Тільки-но Волверстон зійшов на берег, його оточили розгублені піратиїхні запитання допомогли йому зясувати, що відбувається в порту. Він зрозумів, що сам Бладчи через те, що йому забракло мужності, чи з якихось інших міркуваньвідмовився розповідати, що відбувалось відтоді, як шторм відірвав «Арабеллу» від інших кораблів ескадри. І Волверстон щиро привітав себе за ту витримку, яку він виявив у розмові з Дайком.
Ви краще за мене знаєте, що капітан завжди був скромною людиною,пояснив він Хаґторпу й іншим піратам, що скупчилися навколо нього.Не в його звичці вихвалятися. А все було так: ми випадково зустрілися зі старим доном Міґелем і після того, як спровадили його корабель на дно, взяли на борт якогось лондонського хлюста. Виявилось, що його послав до нас міністр закордонних справ із пропозицією. У відповідь капітан послав його, звичайно, до всіх чортів. Потім ми зустрілися з ямайською ескадрою, якою командував старий диявол Бішоп. Капітанові Бладу і кожному з нас загрожувала петля. Тоді я йду до Блада і кажу йому: «Візьми ти цей паршивий королівський патент, і цим врятуєш від мотузки і свою шию, і наші». Він послухав мене, і лондонський хлюст одразу ж видав йому патент, а Бішоп мало не луснув від гніву, дізнавшись про це. Та щось заподіяти капітану він уже не міг, йому довелося проковтнути гірку пілюлю. Ми всі, тоді вже люди короля, разом із Бішопом прибули в Порт-Ройял. Проте Бішоп не довіряв нам, бо надто добре нас знав. Коли б там не було цього молодчика з Лондона, Бішоп наплював би на королівський патент і повісив би капітана. Блад хотів вислизнути з Порт-Ройяла тієї ж ночі, але цей собака Бішоп наказав пильно стежити за нами. Та ось, хоч для цього й довелося згаяти два тижні, Блад обдурив його. Він послав мене й більшу частину екіпажу на фрегат, який я встиг купити, і вночі ми втекли з Порт-Ройяла. А Блад у цій гріяк він по секрету сказав менімав кинутись за мною, щоб нібито спіймати. Розумієте? Як йому вдалося здійснити свій намір, не скажу вам, бо капітан Блад прибув сюди раніше за мене, але я й не сумнівався в тому, що все буде гаразд.
Людство втратило великого історика в особі Волверстона. Він мав таку багату уяву, що точно знав, наскільки можна відійти від істини і як її прикрасити, щоб той чи інший факт набрав потрібної йому і водночас правдивої форми.
Почастувавши усіх своїм варивом із фактів та брехні, він своєю впевненістю додав ще один подвиг до пригод Пітера Блада, а потім спитав, де зараз можна побачити капітана. Йому відповіли, що капітан сидить на своєму кораблі. Волверстон вирушив шлюпкою до нього, щоб, як він сказав, доповісти про своє щасливе повернення.
У великій каюті «Арабелли» він знайшов Пітера Блада на самоті і дуже пяногостан, у якому його ще ніхто й ніколи не бачив. Коли Волверстон увійшов до каюти, капітан звів на нього налиті кровю очі. Якусь мить він напружував затуманений алкоголем зір, щоб розглянути прибулого. Упізнавши Волверстона, Блад зареготав якимсь ідіотським сміхом, у якому все ж вчувалася іронія.
А-а-а! Старий вовче!сказав він.Нарешті ти сюди добрався! Ну й що ж ти... збир-ра... раєшся ро... роби... ти з сво... їм ка... капі... таном, г-га?Він звучно гикнув і відкинувся вільно в кріслі.
Старий Волверстон мовчки й понуро дивився на нього. На своєму віку йому довелося багато чого побачити, і важко його було чимсь розчулити, але коли він побачив пяного капітана Блада, то серце його стислося від болю. Щоб дати вихід своєму горю, він образно й соковито вилаявся. У такий спосіб він завжди висловлював свої почуття, хай би які вони були. Потім перевальцем підійшов до стола й сів у крісло навпроти капітана.
Дідько б тебе взяв, Пітере, що це?
Ром,відповів Пітер.Ром з Ямайки.
Він штовхнув пляшку і склянку в бік Волверстона. Але той проігнорував їх.
Я питаю, що з тобою? Що тебе мучить?!вигукнув він.
Ром,повторив капітан Блад і, скривившись, спробував посміхнутися.Просто ром. Я відпові... даю на... всі... твої запитання. А чому ти... не... не відповідаєш на м... мої? Що... ти ду... маєш ро... бити з... зі мною? Га?
Я вже все влаштував,сказав Волверстон.Слава Богу, що тобі стало глузду тримати язик за зубами, поки я не прибув сюди. Ти ще не зовсім пяний і розумієш мене?
І пяний... і тверезий... я... завжди... розу... мію тебе.
Тоді слухай.
І Волверстон переказав йому ту саму байку, яку розповів піратам. Капітан з помітним напруженням силувався збагнути зміст того, що чув.
М-мені... все одно, що ти там вигадав,сказав він нарешті.І... все це... не має ніякого значення. Спасибі за все... вірний старий вовче! Та чи варто було це робити, чи варто... б-брехати? Я вже не пірат і ніколи ним не буду. Всьому кінець!Блад стукнув кулаком по столу, і в його очах заблищали гнівні вогники.
Я прийду і поговорю, коли у твоїй утробі буде менше рому,сказав Волверстон, підвівшись.А ти знайди в собі сили добре запамятати свою власну історію. Так, саме ту, яку я тільки-но розповів про тебе, і навіть не намагайся говорити щось інше, бо зробиш з мене брехуна. Усі вони, і навіть ті, хто відплив зі мною з Порт-Ройяла, вірять мені. Розумієш? Я змусив їх повірити. А коли вони дізнаються, що ти справді згодився взяти королівський патент і вирішив наслідувати Морґана, то ти здогадуєшся, що може статися?..
Вони пошлють мене в пекло,сказав капітан.А це саме те, на що я заслуговую.
Ти зовсім розкис,буркнув Волверстон.Поговоримо завтра, на свіжу голову.
Вони поговорили наступного дня, але безрезультатно. Потім поговорили ще й ще раз, протягом усього періоду дощів, що розпочався першої ж ночі після повернення старого вовка. Нарешті кмітливий Волверстон зрозумів, що капітан хворіє зовсім не від рому. Ром був тільки наслідком, а не причиною апатії. У серці Блада ятрилася рана, а старому вовку не бракувало знань і спостережливості, щоб здогадатися про її походження. Він безбожно кляв усі спідниці на світі і, розуміючись на таких справах, чекав, поки хвороба мине.
Але вона не минала. Коли Блад не грав у кості й не пиячив у тавернах Тортуґи в компанії, до якої раніше почував огиду, то сидів самотньо, замкнувши двері своєї каюти на «Арабеллі». Друзі з губернаторської сімї, збентежені його поведінкою, всіляко намагалися розважити капітана. Особливо клопоталась мадемуазель дОжерон. Вона мало не щодня запрошувала його до них додому, але Блад дуже рідко приймав ці запрошення.
Пізніше, коли сезон дощів уже добігав кінця, його почали розшукувати капітани з пропозиціями вигідних набігів на іспанські поселення. Та до всіх пропозицій Блад ставився байдуже. Спочатку це викликало подив, а коли встановилась погода, подив перейшов у нетерпіння й роздратування.
Крістіан, який командував «Клото», одного дня ввірвався до нього, лаючи його за бездіяльність і вимагаючи, щоб він вирішив щодо того, що він має робити далі.
Забирайся до біса,байдуже відповів Блад, ледве вислухавши ці докори.
Розлючений Крістіан пішов геть, а наступного ранку «Клото» знявся з якоря і вийшов у море, подавши цим приклад дезертирства для інших. Незабаром навіть віддані Бладу капітани не могли вже втримати своїх людей у гавані Тортуґи.
Іноді Блад сам себе запитував, навіщо він узагалі повернувся на острів Тортуґу. Він не припиняв думати про Арабеллу, не припиняв згадувати, що вона знехтувала ним, маючи його за розбійника й пірата. Блад заприсягся, що вдаватися до піратства більше ніколи не буде. Але чому ж він, якщо вже не пірат, чому він сидить тут? На це питання він відповідав іншим питанням: а куди ж йому їхати? Хіба не ясно, що вибору в нього не лишилось?
Поступово він втрачав інтерес до життя й опускався дедалі нижче й нижче. Блад остаточно перестав дбати про одяг; від вишуканості не лишилося й сліду, на щоках і підборідді, які раніше завжди були чисто виголені, стирчала чорна щетина, а довге чорне волосся пасмами падало на обличчя. Колись таке енергійне смагляве лице набрало тепер хворобливого жовтуватого відтінку, а недавно ще ясні блакитні очі потьмяніли і спохмурніли.
Волверстонєдиний, хто знав про справжню причину такого переродження Блада,якось раз, і тільки раз наважився поговорити про це з ним відверто.
Господи, Пітере! Невже ніколи цьому не буде кінця?Гігант уже гарчав.Невже ти збираєшся скніти тут усе своє життя? Коли ти, нарешті, кинеш пиячити через цю гарненьку ляльку з Порт-Ройяла, яка, до речі, не звертає на тебе ніякої уваги? Грім і блискавка! Якщо тобі так уже потрібне те дівчисько, то чому ж ти, чума б тебе задавила, не поїдеш туди і не забереш її?
Блакитні очі подивилися на нього з-під синьо-чорних брів, і щось зі старого вогню розпалилося в них. Але Волверстон, чи удавано, чи насправді не звертаючи на це жодної уваги, вів далі.
Можна волочитися за дівчиною, коли з цього що-небудь вийде. Але потонути мені зараз, аніж стану топити себе в ромі через якусь там спідницю. Це не в моєму характері. Якщо тебе більше ніщо не цікавить, то чому б нам не напасти на Порт-Ройял! Хіба, кат би його взяв, має якесь значення те, що це англійське місто? Адже в ньому верховодить Бішоп, а серед наших хлопців знайдеться чимало головорізів, які погодяться піти за тобою хоч у пекло, аби тільки схопити мерзотника за горлянку. Я заздалегідь упевнений в успіху такого походу. Нам треба тільки дочекатися, коли з Порт-Ройяла вийде ямайська ескадра. У місті знайдеться чимало всякого добра, щоб винагородити наших хлопців, а ти матимеш своє дівчисько. Хочеш, я дізнаюся про настрої, побалакаю з людьми?
Блад схопився на ноги, очі його гнівно блиснули, а бліде обличчя спотворилося від люті.
Зараз ти підеш геть із моєї каюти, а якщо ні, то твій труп опиниться на небесах. Паршивий пес, як ти смієш зявлятися до мене з такими пропозиціями?
І Блад накинувся на свого вірного офіцера з найогиднішою, найбруднішою лайкою.
Волверстон, у жаху перед цією люттю, вийшов, не сказавши ні слова. А капітан Блад залишився на самоті зі своїми думками.
Відтоді вже ніхто не наважувався знову повертатись до таких розмов.
Та раптом, коли вже пірати втратили будь-яку надію повернути собі свого капітана, одного сонячного ранку на «Арабеллу» приїхав губернатор Тортуґи в супроводі маленького кругловидого любязного чоловічка з добродушним виразом на самовпевненому обличчі.
Любий капітане,звернувся до Блада дОжерон,я прибув до вас із паном де Кюссі, губернатором французької частини острова Еспаньйола. Він має намір поговорити з вами.
З поваги до свого друга Блад вийняв з рота люльку і, труснувши головою, щоб хоч трохи протверезитись, підвівся і вклонився де Кюссі.
До ваших послуг!сказав він, запрошуючи сідати.
Де Кюссі відповів на поклін і, прийнявши запрошення, сів на скриню біля ілюмінатора.
У вас тепер чималі сили, мій капітане,зауважив він.
Близько восьмисот чоловік.
І, я розумію, їх уже почала непокоїти бездіяльність.
Вони можуть забиратися хоч до чорта в зуби, якщо їм цього хочеться.
Де Кюссі делікатно засунув у ніс тютюну.
У мене є дещо краща пропозиція,сказав він.
Ну що ж, пропонуйте,відповів Блад без жодного вогника.
Повівши бровами, де Кюссі кинув погляд на дОжерона, ніби скаржачись, що поведінка капітана Блада не подає особливих надій. Але дОжерон, стиснувши губи, заохочуюче кивнув йому, і губернатор Еспаньйоли почав викладати свою пропозицію.
Ми маємо відомості, що між Францією та Іспанією оголошено війну.
Це не новина,буркнув Блад.
Я говорю офіційно, мій капітане. Зараз мова йде про офіціальний характер подійне про ті неофіціальні сутички та грабіжницькі дії, на які ми тут заплющуємо очі. В Європі між Францією та Іспанією точиться війна, справжня війна. Франція має намір перекинути воєнні дії і в Новий Світ. Із цією метою сюди з Бреста йде ескадра під командуванням барона де Рівароля. У мене є від нього лист, у якому він доручає мені спорядити допоміжну ескадру й виставити загінщонайменше тисячу чоловік,щоб підсилити його ескадру, коли вона прибуде сюди. Моя пропозиція, любий капітане, з якою я прибув до вас за рекомендацією нашого доброго друга дОжерона, в кількох словах зводиться до того, щоб ви разом із вашими людьми й кораблями пішли до нас на службу під командування барона де Рівароля.
Блад подивився на нього з легким інтересом.
Ви пропонуєте нам перейти на службу до французів?спитав він.На яких умовах, пане?
Ми надамо звання капітана першого рангу вам і відповідні ранги вашим офіцерам. Ви одержуватимете платню відповідно до цього рангу і матимете право разом із вашими людьми на одну десяту частку всіх захоплених трофеїв.
Мої люди навряд чи скажуть, що це вигідні умови. Вони скажуть і мені, і вам, що можуть хоч і завтра самі вийти в море, розгромити яке-небудь іспанське місто і залишити собі все.
Так, але є ризик, що це буде названо актами піратства. З нами ж ваше становище буде і законним, і офіційним, а враховуючи те, що під командою барона де Рівароля перебуває сильна ескадра, ви зможете разом із ним братися за операції у значно ширшому масштабі, ніж ті, які ви змогли б здійснювати самі. Отже, одна десята частка вданому разі може бути більшою, ніжуся вартість трофеїв, які ви захопите, коли діятимете самостійно.
Капітан Блад поринув у думки: така пропозиція вже не була піратством. Ішлося про законну службу під прапором короля Франції.
Я мушу порадитися з офіцерами,сказав він і послав за ними.
Тільки-но офіцери зявилися, сам мосьє де Кюссі ще раз повторив, уже перед ними, свою пропозицію. Хаґторп оголосив одразу, що пропозицію можна прийняти, що люди невдоволені надто тривалою бездіяльністю і безсумнівно погодяться піти на службу, яку пропонує де Кюссі від імені короля Франції. Висловлюючи свої міркування, Хаґторп кинув погляд на похмурого Блада. На знак згоди з ним Блад без особливого ентузіазму кивнув. Підбадьорені цією, хоч і скупою, згодою, офіцери приступили до обговорення умов. Ібервіль, молодий французький пірат, зауважив де Кюссі, що частка трофеїв, яку той пропонує піратам, надто мала. Тільки за пяту частку здобичі офіцери могли б дати згоду від імені своїх людей.
Де Кюссі був засмучений. Він мав точні інструкції й розумів, що бере на себе забагато, та ще може накликати немилість барона. Про пяту частку не могло бути й мови. Однак і пірати не поступалися, і де Кюссі нарешті наважився погодитися на одну пяту. Того ж дня було складено й підписано угоду. Пірати зобовязувались до кінця січня бути в Петі-Гоав, куди на той час мав прибути де Рівароль зі своїми кораблями.
Одразу ж на Тортузі настали дні кипучої діяльності: кораблі переоснащували для далекого походу, заготовляли мясо та інші продукти. Тільки капітан Блад не брав жодної участі в підготуваннях, хоч колись, бувало, він увесь віддавався такій роботі. Цього разу він тримався осторонь, байдужий до всього. Якщо він і дав згоду взяти участь в операції під французьким прапором, або, вірніше, поступився бажанням своїх офіцерів, то тільки тому, що запропонована служба не мала нічого спільного з піратством, якому, як Блад заприсягся в душі, назавжди було покладено край. Але служба, хоч він і дав на неї згоду, не викликала в нього ніякого ентузіазму, і Блад залишався бездіяльним, байдужим. Він навіть заявив Хаґторпу, коли той висловив свій протест проти такого ставлення до справи, що йому однаково, куди піти, чи в Петі-Гоав, чи в пекло, байдуже кому служити, чи королю Людовіку, чи самому сатані.
Розділ XXVI Де Рівароль
Капітан Блад іще залишався в тому ж незадоволеному настрої, коли відплив з Тортуґи, його настрій не покращав і коли він підійшов до причалів у бухті Петі-Гоав. У тому ж настрої він вітав барона де Рівароля, коли в середині лютого той нарешті прибув зі своєю ескадрою із пяти військових кораблів і кинув якір поряд із кораблями піратів. Як пояснив де Рівароль, через негоду вони добиралися сюди аж шість тижнів.
Викликаний до нього капітан Блад вирушив у замок Петі-Гоав, де мала відбутися зустріч. Барон, високий горбоносий чоловік років сорока, тримався холодно і сухо. Він з явним несхваленням зміряв поглядом капітана Блада з ніг до голови, а на Хаґторпа, Ібервіля та Волверстона, що стояли позаду капітана, навіть не глянув. Де Кюссі запросив Блада сісти.
Хвилинку, мсьє де Кюссі. Думаю, пан барон не помітив, що я не сам. Дозвольте мені представити вам, сер, моїх супутників: капітан Хаґторп з «Елізабет», капітан Волверстон з «Атропо» і капітан Ібервіль з «Лахезіс».
Барон важко і гордовито дивився на капітана Блада, а потім сухо і ледь помітно кивнув кожному з представлених йому піратів. Усією своєю поведінкою він давав зрозуміти, що зневажає їх усіх і хоче, щоб вони це помітили. Поведінка барона викликала в капітана Блада несподівану реакціювона розбудила в ньому диявола, а разом із цим і почуття власної гідності, що останнім часом було задрімало. Йому раптом стало соромно за свій неохайний вигляд, і це, очевидно, примусило його триматися ще зухваліше. Жест, яким він поправив портупею так, щоб оздоблений ефес його довгої шпаги було видно де Ріваролю, був майже натяком. Звернувшись до своїх капітанів, Блад показав рукою на стільці вздовж стіни.
Присувайтеся ближче до столу, хлопці. Ми змушуємо барона чекати.
Капітани послухались, а Волверстон при цьому багатозначно посміхнувся. Вираз обличчя мосьє де Рівароля став іще чванливішим. Він мав за безчестя сидіти за одним столом із цими бандитами, вважаючи, що всі вони, крім, хіба, самого капітана Блада, мали вислухати його стоячи. І, щоб підкреслити різницю між собою і піратами, він зробив єдине, що йому залишалось,надів капелюха.
Це дуже мудро,привітно сказав Блад.Я й сам відчуваю протяг.
І він сховався під крислатим капелюхом із плюмажем.
Обличчя де Рівароля змінило колір. Він помітно тремтів від гніву, і якусь мить, перш ніж заговорити, ледве стримувався, щоб не скипіти. Мосьє де Кюссі, вочевидь було моторошно.
Сер,крижаним тоном почав барон,ви примушуєте мене нагадати вам, що маєте лише звання капітана першого рангу і перебуваєте в присутності генерала, командувача сухопутних і військово-морських сил Франції в Америці. Я змушений нагадати, що вам слід із пошаною ставитися до людини мого рангу.
Радий вас запевнити,відповів капітан Блад,що це нагадування зайве. Я, між іншим, вважаю себе джентльменом, хоч зараз і дуже мало на нього схожий, і, як джентльмен, я завжди поважаю як тих, кого природа й доля поставили наді мною, так і тих, хто стоїть нижче і не має можливості обуритись, коли до нього виявляють зневагу.Це був тонкий докір. Де Рівароль, не уявляючи, як заперечити, прикусив язика, а Блад, не даючи йому можливості відповісти, вів далі:Ну а зараз, коли ми порозумілися, може, перейдемо до справи? Де Рівароль якусь мить понуро розглядав його.
Жорсткі очі де Рівароля якусь мить розглядали його.
Можливо, так буде краще,сказав він і взяв аркуш паперу.Це копія угоди, яку ви підписали з паном де Кюссі. Перш ніж вести далі розмову, я мушу відзначити, що пан де Кюссі перевищив свої повноваження, давши вам право на одну пяту захоплених трофеїв. Він не мав повноважень погоджуватись на більшу частку, ніж одна десята.
Це питання ви будете вирішувати з паном де Кюссі, мій генералі.
О ні! Це справа між мною і вами.
Перепрошую, мій генерале. Угода вже підписана. А оскільки в цьому зацікавлені і ми, то я вважаю це питання вичерпаним. З поваги до мосьє де Кюссі нам не хотілося б слухати ваші докори на його адресу.
Те, що я казатиму пану де Кюссі, вас не стосується.
Це саме те, що я й мав на увазі, мій генерале.
Але, мені здається, вас має цікавити, що ми не зможемо дати вам більше, як одну десяту частку здобичі.Де Рівароль обурено вдарив кулаком по столу: цей пірат був диявольськи спритний у суперечці, справжній фехтувальник словами.
А ви певні, пане бароне, в тому, що ви... не можете дати більше?
Певен, що не дам!
Капітан Блад знизав плечима й подивився собі під ноги.
У цьому разі,сказав він,мені залишається тільки предявити вам рахунок, зазначивши суму, яка компенсує нам згаяний час і порушення наших планів у звязку з прибуттям у Петі-Ґоав. Щойно це питання буде врегульоване, ми розійдемося друзями, пане бароне. Поки що ніхто нікому не заподіяв шкоди.
Якого біса ви маєте на увазі?Барон схопився з місця, подавшись усім тілом через стіл до Блада.
Невже я незрозуміло висловився? Можливо, я не досить вільно розмовляю французькою, але...
О, ваша французька досить вільна; занадто вільна часом, дозволю собі зауважити. А тепер послухайте мене, мосьє флібустьєр. Я не та людина, з якої можна клеїти дурня, у чому ви незабаром пересвідчитесь. Ви з вашими людьми перейшли на службу до короля Франції. Ви маєте звання капітана першого рангу і одержуєте за це платню, а ваші офіцери мають звання лейтенантів. Ці ранги накладають на вас не тільки обовязки, які вам слід добре вивчити, а й покарання за невиконання цих обовязків, що вам теж не зашкодить знати. Покарання ці бувають часом досить суворими. Найпершим обовязком офіцера є покора. Звертаю на це вашу увагу. Ви не повинні тішити себе обманом, що ви мій союзник у намічених мною операціях. Усі витільки мої підлеглі і не більше. У моїй особі ви бачите командира, який командує вами, а не компаньйона і рівню. Сподіваюсь, ви зрозуміли мене?
О, будьте впевнені, я розумію,розсміявся Блад. Конфлікт із бароном повернув Бладові його колишнє вміння володіти собою. Тільки одна думка псувала йому настрійвін картав себе за те, що був неголений.Запевняю вас, генерале, я нічого не забуваю. Наприклад, я памятаючого не можна сказати про вас,що умови нашої служби скріплені нашими підписами в договорі, а в ньому зазначено, що ми одержуємо одну пяту частку здобичі. Якщо ви відмовляєтесь від цього зобовязання, ви скасовуєте угоду, а разом із тим звільняєте нас від узятих зобовязань і позбавляєте честі служити у військово-морському флоті під вашим командуванням.
Усі три його офіцери вголос висловили своє схвалення.
Рівароль пильно подивився на нихтак, це була поразка, він це відчув.
Коли говорити відверто...боязко почав де Кюссі.
Коли говорити відверто, мосьє, все це ваша робота!накинувся на нього барон, зрадівши, що нарешті знайшовся винний, на якому він може зігнати свою злість.Вас слід покарати за це. Ви зганьбили королівську службу, ви поставили мене, представника його величності, в безглузде становище.
Отже, неможливо нагородити нас однією пятою?спитав Блад мяко.У цьому разі немає ніякої потреби кричати на пана де Кюссі або карати його. Він не винен, що на меншу частку ми не погоджувались. Оскільки ви сказали, що не можете дотриматись умови, ми йдемо від вас. Становище залишається таким, яким воно й мало бути, коли б пан де Кюссі точно дотримувався ваших інструкцій. Ви, по суті, скасували наш договір, а тому, говорячи по честі, не можете претендувати на наші послуги, так само як і затримувати нас.
«По честі», сер? Чорт забирай ваше нахабство! Чи ви натякаєте, що я можу в якійсь мірі бути нечесним?
Я ні на що не натякаю, і не будемо більше сперечатися,кинув капітан Блад.Слово за вами, генерале: скасовуєте ви угоду чи ні?
Барон сів.
Я обдумаю це питання,буркнув він сердито.Про моє рішення вас повідомлять.
Капітан Блад підвівся. За ним підвелися і його офіцери.
Мосьє бароне!вклонився Блад.
Потім він і його корсари мовчки вийшли з каюти, давши командувачу королівських сухопутних і військово-морських сил Франції в Америці можливість подумати.
Ви можете собі уявити, як мосьє де Кюссі надзвичайно туго довелось у наступні чверть години. На нашу думку, йому слід навіть поспівчувати. Як осіння буря зриває пушинки з кульбаби, так гнів барона де Рівароля розвіяв самовпевненість пана де Кюссі. Командувач королівських армій повівся з губернатором Еспаньйоли як із хлопчиськом. А де Кюссі захищався, хапаючись за той-таки погляд, що його капітан Блад так чудово вже виклав баронові: якщо угоду з піратами не схвалено, то ніхто нікому не завдав ніяких збитків. Однак де Рівароль погрозами і лайкою вибив і цю його зброю, примусивши губернатора замовкнути.
Від лайки барон перейшов до приниження. Оскільки, на його думку, де Кюссі довів свою нездатність посідати пост губернатора Еспаньйоли, то він вирішив сам виконувати обовязки губернатора на час свого перебування на цьому острові. На підтвердження своїх слів він познімав з кораблів частину солдатів і встановив постійну охорону навколо замку де Кюссі.
Через ці дії барона почали відбуватися неприємності. Коли вранці наступного дня на берег зійшов Волверстон у барвистій хусточці на головівін узагалі любив одягатись у все яскраве,якийсь французький офіцер поглузував з нього. Незвичний до такого ставлення, Волверстон у свою чергу висміяв офіцера. У відповідь офіцер перейшов до образ, але його відразу ж звалив важкий кулак велетня. Десь за годину про цей випадок дізнався де Рівароль і наказав негайно ж заарештувати Волверстона й відправити під варту в замок.
Барон тільки-но сів обідати з паном де Кюссі, коли служник-негр доповів про прихід капітана Блада. Де Рівароль роздратованим голосом погодився прийняти його. До кімнати увійшов елегантно одягнений джентльмен у чорному, гаптованому сріблом камзолі. Його смагляве, з правильними рисами обличчя було старанно поголене. На комір з тонких мережив спадали кучері чорного парика. У правій руці джентльмен тримав чорного крислатого капелюха з плюмажем із червоного страусового піря, а в лівійтростину з чорного дерева. Підвязки з пишними бантами зі стрічок підтримували його шовкові панчохи. Чорні розетки на черевиках були майстерно оздоблені золотом.
На мить де Рівароль не впізнав його. Блад помолодшав років на десять, ніж був учора. Але яскраві та гострі блакитні очі під рівними чорними бровами не можна було забути, вони доводили, що перед ним саме той, про кого щойно доповідали. Почуття власної гідності остаточно повернулося до Блада, і навіть зовнішністю він хотів підкреслити, що розмовлятиме з бароном як рівний з рівним.
Я прийшов геть невчасно,чемно вибачився Блад.Перепрошую. Але справа не може зачекати. Це стосується, мосьє де Кюссі, капітана Волверстона з «Лахезіс», якого ви помістили під арешт.
Це зроблено за моїм наказом,вихопився де Рівароль.
За вашим!? Але я думав, що мосьє де Кюссі губернатор Еспаньйоли.
Поки я тут, мосьє, я верховна влада. І ви повинні добре це зрозуміти.
Чудово. Але вам, очевидно, невідомо, що тут сталася помилка.
Як ви сказали? Помилка?
Так, я кажу про помилку. Відверто кажучи, я вжив занадто пристойне слово. Але воно в якійсь мірі доцільне, бо позбавляє нас зайвих суперечок. Ваші люди, мосьє де Рівароль, заарештували не того, кого слід. Винен французький офіцер, який поводився нахабно і задирливо, а затримали Волверстона. Прошу негайно скасувати ваше розпорядження.
Яструбине обличчя де Рівароля запалало червоним. Він витріщив свої темні очі.
Сер, ви... ви знахабніли! Ваше нахабство нестерпне!зарепетував він, затинаючись, хоча взагалі і вмів опановувати себе.
Мосьє бароне, ви марнуєте слова. Ми з вами в Новому Світі, і зветься він так не випадково. Тут усе нове для людини, що виросла серед забобонів Старого Світу. У вас, звичайно, ще не було часу зрозуміти всю його новизну, тому я й не звертаю уваги на образливі слова, які ви щойно тут виголошували. Однак справедливість залишається однаковим поняттям і в Новому Світі, і в Старому Світі. У даному разі справедливість вимагає звільнення мого офіцера і покарання вашого. Я уклінно прошу вас задовольнити моє клопотання.
Уклінно?зневажливо пирхнув розгніваний барон.
З крайньою покірністю, генерале. Але водночас хочу нагадати, мосьє барон, що за мною вісімсот піратів, а у вас тільки пятсот солдатів. Пан де Кюссі підтвердить, що один пірат у бою вартий трьох солдатів. Я цілком одвертий з вами, бароне, щоб не марнувати часу і не ображати один одного. Або ви негайно звільните капітана Волверстона, або ми будемо змушені звільнити його самі. Наслідки можуть бути жахливими, і це на вашому сумлінні, бароне. Ви тут найвища влада. Слово за вами.
Де Рівароль зблід, і губи його посиніли. За все його життя ще ніхто не розмовляв з ним так сміливо й зухвало. Але він визнав за краще стриматись.
Буду вдячний, якщо ви почекаєте в передпокої. Я хочу переговорити з мосьє де Кюссі й повідомлю вас про моє рішення.
Тільки-но за капітаном зачинилися двері, вся злість барона обернулась проти де Кюссі.
Так ось яких людей ви взяли на службу короля! Людей, які повинні служити мені,людей, які не служать, а диктують мені умови, до того ж перед виконанням завдання, заради якого я прибув сюди з Франції! Яке пояснення ви можете мені дати, пане де Кюссі? Так от знайте: я незадоволений вами. Ба більше, та ви й самі це бачитея просто обурений.
Обличчя де Кюссі витяглося, а сам він випростався й гордовито промовив:
Вам не дають права докоряти мені ані ваш ранг, сер, ані ті факти, якими ви оперуєте. Я завербував до вас на службу саме тих, кого ви просили. І не моя провина, що ви не вмієте поводитися з ними. Як вам уже говорив капітан Блад, ви перебуваєте в Новому Світі.
Так, так!злорадно посміхнувся де Рівароль.Ви, бачу, не тільки даєте пояснення, а ще й насмілились доводити, що я ж сам і винен! Мені подобається ваша відвага! Але досить! Ви кажете, що в Новому Світі нові й звичаї? Хай так, але з часом я змушу цей Новий Світ пристосуватися до мене!У голосі барона зазвучала погроза.На жаль, я змушений приймати все таким, як є. І ви, мосьє, знаючи варварські порядки Нового Світу, порадите, спираючись на свій досвід, що нам робити.
Бароне! Арешт капітана буканьєрів був безглуздям. Тримати його під арештом і далі стане божевіллям. У нас замало солдатів, щоб відповісти силою на силу.
У такому разі, мосьє, може, ви скажете мені, що ж нам робити далі? Виходить, мені доведеться підкоритися диктату цього капітана Блада? Виходить, операція, яку ми намітили, буде проводитися так, як він захоче? Чи повинен я, представник короля Франції в Америці, бути весь час у цілковитій залежності від цих негідників?