Уявіть, що ваше тілоце велика цукорниця. Коли ви народилися, вона порожня. Проте в міру того, як ви десятиліттями споживаєте цукор і рафіновані вуглеводи, ваша цукорниця поступово наповнюється. Одного разу цукру набирається з верхом, і він пересипається через вінця, адже посудина переповнена.
Така сама ситуація з вашим організмом. Коли ви споживаєте цукор, ваше тіло виділяє гормон інсулін, щоб рознести його по клітинах, де той згенерує енергію. Однак, якщо його не спалювати в достатньому обсязі, за десятиліття інсулін дощенту заповнить клітини, і ті просто його не сприймуть. Тож, коли наступного разу ви знову зїсте трохи цукру, інсулін не втисне його в переповнені клітини, і цукор «висиплеться» в кров. Цукор розноситься з кровотоком як так звана глюкоза, і, щойно її стає забагатоце й називають «високий рівень глюкози у крові», виникає первинний симптом діабету 2-го типу.
Коли глюкози у крові забагато, інсулін на позір не справляється зі звичним обовязкомрозносити спожитий цукор по клітинах. Тоді говорять, наче організм став «інсулінорезистентним», але інсулін тут ні до чого. Справжня причина полягає в тому, що клітини аж стікають глюкозою. Однак високий рівень глюкози у крові це тільки частина проблеми. Глюкози забагато не лише у крові її забагато в кожній клітині. Діабет 2-го типуце лише точка перенасичення, якої досягають тоді, коли глюкозою переповнений увесь організм.
У відповідь на надлишок глюкози у крові організм, щоб подолати цей опір, виробляє додатковий інсулін, який втискує в переповнені клітини ще більше глюкози, у такий спосіб нормалізуючи її рівень. Це спрацьовує, але ефект лише тимчасовий, оскільки проблема зайвого цукру залишається нерозвязаною: його надлишок усього-на-всього переміщується з крові в клітини, погіршуючи інсулінорезистентність. І на певному етапі організмнавіть завдяки додатковому інсулінууже не може втиснути в клітини аніскільки глюкози.
Згадайте, як пакують валізу. Спочатку, коли вона порожня, одяг лягає туди без проблем. Однак у міру її наповнення втиснути дві останні футболки важкувато. Зрештою настає мить, коли валізу не зачинити. Вона, якщо хочете, виявляє «резистентність» до одягу. Це дуже схоже на той стан перенасичення, який помічаємо в клітинах.
Щойно валіза повна, ви можете докласти більше зусиль й увіпхнути оті дві останні футболки. Ця стратегія спрацює, але лише тимчасово, бо ж не розвязано глибинної проблемипереповненості валізи. І в міру того, як ви набиваєте туди футболку за футболкою, згадана проблеманазвімо її «резистентністю до багажу»лише загострюється. Тож найкращим рішенням було б забрати звідти дещо з одягу.
Що відбувається в організмі, якщо надлишок глюкози не усувають? По-перше, тіло й далі нарощує секрецію інсуліну, щоб таки втиснути в клітини ще більше глюкози. Однак у цьому разі інсулінорезистентність лише зростає, породжуючи зачароване коло. І коли рівень інсуліну вже не встигає за її збільшенням, рівень глюкози в крові різко стрибає. Саме тоді ваш лікар, імовірно, і поставить діагноз «діабет 2-го типу».
Він призначить вам лікування, зокрема інєкції інсуліну, чи, може, випише препарат метформін, щоб знизити рівень цукру у крові, але це не позбавить організм від надлишку глюкози. Натомість такі засоби й надалі виводитимуть її з крові, доправляючи назад у клітини й транспортуючи до інших органівнирок, нервової системи, серця, очей, де вона зрештою спровокує супутні захворювання. Ну а глибинна проблема, звісно ж, лишиться нерозвязана.
Пригадуєте цукорницю, з якої сиплеться через верх? Так от: вона нікуди не зникла. Інсулін просто вивів глюкозу з крові, де її можна виявити, і розніс по тілу, де вона непомітна. Тож уже під час наступного споживання їжі цукор знову «висиплеться» у кров, а ви зробите собі інєкцію інсуліну, щоб порозпихати його по клітинах. Можете уявляти це як напхом напхану валізу чи повну з верхом цукорницю, але суть явища та самісінька.
Що більше глюкози мусить засвоїти ваше тіло, то більше інсуліну потрібно, щоб подолати резистентність до нього. Однак від цього інсуліну резистентність лише наростає в міру того, як клітини стають щораз ширшими. І, щойно природний ресурс вашого організму вичерпується, естафету перебирають медикаменти. Спершу потрібен тільки один препарат, але згодом їх стає два, відтак три, та й дози так само зростають. У тім-то й річ: якщо вам потрібно чимраз більше медикаментів, щоб рівень глюкози у крові залишався стабільним, то ваш діабет прогресує.
Традиційне лікування діабету: як загострити проблему
Від інсуліну справи з глюкозою у крові поліпшуються, але з діабетомпогіршуються. Медикаменти просто ховають її, виводячи з кровотоку та розпихаючи по без того перенасичених нею клітинах. Недуга на позір відступає, а насправді прогресує.
Лікарі вітають себе з ілюзорною профмайстерністю, хоча пацієнтам гіршає. Навіть конячі дози медикаментів не можуть відвернути інфарктів міокарда, застійної серцевої недостатності, інсультів, ниркової дисфункції, ампутацій і втрати зору, що їх спричиняє загострення цієї хвороби. «Що поробиш, скаже такий ескулап, це ж хронічне прогресивне захворювання».
Ось вам аналогія. Подумайте лишень, чом би не ховати сміття в себе під ліжком замість того, щоб викидати: так можна вдавати, що в будинкучистота? Коли під ліжком не залишиться місця, сміття можна кидати в шафу. Власне, ховайте, де бачите, у підвалі, на горищі, навіть у ванній. Утім, коли сміття ховати, то зрештою воно страше-е-енно засмердить, бо почне гнисти. Його слід не ховати, а виносити.
І якщо розвязок проблеми з напхом напханою валізою чи переповненим сміттям будинком видається вам очевидним, то має бути зрозумілим і те, що робити з надлишком глюкози, який призводить до надлишку інсуліну, позбутися його! Однак стандартне лікування діабету 2-го типу випливає з такої самої кульгавої логікиховає глюкозу, а не усуває її. Якщо ми розуміємо, що зависока концентрація глюкози у крові токсична, то що заважає збагнути, що не менш токсична й зависока її концентрація в організмі?
Факт: діабет 2-го типу уражає кожен орган у тілі
Що стається, коли глюкоза безперешкодно накопичується в тілі років десять-двадцять? Кожна його клітина починає розкладатися, і саме тому діабет 2-го типу, як і майже будь-яка інша хвороба, уражає кожнісінький орган. Коли розкладаються очі, ви втрачаєте зір. Коли розкладаються нирки, потрібен діаліз. Коли розкладається серце, у вас серцева недостатність чи інфаркт міокарда. Якщо розкладається мозок, отримуєте хворобу Альцгеймера. Якщо печінка, заробляєте стеатоз і цироз. Якщо розкладаються ноги, маєте синдром діабетичної стопи. Якщо розкладаються нерви, у вас розвивається діабетична нейропатія. Діабет не жаліє жодної частини вашого тіла.
Стандартне лікування не відверне поступової відмови органів, бо ніяк не допоможе вивести токсичний цукровий баласт. Не менше ніж сім міжнародних багатоцентрових рандомізованих і плацебоконтрольованих досліджень довели, що традиційна терапія, яка покликана знизити рівень глюкози у крові, не зменшує частоти серцевих захворюваньубивці номер один для діабетиків. Ми вважали, наче глюкозознижувальні препарати сприяють оздоровленню пацієнтів, але то була неправда. За цим губилася одна неспростовна істина: хворобу, спричинену харчовими порушеннями, медикаменти не вилікують.
Факт: діабет 2-го типу можна вилікувати й відвернути без лікарських препаратів
Варто лише зрозуміти, що діабет 2-го типуце надлишок цукру в організмі, як розвязок проблеми стане очевидним. Потрібно позбутися цукру. Не приховати його, а позбутися. І досягти цього можна лише двома способами:
1. Споживайте менше цукру.
2. Спалюйте його залишок.
От і все. Тільки це й потрібно робити. А найкраще в цьому те, що все буде природно й цілком задарма. Жодних лікарських засобів. Жодної хірургії. Жодних витрат.
Крок 1: споживайте менше цукру
Перший крокце усунути з раціону цукор і рафіновані вуглеводи. Доданий цукор не має харчової цінності, тож без нього можна запросто обійтися. Складні вуглеводивласне, просто довгі ланцюжки цукріві високорафіновані вуглеводи, як-от борошно, засвоюючись, швидко перетворюються на глюкозу. Оптимальна стратегіяобмежити вживання або й узагалі не вживати хліб і макаронні вироби з білого борошна, а також шліфований рис і картоплю.
Потрібно підтримувати помірне, але не надто високе надходження протеїну. Засвоюючись, харчовий білок, наприклад мясо, розщеплюється на амінокислоти. Достатня його кількість потрібна для здоровя, але зайві амінокислоти не накопичуються в організмі, тож печінка переробляє їх на глюкозу. Зловживання білками підвищує вміст цукру в організмі, а отже, варто уникати джерел високообробленого, концентрованого протеїну на кшталт білкових коктейлів, протеїнових батончиків і сухих білків.
Як бути із жирами в раціоні? Натуральні жири на кшталт тих, що містяться в горіхах, авокадо та оливковій олії найголовніших складниках середземноморської дієти, мінімально впливають на глюкозу чи інсулін у крові, а їхня роль у запобіганні серцевим захворюванням і діабету добре відома. Чудовими джерелами натуральних жирів є також яйця й вершкове масло. Доведено, що харчовий холестерин, який зазвичай повязують із цими продуктами, не чинить шкідливого впливу на людський організм. Уживання в їжу жирів не призводить до діабету 2-го типу або серцевих захворювань. Ба більше, воно корисне, бо створює відчуття ситості, не підвищуючи рівня цукру у крові.
Щоб знизити надходження цукру до організму, віддавайте перевагу сирим натуральним, мінімально обробленим харчовим продуктам. Дотримуйтеся дієти з низьким вмістом рафінованих вуглеводів, помірнимбілків і високимнатуральних жирів.
Крок 2: спалюйте залишок цукру
Фізичні тренуванняхоч вправи з опором, хоч заняття аеробікоюможуть мати позитивний ефект для пацієнтів із діабетом 2-го типу. Однак тренування будуть менш дієві у зціленні від цієї хвороби, ніж коригування харчового режиму. Тож найпростіший і найнадійніший спосіб змусити своє тіло спалити цукорце лікувальне голодування.
Голодуваннялише зворотний бік харчування: якщо ви не їсте, то, значить, голодуєте. Коли споживаєте їжу, організм накопичує харчову енергію, а коли голодуєтеспалює. Глюкозаце найдоступніше джерело харчової енергії, тож, подовжуючи перерви між їдою, ви спалюєте накопичений цукор.
Хай як жорстоко це звучить, але, без перебільшення, голодуваннянайдавніша дієтотерапія з відомих, яку практикували впродовж усієї людської історії. Якщо ви вживаєте рецептурні препарати, варто проконсультуватися з лікарем. Однак усе можна звести до цього:
Якщо не їсти, то рівень глюкози у крові знижується? Звісно.
Якщо не їсти, то вага спадає? Звісно.
І в чому ж тоді річ? Не бачу жодних проблем.
Популярна методика спалення цукруцілодобове лікувальне голодування від двох до трьох разів на тиждень. Інша поширена методикаголодувати по шістнадцять годин пять-шість разів на тиждень.
Тепер секрет зцілення від діабету 2-го типу лежить перед вами на блюдечку. Усе, що потрібно, це незашорений розум, здатний сприйняти нове, і сміливість кинути виклик прописним істинам. Ази ви засвоїли, тож готові почати. Однак, якщо хочете вповні збагнути, чому діабет 2-го типу перетворився на епідемію і що можна вдіяти, щоб як слід піклуватися про власне здоровя, читайте далі. Щасти вам.
Частина першаЕпідемія
1. Як діабет 2-го типу перетворився на епідемічне захворювання
Перший Глобальний звіт про діабет Всесвітня організація охорони здоровя оприлюднила 2016 року, і новини були невтішні. Це лихо не жаліло нікого. Лише за одне поколінняз 1980-гокількість хворих на діабет у всьому світі зросла вчетверо. То як ця прадавня недуга раптом стала чумою ХХІ століття?
Коротка історія діабету
Хвороба diabetes mellitus (цукровий діабет) відома тисячі років. Уперше така патологія«надто рясне сечовипускання»1 описана в давньоєгипетському медичному трактаті Папірус Еберса, створеному близько 1550 року до н. е. Тоді ж у давньоіндійських текстах згадано недугу madhumeha, що можна вільно перекласти як «медова сеча»2. Пацієнтинерідко діти, які потерпали від неї, загадково, але невблаганно втрачали вагу. Попри постійне годування, спроби зупинити змарніння були безуспішні, тож майже всі випадки цієї недуги закінчувалися летально. Що цікаво, сеча хворих приманювала мурах, адже з незбагненних причин виявлялася солодкою.
У 250 році до н. е. давньогрецький лікар Аполлоній Мемфіський устиг дати цій хворобі назву diabetes, яка сама собою вказує лише на посилене сечовипускання. А 1675 року Томас Вілліс додав до неї термін mellitus, тобто «медовий». Така характеристика давала змогу відрізнити diabetes mellitus від іншого рідкісного захворювання, знаного як diabetes insipidus. Останнє найчастіше спричиняли травми мозку; його теж супроводжувало посилене сечовипускання, але сеча не мала солодкого смаку. Тож уточнення insipidus«позбавлений смаку, ніякий»пасувало.
У побуті неспецифічний термін «діабет» уживають на позначення цукрового діабету, адже він значно поширеніший, ніж diabetes insipidus. У цій книжці термін «діабет» стосуватиметься лише цукрового діабету, а нецукровий ми більше не згадуватимемо.
У І столітті н. е. давньогрецький лікар Аретей Каппадокійський подав класичний опис діабету 1-го типу«перетоплювання плоті та членів на сечу», який влучно резюмує основні ознаки цього захворювання в задавненій формі: посилене сечовипускання, що його супроводжує майже повна атрофія всіх біологічних тканин. Хай як харчуються пацієнти, вагу вони набрати не можуть. Тоді не було ефективних ліків, тож далі Аретей зауважує: «Життя [з діабетом] коротке, огидне й болісне». Захворівши, пацієнти ступають на визначений наперед фатальний шлях.
Класичним діагностичним тестом на діабет було скуштувати сечу недужого й визначити, чи не солодка вона. У 1776 році англійський лікар Меттью Добсон (17321784) зясував, що саме цукор спричиняє її характерний солодкий смак. Цукор знайшли не тільки в сечі, але й у крові. Поступово природа діабету прояснювалася, але до порятунку було ще далеко.
У 1797 році шотландський військовий хірург Джон Ролло першим серед медиків запропонував лікування, яке мало всі шанси на успіх. Він зауважив істотне поліпшення у хворого на діабет, який їв саме лише мясо. З огляду на одностайно несприятливий прогноз, підхід Ролло став справжнім проривом. Ця вкрай низьковуглеводна дієта була першим способом лікувати діабет.
Натомість французький лікар Пєр Пйоррі (17941879) рекомендував діабетикам їсти багато цукру, щоб замістити втрачену із сечею глюкозу. Під ту пору така логіка здавалася резонною, але як стратегія не спрацювала. Його колега, хворий на діабет, послухався, на своє лихо, цієї поради й невдовзі помер, а сучасні історики медицини лише сміються з горе-ескулапа доктора Пйоррі3. Однак такий кінець у чомусь провіщав невблаганну іронію долі і щодо нашої вкрай малоефективної настановидотримання високовуглеводної дієти під час лікування діабету 2-го типу.
Аполлінер Бушарда (18061886), якого інколи називають засновником сучасної діабетології, розробив терапевтичну дієту, ґрунтовану на спостереженні, що періодичне голодування під час Франко-пруської війни 1870 року знижувало рівень глюкози в сечі. Його комплексна дієтична стратегія, викладена в книжці «Глюкозурія, або Цукровий діабет» (De la Glycosurie ou diabète sucré), оголошувала протипоказаними продукти з високим вмістом цукру або крохмалю.
У 1889 році доктори Страсбурзького університету Йозеф фон Мерінґ та Оскар Мінковський провели експеримент, видаливши в собаки підшлункову залозуорган між шлунком і кишківником, що нагадує кому. Пес став часто мочитися, і доктор фон Мерінґ проникливо розгледів у цьому симптом першопричинної патології діабету. Аналіз сечі підтвердив високий вміст цукру.
У 1910 році сер Едвард Шарпі-Шефер, якого інколи вважають засновником ендокринології (науки про гормони), припустив, що діабет спричиняє дефіцит одного-єдиного гормону, який сер Едвард назвав інсуліном. Слово «інсулін» походить від латинського insula, тобто «острів», адже цей гормон продукують клітини підшлункової залози, відомі як «острівці Ланґерганса».
На початку ХХ століття видатні американські медики Фредерік Медісон Аллен (18791964) та Елліот Джослін (18691962) стали палкими поборниками інтенсивної дієтотерапії в боротьбі з діабетом, оскільки дієвої альтернативи цьому лікуванню не було.