Вважаєш, що побутові негаразди здатні зруйнувати стосунки, де було кохання? Родіон подивився Ромі в очі.
Тобі цього не зрозуміти. Вибач.
Чому?!
Бо ти народився із золотою ложкою у роті, жив у родині, де все у тебе було. Родю, ти просто не можеш знати, як це жити, коли за душею немає нічого. Можеш уявити, що не маєш не те що даху над головою, а найпростішого, наприклад черевиків на зиму, своєї улюбленої чашки, стола чи стільця, нема свого ліжка, і ти мусиш спати на чужому із скрипучою панцирною сіткою та обісцяним матрацом? Усе винайняте, чуже або подароване, і нічого особистого. Це морально тяжко, але я мріяв про той час, коли матиму свій куток, вірніше, ми удвох матимемо його, і розумів, що все у нас буде, якщо ми разом ітимемо до мети, підтримуючи одне одного.
Так, я мав у дитинстві все, що хотів, погодився Родіон, але добровільно від усього відмовився, щоб бути разом із коханою жінкою. Тепер, як і ти, я не маю нічого.
Але знаєш, що тебе чекають удома батьки і затишний будинок, куди ти можеш повернутися, коли буде бажання.
Здається, ми тут тому, що хочемо власними руками збудувати своє щастя, щоб не залежати ні від кого і чогось досягти в житті,зауважив Родіон. Виходить, що ми в однаковому становищі. То як щодо Олі? Ви розбіглися чи що?
Оля швидко стомилася від невдачїй хотілося мати все й одразу.
Так не буває.
Буває, якщо народився у заможній родині,промовив Роман. Якось Оля заявила, що стомилася від такого життя, хоча вона виросла у сиротинці, як і я, і розуміла, що сподіватися нема на кого, манна з неба не посиплеться, треба своїми руками на неї заробити. Не знаю, що з нею сталося, але Оля вирішила спробувати знайти мажора, щоб отримати все в одну мить, і почала ходити до нічних клубів.
І як? Вдалося? посміхнувся Родіон.
Вона одразу зрозуміла, що на таких простачок, як вона, там не звертають уваги, сказав хлопець. Кілька разів до неї чіплялися, але то були зустрічі на одну ніч, щоб переспати і забути на ранок, як її звуть.
Родіон поцікавився, як до таких походеньок своєї дівчини ставився сам Роман.
Ти будеш здивований, але я навіть давав їй гроші на нове вбрання, коли Оля зробила висновок, що на неї не звертають уваги, бо погано і бідно вдягнена, з сумом промовив хлопець.
Але нащо?! здивувався Родіон. Так її кохав до нестями?
Тоді мені здавалося, що любив її безмежно і заради щастя коханої ладен був на все, пояснив він. Зараз розумію, що то була жалість, от і давав кошти на походеньки у клуби та модні шмотки. Звичайна дурість з мого боку!
Кохання воно не таке, інше.
Тепер я це розумію. Якби у нас були справжні почуття, то все мало б бути інакше. Вона розважалася, а потім просила у мене гроші в борг знову і знову, я давав, і ми знали обоє, що повертати борг вона не буде. Дожився до того, що сам відмовляв собі навіть у нормальному харчуванні. Все скінчилося тим, що Оля звязалася з одним мутним типом, який запропонував їй їхати у столицю, щоб працювати проституткою.
І вона погодилась?!
Так. Відкрито мені про це розповіла, подякувала за допомогу і поїхала. Уяви, вона навіть не сказала «пробач».
Ти її так просто відпустив? Не став боротися за неї?
Роман розповів, як намагався переконати, що там вона грошей не заробить, лише неприємності, але дівчина стояла на своєму і врешті-решт сказала, що їй начхати на почуття і кохання взагалі не існує.
Вона розбила мені не лише серце, а й віру в кохання, у справжні почуття і чесні стосунки, зізнався юнак.
Родіон зауважив, що по ньому цього не скажешзавжди усміхнений оптиміст.
Життя мене навчило швидко справлятися з неприємностями і розчаруваннями, задумливо промовив Роман. Вже за місяць я увійшов у своє звичне русло життя і зробив висновок, що Оля не та людина, яка мені потрібна, і таких менше, ніж справжніх щирих дівчат, просто я ще не зустрів свою половинку.
І тоді вирішив піти в АТО?
Те рішення прийшло тоді, коли зрозумів, що від держави мені свого житла не бачити, як власних вух, тож вирішив сам заробити на дах над головою, пояснив Роман і запитав, чи вірить Родіон у справжнє кохання.
Так! Я покохав Віталію і люблю її і досі,впевнено промовив той.
Але ж ви ви зараз не разом, обережно зауважив Рома.
Це нічого не значить. Чи ти хочеш сказати, що Віталія у мою відсутність знайде собі іншого?
Та нічого я не хочу сказати! Чого ти скипів? Я не знаю твоєї дівчини, але життя таке
Ромко! Запамятай: якщо навіть Віта покохає іншого, я не перестану її любити! схвильовано і збуджено промовив Родіон. Я завжди її кохатиму і бажатиму щастя, але вона не така! Розумієш?!
Та заспокойся ти! Я лише хотів сказати, що не всі витримують випробування розлукою та часом.
Яне всі! І Віталія не така! скрикнув Родіон і підхопився з місця, мов ужалений.
Родю! Вибач! промовив хлопець, але Родіон уже пішов у казарму.
Роман довго сидів у задумі, намагаючись зрозуміти, чим він міг так образити друга. Він не сказав ні слова про те, що Віталія може покинути Родю, але той зрозумів розмову, як натяк на це, і психанув. «Ясно, що Родіон хвилюється від того, що Віта йому не телефонує, але зривати злість на другові негоже», думав Роман.
Ввечері він зустрівся з Родіоном за вечерею. Друг був набундючений і мовчазний.
Я тебе чимось образив? запитав Рома.
Та ні,промовив Родіон невдоволено.
Не дзвонила?
Ні.
Не накручуй себе, все буде добре, сказав Роман.
Сподіваюсь, відповів хлопець і додав: Це ти мені вибач. Я нервую, як ніколи.
Проїхали! промовив задоволено Рома і щиро всміхнувся.
Розділ 15
Дорогою додому Віталія довго мовчала, поринувши у роздуми. Здавалося, що їй на плечі давить тягар, який не можна винести, і жінка йшла, опустивши плечі, повільно, ледь переставляючи важкі ноги. Володимир запропонував їй зупинитися і перепочити, Віталія залюбки погодилася. Вони присіли на горбок у густу траву, і чоловік дістав бутерброди.
Я не хочу, промовила Віталія.
Бери і їж! наполегливо і дещо грубо промовив чоловік.
Вона, як слухняне дівча, взяла бутерброд, відкусила і почала їсти.
Не можна так себе мучити! сказав їй Володимир.
Не я себе мучу, провина стала моєю вічною мукою, сумно промовила жінка. Я помилилася, і розплата за помилку була гіркою!
Усі ми помиляємося, але не для того, щоб усе життя мучитися, а щоб не повторити знову тієї самої помилки. Кінь на чотирьох ногах і той спотикається, а милюди.
Я відчуваю себе вбивцею своєї дитини.
Розумію! зітхнув чоловік. Тобі важко, боляче, але життя продовжується. Минуле змінити ще нікому не вдавалося, майбутнє ми можемо лише уявляти, а живемо ми у теперішньому часі, сьогодні і зараз. Найдорожча цінність, яку Всевишній подарував людині,це життя, і воно неповторне, тому не можна кожен день марнувати, як це робиш ти.
Легко сказати, а зробити
Один мудрий чернець сказав, що Господь дає нам сили рівно на один день, продовжив Володимир. Я порозмислив над його словами і зрозумів, що він правий. Кожен свій день людина має не проживати, а жити. Це і подолання труднощів, і радість від пробудження зранку, і кілька кроків вперед до поставленої мети.
А якщо сил не вистачає на ті навіть кілька кроків?
Все одно їх потрібно зробити! Нехай один маленький крок вперед, але треба йти! Якщо не вистачить сил, то буде наступний день, зійде сонце і Господь дасть іще сил на один крок, але життяце рух уперед, а ти, доню, немов застигла на одному місці. Так не можна. Розумієш?
Так, стиха промовила жінка, розумію. Мені так жаль! Так жаль!
Жалкування не може щось виправити, повернути або змінити, воно завжди повязано з каяттям, провиною, відчаєм, але що б не сталося, життя продовжується! І воно не має проходити повз тебе, бо ти самачастина того блага, даного Всевишнім, життя!
Віталія доїла бутерброд, запила водою. Зірвала травинку і почала жувати її стебельце.
Солодке, промовила вона, і ледь помітна усмішка промайнула на її обличчі.
Хіба це не прекрасно? Бачити над собою безкрайнє небо, спостерігати за мандрівницями-хмаринками, підставляти обличчя лагідному вітерцю, відчувати смак меду у стебельці рослинки? Треба вчитися радіти життю, будь-якому його прояву, прокидатися зранку, радіючи тому, що ти можеш зустріти новий день, і з вдячністю проводжати прожитий.
Я намагалася, але нічого не виходить, зізналася Віталія.
Ти просто стомлена і живеш без підтримки, сказав їй чоловік. Ось погостюєш у мене, відпочинеш, приведеш себе до нормального стану, і лише тоді я тебе відпущу.
А якщо я дремену від вас? жартома промовила жінка.
Ти не дивись, що я бородатий та старий, у тон їй відповів чоловік. Бігати ще вмію, тож дожену!
Ну, що? Час вирушати?
Віталія підвелася, поглянула на Володимира. Він вперше побачив у її очах вогник життя.
Розділ 16
Родіон дивився у вікно потяга. За ним пробігали дерева, найчастіше він помічав, що це були гостроверхі тополі та старі акації. Позаду залишалися села й міста, коли вони їхали на постійне місце служби на Луганщину. Навпроти нього сидів Роман і також мовчки дивився у вікно. Так сталося, що вони залишилися разом і мали проходити службу в одній і тій самій військовій частині. Коли приїхав командир відбирати бійців, то Родіон одразу потрапив до його списку. Роман, зрозумівши, що його можуть не забрати, звернувся до нього з проханням.
Ми з ним як брати, заявив він, і командир погодився їх не розлучати.
Про те, що вони вже прибули на Луганщину, стало зрозуміло, коли зявилися перші терикони. Потяг зупинився на одній зі станцій, і Родіон побачив високий коричневий терикон, схожий на єгипетську піраміду, тільки весь наче зораний зморшками. Напевно, він був уже «старий», про що свідчили дерева, які дивом зуміли зачепитися з одного боку за коричневу породу і вижили. «Яка жага до життя!»подумав Родіон, дивлячись на тонкі стовбури та покорчені гілки.
Незабаром прибудемо, промовив Роман.
І знову за вікном пропливали терикони, наче візитівка Луганщини. Одні з них були немов юні хлопці, і здавалось, прагнули дотягнутися до неба, інші «старі», «лисі», поморщені або зі зрізаними верхівкамивони мов стомилися від життя і потихеньку осідали донизу, намагаючись нарешті зрівнятися із землею й отримати вічний спокій. Деякі терикони вже закучерявилися зеленню і нагадували радше гору, ніж правильної форми піраміду. Деінде поблизу них були залишки гірничодобувної техніки, скоріше за все такої, що вже віджила свій вік. Між териконами розкинулися тихі села та невеличкі містечка, часом між ними буяли зеленню балки, деінде виднілися крейдяні гори.
У вагоні стояла неймовірна спека. Частина хлопців усе ще міцно спали після нічних пригод. Перед дорогою вони десь роздобули пляшку горілки, але щоб потягнути по сто грамів, потрібно було, аби командир цього не помітив, тож їм довелося по черзі часто ходити нібито до туалету і поглядати, чи не відпочиває командир. Хлопці мучилися довго, аж до півночі, і лише тоді тихцем розпили горілку, а щоб замести сліди свого гріха, винесли порожню пляшку у смітник сусіднього вагона. Швиденько закусивши, вляглися на полиці і вмить поснули.
Настрій у Родіона був препоганий. Тепер він мав при собі мобільний телефон, але з Віталією так і не зміг звязатися. Минулі вихідні вона вперше не зателефонувала, і Родіон губився у здогадках. Коли отримав свій телефон, то не витримав й одразу їй зателефонувавабонент був поза зоною. Він намагався звязатися з Віталією знову і знову, але все марно. Родіон хвилювався, у голову лізли різні думки, одна гірша другої. Він не припускав, що вона змінила номер, аби порвати з ним, Родіон переживав, щоб з коханою не трапилося лихо.
Можеш комусь із її родичів подзвонити? поцікавився Роман.
Віталія не спілкується з матірю.
А подружки у неї є?
Була одна, також вчителька, але я не знаю її номера.
Залишається лише чекати.
Саме так! зітхнув Родіон.
Вони вже підїжджали до місця призначення, а Віталія так і не зателефонувала.
Розділ 17
Віталія у суботу вперше побувала в церкві на службі, яку проводив Володимир. Вона побачила чоловіка у церковному облаченні, і він здався їй зовсім іншою людиною: мудрою, зосередженою, натхненною. Жінка, мов зачарована, вслуховувалася у голос священника та жінок церковного хору, і здавалося, що вона вже відірвалася від грішної землі й поринула разом із голосами, що урочисто піднімалися вгору і ще кудись вище, у щось хвилююче і допоки їй незнане.
Голос священника замовк, а Віталія все ще стояла, завмерши в одній позі, не в змозі опуститися на землю. Люди підходили до Володимира, щось запитували, запалювали та ставили свічки і тихо виходили з приміщення. Віталія останньою підійшла до чоловіка і сказала:
Я вперше в житті була на службі.
І як тобі?
Я приголомшена, схвильована, зізналася вона, здається, що побувала десь у невідомих світах.
Церкваце місце зустрічі людини з Богом, промовив чоловік. Тому не дивно, що все це справило на тебе таке враження.
Віталія заходилася прибирати у церкві, Володимир протирав від пилу ікони.
Чому люди моляться? Що вони при цьому відчувають? поцікавилася Віталія.
Коли людина молиться, її душа освячується, наповнюється ніби свіжим повітрям і прозріває. Вона починає бачити те, для чого їй дано життя, як його прожити і чим наповнити, пояснював чоловік. Молитва ж дає людині духовні сили та допомагає подолати життєві негаразди. Слова молитов відкривають двері нашої душі для Божого світла, а воно допомагає вилікувати наше тіло і дух. Людина молиться і тим закликає на допомогу ангелів і святих, і могутні цілителі приходять.
Віталія промовчала, а Володимир не запитував, чи зрозуміла вона його слова, знав, що потрібен час усе осмислити.
Наступного дня, у неділю, відвідувачів у церкві було багато. Якраз підїхало кілька автобусів із туристами у зону відчуження, і всі вони заради цікавості пішли до деревяної старовинної церкви із синім куполом. Віталія чула, як екскурсанти жартували і сміялися перед входом, а коли зайшли всередину, зупинилися і замовкли, піддавшись силі величного і потужного голосу священника, і так стояли до кінця служби.
Наступні кілька днів Віталія мало говорила, а Володимир не був навязливим зі своїми настановами. Чоловік знав, що вона у глибоких роздумах і не можна їй заважати. Володимир намагався готувати щось корисне і смачне, щоб, як він казав, «відгодувати» жінку, яка й справді була бліда і дуже худенька.
На четвертий день він виконав прохання Віталії і похрестив її, ставши її хрещеним батьком. Володимир надів жінці на шию срібний хрестик із зображенням Христа, вона поцілувала його й подивилася на чоловіка з безмежною вдячністю.
Я тепер ніколи з ним не розлучатимуся! пообіцяла вона. Цей хрестик з ваших рук, хрещений, найцінніший подарунок!
У Віталії світилися щастям очі, великі, глибокі, одухотворені вони були прекрасні. Вона попросила навчити її молитися.
Повторюй за мною, сказав Володимир. Отче наш і Віталія повільно, чітко промовляючи кожне слово, повторила за ним. А коли відчуєш чи то біду, чи неприязнь до іншої людини, промов швиденько: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене, твою рабу Віталію». Зрозуміла?
Так, хрещений! відповіла бадьоро.
До речі, про твого батька. Ти маєш повне право знати, хто він. Можливо, той чоловік і не знає про твоє існування?
Усе можливо, зітхнула Віталія.
То знайди його! Може, саме він стане твоєю близькою і рідною людиною, порадив Володимир.
Спробую ще раз запитати у матері і дізнатися, хто мій батько, пообіцяла Віталія.
Розділ 18
Володимир помічав, як день у день змінювалася Віталія. Щодня вона прокидалася рано, просила у нього ключі від церкви і йшла туди, щоб побути на самоті. Поверталася звідти замислена і загадково усміхнена. Вони снідали разом, і Віталія чи то йшла прогулятися лісом, послухати пташок і поверталася з маленьким букетиком лісових квітів, чи розмовляла з чоловіком. Часом він був для неї другом, часом повчав як священник і наставник, але найчастіше говорив до неї як люблячий батько. І до жінки поверталася жага до життя. Володимир бачив, як у її очах вже горить вогник, як вона все частіше усміхається і заново вчиться радіти кожному прожитому дню. Коли чоловік не поспішав на службу в церкву чи не йшов на роботу, вони зустрічали народження нового дня, сидячи на ґанку. Володимир неспішно попивав міцний чай, Віталіякаву, чоловік смалив цигарку за цигаркою, а Віталія спостерігала за сходом сонця так, немов це робить вперше у своєму житті.