Уся суть саме в журавлині,кажу після першого укусу.
Тут справа в кількості,відповідає вона.Даси забагато журавлиниі ось тобі бутерброд з варенням. Забагато сируі ти облизуєш тінейджера в брудних шкарпетках.
Я збираюся вкусити сандвіч знову, але вона підстрибує та хапає мене за руку.
Чекай. Треба випити, щоб набратися святкового настрою.
У мене виривається стогін, коли я здогадаюся, що вона зараз зробить.
А вона дістає два низьких келихи, нечутно сміється та заглядає вглиб шафки. Там, за пачкою пластівців, ховається вкрита пилом пляшка.
Чернеча сеча,каже вона, наливаючи нам по ритуальній порції. Насправді, це бенедиктин, старий травяний лікер, який дістався нам разом із квартирою. Етикетка на пляшці твердить, що трунок містить особливу суміш таємних трав і спецій, але на першій же дегустації, щойно після переїзду, ми дійшли згоди: одним із таємних інгредієнтів точно має бути сеча ченця бенедиктинця. З того часу й дотепер, зазвичай на Різдво, ми випиваємо по ковтку з цієї пляшкиритуал, що приносить нам однаково насолоди й огиди.
До дна!шкіриться вона, пускаючи склянку через весь стіл до мене, та сідає на своє місце.Веселого Різдва, Лу.
Ми цокаємося та перехиляємо наші склянки одним рухом, порожнє скло грюкає об стіл, ми кривимося.
З плином часу воно не кращає,бурчу я, відчуваючи, як рідина обдирає шкіру з піднебіння.
Ракетне паливо,рипить вона та сміється.Їж свій сандвіч, ми його заробили.
Сандвічі мають поглинатися в тиші. Коли ми закінчуємо, вона постукує по краю порожньої тарілки.
Гадаю, якщо зараз Різдво, ми можемо додати ковбаски.
Я хитаю головою.
Не змішуй з «ДС-делікатесом».
У житті мало такого, що не можна було б покращити сосискою, Лорі,вона підняла брову.Ніколи не знаєш, може, тобі сьогодні пощастить із побаченням з Девідом.
Враховуючи два побачення наосліп, які мені влаштувала Сара, я б не сказала, що ця перспектива мене дуже надихає.
Давай уже,я занурюю тарілки до мийки.Нам краще приготуватися, скоро всі прийдуть.
Коли Сара знаходить мене й буквально витягає за руку з кухні, мені вже досить добре після трьох келихів білого.
Він тут,шепоче вона, ледь не розтрощуючи кісточки моїх пальців.Іди привітайся. Ти маєш побачити його просто зараз.
Я, усміхаючись, прошу вибачення в Девіда, поки вона мене витягує з кухні. І вже починаю розуміти, що Сара мала на увазі, називаючи його бугаєм.
Кілька разів він мене розсмішив, увесь час пильнуючи, щоб мій келих не спорожнів. Я вже починала розмірковувати про невеличкий пробний цілунок. Він доволі приємний, у стилі Росса з «Друзів». Але мені набагато цікавіше побачити нову Сарину половинку, а це означає, що завтра від Росса з «Друзів» залишиться лише каяття. Кращого барометра не знайдеш.
Вона тягне мене крізь натовп наших приятелів, які пють і сміються, через усю цю купу людей, яких я навіть не впевнена, що знаю, поки ми нарешті не дістаємося до її хлопця, який невпевнено завмер біля вхідних дверей.
Лорі,Сара нервує, але очі її сяють,познайомся, це Джек. Джеку, це Лорі. Моя Лорі,додає вона з наголосом.
Я відкриваю рота, щоб сказати «привіт», і бачу його обличчя. Серце підстрибує до самого горла, я відчуваю, ніби хтось приклав до моєї грудини дефібрилятор та увімкнув його на повну потужність. Не можу вимовити ні слова. Я знаю його. Таке відчуття, що бачила його минулого тижняуперше і востаннє. Бачила, коли моє серце зупинилося. Це той самий погляд з верхнього поверху переповненого автобуса дванадцять місяців тому.
Лорі,він промовляє моє імя, а я ладна розплакатися від того істинного полегшення: він є, він тут. Може, це божевілля, але весь минулий рік я жила надією, що натраплю на нього. І ось він тут. Сотні натовпів я прочісувала, шукаючи його обличчя, виглядала його в барах та кавярнях. Я була згодна на все, окрім відмови від пошуків автобусного хлопця, попри Сарине бурчання, що я теревеню про нього так часто, що вона знає його краще за себе.
Не впізнала, як виявилося. Натомість вона представила його мені як кохання всього її життя.
Зелені. Очі в нього зелені. Деревний мохпо краях райдужної оболонки, тепле бурштинове золото просочується біля зіниць.
Але мене вражає зараз не колір його очей, а той погляд, яким він дивиться на мене. Переляканий спалах упізнавання. Голова йде обертом, як від раптового удару. А потімце відчуття зникає з новим ударом серця, і я все гадаю: може, це величезна сила мого бажання змусила мене уявити, що цей погляд узагалі був.
Джеку,мені нарешті вдається простягнути йому руку. Його звати Джек.Так приємно вас бачити.
Він киває. Мінлива напівусмішка майнула на губах.
Лорі.
Я кидаю погляд на Сару, відчуваючи страшенну провину, упевнена, що вона здатна помітити щось недобре. Але подруга просто дивиться на нас, розпливаючись в усмішці, вартій сільського дурника. Боже, благослови дешеве вино.
Його рука тепла й сильна. Він стискає мою міцно та чемно, скоріш як на діловій зустрічі, ніж на різдвяній вечірці.
Не знаю, що мені вдіяти із собою. Усе, що б я хотіла зробити, усе буде неправильно. Як і обіцяла, я не кінчила просто на місці, але щось таки відбувається з моїм серцем. Як, у біса, узагалі могла трапитися така довбана клята халепа? Він не може бути Сариним. Він мій. Він мій уже цілий рік.
Правда вона чудова?
Сара поклала руку на мій поперек, підштовхуючи, навіть штовхаючи мене до нього, хоче, щоб ми обійнялися, бо її відчайдушне бажаннями маємо стати найкращими друзями. Я приголомшена. Джек нервово сміється та крутить очима, йому, очевидно, незручно від Сариної поведінки.
Саме така чудова, як ти розповідала,він погоджується та киває, ніби висловлюючи захоплення новою машиною свого друга. У його погляді, спрямованому на мене, промайнуло щось схоже на прохання про вибачення. Він намагається вибачитися тому, що памятає, чи тому, що Сара поводиться, як підстаркувата тітонька на весіллі?
Лорі?Сара переводить увагу на мене.Правда ж, він такий самий, до дрібнички, чудовий, як я й розповідала?Вона сміється, пишаючись ним,так і мало бути.
Я киваю. Болісно ковтаю клубок у горлі. Навіть змушую себе розсміятися.
Звісно, він такий і є.
Сара так відчайдушно прагне того, щоб ми один одному сподобалися. Тож Джек послужливо нахиляється й торкається губами моєї щоки.
Приємно зустрітися,каже він. Голос ідеально пасує йому. Прохолодний, упевнений, багатий, насичений ніжною мудрою дотепністю.Вона весь час про тебе говорить.
Я знову сміюся, хоча мене трусить.
Таке відчуття, ніби я тебе теж знаю.
А так воно і є. Я відчуваю, ніби знала його завжди. Я хочу повернути обличчя так, щоб зустрітися з ним губами. Я хочу затягти його на одному диханні до моєї кімнати, зачинити двері, сказати, що кохаю його, зірвати одяг та плигнути з ним у ліжко, потонути в ароматі його шкіричистому, теплому, мов пахощі літнього лісу.
Я в пеклі. Я ненавиджу себе. Задля власної безпеки відступаю на кілька кроків від нього й борюся зі своїм нещасним серцем, щоб те припинило битися голосніше за музику.
Випєш?пропонує Сара легковажно й голосно. Він киває, вдячний, ніби йому кинули рятівний круг.
Лорі?Сара поглядом кличе мене за ними.
Я відхиляюся та показую поглядом на ванну кімнату, роблячи вигляд, що мені неодмінно треба до туалету.
Я до вас ще прийду,мені треба піти геть від нього, від них, від усього цього.
У безпеці ванної кімнати я бахкаю дверима та гепаюсь на дупу, охопивши голову руками, ковтаючи ротом повітря, щоб лишень не розплакатися.
О Боже, о Боже. О Боже! Я люблю Сару. Вонамоя сестра в усьому, хоч і не біологічно. Але це Я не знаю, як провести наш корабель між цими скелями так, щоб він не потонув, щоб ми лишилися неушкодженими. Надія спалахує в моєму серці, коли я уявляю собі: ось я вибігаю звідси, просто розповідаю всю правду, може, тоді Сара зрозуміє, що її притягнуло до Джека те, що вона впізнала в ньому мого автобусного хлопця. Бог бачить, я його їй хіба що не малювала.
Яке непорозуміння! Як ми сміятимемося з цього чистого абсурду! Але потім що? Вона граційно відступає вбік, а він тепер мій новий хлопецьпросто, як граблі? Я навіть не думаю, що він упізнав мене, Боже милий! Важкий свинець поразки падає з усією силою на тендітну сміховинну надіюреальність підкралася непомітно. Я не можу цього зробити. Звісно, я не можу. Сара гадки не має і, Боже, така щаслива. Вона сяє яскравіше за зірку того клятого Віфлеєма. Може, зараз і Різдво, але це реальне життя, а не якесь там сране голлівудське кіно. Сарамоя найкраща подруга, у всьому світі. І яким би не було сильним моє почуття, поки воно не вбє мене, я ніколи не покажу Джеку ОМарі жодних таємних чи мовчазних знаків про те, що для мене вінідеал і моє розбите серце любитиме його вічно.
19 грудня
Джек
Дідько, яка ж вона гарна, коли спить.
У горлянку ніби хтось лопату піску сипнув, а Сара, мабуть, зламала мого носа, коли в ліжку минулої ночі відкинула голову назад. Та зараз я ладен простити їй геть усе, бо її полумяне волосся тече по плечах і далі на подушки, ніби її занурили у воду. Вона схожа на маленьку Русалоньку. Ну так, я розумію, що такі думки роблять мене схожим на збоченця.
Я вислизаю з ліжка та підхоплюю першу одежину, яка є під рукою,Сарин халатик. Він розмальований ананасами, але я гадки не маю, де дівся мій одяг, а мені потрібні пігулки від головного болю. Памятаючи стан соратників з минулого вечора, я не здивуюся, що пара-трійка з них розтягнулися десь у вітальні, тож, гадаю, ананаси шокують їх менше, ніж моя гола дупа. Але, трясця, він усе одно надто короткий. Ну, я скоренько.
Води,стогне Сара, простягаючи руку в мій бік, поки я перекочуюся на край ліжка.
Знаю,бурчу я. Її очі ще заплющені. Я підіймаю Сарину руку та обережно ховаю її назад під ковдру, а дівчина відповідає звуком, який мав би означати «Дякую» або «Бога ради, допоможи». Лишаю цілунок на її лобі.
Я миттю,шепочу, але вона вже знову занурилась у сонний туман. Я її не звинувачую. Сам збираюся зробити те саме максимум за пять хвилин. Ще одну довгу секунду дивлюся на неї й тихенько вибираюся з кімнати, зачиняючи за собою двері.
Якщо тобі потрібен парацетамол, він у шафці ліворуч.
Я завмираю на мить, важко ковтаю, відчиняю дверцята шафки та порпаюся там, поки не знаходжу маленьку блакитну коробочку.
Просто думки читаєш,я повертаюся до Лорі. Видушую із себе невимушену усмішку, бо насправді це страшенно в біса недоладно. Я бачив її раніше. Тобто до минулого вечора. Лише один раз, у плоті, мигцем. Але з того моменту в думках бачив її багато-багато разів: у випадкових бентежних снах, таких ясних рано-вранці, коли прокидався з важкістю й розчаруванням. Не знаю, чи вона мене памятає. Боже, сподіваюся, що ні. Особливо зараз, коли стою перед нею в химерному халатику, усипаному ананасами.
Її темне волосся зібране на маківці в скуйовджений вузол, а весь вигляд свідчить, що вона потребує ліків так само терміново, як і я. Тож простягаю їй коробочку.
Сара стільки теревенила про свою найліпшу подругу, що я створив собі подумки віртуальну Лорі, але вона виявилася геть іншою. Сара так вражає своєю яскравістю, що я, не докладаючи зайвих зусиль, уявив собі її подругу такою ж строкатою, ніби вонипара екзотичних папуг, які мешкають в одній клітці. Лоріне папуга. Вона радше не знаю, може, вільшанка. Усе в ній дихає миром, а спокійне стримане відчуття злагоди із собою дозволяє почуватися легко тому, хто з нею поруч.
Дякую,вона бере пігулки, висипає кілька собі на долоню. Я подаю їй склянку води, дівчина повертає мені коробочку, похмуро перехиляючи склянку.
Ось,вона перераховує, скільки залишилося в пакетику, перед тим, як віддати його мені,Сарі зазвичай треба
Три,завершую я, вона киває.
Три.
У мене таке відчуття, що ми змагаємося за звання кращого знавця Сари. Звісно, вона знає її краще. Ми із Сарою разом лише близько місяця, щось таке. Але, Боже, то буревій. Увесь час, щоби встигнути за нею, мені доводиться бігти. Уперше я зустрів її в ліфті на роботі; він застряг, у кабіні були лише ми удвох, і, поки той ліфт поїхав знову за чверть години, я вже дізнався три речі. По-перше, зараз вона працює на заміні репортером на місцевому телебаченні. Але одного дня вона, напевно, керуватиме світом. По-друге, я веду її на ланч, щойно ліфт полагодять, бо вона мені так сказала. Але я все одно мав запросити її, для протоколу. І по-третє: я майже впевнений, що вона сама заблокувала ліфт і відпустила його, щойно отримала бажане. Це безжальна блискавиця, яка заводить тебе миттєво.
Вона мені багато про тебе розповідала,я наповнюю чайник і вмикаю його.
Вона казала, яку каву я люблю?
Лорі говорить і дістає з буфета кілька горняток, а я з ненавистю корюся рефлексу, який наказує мені провести очима по її тілу. Вона в піжамі, одягнена більш ніж пристойно, я лише спостерігаю плавність її рухів, лінію стегон, синій лак на пальцях ніг.
Е-е-е-е,я зосереджено шукаю чайну ложечку, а вона тягнеться, щоб показати шухляду, де вони лежать.
О, є,кажу, схопивши ложку одночасно з нею.
Вона відсмикує руку, сміється, щоб помякшити збіг.
Я починаю набирати гранули кави, а вона вмощується на стілець, підклавши одну ногу під себе.
На твоє питання Ні, Сара не розповідала, яку ти любиш каву, але я мав здогадатися, можна й так сказати,я повертаюся та спираюся на кухонну стійку, роздивляючись її.Я б сказав, ти пєш міцну. Дві ложки,я звужую очі, а вона дивиться на мене без жодного натяку.Цукор,кажу, закинувши руку за шию,ні. Ти хочеш, але відмовляєш собі в цьому.
Що це, в біса, я торочу? Можна подумати, що я до неї чіпляюся. Але я не Я справді не чіпляюся. Найменше у світі мені хотілося б, аби вона подумала, що я якийсь альфонс. Тобто, у мене було скількись дівчат, із деякими навіть доходило до серйозного, але те, що зараз із Сарою, чомусь відчувається зовсім по-іншому. Більш не знаю. Я тільки знаю, що не хочу, щоб воно швидко колись закінчилося.
Вона піднімає обличчя та хитає головою:
Дві ложечки цукру.
Кепкуєш з мене,сміюся.
Вона знизує плечима.
Я люблю дві ложки цукру. Іноді дві з половиною, якщо під настрій.
Настрій для чого, питаю я себе. Що може змусити її захотіти більше цукру? Боже, мені справді треба вибиратися з цієї кухні та повертатися в ліжко. Я гадаю, мій мозок лишився десь під подушкою.
Насправді,каже Лорі, встаючи,не думаю, що мені взагалі зараз хочеться кави.
Вона обертається до дверей, та я не бачу виразу її втомлених очей. Може, я чимось її образив. Я не знаю. Можливо, вона просто виснажена або її нудить. Бувало, що я справляв на жінок такий ефект.
Лорі
Ну, що ти думаєш?
Кілька хвилин на четверту, ми із Сарою вмостилися біля світло-блакитного кухонного столу. Наша домівка приведена в більш-менш нормальний стан, і тепер ми обидві тримаємо долонями великі горнятка кави та доїдаємо рештки частування. Ялинка, яку ми затягли сходами нагору кілька днів тому, має такий вигляд, ніби її атакувала зграя котів, але за винятком цього та кількох розбитих келихів ми досить легко відбулися. Я чула, як Джек пішов десь опівдні. Я ганебно провалила спробу триматися на висоті в цій ситуації та крізь жалюзі в спальні спостерігала, мов якийсь маніяк із фільму жахів, як він іде вулицею.
Усе минуло нормально, правда?кажу я, удаючи, що не зрозуміла, про що питає Сара, вигадуючи для себе трохи часу на обдумування.
Вона розширює очі, ніби думає, що я навмисно її дурю.
Ти знаєш, про що я. Що ти думаєш про Джека?
Отже, почалося. Ледь помітна тріщина зявилася в наших стосунках, а Сара навіть не підозрює про це. А я мушу придумати, як не дати їй розширюватися, не дозволити перетворитися на широку прірву, куди впадемо ми обидві. Я усвідомлюю: цеодин-єдиний шанс, коли я могла б зізнатися; цеєдина можливість, якою я мала б скористатися чи не скористатися. Але Сара дивиться на мене з такою надією. Я до цієї миті навіть не знала, чи достеменно уявляю собі все, що відбувається. Подумки обіцяю собі замовкнути назавжди.
Здається, він милий,кажу я, свідомо обираючи чемне повсякденне слово для найдивовижнішого чоловіка, якого я колись бачила.
Милий?глузує Сара,Лорі, милий у твоїх вустахце оцінка для пухнастих капців, чия не знаюдля шоколадних тістечок, чи ще чогось такого.
Я тихенько сміюся.
А знаєш, я страшенно люблю пухнасті капці.
І шоколадні тістечка я дуже люблю, але Джек не шоколадний еклер. ВінСара мовчить і думає. «Сніжинки на язиці,хочу підказати я,чи бульбашки у вінтажному шампані».
Дуже милий?я всміхаюся.Так краще?
Близько навіть не те. Він вінріжок із кремом,вона хтиво сміється, потім замріюється, переводить очі на мене. Та я не думаю, що готова слухати, як вона намагається переконати мене в Джекових чеснотах. Я знизую плечима й переводжу тему, поки вона не почала знову говорити.