Мабуть, їм сумно. Вони змушені проводити стільки часу в розлуці
Хана здвигнула плечима.
Треба якось заробляти на життя
Тобі не дуже подобається працювати в Кравенморі, правда? закинула вудочку Ірен.
Подруга дещо здивовано глипнула на неї.
Звісно, це не моя справа, поспішила виправитися Ірен.
Усе гаразд, я не образилася, усміхаючись, сказала Хана. Так, це правда. Мені не надто подобається працювати там.
Через Лазаруса?
Ні. Лазарус приємна людина. Він був дуже добрим до нас. Багато років тому, коли мій тато потрапив під гребний гвинт і дуже травмувався, саме він заплатив за операцію. Якби не Лазарус
У чому ж тоді проблема?
Не знаю. Мене насторожує це місце. І машини Там повно машин, які ні на мить не зводять з тебе очей.
Звичайні іграшки.
Спробуй поспати там одну ніч. Щойно заплющуєш очі, як чуєш цокання «тік-так, тік-так».
Вони переглянулися.
Тік-так, тік-так? повторила Ірен.
Хана іронічно посміхнулася.
Може, я боягузка, але ти, здається, обрала шлях старої діви.
Обожнюю старих дів, парирувала Ірен.
Дні спливали майже непомітно, і не встигли Совелі й оком змигнути, як у двері постукав серпень. Він приніс перші літні дощі й грози, що тривали кілька годин. Симона захопилася новими клопотами. Ірен звикала до товариства Хани. Що ж стосується Доріана, неважко здогадатися, що він вчився пірнати й креслити мапи інтимної географії Грети Гарбо.
Одного серпневого дня, коли нічний дощ звів прекрасні палаци з білосніжних хмаринок на сліпучо-блакитному небесному полотні, Хана й Ірен вирішили прогулятися Пляжем англійця. Минуло рівно півтора місяця відтоді, як Совелі оселилися у Блакитній Бухті. Здавалося, всі можливі несподіванки вже трапилися і не варто очікувати чогось особливого. Та сюрпризи лише починалися.
Полуденне сонце дозволяло розгледіти низку слідів, що тягнулися уздовж лінії прибою чіткі позначки на світлій пластині. Далекі щогли портових кораблів блимали, мов міражі в пустелі.
Усе, куди сягало око, було застелене тонкою вуаллю сліпучо-білого піску. Ірен та Хана вмостилися на уламках старого човна, що застряг на мілині. Їх оточували зграйки маленьких блакитних пташок, що вочевидь гніздилися у білосніжних дюнах.
Чому це місце називають Пляжем англійця? спитала Ірен, вдивляючись у пустку, що простиралася між містечком і мисом.
Довгий час тут стояла хижка старого художника-англійця. Бідолаха мав більше боргів, аніж пензликів. Він дарував місцевим свої картини в обмін на одяг та їжу. Помер три роки тому. Його поховали на цьому пляжі, де він провів усе своє життя, розповіла Хана.
Якби мені дали право вибору, я б теж воліла бути похованою в такому місці.
Веселі думки, жартівливо мовила Хана з певним докором.
Утім, я не поспішаю, уточнила Ірен. Тієї миті її погляд упав на маленький вітрильник, що розсікав хвилі метрів за сто від лінії узбережжя.
Уф! пробурмотіла її подруга. Ось і він: самотній моряк. Не міг і дня прожити без свого вітрильника.
Хто?
Учора мій батько з кузеном зійшли з корабля на берег, пояснила Хана. Тато ще спить. А цей навіжений знову Він невиліковно хворий.
Ірен вдивилася у морську далечінь, туди, де вітрильник перетинав бухту.
Це мій кузен Ісмаель. Він проводить половину життя на борту, принаймні тоді, коли не працює з моїм батьком на пристані Але він хороший хлопець. Бачиш цей медальйон?
Хана показала їй прекрасний медальйон на золотому ланцюжку, який звисав з її шиї: сонце, що занурювалося в море.
Подарунок Ісмаеля.
Чудовий, сказала Ірен, уважно розглядаючи прикрасу.
Хана підстрибнула й видала оглушливий крик, сполошивши блакитних пташок і змусивши їх перелетіти на інший кінець пляжу. Стрункий молодик, що стояв за штурвалом, помахав їй рукою, і човен розвернувся носом до пляжу.
Запамятай найважливіше: нічого не запитуй про вітрильник, застерегла її Хана. Якщо ж Ісмаель першим порушить цю тему, не треба цікавитись, як він його виготовив. Він може просторікувати годинами.
Сімейна традиція.
Хана метнула на неї гнівний погляд.
Мабуть, я покину тебе тут, на пляжі. Віддам на поталу ракам.
Вибач.
Вибачення прийнято. Якщо я здаюсь тобі балакучою, уявляю, що ти подумаєш про мою хрещену. Порівняно з нею вся наша родина нагадує німих.
Мені буде дуже приємно познайомитися з нею.
Ха! відказала Хана, не в змозі стримати лукаву посмішку.
Вітрильник Ісмаеля впевнено перетнув лінію прибою; кіль встромився у пісок, наче ніж у масло. Юнак поспішив віддати фал і за лічені секунди опустив вітрило до основи щогли. Його досвідченість не викликала жодних сумнівів. Ісмаель ступив на сушу і мимоволі зміряв Ірен поглядом із голови до ніг. Красномовність цього погляду не поступалася його навігаційним навичкам. Хана закотила очі під лоба й насмішкувато висунула кінчик язика, після чого швидко відрекомендувала їх одне одному. Звісно, на свій лад.
Ісмаелю, це моя подруга Ірен, любязно мовила вона. Тобі зовсім не обовязково її їсти.
Хлопець штовхнув її ліктем і простяг Ірен руку.
Привіт
Лаконічне вітання доповнювалося соромязливою, щирою усмішкою. Ірен потиснула йому руку.
Спокійно, Ісмаель не є розумово відсталим. Така вже його манера виражати, що він радий знайомству і таке інше, зауважила Хана.
Кузина так багато теревенить, що мені часом здається, що їй не вистачить словника, пожартував Ісмаель. Гадаю, вона вже попередила тебе, щоб ти не розпитувала мене про вітрильник.
Ні, нічого такого вона не казала, обережно відповіла Ірен.
Не вірю. Хана вважає, що я не вмію обговорювати інші теми, бо це єдине, що мене цікавить.
Розвеселившись, Ірен слухала цей словесний двобій. Вони явно насолоджувалися, пускаючи шпильки, проте в уїдливих коментарях не відчувалося злорадства лише необхідна доза іронії, аби додати щіпку перцю до рутинних буднів.
Як я зрозумів, ви оселилися в Будиночку-на-мисі, сказав Ісмаель.
Ірен зосередила всю свою увагу на хлопцеві, бажаючи скласти про нього вичерпне уявлення. Так, Ісмаелеві справді на вигляд було шістнадцять. Судячи зі стану шкіри й волосся, він проводив багато часу в морі. Його тілобудова видавала, що він займається важкою фізичною роботою на пристані, а руки та плечі були вкриті павутинням маленьких шрамів, вельми нетипових для паризьких молодиків. Уздовж правої ноги тягнувся довший і чіткіший рубець, що починався трохи вище коліна й опускався до щиколотки. Ірен стало цікаво, де він міг роздобути такий трофей. Зазирнувши йому у вічі, вона подумала, що очі Ісмаеля єдина оригінальна риса в його зовнішності. Великі й прозорі, вони неначе були створені для того, щоб приховувати всілякі таємниці під пеленою проникливого погляду, в якому читалася невиразна печаль. Ірен пригадувала, де бачила такі погляди, сповнені страху, смутку і гіркоти. Так дивилися на неї безіменні солдати, з якими вона танцювала неповні три хвилини під ритми третьосортного оркестру.
Моя люба, ти у хмарах літаєш? голос Хани вивів її з прострації.
Я думала про те, що вже пізно. Моя мама, певно, хвилюється.
Твоя мама має радіти, що їй дали спокій на кілька годин, але тобі краще знати, сказала Хана.
Я можу підкинути тебе, якщо хочеш, запропонував Ісмаель. Біля Будиночка-на-мисі є маленький причал посеред скель.
Ірен допитливо глянула на Хану.
Якщо ти відмовишся, то розібєш йому серце. Кузен не запросив би на борт свого вітрильника навіть Грету Гарбо.
А ти не поїдеш? дещо знічено спитала Ірен.
Я б не сіла у цю розвалюху, навіть якби мені заплатили. До того ж сьогодні у мене вихідний, а ввечері на площі будуть танці. На твоєму місці я б добре подумала. Це каже донька рибалки. Гаразд, щось я забалакалася. Іди вже. А ти, моряче, постарайся довезти до порту мою подругу цілою і здоровою. Второпав?
Вітрильник (який називався «Кіанеос», якщо вірити напису на борту) вийшов у море, розправивши вітрила й розвернувшись носом у напрямку мису.
Здійснюючи різні маневри, Ісмаель соромязливо усміхався дівчинці. Він усівся біля штурвала лише тоді, коли корабель ліг курсом за течією. Учепившись руками в лавку, Ірен підставила обличчя бризу, що осипав її крапельками води. Потужний вітер штовхав їх уперед, і Хана миттєво перетворилася на крихітну фігурку, що махала їм рукою з берега. Швидкість, з якою вони мчали бухтою, і плескіт хвиль об корпус викликали у пасажирки нестримне бажання сміятися без будь-якої причини.
Твій перший раз? спитав Ісмаель. На вітрильнику, я маю на увазі.
Ірен кивнула.
Особливий досвід, правда?
Усміхнувшись, вона кивнула вдруге, не в змозі відірвати очей від великого шраму, що зміївся на нозі Ісмаеля.
Вугор, пояснив хлопець. Довга історія.
Ірен звела очі й глянула на обриси Кравенмору, що ледь проступали над лісом.
Що означає назва твого вітрильника?
Грецьке слово «Kyaneos». Ціан, відповів Ісмаель із загадковим виглядом.
Оскільки Ірен насупила брови, не розуміючи, що він хоче сказати, хлопець провадив далі:
Греки вживали його для позначення синього кольору моря. Описуючи море, Гомер порівнює його колір із темним вином. Саме він запровадив це слово kyaneos.
Бачу, що ти вмієш говорити не лише про сіті й твій корабель.
Намагаюся.
Хто тебе навчив?
Судноплавства? Я всього навчився сам.
Ні, я про греків
Мій батько захоплювався історією. Я зберіг деякі його книжки.
Ірен промовчала.
Хана напевно розповіла тобі, що мої батьки померли.
Вона обмежилася ствердним кивком. За кілька сотень метрів від них вигулькнув острівець із маяком. Ірен зачаровано дивилася на нього.
Маяк уже давно не працює. Наразі використовується той, що стоїть у порту Блакитної Бухти, повідомив Ісмаель.
Невже ніхто не припливає на острів? поцікавилася Ірен.
Він похитав головою.
А чому?
Тобі подобаються історії про привидів? спитав він замість відповіді.
Залежить від конкретної історії
Місцеві вірять, що на острові водяться привиди чи щось таке. Подейкують, що там потонула жінка. Дехто бачить вогні. Врешті-решт, кожне місто має свої байки, і наше нічим не відрізняється від інших.
Вогні?
Вересневі вогні, уточнив Ісмаель. Тієї миті вони проминули острівець, що залишився за правим бортом. Легенда якщо її можна так назвати оповідає, що якось наприкінці літа в місті влаштували карнавал. Уночі люди побачили, як жінка в маскарадному вбранні сіла на корабель і відчалила в море. Хтось вважає, що вона плила на таємне побачення зі своїм коханцем, який чекав на неї біля маяка, а хтось стверджує, що вона скоїла страшний злочин і тікала від правосуддя. Ти ж розумієш, що будь-яка версія годиться, тому що ніхто не знав, хто вона така. Її обличчя приховувала маска. Однак ця жінка не встигла перетнути бухту несподівано зчинилася сильна буря. Корабель вдарився об скелі й розлетівся на тріски. Загадкова незнайомка потонула. Принаймні її тіло так і не знайшли. Кілька днів по тому приплив виніс на берег пошарпану маску. Містяни кажуть, що відтоді на острові блимають вогні це трапляється в останні дні літа, коли на землю опускаються сутінки
Привид тієї жінки
Угу Вона намагається завершити свою подорож і дістатися острова. Так говорить легенда.
І це правда?
Це історія про привидів. Ти або віриш у неї, або не віриш.
А ти віриш? допитувалася Ірен.
Я вірю лише в те, що бачу на власні очі.
Скептичний моряк.
Щось таке.
Ірен знову спрямувала погляд на острівець. Хвилі несамовито билися об скелі. Тріснуті вікна на вежі маяка переломлювали світло, внаслідок чого утворювалася фантастична веселка, яка повільно розчинялася у пелені бризок, що сипалися на хвилеріз.
Ти бував там? спитала дівчинка.
На острівці?
Ісмаель підтягнув шкот і крутнув штурвал. Вітрильник накренився на лівий борт і, ставши проти течії, що рухалася з проливу, розвернувся до мису.
Ми попливемо туди, якщо бажаєш, запропонував він. Погуляємо острівцем.
А це можливо?
Усе можливо. Питання полягає в іншому: чи вистачить тобі сміливості, відказав Ісмаель із викличною усмішкою.
Ірен витримала його погляд.
Коли?
Наступної суботи. На моєму вітрильнику.
Удвох?
Удвох. Але якщо ти боїшся
Я не боюсь, відрізала Ірен.
Тоді зустрінемося в суботу. Опівдні я заберу тебе на причалі.
Ірен перевела погляд на узбережжя. Будиночок-на-мисі височів серед стрімчаків. На веранді стояв Доріан і спостерігав за ними з неприхованою цікавістю.
Мій брат Доріан. Може, піднімешся і познайомишся з моєю мамою?
Я поганий кандидат для знайомства з родиною.
Тоді іншим разом.
Вітрильник увійшов у маленьку природну бухту біля підніжжя скель, що оточували Будиночок-на-мисі. Зі спритністю, розвиненою завдяки тривалій практиці, Ісмаель опустив вітрило й дочекався, коли сильна течія віднесе їх до причалу. Потім хлопець узяв трос і зістрибнув на сушу, щоб пришвартувати корабель. Досягнувши своєї мети, він простяг руку Ірен.
До слова, Гомер був сліпим. Звідки він знав, який колір має море? спитала дівчинка.
Ісмаель схопив її за руку й одним різким порухом переніс на причал.
Ще одна причина довіряти лише власним очам, відповів він, не випускаючи її долоню.
Ірен згадала слова Лазаруса, які той мовив під час вечері у Кравенморі.
Часом очі обманюють нас, заперечила вона.
Мене не обдурять.
Дякую за прогулянку.
Ісмаель кивнув і повільно розтиснув пальці.
Побачимося в суботу.
До зустрічі.
Повернувшись на борт, Ісмаель відвязав трос і дозволив течії відтягти корабель від причалу, поки він піднімав вітрило. Вітер підштовхнув його до гирла затоки. За кілька секунд «Кіанеос», хитаючись на хвилях, заглибився у бухту.
Ірен стояла на причалі, спостерігаючи за тим, як біле вітрило поступово зникає з поля зору, перетворюючись на крихітну цятку на безмежних морських просторах. Певної миті дівчинка усвідомила, що усмішка не сходить з її обличчя, а по руках бігають якісь підозрілі мурашки. Саме тоді вона зрозуміла, що цей тиждень буде нескінченно довгим.
4. Таємниці й тіні
Календар Блакитної Бухти позначав лише дві пори року: літо та інші місяці. Влітку кількість робочих годин, що припадала на кожного жителя, збільшувалася втричі, адже місцеві забезпечували всім необхідним довколишні прибережні курорти, куди стікалися туристи й приїжджі з великих міст у пошуках пляжів, сонця і приємної нудьги. Пекарі, ремісники, шевці, теслі, каменярі й представники різноманітних професій залежали від трьох довгих місяців, упродовж яких сонце зігрівало узбережжя Нормандії. На тринадцять-чотирнадцять тижнів мешканці Блакитної Бухти перетворювалися на працьовитих мурах, щоб мати можливість вести спокійне життя скромної цикади решту року. Особливо напруженими видавалися перші дні серпня, коли попит на тутешні продукти й послуги злітав від нуля до хмар.
Одним з небагатьох винятків із загального правила був Крістіан Юпер. Подібно до інших власників риболовецьких суден, він розділяв долю мурахи дванадцять місяців на рік. Печальні думки опосідали досвідченого риболова щоліта, приблизно в той самий період, коли всі містяни піднімали вітрила й виходили в море. Дивлячись на них, він замислювався над тим, чи не помилився, бува, у виборі професії, чи не було б розумнішим порушити традицію семи поколінь і почати управляти власним готельчиком, стати торговцем або оволодіти будь-яким іншим ремеслом. Можливо, тоді його донька Хана не мала би увесь тиждень працювати служницею у Кравенморі. Можливо, тоді він частіше бачив би обличчя власної дружини, а не перетинався б із нею на пів години в день пятнадцять хвилин уранці й пятнадцять увечері.
Ісмаель крадькома спостерігав за своїм дядьком, поки вони чинили баластну помпу. Замислене обличчя рибалки дозволяло здогадатися, що його пригнічує.
Ти міг би відкрити майстерню корабельного обладнання, зауважив Ісмаель.
Юпер видав звук, що нагадував каркання.
Або продати корабель і вкласти гроші в крамницю мсьє Дідьє. Він цілих шість років умовляє тебе, провадив далі юнак.
Дядько відірвався від роботи й зміряв його пильним поглядом. Упродовж тринадцяти років він заміняв Ісмаелю батька, і за весь цей час йому не вдалося виправити те, що найбільше приваблювало й лякало його у хлопцеві: абсолютну, дивовижну подібність до покійного Юперового брата, включно зі схильністю висловлювати свою думку навіть тоді, коли ніхто не просив його поради.
Гадаю, було б краще, якби ти цим зайнявся, відказав Крістіан. Мені ось-ось стукне пятдесят. У такому віці пізно шукати іншу роботу.