Елеонора бажала йому перемоги й готова була допомагати чим тільки зможе
Король-хрестоносець і його мати досі стояли пліч-о-пліч на галереї. Звідси відкривався чудовий краєвид на пронизливо-синє Іонічне море, що сяяло в західному сонячному промінні. У монастирській капличці відбувалася літургія, звідти час від часу долинав тяжкий дияконський бас і голоси, що за ним повторювали. Однак ці мирні звуки вже тонули в брязкоті зброї, тупотінні й вигуках ратників, злагодженому цокотінні кінських копит у куряві.
За межами монастирської обителі тривало навчання хрестоносного воїнства. Висока стіна грубої кладки ховала маневри від Річарда й Елеонори, та не виникало сумнівів, що очільники загонів не дають воякам байдикувати. Для тих, кого король зібрав на Сицилії, довгі місяці зимівлі перетворилися на нескінченну вервечку військових вправ. Річард не жалів нікогоні себе, ні людей.
Він і тепер натхненно взявся пояснювати матері, які саме маневри вдосконалюють його воїни, що означає той чи інший сигнал рогу, яким чином лицарі-кіннотники тренують бойових коней за командою лягати на землю разом із вершником, і як це важливо під час атак кіннотних лучників, коли, щоб сховатися, доводиться використовувати щонайменшу нерівність ґрунту.
Сарацининеперевершені стрільці, але нині в хрестоносного воїнства, на перевагу їхнім нищівним атакам, зявилася нова зброя: на складах біля пристані чекають сотні нових арбалетів, у яких тятива не з кручених волових жил, як колись, а з металевою, виготовленою в спеціальний спосіб пружиною. Болт такого арбалета набирає величезної швидкості й летить так далеко, що складно навіть уявити. Святий престол оголосив цю зброю жорстокою та безбожною, заборонивши використовувати її під час війн між християнами. Але, на думку хрестоносців, це не мало значення, адже їм протистояли облудні й підступні чужовірці.
Річард міг розповідати про те нескінченно, до того ж він знав: його мати розуміється на зброї не гірше загартованого вояка. Король розпалився, почав жестикулювати, йому стало гаряче в суконному, підбитому пурпуровим шовком, плащі, і він широким рухом відкинув його поли за спину. Цієї миті очі в нього блищали, а чоло під мідним ободом укрилося потом.
Елеонора, як завжди, мерзла. З гір у бік моря віяв прохолодний вечірній бриз. Вона щільніше притиснула до грудей муфту, у якій намагалася відігріти руки, дочекалася, поки Річард зробить паузу й промовила:
Річарде, ти мусив би здогадатися: якщо я вже тут, то не просто так. Я привезла тобі наречену.
Король ошелешено глянув на матір. Очі його згасли, немов присипані попелом, він глибоко зітхнув і, склавши на грудях руки, схилився на парапет галереї.
Атож, мені щось таке спадало на думку. І що, сватання було вдале?
Інакше я не наважилась би турбувати тебе в такий відповідальний час.
Річард відвів погляд. Бриз ворушив його витке волосся, профіль здавався вилитим із бронзи й чітко вимальовувався на тлі синьо-фіолетового неба.
І хто вона?
Беренгарія Наваррська.
О, крихітка Беранжер! Річард усміхнувся, вимовляючи імя наваррської принцеси на аквітанський лад. Якось її батько, король Санчо Наваррський, покликав мене на турнір у Памплону. Маленька Беренгарія вручала переможцям нагороди й дуже соромилася. Їй було тоді років десять, не більше. Вона видалася мені неймовірно скромною та милою. Я навіть спробував написати канцону на її честь, одначе так і не дописав Але ж відтоді минуло стільки років! Я був переконаний, що принцеса Наваррська заміжня.
Ні, на щастя, вона вільна, хоча їй уже двадцять шість.
Забагато для нареченої,примружився Річард. Якщо вона так засиділася в дівках, то що з нею не те?
А тобі сподобалося б, якби з нею було щось не те? уїдливо заперечила королева. І раптом упівголоса додала:Дорогою в Памплону я навідалася в округ Коньяк, де мала честь бути присутньою на весіллі твого сина Філіпа Фольконбріджа.
Король, помітно сполотнівши, з-під лоба швидко глянув на матір.
І який він?
Дуже схожий на тебе. Такий же високий і рудий, кутики вуст старої королеви здригнулися в усмішці.Я підібрала йому доладну наречену, юну й добропорядну дівчину Амалію, його однолітку. Біля олтаря обоє були чудові. Вони володітимуть містом Коньяк. Це вигідний подарунок, адже через місто пролягає шлях прочан у Сантьяго-де-Компостелла, додала вона діловито, даючи зрозуміти, що бастард її улюбленця житиме небідно.
Але Річард переймався не цим.
А вона Філіпова мати Вона там була?
Авжеж, незворушно відповіла Елеонора. Адже Філіп де Фольконбрідж її первісток. Щоправда, після нього вона народила чоловікові ще вісьмох. І, повір мені, ця твоя білява красуня давно вже не така гарна, як тоді, коли ви разом верхи гасали по лісах Бретані. Та й із чоловіком у неї чудові стосунки.
На Річардових щоках напружилися жовна. Він мовчав.
Елеонорі було його шкода, і водночас вона відчувала дивне задоволення, завдаючи синові болю.
О, благородний Річард! Несамовито відважний, галантний, обдарований і надзвичайно відданий у коханні. Неймовірно: його батько не пропускав жодної більш-менш гарненької пички, Річард змалечку чув пащекування челяді про батькові амурні походеньки, але сам виявився однолюбом. Що це? Небажання уподібнюватися до шалапутного Генріха? Чи він знає таємницю кохання, про яке марять трубадури і юні дівчатка?
Її син зростав при дворі Пуату, де Елеонора вершила свої славетні «суди кохання», а лицарі й дами захоплено розмірковували про те єдине почуття, здатне заполонити людську душу до кінця днів. Юному Річардові, звісно, все це було не чуже. Ні, як і багато хто, він міг часом залізти у вікно до знудьгованої вдовички чи побавитися на дальньому кінці луки з простодушною пастушкою. А те, що коїлося в Пуату під час придушення заколоту городян, інакше, як вакханалією не назвеш. Проте Жанна де Сен-Поль, дочка безмаєтного лицаря з Бретані, не мала жодного стосунку до його безшабашних походеньок.
Коли Елеонору сповістили, що Річард обрав цю дівицю дамою серця, вона розсміялася. Королева вважала сина шибайголовою, тож утішилася, що для любовної історії він знайшов особу таку ж, як і сам. Жанна була єдиною дочкою в сімї, де народжувалися самі лише хлопці. Смілива й зухвала, здатна дати відсіч будь-кому, з дошкульним і гострим язиком, вона завжди рада була взяти участь у змаганнях лучників чи обїздити норовисту кобилу.
Королева не довго спостерігала за розвитком їхніх стосунків: саме тоді вона влаштувала заколот проти чоловіка, зазнала поразки й, за наказом Генріха, її кинули у Вінчестерську вежу, де королева провела багато років. Лише на Різдво, коли її випускали з увязнення для участі в придворному святкуванні, Елеонора могла побачитися з Річардом і вкотре переконатися, що вони із Жанною досі нерозлучні. Річард щосили заперечував проти шлюбу з французькою принцесою Алісою, сварився з батьком і вимагав розірвати заручини, про які домовилися без його згоди. І все це, щоб навіки поєднатися з наїзницею з бретонського ведмежого закутка!
Елеонора сподівалася, що ця маячня рано чи пізно минеться. Король Генріх діяв рішучіше: наказав відвезти Жанну в Наварру і силою обвінчати. Навіжений від горя, Річард примчав до матері, ридав, упавши їй до ніг, і повторював, що це нелюдська жорстокість, що Жанна носить під серцем його дитя, і що сам Усевишній створив їх одне для одного. Ну просто тобі Ланселот Озерний, відданістю якого традиційно захоплювалися при дворі.
Навіть тоді королева не звернула належної уваги на Річардові страждання, але подбала про майбутнє внука. Коли Жанна народила, немовля відвезли в Аквітанію і дали хлопчикові освіту, цілком варту нащадкові Плантагенетів.
Річард іноді його відвідував. Шукав зустрічей із Жанною, але тільки доти, доки не переконався, що її шлюб виявився успішним, і норовливиця підкорилася долі. Саме тоді Річард оголосив, що готовий обвінчатися з французькою принцесою.
Проте весілля не відбулося з причин, які вже не залежали від Річарда. Шукаючи зцілення від непогамованого кохання, він захопився війною, став грозою бунтівних баронів і переможцем багатьох турнірів. Він також здобув славу майстра мелодійних канцон та сирвент, а дами вважали його найкуртуазнішим лицарем Анжуйської держави. Але жодна з них не витіснила з його серця Жанни де Сен-Поль, яка так і залишилася для Річарда Плантагенета єдиною.
Навіть тут, на Сицилії, багато років по тому, він змінювався на лиці й похмурнів, чуючи її імя. Елеонора розгнівалася.
Годі вже, сину мій! Можеш скільки заманеться зберігати в серці любов, зітхати і квилити про свою втрачену даму, але навіть бездоганний Ланселот узяв законний шлюб, незважаючи на свої високі почуття до чужої дружини. А в тебе просто немає іншого шляху! Цього року ти досягнеш віку Христа, на тебе чекає небачений поступ, одначе, як вінценосець, ти зобовязаний подарувати роду Плантагенетів законного спадкоємця. Ми вже не раз це обговорювали, і мені здалося, ти погодився. Тому готуйся зустріти свою наречену й здійснити з нею таїнство шлюбу!
Мадам! рвучко обернувся до королеви Річард. Щоб ви знали: Філіп Французький прибув на Сицилію разом із принцесою Алісою. І наполягає, щоб я назвав її своєю королевою, інакше його участь у поході на Схід дуже непевна. Принаймні, він дозволяє собі це стверджувати.
Яке нице нахабство!.. видихнула Елеонора. Сину мій, сподіваюся, ти розумієш, що це неприпустимо за жодних обставин?
Вона сполотніла, а очі хижо спалахнули.
Похила королева й досі переймалася всім, що стосувалося її чоловіка. А згадана Річардом Аліса Французька була останнім коханням старіючого короля Генріха. Алісу ще дитиною доправили до двору Плантагенетів, щоб вона, досягнувши належного віку, обвінчалася з Річардом і стала королевою Англії. Та якщо спершу сам Річард відмовлявся від шлюбу з француженкою, то згодом його батько без очевидних причин почав чинити цьому спротив. Заручини було розірвано, Франція вимагала виконання умов шлюбної угоди, врешті-решт, утрутився навіть Папа Римський, наполягаючи на негайному одруженні юної пари.
Та весілля спадкоємця англійської корони так і не відбулося. Адже невдовзі поповзли чутки, що Аліса Французька стала Генріховою коханкою й народила від нього дитину, яка незабаром померла.
Тим часом заручини не втратили чинності й по смерті старого короля. Філіп Французький усіляко наполягав на шлюбі Річарда з Алісою, перетворивши це мало не на головну умову своєї участі в хрестовому поході. Та англійський Лев не мав бажання ділити трон із французькою принцесою, збезчещеною його батьком, це було б украй ганебно. Але й ославити сестру могутнього союзника він не міг. Тому питання шлюбу з Алісою залишалося нерозвязаним.
Так, мадам, ваша правда. Уявити важко, якого удару завдав би моїй честі цей шлюб. Це багато хто розуміє, тільки не Філіп.
А ти досі дослухаєшся до всього, що нашіптує тобі послідок Людовіка, мого колишнього чоловіка? Річарде, ти могутній, розумний, розважливий, але ти занадто близько підпускаєш до себе цього зманіженого пройдисвіта. Чи знаєш ти, що ляпають лихі язики при дворі короля Танктеда? Вони натякають, що ви з Філіпомкоханці, тобто содоміти!
Річард так лунко розреготався, що навіть голуби, які воркували на покрівлі галереї, голосно залопотіли крильми й порозліталися.
Ваша величносте! нарешті промовив він, утираючи долонею несподівану сльозу. Погляньте на мене, та хто ж цьому повірить? Хіба я не дамський улюбленець? Чи мало я бився на турнірах задля їхньої прихильності й оспівував їхню красу у віршах? Нехай би вже про Філіпа таке мололи через його витонченість, любов до розкішного вбрання й пахощів, через його вічні скарги на вигадані болячки й тонкосльозість, недостойну воїна. Забути не можу, як після турніру, на якому загинув мій брат Джеффрі, Філіп ридав, заламуючи руки над його могилою, мов овдовіла жінка. А вони ж були тільки приятелями. Однак Філіп Французький такий, який є, зокрема в надмірному вияві почуттів.
Але ж і ти приятелюєш із Філіпом, мовби вагаючись, обережно промовила Елеонора. Пригадую, ти казав, що певний час ви були нерозлийвода, їли з однієї тарелі й спали в одній постелі. Це правда?
У поході чого тільки не буває,відмахнувся Річард. Але, перехопивши пильний материн погляд, несподівано запитав:Чи не посіяли ці чутки сумнівів у вашій душі? Не ображайте мене підозрами у смертному гріху!
Королева зробила заперечливий жест.
Ні-ні, Річарде, у мене таке й близько на думку не спадало. Лише хотіла тобі сказати, що знаю, хто поширює ці огидні чутки.
І хто ж?
Філіп Французький. Саме він тебе оббріхує, а люди повторюють. Якщо ти кажеш, що навіть Капетінг жіночний, то від таких обвинувачень його захищає те, що він, хоча й молодший за тебе, але вже був одружений, встиг овдовіти та має сина та спадкоємця. А ти у віці, коли дехто має по дванадцятеро синів, залишаєшся холостяком, і ніхто не може пригадати жодної твоєї серйозної закоханості. Роман із Жанною де Сен-Поль не береться до уваги. Як істинний лицар ти робиш усе, щоб імя твоєї дами було незаплямованим.
Але ж другої такої вже нема, пригнічено пробурмотів Річард.
Королева наче й не почула цих слів.
Усі знають, вела вона далі,що весь свій час ти, Річарде, перебуваєш із вояками і що товариство закутих в обладунки лицарів для тебе приємніше за альков будь-якої дами
Король насмішкувато її перервав:
Хто бодай раз побачить, як я з ранку до смеркання вправляюся з мечем і списом, як муштрую своїх людей, той зрозуміє, що після таких зусиль навряд чи виникне бажання перевдягатися в шовк і заводити ніжної альби біля віконця вежі прекрасної дами. Поки зброєносці розшнуровують мої поножі, я вже починаю куняти від утоми, а коли вже занурююсь у дзбан із теплою водою, челядь мусить пильнувати, щоб я, сонний, не захлинувся в ньому. Але ж усе це не марно: ті, кого я сюди привів, нині стали найкращим воїнством у християнському світі!
Найдорожчий мій сину, я привезла тобі наречену, мовила на це Елеонора, і мені те зробити було непросто. «Чому так?»запитаєш ти. Адже король Англії нині найіменитіший і найжаданіший жених у Європі! Я теж так вважала, виряджаючи посланців до дворів різних правителів. І що? Імператор Фрідріх, який уже було майже погодився віддати за тебе свою дочку Агнесу, несподівано передумав. Потім дали відкоша при Арагонському дворі й навіть у далекій Данії, мотивуючи це тим, що, поки не буде скасовано заручин з Алісою Французькою, твій шлюб із будь-якою іншою жінкою вважатиметься незаконним. А вже при дворі графа Овернського мені назвали іншу причину: Марія Овернська не може стати дружиною англійського короля, оскільки в коханні він віддає перевагу хлопчикам та юнакам. Здогадуєшся, хто за цим стоїть?
Річард спаленів, але стримав гнів. Чути таке було нестерпно, але ще важче повірити в підступні наміри Філіпа. Незважаючи на цілковиту відмінність характерів і смаків, вони з Філіпом Французьким були близькими приятелями. Лише він підтримав Річарда, коли той повстав проти батька. Було й таке, що їх обєднувало: пристрасть до полювання, боротьба з норовливими баронами, мрії про майбутній похід у Святу землю. Але вже тоді Річард почав розуміти, що Філіп ніколи не стане йому щирим другом. Вони завжди залишатимуться непримиренними супротивниками через становище, яке обидва посідають. Це було прикро, адже Філіп, примхливий і жвавий, чарівливий і дотепний, який, попри молодість і позірну легковажність, часто давав путні поради, досі йому подобався.
У душі він навіть намагався виправдати Філіпа, знаючи, як той переймається долею безнадійно заплямованої сестри. І все-таки Річард не міг взяти її заміж. Побратися з батьковою коханкоючим це відрізняється від кровозмішення?
Мадам, урешті мовив він, гадаю, не варто більше повертатися до цих брудних пліток. Поговоримо краще про наречену. Я розумію, який це вигідний для нас шлюб, зважаючи на те, що на наші Південні володіння будь-якої миті можуть напасти графи Тулузи. Якщо я одружуся з Беренгарією, Санчо Наваррський буде хорошим союзником і за моєї відсутності зуміє захистити ці землі. Але яка ж вона, Беренгарія? Образ соромязливої дитини, закарбований у моїй памяті,це все, що я про неї знаю.
Елеонора всміхнулася.
Річард безпомилково зважив політичні переваги запропонованого союзу, але значно важливіше те, що його нарешті зацікавила наречена. Тому королева не розповіла, що навіть при Наваррському дворі їй довелося заприсягнутися: про Річардів шлюб з Алісою Французькою не може бути й мови. Завдяки її колишній величі король Санчо Наваррський не лише погодився віддати дочку за Річарда Англійського, а й дозволив принцесі вирушити разом із королевою-матірю до її сина-хрестоносця.