Дурне сало без хліба!
Проте свого кусня дожував. Надсилу, бачу. І мені враз так їсти захотілось, хоч плач! Я навіть спробував сало полизати. Фе-е Солоне. Тут би хлібчика. Хоч на мізинчик.
Чом це холодильник раптом десь із двору долинув мамин голос. За тією голодною морокою ми й не помітили, як вона пішла з городу. Певно, аби спину розігнути, як говорить баба Настя.
Ми ж, здається, до холодильника не добралися чи то до мене, чи то до себе промовив Володька.
Поплив, га! От же хлопчики знову почули з подвіря, і гусенят нема.
То я, мабуть, коли сало тяг Дверцята, того, не закрив. Лід і розтав.
Братуха бликнув на мене на цього разу навіть співчутливо:
Мабуть, ми й ночувати до хати не підемо. Сказав, як риску підвів.
Я вкотре ляснув себе по лобі. «Дзюбрики!». Вже й гулі повилазили. А Володька заходився стягувати кросівок.
Що, пяти ще не погризли? спробував кисло гигикнути я, копнувши братового лаптя.
Ет відмахнувся Володька від мене, якась кузка залізла. Втнула Подай! він кивнув на кросівок, футболить він
Я взяв лаптя в руки. Бо сперечатись з братухою не хочеться. Проти ночі. І якої! Хто зна, що нас чекає. В цих заростях А коли вовки?
Раптом мою увагу привернуло щось блискуче на протекторі:
Ку-у-зка! Вкуси-и-ла! перекривив Володьку, цвяха загнав! У підошву!
Хіба? не повірив мені брат.
Він заходився виколупувати з протектора блискучу скабку. Я й собі нахилився, заглядаючи, як сорока в кістку.
Чи ти ба братуха нарешті витягнув «цвяха». Дивись!..
То це ж той шуруп! З компа!
Володька звично пошкрябав потилицю:
І як він там опинився?
Наступив!
Хе!.. Якби ж-то знаття
А ти відразулома-а! І все було б, як у людей!
Хіба я хотів? и-ги, коли це видано, щоб старший захищався? І тому я сміло ринувся в лобову атаку:
Їли б оце вареники! А не сало облизували! Дурне.
А не ти болта загубив?! ошкірився Володька. Не ти?..
Мабуть, наступного моменту ми таки ті хащі «уклали» б у землю. На зло вовкам. Дружньо і міцно обійнявшись. Як і личить братам. Але на щастя для кропиви та на нашу біду оте братню перепалку, щобільше почала нагадувати лемент, почула мама, яка саме прочісувала садок в пошуках підлої гусячої птиці:
А ви чого тут? Я вже з ніг збилася, а вони Сидьма сидять!
Як-то сніг на голову. Чесно. Я онімів. А братуха, от же язичок підвішений, га:
Та ми шукаємо, мам Володька вмить сотворив ангельське личко. Вміє! Талант! Десь тут неначе щойно пищали.
А холодильника хто не закрив? Коти сало витягли.
Я тільки щось промуркотів незрозуміле, як той наїжений кіт, що рік сала не бачив. Та тільки очималуп та луп. А ратичок медовим голосочком відразу на інше: