Ти пишеш непогано, але не геніально. Ліпше не писати. Нехай цією справою займаються таланти.
Такий вирок став для неї фатальним, після цього більше не наважилася зробити жодної спроби. Зрештою, це стосувалося не тільки писання, Георгій влучно гасив один за одним усі високі тони її душі. Колись вона грала на гітарі й співала, чим зачаровувала друзів. Їй хотілося своїм співом дивувати і власного чоловіка, але той поставився до цього скептично, відбивши всю охоту брати в руки інструмент. Якось навіть привселюдно сказав:
Моя жінка колись бринькала на гітарі, але це їй не дуже вдавалося, мудро зробила, що перестала.
Такі слова остаточно спинили будь-які спроби творчого вияву. Забута гітара зсохлася, лежачи на шафі, деко відійшло від грифа, а струни від старості потріскали.
Олена вирішила повністю підкоритися долі дружини геніального чоловіка, присвятити себе лише сонцесяйному Фебові, єдиному і неповторному. В сімї тільки один може бути лідером, а всі решта повинні плекати його талант.
Жоден із виступів Жоржа по радіо або телебаченню не проходив повз неї. Її жвавий розум моментально вхоплював кожний невдалий нюанс промови. Ввечері, коли чоловік повертався додому, ділилася з ним враженнями від телеефіру або радіопередачі, делікатно звертала увагу на окремі огріхи і недоробки, люди не ідеальні й завжди роблять помилки. Олена стежила за кожною дрібницею, яка могла б упасти в строге око критиків, починаючи від кольору шкарпеток і закінчуючи помилковими сентенціями. Георгій завжди не погоджувався з дружиною, пояснюючи, що та не завжди до кінця розуміє геніальний хід його думок, проте наступного разу більше не повторював подібних помилок.
Я його ангел-охоронець, з гордістю частенько повторювала Олена своїм друзям.
Це була щира правда, вона завжди знала, де невидимо підкласти подушку, щоб коханому сиділося мякше і зручніше.
Коли ти займешся собою, якось дорікнула їй Катерина, ти ж була такою здібною в університеті. Що, забула, як тобі чудово вдавалися переклади віршів і новел з англійської? Ми ж тоді надрукували деякі уривки в університетській газеті й вони мали добрий резонанс. Чому поховала такі таланти?
Заховала в далеку шухляду. Мені також бракує тих часів, але я давно поставила на цьому хрест.
Як на мене, ти б могла писати. Нехай би Жорж допоміг тобі.
Він категорично проти! Я робила таку спробу, але натрапила на сувору критику.
А ти щось напиши, а потім переконай Олеся, щоб той вплинув на твого благовірного.
Про що ти говориш! Від цього Жорж оскаженіє. А у нас скоро захист докторської, чоловіка треба берегти.
Ну то зроби це після захисту, я тобі допоможу, не заспокоювалася Катруся, ми, жінки, повинні підтримувати одна одну.
Це нічого не дасть, у нас нема жодних важелів, нам залишається лише мріяти на кухні. А мій чоловік ніколи не поступиться власними принципами, ти ж його знаєш. Ліпше, для святого спокою, його не нервувати.
То що, ти цілий свій вік так і доглядатимеш його, наче малу дитину?
Я не скаржуся. Подивися, скільки довкола алкоголіків, які нищать себе і свої сімї. Не розумію таких людей, які так низько падають: невже не можуть стриматися? А мій, слава Богу, є зразковим чоловіком. Я повинна в усьому його підтримувати, для мене найважливішим є його успіх.
Незабаром відбувся блискучий захист докторської. Її огортала хвиля гордості від спогадів, як Георгій вправно відповідав на каверзні запитання, розмітаючи їх на різні боки. Вчена рада одноголосно підтримала здобувача, і Жорж став одним з наймолодших докторів наук на факультеті. Новий титул відкривав науковцю ще вищі щаблинки карєрного росту. Карколомні успіхи чоловіка піднесли Олену на сьоме небо. Вона окрилено на кожному кроці з гордістю розповідала про наукові здобутки, наче вони були її власними.
Спогади змінювали одні одних під час перетирання келишків і тарілок. Раптом задзвонив телефон.
Оленко, ти не образишся, якщо я ще трохи затримаюся? пролунав у трубці голос Георгія.
Але ж з хвилини на хвилину прийдуть гості!
Сідайте за стіл без мене, я намагатимуся прилетіти якнайшвидше, в мене ще одна зустріч. Наступного тижня мушу їхати у відрядження і не можу її відкласти. Може, щось купити по дорозі?
Я все купила, нам потрібно тебе, закінчуй швидше і не барися, незадоволено пробурчала Олена.
Ну не сердься, у думках я з вами, поспішив завершити розмову Георгій.
Так завжди, а особливо останнім часом, як не одне, то друге, запротестувала Олена, але в трубці чулися лише короткі гудки.
Що йому мої образи, все одно зробить так, як захоче, промовила сама до себе.
Раптом їй пригадався один неприємний епізод, від якого кольнуло у серці. Зранку, коли поверталася з магазину, перед носом виросла з землі старезна баба, справжня відьма, та ще й з порожнім відром. Олена хотіла її обійти, однак та наче навмисне поквапилася перейти їй дорогу.
Який лихий знак, подумала, треба очікувати на неприємності. Господи, тільки б усе гаразд з Георгієм і дітьми. Тривожні думи, що почали ґвалтувати мозок, перервали голоси хлопців, які зайшли в кімнату.
Мої любі уродинники, ви нарешті вдома, швидко мийте руки і мені трішки допоможете, радісно зустріла дітей Олена.
Мамо, ми ще маємо деякі справи, швидко відповів Петро.
Які ще можуть бути справи, якщо зараз прийдуть гості, нікуди не йдіть, незадоволено почала дорікати.
На вулиці нас чекає приятель, ми швидко повернемося, додав Павло.
А кого ж вітати, якщо вас не буде?
Ми тут неподалік, як тільки хтось прийде, ми відразу повернемося, у дверях вигукнув Петро.
Вона хотіла щось додати, але хлопці швидко вислизнули з дому.
За півгодини прийшла Марина.
Олесь ще не приходив? у дверях запитала гостя.
Ні, ти перша, а ви що, окремо?
Вони з малою з хвилини на хвилину прийдуть, виникли ще якісь термінові справи.
Твоя доня справжня красуня, як у неї справи?
Усе в порядку, вже стала зовсім дорослою, тепер вирішила змінити місце праці. Сучасна молодь мало дослухається до порад батьків. А твої всі де?
Не питай, бо слів немає. Діти десь тут вештаються, обіцяли скоро прийти, а Георгій, сама знаєш, весь у роботі. Навіть на уродини до власних дітей запізнюється.
І коли ж прибуде наш сонце-бог? їдко запитала Марина.
Казав сідати за стіл без нього.
І що ж то у нього така важлива робота у суботній вечір?
Якась зустріч.
Ну-ну, знаємо ці зустрічі, всі вони однакові.
Що ти маєш на увазі? стривожилася Олена.
Та я так, вкусила себе за язик Марина.
Ні, ти мені скажи, ти щось недоговорюєш, наполягала Олена.
Та що я можу знати, я ж свічки не тримала.
Ти думаєш, що він не на роботі, а з якоюсь жінкою? вжахнулася Олена.
Я не стовідсотково впевнена, але ти повинна бути уважнішою.
Олена відчула, як у неї затерпають ноги.
А як я можу довідатися?
Для початку перевір його мобільний телефон, хто до нього і до кого сам телефонує; простеж, куди ходить і з ким.
Мені що, шпигувати за ним? Я так не можу.
Якщо хочеш довідатися, мусиш це зробити.
Але ж він дуже зайнятий, ось, наприклад, з понеділка їде до столиці на цілий тиждень.
А ти знаєш, з ким їде твій геній?
Ні,перелякано витріщила очі Олена.
Ну то довідайся.
Ти вважаєш, що він мені каже неправду?
Я не знаю, якщо захочеш, то все довідаєшся.
Їхню розмову перервав дзвінок у двері. Прийшли батьки Георгія, а з ними зайшли Петро і Павло. Гості наче змовилися. За пару хвилин відразу завітали Оленині батьки з трьома Банахами: Стефаном старшим, Катрусею та їхнім синомСтефаном молодшим. Останніми прийшли Олесь з Олесею.
А де наш Жорж?! у дверях вигукнув Олесь.
Скоро прийде, сумно відповіла Олена.
Не хвилюйся, не пропаде твій суджений, у нього багато роботи, поцілував господиню Олесь.
Сідайте до столу, штучно весело промовила Олена, а наш татко приєднається пізніше.
Усі розсілися. Спочатку пролунали тости від найстаршої генерації, потім від кумів, а Жорж усе ще не повернувся. Олена не знаходила собі місця, не чула жодного побажання, все відбувалося як у тумані. Час від часу непомітно виходила на кухню і намагалася додзвонитися до чоловіка. Найбільше її хвилювало те, що телефон увесь час був відімкнений.
Жорж повернувся, коли гості покінчили з гарячими стравами.
Amici, diem perdidi ,артистично вигукнув Жорж, сідаючи за стіл.
Де ж татко так забарився? запитала мати.
Ліпше не питайте, мамо, бо лютий, мов вовк, усі нерви зїли.
Олена уважно стежила за виразом обличчя і кожним словом чоловіка. Їй здалося, що його очі забігали після запитання матері, бо швидко перевів розмову в інше русло.
Єдина приємність від нинішнього дняпереміг одного зарозумільця.
Хіба хтось наважився з тобою змагатися? підхопив Олесь.
Був один і намагався переконати всіх нас у бездоганності власної писанини. Зухвалець навіть наполягав на презентації своєї книжки в «Омфалі», та щоб туди потрапити, необхідно пройти крізь вузьку рамку, а він туди аж ніяк не вписується.
А як тобі вдалося перемогти? не вгавав Олесь.
Це один з моїх найліпших ходів. Я починаю доведення від супротивного і бездоганно висвітлюю недолугість зухвалого мислення.
А чому б йому не дати змоги виступити привселюдно? запитала Катруся.
Amicus Plato, sed magis amica veritas . Це неприпустимо, наша трибуна проповідує лише чисте і високе мистецтво, і якщо ми дозволимо одній бездарі, то за нею прийде наступна, і наш клуб втратить первинне призначенняохороняти справжню літературу від усілякого мулу.
І чим це все закінчилося? поцікавилася Марина.
Нічим надзвичайним, я просто здер з нього шкіру і повісив її на привселюдний огляд.
Ти що, вчинив з ним, як Аполлон з Марсієм? перелякалася Олена.
А хто такий Марсій? запитав Петро.
Це, синку, такий недолугий силен, який жив у фригійський лісах. Він якось знайшов флейту, яку викинула Афіна, і, хизуючись майстерною грою, осмілився викликати Аполлона на змагання.
І хто ж виграв? зацікавився Павло.
А хто ще міг? Звичайно, Аполлон. Але нахабника треба покарати, от Аполлон і здер з нього шкіру, а потім повісив на дереві, щоб це послугувало для решти уроком. А щоб іншим більше не кортіло змагатися, шкіра в жаху тріпотіла від кожного звуку флейти.
А навіщо Афіна викинула флейту? здивувалася Катруся.
Кожна жінка зостається жінкою, навіть якщо є могутньою богинею. Під час гри на флейті її щоки роздувалися і спотворювали прекрасне обличчя, а їй це не подобалося.
Я вперше чую про силен. Хто вони такі? продовжував цікавитися Петро.
Це, синку, річкові божества, їх частенько ототожнюють з сатирами, однак вони відрізняються від сатир походженням і мають демонічні риси. Уся ця нечисть ніколи не зрозуміє справжнього мистецтва, як би не намагалася, їм цього не дано осягнути. Наш святий обовязоквідганяти їх якнайдалі від «Омфалу», а якщо не заберуться з доброї волі, то моїм святим обовязком є з усіх цих нездар здирати шкіру.
Як я ненавиджу жорстокість. Давайте хоч сьогодні, не говоритимемо про страшні речі,запротестувала Катруся, маємо таке гарне свято.
Я також, але інколи треба боротися за чистоту мистецтва і зубами, і пазурами. Ars longa, vita brevis est . Ми не можемо залишатися байдужими до того, що залишимо по собі.
Моя дружина завжди має рацію, давайте випємо всі разом келих вина за щасливе майбутнє наших похресників, проголосив тост Стефан.
Так, це моя мрія, щоб вони стали добрими фахівцями і почували себе вільними людьми, які не дадуть собі в кашу наплювати, доповнив друга Георгій. Я власне після цих баталій мав розмову з одним поважним чоловіком і той також погодивсяїхня спеціальність має добрі перспективи. Але я б хотів особливо побажати моїм хлопцям мати таких друзів, яких маю я. Без вашої підтримки і порад мені було б важко.
Олена слухала свого чоловіка з завмиранням серця. Отже, він мав якусь суперечку на роботі й потім зустрічався з якимось поважним чоловіком, а не з жінкою. Навіщо Марині вигадувати про нього плітки? На серці миттєво відлягло, а обличчя аж порожевіло. Як добре, що важкий тягар упав з душі.
Дітям закортіло побути без батьків. Вони подякували і встали з-за столу. Як тільки молодь пішла в іншу кімнату, Олесь заходився розповідати масні анекдоти, а всі дружно реготали до сліз. Олена ще ніколи так не веселилася, раділа життю, наче дитина, яка зненацька отримала подарунок.
Раптом на креденсі затьохкав телефон Георгія. Пролунав лише один дзвінок, після чого настала тиша.
Не дають спокою ні вдень, ні вночі,якось награно промовив Жорж. Він швидко встав і поглянув на дисплей.
Хтось помилився номером.
Олена не звернула уваги, від душі сміючись з останнього жарту кума.
А де знову щез наш Жорж? Час ще раз випити, озирнувся довкола Олесь.
Кудись вийшов, відповіла Олена, зараз його покличу.
Чоловіка не було ні в кухні, ні в туалеті, ні у лазничці. У дитячій кімнаті Петро, Павло, Олеся і Стефан-молодший про щось жваво розмовляли. Залишилася остання надія на спальню. В темному покої відразу не запримітила Георгія. Олена лише почула тихе ласкаве щебетання чоловіка. Він настільки захопився розмовою, що не зауважив, коли зайшла дружна.
Ти з кимсь розмовляєш? здивовано запитала Олена.
Нічого важливого, телефонував один знайомий, хоче зі мною зустрітися, машинально вимкнув телефон і швидко відклав його вбік.
Ходім, бо гості порозбігаються, ти весь час їх покидаєш.
Іду, іду, не сварися.
Вони вийшли з темної кімнати.
А, знайшлася наша згуба, весело вигукнув Олесь, давай на коня, бо час рушати додому.
Біля самих дверей Марина шепнула на вухо Олені:
Будь дуже уважною, не дозволяй себе обдурювати.
Добре, добре, спробую, з нехіттю відповіла господиня і зачинила двері.
Кохана, я такий замучений, може брудний посуд почекає до завтра? позіхаючи, промовив Жорж.
Іди відпочивай, я сама впораюся.
За годину кухня блищала і можна лягати спати. Георгій мирно хропів. Олена роздяглася і примостилася поруч з чоловіком, та сон не брався. З якої рації треба бути весь час обережною? Її Георгій надзвичайно зайнятий чоловік і на всілякі дурниці у нього просто немає часу. Нічого вона не буде перевіряти і винюхувати.
«Ти забула, як щебетав твій благовірний у темній кімнаті, наче ховався від усіх», свердлив душу внутрішній голос.
«Але ж йому хтось зателефонував у справі», намагалася виправдати чоловіка Олена.
«Хіба ти чула дзвінок?»продовжував набридати голос.
«Спочатку дзенькнув один дзвінок, хтось не туди потрапив. А потім»
«Потім більше не було дзвінків, то ж це не до нього, а він сам кудись телефонував».
«Ну телефонував, то й що?»не здавалася жінка.
«То чому збрехав?»
Олена тихо встала й обійшла ліжко, взяла з тумбочки телефон і вийшла на кухню. Від нервів брали дрижаки.
Ліпше б цього не робити, тепер усе стало очевидним. Спочатку хтось дав сигнал, а потім він зателефонував на той же номер. Вона запамятала те ласкаве щебетання. Олена механічно витягла з торбинки свій телефон і набрала номер.
Слухаю вас, відповів жіночий голос з іншого боку.
Без жодних сумнівів, Жорж розмовляв з жінкою. Її охопив жах. Чомусь пригадалася стара відьма з порожнім відром, яка тихо сміялася беззубим ротом.
«Не даремно люди вірять у прикмети, ось і почалися твої нещастя, насміхався внутрішній голос».
Від того фатального вечора життя перетворилося на каторгу. Олена стала вязнем власних підозр: підслуховувала телефонні розмови чоловіка; потайки перевіряла номери телефонів; допитувалась щоденно, куди йде і коли повернеться; зненацька телефонувала до нього на роботу з кожної дрібниці й намагалася вгадати, хто поруч. А потім почала стежити і таки виявила неприємні для себе речі. Виявляється, Георгій частенько зустрічається з молоденькою журналісткою і навіть одного разу їздив разом з нею у відрядження.
Домоглася, чого хотіла, вивела на чисту воду, злісно бубонів внутрішній голос, що тепер з цим робитимеш? Може, влаштуй йому грандіозний скандал?
Не роби цього, тихо благала підсвідомість, чого ти цим досягнеш?
Олена ніяк не наважувалася розпочати серйозну розмову з Жоржем, їй постійно бракувало сміливості.
А може, у них лише ділові стосунки? переконувала себе, але таке самозаспокоювання ще більше розпалювало ревнощі. Вона перестала вірити словам чоловіка.