Я з понеділка їду у відрядження, якось повідомив Георгій.
Надовго? дивлячись йому просто в очі, спитала Олена.
У суботу повернуся, відповів чоловік, відводячи погляд.
З ким ти їдеш?
Не знаю, швидше сам, а може, зі мною поїде ще один колега.
А де ти житимеш?
У готелі «Ібіс». Може, після мого повернення в неділю поїдемо десь погуляти? запопадливо посміхнувся Георгій. Мені так бракує природи і спокою.
Олена відчула якісь хитрощі з його боку, останнім часом вони не те що ніде не їздили, а майже не бачилися. Вона хотіла ще щось запитати, але чоловік уже з кимсь розмовляв по телефону, жваво обговорюючи якісь майбутні заходи.
У вівторок Олена не знаходила собі місця, а вночі не могла зімкнути очей. Якісь гнітючі передчуття не давали забутися. У середу вранці вона зателефонувала до мами і попросила прийти в їхній дім та побути декілька днів з хлопцями.
Щось я дуже втомилася, Марина має відгули, ми вирішили поїхати на два дні в гори, вирішила не казати правду Олена.
Їдь доню, тобі також варта відпочити, погодилася мати.
Олена вийшла з дому і швидко попрямувала до кас за квитком, дорогою зайшла до Марини і попередила про свій план.
Усю ніч у купе її мучили нескінченні думи, які довгою вереницею ґвалтували набряклий мозок. Їй хотілося забутися, але страх перед майбутнім днем не міг відігнати ні на хвилину набридливі фантазії. Поїзд прибув точно о пів на восьму ранку. Олена швидко вийшла на вокзальну площу і поїхала міським автобусом у потрібному напрямі.
За півгодини вона зайшла в хол готелю, серце калатало, мов навіжене. На рецепції повідомили, що пан Крук мешкає у номері 505. Напівпритомна жінка піднялася ліфтом на пятий поверх. Його кімната була в кінці коридора. Олена підійшла до дверей, взялася за клямку і відчинила їх.
На ліжку сиділа молода дівчина і пилочкою чистила нігті.
Вибачте, мені на рецепції сказали, що в цьому номері зупинився пан Крук, зніяковіла Олена.
Жоржику, до тебе відвідувачі! голосно гукнула дівчина. Георгій вийшов з лазнички, обвинений білим готельним рушником, і завмер на місці
Олена бігла людними вулицями столиці. Їй не хотілося жити. В той момент вона найбільше бажала потрапити під авто, щоб усі страждання припинилися негайно. Після німої сцени перед нею розверзлася прірва. Георгій намагався щось пояснити, але Олена не бажала вислуховувати жодних виправдань, найшвидше б утекти геть подалі від цього приниження.
Не памятає, як дібралася до вокзалу і сіла у перший-ліпший поїзд, який відвезе її додому. Зворотна дорога видавалася неймовірно довгою.
Це кінець, виривалися слова самі з грудей.
Що робити? Померти йому на зло?! От візьму, і покінчу самогубством, нехай тоді добряче подумає. Не цінував, що мав, то, може, зрозуміє потім, але буде запізно.
Ця ідея припала Олені до серця. Жалібна кімната, усі плачуть, вона лежить у труні, Георгій стоїть, ридаючи, на колінах перед домовиною і благає пробачення. Він готовий віддати півсвіту за те, щоб дружина піднялася, але запізно, і нема іншої ради, як втопити горе у сльозах. Потім друзі на руках несуть труну на цвинтар і закопують у землю. На цьому сумні фантазії закінчувалися, бо після поховання продовження не було. Їй же хотілося постійно бачити власного чоловіка на колінах перед труною, і через те починала прокручувати процедуру від початку. В таких скорботних думках проминула подорож.
Що з тобою, доню, жахнулася мати, відчинивши двері,ти ж мала бути в горах, чому повернулася серед ночі?
Ми з Георгієм розлучаємося, простогнала Олена.
Чи ви подуріли? У вас же діти! Як можна так легковажно вчиняти?
У нього є коханка, не могла стримати сліз.
Ну і що такого? Коханкаявище тимчасове, а жінка завжди залишається жінкою, не роби дурниць, от побачиш, усе ще налагодиться.
Мати мала рацію. Зранку приїхав Георгій, на колінах благав прощення і присягав, що більше нічого подібного не вчинить. Чоловік був настільки переконливим, що Олена вирішила йому пробачити. Зрештою, і не могла вчинити інакше, бо тоді б руйнувалося все, чому присвятила своє життя.
Георгій дотримав слова, принаймні Олені так здавалося: приходив швидше додому, частіше телефонував, сповіщав про свої плани. Стосунки наче налагодилися, однак останні події багато що змінили, вони наче порушили колишню рівновагу. Олена постійно пригадувала його провину, не могла стерти її з памяті, у серці постійно зароджувалися нові підозри.
Для неї стало звичним перевіряти номери телефонів у мобільнику, зненацька зявлятися в його робочому кабінеті, принюхуватися до сорочок у пошуках запаху жіночих парфумів. Їй постійно ввижалося, що чоловік хитро її обдурює. Одного разу навіть підглядала у вікно кафе, де кафедра Георгія святкувала уродини одного з колег.
Така поведінка принижувала гідність, та Олена не мала сил відмовитися від підозр. Марина, яка виявилася майстром інтриги, частенько давала їй поради, які ще більше травмували психіку. Її підюджування не давали заспокоєння, а лише розятрювали душу і розвивали хворобливу фантазію.
Емоції нікуди не зникають безслідно: позитивні дають натхнення на звершення і творчість, а негативні лягають важким тягарем на серці. Вони починають матеріалізуватися й обертатися на різні зайві утвори. Ті, що повязанні з постійним копирсанням у собі та незадоволенням, зазвичай, осідають піском та камінцями у нирках і печінці. Особливо небезпечними є ненависть та непрощена образа, саме вони частенько спричинюють утворення ракових клітин. А такі, як ревність, жалість або підозри, полюбляють зупинятися в грудях або нагадують про себе іншими жіночими хворобами.
Олена відчула неприємний біль у грудях.
Тобі негайно треба до лікаря, радила Катруся, не затягуй, поговори з Мариною, вона ж лікар і щось тобі порадить.
Ти думаєш, що в мене щось небезпечне? допитувалася в подруги.
Я не думаю, але ліпше перевіритися, я ж не лікар.
Олена злякалася. А якщо вона серйозно хвора? Їй стало шкода себе і захотілося плакати.
Увечері Георгій, повернувшись з роботи, застав дружину з розпачем в очах.
Що сталося, в тебе якісь неприємності?
Це значно гірше, а може, і на ліпше. Тепер ти станеш вільним і зможеш робити, що заманеться.
Що ти маєш на увазі? захвилювався Георгій.
Я, напевно, невиліковно хвора, розплакалася Олена.
Не говори дурниць, звідки така інформація?
Це твої походеньки довели мене до такого стану! не припиняла ридати Олена.
Я нічого не розумію, розгубився Георгій.
Коли зрозумієш, буде запізно.
Ти можеш мені пояснити, що сталося?
Я маю щось у грудях, і воно болить.
Не панікуй, піди до лікаря, намагався заспокоїти дружину.
Я знаю і без тебе, гостро відповіла Олена, відчувши хвилювання чоловіка. Їй це сподобалося. От чим можна його тримати!
На другий день зателефонувала Марина.
Катруся мені розповіла про твої проблеми.
Що ти можеш мені порадити? сумно запитала Олена.
Сьогодні ж домовлюся з лікарем, зробиш аналізи і все знатимемо.
Марина дуже любила допомагати, якщо хтось із друзів цього потребував. Вона активно бралася до роботи, коли треба рятувати ближнього. В неї від цього навіть поліпшувався настрій. «Моє покликаннядопомагати у біді», частенько говорила подругам.
Що б я без тебе робила? зітхала Олена.
Не переживай, у мене є чудові знайомства, зробимо все, на що здатна наша медицина. Тепер твій благовірний покрутиться, як білка у колесі. Нехай подумає, до чого довів жінку.
Виявилося, що все не так зле. Результати аналізів були негативні, себто засвідчили, що злоякісних клітин нема. Лікар уважно обстежив хвору і наказав уважно стежити за своїм здоровям, адже різні ущільнення частенько можуть перерости в доволі небезпечні речі. Він порекомендував більше гуляти на свіжому повітрі, їсти багато овочів і фруктів та менше нервувати.
Георгій дуже хвилювався за дружину.
Що тобі сказав лікар? схвильовано зателефонував чоловік.
Олена відповіла не відразу. Їй не хотілося казати, що здорова, бо тоді втрачала владу над чоловіком, але і брехати не могла. Добре б дати відповідь, яка б залишала його неспокійним.
Ще нічого остаточно не відомо.
А які результати аналізів? не заспокоювався Георгій.
Мені лікар наказав бути дуже уважною до себе, бо в будь-який момент може виникнути небезпека.
Отже, зараз небезпеки немає? допитувався чоловік.
Зараз немає,знехотя відповіла Олена, але мені не можна нервувати, бо всяке може трапитися.
Тепер у неї зявився новий важіль. Як тільки виникала підозра щодо чоловіка, робилася смертельно хворою і лягала в ліжко. Ці маленькі хитрощі спрацьовували непогано лише на початках. Згодом вони почали втрачати силу, люди звикають до всього. Георгій також звик до шантажу і перестав звертати на це увагу.
Гість
Родина Круків готувалася до сімейного свята, у грудні Георгію виповнювалося сорок пять років.
Післязавтра до нас приїде Жан, мій знайомий з Франції,якось повідомив Георгій.
А чому ти раніше мовчав?
Він учора телефонував і, коли довідався про круглу дату, вирішив особисто приїхати й привітати, їм у Франції це ж просто зробити.
Де він буде жити? запитала Олена.
У нас. Ти ж не проти?
Звичайно ні, покладемо його спати у вітальні.
Тож я тебе попрошу, будь зранку вдома, бо приїде прямісінько з летовища.
Ти його не зустрічатимеш?
Ні, я маю важливу нараду, та й Жан просив не турбуватися, бо може чудово дібратися і сам.
У пятницю зранку перед їхнім будинком зупинилося таксі. Пролунав дзвінок, і Олена поквапилася відчиняти двері.
На порозі стояв високий худорлявий брюнет.
Доброго ранку, я Жан, але можете називати мене Іван, жваво промовив гість.
Дуже приємно, а я Олена. Заходьте і почувайтеся, як удома. Ви, напевно, зголодніли?
Дякую, в літаку нас добряче нагодували, але від чогось гарячого не відмовлюся.
Кухня наповнилася благородним ароматом кави.
Яке у вас миле помешкання, мені раптом здалося, що я колись тут уже жив.
Дякую. Коли ви востаннє відвідували Батьківщину? запитала Олена.
О, давно, понад десять років тому.
Так ви Жан чи Іван? посміхнулася Олена.
Мій батько уродженець вашого міста, а мати француженка. У нас вдома розмовляють лише українською мовою, навіть мати. Вона так кохала батька, що вивчила її досконало.
Ви живете з батьками?
Ні, вони мешкають у Парижі, а я в Сержі, у мене там невеличкий будинок.
Я не знаю такого міста.
Це за тридцять кілометрів від Парижа. Місцевість повязана з Ван Гогом, він там неподалік похований на невеличкому сільському цвинтарі поряд зі своїм братом Тео.
Я завжди мріяла побувати у Франції, але не знаю, чи таке можливо.
Чому ні? От приїжджайте разом з Жоржем улітку.
Дякую, мені б дуже хотілося, та мій чоловік дуже зайнятий, незабаром має вийти його нова книжка.
Він мені казав. А ви чим займаєтеся?
Я працюю в школі, викладаю англійську мову.
А які маєте хобі?
Тепер моїм постійним хобі є господарка, гірко посміхнулася Олена.
Не може бути, щоб жінка з такими неймовірно блакитними очима і такою чарівною усмішкою ніколи нічим не захоплювалася.
Ви майстер компліментів, засміялася Олена, колись я спробувала писати, але з того нічого не вийшло.
Хто ж ваш критик?
Мій чоловік, звісно.
Він, справді, суворий критик, але, може, ви б прочитали що-небудь мені?
Я й не знаю, чи знайду.
А ви пошукайте, наполягав Жан.
Олена знехотя встала і пішла діставати старі рукописи, які так і не наважилася викинути.
Щось знайшла, але я не знаю, чи вам сподобається.
Читайте, наказав Жан.
Олена поринула у давні спогади, на мить забула про все на світі. В ті давні часи їй неодмінно треба було сповістити цілому світові про свої переживання та мрії. Колись, багато років тому, вона мала зовсім інші сподівання, повні очікування чогось дуже визначного, а найголовнішемала віру в єдине і неповторне кохання. Куди поділися ті прагнення, чому пелена зневіри огорнула колишні надії? Куди позникали гострота відчуттів, дитяча радість і подив? Чому з часом тьмяніють кольори?
Ви дуже талановита жінка. Навіщо закопали свої здібності? Ви мене просто зачарували, захоплено вимовив Жан.
Вам це лише здалося. Моя писанина навіяла якісь спогади?
Як ви можете такі чудові речі називати писаниною! Я не погоджуюся з Жоржем, він вам просто позаздрив.
Не насміхайтеся, це вмерло і ніколи не воскресне.
А даремно. Спробуйте заявити про себе і послухайте відгуки людей, саме вони є нашими справжніми критиками. Скільки б митці не вихваляли один одного, це нічого не дасть, якщо пересічному читачеві книга не припаде до серця. Що не кажіть, лише той твір мистецтва залишається навічно жити, який переходить з покоління у покоління.
А як же стосовно рафінованого мистецтва, яке є квінтесенцією ідеї «Омфалу»? посміхнулася Олена.
На жаль, багатьом лише здається, що підтримують чисте мистецтво. Хіба будь-хто з нас може бути суддею добра чи зла, високого чи приземленого? Час, лише він один розставляє крапки над «і». Неможливо описати ландшафт поверхні землі, сидячі у ямі, для цього треба піднятися на відповідну височінь.
Маєте рацію, найправдивішу оцінку того, що з нами трапляється, доброго чи злогоможемо дати лише згодом.
Моя порада вам: не звертайте ні на кого уваги, робіть те, що вам підказує серце.
Жан хотів ще щось додати, але двері відчинилися, і в помешкання зайшов Георгій.
Здоров був, друже! Радий тебе бачити на рідній землі.
Чоловіки обнялися і привіталися по-братерськи.
Добре, що ти прийшов, зараз сідаємо обідати, заметушилася Олена.
За обідом Жан розповідав останні події та різні пригоди. Потім чоловіки почали згадувати відвідини Жоржем Парижа.
Пригадуєш, як ми тоді добряче з тобою погуляли в ресторані «Монторіоль», загадково посміхнувся Жорж.
Але хіба це можна порівняти з прийняттям у Палаці Інвалідів? перебив друга Жан.
А чому така дивна назва? здивувалася Олена.
Це дуже гарна будівля, де похований Наполеон Бонапарт. Мій сусід Пантелій, до речі теж наш земляк, там реставрує фрески ХVIII століття. Саме він нас і запросив на це прийняття, пояснив Жан.
Я ж тобі розповідав, ти не памятаєш, Оленко? перебив друга Георгій.
Щось не пригадую, таке рідкісне імяПантелійя б обовязково запамятала.
Зі старогрецької воно означає досконалість, або вищий ступінь, пояснив Жан.
А він виявився впертим цапом, іронічно зауважив Георгій.
У змаганні між Аполлоном і Паном? лукаво посміхнувся Жан.
Але я ж тоді виграв!
Ну, не зовсім, не всі підтримали тебе.
Asinus ad lyram . Лише ті, в кого виросли ослячі вуха, зло засміявся Жорж.
Ти маєш на увазі мене? Ти ще тоді обізвав мене королем Мідасом.
А як тебе ще назвати? Я був переконаний, що ми мислимо однаково.
Я не розумію, про що ви говорите, здивувалася Олена.
Спробую пояснити, Пантелій розпочав баталію з Жоржем.
І про що вони сперечалися?
Про що можуть сперечатися дві світлі голови? Звичайно, про мистецтво. Жорж стверджував, що простолюдин не здатний осягнути велич гармонії. На його думку, для вибраних існує одне мистецтво, а для натовпуінше. Ваш благовірний уважав, а може, і далі вважає, що немає чого розсипати бісер перед свинями. На його думку, правдиві митці повинні групуватися у закриті секти. Саме з такою метою він створив «Омфал»літературний Парнас, вхід до якого суворо охороняють невблаганні таланти. Пантелій же дотримувався іншої позиції. Він доводив, що митець повинен бути відкритим до людей і творити для загалу, а не для купки естетів. Крім того, йому дуже не сподобалася ідея «Омфалу», яку назвав вибриком купки зарозумілих снобів. Таке означення розлютило Жоржа, і тоді він вдався до красномовства, яке викликало жвавий диспут.
Я і надалі наполягатиму на своїх переконаннях. Натхнення дається зверху, воно не може бути зрозумілим пересічному обивателю, гостро додав Георгій.
Ти багато в чому маєш рацію, але пригадай народні пісні. Вони ж створені саме тим натовпом, який ти недооцінюєш. Саме вони викликають захоплення і пристрасть, пробуджують той первородний інстинкт, захований у глибинах душі.