Еврика!
Отже, золото по боку? пожвавішав Котя. Він непогано знав свого друга і відчував, що Женька вже охолов до золота і зараз захопився чимось іншим.
Чому ж по боку? ніяково знизав плечима Женька. Бачиш, коли б у нас було два примуси, ми могли б ставити досліди паралельно. Ти б на одному примусі добував золото, а я б на другому примусі
Що б ти на другому примусі? не втерпів Котя.
Розділ п'ятий, короткий, але трагічний
На. другому примусі я б добував алмази, мовив Женька і переможно глянув на Котю.
Любий читачу! Ти вчишся у школі, вивчаєш фізику і хімію і вже, мабуть, забув досі (бо це вже давненько проходили), що м'який графіт, той самий, з якого роблять олівці, і твердий алмаз, найтвердіша речовина в світі,дуже близькі родичі.
А коли, любий читачу, ти пригадав це, то, будь ласка, пригадай і те, що при певних умовах графіт може перетворитися в алмаз.
Женька Жменька, якого Котя Оберемок останнім часом називав Едісоном, теж знав про спорідненість графіту і алмазу і знав, що під впливом високої температури графіт може перетворитися в алмаз. Чув Женька і про те, що українські вчені навчилися робити штучні алмази, такі необхідні в техніці. І хоча розсудливий Котя попереджав Женьку, що його винахід буде схожий на винахід вже давно винайденого велосипеда, впертий Женька, забувши про золото, захопився виробництвом власних штучних алмазів.
Цей розділ написаний лишень з єдиною метою: якщо тобі, мій любий читачу, коли-небудь забагнеться добувати штучні алмази, не дотримуйся, будь ласка, технології, якої дотримувався Женька Жменька. А коли ти все ж таки обереш саме таку технологію, то, будь ласка, будь уважним.
Анатолій, сам того не підозрюючи, знову фінансував початок нових дослідів, купивши за карбованця змогу зостатися з Лідою віч-на-віч. Оскільки графіт у натуральному, так би мовити, сирому вигляді, у їхньому місті не продавався, Женька вирішив купити на карбованця олівців і вже з них добути графіт Так було й зроблено. Після цього Женька звелів Коті запаяти весь наявний графіт у бляшанку з-під консервів. Тепер своє слово мав сказати примус. Висока температура, якомога висока температура, взяти із старенького примуса все, що можна, і, будьте певні, через якийсь час у бляшанці заторохтять справжні алмази!
Примус працював справно, примус показав, на що він здатний, примус сказав своє слово, але це слово було зовсім не тим словом, яке сподівався почути Женька.
Увечері 19 квітня, о 18 годині 45 хвилин за місцевим часом (дату взято з «Лабораторного щоденника», решту розповів очевидець Котя), сталася катастрофа. Сталася з вини молодшого лаборанта.
Ви вже знаєте, що Котя любив попоїсти. За зекономлені на пальному гроші він купив бляшанку бичків у томаті. Етикетка від консервів відклеїлась, і зовні бляшанка з майбутніми алмазами мало чим відрізнялася від бляшанки з бичками. Але якби Котя був уважний лаборант, він би помітив, що бляшанка з бичками чиста, не вкрита кіптявою
Котя був неуважний, і о 18 годині 45 хвилин за місцевим часом над примусом здійнявся томатний гейзер, а зірвана з бляшанки кришка, описавши круту орбіту, зіткнулася з Женьчиним лобом.
На щастя, киплячий томат і каша, що утворилася з бичків, не позаливали експериментаторам очі. А бабахнуло так, ніби вибухнула граната.
Коли б ми і надалі дотримувалися точної хронології і документальності, нам довелось би знайомитись із записом у книзі чергового міліції та історією хвороби хірургічного відділення міської лікарні. Але ми не будемо цього робити. Ми тихенько, щоб не тривожити розбиту Женьчину голову, поставимо крапку.
Розділ шостий, де йтиметься про біоніку
Ти куди це, зарізяко? звернулася Котина мама до Коті, бачачи, що її син збирається покинути батьківський дім. Знову з отим гицелем палитимете снаряди? Він вже лежить, то й тобі захотілося.
Початок розмови не обіцяв нічого хорошого, Котя знав, що в таких випадках краще відмовчуватися, але не міг змовчати.
Та який снаряд? То зовсім і не був снаряд, коли б то був снаряд, нас на шмаття б порозривало.
Мабуть, то був патрон, сказала бабуся.
Та який патрон?..
Ну, добре. Патрон-патрон, снаряд-снаряд, ти мені скажи, куди ти оце зібрався?
Хочу Женьку провідати у лікарні
Мати тільки руками сплеснула і закликала у свідки бабусю:
Ну ти бачила такого бовдура? Людські діти як діти, а тут росте щось таке, наче в лісі вродилося. Де ж ти бачив, щоб хтось колись ішов у лікарню провідувати хворого товариша з голими руками? Ну? І ото так і попер би, коли б йому не сказали. Мамо, наберіть йому у слоїчок варення та пиріжків загорніть.
Як бачите, малоприємна спочатку розмова обернулася на приємну, і все склалося якнайкраще.
Котя йшов повагом, статечно. Що поганого можна було сказати про хлопчика, який спокійно, не пустуючи, несе в руках ласощі для хворого товариша? Котя навіть собою замилувався, ніби глянув сам на себе збоку.
І вже у лікарні його сумирний, статечний вигляд справив відповідне враження на чергову медсестру. Тим більше, що черговою медсестрою виявилась Ліда, Женьчина сестра. Котя не розраховував зустрітися саме з нею, бо, чесно кажучи, трохи побоювався її. Як-не-як Женька опинився у лікарні саме з його вини. Котя відчував себе ніяково. І як ще може себе відчувати геть здоровий хлопець з тугими, рум'яними щоками тут, серед білих халатів і людських страждань?
А-а, це ти? не дуже здивувалася Ліда. Прийшов провідати? Що це в тебе? кивнула вона на вузлик у Котиних руках.
Це, пиріжки, баночка
Що-о? Знову якийсь вибух хочете влаштувати? То коробка, то баночка. Не пущу!
Ні-і,почервонів Котя, баночка з варенням. Воно не стрельне.
У ваших руках все стріляє.
А як себе почуває Женя?
Подивилися б ви на цього хлопчика збоку! Піклування, ввічливість і вихованість відбивалися у нього на обличчі. Хоч вміщуй його портрет на першій сторінці газети «Зірка» або показуй по телевізору.
Живий твій Женька, в саду гуляє. Мабуть, завтра випишемо його.
Котя був і втішений, і трохи розчарований. Втішений тим, що Женька так легко відбувся, а розчарований, бо сподівався, що йому зараз накинуть на плечі білий халат і поведуть кудись, мало не в операційну. Якщо Женька в саду, то про халат і про операційну не могло бути й мови. Але білий халат Ліда йому все ж таки дала, бо хоч Женька гуляв у саду, сад цей був не звичайний, а лікарняний.
Отак ітимеш прямо, прямо алейкою, а потім звернеш ліворуч, там буде альтанка. Десь біля тої альтанки і гуляє Женька, сказала йому Ліда, і Котя, плутаючись у довгих полах халата, пішов у сад шукати свого друга.
Альтанку Котя знайшов швидко, але в альтанці Женьки не було, і якби Котя не почув Женьчиного голосу, він би його не скоро розшукав.
А тепер ходи «б2-б4», говорив комусь Женька.
«У шахи грає,подумав Котя, але чому ж він підказує своєму супротивнику ходи? Дурний той буде так ходити, як йому Женька підказує».
Котя розгорнув кущі і закляк на місці. Женька справді грав, тільки не в шахи, а в шашки. Але не це здивувало Котю, а те, що Женьчин супротивниквеликий, ситий, рудий кіт. Шахівниця була розкладена серед доріжки, на піску, а за шашки правили акуратно нарізані кружальця ковбаси. «Краківська», механічно визначив Котя, все ще не розуміючи, чи йому сниться, чи справді Женька грає з рудим котом у шашки. Це було щось надзвичайне. Такого не побачиш навіть у цирку, а треба сказати, що за своє життя Котя був у цирку аж тричі.
Драстуй, не підводячи своєї забинтованої голови, сказав Женька, стань збоку і не заважай. Іде експеримент. Біоніка, брат, складна штука, щоб я пропав.
Драстуй, здавленим голосом відповів Котя і, присівши поруч, пошепки додавЯ тобі пиріжків приніс і варення. Голова не болить?
Голова не болить. Тільки б ти замість пиріжків краще ковбаси приніс. Цей кіт страшний ненажера. Він може з'їсти ковбаси вдвічі більше, ніж сам важить.
Звідки ж я знав, почав виправдовуватись Котя, завтра обов'язково принесу.
Завтра буде вже пізно. Та-ак. Ходи «б2-б4»! І Женька трісочкою підсунув до кота кружальце ковбаси.
Але кіт схопив у зуби інше кружальце, не те, що лежало ближче до нього. Проковтнути ковбасу, йому, правда, не пощастило, бо Женька ляснув його тріскою по зубах. Кіт випустив ковбасу і сердито зіщулився.
Він мусить взяти те кружальце, яке я йому пропоную, і пересунути його лапою на певне місце, пояснив Женька і шморгнув носом.
А як не візьме? поцікавився Котя, тим часом розв'язуючи вузлика і дістаючи пиріжки.
По зубах заробить.
Так він же втече!
Не втече, я ж тобі кажу, що він ненажера. Ось дивись, і Женька знову по діагоналі підсунув до кота кружальце ковбаси.
Цього разу кіт зрозумів, чого від нього хочуть, але зрозумів тільки наполовину. Він підхопив кігтем саме те кружальце, що хотів Женька, але замість того, щоб сунути його по діагоналі, потяг його до рота. І тут-таки тріска ляснула його по лапі.
Може, він на пиріжка клюне? запитав Котя, простягаючи Женьці пиріжок.
Не лізь ти з своїми пиріжками. У нього умовний рефлекс на ковбасу вироблено, а не на пиріжки. Ти можеш усе зіпсувати.
Котя ображено відкусив половину пиріжка. Експеримент тим часом тривав. Котя все більше і більше дивувався. По-перше, він дивувався, звідки у Женьки стільки терпіння, по-другечому кіт не тікає? Адже на голодного цей кіт аж ніяк не був схожий «Мабуть, страшенно ледачий», подумав Котя, беручи механічно другий пиріжок.
Слухай, Женю, запитав він, а чого ти від нього добиваєшся?
Як то чого? звів свої здивовані очі Женька. Коли він піде так, як я йому кажу, то через два ходи він з'їсть мою «дамку». Я йому дозволю її з'їсти, умовний рефлекс треба підкріплювати.
І Женька показав на «дамку»кружальце ковбаси, тільки вдвічі товще.
Йому ж вигідніше з'їсти «дамку».
Я думаю, беручи третій пиріжок, сказав Котя, вигідніше все ж таки з'їсти ті три шашки, що до нього ближче лежать.
А це навіщо? підняв Женька тріску.
То ти його в цирк готуєш? спитав Котя, намацуючи четвертий пиріжок.
Ні-і,зморщив носа Женька, в цирк йому вже пізно. Його треба було вчити змалечку, а це вже старий кіт.
Тоді навіщо ти з ним морочишся?
Женька не відповів, він знову зосередився, і Котя змушений був жувати мовчки. Кіт ніяк не міг второпати, чого від нього хоче Женька, і Котя трохи занудьгував. Тоді він почав мріяти вголос:
А показувати в цирку кота, що вміє грати в шашки, теж здорово. Уявляєш собі, одного дня прокидається наше місто, а кругом афіші, афіші, афіші, а на тих афішах твій портрет і напис: «Весь вечір на манежі Ежен Жменьо з групою дресированих котів!»
Що ти мелеш! І чому Ежен Жменьо?
В цирку так заведено. У паспорті ти можеш бути Євген Жменька, а на афіші обов'язково Ежен Жменьо. Щоб цікавіше було.
І ніхто так не пише: «Весь вечір на манежі!»
Ще й як пишуть! Сам читав!
Це ти читав про клоунів, а про дресирувальників так ніхто не пише. Як це я можу бути з ним весь вечір на манежі? Та він же ж пуд ковбаси з'їсть за вечір. І не для цирку я його готую.
А для чого ж ти його готуєш?
Для науки. Розумієш, Котько, я десь читав, що звичайний, з середніми розумовими здібностями кіт
У кота є розум?
Більше, ніж у тебе. Не перебивай. Звичайний, з середніми розумовими здібностями кіт може запам'ятати і відрізняти до ста п'ятдесяти слів.
Людських?
Ні, котячих. Звичайно, людських. Ну, от Ти мене слухаєш чи ти жуєш? Що ти жуєш?
Я? закашлявся і мало не вдавився Котя. Бачиш, я тобі пиріжки приніс, а ти сказав Котині щоки густо почервоніли, ти сказав, щоб я умовний рефлекс не порушував. Ну, я й якось теє
Теє! Умовний рефлекс у мене чи в кота? Я про кота говорив. Залишилося там що-небудь?
Пиріжків більш немає, але ось бери яблука, бери варення.
І, щоб якось виправдатись перед Женькою, Котя запобігливо сказав:
Ти обіцяв розповісти про біоніку
Про біоніку? Ага, єсть така наука. От коли ми беремо мозок.
Котячий?
Чому котячий? Взагалі. А варення в тебе дуже смачне.
На тому розмова про біоніку закінчилася. Кіт хапливо підбирав ковбасу, не забуваючи про «дамку».
Розділ сьомий, де Анатолій справляє пилососа, а Женька збирається полювати на ведмедів
Ви не турбуйтеся, Ольго Яківно, говорив Анатолій, знімаючи свого білосніжного кітеля і залишаючись тільки в смугастому тільнику, зараз все буде в ажурі. Техніка не складна.
Я знаю, що ви, Толику, все вмієте, але навіщо вам ця робота? підхвалювала Женьчина мама Анатолія.
Ліда в білому платті стояла поруч і кидала на Женьку нищівні погляди. Вони з Анатолієм тільки-но збиралися піти погуляти вздовж набережної, і от, на тобі, ця халепа.
Ольга Яківна намагалася взагалі Женьки не помічати і говорила про нього так, ніби його не було в кімнаті.
Ну, от скажіть, Толику, як воно отаке вродиться і що з нього виросте?
Нічого страшного, статечно відповів Анатолій, вік у нього такий переломний, все ламає. Переросте, всі ми були дітьми.
Женьку аж пересмикнуло. Коли б він міг, то викинув би Анатолія у вікно. Подумаєш, дорослий! Женька ще добре пам'ятає, як Анатолій ходив до школи. Правда, тоді Женька ходив у дитсадок. Але ж все одно Анатолій поводиться не як мужчина. І у Женьки від образи аж сльози забриніли на очах.
Подумаєш, я сам його можу полагодити. Нема чого вам бруднити руки, буркнув він.
Ти вже краще помовч, скипіла Ліда.
Ти вже лоба собі полагодив, додала мама.?Анатолій взагалі нічого не сказав. Насвистуючи «Чорнеє море моє», він орудував ключем. І це найбільше ображало Женьку. Отже, Анатолій і справді вважає його за дитину, з якою не варто вступати у розмову.
І тут до кімнати увійшов тато. В руках він тримав якогось листа. Тато привітався і сказав:
Що це у вас за демонтаж побутової техніки?
Та от поточний ремонт роблю, сказав Анатолій. Тільки, Вікторе Антоновичу, ви помиляєтесь, коли думаєте, що це побутова техніка. Євген Вікторович пробував довести, що це сільськогосподарська техніка.
Знову Женька, похитав головою тато, за ним скрізь золоті верби ростуть.
Женька зітхнув і почервонів. На думці у нього було зовсім зле. Він не сподівався, що тато прийде так рано. Женька не стільки боявся, скільки соромився тата. Тато за все життя ніколи пальцем не зачепив Женьку (чого не можна було сказати про маму), ба, тато навіть ніколи не сварився! Але він вмів так сказати кілька слів, що потім Женька не знав, куди подітися від сорому. Краще б уже бурчала Ліда, краще б уже лаялась мама (хай би й рушником перетягла через плечі), але хай би про Женьчині «художества» не знав тато. Мама могла йому і не сказати. Могла забути. За день стільки різних гріхів набиралось у Женьки, що мама була неспроможна всі запам'ятати. Правда, цей гріх був особливий, і мама навряд чи його б забула. Але хай би тато краще прийшов з роботи трохи пізніше, а не тепер, у розпалі Женьчиної ганьби.
Розумієш, Вікторе, почала розповідати мама, Лідочка (в присутності Анатолія мама завжди називала Лідку Лідочкою) взяла на прокатному пункті пилосос, хотіла в квартирі прибрати, а цей цей
Мама не знайшла потрібного слова і тільки махнула рукою.
Він що, пилососом хотів викачати Чорне море, щоб зібрати на дні рибу? цілком серйозно поцікавився тато, а Женька ще нижче пригнув голову.
Ні,засміявся Анатолій, Чорне море він викачає іншим разом за допомогою велосипедного насоса. Цього разу Євген Вікторович вирішили допомогти сільському господарству. Черговий експеримент проходив під прапором винищення се-ге шкідників.
«Чому се-ге? подумав Женька і тут-таки зрозумів:Се-ге, цебто сільськогосподарських».
Ото-то, підхопила мама, не встигла Лідочка відвернутися, як цей цей (знову не знаходилось відповідного слова) доточив шнура, виволік пилососа в садок і почав втягувати ним усе, що під руку трапить.
Тут саме Анатолій розгвинтив пилососа і з його корпусу почав витрушувати все, що трапило Женьці під руку: іржаві цвяхи, камінці, скельця, черепочки, ґудзики, сухе листя, сучки, але найбільше було землі, яка, звичайно, перетворилася на пил. Серед цього мотлоху повзало кілька садових кузочок і гусеней.