Шайтан! Шайтан!репетували вони, намагаючись здалеку або ззаду завдати козакові смертельного удару. Однак Арсен щасливо уникав його. І невідомо було, що його рятувало: щастя чи вміння і сміливість.
Та сили були нерівні, і один по одному запорожці падали додолу. Ось уже їх тільки п'ятеро. Тікати ніяк і нікуди. З усіх боків їх оточено ворогами. Більше тогозі степу до спагіїв прибувало підкріплення: примчав ще один загін, і свіжі воїни з ходу вступили в бій. Впало ще троє козаків. Звенигора зостався вдвох з Півнем. До них важко було підступитися. Обидва дужі, невтомні і сміливі, вони своїми шаблями ніби окреслили навколо себе невидимий слід, переступити який не наважувався жоден із спагіїв.
Кілька воїнів, що прибули щойно зі степу, сунулися було до Звенигори, але, не витримавши могутнього удару його шаблі, кинулися врозтіч.
Їх зупинив голос аги, що сидів на красивому сірому жеребці.
Куди, боягузливі шакали? Рубайте гяура!
Звенигора піднявся на стременахупізнав Гаміда. Так от чий загін прибув на підмогу спагіям! Розмахуючи шаблею, ага завертав утікачів і заохочував інших воїнів спробувати щастя у бою з двома козаками.
Гей, Гамід-ага, мерзенний пес! Виходь зі мною на двобій! Один на один! Не ховайся за спинами аскерів!гукнув Звенигора.
Гамід теж упізнав козака. Одутле обличчя враз налилося кров'ю, брунатні очі з жовтуватими білками мало не вискочили з орбіт.
Звенигора! Невірна свиня!Ага аж задихнувся від злоби і радості, що охопили його.Здавайся!
Ідипоміряємося силами, Гаміде! Як личить справжнім воїнам!Звенигора сподівався зачепити агу за живе, вразити його гордість, щоб той тільки погодився на двобій.Хоча я давно знаю, що ти боягуз! Ти не вийдеш, бо не впевнений у собі! Ти вже давно не воїн, а жирний євнух! До того ж зрадливий, як шакал!
Спагії в замішанні припинили напад на козаків, утворили навколо них чимале коло. Чекали, що відповість Гамід. Правду сказати, вони й раді були такому поворотові справи, бо ніхто не хотів лізти під шаблю того шайтана.
Але Гамід розсудив інакше.
Кидайте аркани! Хапайте його живцем!гаркнув він на воїнів. І звернувся до аги першого загону:Джаббар-ага, це твоя здобич, але молю тебе аллахомвіддай мені! Той гяур-мій колишній раб!
Я з задоволенням віддаю його тобі, Гамід-ага,відповів молодий красивий ага Джаббар.
Спасибі тобі, Джаббар-ага. Хай аллах здійснить усі твої бажання!.. Гей, аскери, вперед! Схопіть того гяура!
Один за одним над головами козаків прошуміло кілька арканів. Вони перерубали їх шаблями. Тоді Гамід витягнув з-за пояса пістольі вистрілив у Півня.
Ох, клятий!скрикнув молодий козак, падаючи з коня додолу.
Арсен стояв самотою проти сотні ворогів. У кільці, мов у пастці. Над його головою знову звились аркани. Він устиг перерубати кілька. Та раптом в очах пожовтіло: страшна сила стиснула горло, вирвала з сідла. Випустивши шаблю, козак важко упав на землю.
Його враз підвели, розтягли на шиї аркан. Гамід сплигнув з коня, став перед ним.
І все-таки ти не втік від моїх рук, рабе!
Звенигора не відповідав. Для чого? Хіба вперше смерть заглядала йому в очі? Звик Непокоїла думка: чи встигли товариші добратися до лісу? Глянув поверх голів спішених спагіївудалині побачив маленьку, ледь помітну в надвечірній імлі хмарку куряви. Втечуть! Навіть якщо зараз спагії кинуться в погоню,втечуть!.. Але турки або ж не помітили втікачів, або ж задовольнилися кривавою перемогою, бо не квапилися сідати на коней. Одні перев'язували поранених, другі добивали козаків, а треті, оточивши агу й полоненого запорожця, з цікавістю спостерігали, що буде далі.
Повісьте собаку!без довгих роздумів наказав Гамід, показуючи на одиноке дерево, що росло поблизу на горбі.
Це сподобалося всім.
Повісити! Повісити! -пролунали голоси. Двоє найпрудкіших помчали до дерева з арканом у руках. Інші потягли козака за ними. Хтось штовхнув його в спину, хтось вискочив напередшарпнув за жупан. Та так сильно, що відлетіли ґудзики.
З-за пазухи випав білий сувій паперу.
Ага, в нього лист!вигукнув молоденький безвусий аскер, нагинаючись і піднімаючи сувій.
Лист?Гамід схопив папір, розгорнув і, побачивши, що написано не по-турецькому, підвів очі на Звенигору.До кого?
До великого візиря Мустафи, хай береже його аллах!відповів, не задумуючись, Звенигора.
Що?Гамід явно оторопів. Повертів папір у руках, безтямно глипнув на агу Джаббара, який був вражений не менше, ніж Гамід.Від кого?
Від кошового отамана Сірка. Від Урус-шайтана, як ви його звете.
Спагії мовчки переглядалися, їх здивував лист, що так несподівано змінював усю справу, а особливо вразила добра турецька мова козака. Чи не помилилися вони, розгромивши козацький загін і схопивши цього посланця? Кара Мустафа швидкий на розправу! Слава аллаху, що хоч в останню мить усе вияснилося і листа буде вручено за призначенням.
І Гамід, і ага Джаббар мовчали. Ага Джаббар зблід: це ж він наказав переслідувати і перерубати запорозький загін. Йому і відповідати перед візиром.
Нарешті, Гамід порушив мовчанку.
Що пише Урус-шайтан?
Голос його затремтів. Гамідові краще, ніж будь-кому іншому з присутніх, було відомо, що султан хотів залучити на свій бік запорожців і що запорожці відповіли відмовою. Та, може, вони змінили свою думку. Від цих шибайголів можна всього чекати! Водночас Гамід зрозумів, що Звенигора знову вислизає у нього з рук. Ех, чому він стріляв у того другого, а не в цього проклятого гяура!.. Страх і злоба терзали його серце, і він не знав, якому почуттю віддати перевагу.
Ну, що ж пише Урус-шайтан?
Я не маю права читати перед вами листа візирові!відрізав Звенигора, відчувши, що відстань до дерева, на якому його хотіли повісити, значно збільшилася.За це візир накаже зітнути голови і мені, і вам! Запорожці вирішили служити сонцесяйному султанові, і кошовий, напевно, сповіщає про це великого візира.
Гамід крякнув. У нього затерп язик. Однак злоба відібрала йому розум.
Ти брешеш, гяуре! Чому ж тоді тікав? Чому рубався з нами?
А що нам було робити? Не ми ж напали, а ви на нас. Ми тільки оборонялись!
Я сам передам листа візирові,раптом заявив рішуче Гамід зважившись на відчайдушний вчинок.А ти, собако, мусиш поплатитися за смерть стількох воїнів, яких ти забив щойно разом зі своїми поплічниками. Гей, люди, ведіть його до дерева! Підтягніть вище, щоб скоріше став перед аллахом!
Не руште!виступив наперед ага Джаббар.Гамід-ага, шайтан скаламутив твій розум, нещасний! Що ти надумав? Візир і так покладе гнів на нас. А що він скаже, коли дізнається, що ми, знаючи вже, хто цей козак, стратили його?.. На коней! На коней! І в ставку візира! Сподіватимемось на його милість, і хай береже нас аллах!
3
Кара Мустафа був у відчаї. Іще один «генеральний» штурм Чигирина зазнав невдачі. Тисячі синів Магомета наклали сьогодні головами в глибоких апрошах, у рову попід стінами і на самих стінах міста. Про похід на Київ і на Лівобережжя, на що глибоко в душі плекав надію візир, годі й думати. Наступає осінь. Закінчуються припаси. Чомусь не повертається валка з річки Корабельної
Прокляте місто! Вже зосталися самі руїни та фортеця на горі, а тримається! Сьогодні, думав, ніяке чудо не врятує його від падіння Так ні жвистояло! Гяури-уруси помирають, але не здаються! Ромодан-паша і гетьман Самойлович можуть утішатися перемогою Утішатися? Ні, рано! Одному з них він, візир, завдасть удару в саме серце! Такого болючого, страшного удару, від якого здригнеться сам шайтан!
Візир плеснув у долоні. До намету ввійшов ага.
Чи привезли вже князя Андрія, сина Ромодана-паші?
Так, великий візире. Ханські нукери щойно прибули з полоненим княжичем.
Приведіть його сюди!
Два аскери ввели закованого в кайдани, жовтого, змученого бранця. Майже десять років тому потрапив молодий Ромодановський у полон до татар. Хан під тиском Стамбула все не відпускав його, хоча воєвода Ромодановський пропонував в обмін на сина великі гроші чи знатних кримських мурз, що перебували у нього в полоні.
Візир повів бровоюаскери, уклонившись, вийшли.
Ти розумієш по-турецькому, князю?
Трохи,злегка вклонився князь Андрій.
Ти знаєш, що твій атавоєвода уруських військ під Чигирином?
Знаю.
Ти завтра будеш вільний, коли напишеш батькові, щоб здав Чигирин Тобто дістанеш волю після того, як воєвода здасть місто!
Я цього не напишу, великий візире.
Я примушу тебе зробити це!
Навіть аллах не примусить! Пробач мені великодушно, великий візире.
Тоді ти вмреш лютою смертю!
Умру. Всі ми смертні.
Візир здивовано глянув на бранця. Юродивий чи фанатик?
У цей час відкинувся полог наметуввійшов ага. Вклонився.
Великий візире, загін спагіїв захопив у полі козака-запорожця з важливим листом від Урус-шайтана Сірка.
Про що лист?
Запорожці нібито бажають служити нашому сонцесяйному султанові.
Введи козака!.. Чекай-хто його захопив?
Джаббар-ага і Гамід-ага.
Хай увійдуть теж.
Ага плеснув у долонідо намету аскери ввели Звенигору. Потім зайшли Гамід і Джаббар-ага. Вклонилися візирові аж до землі.
Звенигора мав зв'язані руки і привітався до візира легким поклоном голови.
Чому посланець зв'язаний?нахмурив брови візир. Джаббар-ага хотів відповісти, але його випередив Гамід. Це він наполіг, щоб козака було зв'язано.
Я не довіряю йому, великий і преславний візире. Це мій колишній раб, невільник, який підняв повстання, спалив мій маєток, а потім утік. Я прошу вас, великий повелителю правовірних, пізніше віддати його мені, щоб я міг вчинити над ним справедливий суд,сказав Гамід і ще раз низько вклонився.
Кара Мустафа вислухав його неуважно.»
Де лист?
Джаббар-ага подав білий сувій.
Але хто ж мені прочитає його? Покличте драгомана!
Я прочитаю,виступив наперед Звенигора.
О, ти розумієш по-турецькому?
Так, великий візире.
Розв'яжіть йому руки!
Блиснув ятаган агиі мотузок упав додолу.
Читай!наказав Кара Мустафа.
Звенигора взяв папір. На мить зам'явся, напружено думаючи, що робити. Дослівно перекласти листа чи продовжувати обманювати і візира, як обманув Гаміда і Джаббара-агу? Якщо зробити перше, то, напевне, зразу позбудешся голови, зате .вразиш візира в найболючіше місце звісткою про падіння Кизи-Кермена і розгром турецької флотилії Якщо ж зробити друге, то відтягнеш страту на якусь годину, поки прийде драгоман і перекладе листа правильно А потім?.. А потім-однаково смерть!.. Е-е, чи пан, чи пропавчитай, Арсене!
Він розправив аркуш і почав читати, слідкуючи за виразом обличчя візира. Кара Мустафа спочатку слухав з подивом, потім почав багровіти. Падіння Кизи-Кермена! Флотилія з припасами! Це була страшна несподіванка. Як грім рад головою
«Липня 12 числа проти Краснякова,читав Звени-гора,на гирлі Корабельному, ударив на ті всі суди, оволодів єсми ними, одно тільки судно парусами і многими гребці втекло Визволено всіх невільників, взято п'ятсот полонеників, сім гармат, тридцять прапорів і все продовольство, а такожди корабельного пашу Ясир, призначений для тебе, ясновельможний гетьмане, залишив під вартою в Кардишині Пашу з вірними людьми посилаю до тебе з тим, щоб ти відправив його в дарунок його царській милості государеві московському А сам з товариством іду на Буг к турському мосту і заставі, яку, дасть бог, погромлю Кошовий отаман Сірко».
Що це все значить? -вигукнув візир.Ти мене обманув, гяуре?
Ні, великий візире, я обмалював свого лютого ворога Гаміда. А вам я прочитав справжнього листа кошового
А ти відаєш, що тебе чекає?
Наперед виступив Гамід.
Великий повелителю правовірних, дозволь мені розправитися з собакою! Прошу дарувати мені таку милїсть, мудрий раднику володаря трьох суходолів!
Роздратований Кара Мустафа, здається, тільки тепер згадав, що в наметі знаходяться сторонні люди, яким не варто було чути такі невтішні для турків вісті з Запорожжя. Він спалахнув.
Геть усі звідси! І забудьте про те, що тут чули! Гамід, Джаббар-ага, а також вартові, задкуючи і кланяючись безперервно, безшумно зникли за пологом.
Князь Андрій торкнувся Звенигориного плеча, сказав тихо:
Спасибі, козаче, за добрі вісті. Втішив моє серце.
Ти хто такий?Арсен зі співчуттям подивився аа закованого в залізо невільника.
Князь Андрій Ромодановський.
Що? -вигукнув Арсен. -Ти син боярина Ромо-дановського?
Так. А ти знаєш мого батька?
Ще б пак! Я зустрічався з ним і розмовляв.
Візир мовчки стежив за їхньою розмовою. Не перебивав. Вслухався в чужу мову і про щось напружено думав. Очі його горіли. На високому темному лобі зійшлися тугі зморшки.
Зненацька він плеснув у долоні. Ввійшов ага.
Вивести невільника!
Князя Андрія повели.
Візир встав, підійшов до Звенигори. Довго мовчки свердлив його пронизливим поглядом вузьких чорних очей. Нарешті, промовив:
Ти народився під щасливою зорею, гяуре! Дякуй аллахові за це!
Звенигора запитливо глянув у колючі очі візира, не розуміючи, куди він гне. А візир вів далі:
Ти знаєш, хто цей невільник?
Знаю. Нещасний син воєводи Ромодановського.
Так, син Ромодана-паші Його доля тісно переплелася сьогодні з твоєю!
Як саме?
Я зараз напишу листа Ромодану-паші. Віднесеш.
Тобто
Так, ти будеш вільний. Мої люди виведуть тебе до стану урусів.
Кара Мустафа пройшов у глибину намету до похідного столика, на якому в підсвічнику горіла свічка, взяв довге біле перо, замислено подивився в маленьке слюдяне віконце. Потім рвучко кинув перо на стіл і повернувся до козака.
Ні, писати не буду! Передаси усно Ромодану-паші Слово в слово!.. Слухай уважно!
4
Неймовірно!вигукнув боярин Ромодановський, схоплюючись із м'якого, обтягнутого червоним оксамитом дзиґлика. Він гостював у гетьмана, а той любив багатство і затишок і навіть у походи возив за собою дорогі речікрісла, ліжка, одяг.Неймовірно! Ти бачив мого сина? У наметі самого Кара Мустафи? Отже, татари таки здалися на підмову і домагання турків!.. Видали їм князя Андрія Що ж казав візир?
Ромодановський був схвильований. Нервово смикав себе за бороду, важко сопів. Підійшов, поклав руку на плече Звенигорі.
Кажи! Все кажи, нічого не приховуючи! Я здогадуюся, що нелегку звістку ти приніс мені сьогодні Але краще гірка правда, ніж солодка брехня!
Боярине, мені теж не легко зважитися передати вам слова візира. Але я мушу. Тож пробачте великодушно, якщо мої слова завдадуть вам болю,сказав Звенигора.
Ромодановський мовчки хитнув головою, а Самойлович, нахмуривши сивуваті брови, кинув суворо;
Кажи!
Візир хотів написати листа, але передумав. Хитрий. Побоявся довіряти паперу свої думки. Тому вирішив усе і передати усно І це врятувало мене від смерті Візир сказав: «Передай Ромодану-паші, що його син у моїх руках. Ти бачив його і можеш засвідчити це перед боярином, щоб він повірив мені Князь Андрій ще молода людина і хоче жити. Ромодан-паша має змогу врятувати сина, якщо він любить його Але для цього потрібно здати Чигирин!.. Я не вимагаю, щоб Ромодан-паша і гетьман здавалися мені з військом. Знаю, що на це вони ніколи не підуть. Це була б занадто висока плата навіть за голови трьох синів!.. Але Чигирин, в якому вже нічого захищати, вони можуть здати без шкоди для себе. Мені ж треба взяти руїни міста, бо я не хочу поділити долю Ібрагіма-паші!..» Так сказав візир Мустафа.
Звенигора замовк. Ромодановський важко підвів голову.
Що ще сказав візир? Усе кажи!
Він сказав: «Якщо я завтра до півдня не вступлю в Чигирин, то накажу з голови живого князя Андрія здерти шкуру, напхати соломою і відвезти старому Ромодану-паші в подарунок!..» Пробачте, боярине, я повторюю слова клятого бусурмена.
Ромодановський стиснув руками скроні, застогнав.
Боже, навіщо ти посилаєш мені таке випробування!
Самойлович обняв його за плечі, посадив на ліжко. Підніс кухоль вина.
Григорію Григоровичу, дорогий, заспокойся! Все буде гаразд! Ти тільки вдумайся в слова візира Адже в них визнання того, що турки втратили віру в перемогу. Кара Мустафа відступив би й сьогодні, але боїться гніву султана. Йому потрібно хоч на один день вступити в Чигирин Ну, то хай бере його!