Ми з Володькою, не змовляючись, з благаючим поглядом «рятуй» уставились на Ромку. Але наш спец тільки ніяково знизав плечима та забелькотав зовсім якось по-дурнуватому:
То я, теє, тільки ото програмки вмію
Все ясно. Володька аж зубами заскрипів. Юзер! А ще темні окуляри напяв, га? Знаток! Чиє б нявчало, а ваше б мовчало. Ми з братухою вже приречено подивились на дверну ручку, коли знову обізвався продавець. Спаситель наш!
Раз таке діло, я можу запропонувати вам
Ми уупинили маму на півдорозі до тієї злощасної ручки.
У нас є й інші моделі.Продавець на мить замовк, певно, підбираючи зрозуміле нам слово:повні.
То чого ж ви мовчите?! мама повернулась знову до прилавку.
Продавець знову вичавив із себе посмішку. Як-то воно зветься? Ага, згадав, сервіс! Гадаю, розмовляючи з нашою мамою десь біля тину на вулиці, він давно уже перестав би приязно посміхатися. І мабуть, таки вони полаялися б. А тутщо то сила волі в чоловіка! Сервіс!
Це домашній варіант. Продається разом з операційкою.
А він задачки розвязує?
Звичайно Тільки коштує трішки дорожче.
Ма-а, давай купимо домашній! Я такий хочу!.. а що не кажіть, мій Володька- як знахідка.
Нащо ж нам той офіс? Та ще й порожній! защебетав-затьохкав і я з другого боку.
Зітхнули полегшено, коли мама дістала гаманця. Охо-о Сказиться тре, як-то казала баба Настя, з тими купівлями. Сім потів зійде.
А що я говорив? Ромка знову по складах:до-маш-ній! і чваньковито запхнув обидві руки в кишені шортів. Ми промовчали.
Екран, чи то пак, монітор, купили такий же тоненький, як у Ромки. Правда, трохи менший, бо на великий у мами не вистачило грошей. Нам і такого вистачить!
З купою коробок їдемо додому. На таксі. Ура! Душа співає-є!..
Мама по приїзді побігла на роботу. А Ромка притаскав пару дисків з іграми. Ось вона, мрія! Ми дружно заходилися досліджувати обнову. Щасливі не менше за нас гуси з тієї радості сиділи цілісінький день без води.
Тут уже юзер таки показав, що він щось у справах тямитьсправно всі проводи поприєднував і наш апарат засвітився приємним літнім небом. Ну Ромка, ну голова!
Аж раптом посеред тієї зачарованої сині висвітилась якась таблиця.
А це що таке? Володька втупився в екран. «Система потребує активації»
Чого-чого? перепитав я.
А це що за новини?! братуха бликнув на Ромку. Та з усього було видно, що наш спец теж таке бачить вперше.
З моїм цього не було Чесно. Він знизав плечима, дай почитаю.
Ромка вняпився в таблицю:
Ага! Ясно. Потрібно ввести код.
А де ж його взяти? покосився братуха на Ромку.
А коли не введемо? Тоді? Що? слідом за братовим затрусився мій голос.
Нічого. Читайтекомп перестане працювати через шість днів. Ромка тикнув пальцем на напис, бачите?
То це за такі грошімені пригадались наші кабани, і всього на шість?
Це сьогодні, а завтра вже буде на пять, шмигнув носом Ромка, треба дзвонить.
Куди?
До них у фірму
Ми до толку ще не второпали, чому нам треба дзвонити, і звідки на наші голови звалилась така морока, коли юзер нас остаточно затуркав:
Треба шукати номер!
Де?..
Певно, в інструкції
Риємо!.. А вони ж всі не по-нашому писані. Що робити, га? Хоч плач! Англійські букви з горем пополам ще розрізняємо, а вже ті китайські ієрогліфи Біда! Володька вже й руки опустив Ось тобі й «домашній» варіант.
Коли раптом Ромка аж підскочив:
Є! Дивіться, є! На останній сторіночці малюсінькими буквочкамиі фірма, і номер Номер!..
Йє-є-с! братуха переможно смиконув донизу зігнутою в лікті рукою.
Я й собі встромив носа в інструкцію:написано, дзвінки безплатні!
Ща звякнемо. Ромка діловито витяг свою побілку, набрав номер.
Ми завмерли в очікуванні. Рятівник наш! Що то мати хорошого сусіда. Та ми йому, коли тре,все-е!..
«Вас вітає корпорація»долинуло з телефону.
Нам потрібно код! Код! На комп Ромка не став вислуховувати купи подяк за наш дзвінок. Вибило.
Він набрав ще раз.
«Вас вітає корпорація»тим же медовим голосочком проспівала мобілка.
Та хто вона така? Ми це вже чули! Володька нетерпеливо закружляв по кімнаті,кажи їй, хай дає код!
Ромка натиснув на виклик знову. Те ж саме! Біда. Мабуть, лише після восьмої, а то й девятої спроби привітно-обридливих вітань-дякувань мобілка нарешті заговорила до нас якоюсь ламаною російською:
Назовьїтє пожалуйста номьєр компьютьєра
Володька злякано прошепотів:
Мабуть в Америку попали. Ого
А де ж він? Ромка відфутболив «американцеві» щирою українською, дивлюсь. Збоку Є! Наклейка. Ага. Диктую.
Потім якусь незрозумілу купу цифр та букв диктували йому з іншого кінця світу. Ромка застукотів по клавіатурі.
Нарешті,спец втомлено заховав телефон до кишені,тепер можна й ігри.
З екрана дійсно зникла нахабна таблиця.
А даліполетіло. Гуділи біля компа до пізньої ночі, наче стривожені джмелі. Відважні мотоциклісти гасали на таких неймовірних швидкостях, що здається вивалювались з екрану до нас в кімнату. Чесно!..
А вранці, ледве відкрили очі, зновутуди! У те, у віртуальне, як важно казав Ромка. Аж тут! Знову!.. Те саме. Голубе небо, білі хмаринки і табличкасистема потребує повторної активації. Для надійності. Залишилось пять днів. Отакої! Мчимо до сусіда.
Я би й рад, та нема звідки. вчора все до копійки зїло. Ромка солодко потягнувся.
То ж написанобезплатно!..
Брешуть! В Америку, певно, за гроші
Ех, усього пять днів. Пять! Завтра буде чотири. Треба просити в мами гроші. Ромці на поповнення рахунку. Аби дзвонив
2. Лом
Проте мама на поступки не пішла. Крапка. Хоча ми дружно, в два голоси, скиглили щоранку, в обід, і щовечора. І так чотири дні. Все наше завивання вперлося в залізний аргумент:
Хліба нема за що купити! З вашими компютерами
Пятого дня комп помер. Ну майже. Написав на екрані, що нам з Володькою відмовлено в доступі. І це кому, кому?! Нам, його законним господарям. Братуха в тяжкій задумі обхопив руками голову, а я безнадійно розглядав блискучу велику кнопку на корпусі померлого апарата.
А може, його треба включити-виключити, га? подав безнадійну ідею.
Ет махнув рукою Володька. Роби, мовляв, що хочеш.
Спробував. І знову те саме
Якби в компі календар відключити, га? подумав я вголос.
Угу брат скривив недовірливо губи, а як?
Може, десь є така спеціальна кнопка?
То вона ж одна! Та, що включати. І все
А це? Ось! Дивись, я тикнув пальцем на ще одну, ага! Є!
Те-е Володька шмигнув носом, натисни, коли хочеш. То кнопка для дисків
Правда. Ж-жик-вжик! Виїхала-сховалась тека.
От же ж!? Що будеш робити? здається, якби переді мною стояв поламаний велосипед, а не комп, то я би обовязково копнув його носаком.
Чуєш, а там, може, ще десь кнопка є?..
Де?
Ну, всередині
А як поламаємо? на якусь мить в моїй голові завертівся слабенькою дзиґою голос розуму.
Та що йому станеться?! Якщо є, клацнемо. А що?..
Сказанозроблено. Я подув по викрутку. Братухаголова! Старший. Хіба ж ми нелюди які, щоб компютера потрощити? Ми ж легенько, тільки заглянемо, подивимось, що там у ньому, а гляди, й робить почне. Коли там кнопочка є. Ота календарна. Ось тільки пару гвинтиків викрутимо
Володька від старання аж язика висолопив. А в мене від надмірного хвилювання чуб змокрів. Те-е-к Один гвинтик вже є. Наш.
Тримай! Володька простяг його мені.
Від нервової напруги аж руки трусяться. Й сам не знаю як, але той клятий шуруп слизнув з моїх пальців, і
Що?..
Упав. Десь тут На підлозі.
Розтелепа!..
Я тільки мовчки засопів. Хіба ж я хотів?.. Воно само якось.
Шукай тепер!
Тутечки я вже огризнувся:
А не ти захотів компа розібрати?
Якби не той невидимий гвинтик десь під ногами, то на підлозі уже б валялися і ґудзики з моєї сорочки. А коли б мені підвезло, то й з братушиної.
Ми заходилися рачкувати. Нема! Ніде нема.
А може він, ну-у, туди-и я підкинув несміливо.
Куди? Володька звівся на коліна.
Туди, я тикнув пальцем на щілину між дошками, упав
Не знаю, а лише здогадуюсь, чим би закінчилась наша дружня братня бесіда, якби до нас не завітав Ромка.
Що за поклони? захихотів він, уздрівши нас на колінах, ви чо?
Ми це-е, кнопку на календар, признався я, кивнувши на компютер, і шуруп загубили.
Через нього все! не преминув вишкіритися мій братичок.
Ромка здивовано роззявив рота та шкрябонув себе за вухом:
То ви що? Повні телепні? Ги-ги!
А чого?
Який календар? Це тобі що, шпиця у колесі? Ой, не можу!.. Ха-ха!.. сусід зайшовся голосним сміхом.
Ми тільки глянути. А то не робить. Володька ковзнув поглядом по «ящику», що мертво лежав посеред кімнати.
Тільки одним оком!..
І все!..
Що «все»? перекривив Ромка братуху, гупнувши себе щиколотками по лобі.Розбирають, ну?! Він же на гарантії! На га-ран-ті-ї! ох, як же сусід запустив по складах, точно як англійській.
Ну і
Розкручувати не можна! Не мож-на. Ясно?
І що тоді з ним робити?
Ромка поважно всівся, розкинувши обидві руки на спинку дивана:
Дякуйте, що в сусідах такий чоловік живе, як я. Юзер!
В тебе ж на телефоні ні копійки. Щоби в Америку
Ага! докинув і я.
Причому тут мобіла! До мене завтра брат приїжджає. Двоюрідний. Дійшло?
Е-е
Ну й не дійде! чомусь розсердився Ромка. Начебто ми спроможні вгадувати чиїсь думки. Він добре в компах волоче, продовжив сусід, лівака привезе.
А що воно таке? Лівак.
Хе-хе!.. Програмісти! Це операційка така.
А ця вже погана, наша?
Спец діловито заклав ногу на ногу:
Темнота! Нетрі! ЇЇ встановлюєш у компютер, і нікуди дзвонить більш не треба. Отак!
То прийдеться таки розібрати компа?
Ну село-ковбаса! продовжував кепкувати Ромка, начебто він виріс не на тому кутку, що й ми, вона на диску, на диску!
А-а «заакав» Володька. Можна подумати, що він щось допетрав. Певно, так, як і я. Проте слідом за братухою я розуміюче «агакнув»:
Ага. А без одного гвинтика робитиме? додав я на всяк випадок.
По любому. Сто відсотків. Взавтра встановимо. Хай тільки приїде, і відразу Той шуруп ні до чого.
Його можна й не шукати?
Ромка крякнув:
Ну Лишнім він би там не був. Комплект!..
Ось уже тепер нам ясно. Все ясно. Як серед білого дня! І більш не мені, а Володьці. Він жеголова! Бо старший:
Дуй в сарай по лома.
???
Будемо зривати підлогу. Поки мама не повернулась. Повинні успіть
БУЗУВІРИ
Сидимо в густій кропиві. Під старою березою в кінці саду. Вечоріє вже, а ми з Володькою, братухою, тутечки ще з обіду. Печемося. Иги!.. Бо надумали з дому дременути. Та так, щоб назавжди. Ну, хоча б до темної ночі. А що робити? Коли в хаті таке-е Бузувіри! Як говорить баба Настя.
І того шпаркого гвинтика не знайшли, і плінтуса потрощили. Ломом. Та якби ж-то тільки й того!
Коли Володька почав завзято длубати важкою залізякою дошку в підлозі, я слушно зауважив, що непогано було б її підважити. Хай не думає, що тільки вінголова. І моя варить!..
Притягни поліно! звелів братуха.
Я вже лома приносив! Тепер твоя черга!..
Володька зло позирився в мій бік, та засікши рішучість моїх намірів, вирішив не вдаватись до подібних дрібниць, як-то тріску наших сорочок та звичного братерського сопіння з одночасним валянням на підлозі.
Подумаєш!..
Видно, що старший меншому уступати не помишляв. Та братуха не став зайве нагадувати, хто випустив злощасного компютерного гвинта у щілину між дошками, а пробіг очима по кімнаті:
І це згодиться! його погляд зупинився на маминій прасці, що стояла в кутку кімнати. Зараз її підкладемо.
А коли, ну, те-е мені вистачило ума засумніватися в братовій винахідливості. Та Володька договорити не дав:
Та що їй станеться? Вона ж металева!
Підклали праску. Боком. Зверхулом. Вільним кінцем під плінтус Ага. Володька натужився Не йде. Я допоміг. Натиснули І-і
Хря-я-ясь!.. Бе-бе-х!!..
Не знаю до толку, що в той мент сталося, але коли я врешті насмілився відкрити очі То-о Ой! Краще б мені того не бачити до самої смерті, як-то каже баба Настя.
Братуха сидів на підлозі, чухаючи потилицюто перший факт, що влипли! Я перелякано повів очима до стіни, туди, де був плінтус. А потім розпачливо присвиснув, в точності повторивши Володьчине шкряботіння загривка. Бо брати ж!
Тре тікать. підсумував братуха, досконало вивчивши результати нашої роботи.
А куди?
Світ за очі. Поки мама не прийшла. А то
Я, здається, відчув кінчиками вух, як завзято фурчатиме мамин рушник. І мабуть, цього разу лише ним не обійдеться. Спробуй-но тепер мамі пояснити, навіщо вже нам, двом пустоголовим макітрам, прикортіло підлогу зривати? Ну все, все вже було, а щоб хату розносити, га? Ого-о І оте мамине «Чого вам ще бракує?» буде останнім, що ми від неї почуємо, бо далі Ох Добре, коли тільки рушник. А дійде до лозини. Пятами чую, дійде. І що скажеш? Що шукали болта? Якого? З нового компютера?!.. Уже? Не робить? Розібрали? То це вам що, шпиця з велосипедащоб її крутити? Два кабани коштує, два! Рік росли, а вони за два дні рознесли. Палисвіти! Як скаже баба Настя.
Тут і таткові роботи вистачить. шмигнув я носом, на цей раз.
Праску треба сховати. Щоб не за все зразу. Володька наче вгадав усі мої шалені думки.
Угу
«Затерли» її в диван. А відбиту пластмасову ручку загилили аж у калюжу, що на дорозі. І кінці в воду!
Руківя, видко, тоді «відєдналося» від праски, коли з рук вислизнув лом та по ньому й торохнув. Плінтуса, видертого «з мясом» і тріснутого по всій довжині, якось навскоси та приліпили. Братуха вже було погнався по фарбу, аби хоч трохи поприховувати чималі огріхи на клятій деревині, залишені залізякою.
Смердітиме на всю хату я остудив Володьчину біганину, та й стіна Однак побачать.
Н-дя братуха безнадійно спробував притулити до штукатурки добренький шмат відірваних шпалер, а мо, гвіздочками як?..
Лом уже був. Тепер тутечки молотка лише й бракувало.
Володька заклопотано колупнув нігтем глибоченьку борозну, залишену ломом на стіні:
Розрисували Я ж кажу, линяємо!
Вдруге повторювати братусі не довелось. Ми дременули з хати, як говорив Володькасвіт за очі.
Правда, я ще встиг зметикувати і на ходу прихопити веселенький шмат сала з холодильника. Бо в мандри йдемо! А коли пополуднати?.. Тоді що? Вмирати з голоду? А сальце буде, як знахідка. Гайда!.. Володька зопалу заледве не передушив гусеня, що необачно влізло йому під ноги. Від табуна, певно, відбилось. Це вона, бісова птиця, третій день нам жити по-людськи не даєпаси її та паси!..
Крізь хвіртку проскочити не успілище здалеку помітили маму, що саме поверталася з роботи. Її зміна сьогодні до обіду. Того й чесонули в кінець саду, під стару березу. А там кропиви ж!..
Сидимо. Мліємо Добре, що мама не пішла відразу до хати, а зайнялась нашою пораниноюі, бачу, води гусям, і до кроликів зазирнула Знаємо й самі, що там голо й босо Додасться нам, ой, додасться-я Але мама гукати нас не сталамабуть, подумала, що її обидва шибеники у ставочку хлюпаються. Якби жто!
Кропива тутечки буйно розперезалась, як не повернися, дошкуляє. Я вже й так, і сяк мостився, то лікті вогнем, то коліно Володька раз-по-раз себе по вусі ляскає. Комарі. Тут у затінку, їх повно. Від спеки поховалися. Дзиґотять. А лишній раз і не поворухнешсямама ондечки, на грядці з сапкою, кожний порух помітить. А тоді «Чом це ви, соколики, в кропиві? Обидва?». І пішло-поїхало
А комарі все дужче крильми лопотять. Вечоріє. На співах, було, затягували «Комарики-дзюбрики, кали-на..». Які ще вам «дзюбрики»?! Шуліки!
Діставай свої запаси.
Я мовчки витяг з-за пазухи добрячий шмат сала.
Хоч перекусимо. Засвітло. Володька зачепив зубами гарний кус, хліб давай!
Нема.
Як?! братуха перестав жувати. А де?
Не встиг хапонути. Спішили ж
Володька невдоволено хмикнув: