид і особливо Мірочка. Проте сьогодні, по праву пятниці, переважала любов до посуду. Якби завідувач якоїсь ресторації опинився на кухні в Зільберманів, з ним би стався інфаркт нервовий зрив нескінченна гикавка перетворення на соляний стовп або ще якась неприємна хвороба, спровокована страшенними й невимовними заздрощами: посуду, та ще й якого!  тут було принаймні на три заклади екстракласу. Баняки мали чотири місця локації, і в кожного було своє святе призначенняносити в собі лише певну страву. У баняках для мясних страв не можна було готувати молочні, і навпаки; навіть їхнє сусідство Циля вважала гріховним. Улюбленим її заняттям було мити їх і начищати до такого блиску, що вони ставали як дзеркало, та коли бабуся Циля бачила в них своє відображення, то чомусь зітхала печать блаженства тимчасово залишала її усміхнене симпатичне личко, і наставала черга нового обєкта пятничної любові та нової порціі блаженства. Опісля вичищувалися два срібних столових сервізи, протиралися благородні мейсенські фарфорові сервізи; келихи з богемського скла залишалися для протирання Естер.

У пятницю в бабусі Цилі був ще один обовязковий ритуалзакупи продуктів для святкування Шаббату, і, незважаючи на готовність слухняної та люблячої невістки Естер перебрати цей обовязок на себе, Циля не віддавала цю функцію домашнього інтендантавона стала для неї можливістю неперевершеного виходу у світ у товаристві улюбленої Мірочкизадля її щастя старенька була готова на все-все, навіть згадати далекі часи дитинства в танцювальній балетній школі та продемонструвати майже шпагат чи кумедно походити на пальчиках у древніх пуантах

На кухню вкотилася кулька найбільшої бабусиної втіхидесятирічна Міріам, Мірочкаповненька, життєрадісна дівчинка, із зовнішністю, що дещо не вписувалася в канони єврейськості: світло-каштанове хвилясте волосся й великі сині очі, які випромінювали стільки усміху, що не можна було залишатися серйозним.

Мала кинулася на шию бабусі:

 Бабусю, а ми з мамою вже прийняли мікву! А ти?

 А для твоєї бабусі наша міква вже маленька, мені треба ве-е-елику,  жартує бабуся.

 Я виросту й побудую тобі цілий басейн!  пообіцяла Мірочка.  Де моя каша?

 Ось, ось, радість моя,  з невимовним бажанням догодити улюбленій онуці Циля підсовує тарілку з манною кашею.

 У нас що, гроші закінчились?  хитрувато скошує сині оченята Міра.

 Боронь Боже, що ти, Мірочко!  удавано жахається бабуся.

 А чому каші так мало?..

 Мірочко, треба менше їсти

 З якого дива?  обурилася Міра.

 От будемо минатися ти і ята й у дверях застрягнемо, що тоді?

 І ото є та дурниця, через яку я маю їсти менше каші?! Та ми відчинимо другу половинку дверей Бачиш, бабусю, як це просто!  захищала свій апетит Міра.

 Шалом, мамо.  У кухню зазирнула невістка Цилітендітна Естер, яка ідеально припасувалася до сімейства Зільберманів, мов смачна випічка до запашної кави.

Спочатку її уподобала Циляза те, що вона та її сімя відповідали всім канонам добропорядності, бо найвище призначення жінки на цьому світіне лише народити, а й виховати продовження роду, дати розуміння десяти Заповідей Божих, увести в складний світ трьохсот шістдесяти пяти заборон і двохсот сорока восьми рекомендованих приписів іудаїзму. Мати ставала тією посудиною, яка трепетно зберігала заповіді народу й наповнювала їхньою мудрістю нові паростки поколінь. Навіть якщо сімя була змішана, національність дитини визначали виключно по матері: мати визнавалася більш важливою й відповідальною людиною у формуванні дитини; і навіть назва мови ідиш «маме-лаш» перекладається як «мамина мова» Тому лагідна, але наполеглива за характером Естер була в розумінні Цилі ідеальною кандидаткою в дружини для єдиного сина Аарона, який слухняно виконав пораду мами, і тепер Циля, як кожна жінка, тішилася згоді в сімействі й найкращим у світі онукам Чи кохала Естер Аарона? На це запитання вона сама би довго думала, а відповідь би не складалася з одного щирого й простого «так»: цей шлюб був потрібен їм обом як, насамперед, гідне продовження роду. Батьки сказалидіти зробили Тож що воно, ота любов, ніхто особливо не парився Живи просто: молись, рости дітей, примножуй добробут

Естер лагідно посміхнулася двом дуже подібним коханим людям, хоча посміхалася вона завжди, навіть тоді, коли щось боліло,  цей рідкісний дар робив її унікальною для співжиття, бо всі люди, свідомо чи несвідомо, роздратовані чи неврівноважені, самі тягнуться до тих, хто усміхнений, задоволений і не жаліється. Естер не жалілася ніколи, і нікому на думку не спадало спитати, чи вона чимось не задоволена, чи щось не так У Естер завжди було ВСЕ ТАК. Хоча у неї, дійсно, усе було добре. Живучи до заміжжя в біднішому єврейському кварталі, Естер бачила і страждання хворих людей, які не могли оплатити лікування, презирство й нерозуміння з боку інших, корінних мешканців, відчувала страх після побитих каменями шибок Естер навчили не цуратися ніякої чорної роботи: «Добре все вміти Хто зна, дитино, де твоє буде»,  примовляла мати, і дівчина до заміжжя відпрацювала справжньою єврейською Попелюшкою

Вдалий шлюб повернув до неї життя кращою своєю стороною, тож чого вона вже точно не хотіла, то це повернення в минулі молоді роки. Тепер вона мала все те, чого не було замолоду: вчасне лікування, відповідних сусідів, багатий гардероб, коштовності до ньогодо кольору, до вибору, а найголовнішечудову сімю. Жінка добре плела і спицями, і гачком, і сімейство було зігріте не лише її добрим словом і ласкою, а й розкішними плетеними светрами.

Сьогодні на Естер лежали обовязки прибирання великого помешкання й готування їжі, і розпочала вона з приготування халиритуального хліба, без якого Шаббатяк небо без місяця. Естер вправно зачинила опару, накрила серветкою й поспішила на прибирання кімнат. На допомогу Естер у пятницю під обід зазвичай приходила служницяполька Ядвіга, але впорядкування спалень і кабінету чоловіка Естер не могла довірити нікому: часто Аарон брав зразки прикрас, коштовних каменів додому і в компанії батька, Якова Зільбермана, і Давида, продовжувача сімейної справи, розробляв нові зразки; інколи приходили багаті люди, які не хотіли розголосу, і купляли щось для себекоштовності вдома були практично завжди, і таємниця їх домашнього існування зберігала спокій, а можливо, і саме життя Зільберманів.

У цей час бабуся Циля зі своєю улюбленицею вирушили на закупи. Вони обидві отримували велику насолоду як одна від одної, так і від побаченого й почутого. Хоч відстань від їхнього дому до Галицького базарчика була невелика, вони сідали в трамвай, який був не так засобом перевезення, як великою сценою, на якій змінювалися декорації, а життя ставило всі види театрального жанру. У трамваях знайомилися, закохувалися, зустрічалися, показували нові моди, обмінювалися рецептами, у час пікміцними слівцями, заробляли Мірочка любила, сидячи в трамваї, роздивлятися елегантних і манірних львівських панянок, які навіть улітку не скидали ажурних плетених рукавичок, за кольором підібраних до вишуканих капелюшків. Їй подобались усі жительки Львівського Вавилону: стримано усміхнені чорняві, смагляві, з великими романтичними очима вірменки; розкуті, жартівливі білолиці польки; прекрасні у своїй природності українки в красивих вишиванках Міра дуже хотіла бути схожою на них усіх одразу.

У бабусі Цилі було більш практичне завданнядопильнувати гаманець від недоброго ока й злодійських рук, яких дуже побільшало за тих неповних два роки, що Галичина ввійшла до Совітів. У Львів дуже швидко, як шпаки на достиглу черешню, прибули вправні майстри злодійського мистецтва, переважно з Києва та Одеси, які обсервували нову територію щодо грабунку. Працювали вони по двоє-троє довершено артистично: у трамвай заходила елегантна молода пара, яка мило поводилась: посміхалися, кавалер щось нашіптував на вушко іо-о-о, це не по-галицьки!  привселюдно обіймав і притискав кралю. Трамвай набирав повітря від нечуваного нахабства, очі дітлахам затуляли рукою, не відводячи водночас власні від безкоштовного розпусного кіно А в той час якийсь малий підчищав, підрізав залишені увагою турепки й кишені. Коли після виходу голубків трамвай полегшено зітхав із відновленням моральності, розпачливі крики на кшталт «Який собака витяг мої гроші!» заглушували скрегіт гальм на поворотах

Базарчик жив енергійним азартним життям єдиного цілеспрямованого організму й щопятниці розростався й набирав особливо смачного львівського колориту від зустрічі багатьох етносів. Взаємне бажання вигоди стирало мовні барєри, усі мали базове знання польської, єврейської, української, легко переходили з мови на мову. Виділялися лише недавно прибулі російські пані, які, чомусь твердо переконані у своїй домінанті за правом своїх партійних мужів, геть не хотіли дотримуватись усталених правил спілкування й не раз шипіли, як ті пихаті гуски, породи, яку люд називав гери, що німецькою означало «пани»: «Боже, што ето за горад такой Пачєму нікто нє гаваріт па-русскі» І толерантний сімсоттисячний «горад», у якому мешкали поляки, українці, німці, угорці, десятки тисяч стражденних вірменів і майже сто пятдесят тисяч євреїв, поступово почав запроваджувати у свій поліглотський лексикон російські слова; на початках того словесного симбіозу Львів нагадував білоруські Барановичі, і на ринку це було найбільш помітно Тут можна було купити все, що водилося, росло та плавало в околицях Львова й далі.