Маргарита Варфоломіївна відсунула від себе порожню чашку, постукала по столу товстими короткими пальцями, прикрашеними перснями, затримала погляд на доньці.
Можливо, я наголошую, що можливо, я тебе пробачу, промовила вона після затяжної паузи, але за однієї умови.
?
Ти маєш прийти до мене додому, щиро попросити вибачення, відмовитися від свого Родіона, потім піти до батьків хлопця і там перепросити, вже після цього тобі доведеться все це повторити журналістам. Напевно, ти ще кілька років не зможеш працювати за фахом, але з часом усе забудеться, вляжеться. Сидітимеш удома, на люди не показуватимешся, у тебе, Віто, буде достатньо часу, щоб працювати над дисертацією, захистишся і потім зможеш повернутися на роботу. Ось такі мої умови!
Відмовитися від Родіона?! Що це означає? Я ж його кохаю!
Не хочу навіть чути про нього! Яке кохання?! Тобі повторити все спочатку чи ти мене почула?
А якщо не почула?
То тебе нікуди на роботу не візьмуть!
Неправда! Я піду працювати в дитсадок вихователькою! Я зможу сама себе забезпечити! заявила Віталія.
Не зможеш! Я подбаю про те, щоб ти не змогла навіть прибиральницею працювати, не те що у закладах освіти! Даю тобі на роздуми три дні! Лише три дні! Віто, не жартуй зі мною і не гадай, що зможеш користуватися моєю добротою. Ти згинеш без моєї підтримки і допомоги! Гадаєш, твій коханець повернеться до тебе?! Та нащо ти йому здалася?! Впевнена, що не від хорошого життя він утік від тебе в окопи! Ти добре йому підставила, хлопчик навтішався і пішов від тебе!
Це неправда! скрикнула Віталія, і в її очах заблищали сльози. Родя любить мене!
Ага! Помрій! жінка скривила губи у посмішці.Три дні! повторила вона і показала три товсті пальці.Бо наступного такого шансу я тобі не дам.
Маргарита Варфоломіївна неспішно підвелася, розрахувалася і пішла на вихід. Віталія ще довго сиділа в оціпенінні.
Розділ 4
Після проходження медичної комісії у місцевому військкоматі Родіон підписав контракт на службу у лавах ЗСУ на три роки. Після цього у нього було кілька вільних днів, і він їх провів у роздумах. Вкотре запитував себе, чи правильний крок у своєму житті він зробив. Коли він на певний час розійшовся з Віталією, щоб привести думки та почуття до ладу, то вкотре доходив висновку, яким безглуздим було їхнє рішення шукати власну свободу у зоні відчуження.
«Все мало бути не так!»гризла його невтішна думка, але змінити щось уже було пізно.
Родіон розумів, що вони з Віталією були настільки закохані, що втратили розум і звязок з реальністю. Якби вони вчасно увімкнули тверезий розум, то могли б зрозуміти, як ризиковано народити дитину серед лісу та ще й взимку, але у рожевих окулярах весь світ був інакший. «Зясувалося, що життя не пробачає помилок, якщо навіть ти закоханий і віриш у все хороше», думав він.
Після одного удару Родіон отримав другий. Повернувшись у місто, він дізнався про те, що його найкращий друг Тимофій пішов захищати свою країну і за неї, як і його брат Антон, віддав життя. І це було у той час, коли Родіон тішився коханням у віддаленому куточку Чорнобильської зони відчуження. У першу хвилину від почутої гіркої новини серце Родіона ладне було розірватися навпіл. Почуття провини у нього вмить подвоїлося і прийшло відчуття, що все, що з ним відбулося впродовж останнього року, було суцільною помилкою. Лише кохання до Віталії він вважав закономірністю і справжнім щастям. Родіон тоді подумав, що якраз його друг вчинив як справжній чоловік і патріот, пішовши в зону АТО, а він тішився коханням, як хлопчисько. Від того Родіон відчував не лише свою нікчемність, а й сором перед загиблим другом.
«Яжалюгідний нікчема, який не зміг захистити свою родину, не вберіг сина, а Тимавін справжнім був і таким залишився до кінця», розмірковував Родіон безсонними ночами.
Він мав прийняти рішення, і воно прийшло до нього, як рятівне коло.
«Я маю довести коханій жінці і самому собі, що зможу стати справжнім чоловіком, здатним бути сильним фізично і духовно, також мушу помститися за загибель Тими», вирішив він і того ж дня пішов до військкомату.
Перед відправкою до навчального центру він сповістив батьків про своє рішення.
Ти зовсім здурів?! запитав батько, почувши таку новину. Там є кому захищати країну і без тебе.
Тима так не думав, зауважив Родіон.
Я не переживу цього! Не витримаю другого твого вибрику! розплакалася мати. Це вона? Вона тебе туди посилає?
Віталія ще не знає,відповів він. Таке рішення я прийняв самостійно.
Твоє рішення ще більш безглузде, ніж втекти з дому у зону відчуження, зауважив батько і додав, що може сходити і спробувати анулювати контракт, поки не пізно.
Я сам будівник своєї долі,сказав на те Родіон і попросив батька не втручатися у його життя.
З тебе нікудишній будівник, відповів батько з легкою іронією в голосі, а мати з сумом додала, що він власними руками руйнує своє майбутнє.
Не дійшовши з батьками згоди, Родіон під голосіння та сльози матері покинув батьківський дім. Попрощавшись із Віталією, він пішов до місця збору і разом з іншими хлопцями поїхав до навчального центру в Десну.
Родіон був морально готовий до труднощів військового життя, але перші дні перебування у навчальному центрі видалися не такими, на які він очікував. По приїзді їх повели до лазні, видали форму і поселили у казарму. Опинившись там, Родіон остовпівв одному приміщенні стояли двоярусні ліжка на сто вісімдесят чоловік! Після усамітненого життя з Віталією у тихому будиночку він навіть не міг уявити, як можуть ужитися під одним дахом стільки людей. Новобранцям повідомили, що наступного дня їх буде тестувати психолог.
Розділ 5
Віталія зателефонувала Родіону ввечері в суботу. Цілий день вона перебувала ніби в прострації, коли час перестав існувати, а думки настільки переплуталися, мов липкий клубок павутиння, що вона не могла зосередитися на жодній з них.
Віто, ти поговорила з мамою? поцікавився Родіон.
Так, Родю, відповіла ледь чутно.
Перед очима знову постала її мати, сувора, з міцно стиснутими вузькими, яскраво нафарбованими губами. І її очі, що заглядали в душу, залишаючи там лише холод.
Ви знайшли спільну мову? Вона вже охолола? запитав чоловік.
Родю, мама вважає, що ти промовила Віталія і затнулася, засумнівавшись, чи варто про це говорити з Родею.
Що, люба? Не мовчи, прошу тебе!
Мама вважає, що ти погрався зі мною і втік подалі, краще в окопи, ніж бути зі мною! Віталія заговорила швидко, схвильовано, вчепившись у цю єдину думку, яка зараз її тривожила. Родю, якщо це так, то скажи мені, я все зрозумію! Чи маю я право тебе засуджувати? У жодному разі! Це я, лише я одна винна у тому, що відібрала у тебе твоє майбутнє, я винна в тому, що піддалася почуттям і втратила розум! На мені лежить провина за смерть Іванка. Ти маєш право покинути мене і забути, але я хочу знати правду!
Мила, моя найкраща жінко! Єдина на все життя! Як ти могла таке подумати?! Я тебе покинув? Ні, ні і ще раз ні! Я кохаю тебе не менше, ніж у той день, коли побачив у класі. Ти для меневсе: життя, повітря, Всесвіт! І не смій себе звинувачувати ні в чому! Це, напевно, тобі Маргарита Варфоломіївна таке в голову вклала?
Десь так, невпевнено промовила Віталія. Але я й сама себе звинувачую у всьому, що сталося.
Моя кохана, запамятай: ти ні в чому не винна! Сталося те, що сталося, і вже нічого не змінити. Ми обоє втратили здоровий глузд, коли вирішили стати вільними і знайти особисту свободу подалі від людей. Так, ми помилилися, але провина лежить на нас обох! Якби я хотів тебе покинути, то повернувся б до батьків, покаявся і жив з ними, але ж ні! Ми обоє розуміємо, що потрібно пожити окремо, щоб усе обміркувати, зробити висновки, перевірити наше кохання часом і розлукою, але я впевнений, що, пройшовши певні випробування, ми знову будемо разом!
А якщо ні? Родю, якщо піде щось не так?
Віталіє, відпусти від себе минуле, хоча я розумію, що потрібен час. І знаєш, що тобі заважає жити спокійним життям?
Що, Родю?
У тебе невпевненість у собі, як у дівчинки-підлітка, яка жила під пресом і не знала батьківської любові. Ти вже доросла жінка і маєш стати впевненою у собі, у своїх думках, переконаннях, діях. Ти маєш стати самостійною, як і я, говорив Родіон схвильовано. Я не повернувся у батьківське гніздечко, не сховався під їхніми крильцями, де тепло і не потрібно думати про гроші,я хочу і стану самостійним чоловіком, який може захистити і оберігати свою кохану, родину. Ось тому я тут. А ще Я мав зайняти місце загиблого друга. Поки ми тішилися коханням, він зі зброєю в руках відстоював свободу мою, твою і всієї нашої країни. Уяви, як би ми всі жили, коли б дали змогу ворогу просунутися далі нашою країною? Про яку власну свободу могла йти мова, якби вся країна її втратила? Зараз я тут, щоб жити зі спокійною совістю в майбутньому, а ти маєш там стати самостійною, і я впевнений, що все у тебе вийде!
Навіть не знаю, промовила Віталія після паузи. Після розмови з мамою я знову відчула, як вона пресом тисне на мене.
Родіон повторив запитання, чим закінчилася їхня зустріч, але жінка вирішила не розповідати про умови, які їй поставила мати. Вона хотіла прийняти самостійне рішення, щоб потім не шкодувати, а якщо помилиться знову, то не буде нікого звинувачувати, окрім самої себе.
Я подумаю над твоїми словами, любий, сказала Віталія, уникнувши відповіді щодо розмови з матірю. Я зателефоную тобі за три дні.
І знову Віталія залишилася на самоті зі своїми роздумами. У неї був час, щоб визначитися зі своїм майбутнім. Одним із варіантів було повернення додому, під опіку матері, яка б і з роботою допомогла, і матеріально. Віталія розуміла, що сплачувати за винайняте житло незабаром не зможе, заробити на власнемайже неможливо. Вона лягла на диван, заплющила очі так їй думалося легше. Мимоволі спливло у памяті минуле життя в домі матері, коли все було під контролем тієї, повністю все, починаючи від одягу, зустрічей і особистого життя. Віталія згадала, як навіть материн портрет у неї в кімнаті лякав її настільки, що вона відверталася, коли перевдягалася. Жінка здригнулася від однієї думки, що все це може повторитися. З іншого боку, у матері лишилася її незакінчена робота, яку вона мала довести до ладу, захистити кандидатську дисертацію і мати престижну роботу, можливість карєрного зростання. Віталія сумувала за своєю роботою, часом їй до нестями хотілося повернутися у той час, коли заходила до класної кімнати, поглядом охоплювала своїх вихованців, усміхалася, віталася і проводила заняття. Але Віталії хотілося ще більшоговідчути любов матері. Повернувшись додому, вона мала шанс відчути справжнє піклування матері. Віталія уявила, як мама повертається ввечері зі служби, усміхається, питає, як у доньки справи, та розповідає, як минув день, і накриває на стіл. Вони разом вечеряють, і мати хвалить страву, яку приготувала Віталія, потім сама миє посуд і каже:
Доню, сядь біля мене, поговоримо!
Жінки сидять поруч, мама її обнімає, пригортає до себе ніжно, лагідно, як можуть робити лише матері, і Віталії так спокійно і добре на душі! Вона вслухається в нотки голосу мами і вірить, що ніяка біда її не зачепить, погане омине стороною і все-все буде добре
Віталія прокинулася, коли за вікном уже сутеніло. Вона згадала все і зрозуміла, що її рожеві мрії продовжилися приємним сном, але він скінчився, і жінка повернулася у реальність, де не було лагідної матері, лише її жорстокі умови.
«У мене лишилося два дні для роздумів, подумала Віталія. Ще є час, щоб визначитися».
Розділ 6
Минули три дні, а для Віталії вічність. Вона так і не наважилася повернутися з покаянням до матері і того ранку прокинулася дуже рано. Її розбудив гуркіт грому. Вітер шаленів, розхитуючи дерева за вікном, гойдав їх так, ніби намагався вирвати з корінням і пожбурити врізнобіч. Дощ лив як з відра, і все за вікном було схоже на картину аквареллю, на яку вилили склянку води.
Віталія довго стояла біля вікна, спостерігаючи за стихією, що розгулялася, потім пішла на кухню випити кави. Вона не знала, чи мати сама сьогодні зателефонує, чи потрібно їй зробити дзвінок, але те, що вона не хоче повертатися додому, було вже вирішено остаточно.
Дзвінок від матері пролунав рівно о сьомій. Віталія рішуче взяла слухавку, привіталася.
Час сплив, Віто! почула вона голос матері.Сподіваюсь, тобі його було достатньо, щоб прийняти правильне рішення?
Так, часу вистачило, спокійно промовила Віталія.
Коли ти повертаєшся додому?
Мамо, я не можу повернутися.
Чому?! Тобі дав «слушну» пораду АТОвець?
Ні, це моє і лише моє рішення!
І що ти собі думаєш? Як житимеш без мене?
Якось проживу. Влаштуюсь на роботу
На роботу?! скипіла жінка. На яку роботу? Після того, як ти осоромилася не лише на все місто, а й на область?! Хто тебе прийме на роботу, як усі знають, що тиморальний виродок?!
У Віталії від цих слів потемніло в очах, але вона швидко опанувала себе.
Я так не вважаю, сказала вона впевнено, і ти перебільшуєш, говорячи про мій сором.
Ти диви! Отакої! Ти не вважаєш соромом, коли доросла жінка спить зі своїм неповнолітнім учнем?! Я переступила через себе, коли запропонувала тобі руку помочі, а ти Ти відрубуєш руку, яка протягується до тебе!
Дякую, мамо, але мені не потрібна твоя допомога. Я сама влаштуюсь на роботу і житиму, як вважаю за потрібне, сказала їй Віталія.
Я тебе попередила! Іншого такого шансу в тебе не буде! вже кричала у слухавку жінка. Я не прийму тебе і не допоможу, якщо ти навіть приповзеш до мене на колінах і будеш цілувати мені руки!
Мамо, послухай мене, я не повернуся і крапка!
Якщо навіть здихатимеш під парканом?!
Навіть так! На все добре, мамо! промовила Віталія і вимкнула мобільний.
Розділ 7
Віталія рішуче була налаштована знайти роботу. Їй було не важливо, де саме зараз працювати, головне, щоб з дітьми, тому з самого ранку поспішила до дитсадка. Валентина їй повідомила, що там вихователька має йти у декретну відпустку, тож Віталія сподівалася зайняти її місце.
«Це краще, ніж чекати до самої осені, поки почнеться новий навчальний рік і може зявитися вакансія вчителя у школі», роздумувала Віталія, поспішаючи до дитсадка.
Завідувача закладу не було на місці, але методистка порадила його зачекати.
Перепрошую, привітно сказала жінка, ви у якій справі? Можливо, я вам допоможу?
Я дізналася, що у вас вихователька незабаром йде у декрет, тож хочу влаштуватися на роботу на її місце, пояснила Віталія.
Ой! Як добре! зраділа методистка. Знайти вихователя з освітою на таку зарплату не так уже й легко!
Підійшов завідувач, чоловік приємної зовнішності років сорока, запросив до себе в кабінет, і Віталія пояснила мету візиту.
Пишіть заяву! сказав чоловік і поклав перед нею аркуш паперу.
Віталія хвилювалася так, як на екзамені у виші, її переповнювали почуття і навіть пальці дрібно тремтіли, коли писала заяву.
Тепер маєте підписати її у відділі освіти, сказав їй завідувач.
Вона поспішила піти і вже за пів години сиділа в черзі у відділі освіти під кабінетом завідувачки. Віталія зайшла, подала заяву. Огрядна жінка за столом довго чи то читала її, чи про щось розмірковувала, а тоді спідлоба неприязно глипнула на відвідувачку, прикусила нижню пухку губу.
Я не підпишу вам заяву, промовила вона і відсунула від себе аркуш паперу.
Чому?!
Нема вільного місця.
Але ж я там щойно була і завідувач дитсадка сказав, що їм потрібен вихователь!
Можливо, можливо, протяжно промовила жінка, напевно, він не був у курсі, що я сьогодні вже призначила на це місце іншого спеціаліста.
То що ж мені робити? розгублено сказала Віталія. Мені конче потрібна робота!
То шукайте! відповіла жінка і взяла теку в руки, давши знати, що розмова закінчена.
Віталія була у розпачі, але опускати руки не збиралася. Вона пішла містом і заходила у всі навчальні заклади, але вакансії не було. В одному з дитячих садків вона таки знайшла вільне місце вихователя і знову поспішила до відділу освіти. Історія повториласявона знову отримала відповідь, що вакантного місця вже немає. Втомлена, Віталія ледь притягла ноги додому, вечеряти не захотіла, прийняла душ і лягла відпочивати, щоб наступного ранку знову йти на пошуки роботи.
День за днем Віталія обходила навчальні заклади, а коли щось знаходила бодай на пів ставки, то у відділі освіти весь час говорили, що такої вакансії вже нема. Наприкінці робочого тижня Віталія зрозуміла, що щось тут не так. Вона знайшла у школі місце вчителя, який мав поїхати на тривале лікування за кордон. Це була тимчасова робота, але вона погодилася і на неї. Із заявою знову поспішила у відділ освіти і вже не здивувалася, коли отримала відмову. Віталія швиденько повернулася до школи, і директор ще раз підтвердив, що вільне місце є. Жінка повернулася у відділ освіти, рішуче зайшла у кабінет завідувачки.
Ви можете пояснити, що все це значить?! Чому ви мені весь час відмовляєте у роботі?! Можете пояснити? ледь стримуючи гнів, запитала Віталія.