З гороскопу друїдів. Дубів мало цікавлять проблеми інших, гордині хоч відбавляй, люблять дерти носа, коли треба і не треба.
А ти ж тоді хто?
Моє деревобереза, у голосі відчувалася гордість.
Ми майже родичі, бо ростемо на одній галявині,мене пройняв скепсис.
Однак таке порівняння їй сподобалося:
Більше, ніж родичі,ми одне ціле.
Тоді нам треба частіше бути разом і не розлучатися.
Ми і так од віку разом.
Не тільки вдень, а й уночі,спробував промацати ґрунт.
Вона не захотіла відповідати на мої натяки.
Давні кельти, як ніхто, знали, що життя вічне. Вони настільки вірили в безсмертя людських душ, що навіть позичали один одному гроші, які могли бути виплачені в Іншому Світі. Мої батькидуже інтелігентні людинавчили мене, що смерті немає. Тепер вони далеко, я дуже сумую, перевела тему в інше русло.
То відвідай їх, на мене набігла похмурість.
А в якому місті ти народився? зробила вигляд, що не зауважує мого незадоволення.
До твого відома, я народився не в місті, а в гірському селі,остаточно набундючився я.
Вона далі ігнорувала мої образи.
Для виготовлення скрипок, зазвичай, використовують клен, ялину, бук і чорне дерево. Залежно від властивостей деревини вирізають різні деталі інструмента. Для верхнього дека обовязково треба брати дуб, та й найліпшим деревом уважають те, яке виросло в горах. Уся штука в різких перепадах температури, а головнесухість, бо тоді підвищується пружність матеріалу і поліпшується звук.
Ти хочеш з мене зробити скрипку? підштрикнув.
Не думай, що це легко. Це тривалий процес. Справжній майстер спочатку довго розмовляє з деревом, потім ще довше вимочує деревину в різних загадкових розчинах і лише після багатьох магічних ритуалів береться до виготовлення інструмента.
Розмовляти з рослиною? Кумедно, я не приховував насмішки.
З історії відомо багато випадків, коли з деревами розмовляли. Хочеш, розкажу одну? Олександр Македонський розмовляв із деревом перед походом в Індію. Не розповідатиму, який велетенський шлях мало подолати військо, однак після трьохсотденної подорожі вони дійшли до дивовижної гори з розкішним палацом на вершині. Їм закортіло довідатися про господарів, тож підійшли ближче. Назустріч вийшов чоловік із довгою білою бородою і запропонував гостям постати перед священними деревами Сонця і Місяця, які пророкували майбутнє. Олександр Македонський одразу погодився. Тоді мудрець наказав звільнитися від усього металевого, скинути взуття і йти за ним. Незабаром вони зайшли в незвичний сад. Дерево Сонця мало золоті листочки, а Місяцясрібні. Мудрець запитав у священних дерев, чи варто війську продовжувати похід, і отримав відповідь «так», проте вони ще повідомили, що Олександр Македонський помре від чаші з отрутою через рік, сім місяців і двадцять один день Я вірю у пророцтва. А ти? запитала.
Від твоїх розповідей страшно робиться, не люблю розмов про смерть.
От і даремно. Смерть завжди передує народженню.
Тобі подобаються несусвітні байки.
Це не байки, я й сама розмовляю зі своєю березою. Обніму її й уважно прислухаюся.
А вона що тобі розповіла? примружив я око.
Що незабаром повернуся додому і побачуся з батьками.
Тоді я мало надав значення тій розмові. А даремно
Розповім про ще один незвичний день. Зранку зателефонувала колишня дружина і роздратовано звинуватила мене в тому, що я поганий батько. На роботі виявилася купа неприємностей із документацією, а по обіді мене повідомили з поліції, що моє помешкання обікрали злодії. Я кинувся додому і закляк. Усі цінності й гроші зникли. Найгірше, що паскудники поцупили старовинний родинний годинник. Стан мій був далеко не найліпшим, на душі шкребли коти. Потребував комусь вилити емоції, тому, не роздумуючи, зателефонував до неї.
Це добре, замість співчуття почув неочікувану відповідь.
Ти так уважаєш? не зрозумів байдужого тону.
Звичайно, усе, що стаєтьсядо ліпшого.
У мене жнавпаки, важко зітхнув.
Усе відносне. Одного разу мені пізно ввечері зателефонував головний редактор і сердитим тоном повідомив, що йому не подобається моя остання стаття. Я вибухнула, наговорила купу дурниць і кинула слухавку. Розлючена, спересердя різко зірвалася з канапи і сильно вдарилася ногою об ніжку стола. Маленький палець моментально почервонів до бурячкового кольору і розпух. Мені стало страшно, що це перелом. Перемагаючи сильний біль, сіла в авто і приїхала в ургентну лікарню. Як тільки переступила поріг приймальні, одразу відчула особливу атмосферу. Між лікарським персоналом панувала якась нервова метушня, у якій відвідувачам і пацієнтам наче не було місця. Виявилося, що привезли пораненого хлопчика. Можеш таке уявитималий знайшов у лісі якусь вибухівку і вирішив її підірвати. Звідки взявся такий страшний трофей, важко припустити. Отож, уся увага лікарів була прикута до операційної. Коли в якоїсь жінки у білому халаті я запитала, де зробити рентґенівський знімок, то вона лише попросила потерпіти і зачекати. Ось так, шукаючи місця для перечікування, я опинилася біля вбитої горем мами того хлопчика. Пробула з нею три години, доки тривала операція. Про хворий палець я зовсім забула, увесь цей час ми молилися за її дитину. Врешті-решт, коли з операційної вийшов хірург і повідомив, що хлопчик житиме, наша радість не мала меж. Ми обнімалися, цілувалися і плакали. Я вже мала намір поїхати, як зявилася та сама жінка в білому халаті й запросила мене до свого кабінету. Вона швидко оглянула ногу і порадила прикладати лід, бо перелому не виявилося. Щаслива, як ніколи, я повернулася додому, відразу набрала номер головного редактора і вибачилася за нестриману поведінку. Він сказав, що не сердиться, та й стаття виявилася не такою поганою, просто, на його думку, її треба трохи розширити.
Вона замовкла, певно, хотіла підібрати слушні слова.
Цікава історія, тільки не бачу звязку з крадіжкою в моєму домі. Як згадаю про годинник, серце обливається кровю.
Кажу ж, усе відносне.
Від порівняння з чиїмись незгодами нічого не зміниться, далі не міг збагнути, до чого вона хилить.
Гаразд, спробую з іншого боку. Що таке годинник? запитала таким тоном, як запитують малих дітей відгадати відому загадку.
Інструмент, що відлічує біг часу, а мій, до того ж, дуже цінний, промимрив їй в унісон.
Молодець, майже вгадав, це символ часу, і не важливодешевий чи дорогий. А якщо ж тебе позбавили цієї сутності, то не старітимеш і залишишся вічно молодим.
То мені їм ще й подякувати? У мене тиск від цих подій зашкалює. Фатальний день! А ти, замість того, щоб мене потішити, таке кажеш.
Звичайно, подякувати. Поглянь довкола і запитай себе: «Що змінилося?». Гарантую, нічого. Тебе позбавили металів, і це чудово. Вони займали місце, яке нарешті стало вільним, маєш нагоду заповнити значно ціннішими речами. Олександру Македонському також наказали залишити метали, коли вели до священних дерев. А цей день не такий уже й фатальний, ти колись сумуватимеш за ним.
Не думаю, мені дуже погано. Боюся, злодіїв не знайдуть. Не маю гадки, що й робити.
Даре Божий, напиши, що тебе турбує, і спали, захихотіла і поклала трубку.
Напевне, виглядає смішно, але я жодного разу не заходив у її помешкання, навіть не знав адреси. Вона ніколи не запрошувала до себе, завжди просила підвезти лише до перехрестя, швидко вискакувала з авто, посилала повітряний цілунок і зникала між будинками. І хоча в мене не раз виникало тоскне бажання таємно за нею простежити, я так цього і не зробив.
Ми зустрічалися щодня. Я прагнув побачень з нею і відчував взаємність. Щоразу вона розповідала якусь чергову історію зі свого життя, що скидалася на казку зі щасливим кінцем. Мені мало вірилося у правдивість тих феєричних оповідей, тому багато що пропускав повз вуха. Одного разу вона прийшла на побачення особливо веселою.
Таке враження, що ти виграла в лотерею, потішився я.
Більше! Я навчилася плавати! радісно заплескала в долоні.
Коли? здивувався.
Два місяці тому.
Чому ж ти раніше мені не розповіла?
Бо тоді лише трималася на воді, а тепер уже можу переплисти здоровенне озеро без жодної втоми. Мені здається, то далеко не моя межа.
Я подивився на неї з недовірою. Вона вловила сумнів у моїх очах.
У мене легко виходить, бо відчула невагомість. Я не пливу, а літаю, замріяно промовила.
Далі не вірю, ти вигадуєш.
Нічого не вигадую, я мала перемогти страх, бо мені бракувало цього досвіду для повної картини.
Якої ще картини? не міг збагнути.
Зрозумієш, коли навчишся грати на гітарі,засміялася.
Про таке і не думав.
Даремно, у дитинстві батьки взяли мені вчительку, яка навчала мене грати на арфі. Вона казала, що у мене є талант, хіба ти не знаєш про таланти?
Таланти? А що там знати? Добре, коли вони є.
Не однозначно. Колись я знала хлопця, який мав безліч талантів. У нього були особливі руки: ніжні й водночас сильні. Його звали, як і тебе«Дар Божий».
Ти його кохала? настрій почав відчутно псуватися.
Ми народилися в один день. Не злися, то було дуже давно, в іншому житті,засміялася.
Мушу визнати, мене частенько мучили ревнощі. Де б ми не зявлялися, усі присутні чоловіки мало не скручували за нею карки. З одного боку, мав чим пишатися, а з іншого, це добряче дратувало. А та бестія крутила хвостом і посміхалася до кожного залицяльника як до старого знайомого. Така її поведінка доводила мене до сказу. Та що міг зробити?
Моїм найбільшим бажанням було володіти нею, а вона ще мені так і не належала. І от я вирішив таки здобути цю фортецю.
Я кохаю тебе, стань моєю, вирішив стати наполегливішим.
Вона поглянула на мене досить сумно.
Любовце не те, що ти зараз про неї думаєш. Її головна суть у непривязаності. Люди плутають цей дар із пристрастю і втрачають потяг одне до одного, коли між ними переривається звязок. Справжня ж Любов вічна.
Не розумію, розгубився я від такої відповіді на освідчення.
Чи кохатимеш мене так само, якщо я покину тебе? Що тоді скажеш?
Гадаю, буде дуже боляче. Уже боляче від таких слів.
А далі?
Не знаю! Досвід підказує, що найліпше забути. Але що це ти раптом? Я не хочу з тобою розлучатися.
Боюся, колись доведеться. Все має початок і кінець, відвела очі вбік.
Ти ж сама казалалюбов вічна, лагідно пригорнув її до себе.
Я казала про справжню.
Так моя і є найсправжніша, засміявся.
Одного дня вона вручила мені смішну ляльку з крилами і з настановчою мудрістю виголосила:
Нехай цей ангел завжди допомагає тобі розпізнавати справжню суть речей і зміцнить твою родину. Тобі лише здається, що колишня дружина тебе не розуміє, а між доньками точиться нездорове змагання. У вас немає гармонії з простої причинити їх мало любиш.
Я приготувався почути будь-що, але такого побажання від неї зовсім не очікував. Звідки вона довідалася про сварки з дружиною і непорозуміння між доньками, якщо ми ніколи не розмовляли про мою родину?
Її поведінка надто часто не вкладалася в моїй голові.
Одного дня вона зателефонувала й урочистим тоном повідомила:
Сьогодні у нас ювілей.
Який? дивувався її фантазіям.
Рівно сім місяців і один день, як ми разом.
Ми ж уже колись святкували цілком інший.
То помилка. Від того часу, як ти мені зателефонував, минуло рівно сім місяців.
І звідки ж ще один день?
А про нашу першу зустріч на пошті забув?
Не сперечатимуся. то як відсвяткуємо?
Маємо гарну оказію, у філармонії гратимуть наші улюблені дуети для скрипки з гітарою. Хочу сидіти поруч із тобою і тримати тебе за руку. Я вирішила сказати тобі найважливіше, а після концерту запрошую тебе в мій дім.
Від щастя я опинився на сьомому небі: звичайно! Хай хоч що грають! Нехай і не такі вони для мене улюблені, ті мелодії, але таки справді, головнебути поруч! Здається, ми врешті-решт пізнаємо одне одного.
Однак подальшого повороту подій я не міг собі уявити. На наше побачення вона зявилася з молодим вродливим чоловіком. Від несподіванки я аж закляк на місці.
Це мій сусід, представила свого супутника:Він також дуже любить Паганіні, і тому я вирішила запросити його з нами. Ти не заперечуєш? посміхнулася по-дитячому, як притаманно лише їй.
Від гніву я навіть не розчув добре його імені. Таке нахабство міг стерпіти лише із важкими зусиллями і тільки завдяки її усмішці. Мій піднесений настрій, щастя, злет умить умерли
Ми знайшли свої місця. Вона сіла між нами. Конферансьє оголосив перший номер. Залунала музика. Я сумно дивився на сцену і нічого не чув, у голові панував лише хаос. Вона взяла мене за руку.
Не гнівайся, я кохаю лише тебе, раптом тихо зашепотіла мені на вухо, та в ту мить я вже не міг чути її голосу.
Від ревнощів і образи я оглух.
Я кохаю тебе, повторила ще раз.
Голос її тремтів, а очі наповнилися сльозами.
Чи мав я тому вірити? Вона гралася моїми почуттями, як кішка з мишею. З одного бокуя, з іншоговін! Важко витримати таку наругу, тому я рвучко підвівся і вийшов із зали. «Напевно, у неї є багато таких дурнів, як я», майнула думка, від якої я прозрів. Пригадалися її слова: «Чи ти кохатимеш мене так само, якщо я покину тебе?». «Вона всім їм крутить голову, а коли настає слушний момент, використовує для власної вигоди. Нехай залишається з цим молодиком, мене ж більше не обдурить», розвинув власну думку, і від цього мене огорнула божевільна ейфорична легкість. Нарешті я звільнюся від усіх непевностей, сумнівів, дурних очікувань і негараздів. Це остання крапка над «і».
Від того часу в моєму серці зародилася ненависть до цієї жінки. Стократ ліпше зробити першому крок і самому розірвати стосунки, ніж пошитися в дурні.
Відтоді ми не бачилися. Це було моє тверде рішення. Вона лише один раз зателефонувала, та я не взяв слухавки і не зреагував на автовідповідач. Гадаю, їй стало одразу все зрозуміло.
На перших порах мене розпирала гордість за рішучість і твердість характеру. Правильно вчинив, покинувши цю крутійку, більше не танцюватиму під її дудку. Ніхто, крім неї, так зі мною не смів поводитися. Звичайно, глибоко в душі я очікував, що вона шукатиме зустрічей, та, на моє глибоке розчарування, цього не сталося. Така її поведінка додавала впевненості, що мої дії правильні. Якби любила, то намагалася б повернути втрачене.