У своєму прагненні до взаємної вигоди обидві сторони були відкриті, щирі, сипали жартами:
Орисю, а забери-но свого Миколу, не витримувала хвацького кавалерського напору продавця зелені сусідка по прилавку.
Орися ж зовсім не шкодувала свого благовірного для ближньої та з посмішкою відмахувалася:
Вистачить і мені, і тобі, ще й хробакам залишиться
Циля й Міріам купили ніжні хрумкі огірочки, петрушку, редиску, моркву; у мясних рядахбаночку бурштинового гусячого смальцю, в акуратної старшої польки придбали мак і горіхи. На виході під безнадійними поглядами львівських котів продавали свіжу рибу; бабуся купила декілька щупаків, які витримали її прискіпливі бадання пальцем і байдуже дивилися на світ чистими, незатьмареними очима. Мірочка ж набиралася досвіду бути вправним покупцем і натхненно та вперто торгувалася, часом істотно збиваючи ціну, бо ніхто не витримував кваліфікованих дорослих аргументів, що лилися з вуст потішної маленької красуні. Хоча питання нестачі грошей для сімї не стояло, уміння їх економити було важливою складовою сімейного виховання. Мясо родина купувала лише в єврейських різників, бо закони кашруту приписували, щоб тварина була вбита в спеціальний спосіб. Сьогодні в кошик потрапили ще й кілька кіло добірної яловичини, яловича печінка й шкірки гусячих шийокувесь цей гурманський набір мав стати сьогоднішньою вечерею й завтрашнім бенкетом, одне словоШаббат!
Бабуся Циля традиційно зробила вступ до кінцевої перевірки фінансівпробурчала: «Горло має невелику дірку, а проковтне і дім, і дахівку», і надійно запакувала гаманець. На ратуші годинник бамкнув одиннадцяту, і Циля з Мірою поспішили додому. Дівчинка мала достатньо сили, щоб нести один із кошиків, але вдвох із бабусею вони, мяко кажучи, були немаленькі й займали весь тротуар; тому слизький рибячий хвіст, що виглядав із кошика, вимастив штани опецькуватому парубійку:
Ах ти мале гімно! не втримався той, бо святочні штани отримали клейку рибячу мітку.
Хм, а тивелике! спокійно відбила напад Мірочка, а бабуся Циля довго тряслася від беззвучного сміху, мов велике желе, і тішилася винахідливості онуки
Удома все вже сяяло чистотою: важкі кришталеві люстри були протерті водою з оцтом, інкрустовані італійські меблі двічі відшліфовані, павуки й мухи, якщо й уціліли, то лише в глибоких потаємних шпаринах плінтусів, і не ризикували показуватися принаймні до вечора. Бабуся Циля прилягла, Давид помчав до перукаря Зілмаха, а Мірочка пообстригала нігті на руках (для нігтів на ногах був визначений четвер) і пішла мити й сушити своє розкішне волоссяШаббат!.. Проте матеріалізовувалося свято найбільше на кухні: тут Естер уже сплела й поставила в піч три хали різного розміру, вправно розібралася з щуками й приготувала їх до фарширування. Кухарської роботи було багато; добре, що не спізнилася служниця Ядвіга, яка жила за кілька кварталів звідси. Ядвізі було десь під сороктрохи більше, ніж Естер, і її життєвий досвід давав високу швидкість по кухні і вправність у нарізанні продуктів; Зільбермани цінували те, що вона як людина дуже тактовна й стримана на язик стала тією невидимкою, яка в час Шаббату, коли нікому з сімї не можна робити нічого: ні загасити свічки, ні мити посуд, навіть завязати розплетені шнурівки, зявлялася в потрібну мить, як паличка-виручалочка, і так само непомітно розчинялася в якомусь із кутків великої кухні.
Естер з Ядвігою вправлялися на кухні, як злагоджені піаністи на одному піаніно в чотири руки: страви суботи, які були вивчені добре, визначалися вишуканою простотою в приготуванні й добрим смаком. Жінки приготували циместушковану моркву, хелзльфаршировані гусячі шийки, ароматний бульйон з яловичини, а до ньогомясні галушки; більше часу забрав гекахте леберпечінковий паштет, але і він уже пишним ароматним тілом усівся на срібних блюдах; обовязковим був і форшмак з оселедця Естер вправними рухами змішала мак, горіхи, розтоплений мед, цукор, доповнила божественно пахучою корицею й сформувала прості, але улюблені солодощі всієї єврейської дітворимонелі, або маківники. У печі вже доходила гефілте фішфарширована риба, яка мала стати коронкою свята, оскільки риба для євреїв була не просто бажаним й улюбленим продуктом, а продуктом дуже бажаним і дуже улюбленим! Приготування салату зі свіжих огірків, редиски і яєць, заправленого пахучим гусячим жиром, Естер залишила на руки Ядвіги, ближче до вечері потрібно було зібрати трьох чоловіків до синагоги, бо тільки прискіпливе жіноче око здатне провести ідеальний фейс-контроль, і це вже точно поза часом і національністю
Старий Яків і син Аарон тримали міцний контроль за роботою ювелірної фабрики й двох невеличких крамниць неподалік площі Ринок, хоча працювали в них дуже кваліфіковані майстри, які, здавалося, народилися з моноклем на оці та ювелірним молоточком у руці. Обидва власники створювали нові ескізи вишуканих прикрас, при тому відчуваючи скруту у втіленні своїх розкішних мрій: відколи Німеччина накрила щільним полотном своїх викривлених інтересів усю Європу, канал постачання діамантів із Бельгії та Нідерландів був перекритий, доводилося змінювати свої художні плани, і тепер вони лише прицмакували й зітхали, зазираючи в сімейні реліквійні альбоми з виробами попередніх поколінь Зільберманів.
Але була одна обставина, яка робила їх сімейну справу у Львові все одно успішною: кожен, хто хоч трохи пожив на теренах Галичини й потримав у своїх руках і рублі, і злоті, і карбованці, знав і переповідав своїм дітям і онукам про ту незнищенну силу, яку мають у цьому нестійкому світі дорогоцінні метали; тому якщо зявлялися хоч якісь заощадження, вони трансформовувалися в золото чи срібло, і більшість люду найменше цікавила естетичність і складність кульчиків, ланцюжків, перстениківце була їхня гарантія хліба в сумному випадку нових потрясінь. Двері крамнички практично не зачинялися, і привітні Зільбермани з повагою і шанобливими усмішками консультували покупців, задовольняли інтерес просто цікавих, бачачи в них можливих покупців, та заводили нові знайомства, завдяки чому мали повагу серед усіх груп та громад строкатого Львова. Їх не стосувалася єврейська приказка «Людина викопує золото, а золото закопує людину»: сімя робила щедрі пожертви бідним на Пурим, віддавала десятину доходівтрумот, за що мала шану й вагу в єврейській громаді. Добрий стан справ виробив у них ті панськовиті неквапність і незалежність, що дозволяли оку вмить вирізнити їхні інтелігентні постаті у львівській юрмі.
Сьогодні батько й син, як зазвичай у пятницю, раніше відпускали майстрів і зачиняли свої магазинчики. Дорогою додому обидва зайшли до привітного перукаря Зілмаха, який дуже дорожив такими клієнтами й так примовляв коло їхніх голів, що його красномовству, як сказав Аарон, «міг би позаздрити сам біблійний Соломон», чим дуже потішив вправного фрезієра. Сорокарічний Аарон походив на батька в усьому, що Яків бачив і дуже тим пишався, бо, зважаючи на похилий вік, часом уже замислювався за вічність Але щодо сина і його сімї він був спокійний: у хаті був і хліб, було і на хліб, були й розуміння, злагода, повагааби лиш здоровя Бог послав.
Чоловіки сімейства неквапно збиралися на пятничну молитву в синагогу. На головах зявилися маленькі кіпи, плечі покрила святкова накидка. Трійця вирушила брукованими вуличками Львова до найближчої синагоги, вливаючись у великий потік одновірців, і з балкона здавалося, що це ожили маленькі столики з літнього кафе з темними тарілочками по центру
У великій гостьовій кімнаті все було готове до зустрічі Шаббату: на столі, укритому мереживною скатертиною, виділялася пишними косами посипана маком хала, яка захищала своє пухке тіло від голодних завчасних поглядів білосніжною серветкою та виглядала, як панна на троні,мала ж бо спеціальну срібну підставку; свічки спиралися на елегантні свічники з виноградною лозою; вишуруване до блиску столове срібло чекало зустрічі з рафінованими наїдками. І от настав час повернення родини із синагоги: тримаючи в руках пахучі букетики з мяти, чоловіки несли на своїх лицях ту духовну печать очищення, яка не має взагалі-то національності, бо властива всім людям, які замислюються над смислом цього світу та своїм місцем і призначенням у ньому, а вигляд їх мало чим відрізнявся від вигляду католицьких хлопчиків на перше причастя Та й хто його зна, може, саме такий ошатний щотижневий вигляд додавав євреям бажання й сили зберігати свою ідентичність?..
Чи відділена вже хала? делікатно поцікавився Аарон.
Так, піднесено доклала готовність Естер.
Усі разом почали співати гімн «Шалом алейхем»:
Шалом алейхем, мальахей га-шарет, мальахей ельйон мі-Мелех, малохей га-млахім, га-Кадош, Барух-Гу (Заходьте з миром, ангели світу, посланці Всевишнього Святого Царя царів, благословен він!..) Бархуні ле-шалом, мальахей ельйон, мі-Мелех, мальхей га-млахім, га-Кадош, барух-Гу!.. (Побажайте мені миру, ангели світу)
Це прохання про мир щопятниці піднесено летіло над Львовом, а останні два роки воно неслося до небес зі сльозами на очах; особливо палко молилися ті, хто опинився у Львові, утікаючи із захопленої фашистами Польщі
Настав час суботнього батьківського благословіння: Аарон поклав руки на схилену голову Давида зі словами: «Йесімха Е-ло-гім ке-Ефраїм ве-хе-Менаше» («Хай уподобить тебе Господь, як Єфраїма й Менаша»), а над пухнастою голівкою Мірочки«Хай уподобить тебе Господь Сарі, Рівці, Рахелі та Леї» Родина вимила руки в ритуальній срібній мисці, стала біля святкового столу із запаленими свічками і, повернувшись лицем на захід, почала молитися. Після останньої строфи «Леха, доди» всі тричі вклонилися: перший разнаправо, другийналіво, третійтрішки впереду такий спосіб кликали Суботу, наречену Ізраїля.
Сонце вже зайшлонарешті настав Шаббат. Ядвіга вправно рухалася коло столу. Подаючи страви, вона відчувала себе частинкою цією дружної сімї. Усі мали добрий апетит; наїдків було багато, але на смачні монелі місце виявилося у всіх, а блаженний вигляд Мірочки під час їх поїдання варто було бачити
Котик-муркотик виліз на плотик, посміювався з сестрички Давид, а завше гостра на язичок Міра дійсно муркотіла, закочуючи оченята.
Дідусю, а чому потрібно віддавати десятину біднішим людям? спитала Мірочка, тому що в її гарненькій голівці не суміщалася потреба економії на ринку й необхідність щось віддавати.
А я тобі розкажу ось яку притчу Дідусь Яків і баба Циля знали багато життєвих історій і приповідокза столом панувала атмосфера сімейного затишку й любові.
Спитався Мойша в рабе: «Чому, коли люди стають багатими, вони не бачать бідних?» Рабин підвів його до вікна: «Що ти бачиш за вікном на вулиці?»«Людей», відповів Мойша.
Тоді вони підійшли до дзеркала. «А кого ти бачиш тепер?»«Себе»
«А подивися, що і віконна шибка, і дзеркало зроблені зі скла, лише дзеркало покривається ще сріблом, і цього достатньо, щоб ти перестав бачити людей»
Ось так, Мірочко, може змінити людей багатство, а я хочу, щоб ви бачили людей і допомагали їм, а вонивам, тому що не все й не завжди можна купити
Навіть за золото?
Навіть за золото, щастячко моє.
А Сашка, наш сусід, казав, що чого не можна купити за гроші, то можна купити за ду-у-уже великі гроші.
І що, сестричко, як він тобі купить, наприклад автото ти з ним навіть одружишся?
Хіба ще в носі перестане длубати й руде волосся пофарбує
От бачиш, схоже, що твоєї прихильності він навіть за ве-е-еликі гроші не купить!
Таки-так, додав дідусь, а щені здоровя, ні поваги, ні розуміння, ні співчуття Та й доброго слова поза очі Бо саме таке є правдивим
Після вечері наїдки опинилися в холодильнику американського виробництва «Монітор-Топ», який у тогочасному Львові був дивом небаченим у єдиному екземпляріце була нова комерційна задумка глави сімї, узята більше на дослідження, аніж на користування. Він гуркотів, як міні-танк, і тим загрозливіше, чим більше їжі прийняв. Мірочка дуже любила ставити на нього свою механічну забавкупотішну курочку: та від вібрації ще більше підскакувала, і дівчинка, сміючись, ловила її під час падіння Холодильник дуже полегшував кухонну роботу й приготування їжі, хоча бабуся Циля командувала деяку частину продуктів віддавати або Ядвізі, або роздавати, бо ті, за її уявленням, не могли так тісно сусідити в холодильнику. Ядвіга вдячно приймала дарунки, бо вдома було кому їстичоловік Іван і син Збишек любили підзаправитися, аби було чим.
Надворі вже добре посутеніло, Ядвіга помила й підготувала весь посуд на завтра, загасила всі свічки, попрощалася з господарями й у супроводі єдиного й улюбленого свого сина Збишека вирушила додому. Ядвіга не просто розглядала Зільберманів як джерело прибутку, а й з великою шаною ставилася до них; їй дуже подобалася та повага, яку вона спостерігала всередині сімейства, особливе ставлення до його жінок. Такого їй хотілося й у своїй сімї. На жаль, усі домашні сварки, незалежно від причини, теми, глибини, запечатувалися брутальними словами чоловіка Івана: «Ти польська свіня!..» Невідомо, чи пишався він тим, що сам українець, але цими словами він робив боляче Ядвізі, яка не любила сварок і намагалася все робити на догоду чоловіку. Але проти цього безглуздого аргументу вона не мала ні плану дій догоджання, ні шансів щось змінити На щастя, Збишек не пішов поведінкою в батька, і Ядвіга мала від нього, як належить від вдячної дитини, і поміч, і увагу й сподівалася на прихильну долю для сина.
Шістнадцятирічний Збишек удень уже підпрацьовував на ліжковій фабриці, а потім ходив у вечірню школу, де такі самі бідаки, як і він, намагалися щось засвоїти, хоча часто монотонний голос викладачки переривався звуком удару чергового сонного лоба об деревяну стільницю парти, що викликало істерику й відчай у молодих научительок та басовитий регіт хлопчаків. Але виходило на те, що основна мета відвідин ним школи була не отримати цінний в очах матері документ, а поспілкуватися з щонайбільшою кількістю люду. Здавалося, що Збишек знав усіхякщо не цілий Львів, то пів-Львова точно. Його комунікація з різними за віком і статусом людьми в поєднанні з молодим жвавим інтересом до життя зробили його майже знаменитим; коли він виходив на вулицю, то як не він, то його зачіпали добрим словом чи жартом усі. Суботніми вечорами він був зіркою центрального парку, де панство Львова відпочивало в танцях. Спочатку спостерігаючи, а потім вправляючись із кріслом перед стареньким домашнім дзеркалом, Збишек досяг небаченої майстерності у вальсах, польках, краковяках і танго, і не один неповороткий учений пан охоче би віддав свою вченість за те, щоб виробляти танцювальні викрутаси з такою легкістю, як спритний Збишек. Може, уже і яка красуня залюбки зголосилася б до проводжання з танців, але хлопець зазвичай спішив до матері, щоб супроводити її додому від Зільберманів. Давид і Збишек відчували взаємну приязнь: Давиду, який був урівноваженим і стриманим, імпонувала розкута щирість Збишекавін був його вікном у життя реального Львова, а тому подобалися його виваженість і глибокі знання з основ наук, які Давид штудіював у приватній єврейській школі й міг легко та доступно пояснити. Юнаки домовились у неділю зранечка піти порибалити на Полтву, але попереду ще була субота, наповнена в Збишека домашніми справами й, звісно ж, танцями, а в Давида планувався великий бенкет
Ранок суботи розпочався для Ядвіги на кухні Зільберманів: тривала підготовка до прийому поважних гостей; роботи на неї одну було багато, але якби існували кухонні перегони Львова, то Яга би точно перемогладо званого обіду все було готово. Вона шанобливо зустрічала відомих гостей: рабина Єхескеля Лєвіна, який ще й до того випускав популярний у Львові тижневик та славився неабияким умінням вести інтелектуальні бесіди й давати розумні поради; пані Нафталі Ландаувідомого інженера, адвоката Ізидора Еліаша. Дім сповнився сміхом, жартами, дочікувалися доктора Генріка Ляндесберга, викладача медицини.
Світ гарний, тільки люди його псують, прямо з порогу почав вибачатися пан Генрік. Не той студент пішов, ой не той, скажу я вам Іспит із першого разу скласти не можуть Пишуть, пишуть, пишутья чекаю, чекаю Уже й кажу їм, що в тюрмі завжди двоє сидять: один за ґратами, інший перед ґратамине доходить; здавайте й виходьтетак ні, чекають манни небесної: раптом щось пригадають. А що там гадатизнання, як гроші в гаманці: або їх нема, або нема зовсім О-о-о, хвала Творцю, що благословив цей дім такими дітками й таким багатим столом!
До мови вступив своїм приємним баритоном рабин Лєвін:
Возрадуємося нині тим, що до нашої громади свідомим і розумним словом відтепер долучається Давид, тож будь благословен у своїх словах, намірах і вчинках, будь достойний нести ті чесноти, які має твоя сімя, виконуй заповіді Божі Наслідуй праведників, дбай про моральність і чистоту своєї душі. Ніхто не знає, де чиє завтра, але є те, що ніхто не забере в тебе, твоя віра. Слова рабе звучали для схвильованого Давида, як голос Бога для Мойсея. Чим більше ти будеш думати над Торою, тим зрозумілішим для тебе ставатиме цей недосконалий світ, продовжував рабин, і ти зможеш покращити його для себе й своїх нащадків гідними вчинками й помислами