Теж нічого нема.
Що цікаво, зауважив Міша, на поверхні бачимо тільки кременисті сланці,він махнув рукою у бік невисоких чорних гірок, ну, іноді амфіболіти. А вивітрені філіти сховані під пісками. Тут недалеко є магістральна канава довжиною два кілометри, перетинає цілий розріз порід ділянки, можеш подивитись.
Як же ви копаєте такі довгі канави? здивувався Володя. Це ж немалих грошей коштує.
Екскаватором, звичайно. Так дешевше. Щоправда, розкриваємо тільки кору вивітрювання порід. Але усе ж дещо зрозуміти можна.
Володя попрямував до канави, яка знаходилась не далі як півкілометра. Була середина травня, трава вже висохла, деінде стирчали сухі палки ферул, увінчані пучками насіння. Біля рідкісних заметів піску зростали кущики з дрібним сіро-зеленим листям. Під кущиками ховались такі ж сірозелені черепахи, або швидко пробігали ящірки. В канаві Володя побачив досить великого варана, який підняв голову, подивився на Володю маленькими чорними очами, надув боки, щоб здаватися великим і страшним, і засичав. Глибина канави тут була майже два метри, і варан поки що придивлявся, де б з неї вилізти.
Володя пішов уздовж канави на північ, розглядаючи червоно-буру глинисту кору вивітрювання, яка була під наносами піску. «Дійсно, не дуже зрозумієш, де філітоподібні сланці, а де амфіболіти», думав він. Зрідка траплялись прошарки чорних кременистих сланців, в тріщинах яких виднівся волокнистий білий гіпс. «Треба скласти розріз уздовж канави і увязати його з свердловинами», подумки сказав собі.
Володя дійшов аж до невисоких скелястих гірок з чорних кременистих сланців, які служили північною границею ділянки. Ніякого враження про будову ділянки він не отримав. Вирішив подивитись південний відрізок канави і пішов уздовж неї, розглядаючи відвали, але наприкінці помітив чоловіка, що спав у затінку південного кінця канави. Він був одягнений у той же геологічний одяг, що і багато хто в експедиції. Володя роздивився досить товсту червону потилицю і рудувате волосся з невеликою лисиною. Він би подумав, що це хтось з буровиків, але поруч з чоловіком лежали геологічний молоток і брезентова польова сумка. «Мабуть хтось з геологів», вирішив Володя. Але в кузові машини його він не бачив.
Володя пішов назад до каротажки. Геофізики вже закінчили роботу, і Міша
розглядав каротажні стрічки.
Йди сюди, він махнув рукою Володі.Ось бачиш, аномальний інтервал 340346 метрів і тут же за кавернометрією каверна діаметром до метра. Я ж казав, що зона дроблення з вивалами зі стінок свердловини. Тому радіоактивність буде більшою відсотків на двадцять.
Там, в кінці канави, спить якийсь чоловік, повідомив Володя.
Це Саша, старший геолог, ти з ним ще не знайомий. Відсипається після ночі. Десь знаходить горілку, хоча у нас начальник експедиції запровадив сухий закон. І так майже кожен день. Прокидається пізно, розвозка вже пішла. Дістається з глиновозками і спить в канаві до полудня. А потім іде з нами додому, якщо його знайдуть, певна річ.
А коли ж він працює?
Сам побачиш. До кінця місяця він план по зйомці виконає за три-пять днів, причому його мапа буде хоч на щось схожа, не те, що у інших. За це його і тримають. Талант, можна сказати самородок. У нього й інші таланти є,посміхнувся Міша, потім узнаєш. Ну, ми додому.
Він гармошкою склав каротажні стрічки і засунув у польову сумку.
Люда, сідай в кабіну, наказав Міша і поліз у будку.
Робітник, що працював з лебідкою, виявився водієм каротажки.
А де інші твої два техніки? заглянув Володя до будки.
Пішли на документацію канав.
Каротажка, щоб не здіймати пил, потихеньку рушила і, тільки відїхавши від бурової, набрала хід.
Володя, який стояв до цього в тіні каротажної будки, відразу відчув палючу спеку. На небі ні хмаринки, сонце палило нещадно. Час наближався до дванадцятої. Він увійшов у фанерну будку на полоззях, яка служила польовим житлом для буровиків. Тут були дві спальних полки, як у вагоні, стіл і дві табуретки. Від дизеля бурової проведена електрика і працював невеликий вентилятор. Володя сів і почав записувати свої міркування в польовий щоденник.
Незабаром підійшла перевозка, таж сама ГАЗ-51 з лавками у кузові. Цього разу Володя був першим і сів попереду, біля кабіни. Поїхали збирати людей з ділянок. Першим забрали Монахова, який сидів біля розваленої глинобитної хижі, мабуть колишньої овечої ферми.
А Сашу не бачили? поцікавився він.
Саша спить в кінці магістральної канави на буровій ділянці.
Мусимо повернутися, він вчора прохав без нього не їхати.
Наприкінці за ним заїдемо, вирішив водій.
Назад до табору експедиції повертались з напівпорожнім кузовом, дехто поїхав на каротажці і водовозках, де було не так порошно і не пекло сонцем.
Вдома Володя умився під рукомийником, приніс цебро води з великого залізного баку, який стояв недалеко. Поблизу баку тинявся двогорбий верблюд, на задній нозі якого було тавролітера «К». В таборі його звали Коля, і його особливо не любив начальник експедиції.
Цей Коля нас розорить, досадував він. Навчився, сволота, зубами відкривати кран цистерни з водою, напється, а кран не закриває. Ось і тече вона, поки хто-небудь не побачить. А нам вода у копійчину влітає, возимо її за 72 км. І жінки жаліються, Коля намагається відняти у них цебра з водою. Чоловіків боїться, не підходе.
Побачивши, що народ потягнувся до їдальні, Володя теж пішов. Їдальня була таким самим великим щитовим будинком, половину його займала кухня з загратованими вікнами, а іншу половинуприміщення для їди з пластиковими столами і стільцями. До віконця роздачі вже стояла черга. Володя, як усі, отримав рисовий суп і макарони по-флотськи.
Кожного дня одне й те саме, бурчав Монахов, який стояв позаду Володі.Грошей тут не платять, сказав він, помітивши, що Володя дістав гаманець. Скажи своє прізвище, його запишуть і ставитимуть хрестик. Тут «общепіт». Після зарплатні тобі скажуть, на скільки ти зїв за місяць, ти розрахуєшся, і годуйся далі.
Після обіду усі розійшлися спати. Сонце пекло немилосердо, а в щитових будинках прохолодніше, та і вентилятор можна включити. Володя минулої ночі, на відміну від інших, спав. Тому він пішов додому, щоб випити зеленого чаю, а потім відправився у керносховище. Це було приміщення без стін, стовпи та покрівля, щоб тінь була і продувалось з усіх боків. Тут стояли стоси ящиків з керном, тобто породою, яка вилучається з колонкової труби після її підйому на поверхню. Керн однієї з свердловин був розкладений на піску, біля нього навпочіпки сидів технік-геолог, який описував керн. Володя підійшов до нього і присів поруч на ящик.
Багато не описаного керну? поцікавився він.
Не дуже, чотири свердловини, сьогодні буріння пятої закінчили, але керн ще не привезли.
Я теж попрацюю, треба ознайомитися з розрізом.
Ти наш новий старший геолог? здогадався технік.
Так, я Володя.
А я Кирило. Раніше працював на осадових породах, не усі породи тут знаю. Ось це що таке? він простягнув Володі шматок керну.
Я теж не дуже знаю ці породи. Але це, як мені здається, скарноїд. Бачиш він лежав у ящику на контакті вапняку з кременистим сланцем, розвинувся по вапняку. Ось цей білий мінерал, що переважає у скарноїді,тремоліт, а зелені вкрапленняхромовий гранат, уваровіт.
Та ти усе знаєш! зрадів Кирило. А то я питаю усіх, ніхто не знає.
Ось зробимо шліфи, подивимось їх у мікроскоп і тоді усе будемо знати. Вважаю, що тут можуть бути цікаві речі,зауважив Володя. Які номера свердловин, що не документувались? Допоможи мені, будь ласка, розставити керн.
І вони взялися удвох таскати і розставляти під навісом важкі ящики. Години зо три Володя описував керн і відбирав в пробні мішечки сколкові проби, відбиваючи дрібні шматочки керну в інтервалах по чотири метри довжиною. Близько шостої він і Кирило пішли до камералки, де взялися складати відомості проб для відправки на аналізи. Ще через дві години в камералці почали зявлятися старші геологи, крім Саші. Техніки-геологи, що документували канави на буровій ділянці, принесли журнали з описаннями. Зайшов і старший геофізик Міша:
Ходімо до нас, познайомишся з моїми хлопцями.
В геофізичній камеральці сиділо декілька людей, в тому числі інженер-геофізик, як зясувалось, чоловік Люди. Він працював перший рік після закінчення інституту, в експедиції займався магнітною зйомкою.
Тут ще не усі,повідомив Міша. Потім познайомишся. Ми працюємо до одинадцятої вечора, потім йдемо вечеряти. У нас тут є гуртожиток, кімната, де живуть неодружені інженеригеологи і геофізики. Там і вечеряємо, а хто не хочесімейні або «старі», як старші геологи, сидять вдома. Тобто сплять.
Я би прийшов до вас вечеряти, та у мене нічого немає. Ви ж, мабуть, скидаєтесь, приносите хто що має.
Взагалі, так, але потім розберемось. Я за тобою зайду.
Близько одинадцятої він дійсно прийшов, Володя, вже наодинці, сидів у камеральці. Пішли до будинку, який стояв недалеко від володіного. Це місце, де стояли чотири великих щитових будинки, називалось селищем ІТР. Між ним і селищем робітників були розташовані їдальня, контора експедиції і камералка.
Гуртожиток виявився великою кімнатою, площею як дві володіни, тобто займав половину будинку, але не по довжині, а по ширині. Тут стояли три ліжка, тумбочки біля них, а уздовж вікон три стола, зіставлених разом і покритих клейонкою. В кімнаті жили Міша, ще один геофізик та економіст експедиції. Тут же Володя побачив Люду і її чоловіка, який дренчав на гітарі. На столі стояли пляшки узбецьких вин«Хосілот» і «БоянШирей», які привозили з Навої. Крім Люди жінок не було, хоча Володя бачив якихось дівчат у Міши в камералці, але зясувалось, що вони були дружинами бурових майстрів і на вечерю не ходили.
Взагалі-то влітку тут дівчат досить багато, приїдуть на практику з Київського і Старооскольського технікумів, але ми з ними однаково не гуляємо. Звичайно вони товаришують з хлопцямистудентами, які приїздять на практику з інститутів.
Люда спекла пиріг, зустрітий загальним захопленням. Хтось мав огірки, редиску. Міша, коли їздив вночі на каротаж, підстрелив двох зайців, які у світлі фар бігли по дорозі. Зараз його сусіди по гуртожитку готували печеня з зайчатини та картоплі, яку випросили у їдальні.
А чому буровиків нема? поцікавився Володя.
Вони пють горілку, а не сухе вино. Взагалі-то у нас сухий закон, Юрій Павлович заборонив шоферам привозити горілку. Але, хто хоче, знаходить. Ми теж іноді пємо коньяк, на свята.
Володя вже знав, що Юрій Павловичце начальник експедиції.
А старші геологи?
Вони, переважно, пють кефір, якщо він є, звичайно, і лягають спати.
Тут двері в гуртожиток відчинились, і в їх прорізі зявилось червоне обличчя і руда шевелюра, яка облямовувала лисину. Саша обвів очами присутніх і затримав погляд на столі. Не побачивши горілки, він захлопнув двері.
Пішов кола робити, невдоволено сказав Міша. Зараз бігатиме селищем, шукатиме горілку.
Нарешті хлопці, які готували печеня, внесли доволі великий, принаймні на цебро, закопчений казан. Печеня робили на літній пічці, складеній метрах в пятдесяти від будинку. Паливом був саксаул, який привозили машиною з Туркменії. Його покручені стовбури не піддавались сокирі, але розлітались на шматки від удару об камінь.
Усі пожвавішали, почали сідати за стіл. Міша розлив вино в склянки.
Випємо за нового колегу, за старшого геолога Володю. Ви усі його ще мало знаєте, але у нього вже є успіхи на пошуках родовищ, недарма його до нас прислало керівництво Обєднання. Сподіваємось, повернувся він до Володі,що з твоєю допомогою ми знайдемо родовище в чорних сланцях пустелі Кизилкум.
Ура, відповів Володя, усі посміхнулися і випили вино, а Люда, на його подив, навіть зааплодувала.
Не обертатимемо вечерю у виробничі збори, Міша поліз в казан і наклав собі печеня у великий алюмінієвий полумисок. Їжте зайців, пийте вино.
Проте розмови увесь час повертались до якихось виробничих питань, про які Володя поки що не знав.
Краще заспіваймо, Людин чоловік потягнувся за гітарою.
Тоді в моді були пісні Висоцького, Окуджави, Клячкіна, Розенбаума. Співали і геологічні пісні, «гімн» географів«Кто бывал в экспедициях, тот поет этот гимн, мы его по традиции называем своим». Як і в Казахстані, де Володя був на інститутських практиках, тут усі з піднесенням співали «Дом родимый свой у Москвы-реки мы оставили навсегда, чтобы здесь, в степи, встали фабрики, встали новые города», хоч москвичів серед них не було. Нові міста і селища, дійсно, вставали в пустелі КизилкумУчкудук, Зарафшан, Мурунтау, Навоі. Пустелю прорізали залізниця, а потім і бетонка, лінії високовольтних електропередач, магістральний водопровід великого діаметру від Амударї.
За вікнами почало світати, вже чотири години, але спати ніхто не хотів. Наспівались, нарозмовлялись, час по домівках. Вмиватись, голитись, пити чай, збиратись на ділянки.
ТРУДОВІ БУДНІ
Володі, як старшому геологу на буровій ділянці, були підлеглими дві жінки-інженери, одна з нихдружина начальника експедиції, вона відповідала за документацію керну і складання геологічних розрізів по свердловинах, а іншанеосяжних розмірів, з задишкою, мабуть, хвора на діабет. Вона відповідала за документацію канав, але завдяки розмірам не могла влізти в канаву, сиділа, переважно, в камеральці і щось писала, час від часу задумливо дивлячись у далечінь. Одного разу хтось з техніків, коли жінка терміново вийшла, схопив листок, на якому вона писала, і вголос прочитав еротичні вірші, присвячені молодому геологуказаху, якого надіслали працювати в експедицію. Володя не знав про це, тому йому самому доводилось їздити на ділянку, перевіряти документацію канав, яку робили декілька техніків-геологів. Побіжно він обовязково дивився керн свердловин, які бурились. Йому підлягали також техніки, відповідальні за документацію керну, опробування і обробку проб, тобто дроблення, розтирання і відправку на аналізи в Ташкент.
Усі працювали добре, але у вільний час з ними бували пригоди: один з техніків, буваючи за межами експедиції, напивався і губив важливі документи, іншийревнував свою молоду дружину до начальника експедиції. Вона була бухгалтером і кожного місяця їздила разом з начальником в Навої за грошима для зарплати. У цей час технік не знаходив собі місця, приходив до Володі, щоб відпроситись на день і поїхати в Навої спіймати дружину. Володя не дозволяв, бо вважав це дурницею, та і дитину техніку не було куди подіти. Документація керна у цей час була хтозна якою, а в журналі документації Володя одного разу прочитав вірші: «Дует ветер на дворе, сушатся пеленки, вся любовьодин обман, окромя ребенка». Після повернення дружини, яка була молодою, здоровою жінкою з румяними щоками, технік ганявся за нею по селищу, щоб побити.
Володя кожного дня їздив на ділянку, спав після повернення, а о восьмій вечора йшов до камералки, де працював ще чотири години до «вечері». Він відразу ж почав складати розріз уздовж магістральної канави, яка проходила паралельно профілю свердловин. Поєднавши обидва розрізипо канаві і свердловинам, він виявив, що на його ділянці розташована вісь антикліналі, тобто випуклої до поверхні крупної складки порід. На північному і південному крилах антикліналі були розташовані потужні пластові тіла амфіболітів, які добре виділялись за даними магнітної зйомки. В ядрі антикліналі, яке було близько двох кілометрів завширшки і ускладнювалось меншими антикліналями, залягала товща чорних кременистих сланців, філітоподібних, тобто слюдистих, кременистих сланців та чорних вапняків і доломітів.
Цей розріз вперше висвітив будову ділянки. Володя побачив, що свердловини бурового профілю розташовані на південному крилі антикліналі, тоді як руда, згідно курсу структур рудних родовищ, який Володя вивчав в інституті, звичайно буває у ядерній частині. Тому у звіті за місяць він виклав отримані результати, надіслав їх в Управління і незабаром отримав дозвіл продовжити буріння на північ по профілю. Через два місяці обидві свердловини, пробурені в склепінні антикліналі, розкрили руду на різній глибині геологічного розрізу. Товщина рудних перетинів була невеликою, десять-двадцять сантиметрів. Але, усе ж таки, руда з вмістом урану в одну-дві десятих відсотку була вперше розкрита на глибині в сланцях пустелі Кизилкум.
Тут вже були виявлені і освоювались крупні родовища урану в осадових породах крейдового і палеогенового вікуУчкудук, Букінай, Суграли, Лявлякан та інші, але руда в давніх сланцях не була відомою, незважаючи на безліч аномалій радіоактивності і проявів вторинних уранових мінералівванадатів, фосфатів і карбонатів.