Ви не дуже здивуєтеся, коли дізнаєтеся, що опис теми «Реакція переляку» у вигляді книжки особливого успіху не мав.
Другий сценарій на сьогоднісимуляція наслідків вибуху на борту есмінця. Цього разу я демонструватиму симптомопіки дихальних шляхів від вдихання диму, у такому разі треба провести періоральне очищення від сажі, підєднати дренаж і кисневу маску. Декорації виконано у вигляді кубрика з ліжками для матросів (койками) та медичного пункту далі по коридору. Інструктори наглядатимуть за діями курсантів (і коментуватимуть у притаманній їм грубій манері) з містків, розташованих нагорі.
Коли з димогенератора зявляється дим, це слугує нам сигналом починати. Нас пятеро, ми полягали на койки і по-аматорському вдаємо емоції. Коли до мене підходить курсант, я кажу, що мені важко дихати. Він допомагає мені підвестися з койки та веде в коридор. Він увесь час повторює: «Сюди, мем», наче супроводжує до замовленого столика. Він викрикує, що я маю бути першочерговим пацієнтом.
Мем, нам доведеться вдатися до крикотиреотомії. Ви знаєте, що це таке? Ми зробимо невеличкий розріз ось тут. Він торкається передньої частини моєї шиї.
Він збирається імітувати прорізання отвору, щоб я могла дихати.
Дійсно?
Мої симптоми потребують тільки кисневої маски.
Так, дійсно. Адже ви не можете дихати. Мене вкладають на оглядовий стіл у медпункті.
Ну, мені не просто боляче дихати. Я намагаюсь йому натякнути. Воно пече.
Курсант береться за скальпель. Згори лунає голос, так Господь віщав Авраамові:
Зупинися! Це один з інструкторів. Вона ж з тобою розмовляє, правильно? Значить, дихає. Їй це не потрібно.
Ще хтось кричить: «Шукай кров!» Санітар просуває руки мені під спину і проводить ними від плечей до стегон, потім дивиться на руки, чи немає на них крові, що могло б вказати на непомічене поранення. Якщо вас не поранено, то пошуки кровівідчуття доволі приємне.
Та сеанс масажу тривав недовго. Мене винесли в коридор і влаштували поряд з іще однією акторкою-ампутантом, Меган Локетт. Я її вже бачила в гримерці. На її куксу наклали імітацію крові, що зсілася, але здається ще вологою. Вона сидить схрестивши ноги і щось проглядає на телефоні. Видовище таке, ніби, поки вона переглядала фейсбук, підійшов лев і відкусив у неї стопу.
Підлога липка від «крові». У Меган зламався імітатор кровотечі. Пара курсантів ковзають, але намагаються не впустити наступного кандидата в першочергові пацієнти, чоловіка з турнікетом на нижній частині ноги, там, де в цивільнішій ситуації була б підвязка для шкарпетки. Його перекладають на оглядовий стіл.
І чим цей пацієнт такий важливий? горлає «бог» згори.
Відкритий перелом! спроба з боку курсантів.
Він помирає? Ні!І ще голосніше:Люди, а хто помирає? Хто може померти?
Відповіді немає. Інструктор вказує рукою на Меган, та піднімає куксу і помахує, ніби вітається.
Що, у цього пацієнта те саме, що й у неї?
Двоє курсантів зриваються до Меган, а «відкритий перелом» тим часом опиняється поряд зі мною, його травма життю не загрожує. Я намагаюся зсунутися, щоб дати місце, але штани липнуть до підлоги. Пізніше я дізналася, що основний складник імітатора кровісироп «каро». Акторам, чиї ролі потребують викашлювання крові, це полегшує життя, але якщо він висихає, поки ви на ньому стоїте чи сидите, то прилипаєте до підлоги, немов печене яблуко до дека в пічці.
Коли все закінчується, курсантів кличуть для підбиття підсумків на брукований майданчик поряд з павільйоном. Розпочинає інструктор на прізвисько Чіч.
Жах Господній. Ви наче розум втратили. Першочерговою пацієнткою мала бути жінка без ноги.
Починаються виправдовування. Було темно. Дим. Вона була на підлозі.
Один з пацієнтів стояв просто посеред кімнати, каже Чіч. Посеред кімнати. І на нього ніхто не звернув уваги. Треба ширше розплющувати оченята. І до біса те «тунельне бачення».
Офіційний термін для позначення «бісового тунельного бачення»звуження уваги. Це ще одна властивість дуже корисної за доісторичних часів, але в наш час потенційно згубної стресової реакції на небезпеку для життя. Людина фокусується на загрозі, а майже все інше лишається поза увагою. Брюс Сіддл розповідав про лікаря, що розіграв неспокійного інтерна. Він послав того зашивати рвані рани жертві автокатастрофи. Інтерн так зосередився на накладанні швів, що не помітив, що пацієнт уже помер.
Дорогою до вбиральні «Стратегічних операцій» легко загубитись, але це цікаво. Можна натрапити на стос свіжопофарбованих систем випорожнення, які вивісили на сонце, щоб вони просохли, або на чоловіка, що сидить біля верстата і підрівнює шви на відлитому з силікону пенісі для спецкостюма. Можна підслухати, як одна людина каже іншій: «Якщо ви будете використовувати інакшу кров, гарантія знімається». Десь я звернула не в той бік і опинилась у складській зоні. На ящику приліплено ярлик з написом «Селезінки», на іншому«Аорти». На кришці ящика лежить стос імітаторів шкіряного покриву, вони складені як ковдри. Коли я врешті-решт знайшла вбиральню, напис на дверях «HEAD» мене дещо збентежив, хоча це мені й не властиво.
Мій зворотний шлях пролягав повз аудиторію з підготовки операторів спецкостюма, і я вирішила трохи послухати. Жінка з кремово-смаглявою шкірою та мельованим світлим волоссям стоїть біля стола з різноманітними компонентами, які вона демонструє, ніби пластикові контейнери «Тапервер», двом морським піхотинцям з Кемп-Пендлтона. (Корпус морської піхоти нещодавно придбав два костюми, і двоє морпіхів, Алі та Мішелл, прибули, щоб стати операторами костюма.) Інструктор, Дженні, показує, як відстібається «покриття нутрощів», щоб дістати доступ до органів черевної порожнини.
А можна просто випатрати, приємним голосом каже Дженні та додає, що розрізане покриття з латексу тоді просто викидають і замінюють на нове.
Покриття для нутрощів постачають пакунками по двісті штук. Патрати можна досхочу.
Дженні бере до рук імітацію кишки та розповідає Алі і Мішелл, що, коли захочуть, вони зможуть наповнити її симулятором фекалій, який можна виготовити самотужки з використанням вівсянки, підфарбованої коричневим барвником та «ароматизованої» новітньою розробкою для пранків, «Рідкий сморід» (Liquid Ass). Координатор навчання операторів, Джемі де ла Парра, часто брав з собою на конференції флакончик «Рідкого смороду» для демонстрацій. Інші співробітники, зокрема Дженні, цього ніколи не робили. Нещодавно Джемі спитав її чому.
Я пояснила: «Бо тоді ніхто до нашої кабінки не зайде».
Сегалл, це він винайшов спецкостюм, пишається реалізмом свого винаходу, і він має на це всі підстави. Та все ж, хоч би якою тухлятиною смерділи кишки чи як би правдоподібно бризкала кров з обрубків кінцівок акторів-ампутантів, курсанти повинні знати, що це все не насправді. Для того щоб потренувати групу медиків, ніхто не відрубуватиме кінцівок.
Принаймні людських.
У далеких 1960-х студенти, що вивчали медицину бойових травм, опрацьовували процедури з рятування життя на анестезованих свинях і козах. Воно нібито й нічого, але ж у хліву в худобу ніхто не стріляє, не штрикає ножем і не підкладає вибухівку, щоб вона підірвалась. Отже, щоб студенти могли тренуватися на тваринах, єдиний спосібнайняти когось, хто стрілятиме, завдаватиме ножових поранень чи відділятиме кінцівки. І компанія, що таким займається, є тут неподалік.
Тренування на живих тканинахсьогоднішня тема обговорення під час обіду на майданчику позаду перекусної Стю Сегалла. До нас зі Стю приєднується Кіт Лавелл, віце-президент компанії. Він розповів мені про законодавство, що вимагатиме від Міністерства оборони зменшити кількість тварин, використовуваних для навчання на живих тканинах з близько восьми з половиною тисяч у 2015 році до трьох-пяти тисяч. Це проштовхує організація захисників прав тварин, «Комітет лікарів за відповідальну медицину» (Physicians Committee for Responsible Medicine). Досягнення розробників симуляторів пацієнтів, а також драматичні відео про використання спецкостюма «Стратегічних операцій», показані конгресменам, сильно ускладнюють справу прибічникам тренувань на живих тканинах.
На нещастя для свиней, розташування та розміри їхніх внутрішніх органів, а також кровяний тиск і швидкість втрати крові дуже подібні до наших. Кози краще підходять для напрацювання навичок з невідкладних процедур на органах дихання, адже на їхніх шиях немає товстого шару жиру, що треба прорізати.
Я дивилася на ютюбі ролик, який нібито хтось потайки зняв під час тренування на живих тканинах. Група чоловіків дощового дня обступила розкладний стіл. Над головами в них розтягнений саморобний намет із брезенту. Двоє чи троє з них одночасно схиляються над непорушною свинею, що лежить на столі. У кадр потрапили тільки їхні спини. Чоловіки про щось тихо перемовляються. Вигляд у них, як у різників, що збираються засмажити на барбекю цілого кабана. Тут є і ветеринар, можна почути, як хтось просить шпигонути тварину, маючи на увазі додаткову анестезію. Ампутація ноги в камеру не потрапила, але інструмент, яким інструктор скористався, побачити можна, це щипці з довгими ручками, такими перекушують ланцюги. Звучить зловісно, але робить діло швидко. А що дозу анестетика введено повністю, я ловлю себе на думці, що це все не гнітючіше, ніж те, що кожного дня відбувається на бійнях заради бекону, котлет і рагу з реберцями.
Саме тому, на думку Сіддла, такі тренування не діють як «вакцина проти стресу».
Звичайно ж, набути досвіду роботи на чомусь живому, що пульсує, дуже корисно. Але тваринане людина. Вона не кричить.
Щоб набути досвіду роботи з кричущими людьми, курсанти-санітари з Кемп-Пендлтона практикуються у відділеннях невідкладної допомоги в деяких районах Лос-Анджелеса, де повно банд.
То наш еквівалент Іраку чи Афганістану, казав Алі трохи раніше. Вогнепальні й ножові поранення, забиття.
Мішелл, друга з підготовлюваних операторів спецкостюма, проходила як тренування на живих тканинах тварин, так і практику у відділенні невідкладної допомоги. Вона вважає кожну з них по-своєму корисною. Тренування на живих тканинах забезпечує кращу контрольованість процесу з боку викладача. Кожен із курсантів може спробувати якусь процедуру, наприклад зупинити артеріальну кровотечу, намагаючись затиснути слизьку артерію двома пальцями.
З пацієнтом у відділенні так ніхто не вчинить, каже Мішелл.
Навчивши акторів імітувати кровотечу, хрипіти і кричати, компанія «Стратегічні операції» намагається максимально вдовольнити всі потреби: маємо дещо нагнітальне, людяне і кричуще.
Маємо ефект умисної призупинки невіря, зазначає Стю, розбираючи смажену рибину. Я не зовсім розумію значення останньої фрази, зате добре розумію те, що він каже потім:Деякі з наших студентів втрачали контроль над сечовим міхуром, сфінктером, деякі блювали, хтось непритомнів.
Лаве'лл ділиться інформацією про те, що під час демонстрації спецкостюма Денніз Кусініч розпрощався зі своїм конгресменівським обідом. Представник від Огайо сидів у першому ряді разом з дружиною, Елізабет, відомою в окрузі Колумбія захисницею веганства та прав тварин.
Коли актор закричав, а кров забила струменем, Кусініч побілів. Було видно, що починається зворотна перистальтика. Я оглядаю сусідні столики, напівочікуючи побачити щось подібне. Потім його дружина підвелася і допомогла йому дійти до виходу.
Та все ж головного чинника стресу для військових медиків у процесі підготовки немає. Ніхто не стріляє в курсантів чи поряд з ними справжніми кулями.
Підготовку обмежено юридичною відповідальністю, каже Сіддл. Це звучить трохи скорботно.
«Те, що багатьом, хто повертається (з війни), ставлять діагноз ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), засвідчує, що ми робимо замало», жаліється у статті полковник Рікардо Лав. Він схвалює підхід спартанців до «вибудови психологічної гнучкості воїнів». Пелопідаме, споглянь на ці новітні стратегії психологічної гнучкості. «Деколи військові ігри були смертельно небезпечні, і деякі хлопчики гинули». За дослідником Спарти Полом Картледжем, інші способи досягнення психологічної гнучкості передбачали полювання та вбивство рабів, а також «заохочення старшинами з плетеними зі шкіри батогами в руках до крадіжки з вівтаря Артеміди, богині рослин та родючості, якнайбільшої кількості сиру».
Багато років тому я робила репортаж про бджіл-убивць. Тоді мені довелося пережити дещо подібне до вакцинації проти стресу. Я супроводжувала команду, яку викликали прибрати рій із землі одного фермера на півдні Техасу. Отрута в бджіл-убивць така сама, як і в звичайних, але вони значно агресивніші під час захисту рою та переслідування порушників їхнього спокою. Що більший рій, то відчайдушніше захищаються бджоли. Щоб умістити той рій, знадобилася бочка для нафтопродуктів на 55 галонів. Я надягла бджолярський захисний костюм, але неправильно закріпила маску, тому бджоли під неї пролізли і пожалили мене. Пізніше того самого дня я, з пухирями від бджолиних укусів, відвідала пасіку з нормальними бджолами. Поки ми з пасічником розмовляли, мені на руку сіли кілька бджіл. Раніше в такій ситуації я розмахувала б руками та по-дівчачому верещала. Натомість я спокійно дивилась, як вони повзали по моїй руці. У мене зник страх перед бджолами.
А чи не могло б це спрацювати у зворотному напрямку? Якби спершу по мені поповзали звичайні бджоли, чи не було б це «щепленням» проти того страху, який я відчувала посеред рою бджіл-убивць? Театральні витівки Сезара, пронизливе волання та грубощі інструкторівїх можна порівняти зі звичайними бджолами. Як сказав Сіддл, усе, що допомагає звузити провалля, добре.
Ще один із методів підготовки медиківбагатократне повторення, щоб досягти автоматизму. Так, коли кора передніх частин мозку дезертує, а здатність до міркування знижується, залишається мязова память. Повторіть якусь дію достатню кількість разів, і ви зможете надати невідкладну допомогу навіть за умов найгіршого стресу, повязаного із загрозою життю, коли залиті власною кровю. Згадайте військового інженера, який підірвався, я писала про нього в четвертому розділі.
Він, як сам влучно висловився, «без роздумів» витяг турнікет і бездоганно наклав його на те, що залишилося від його ноги.
Хіба можливо, щоб вибухові ураження не викликали стресу? Чи може людина спокійно дивитися на відірвану голову? Імовірно.
Через якийсь час, сказав Алі, коли в навчанні була перерва, це буде просто голова. Просто звикаєш до своєї роботи.
Мішелл розказала історію зі своєї служби в Іраку. Їй довелося нести частину ноги морського піхотинця, яку відірвало вибухом. На тій частині залишився черевик, і товариш морпіха вирішив витягти з нього ступню. Коли черевик здався і перестав її утримувати, ступня ляснула Мішелл по обличчю. Згадуючи про той випадок, Мішелл так скривилася, що я подумала, чи не почала та ступня розкладатися.
Вона ще не почала розкладатися, каже Мішелл, то була щойно відірвана ступня.
Вона нахиляється до мене.
Він не носив шкарпеток.
Мішелл відчула відразу не через кров, не через факт, що ступню відірвало від тіла, навіть не через те, що ступня вже мертва, а через запах та відчуття поту на своїй щоці.
А я скористаюся згадкою про піт, щоб перейти до цих дивовижних виділень мерокринових залоз людини, які досить часто лають. У таких місцях, як Афганістан, піт зберігає більше людських життів, ніж санітари.
7. Спітнілі кулі
Як воювати зі спекою
У Форт-Бенінгу, Джорджія, наявні всі три ключові складники теплового ударуінтенсивне сонце, висока вологість і школа рейнджерів. Рейнджери, як і їхні відоміші колеги, «морські котики», входять до складу Сил спеціальних операцій США. Якщо запозичити слова з їхнього кредо, рейнджерце «елітарний солдат», який повинен «рухатися швидше і на більшу відстань, битися сильніше, ніж будь-який інший солдат». Джош Первіз видався мені максимально елітарним, адже він інструктор у школі рейнджерів, а також учасник щорічного змагання на звання найліпшого рейнджера. Змагання належить до категорії «мультиспортивної події», та тільки тут до програми внесено такі дисципліни, як багнетна атака та перенесення на ношах. Учасники змагань проходять і пробігають понад двадцять миль з наплічниками масою шістдесят фунтів. Кожного року кілька учасників самі переходять до розряду несених на ношах, у горизонтальному положенні. «На більшу відстань» і «швидше» у 100-градусну спеку можуть мати летальні наслідки.