Дзеркальні нейрони допомагають зрозуміти причини багатьох випадків саморуйнівної поведінки. Зазвичай ссавець не спричинятиме собі біль для того, щоб відчути полегшення після болю,це не сприяє виживанню. Але коли людина спостерігає за тим, як інші поводяться в подібний спосіб, і отримує невелике полегшення, почати й собі робити те саме буває набагато легше. А коли починаєш щось робити, повторювати зазвичай буває простіше. Людина почувається погано. Але перемикання уваги, соціальна солідарність і, можливо, незначна кількість ендорфіну викликають приємні відчуття. Це закріплюється в очікуванні на те, що приємні відчуття повернуться.
Саморуйнування та прагнення безпеки
Мозок здатний вивчити, що печиво усуває стрес, коли з вами щось негаразд. Щоразу, коли ви зїдаєте печиво, намагаючись відволіктися від важких відчуттів, формується нейронний звязок. Незабаром мозок починає чекати на те, що печиво принесе звільнення від небезпеки. Звичайно, ви не думаєте про це усвідомлено. Однак саме лише думка, що вам не вдасться зїсти печиво, викликає у вас невиразну тривогу. Якщо зїсти занадто багато печива, вам теж буде погано, але неприємні відчуття змусять прагнути до того, щоб їх позбутися, а це знову поверне вас до думок про печиво. У схожий спосіб мозок вчиться шукати полегшення в негативному мисленні. Відчуваючи загрозу, людина може почати критикувати систему, можливо, відзеркалюючи поведінку інших, які роблять те саме. Якщо ситуація повторюється з прогнозованою періодичністю, людина може запрограмувати себе на критику системи щоразу, коли почувається некомфортно. Оскільки електричні імпульси почнуть проходити по вже сформованих та закріплених нейронних шляхах, людині здаватиметься, ніби вона лише констатує те, що є очевидним. Ця звичка може призвести до саморуйнування, якщо вона заміщатиме дії, які є необхідними для задоволення потреб або уникнення небезпеки. Синтез кортизолу в цьому випадку тільки збільшується, а прагнення його припинити зажадає ще більше негативного мислення.
Апокаліпсис перед вами
Мозок ссавця фокусується на небезпеках, що їх він має змогу побачити, почути й відчути, а розвинена кора головного мозку людини здатна уявити абстрактні, нематеріальні загрози. Тому людина усвідомлює свою смертність. Вона бореться за виживання з повним розумінням того, що колись виявиться переможеною в цій сутичці. Людині не потрібно бачити лева, щоб розуміти, що колись прийде її остання година. Людина не знає, що саме стане причиною її смерті, а тому вона мотивована передбачати будь-яку потенційну небезпеку. Кожен із нас має знайти спосіб керувати власним рівнем кортизолу і примиритися з думкою про смерть. Вірити в життя після смертіодин із таких способів. Перемикання увагиінший. Дехто каже: «Куріння вбє, але потім, а серцевий напад, якщо я не закурю, у мене трапиться тут і зараз».
Цинізмпопулярна реакція на цю екзистенційну дилему. Концентрація на ідеї, що весь світ приречений, допомагає перемикнути увагу з факту приреченості вашого земного тіла. На перший погляд здається, що це тільки посилює біль. Але коли людина вірить, що з припиненням її існування Земля перестане обертатися, у неї настає полегшення від того, що вона нічого не пропустить. Люди не приходять до усвідомленого висновку, що світ загине, коли вони помруть. Але вони шукають зовнішні докази, що підтверджують їхнє внутрішнє відчуття загрози. Якщо мозок шукає ознаки катастрофи, яка насувається, він буде вважати, що світ на межі, і для нього це виявиться очевидною істиною.
Є й інші способи боротьби зі страхом смерті. Один із нихстворити щось, що переживе свого творця: дитину, компанію, памятник, безсмертну душу, твір мистецтва. Коли людина сконцентрована на створенні чогось довгострокового, її внутрішній ссавець заспокоюється, оскільки сприймає це заняття як таке, що є забезпеченням виживання.
На жаль, у цій стратегії також є недоліки. Найменша загроза дитині, компанії, памятникові, безсмертній душі чи твору мистецтва сприймається як загроза виживанню. Якщо дитина провалила один шкільний тест або прибуток компанії впав на 1 %, нас охоплюють почуття занепокоєння і терміновості. Людині невідкладно хочеться щось зробити, але її можливості обмежені, тож вона знову вдається до стратегій, що зарекомендували себе в минулому,прагне зїсти шматочок піци, пропустити келих або подумати, що світ котиться під три чорти.
Дещо про мозок людини
Люди не приходять до усвідомленого висновку, що світ загине, коли вони помруть. Але вони шукають зовнішні докази, що підтверджують їхнє внутрішнє відчуття загрози. Якщо мозок шукає ознаки катастрофи, яка насувається, він буде вважати, що світ на межі, і для нього це виявиться очевидною істиною.
Наш мозок може тероризувати себе власними абстракціями, водночас для людини здатність мислити абстрактними категоріями є вкрай необхідною. Це надає їй можливість прогнозувати проблеми ще до їхнього виникнення. Людина вирощує їжу до того, як відчуває голод, і захищає дітей до того, як хижаки спробують їх зїсти. Однак тільки-но одна проблема вирішена, людина має братися за вирішення наступноїуспіх необовязково звільняє людину від відчуття загрози. Наша внутрішня вразливість продовжує вимагати уваги. Кора головного мозку в комплексі з лімбічною системою не дає людині можливості почуватися в безпеці, тому нас так приваблюють різні зовнішні способи позбавлення від почуття загрози.
Коли ви кажете собі, що світ приречений, то вважаєте: ця інформаціярезультат вищої логіки. Ви чули, як дуже розумні люди висловлювали подібну думку, а тому з вашого боку це теж дуже здорова думка. Ви не думаєте, що це ефект негативного мислення, засіб почуватися трохи краще і що ця техніка успадкована вами від стародавніх пращурів. На щастя, людина успадкувала не тільки гормон стресу, а й гормони щастя. Дофамін, окситоцин та серотонін допомагають людині почуватися краще, і це нівелює дію кортизолу. Негативне мислення, хай як це дивно, здатне стимулювати синтез гормонів щастя. У наступних розділах ви дізнаєтеся, як саме це відбувається.
Наукові висновки
Усе, що позбавляє відчуття загрози, з точки зору мозку ссавця здається позитивним. Якщо негативне мислення допомагає позбутися почуття загрози, мозок ссавця знову прагне використовувати цей спосіб і чекає на те, що це допоможе.
Людина успадкувала мозок, що є сконцентрованим на загрозах, оскільки це забезпечує виживання.
Гормон стресу попереджає про наближення загрози, щоб людина могла діяти і уникати небезпеки.
Кортизол викликає неприємні відчуття, щоб стимулювати дії, які допомагають звільнитися від цих відчуттів.
Позбавлення загрози створює приємні відчуття, що програмує мозок на повторення такої поведінки, яка перед тим привела до звільнення від загрози.
Не завжди можна усунути джерело небезпеки, тому існує велика спокуса повторювати поведінку, що сприяла позбавленню від загрози в минулому.
Звільнитися від небезпеки допомагають стратегії «битися», «утекти», «завмерти», «підкоритися соціальному домінуванню». Кожна з них може застосовуватися в комплексі з негативним мисленням.
Стратегія «битися»прагнення йти назустріч загрозі та боротися з нею попри природний імпульс триматися від небезпеки подалі. Негативне мислення дозволяє «битися» абстрактно, уникаючи в такий спосіб травм і болю.
Стратегія «втекти» може бути доповнена перемиканням уваги, коли загрозу, що від неї людина біжить, вона сама й вигадала. Загальне негативне мислення допомагає відволіктися від конкретних небезпек.
Іноді врятуватися від хижака в дикій природі допомагає здатність «завмерти». Негативне мисленняце один зі способів «завмерти» у відповідь на безпосередню загрозу.
«Підпорядкування соціальному домінуванню»то стратегія ссавців, яка дозволяє їм уникнути шкоди, підкорившися сильнішому члену групи. Люди так само підкоряються соціальному домінуванню, коли це допомагає їм уникнути конфлікту, у якому вони можуть постраждати.
Дитина народжується безпорадною і беззахисною та має привертати до себе увагу, щоб її життєві потреби були задоволені. Це раннє відчуття загрози стає підґрунтям її ментальної моделі стосунків із навколишнім світом.
Активне формування нейронних звязків відбувається в ранньому дитинстві, а також під час пубертатного періоду, коли складності в соціумі можуть сприйматися як загроза виживанню.
Мієлінова оболонка вкриває нервові волокна і підвищує швидкість проходження електричних імпульсів. Пік мієлінізації припадає на вік до восьми років та на пубертатний період. Унаслідок цього ранній досвід формує нейронні шляхи, що на них згодом спирається мозок.
Людина усвідомлює факт своєї смертності, і це впливає на її сприйняття навколишньої дійсності.
Розділ 3. Позитивність передбачень
Радість від синтезу дофаміну відчувається тоді, коли ситуації в навколишньому світі збігаються з нашими очікуваннями
Виживання ссавців залежить від їхньої здатності до прогнозування.
Слон прогнозує кінцевий результат, коли робить перший крок на довгому шляху до джерела води. Він ризикує померти від спраги, якщо більшість із його прогнозів виявляться хибними. Радість від того, що в кінці шляху він знаходить воду, стимулює в організмі слона викид дофаміну. Цей нейромедіатор повязує всі активні на той момент нейрони. Наразі мозок слона запрограмований почати синтез дофаміну й очікувати на появу води в разі відповідних сигналівзвуків, запаху, вигляду. Завдяки цьому слон, що відчуває спрагу, здатний знайти джерело, яке він не бачив 20 років. Усі кроки цього шляху вмотивовані дофаміном, котрий синтезується при кожному знайомому сигналі в передчутті, що головна потреба буде задоволена.
У людини дофамін виробляється, наприклад, коли вона бачить фінішну стрічку наприкінці марафону чи дістає з печі гарячий запашний хліб. При цьому синтез відбувається не заради задоволення: він мотивує людину знайти спосіб отримати бажане, зробити наступний крок.
Синтез дофаміну може початися під час думки про улюблений ресторан. Приємне відчуття зростає, коли вам удається знайти місце для паркування недалеко від нього. Це тваринний механізм добування їжі в дії. В умовах дикої природи їжа часто буває в дефіциті, тому мозок постійно сканує навколишній простір заради забезпечення виживання. Дофамін викликає приємні відчуття, коли людина отримує докази, що її життєві потреби будуть задоволені.
А зараз уявіть своє розчарування, коли ви підходите до улюбленого ресторану й бачите зачинені двері. Але прочитавши, що по вівторках ресторан закривається раніше, ви відчуваєте полегшеннязвичайно, сьогодні ви залишилися без «здобичі», проте принаймні тепер зрозуміло, як потрапити туди в майбутньому. Здатність прогнозувати викликає приємне відчуття, що вам все ж таки вдасться задовольнити свою потребу.
З цього розділу ви дізнаєтеся, як негативне мислення стимулює синтез дофаміну, створюючи очікування, що їх людина здатна реалізувати. Вона налаштована на погане і отримує, що очікує. Так, це неприємно, але водночас вона відчуває прилив дофаміну, оскільки виправдалися його очікування щодо навколишнього світу («Я знав(-ла)!»).
Дофамін та негативне мислення
Негативне мислення сприяє розвитку передбачуваності. Коли людина каже: «Таким, як я, нічого не вдасться», можливо, у неї дійсно нічого не вийде, але її гріє думка, що вона знає, як саме влаштований цей світ. Мозок виробляє трохи дофаміну щоразу, коли її прогноз виправдовується. Ссавець задовольняє свої потреби, коли прогнозує, коли робить крок, а потім під час оцінування отриманого результату, перед тим як обрати та здійснити наступний крок. Якщо результат розчаровує, відбувається викид кортизолу, що сигналізує про необхідність зміни напрямку дій. Якщо результат відповідає очікуванням або навіть їх перевершує, в організмі синтезується дофамін. Негативне мислення допомагає людині формувати очікування, які вона буде здатна реалізувати, а це означає, що це гарантований спосіб отримати трішки дофаміну.
Кожен мозок створює очікування щодо того, як отримати винагороду, на ґрунті власного унікального досвіду. Несподівана нагороданаприклад, квіти від таємничого шанувальника або підвищення зарплати на суму, що є більшою, ніж ви розраховували,стимулює додатковий викид дофаміну. Зрозуміло, неможливо передбачити несподівану винагороду, і ми часто не здатні прогнозувати навіть ту винагороду, що очікуємо. Але дофамін необхідний людині не заради того, щоб відчувати постійне й неминуще щастя: він зберігає нову інформацію про винагороду.
Цинізм стає способом стимулювання синтезу дофаміну, коли всі інші методи не працюють. Коли людина каже: «Світ такий несправедливий!»вона практично напевно знайде докази, що підтверджуватимуть це. Тобто вона формує очікування, що збуваються, і їй від цього приємно.
Дещо про мозок ссавця
Ваш дофамін синтезується, коли ви очікуєте на задоволення потреби. Знаки, що повязані з минулими нагородами, мотивують вас продовжувати шукати.
Дофамін змушує слона, що відчуває спрагу, почуватися добре ще до того, як буде фактично задоволена його потреба у воді. Робота нейромедіатора полягає в тому, щоб забезпечити приплив енергії і приємне збудження під час дій, що є необхідними заради досягнення мети. Довгий шлях до джерела води виснажує, але завдяки дофаміну кожен зроблений крок приносить радість. Тварини охоче роблять те, що стимулює синтез дофаміну, наприклад спостерігають за простором у пошуках їжі або потенційного партнера. Коли для досягнення мети необхідно виконати безліч зусиль, розвинений людський мозок покладається на дофамін. Неважливо, прагнете ви опанувати професію лікаря або плануєте відпустку своєї мріїмозок прогнозує, що насамперед для цього необхідно зробити, і винагороджує вас приємним збудженням щоразу, коли зазначає, що ви наблизилися до бажаної мети. Вас переповнюють емоції, коли ви отримуєте диплом лікаря або приїжджаєте в місце, що ви про нього мріяли, але домогтися цього вам удалося завдяки дофаміну, який підтримував вас «на шляху».
Дофамін допомагає людині не припиняти пошуки, а вони забезпечують виживання. Людина не завжди знаходить те, що шукає, і це призводить до викиду кортизолу. Негативні відчуття мотивують відмовитися від колишнього напрямку дій, який не дав результату, і обрати новийтакий, що стимулює синтез дофаміну. Якщо слон на шляху до джерела довгий час не зустрічає знайомих знаків, у нього посилюється відчуття неспокою. Це мотивує його змінити напрямок, а приємні відчуття від викиду дофаміну в цій ситуації набувають значення винагороди, коли знайомі знаки нарешті зявляються. В умовах дикої природи значення має тільки задоволення реальних потреб, але приплив позитивних емоцій спостерігається вже тоді, коли ви очікуєте, що ваші потреби будуть задоволені. Позитивні очікування мотивують людину продовжувати пошуки.
Звичайно, прогнози не завжди виправдовуються, і на нас часом чекає розчарування. Дофамін не може вироблятися безперервно, хоча людина до цього прагне. Після декількох невиправданих очікувань існує велика спокуса сховатися за негативним мисленням. Коли людина стверджує: «Ці недоумки при владі нас знищать», вона починає шукати підтвердження своїх слів, а коли знаходить, то почувається чудово!
Зусилля VS Винагорода
Можливості тварин задовольнити свої життєві потреби є вкрай обмеженими. Через це виживання залежить від ретельно зважених рішеньтого, на що слід спрямувати зусилля. Якби лев удавався до гонитви за кожною газеллю, що потрапляє в поле його зору, він даремно витратив би всі сили та помер голодною смертю перш, ніж зловив свою здобич. Замість цього він оцінює кожну потенційну жертву і зберігає енергію для тієї, яку найбільш вірогідно може зловити. У лева є обємний перелік очікувань, оскільки успішний досвід минулих полювань стимулював у нього синтез дофаміну, який, своєю чергою, формував нейронні звязки. Коли лев бачить слабку самотню газель, що пасеться неподалік, він відчуває приплив дофаміну, який змушує його вдатися до активних дій.
Дофамін віддає наказ мозку задіяти додаткові резерви енергії. Якби людина робила це постійно, то витрачала б усю енергію до того, як отримати бажане. Замість цього мозок зберігає енергію, поки не отримає докази, що людина на правильному шляху і мети можливо досягти. Мозок визначає винагороду, виходячи з минулого досвіду, зокрема уявного, що його здатна створювати кора головного мозку. Наприклад, такою винагородою може стати виступ у Карнегі-холі. Винагорода також визначається потребами, що не є задоволеними. Наприклад, якщо ви нестерпно страждаєте від спраги, шлях до джерела води сам собою принесе вам задоволення, але тільки-но потреба у воді буде задоволена, та сама дорога не викличе у вас жодних емоцій. Якщо ви голодні, один вигляд їжі змусить вас тремтіти в передчутті щастя, але коли ви насититеся, їжа більше не буде здаватися такою привабливою. Якщо фізичні потреби людини задоволені, на перший план виходять її соціальні потреби. Легко зрозуміти, чому стільки людей мріють виступити в Карнегі-холі. Вони формують очікування, як задовольнити свої соціальні потреби, і відчувають позитивні емоції від руху в напрямку мети.