Шкіпер Джеремі Пітт, що стояв поруч із Бладом, похмуро стежив за відїздом губернатора. Позад них юрмилися кремезні флібустьєри із суворими засмаглими обличчями, і тільки залізна воля їхнього капітана не дозволяла їм розчавити Бішопа, як блощицю. Ще в Порт-Ройялі вони дізналися від Пітта про небезпеку, яка загрожувала Пітерові Бладу, і, попри те що всі вони теж були раді розвязатися з королівською службою, по суті навязаною їм, їх таки обурили обставини, за яких ця розвязка сталася. А тепер вони безмірно дивувалися стриманості свого капітана, яку той виявляв у ставленні до цього негідника Бішопа. Губернатор кинув погляд навколо себе, і його очиці зустрілися зі зловісними поглядами піратів. Інстинкт підказував Бішопу, що його життя в цю мить висить на волосинці, досить одного необережного слова, щоб викликати вибух ненависті, від якого його вже не врятує жодна сила. Атому він, не сказавши й слова, вклонився капітанові і, спотикаючись, поспішно спустився в шлюп.
Гребці відштовхнули човен від червоного корпусу «Арабелли», підняли вітрила і зігнулися наддовгими веслами, сподіваючись дістатися в Порт-Ройял ще до смерку. А гладкий Бішоп, похнюплений, мовчки сидів на кормі, закусивши свої товсті губи. Злість і жадоба помсти охопили його з такою силою, що він забув і про свій страх, і про те, що тільки дивом урятувався від шибениці.
На молу в Порт-Ройялі, біля низької зубчастої стіни форту, на нього чекали майор Меллер і лорд Джуліан. Із почуттям великої полегкості вони допомогли йому вийти зі шлюпа.
Майор Меллер одразу ж став виправдовуватись.
Радий бачити вас у доброму здоровї, сер,сказав він.Мені слід було б потопити корабель Блада, незважаючи на вашу присутність там. Але цьому перешкодив ваш власний наказ, переданий мені лордом Джуліаном. Його світлість запевнив мене, що Блад дав йому слово, що не заподіє вам ніякої шкоди, коли йому дозволять вільно вийти з гавані. Не приховую, я подумав, що його світлість вчинив необдумано, поклавшись на слово проклятого пірата...
Я вже переконався, що він дотримує свого слова не гірше, ніж інші,одрізав його світлість, перериваючи красномовність майора.
Він сказав ці слова з невимовною холодною гідністю, яку так вправно напускав на себе. Його світлість був явно не в настрої. Сповістивши міністра закордонних справ про блискучий успіх своєї місії, лорд Джуліан раптом став перед необхідністю визнати, що успіх цей виявився скороминущим. Оскільки з уст майора Меллера ще й досі не сходила глузлива посмішка над вірою лорда в слово пірата, його світлість додав значно різкіше:
Мої дії виправдані хоча б уже тим, що полковник Бішоп благополучно повернувся додому. Супроти цього ваші думки, сер, не варті й фартинга! Вам слід це добре зрозуміти!
О, це ще як сказати, ваша світлосте!У словах майора Меллера вчувалася іронія.Звичайно, полковник повернувся живий і здоровий. Але он там, у морі, живий і здоровий капітан Блад, і він знову почне свої піратські розбої.
Зараз я не збираюся навіть розмовляти з вами, майоре Меллер.
І, у всякому разі, це не надовго!вигукнув полковник, до якого нарешті повернулася здатність говорити.О ні, клянусь.Непристойна лайка, якою він закінчив клятву, мала зміцнити його впевненість у своїх словах.Я витрачу все своє багатство до останнього шилінга, не пошкодую всіх кораблів ямайської ескадри, але не заспокоюся доти, доки не повішу цьому негідникові на шию мотузкову краватку! І я не маю наміру із цим зволікати.Від злості Бішоп аж побагровів, на лобі в нього здулися вени. Перевівши дух, він звернувся до майора:
Ви добре вчинили, виконавши розпорядження лорда Джуліана.
По цих словах він узяв лорда за руку.
Ходімо, мілорде. Нам необхідно разом усе обміркувати.
Вони проминули редут і пішли через сад до будинку, де на них чекала занепокоєна Арабелла. Побачивши дядька, вона відчула велику полегкість не тільки за нього, а й за капітана Блада.
Ви дуже ризикували, сер,серйозно зауважила вона лордові Джуліану після того, як вони обмінялися звичайними привітаннями.
Але лорд Джуліан відповів їй так, як уже відповідав майорові Меллеру:
Не було ніякого ризику, леді.
Вона дивилася на нього з деяким подивом. Його довге аристократичне обличчя відбивало більше меланхолії, ніж зазвичай. Відчувши в погляді дівчини запитання, Вейд додав:
Бладу дозволили вільно вийти з гавані за умови, що полковникові Бішопу не буде заподіяно ніякої шкоди. Блад пообіцяв і дотримав слова.
На устах дівчини промайнула ледве помітна посмішка, а на засмученому обличчі заграв легкий румянець. Вона охоче підтримала б цю розмову, але губернатор був у поганому гуморі. Сопів, обурювався, не хотів і слухати, коли говорили, що слово Блада чогось варте. Він забув, що саме цьому слову завдячує життям.
За вечерею і до глибокої ночі з язика у нього не сходив Блад, Бішоп тільки й знав, що вихвалявся, яких пекельних мук зазнає в нього злощасний пірат. Того вечора полковник пив без міри і так спянів, що мова його стала занадто брудною, а погрози страхітливими. Нарешті Арабелла не витримала й вийшла з кімнати, ледве опанувавши себе. Не так часто Бішоп відкривав перед племінницею своє справжнє нутро, бо, як не дивно, цей грубий, владний плантатор відчував якийсь побожний страх перед тендітною дівчиноюначе вона успадкувала від свого батька право на повагу до себе.
Лорд Джуліан, який побачив Бішопа огидним й нестерпним, вибачився і пішов розшукувати дівчину. Він мав передати їй прохання Блада, і, як йому здавалося, сьогоднішній вечір був найбільш сприятливий для такої розмови. Але міс Бішоп уже лягла спати, і лордові Джуліану довелося приборкати своє нетерпіння й відкласти розмову до ранку.
Наступного дня, ще до того, як спека стала нестерпною, він з вікна своєї кімнати помітив Арабеллу серед квітучих азалій. Вони служили прекрасним фоном для тієї, що своєю дівочою чарівністю виділялася серед усіх жінок так само, як азалія в царстві квітів. Лорд підійшов до неї, і коли, прокинувшись від своєї задуми, Арабелла зі щирою усмішкою побажала йому доброго ранку, лорд Джуліан сказав, що має для неї доручення від капітана Блада.
Він помітив, як дівчина здригнулася і як затремтіли її губи. Тільки тепер лорд звернув увагу на її блідість і на синці під очима, на незвичайно смутний вираз обличчя. Усього цього він не помічав учора ввечері.
Вони перейшли з відкритої частини саду на одну з терас, де в тінистій алеї серед запашних апельсинових дерев одразу ж відчули прохолоду. Лорд Джуліан, милуючись дівчиною, дивувався, чому він так довго не помічав її тонкої своєрідної грації, не розуміва зараз він це добре розуміє,наскільки бажаною була вона для нього. Саме вона і є тією безмежно принадною жінкою, яка здатна своєю чарівністю осяяти його банальне животіння, перетворити життя на казку.
Він помітив, якими ніжними барвами міниться її каштанове волосся і як красиво спадають шовковисті кучері на її молочно-білу шию. На Арабеллі була сукня з лискучого сірого шовку, а на грудах, мов крапля крові, пломеніла щойно зірвана багряно-червона троянда. Уже потім, згадуючи Арабеллу, лорд завжди уявляв її саме такою, якою вона була того чудового ранку і якою він раніше ніколи її не бачив.
Мовчки заглибилися вони в затінок алеї. Там Арабелла зупинилася й поглянула на нього.
Ви щось сказали про доручення, сер,нагадала вона, виявляючи своє нетерпіння.
Його світлість почав розгублено перебирати локони своєї перуки. Він трохи хвилювався і роздумував, із чого почати.
Блад просив мене,нарешті наважився лорд,переказати вам, що він таки зберіг дещо від того джентльмена... яким... яким ви знали його колись...
Тепер це ні до чого,сумно промовила дівчина. Лорд Джуліан не зрозумів її, бо не знав, що з відучора вона раптом прозріла.
Я думаю... ви були несправедливі до нього.
Арабелла не зводила з лорда Джуліана своїх карих очей.
Якщо ви скажете мені все те, що він вас просив переказати, можливо, я зумію краще розібратися...
Слова Арабелли збили лорда Джуліана з пантелику. Він не відразу відповів. Доручення було делікатним, а він не зовсім підготувався, і тому діяти треба було обережно. Проте його непокоїло не стільки те, як виконати доручення, скільки те, як використати його у своїх власних інтересах. Його світлість, досить досвідчений у поводженні з жінками, завжди почувався невимушено з дамами аристократичного світу, а от зараз він якось дивно зніяковів перед цією одвертою, безпосередньою дівчиноюплемінницею колоніального плантатора.
Наче змовившись, вони мовчки йшли до освітленого яскравим сонцем перехрестя, де алею перетинала стежка до будинку. Тут, купаючись у сонячному промінні, пурхав барвистий, з долоню завбільшки метелик з темно-пурпуровими оксамитними крильцями.
Замисленим поглядом його світлість стежив за метеликом, аж поки той не зник з поля зору, і тільки після цього відповів:
Не так легко все сказати, присягаюся честю! Цей Блад заслуговує на краще ставлення до себе. І, якщо бути одвертим, то ми самі перешкоджали йому стати іншим. Ваш дядькотому що ніяк не міг побороти свою ворожість до нього, ви... тому... тому що, порадивши йому піти на королівську службу і цим спокутувати своє минуле, не захотіли визнати за ним цієї спокути, коли він таки перейшов на королівську службу. І вчинили ви так, знаючи, що тільки турбота про ваш порятунок примусила його зважитись на цей крок.
Арабелла одвернулася, щоб він не помітив її обличчя.
Знаю, тепер я знаю!ніжко промовила вона і після невеликої паузи запитала:А ви? Яку роль у всьому цьому відіграли ви? Чому вам доводиться тепер звинувачувати і себе разом з нами?
Моя роль?І знову лорд завагався, а потім хоробро кинувся вперед, як звичайно чинять люди, коли нарешті відважаться здійснити те, чого боялися.Якщо я правильно його зрозумів, то моя участь, хоч і була на перший погляд пасивною, все ж виявилась дуже активною... Благаю вас, міс Арабелло, не забувати, що я тільки переказую його власні слова і нічого від себе не додаю.Його світлість помітно нервував.Блад сказав мені, що моя присутність перешкодила йому відновити своє добре імя у ваших очах, а якщо йому не пощастило цього досягти, то все інше йому ні до чого.
Арабелла стривожено глянула просто у вічі Вейду і, нічого не розуміючи, звела брови.
Він вважав, що йому перешкодила саме ваша присутність?перепитала вона. Було ясно, що дівчина просить пояснити значення цих слів.
Украй збентежений, лорд плутано став розповідати:
Авжеж. Він висловив це в таких словах... Я хотів би, щоб це було правдою, але, повірте, я не смів навіть думати... одному Богу відомо, що я не з ловеласів, Арабелло. Він сказав...Але дозвольте мені розповісти все з початку, і ви зрозумієте моє становище. Я приїхав на борт його корабля з наміром зажадати негайного звільнення вашого дядька, якого він забрав у полон. На мою вимогу Блад тільки розсміявся. Адже полковник Бішоп як заручник був гарантією його безпеки. Необдумано потрапивши на борт його корабля, я цим самим надав йому можливість у моїй особі мати ще одного заручника, не менш цінного, ніж полковник Бішоп. І все ж капітан Блад попросив мене залишити його корабель. Він зробив це не через страх за наслідки. Ні. Він нічого не боїться. І не через повагу до мене. Навпаки, він зізнався, що ненавидить мене і ненавидить з тієї самої причини, яка примушує його подбати про мою безпеку...
Не розумію,сказала Арабелла, коли лорд Джуліан вдався до паузи.Хіба це не суперечить одне одному?
Це так тільки здається... а справа в тому, Арабелло, що цей нещасний одважився... покохати вас.
Почувши ці слова, дівчина скрикнула і схопилася рукою за серце. Широко розкривши очі, вона здивованим поглядом упялася в лорда Джуліана.
Я... я налякав вас?співчутливо запитав він.Я остерігався цього, але мені треба було сказати вам усе, щоб ви могли зрозуміти.
Кажіть далі,попросила вона.
Гаразд. Він убачав у мені того, хто, як він сказав, перешкоджає домагатися вашої взаємності. А тому він із задоволенням убив би мене в поєдинку. Та оскільки моя смерть завдала б вам болю, а ваше щастя для нього найдорожче у світі, він добровільно відмовився тримати мене як заручника. Коли б йому не дали можливості вільно вийти в море, а я загинув би під час бою, то ви, можливо... оплакували б мене. Він не міг піти на це. Він сказавя точно передаю його слова,що ви дивитесь на нього, як на розбійника й пірата, і потім додав, що коли з нас двох, як йому здалося, ви обрали мене, то вибір ваш, на його думку, правильний. Тому він і попросив залишити його корабель і наказав своїм людям доправити мене на берег.
Арабелла звела на лорда очі, повні сліз. Затамувавши дух, лорд Джуліан ступив крок до неї і простягнув їй руку.
Чи його правда, Арабелло? Моє щастя залежить від вашої відповіді.
Вона мовчки дивилась на нього, а думки її були далеко. Поки вона мовчала, він не наважувався підійти ближче.
Сумніви, болісні сумніви охопили його. А коли дівчина нарешті заговорила, лорд відчув, наскільки правильними були ці сумніви. Він зрозумів, що з усього сказаного ним до її свідомості дійшла тільки та частина розповіді, де йшлося про почуття капітана Блада до неї.
Він так сказав?!вигукнула дівчина.Справді сказав це? О Боже!
Вона відвернулася від нього і крізь рясне листя апельсинових дерев, що росли вздовж алеї, поглянула на іскристу гладінь великої гавані і на пагорби, що мріли вдалині.
Якийсь час лорд постояв мовчки, з острахом чекаючи, що ж йому принесе наступна хвилина. Нарешті Арабелла заговорилаповільно, продумано. Здавалося, вона обмірковує кожне слово, і голос її знижувався іноді до ледве чутного шепоту:
Вчора ввечері, коли мій дядько згоряв від ненависті та шаленства, до мого розуму раптом дійшло, що така мстивість властива лише тим людям, які самі чинять зло іншим. Вони доводять себе до нестями для того, щоб тільки виправдати свої ганебні вчинки. Я надто легко вірила всьому тому поганому, що приписували Пітерові Бладу.
Вчора він сам розповів мені історію з Левассером, про яку ви чули в Сен-Нікола. А зараз, із ваших слів, я переконуюсь у його чесності й порядності. Власне, це стверджуєте і ви самі...
Я поділяю вашу думку,лагідно зауважив лорд Джуліан.
Хіба може бути інакше? Та чого варті тепер мої або ваші думки? Нічого. Для мене тепер має значення тільки одне... О, як тяжко й боляче згадувати!.. Якби я вчора не відштовхнула його своїми словами, він міг би бути врятованим. О, якби мені тільки пощастило поговорити з ним до того, як він пішов звідси! Я чекала на нього, але він пішов з моїм дядьком, і я навіть не підозрювала, що більше не побачу його. А тепер він знову вигнанець, знову пірат... Коли-небудь його схоплять і повісять. І винна в цьому я, тільки я!
Ну, що ви кажете! Єдиний винуватецьваш дядько з його звірячою злобою, та власна впертість Блада, яка не знає компромісів. Не звинувачуйте себе. Не треба.
Дівчина рвучко обернулася до нього. В її очах і досі блищали сльози.
Як ви можете?не стрималась вона.Адже він сам сказав вам, що в усьому винна тільки я! Я глибоко образила його і тепер розумію, яка була несправедлива до нього.
Не журіться,заспокоював її лорд Джуліан.Повірте мені, якщо це втішить вас, я зроблю все можливе, щоб урятувати його.
Від хвилювання в неї перехопило дух.
Ви зробите це?!вигукнула вона з палкою надією.Ви обіцяєте?
Вона поривчасто простягнула йому руку, і він стиснув її у своїх руках.
Обіцяю,відповів він і, все ще тримаючи її долоню, тихо мовив:Арабелло... Залишається ще одне запитання, на яке ви не відповіли мені...
Яке запитання?Дівчина здивовано глянула на лорда, мов на божевільного. Що могли означати зараз якісь там запитання, коли йдеться про долю Пітера?
Запитання це стосується мене особисто і всього мого майбутнього. Скажіть, чи можна мені вірити в те, у що повірив Блад, що змусило його... думати, ніби... ніби ви не зовсім байдужі до мене...
Раптом змінився вираз її вродливого обличчя, ним пробігла хмаркадостатньо велика, щоб Вейд помітив це.
Не байдужа до вас?..перепитала вона.Звичайно, ні. Ми з вами добрі друзі, і я сподіваюсь, мілорде, що ми й надалі залишимося добрими друзями.
Друзі! Добрі друзі?промовив він чи то з відчаєм, чи то з болем.Не тільки дружби прошу я, Арабелло. Невже ви скажете мені, що Пітер Блад помилився?
Тривога на обличчі дівчини стала помітнішою. Вона спробувала обережно звільнити свою руку. Спочатку Вейд хотів утримати її, але зрозумів, що діє нерозумно, випустив долоню зі своїх пальців.
Арабелло!вигукнув він із болем у голосі.
Я залишуся вашим другом, мілорде. Тільки другом.
Повітряний замок його надії розвалився, і приголомшений лорд Джуліан лишився серед уламків марних сподівань. Він не був самовпевненою людиною і сам визнав поразку. Але ще чогось він тут не міг збагнути. Вона обіцяє йому тільки дружбу! А він же міг забезпечити їй виключне становище,такого вона, племінниця колоніального плантатора, хай би яким багатим той був, навіть уві сні не могла б побачити. А вона відмовляється від усього цього й говорить про дружбу. Отже, Пітер Блад помилився. Але якою мірою він помилився? У такому разі... Його думки обірвалися. Навіщо мудрувати? Навіщо мучитись і завдавати собі душевного болю?! Треба знати все. І він із жорстокою відвертістю запитав Арабеллу:
Це Пітер Блад?
Пітер Блад?повторила вона мимоволі, не зрозумівши одразу, що саме він мав на увазі. А коли зрозуміла, то обличчя її вкрилося густим румянцем.
Н-не знаю,промовила вона, затинаючись.
Та чи була ця відповідь правдивою? Вийшло так, наче сьогодні вранці з її очей раптом спала полуда, і вона нарешті побачила, як Пітер Блад ставиться до людей. Це почуття, почуття, що запізнилося на цілу добу, виповнило її душу жалем і тугою.
Лорд Джуліан досить добре знав жінок, щоб усе ще сумніватися. Він схилив голову, намагаючись приховати від неї гнів, який раптом спалахнув у його очах. Як порядна людина, він соромився цього гніву, але й не зміг перебороти його.
І тому, що природа в ньомуяк в більшості з насбула сильнішою за виховання, лорд Джуліан почав із цієї хвилини, майже наперекір своєму бажанню, вдаватися до того, що скидалося на підлоту. Мені неприємно відзначати це в людині, до якоїякщо говорити правдуви, очевидно, вже почали ставитися з деякою повагою. Однак правда полягала саме в тому, що бажання знищити свого суперника і посісти його місце витіснило в його світлості залишки прихильності, з якою він раніше ставився до Пітера Блада. Він дав Арабеллі слово використати весь свій вплив на захист Блада. Та, на жаль, я змушений визнати, що він не тільки забув про свою обіцянку, але й потай від Арабелли став допомагати її дядькові у складанні й здійсненні планів, як спіймати й покарати пірата. І якби лорда Джуліана звинуватили в цьому, то він, мабуть, став би доводити, що діє так, як вимагає від нього обовязок. На це йому цілком слушно можна було б відповісти, що в цій справі його обовязок перебуває в полоні ревнощів.
Коли через кілька днів по тому флот Ямайки вийшов у море, на флагманському кораблі віце-адмірала Крофорда разом із полковником Бішопом відплив і лорд Джуліан. Треба сказати, що в такій подорожі не було ніякої потреби. Навпаки, обовязки губернатора вимагали, щоб полковник Бішоп залишався на березі, а лорд Джуліан, як ми знаємо, взагалі не міг принести жодної користі на кораблі. І все ж вони обидва вирушили полювати на капітана Блада, причому кожен із них використовував своє становище як привід для задоволення власних домагань. Ця спільна мета якось звязувала їх між собою і навіть створила між ними щось схоже на дружбу, яка за інших обставин була б неможливою між людьми, такими різними і за вихованням і за прагненням.
Полювання почалося. Якийсь час кораблі ямайської ескадри крейсували вздовж берегів острова Еспаньйола, ведучи спостереження за Навітряною протокою і зазнаючи всіх принад негоди, бо саме почався сезон дощів. Але полювання не дало ніяких наслідків, і через місяць губернатор Бішоп та лорд Вейд ні з чим повернулись у Порт-Ройял, де на них чекали дуже неприємні новини зі Старого Світу.
Манія величності Людовіка XIV запалила в Європі пожежу війни. Французькі легіонери спустошували рейнські провінції, а Іспанія приєдналась до тих, хто обєднав свої зусилля на боротьбу з войовничими прагненнями короля Франції. Але не це було найгіршим: ширилися чутки про громадянську війну в самій Англії, де народ знемагав від нестерпної тиранії короля Якова. Повідомлялося, що Вільгельма Оранського запросили в Англію.
Минали тижні, і кожен корабель з дому ніс новини. Вільгельм прибув до Англії, а в березні 1689 року на Ямайці дізналися, що він став англійський трон і що Яків утік до Франції, де йому обіцяли допомогу в боротьбі з новим королем.
Такі новини не могли бути приємними для родича Сандерленда. А згодом від міністра закордонних справ короля Вільгельма надійшов лист, у якому міністр повідомляв Бішопа, що Англія перебуває з Францією в стані війни і, оскільки війна може перекинутись і в колонії, до Вест-Індії направляється генерал-губернатор лорд Віллоґбі, з ним для підсилення ямайської ескадри вирушає про всяк випадок ескадра під командою адмірала ван дер Кейлена.
Полковник Бішоп зрозумів, що його необмеженій владі у Порт-Ройялі настав кінець, навіть якщо він і залишиться губернатором. Лорд Джуліан для себе не дістав жодної вказівки й не уявляв, як вплинуть усі ці зміни на його становище. Тому він намагався встановити з полковником Бішопом якомога тісніші й дружніші відносини, плекаючи надію здобути Арабеллу. Що ж до полковника, то він, побоюючись, що політичні події примусять його піти у відставку, палко мріяв якнайскоріше породичатися з лордом Джуліаном і скористатися з його високого становища в суспільстві.
Вони цілком порозумілися в цьому питанні, і лорд Джуліан розповів усе, що знав.
Єдина наша перешкодаце капітан Блад,сказав він.Дівчина кохає його.
Ви з глузду зїхали?вигукнув Бішоп.
У вас, мабуть, є всі підстави дійти такого висновку,із сумом у голосі зауважив його світлість,але я при своєму розумі і кажу так тому, що знаю про це.
Знаєте?
Арабелла сама зізналася мені в усьому.
Яка безсоромність! Клянуся Богом, я її навчу!Це говорив рабовласник, який звик навчати за допомогою нагая.
Не будьте дурнем, Бішоп!Зневага, з якою його світлість вимовив ці слова, вплинула на полковника більше, ніж будь-які доводи.Дівчину з характером Арабелли не переконаєш ніякими погрозами. І коли ви не хочете назавжди зруйнувати мої плани, то мусите тримати язик за зубами і зовсім не втручатися в цю справу.
Не втручатися?! Боже мій, а що ж робити?
Послухайте, чоловіче! У Арабелли твердий характер. Я певен, що ви ще не знаєте своєї племінниці. Поки буде живий Блад, вона його чекатиме.
А якщо Блад загине, то вона схаменеться?
Ну от, тепер ви, здається, починаєте міркувати правильно,похвалив Бішопа лорд Джуліан.Це перший і необхідний крок на шляху до нашої мети.
Ми маємо повну можливість досягти її!вигукнув Бішоп з ентузіазмом.Ця війна з Францією скасовує всякі обмеження щодо Тортуги. Враховуючи державні інтереси, ми можемо напасти на острів. А здобувши там перемогу, заслужимо подяку нового уряду.
Гм-м!протягнув лорд Джуліан і, замислившись, сіпнув себе за губу.
Я бачу, вам усе зрозуміло,грубо розсміявся Бішоп.Так убємо двох зайців одним пострілом, га? Ми вирушимо просто в барліг до цього негідника, перетворимо Тортуґу на купу руїн і захопимо проклятого Блада під самісіньким носом у французького короля.
У цю експедицію вони відпливли через два дніце близько трьох місяців після виходу «Арабелли»вони знову вирушили полювати на капітана Блада, узявши із собою всю ескадру й кілька допоміжних кораблів. Арабеллі й іншим дали зрозуміти, що вони збираються вчинити напад на французьку частину острова Еспаньйола, оскільки лише така експедиція могла виправдати полковника Бішопа, який у цей тривожний час залишає Ямайку. Почуття обовязку, безсумнівно, мало б міцно утримувати його в Порт-Ройялі, та це почуття розчинилося в ненавистінайбезпліднішому і найсильнішому з усіх почуттів. Першої ж ночі губернатор у величезній каюті «Імператора»флагманського корабля ескадри віце-адмірала Крофорданализався, втішаючись думкою про близький кінець карєри капітана Блада.
Розділ XXV. На службі в короля Людовіка
Водночас, приблизно за три місяці до того, як полковник Бішоп вирушив знищити Тортуґу, капітан Блад, у душі якого клекотіло пекло, кинув якір в оточеній високими скелями гавані Тортуґи. Прибув він на два дні раніше, ніж фрегат, який перед ним вийшов із Порт-Ройяла під командуванням Вольверстона.
У цій затишній гавані на Блада чекали чотири кораблі його ескадри з командою в сімсот чоловік, з якими він розлучився під час шторму біля Малих Антильських островів. Пірати почали вже серйозно непокоїтись через долю капітана, тому з великою і щирою радістю вітали появу «Арабелли». На честь капітана Блада гриміли салюти з гармат, кораблі були прикрашені прапорами. Усе населення міста, пробуджене шумом у гавані, висипало на мол; величезний натовп чоловіків і жінок усіх віросповідань і національностей зібрався тут, щоб привітати уславленого пірата.
На берег Блад зійшов, напевно, тільки для того, щоб задовольнити цікавість людей, які з нетерпінням чекали на його появу. Настрій у нього був похмурим. А на обличчі застигла невесела посмішка: тієї самої хвилини, як прибуде Волверстон, весь цей грім захоплення його славою перетвориться на прокляття.
Його капітаниХаґторп, Крістіан, Ібервіль,зустрічали Блада на причалі, разом з ними «Арабеллу» вітали ще кілька сотень піратів. Але капітан обірвав їхні привітання, а коли вони почали набридати своїми запитаннями щодо того, де він барився, Блад запропонував їм дочекатись Волверстона, який зможе цілком задовольнити їхню допитливість. Відбившись від своїх надокучливих підлеглих, Блад проштовхався крізь строкату юрбу з моряків усіх рангів, плантаторів і галасливих торговціванглійців, французів і голландців, юрбу з піратів-новачків, які були колись мисливцями на острові Еспаньйола, і піратів-професіоналів, лісорубів та індійців, мулатівторговців фруктами і негрів-рабів, виряджених жінок легкої поведінки зі Старого Світу та інших представників роду людського, які перетворили Кайонську набережну на свого роду Вавилон.
Насилу вибравшись із натовпу, капітан Блад попрямував до чарівного будинку мосьє дОжерона, щоб засвідчити пошану друзямгубернаторові та його сімї.
Спочатку корсари подумали, що Волверстон полює за рідкісним військовим трофеєм, але від зменшеного екіпажу «Арабелли» поступово стали просочуватися геть інші розповіді, які викликали в піратів подив і збентеження. Правда, почасти з відданості до свого капітана, почасти тому, що в порушенні вірності були винні якоюсь мірою і вони, рядові моряки з екіпажу «Арабелли», які самі добре не зрозуміли, що в дійсності сталося, команда протягом двох днів до повернення Волверстона була стримана в розмовах із своїми тортузькими друзями. І все ж цієї стриманості забракло, щоб зашкодити поширенню тривожних чуток і дивовижних історій про ганебні (з точки зору піратів) вчинки капітана Блада.
Обстановка на березі була настільки напруженою, що коли б на цей час не нагодився Волверстон, можливо, стався б вибух. Ледве встиг корабель старого вовка кинути якір у гавані, як усі кинулися до нього за поясненнями, по які вони вже зібралися йти до Блада.
Хоч у Волверстона було тільки одне око, він бачив ним набагато більше, ніж більшість чоловіків із двома. До того ж, попри сиву головутак майстерно повязану червоно-зеленим тюрбаномвін мав юне серце, і те серце було сповнене любовю та повагою до Пітера Блада.
Ще коли корабель Волверстона огинав скелястий мис, на якому розташувався форт, старий вовк угледів «Арабеллу», що стояла в бухті на якорі, і остовпів від здивування. Картина ця дуже вразила його. Він протер своє єдине око, не вірячи самому собі, і знову глянув на гавань. Тільки голос Дайка, який стояв поруч із ним,Дайк перейшов на його корабель, коли вони вирушили в Порт-Ройялпідтвердив, що він був не одинокий у своєму замішанні.
Клянусь небом, це «Арабелла» або її привид! Як ти думаєш?
Старий морський вовк перевів єдине око на Дайка, і розтулив був рота, щоб відповісти. Та потім він стулив його знову, не промовивши жодного слова. Він завжди був винятково поміркований, особливо в незрозумілих для нього самого справах. У тому, що це «Арабелла», не було ніякого сумніву. А якщо так, то йому, перш ніж щось сказати, слід добре подумати. Якого біса вона стовбичить тут, коли він залишив її на Ямайці? Чи Блад зараз керує «Арабеллою», чи, може, залишки її команди відпливли, кинувши свого капітана в Порт-Ройялі?
Дайк повторив запитання. На цей раз Волверстон відповів:
У тебе ж двоє очей, а в мене одне око, і ти ще й питаєш!
Але я бачу «Арабеллу»!
Звичайно, це вона, стоїть на якорі. А чого ж ти ще чекав?
Чекав?Дайк втупився в нього з роззявленим ротом.А хіба сам ти сподівався ще побачити тут «Арабеллу»?
Волверстон подивився на нього з презирством, потім розсміявся і сказав досить голосно, щоб його почули всі навколо:
Звичайно! Аякже інакше!Він знову розсміявсяяк здалося Дайку, глузливо. Та старий вовк уже стежив за тим, як пришвартовували корабель.